№ 16639621, 17.06.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корп. 1, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 червня 2011 року 11:43 № 2а-14580/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Шрамко Ю.Т., суддів Катющенка В.П., Клочкової Н.В. при секретарі судового засідання Четвертак Я.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доГоловного управління державної служби України, Начальника Головного управління державної служби України Мотренка Т.В.

провизнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобовязання запропонувати посаду, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн. за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, посвідчення ветерана військової служби НОМЕР_1 від 06.10.2006 р.

від відповідачів: ОСОБА_3, довіреності б/н,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) 10.02.2010 р. звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління державної служби України (надалі- відповідач -1), Начальника Головного управління державної служби України Мотренка Т.В. (надалі відповідач - 2), Київської обласної державної адміністрації, Управління державної охорони України, Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства праці та соціальної політики України про скасування наказу № 247 від 16.09.2009 р., визнання недійсними результатів перевірки, визнання протиправними дій, визнання протиправним (скасування) рішення, поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями, тощо.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2010 р. відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2010 р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні колегією суддів на 20.08.2010 р.

У судовому засіданні 20.08.2010 р. позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, згідно яких позивач, зокрема, просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головдержслужби України від 08.12.2009 р. № 402-к/о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління державної служби Головдержслужби України в Київській області;

- поновити ОСОБА_1 на роботі та у порядку реалізації ст. 256 КАС України допустити до негайного виконання прийняте судом рішення:

- зобовязати Начальника Головдержслужби України Мотренка Т.В. запропонувати ОСОБА_1 у порядку встановленому ч. 2 ст. 40 КЗпП України, пп. б п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.1994 р. № 423 «Про деяки питання застосування ст.ст. 4, 15, 27 Закону України «Про державну службу України»відповідну посаду;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Начальника Головдержслужби України Мотренка Т.В. моральну шкоду у розмірі 25000,00 грн.;

- стягнути з Головдержслужби України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Головдержслужби України на користь держави судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи

- стягнути з Начальника Головдержслужби України на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2010 р. роз'єднано позовні вимоги позивача у чотири самостійні провадження.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду від 12.10.2010 про розєднання позовних вимог залишено без задоволення, а зазначену ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва без змін.

Позовні вимоги позивача обгрунтовано тим, що, на його думку, фактично відбулась реорганізація Управління державної служби Головдержслужби України в Київській області в Головне управління державної служби України в м. Києві та Київській області, а не його ліквідація, в звязку з чим звільнення позивача відбулось незаконно, що має наслідком його поновлення на роботі із пропонуваням йому відповідної посади у новоствореному Управлінні державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області та стягненням заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити. Вважає своє звільнення незаконним та просить суд поновити його на посаді в органах Головдержслужби України з таких підстав.

Згідно ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України при звільненні з роботи з підстав, зазначених у п.п. 1,2,6 ст. 40 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення повинен запропонувати працівникові іншу роботу, що зроблено не було.

Управління державної служби Головдержслужби України в Київській області ліквідовано з 25.11.2009 р. згідно наказу Начальника Головдержслужби України Мотренка Т.В. № 247 від 16.09.2009 р. Також, згідно наказу Начальника Головдержслужби України Мотренка Т.В. № 248 від 16.09.2009 р. реорганізовано Управління державної служби Головдержслужби України в м. Києві. На думку позивача новостворене Управління державної служби Головдержслужби України в м. Києві та Київській області є правонаступником обох ліквідованих управлінь.

Також позивач зазначив, що в порушення вимог чинного законодавства України, його звільнення відбулось в період його тимчасової непрацездатності.

Представник відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечила, зазначила, що твердження позивача про те, що фактично ліквідація Управління державної служби Головдержслужби України в Київській області не відбулась, не відповідають дійсності і, що Управління державної служби Головдержслужби України в Київській області було ліквідовано відповідно до вимог чинного законодавства 12.03.2010 р., про що свідчить додана до матеріалів справи копія Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи з відміткою державного реєстратора про її припинення відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Водночас, новостворене Управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області, яке утворене шляхом реорганізації 30.11.2009 р. Управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві є правонаступником лише реорганізованого Управління державної служби Головдержслужби в м. Києві згідно наказу Головдержслужби України № 248 від 16.09.2009 р., а наказом № 333 від 13.11.2009 р. затверджено Положення про Управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області. Тобто, Головдержслужбою України вирішено ліквідувати Управління державної служби Головдержслужби України в Київській області як юридичну особу, що передбачає припинення її як юридичної особи, наслідком чого є припинення всіх прав і обовязків юридичної особи.

Управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області створене як нова юридична особа та пройшло процедуру державної реєстрації згідно вимог Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, про що отримано Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серіії А01 № 606878 від 30.11.2009 р. та присвоєно ідентифікаційний код 33746778.

Позивач у встановленому законом порядку повідомлений про наступне звільнення 07.10.2009 р., про що свідчить його підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Норма ч. 3 ст. 40 КЗпП України не встановлює обмежень щодо звільнення в період тимчасової непрацездатності у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Також представник відповідачів зазначила, що при звільненні з позивачем проведено повний розрахунок, тому підстав для стягнення коштів за час вимушеного прогулу немає.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідачів, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до частини першої п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” (із змінами і доповненнями), розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно наказу від 08.12.2009 р. № 402-к/о позивача звільнено з займаної посади начальника Управління державної служби Головдержслужби України в Київській області на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у звязку з ліквідацією Управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області.

Зазначена підстава не передбачає застосування положень ч. 2 ст. 40 КЗпП України, згідно якої звільнення з підстав, передбачених у ч. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Пункт. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає звільнення у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частина перерахованих підстав, повязаних з реорганізацією підприємства, установи або організації або його структури, передбачає можливість переведення працівника на іншу роботу, так як безпосередньо працедавець як юридична особа продовжує існування.

Проте, така підстава як ліквідація підприємства, установи, організації передбачає відсутність правонаступників працедавця і, відповідно, можливості переведення працівника на іншу роботу.

В той же час, обовязку працедавця забезпечувати працевлаштування вивільнюваного робітника на іншому підприємстві, установі, організації законодавством не передбачено.

При цьому, працедавцем позивача було саме Управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області, а не Головне управління державної служби України як центральний орган виконавчої влади, тому звільнення позивача на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України для Головного управління державної служби України обовязку працевлаштування позивача не створює.

Згідно наказу Головдержслужби України від 16.09.2009 № 247 передбачено з 25.11.2009 р. саме ліквідацію Управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області.

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 12.03.2010 р. внесено інформацію про припинення юридичної особи у звязку з ліквідацією.

Згідно наявних в матеріалах справи копіях архівної довідки Державного архіву Київської області № 01-18/411 від 04.12.2009 р., Акту приймання-передавання справ на державне зберігання № 2 від 04.12.2009 р. вбачається, що архівні документи Управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області передані на державне зберігання в Державний архів Київської області, а матеріальні цінності для оприбуткування та взяття на баланс передані Головдержслужбі України.

Управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області створене як нова юридична юридична особа шляхом реорганізації Управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві згідно наказу Головдержслужби України № 248 від 16.09.2009 р. та зареєстровано у Єдиному державному реєстрі за ідентифікаційним кодом 33746778 30.11.2009 р., тобто до ліквідації Управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області.

Отже, надані представником відповідачів докази підтверджують факт саме ліквідації Управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області, а не її реорганізації.

Матеріалами справи також підтверджується, що про наступне вивільнення позивача повідомлено завчасно, а саме, шляхом направлення попередження про наступне вивільнення цінним листом з описом, який вручено позивачу 07.10.2009 р., а також повторним листом, яке вручено позивачу 14.10.2009 р.

Зазначене свідчить про те, що при звільненні дотримано вимоги ст. 49-2 КЗпП України, згідно якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці до такого вивільнення.

Також судом встановлено, що на виконання вимог ст. 47 КЗпП України, на імя Позивача направлено завірену копію наказу про звільненя та лист від 08.12.2009 р. № 8878/95-09, в якому зазначено про необхідність прибуття до Головдержслужби України для отримання трудової книжки або направлення заяви про її надсилання поштовим звязком, як того вимагають положення п. 4.2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працвників», затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № N 58 від 29.07.1993 р.

Позивачем отримано трудову книжку у секторі кадрів Головдержслужби України 15.01.2010 р.

Колегія суддів також не погоджується з твердженням позивача про незаконність його звільнення в період його тимчасової непрацездатності, оскільки, згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Разом з цим, це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Як зазначалось вище, фактичне звільнення позивача відбулось у звязку з ліквідацією Управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області, а тому колегія суддів вважає, що гарантії, передбачені ч. 3 ст. 40 КЗпП України, на позивача у даному випадку не розповсюджуються.

Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна (пункти 1-3).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої).

Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно положень пункту 3 Постанови пленуму Верховного Суду України від 31березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У заяві та поясненнях, наданих під час судового засідання, позивач зазначив, що моральна шкода полягає в тому, що ним понесені витрати майнового характеру (придбання медикаментів для лікування), а також немайнового характеру, які виразилися у пережитих позивачем фізичному болю та моральних стражданнях, повязаних з протиправними діями та бездіяльністю з боку Мотренка Т.В., приниженням позивача перед співробітниками, завданням шкоди авторитету позивача та авторитету органу, який він очолював, порушенням можливості вести звичайний спосіб життя.

Також в обгрунтування підстав для стягнення з Мотренка Т.В. моральної шкоди, позивач посилається на його незаконне, з грубим порушенням чинного законодавства, звільнення з роботи.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями або бездіяльністю Мотренка Т.В. йому заподіяно моральну шкоду, наявності причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою та нанесеною шкодою; яким чином позивач оцінив заподіяну йому шкоду та, з чого він при цьому виходив. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Приймаючи до уваги викладене, колегія судді дійшла висновку, що позивачем не обґрунтовано моральну шкоду, зокрема, і у зв"язку із невстановленням судом фактів протиправної бездіяльності чи дій Начальника Головдержслужби України Мотренка Т.В., а також обставин, встановлених колегією суддів щодо підстав та законності звільнення позивача з займаної ним посади начальника Управління державної служби Головдержслужби України в Київській області.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління державної служби України, Начальника Головного управління державної служби України Мотренка Т.В. про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобовязання запропонувати посаду, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн. відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України, в судовому засіданні 17.06.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний 29 червня 2011 р.

Головуючий суддя Ю.Т. Шрамко

Судді В.П. Катющенко

Н.В. Клочкова