Постановление суда № 15568310, 21.04.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Буряк І.В.

Суддя-доповідач - Яманко В.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2011 року справа №2а/0570/3602/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Яманко В.Г.

суддів Казначеєва Е.Г. , Васильєвої І.А.

при секретарі судового засідання Балакай І. Л.

за участю представників від:

позивача не зявився, повідомлений належним чином,

відповідача ОСОБА_2 за дов. № 1 від 5 січня 2011 року,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні апеляційну скаргу Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від22 березня 2011 року (повний текст 23 березня 2011 р.)

по адміністративній справі№ 2а/0570/3602/2011 (суддя Буряк І. В.)

за позовомДержавного підприємства «Селидіввугілля»

доКрасноармійської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання неправомірними дій по розподілу сплаченого

земельного податку, зобовязання внести

зміни до особового рахунку, -

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство «Селидіввугілля» звернулося 9 березня 2011 року до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (арк. спр. 3-4) до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання дій відповідача по розподілу сплачених позивачем поточних податкових зобовязань з земельного податку 29 жовтня 2010 року на суму 4007грн. 80 коп. та на суму 1756 грн. 90 коп., 8 листопада 2010 року на суму 4007 грн. 80 коп. та на суму 1756 грн. 90 коп. на погашення податкового боргу та пені, зобовязання відповідача внести зміни до картки особового рахунку позивача шляхом скасування (виключення) з картки особового рахунку пені з плати з земельного податку у розмірі 538 грн. 32 коп.

В обґрунтування позову позивач послався на сплату поточних платежів з земельного податку на підставі розрахунків поданих до податкового органу та направлення відповідачем всупереч вимог законодавства цих платежів на погашення податкового боргу, що виник раніше.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2011 року (арк. спр. 40-41) позов державного підприємства «Селидіввугілля» був задоволений повністю, а саме: визнані неправомірними дії Красноармійської ОДПІ по розподілу сплачених ДП «Селидіввугілля» поточних податкових зобовязань з земельного податку 29 жовтня 2010 року на суму 4007грн. 80 коп. та на суму 1756 грн. 90 коп., 8 листопада 2010 року на суму 4007 грн. 80 коп. та на суму 1756 грн. 90 коп. на погашення податкового боргу й пені, та зобовязано відповідача внести зміни до картки особового рахунку позивача шляхом скасування (виключення) з картки особового рахунку пені з плати з земельного податку у розмірі 538 грн. 32 коп.

При задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу самостійно визначене платником податків та неправомірно спрямував суму коштів, зазначених в платіжних дорученнях позивача, в рахунок погашення податкового боргу та пені минулих років з наступним нарахуванням після такого розподілу додаткової пені.

В апеляційній скарзі (арк. спр. 43-44) відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, як прийняту з порушенням норм матеріального права, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Апелянт посилається в скарзі на те, що судом першої інстанції не були враховані при прийнятті постанови приписи пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким встановлено погашення податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення та не застосовані приписи підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 вказаного закону щодо порядку зарахування сплачених податків у разі їх часткового погашення та визначення пені.

Під час судового розгляду представник відповідача підтримав апеляційну скаргу. Позивач надіслав клопотання про проведення судового розгляду за відсутності його представника.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечень на скаргу, встановила наступне.

Державне підприємство «Селидіввугілля» є юридичною особою, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію та статутом (арк. спр. 7-11), включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 33426253, що підтверджується довідкою (арк. спр. 12). Позивач перебуває на податковому обліку в Красноармійській ОДПІ.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) (далі за текстом Закон № 2181), податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації або у податковому розрахунку (пункт 1.11 статті 1 вказаного Закону) вважається узгодженим з дня подання податкової звітності.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181 передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього закону для подання податкової декларації.

За підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закон № 2181 податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Узгоджена сума податкового зобовязання, не сплачена платником податків у строки, встановлені статтею 5 Закону № 2181, визнається сумою податкового боргу платника податків (підпункт 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 закону).

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначаються спеціальним законом Законом України “Про плату за землю” № 2535-ХІІ від 3 липня 1992 року в редакції Закону України 378/96-ВР від 19 вересня 1996 року зі змінами та доповненнями, які діяли на час спірних правовідносин.

Частиною 1 статті 17 Закону України “Про плату за землю” передбачено, що податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Стаття 25 даного Закону визначає вид відповідальності за прострочення встановлених статтею 17 цього Закону строків сплати податку - нарахування пені у розмірах, визначених законом. За приписами статті 26 вказаного Закону, за порушення вимог Закону України "Про плату за землю" платники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та законами України. Застосування цієї норми в частині посилання на інші закони допускається при відсутності визначення певних правил звітування, порядку, строків сплати та меж відповідальності в спеціальному законі, яким є Закон України “Про плату за землю”.

Позивачем до Красноармійської ОДПІ були подані податкові розрахунки земельного податку за 2010 рік (арк. спр. 27-30), згідно яких по землям розташованим у місті Українськ загальна сума земельного податку склала 21082 грн. 84 коп. з щомісячною сплатою по 1756 грн. 90 коп. та по землям розташованим у с. Курахівка загальна сума земельного податку склала 48093 грн. 64 коп. з щомісячною сплатою по 4007 грн. 80 коп.

Платіжним дорученням № 17305 від 29 жовтня 2010 року (арк. спр. 14) позивач сплатив земельний податок за вересень 2010 року в сумі 4007 грн. 80 коп. Ця сума податку була розподілена згідно повідомлення Красноармійської ОДПІ № 105210010372784 від 1 листопада 2010 року (арк. спр. 13) на погашення податкового боргу, що виник раніше, в розмірі 3763 грн. 45 коп. та пені в розмірі 244 грн. 35 коп.

Платіжним дорученням № 17309 від 29 жовтня 2010 року (арк. спр. 16) позивач сплатив земельний податок за вересень 2010 року в сумі 1756 грн. 90 коп. Ця сума податку була розподілена згідно повідомлення Красноармійської ОДПІ № 105210010372789 від 1 листопада 2010 року (арк. спр. 15) на погашення податкового боргу, що виник раніше, в розмірі 1734 грн. 65 коп. та пені в розмірі 22 грн. 25 коп.

Платіжним дорученням № 17620 від 8 листопада 2010 року (арк. спр. 18) позивач сплатив земельний податок за жовтень 2010 року в сумі 4007 грн. 80 коп. Ця сума податку була розподілена згідно повідомлення Красноармійської ОДПІ № 105210010374377 від 9 листопада 2010 року (арк. спр. 17) на погашення податкового боргу, що виник раніше, в розмірі 3759 грн. 51 коп. та пені в розмірі 248 грн. 29 коп.

Платіжним дорученням № 17624 від 8 листопада 2010 року (арк. спр. 20) позивач сплатив земельний податок за жовтень 2010 року в сумі 1756 грн. 90 коп. Ця сума податку була розподілена згідно повідомлення Красноармійської ОДПІ № 105210010374379 від 9 листопада 2010 року (арк. спр. 19) на погашення податкового боргу, що виник раніше, в розмірі 1733 грн. 47 коп. та пені в розмірі 23 грн. 43 коп.

Згідно підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону № 2181 та пункту 3.7 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 11 червня 2003 року N 290, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 червня 2003 року за N 522/7843, повідомлення приймаються якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції).

В даному випадку позивач сплатив не податковий борг, а поточний платіж за податковим розрахунком земельного податку в розмірі, що відповідає задекларованій сумі платежу поточного звітного місяця, при цьому пеня позивачу окремо податковим органом не виставлялася, тому підстави для застосування норм підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону № 2181 в даній справі відсутні.

Згідно зворотнього боку облікової картки позивача (арк. спр. 31-33) після самостійного розподілу відповідачем сум та погашення податкового боргу й пені, що виникли раніше, відповідачем додатково була розрахована пеня в розмірі 538 грн. 22 коп., яка правильно судом першої інстанції визнана такою, що підлягає скасуванню.

Щодо посилань відповідача на вимоги пункту 7.7. статті 7 Закону № 2181, то ця норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючі органи, чи то платники податків. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобов'язань, не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.

Згідно пункту 2 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХІІ від 4 грудня 1990 року (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів. На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 р. за N 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Внесення змін до облікових карток (особових рахунків) позивача є наслідком визнання протиправними дій податкових органів з примусового розподілу без врахування призначення платежу узгоджених податкових зобовязань, тому порушене в даній справі право позивача повинно бути відновлено шляхом внесення змін до обліку податку того податкового звітного періоду, за який фактично був внесений платіж.

З огляду на відповідність прийнятої судом першої інстанції постанови нормам матеріального та процесуального права колегія судів зазначає, що наявні підстави для залишення її без змін.

В судовому засіданні, з огляду на великий обсяг судового рішення, проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2011 року по адміністративній справі № 2а/0570/3602/2011 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2011 року по адміністративній справі № 2а/0570/3602/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Ухвала складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 22 квітня 2011 року.

Головуючий суддя В.Г.Яманко

Судді: Е.Г.Казначеєв

І.А.Васильєва