№ 14220616, 10.03.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2011 р. Справа № 2а/0270/312/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни,

при секретарі судового засідання: Задерей Ірина Василівна

за участю представників сторін:

позивача : Чорного А.В.

відповідача : Попової О.В., Сидорова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплицький молокозавод"

до: Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції у Вінницькій області

про: визнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплицький молокозавод» (надалі позивач, ТОВ «Теплицький молокозавод») з позовом до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції у Вінницькій області (надалі відповідач, Гайсинська МДПІ), про скасування податкових повідомлень-рішень.

Свої позовні вимоги позивач мотивує наступним.

Посадовим особами Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції була проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Окрент» та ТОВ «Лорна» за період з 01.10.2007 р. 31.03.2009 р. За результатами даної перевірки було складено акт, на підставі якого були прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.12.2010 року № 0000242301/0, яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 1734994,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 1734994,00 грн., та № 0000252301/0, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на суму 1406218,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 703109,00 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки та винесеними на підставі нього податковими повідомленнями - рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

У своїй позовній заяві позивач просить скасувати податкові повідомлення-рішення, оскільки вважає, що ТОВ “Теплицький молокозавод” не було допущено порушень п.п.5.3.9 п.5.3, п. 5.9 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997р. № 283/97-ВР та п.п.7.2.4, п.7.2. п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, а висновки податкової інспекції викладені в акті перевірки є надуманими.

У судовому засіданні, перед початком розгляду справи по суті, представником відповідача було заявлено клопотання про зупинення розгляду даного адміністративного позову, оскільки, проти посадових осіб «Теплицького молокозаводу» порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст. 212 та ч.2 ст.366 КК України.

Відповідно до ч. 2 п. 56.22 ст. 56 Податкового кодексу України порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження.

З огляду на викладене, суд відмовив відповідачу в задоволенні даного клопотання.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, та просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, посилаючись на те, що доводи, викладені у акті перевірки, є правомірними, а нараховані до сплати податкові зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість разом із штрафними санкціями є вірно визначеними, у звязку з чим просили відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування свої позиції послалися на надані суду письмові заперечення (а.с.144-149).

Також представником відповідача у судовому засіданні було заявлено клопотання про витребовування із матеріалів кримінальної справи доказів на яких ґрунтувалися висновки перевірки. Вказане клопотання було судом задоволено, про що було постановлено ухвалу від 18 лютого 2011 року (а.с.168).

У судовому засіданні 18 лютого 2011 року за клопотанням представника відповідача було допитано у якості свідка ОСОБА_4, головного державного податкового ревізора-інспектора Гайсинської МДПІ, який безпосередньо здійснював вищезазначену перевірку. Свідок надав суду пояснення про підстави перевірки та про обґрунтування висновків, викладених у акті. Зокрема він зазначив, що свої висновки робив на підставі матеріалів кримінальної справи № 10420033.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, вислухавши пояснення учасників процесу, свідків, оцінивши докази на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ “Теплицький молокозавод”, зареєстровано як юридичну особу Теплицькою районною державною адміністрацією Вінницької області 07.08.2003 року, про що видане Свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 № 146713. Товариство перебуває на обліку платників податків у Теплицькому районному відділенні Гайсинської МДПІ (а.с.68).

В період з 24.11.2010р. по 07.12.2010р. Гайсинською МДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ “ Теплицького молокозаводу” з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Окрент» та ТОВ «Лорна» за період з 01.10.2007 р. 31.03.2009 р., про що складено акт (а.с.20-63).

Так, на думку перевіряючих, позивачем порушено:

- п.п.5.3.9 п.5.3, 5.9 ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1734994 грн., в тому числі : за 4-ий квартал на 433308 грн.; за 1-ий квартал 2008 року на 421875 грн.; за 2-ий квартал 2008 року на 92904 грн.; за 3-ий квартал 2008 року на 594989 грн.; за 4-ий квартал 2008 року на 191918 грн., в результаті чого завищене відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток в період, що перевірявся на загальну суму 91 105 грн., у тому числі за 4-ий квартал 2008 року в сумі 91105 грн.;

- п.п.7.2.4 п.7.2 , п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п.7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що виразились у заниженні суми, що підлягає сплаті до бюджету, на 1406216,00 грн. за період з жовтня 2007р. по серпень 2008 р.

Як вбачається з вказаного вище акту, податковий орган стверджує, що позивачем безпідставно віднесено до валових витрат витрати на загальну суму 7031088,00 грн., які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача, правових підстав проведення перевірки, доказів наданих у справу суд, зокрема, виходив з наступного.

Згідно із 1 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. №509-XII (надалі Закон № 509), в редакції, що діяв на момент здійснення перевірки, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мали право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Нацбанку України та його установ.

Судом встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Окрент» та ТОВ «Лорна» за період з 01.10.2007 р. 31.03.2009 р. на підставі ч.15 ст.11-1 Закону України № 509.

Визначаючись щодо підставності обґрунтування відповідачем висновків про завищення позивачем суми валових витрат, суд, зокрема, виходив з наступного.

Основними видами діяльності ТОВ «Теплицький молокозавод» є: перероблення молока та виробництво сиру; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією, тваринним маслом та жирами; роздрібна торгівля молоком, молочними продуктами та яйцями; оптова торгівля іншими продуктами харчування; водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ №194040 від 24.06.2009 року ( а.с.69).

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із акту перевірки, взаєморозрахунків між ТОВ «Теплицький молокозавод» та ТОВ «Лорна» за перевіряємий період з 01.10.2007р. по 31.03.2009 р. виявлено не було (а.с.24).

Зазначена вище обставина свідчить про те, що будь-які відносини, які мали місце у взаємній господарській діяльності між ТОВ «Теплицький молокозавод» та ТОВ «Лорна» не є предметом розгляду у даній адміністративній справі.

Також, як свідчить акт перевірки, відповідачем вже була здійснена перевірка підприємства позивача за період з 01.07.2007 р. по 31.03.2009 р., за наслідками якої було складено акт № 173/2301/32545979 від 17.07.2009 р. Під час планової виїзної перевірки було виявлено ряд порушень, проте вони не були повязані із взаємовідносинами між позивачем та ТОВ «Окрент». Таким чином, зауважень щодо правильності документального оформлення угод між ТОВ «Теплицький молокозавод» та ТОВ «Окрент» та підставності віднесення відповідних сум за цими угодами до податкового кредиту, перевіряючими не було зазначено.

Відповідно до акту позапланової перевірки, відповідачем встановлено порушення п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств", так як, на думку перевіряючих, операції з контрагентом - ТОВ «Окрент» не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається із акту перевірки, підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства, послугували в тому числі матеріали кримінальної справи, відповідно до яких керівництво ТОВ «Окрент» дало пояснення, що дане товариство було зареєстровано без мети здійснення підприємницької діяльності, про діяльність товариства посадові особи не були обізнані та підписи на первинних документах обліку виконані невідомими особами. На підтвердження факту підробки підписів на первинних документах перевіряючі посилаються на результати почеркознавчої експертизи КНДІСЕ України (Вінницького відділення) (а.с.29). А тому, за вказаних обставин, відповідачем були зроблені висновки про недійсність податкових накладних по господарським операціям з ТОВ «Окрент», так як підписи на них виконані не відповідними посадовими особами товариства, а невідомими особами.

Суд критично оцінює дані посилання представників відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ст..86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Так, відповідач у своїх висновках посилається на матеріали, які є доказами у рамках розслідування кримінальної справи №10420033, порушеній відносно посадових осіб ТОВ «Теплицький молокозавод» за ч.3 ст.212, ч.2 ст.366 Кримінального кодексу України, і щодо яких на час розгляду справ у адміністративному суді, не було дано оцінки судом, який має розглядати кримінальну справу. Тобто, вказана кримінальна справа на момент розгляду цієї справи не передана до суду, відповідно у ній відсутнє рішення, що набрало б законної сили, і яке б беззаперечно встановило наведені позивачем факти, зокрема, факти щодо підроблення підписів контрагента на первинних документах. Відтак, наведені позивачем обставини та докази в силу вимог ч. 4 ст. 72 КАС України, згідно із якою вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, не можуть слугувати підставами для звільнення від доказування і не вважаються належними доказами у справі, а тому не приймаються судом до уваги.

Більше того, почеркознавча експертиза не була призначеною в рамках даної адміністративної справи, а тому вона взагалі, на думку суду, не може відноситися до предмету доказування.

Також, слід відзначити, що як було встановлено у судовому засіданні, позивач оскаржує постанову про порушення кримінальної справи у судах загальної юрисдикції.

Таким чином, в силу викладеного, не береться до уваги висновок почеркознавчої експертизи №2195 від 26.11.2009 року (а.с.176-183), пояснення свідків та інші докази в рамках зазначеної вище кримінальної справи.

Крім того, у своєму акті перевірки відповідач посилається на інформаційну довідку № 2945/07/23-1008 від 05.03.2010 р. на запити до ДПІ у Соломянському районі м. Києва.

Так, відповідно до вищезазначеної довідки на підставі даних із ЄДРПОУ ТОВ «Окрент» знаходиться за адресою реєстрації; на момент видачі довідки підприємство перебувало на обліку у ДПІ у Соломянському районі м. Києва; директором підприємства являється Каменчук Л.В.; головним бухгалтером ОСОБА_6; основним видом діяльності є оптова торгівля продуктами харчування.

Відповідач, посилаючись на пояснення вказаних вище осіб, які наявні в у згаданій вище кримінальній справі, стверджує, що ці особи ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності позивача не мали, а підприємство було зареєстровано на їх імя за фінансову винагороду.

Проте, в матеріалах справи міститься лист директора ТОВ «Окрент» Каменчук Л.В., адресований директору ТОВ «Теплицький молокозавод» Сокур В.П., який спростовує твердження відповідача та свідчить про протилежне, зокрема, про те, що договори між підприємствами укладалися, звідність до податкових органів подавалася, а ведення господарської діяльності здійснювалося нею однією, право розпоряджання круглою печаткою підприємства жодній особі не передавалося. Разом із тим, Каменчук Л.В. зазначила, що не приймала участі у почеркознавчих експертизах, які стосуються діяльності підприємства.

А тому і вказані доводи відповідача оцінюються судом критично та не беруться до уваги.

Разом із тим, з матеріалів адміністративної справи встановлено, що:

- 28.09.2007 року між ТОВ «Окрент» та позивачем укладено господарський договір поставки №9-17 (а.с.73-74). Згідно з п.1.1. якого, постачальник зобовязується поставити у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобовязується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із п.2.1 та п.2.2 договору, місце поставки склад покупця: Вінницька область, смт. Теплик, вул. І.Франка, 28. Право власності на поставлені товари переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника за видатково-прибутковою накладною;

- 28.09.2007 року між позивачем та ТОВ «Окрент» укладено договір №30/09-05, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець зобовязується прийняти до сплати вартість молочної продукції, ціна, асортимент, кількість товару визначається в накладній, що виписується на кожну партію товару. Згідно із п.6.2 договору, товар вважається переданим продавцем та прийнятим покупцем по факту прийому товару уповноваженим представником покупця на складі продавця на підписанням видаткових накладних (а.с.71-72).

За результатами виконання зазначених договорів було оформлено податкові та видаткові накладні, які є первинними документами, і надані позивачем суду в якості доказів у справі.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом під час засідання було надано оцінку податкових та видаткових накладних позивача та встановлено, що вони мають всі необхідні реквізити для прийняття ТОВ «Теплицький молокозавод» товарів і здійснення оплати за ці товари, і відповідно для віднесення витрат по таким операціям до валових витрат.

Таким чином, судом досліджено, що факт реальної поставки товарів за зазначеними угодами мав місце і підтверджується первинними документами - видатковими та податковими накладними, що знаходяться у матеріалах справи.

Крім того, в акті перевірки відповідачем на підставі пояснень лікаря ветеринарної медицини Теплицької районної лікарні ветмедицини Сенчик Ю.І. зроблений висновок, що сухе знежирене молоко на територію ТОВ «Теплицький молокозавод» від ТОВ «Окрент» не поступало. Даний висновок зроблений з посиланням на факт відсутності фіксації ветеринарних документів у ТОВ «Теплицький молокозавод» на реалізацію сухого знежиреного молока не власного виробництва та відсутність фіксації ветеринарних документів на отримання вказаного продукту протягом 2007-2009рр.

Тобто, в акті перевірки зазначено, що витрати, здійснені позивачем на поставку молочної продукції, не підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, ветеринарними документами, разом із тим, угоди укладалися без мети настання правових наслідків, а тому витрати на здійснення такої діяльності не можуть бути віднесені до складу валових витрат підприємства.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість судом встановлено, що всі необхідні документи, а саме: досліджені вище договори на поставку молочної продукції, видаткові та податкові накладні були в наявності позивача, проте їх не було взято відповідачем до уваги.

Також, як уже було встановлено судом основними видами діяльності позивача є: перероблення молока та виробництво сиру; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією, тваринним маслом та жирами; роздрібна торгівля молоком, молочними продуктами та яйцями; оптова торгівля іншими продуктами харчування; водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ №194040 від 24.06.2009 року.

Згідно з п.5.11 того ж самого Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Враховуючи вище викладені обставини, витрати на поставку молочної продукції, правомірно включені відповідачем до складу своїх валових витрат, оскільки факт придбання наведених послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема податковими та видатковими накладними, які, крім того, широко використовуються позивачем у господарській діяльності.

Доводи ж відповідача щодо відсутності ветеринарних документів на товар не заслуговують на увагу, оскільки вказані документи в силу положень п.3.2 та. п.6.2 «Правил видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обовязковому ветеринарно-санітарному контролю та нагляду», затверджених Наказом Державного департаменту ветеринарної медицини №32 від 19.04.2005 року, передавалися позивачем кінцевим покупцям, крім того, ветеринарні свідоцтва, видані субєктам господарювання, громадянам зберігаються лише протягом періоду реалізації харчових продуктів. Тобто, судом встановлено, що позивач, діючи в рамках закону, передав документи кінцевому покупцю.

Відтак, на момент розгляду справи у суді реальної можливості дослідити ці документи немає, у звязку із їх відсутністю. У суду не виникає сумніву щодо їх наявності у позивача під час здійснення господарської діяльності, оскільки відповідачем в силу вимог ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено протилежного.

З огляду на викладене вище суд приходить до висновку, що позивач не порушував вимог п.п.5.3.9 п.5.3, 5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а отже посилання відповідача на ті обставини, що позивач безпідставно відніс до складу валових витрат затрати понесені по договорам на поставку молочної продукції із ТОВ «Окрент».

Визначаючись щодо підставності обґрунтування відповідачем висновків про завищення позивачем суми податкового кредиту, суд зокрема виходив з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі договорів поставки молочної продукції від 28.09.2007 року №9-17 та договору купівля-продажу вказаної продукції №30/09-05, укладених із контрагентом - ТОВ «Окрент». Відповідно до першого договору: постачальник зобовязується поставити у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а у відповідності до другого договору: покупець зобовязується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, також покупець зобовязується прийняти до сплати вартість молочної продукції, ціна, асортимент, кількість товару визначається в накладній, що виписується на кожну партію товару.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із пп.7.4.1. п.7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

П.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 вказаного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6. цього пункту).

Аналіз норм Закону України “Про податок на додану вартість” дає підстави зробити висновок, що цим Законом передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної.

В підтвердження факту придбання позивачем послуг та товарів у ТОВ «Окрент», і відповідно підтвердженням правомірності включення до податкового кредиту сум ПДВ по операціях з контрагентом ТОВ «Теплицький молокозавод» було надано належним чином оформлені податкові накладні, видаткові накладні.

Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно.

Разом із тим, як вбачається із акту перевірки, основною підставою для висновків податкового органу про безпідставність віднесення до валових витрат сум по договорах з вищезазначеним контрагентом, а відтак формування податкового кредиту, базується на визнанні цих договорів нікчемними.

В свою чергу висновки про нікчемність договорів ревізорами були зроблені на підставі обставин, встановлених у вищезазначеній кримінальній справі та того, що, на їх думку, вказані угоди укладалися без настання реальних наслідків.

Проте, суд не погоджується із таким висновком, з огляду на наступне.

Вищий адміністративний суд України у своєму інформаційному листі від 20.07.2009 року № 1112/11/13-10 зокрема зазначає, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вбачається із матеріалів справи, в період здійснення господарських операцій контрагент позивача ТОВ «Окрент», яке здійснювало поставку товарів, мало цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податків та не був позбавлений прав укладати будь-які угоди у відповідності з діючим законодавством, що стверджується, зокрема, довідкою з ЄДПРОУ (а.с.200)

Дані обставини також підтверджуються інформаційною довідкою № 2945/07/23-1008 від 05.03.2010 р. на запити до ДПІ у Соломянському районі м. Києва, на яку у своєму акті перевірки посилається відповідач.

Крім того, висновки про нікчемність договорів були зроблені податковим органом на підставі пояснень засновників та результатах почеркознавчої експертизи, проте судом раніше вже було надано оцінку доказам у рамках кримінальної справи №10420033, порушеній відносно посадових осіб ТОВ «Теплицький молокозавод» за ч.3 ст.212, ч.2 ст.366 Кримінального кодексу України.

Так, відповідач у своєму акті визначає як порушення не додержання в момент вчинення правочинів щодо придбання товарів, отримання послуг із контрагентом вимог статей Цивільного кодексу України. На думку перевіряючих вищезазначені правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені даними договорами.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України передбачені підстави недійсності правочину, а саме:

1) недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

2) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Судом досліджено та встановлено, що договори, укладені між ТОВ «Теплицький молокозавод» та ТОВ «Окрент» про надання послуг та поставки товарів відповідають вимогам, встановленим у статті 203 ЦК України: не суперечать законодавчим актам України; особи, які вчиняли правочини мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочинів було вільним; правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними і ці наслідки настали, що підтверджується актами виконаних робіт.

Зазначені договори містять всі істотні умови, визначені цивільним та господарським законодавством України, зокрема містять: предмет договору, ціну договору яка міститься в підписаних обома сторонами договору додатках до договору, строк дії договору.

Таким чином, доводи відповідача про те, що вказані договори є нікчемними, оцінюються судом критично, як такі, що не підтверджені належними доказами.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 86 цього Кодексу).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не було вірно визначено валові витрати та сформовано податковий кредит, відтак обставини перевірки не знайшли свого підтвердження у ході розгляду адміністративної справи.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача та скасування податкові повідомлення-рішення Гайсинської МДПІ від 21.12.2010 року № 0000242301/0,та № 0000252301/0.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративному судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За правилами встановленими частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративному судочинства України, передбачено якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати дії Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції протиправними.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.12.2010 р. № 0000242301/0 та № 0000252301/0, винесені Гайсинською міжрайонною державною податковою інспекцією.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя/підпис/Жданкіна Наталія Володимирівна

Копія вірна:

Суддя:

Секретар: