Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 725/8212/26
Провадження № 2/727/4119/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:
Головуючого-судді: Одовічен Я.В.
За участю секретаря: Берник Ю.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернівці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ТОВ «Діджи-Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилалося на те, що 30.11.2021 року між ТОВ «Клай Інвест» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №215796, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти у сумі 3000 гривень на умовах визначених кредитним договором, перерахувавши кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 , а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплати комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначений договором.
Відповідачем кредитні зобов`язання виконані не були.
19.04.2024 року між ТОВ «Клай Інвест» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №568/ФК-24, на підставі якого відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором №21579 від 30.11.2021 року.
Згідно договору фактиорингу сума боргу перед новим кредитором становить 11430 грн., з яких: 3000 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 2205 гривень - заборгованість за процентами; 450 гривень - заборгованість за комісіями; 5775 гривень - заборгованість за пенею.
На підставі викладеного, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №215796 від 30.11.2021 року в розмірі 11430 гривень та понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662 грн. 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 гривень.
Ухвалою суду від 16.09.2026 року по справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Також, за клопотання позивача було витребувано докази.
09.11.2026 року представником відповідача було подано письмові пояснення на позов, в яких викладено позицію відповідача з приводу спору. Зокрема, зазначила, що матеріали справи не містять підтвердження перерахування коштів, а тому не підтверджено вимоги щодо виконання договірних зобов`язань кредитодавцем. Доданий лист про перерахування коштів не є документом, який підтверджує видачу кредитних коштів.
Також викликають сумніви із зазначенням «платника» - кредитодавця (назва змінена у 2023 році, а отже на момент здійснення переказу мало б бути ТОВ «Займер»).
Додана до матеріалів справи довідка про ідентифікацію клієнта містить дату відправки ідентифікатора «30.11.2021 8:52:01», при цьому у підтвердженні перерахуванні коштів міститься аналогічна дата «30.11.2021 8:52». Тобто ідентифікатор надіслано після переказу коштів або в момент переказу, що є неможливим з врахуванням хоча б часу опрацювання та підтвердженням безпосередньо на сайті.
Електронний підпис на укладеному договорі не відповідає ідентифікатору, який додано до матеріалів справи.
Крім того, наведене в листі призначення платежу не містить посилання на номер кредитного договору, дату його укладення чи інші відомості, які б давали змогу ідентифікувати спірні правовідносини та встановити, що переказ коштів здійснено саме на виконання зобов`язань за кредитним договором, на підставі якого заявлено позовні вимоги.
Вказала, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не містить даних про суму коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, а також процентну ставку обрахунку заборгованості.
З урахуванням того, що наданий позивачем розрахунок суми боргу за кредитним договором не є зведеними документами, які не були погоджені з відповідачем і не підтверджені первинними обліковими бухгалтерськими документами - позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за договором кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунках.
Окрім цього, в матеріалах справи не містяться первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які підтверджують наявність заборгованості Відповідачки за кредитними договорами.
Звертала увагу суду на те, що відповідно до ч. 1 Закону України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID- 19» розділ «Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 15 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого КМ України на всій території України з метою запобігання поширення на території України коронавірусної хвороби COVID- 19, або/ тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки, штраф, пеню за таке прострочення».
Таким чином, Відповідач звільняється від обов`язків сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки, штрафу, пені за таке прострочення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 (зі змінами) «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» встановлено з 12.03.2020 року на усій території України карантин та рішеннями уряду загальнонаціональний карантин продовжено до 30 червня 2023 року (остання постанова КМУ від №383 від 25.04.2023 р.)
Отже, підстави для задоволення вимог щодо стягнення неустойки, штрафу, пені відсутні навіть враховуючи те, що це передбачено договором, оскільки період їх нарахування збігається із періодом карантину та воєнного стану на території України.
Окрім того, доданий розрахунок заборгованості не містить пені, а містить відсотки на прострочці, а тому вважає, що позовні вимоги не відповідають доданому розрахунку, умовам договору та нормам чинного законодавства.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення витрат на правову допомогу вважає їх не співмірними із наданими послугами.
Також просила застосувати строки позовної давності.
У задоволенні позовних вимог просила відмовити.
Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримав.
Представник відповідача у судове засідання не з`явилася. У поданих до суду письмових поясненнях просила розгляд справи провести у її відсутності.
Згідно положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові докази у справі, приходить до наступного.
Так, судом встановлено, що 30.11.2021 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 було укладено договір №215796 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 3000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності та зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором.
Кредит надається строком на 21 день, тобто до 20.12.2021 року. В будь-якому випадку договір діє до повного виконання зобов`язань сторонами (п.1.2).
За користування кредитом клієнт сплачує товариству 1295% річних від суми кредиту в розрахунку 3,5% на добу. Тип процентної ставки - фіксована (п.1.3).
Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (п.1.4).
За використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту клієнт зобов`язаний сплатити товариству комісію в розмірі 15% від суми фінансового кредиту (п.1.5).
У п.3.3 Договору сторони погодили, що клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
У разі якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п.1.2 цього договору та/або в додатках до цього договору, клієнт зобов`язаний виплатити товариству пеню в розмірі 5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення (п.4.3 Договору).
Додатком № 1 до договору є графік платежів, згідно з яким визначено до сплати суму кредиту - 3000 гривень, проценти за користування кредитом - 2205 гривень (а.с.19зв.).
Згідно довідки про ідентифікацію, ТОВ «Клай Інвест» підтверджує, що ОСОБА_1 , з якою було укладено договір про надання споживчого кредиту №215796 від 30.11.2021 року, ідентифікована товариством. Номер картки клієнта: НОМЕР_1 , номер телефону НОМЕР_2 , дата відправки ідентифікатора 30.11.2021 року 08:52:01 (а.с.21).
Договір зі сторони товариства було підписано електронним підписом директора. Договір зі сторони клієнта було підписано електронним підписом, створеним шляхом використання клієнтом одноразового ідентифікатора, який сформовано автоматично на веб-сайті товариства та направлено клієнту на її номер мобільного телефону: одноразовий ідентифікатор - СL8245 (а.с.20).
14.09.2023 року відбулась державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, зокрема зміна найменування: назва ТОВ «Займер» змінена на ТОВ «Клай Інвест».
Згідно підтвердження ТОВ «Профітгід» щодо здійснення переказу грошових коштів підтверджено успішний переказ грошових коштів на рахунок отримувача в АТ «Приватбанк» № НОМЕР_1 , платник ТОВ «Клай Інвест», на суму 3000 гривень по кредиту №215796, дата переказу: 30.11.2021 року (а.с.22).
Крім того, з наданої АТ «Приват Банк» інформації на виконання ухвали суду від 16.09.2026 року вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано картку № НОМЕР_3 . Також, з наданої виписки за договором вбачається, що 30.11.2021 року на картковий рахунок ОСОБА_1 були перераховані грошові кошти у розмірі 3000 гривень.
ТОВ «Клай Інвест» свої зобов`язання перед відповідачем виконав у повному обсязі, надавши їй, визначені договором кредитні кошти, натомість відповідач ОСОБА_1 взяті на себе за договором зобов`язання не виконала, оскільки не вносила платежі, передбачені умовами кредитного договору, та проценти за користування кредитом. У зв`язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у ОСОБА_1 утворилась заборгованість.
19.04.2024 року між ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) та ТОВ «Клай Інвест» ( клієнт) укладено договір факторингу №568/ФК-24, у відповідності до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі права вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених договором (а.с.30).
Відповідно до витягу з додатку №1 до договору факторингу №568/ФК-24 від 19.04.2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №215796 від 30.11.2021 року, в сумі 11430 грн. 00 коп., що складається з: 3000 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 2205 гривень - сума заборгованості за відсотками; 450 гривень - заборгованість за комісією; 5775 гривень - заборгованість за пенею.
Відтак, матеріалами справи підтверджуються обставини уступки права вимоги за кредитним договором №215796 від 30.11.2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс».
Даючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За змістом частини першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За положеннями статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із дослідженого судом договору про споживчий кредит №215796 від 30.11.2021 року встановлено, що оспорюваний договір укладено в електронній формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.
Положеннями ч.1, ч.2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно доЗакону України«Про електронні довірчі послуги».
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як було встановлено судом, договір про надання фінансового кредиту №215796 від 30.11.2021 року укладено в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог ст.12 вказаного Закону, а саме з боку кредитодавця засвідчено електронним цифровим підписом, а з боку позичальника за допомогою одноразового ідентифікатору (СL8245), та за правовими наслідками прирівнюєтьсядо договору, укладеного уписьмовій формі.
Із копії вказаного договору видно, що ОСОБА_1 як позичальник за кредитним договором, ідентифікувала себе в інформаційно-телекомунікаційній системі, надавши відповідачу персональні дані (РНОКПП - НОМЕР_4 паспорт серії НОМЕР_5 , номер телефону НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , електронну пошту).
Відповідно до ч. 1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Отже, укладений між сторонами договір відповідає вимогам Закону та є обов`язковим до виконання.
19.04.2024 року між ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) та ТОВ «Клай Інвест» ( клієнт) укладено договір факторингу №568/ФК-24, у відповідності до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі права вимоги, а а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених договором (а.с.30).
Відповідно до витягу з додатку №1 до договору факторингу №568/ФК-24 від 19.04.2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №215796 від 30.11.2021 року, в сумі 11430 грн. 00 коп., що складається з: 3000 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 2205 гривень - сума заборгованості за відсотками; 450 гривень - заборгованість за комісією; 5775 гривень - заборгованість за пенею.
Відтак, матеріалами справи підтверджуються обставини уступки права вимоги за кредитним договором №215796 від 30.11.2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс».
Пунктом 1 ч.1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Згідно ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Отже, ТОВ «Діджи Фінанс» у визначеному Законом порядку набуло право вимоги до ОСОБА_1 .
Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Отже, укладений між сторонами договір відповідає вимогам Закону та є обов`язковим до виконання.
Згідно з ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Факт одержання коштів ОСОБА_1 підтверджується довідкою ТОВ «Профітгід» від та наданою АТ «Приват Банк» інформацією, на виконання ухвали суду про витребування доказів.
За положеннями статей 1046,1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першоїстатті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Отже, за умовами укладеного сторонами договору про надання фінансового кредиту №215796 від 30.11.2021 року ТОВ «Займер», як фінансова установа, надало ОСОБА_1 грошові кошти, а остання зобов`язалася повернути кредит у повному обсязі. Строк дії договору 21 день, до 20.12.2021 року (п.1.2 договору).
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №215796 від 30.11.2021 року, нарахування відсотків було здійснено за період з 01.12.2021 року по 20.12.2021 року, тобто 21 день.
Таким чином, нарахування відсотків за користування кредитом було здійснено первісним кредитором у межах дії строку договору.
Аргументи представника відповідача у наданих письмових поясненнях про те, що розрахунок заборгованості не містить даних про суму коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості суд відхиляє, оскільки будь-яких доказів на підтвердження факту погашення коштів за кредитним договором відповідачем надано не було.
Щодо позовної вимоги про стягення нарахованої кредитором заборгованості за пенею у розмірі 5775 гривень суд зазначає наступне.
Так, особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).
За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі.
Не виключається забезпечення зобов`язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього); недоговірних зобов`язань, що не характерно, проте положеннями статті 549 ЦК України не виключається; позитивних та негативних зобов`язань. Як правило, неустойка встановлюється для забезпечення позитивних зобов`язань, які передбачають вчинення певних дій (передача речі, сплата грошовитих коштів та ін.). Сутність негативних зобов`язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов`язання виконується протягом усього часу його існування. Негативні зобов`язання можуть бути забезпечені тільки за допомогою штрафу, адже після порушення такого зобов`язання необхідність стимулювати його виконання шляхом нарахування пені, як це може мати місце при позитивних зобов`язаннях, не призведе до очікуваного результату, тобто його виконання (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21)).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Тлумачення статті 549 свідчить, що пеня є змінною величиною, оскільки її нарахування відбувається за кожен день прострочення.
ТОВ «Діджи Фінанс» у позовній заяві просив стягнути на свою користь із ОСОБА_1 пеню у розмірі 5775 гривень.
Згідно розрахунку заборгованості вказану суму було відображено у графі відсотки по прострочці та нараховано за період з 21.12.2021 року по 13.02.2022 року.
Однак, враховуючи положення п.15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на усій території України було установлено карантин, який неодноразово продовжувався.
Із 21 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року включно карантин не завершився, про що свідчить постанова Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2021 року № 1336, якою він був продовжений до 31 березня 2022 року.
Таким чином, з огляду на наведені вище норми Закону, ОСОБА_1 звільняється від обов`язку сплатити неустойку на користь кредитора, а отже позовні вимоги в цій частині необгрунтвоані та задоволенню не підлягають.
Разом із тим, представником відповідача було заявлено про застосування позовної давності у спорі. Розглядаючи подану заяву, суд виходить із наступного.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина перша, п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263, 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме, продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон №540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020 року.
Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 року Законом №540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 року у справі №910/18489/20 (провадження №12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 року до 30.06.2023 року.
Поряд із цим, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон №2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022 року.
Надалі Законом України від 08.11.2023 №3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон №3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024 року, а після 30.01.2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває до тепер.
Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 року у справі №903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
При цьому суд враховує, що 04.09.2025 року в набув чинності Закон України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14.05.2025 №4434-IX, який відновлює перебіг строків позовної давності. З розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу виключено норму, що зупиняла строки на час воєнного стану (пункт 19).
Отже, у даній справі відсутні визначені законом підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.
Таким чином, зважаючи на те, що відповідач порушила умови кредитного договору, у добровільному порядку ухилялася від сплати заборгованості за таким, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором №215796 від 30.11.2021 року у загальному розмірі 5655 грн. 00 коп.
Окрім цього, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 1304 грн. 58 коп.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне:
Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до статей 134, 137, 141 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
З огляду на статтю 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункти 107-109).
Частина друга статті 141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Так, представником позивача до позовної заяви було долучено договір про надання правової (правничої) допомоги №42649746/02 від 01.06.2026 року, акт наданих послуг від 21.07.2026 року, детальний опис наданих послуг до акту від 21.07.2026 року за договором про надання правової (правничої) допомоги №42649746/02 від 01.06.2026 року.
Відповідно до вказаного детального опису адвокатським об`єднанням були надані послуги адвоката у вигляді: усна консультація клієнта щодо обставин справи- 0,5 год.; письмова консультація клієнта -1 год.; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій - 1 год.; складання позовної заяви - 02 год.; формування додатків до позовної заяви - 0,5 год. загальна кількість витраченого часу становить 5 годин.
Згідно акту наданих послуг від 21.07.2026 року загальна вартість наданої правової допомоги становить 6000 гривень.
З огляду на вказане та враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково (у пропорційному відношенні на 49%), заявлене представником відповідача клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 2000 гривень.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 549, 610, 611, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 130, 131, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ), останнє зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746), яке розташоване в м.Бровари вул.Симона Петлюри, 21/1, заборгованість за кредитним договором №215796 від 30.11.2021 року у розмірі 5655 грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) понесені судові витрати у розмірі 1304 грн. 58 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Одовічен Я.В.
Судебное решение № 141418445, Шевченківський районний суд м. Чернівців было принято 09.11.2026. Форма судопроизводства - Гражданское, форма решения – Решение. На этой странице вы сможете найти важные данные об этом судебном решении. Мы предлагаем удобный и быстрый доступ к актуальным судебным решениям, чтобы вы могли быть в курсе последних судебных прецедентов. Наша база данных содержит полный спектр необходимой информации, позволяя вам удобно находить важные данные.
то решение относится к делу № 725/8212/26. Фирмы, указанные в тексте настоящего судебного документа: