Решение № 141345686, 09.11.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/1498/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.,

розглянувши справу № 916/1498/24 за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська електропостачальна компанія /ЄДРПОУ 42129888, адреса 54017, м. Миколаїв, вул. Погранична, 39/1/

до відповідача: Виконавчого комітету Таврійської міської ради /ЄДРПОУ 21296418, адреса 74988, Херсонська обл., Каховський р., м. Таврійськ, вул. Франка Івана, 29/

про стягнення у розмірі 493 566,74 грн

ВСТАНОВИВ:

05.04.2024 товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївська електропостачальна компанія звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 1533/24/ до Виконавчого комітету Таврійської міської ради про стягнення боргу у розмірі 493 566,74 грн, з яких: 361 276,25 грн заборгованість за електричну енергію, 132 290,49 грн за послуги з розподілу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю електричної енергії № 100/137 від 01.01.2022 у період з березня по серпень 2022 року.

Позов пред`явлено на підставі ст.ст. 193, 202, 275, 276 ГК України, ст.ст 80, 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 11.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1498/24; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

25.04.2024 на адресу суду надійшов відзив /вх. № 17032/24/, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що сформовані постачальником акти підписано представником останнього, проте не містять підписів споживача. Виконавчий комітет Таврійської міської ради належить до Таврійської територіальної громади, яка знаходиться в окупації з 24 лютого 2022 року. Відповідач зауважує, що положення Кодексу КОЕЕ, так і норми Положення №148, вимагають від постачальника послуг розрахунку саме середньодобового споживання електроенергії в аналогічному періоді попереднього року, а не шляхом прийняття за основу розрахунку обсягу середньомісячного електроспоживання в аналогічному періоді попереднього року в цілому, що в межах цієї справи покладено позивачем в основу здійсненого розрахунку розміру заборгованості відповідача.

Відповідач вказує, що з наданих рахунків позивача вбачається, що в жодному з них не застосовано коефіцієнту приросту/зниження споживання, що не відповідає вимогам підпунктів 1, 2 п. 9 Положення №148. Отже, позивачем не доведено, що спірні розрахунки були проведені відповідно до вимог підпунктів 1, 2 п. 9 Положення №148, а саме із застосуванням коефіцієнта приросту/зниження споживання електроенергії та даних її середньодобового обсягу споживання відповідачем в аналогічному періоді попереднього року.

Відповідач зауважує, що з 24.02.2022 позивач взагалі не мав права (через законодавчу заборону) здійснювати господарську діяльність шляхом постачання електроенергії на об`єкти відповідача з причин їх знаходження на тимчасово окупованій території. Крім того, наявні в матеріалах справи звіти щодо фактичного (звітного) відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку за період березень-серпень 2022 не містять даних про дату їх складання, особу, яка їх склала, підпису цієї особи, печатки підприємства, що в свою чергу унеможливлює ідентифікувати особу, яка склала відповідний звіт. Тобто, з доданих до позову звітів не вбачається, що вони складені та підписані з боку оператора системи розподілу - АТ «Херсонобленерго».

30.04.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив /вх. № 17650/24/, в якій позивач наголошує на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позивач вказує, що відповідач не розмежовує функції учасників ринку електричної енергії, а саме постачальника та Оператора системи розподілу тим самим невірно трактує висновок викладений у постанові Верховного Суду по справі №905/644/22.

Позивач вказує, що з отриманої відповіді, яка додана до позовної заяви, вбачається, що ОСР при визначенні обсягів електричної енергії застосовував положення Наказу Міністерства енергетики України від 13.04.2022 року №148, тобто застосував коефіцієнт приросту/ зниження споживання електричної енергії, отже його дії повністю узгоджуються з висновками викладеними в Постанові Верховного Суду по справі №905/644/22. Позивач зауважує, що Правилами не передбачено зазначення в рахунках Постачальника коефіцієнту приросту/зниження споживання, оскільки це не входить до повноважень Постачальника електричної енергії.

Позивач зауважує, що у випадку незгоди Споживача (Відповідача) з даними комерційного обліку, спір між оператором системи розподілу та споживачем, щодо обсягу розподіленої та спожитої електричної енергії має вирішуватися в рамках окремого спору за договором споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії між сторонами цього договору, а не з Постачальником.

Позивач підкреслює, що дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України (редакція Закону на 07.05.2022 року, яка діяла на момент спірних правовідносин). Відповідно, для застосування положень ст. 11, 111, 13 та 131 Закону щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року, необхідне окреме рішення Кабінету Міністрів України. Таке рішення наразі не приймалося. Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України не ініціювало прийняття такого рішення, також воно не надходило до Мінреінтеграції на погодження в порядку, передбаченому Регламентом КМУ». Відтак позиція відповідача щодо неправомірності та заборони постачання електричної енергії Відповідачу в період з 24.02.2022 по червень 2022 року є помилковою.

01.05.2024 на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив /вх. № 17733/24/, в яких відповідач наголошує на своїх доводах, викладених у відзиві.

03.05.2024 на адресу суду надійшли додаткові пояснення /вх. № 17975/24/, в яких позивач вказує, у постанові Верховного Суду від 20.02.2024 у справі №905/644/22, вказано, що здійснення постачання електричної енергії споживачам, які знаходились/знаходяться на тимчасово окупованих територіях, за умови дотримання пункту 9 Положення Про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану затвердженого Наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 №148.

Позивач зауважує, що коефіцієнт приросту/зниження розраховується Оператором системи розподілу, а застосовується Постачальником (Позивачем). У відповіді від 04.04.2024 ОСР зазначає, що формував дані комерційного обліку у відповідності Наказу №148, а отже з врахуванням такого коефіцієнту. Таким чином, не зазначення коефіцієнту приросту/зниження саме в рахунках, не є тотожнім його незастосуванню постачальником, адже така графа в рахунку не передбачена встановленою Розділом 9 Правил, формою розрахункових документів.

Ухвалою суду від 05.06.2024 зупинено провадження у справі № 916/1498/24 до закінчення перегляду Об`єднаною Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 908/1162/23 та оприлюднення повного тексту постанови.

Ухвалою суду від 09.12.2024 поновлено провадження у справі № 916/1498/24; постановлено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

09.12.2025 від ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» судом отримано клопотання про зупинення розгляду справи /вх.№39381/25/, в якому позивач просить зупинити провадження по справі № 916/1498/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого перегляду.

Також 09.12.2025 від позивача судом отримано додаткові пояснення у справі /вх.№39405/25/, які позивач просить врахувати при розгляді даної справи.

10.12.2025 судом від відповідача отримано додаткові пояснення у справі /вх.№39442/25/, в яких, виходячи з висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, відповідач продовжує наголошувати на своїй позиції, викладеній у відзиві на позов та заперечує проти задоволення позову. Крім того, відповідач заперечує проти клопотання позивача про повторне зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 14.01.2026 зупинено провадження у справі № 916/1498/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23 та оприлюднення повного тексту постанови.

Ухвалою суду від 02.09.2026 поновлено провадження у справі № 916/1498/24; постановлено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст. ст. 247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

03.09.2026 на адресу суду надійшли додаткові пояснення відповідача /вх. № 29804/26/, в яких відповідач вказує, що наголошує на своїх доводах, викладених у відзиві, та просить відмовити у задоволенні позову.

21.09.2026 на адресу суду надійшли додаткові пояснення позивача /вх. № 32190/26/, в яких позивач вказує, що Міністерство енергетики України вважало за можливим постачання електричної енергії на тимчасово окуповані території, а також території, на яких ведуться активні бойові дії, при умові визначення обсягів постачання відповідно до положень Наказу від 13.04.2022 за №148.

Позивач наголошує, що відповідачем не оспорювалися та не спростовувалися обсяги електричної енергії, визначені відповідно до даних Оператора системи розподілу, на підставі яких позивачем здійснено відповідні нарахування. Відповідачем не заявлялося вимог щодо коригування таких обсягів та не надано належних і допустимих доказів їх недостовірності чи неправильності визначення. Відтак, за відсутності спору щодо обсягів спожитої електричної енергії посилання відповідача на загальні висновки Верховного Суду, викладені у Постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, на які посилається відповідач, не спростовує визначеного сторонами та підтвердженого даними комерційного обліку обсягу електричної енергії, що є підставою для проведення відповідних розрахунків.

Позивач наголошує, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 493 566,74 грн. відповідають спеціальним нормам права, які містяться, в Положенні «Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану», затвердженому Наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 року за №148, який діяв на момент спірних правовідносин та узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 20.02.2024 у справі №905/644/22.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Як встановлено судом при безпосередньому дослідженні доказів, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (далі Постачальник, Позивач) та Виконавчим комітетом Таврійської міської ради (далі Споживач, Відповідач) укладено Договір про закупівлю електричної енергії № 100/137 від 01.01.2022 (далі - Договір).

Початок постачання визначений в заяві-приєднання - з 01 січня 2022 року.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що за цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Споживач здійснює оплату за послуги з розподілу електричної енергії через діючого Постачальника. (пункт 5.15 Договору).

Підпунктом 1 пункту 6.2 Договору визначено, що Споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами Договору. Відповідно до пунктів 7-8 Додатку №3 до Договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Споживач здійснює оплату за фактично спожиту електричну енергію за фактичними показами засобів обліку електричної енергії по закінченню розрахункового періоду. Оплата вартості електричної енергії здійснюється на підставі акту приймання-передачі електричної енергії.

Згідно підпункту 1 пункту 7.2 Договору Постачальник зобов`язався забезпечувати належну якість надання послуг з постачання електричної енергії відповідно до вимог законодавства України та Договору.

Згідно пункту 9.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену Договором та Законодавством України.

Відповідно до пункту 13.1. Договору цей Договір набирає чинності з дня підписання та діє до 31.12.2022 включно, а в частині виконання зобов`язань щодо поставки та оплати товару до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором та відповідно до ст. 631 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до заяви-приєднання від 01.01.2022, що є додатком №1 до Договору визначений Оператор системи, з яким Споживач уклав договір розподілу електричної енергії АТ «Херсонобленерго», за точками комерційного обліку згідно додатку. Відповідно до заяви-приєднання від 18.02.2022 що є додатком №1 до Договору визначений Оператор системи, з яким Споживач уклав договір розподілу електричної енергії -АТ «Укрзалізниця» за точкою комерційного обліку м. Таврійськ, вул. Вокзальна, 3-а.

Згідно даних наданих Операторами системи розподілу обсяг спожитої/розподіленої електричної енергії складає: за період березень 2022 року - 19649 кВт*год.; за період квітень 202 року 23813 кВт*год; за період травень 2022 року 10609 кВт*год; за період червень 2022 року 13926 кВт*год; за період липень 2022 року 10588 кВт*год; за період серпень 2022 року 14233 кВт*год.

На підставі зазначених даних Постачальником були сформовані рахунки на оплату за спожиту електричну енергію в період березень-серпень 2022 року:

- в березні 2022 року Відповідачу за спожиту/розподілену електричну енергію в обсягах 19649 кВт*год нараховано 103 299,98 грн., в тому числі 76 479,96 грн. спожита електроенергія, 26820,02 грн. послуги розподілу, що підтверджується даними комерційного обліку, а також актом прийняття-передавання товарної продукції від 31.03.2022 та рахунком №100/137/3/1 від 08.04.2022 сформованих та відправлених на електронну адресу Відповідача.

- в квітні 2022 року Відповідачу за спожиту/розподілену електричну енергію в обсягах 23813 кВт*год нараховано 127 013,11 грн., в тому числі 92 687,53 грн. спожита електроенергія, 34325,58 грн. послуги розподілу, що підтверджується даними комерційного обліку, а також актом прийняття-передавання товарної продукції від 30.04.2022 та рахунком №100/137/4/1 від 10.05.2022 сформованих та відправлених на електронну адресу Відповідача.

-в травні 2022 року Відповідачу за спожиту/розподілену електричну енергію в обсягах 10609 кВт*год нараховано 56585,99 грн., в тому числі 41293,50 грн. спожита електроенергія, 15292,49 грн. послуги розподілу, що підтверджується даними комерційного обліку, а також актом прийняття-передавання товарної продукції від 31.05.2022 та рахунком №100/137/5/1 від 10.06.2022 сформованих та відправлених на електронну адресу Відповідача.

- в червні 2022 року Відповідачу за спожиту/розподілену електричну енергію в обсягах 13926 кВт*год нараховано 74 278,11 грн., в тому числі 54 204,28 грн. спожита електроенергія, 20073,83 грн. послуги розподілу, що підтверджується даними комерційного обліку, а також актом прийняття-передавання товарної продукції від 30.06.2022 та рахунком №100/137/6/1 від 11.07.2022 сформованих та відправлених на електронну адресу Відповідача.

- в липні 2022 року Відповідачу за спожиту/розподілену електричну енергію в обсягах 10588 кВт*год нараховано 56473,98 грн., в тому числі 41211,76 грн. спожита електроенергія, 15262,22 грн. послуги розподілу, що підтверджується даними комерційного обліку, а також актом прийняття-передавання товарної продукції від 31.07.2022 та рахунком №100/137/7/1 від 09.08.2022 сформованих та відправлених на електронну адресу Відповідача.

- в серпні 2022 року Відповідачу за спожиту/розподілену електричну енергію в обсягах 14233 кВт*год нараховано 75915,57 грн., в тому числі 55399,22 грн. спожита електроенергія, 20516,35 грн. послуги розподілу, що підтверджується даними комерційного обліку, а також актом прийняття-передавання товарної продукції від 31.08.2022 та рахунком №100/137/8/1 від 09.09.2022 сформованих та відправлених на електронну адресу Відповідача.

Оскільки, відповідач не здійснив оплату спожитої електричної енергії у строк, визначений у договорі, то суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.

Господарський суд зазначає, що предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу за період з березня по серпень 2022 року у розмірі 493 566,74 грн.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України, яка узгоджується із положеннями ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зв ст. 275 Господарського кодексу України /в редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин/, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Приписами ч. 1-2 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Згідно до п. 1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (далі ПРРЕЕ), на роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.

Господарський суд зазначає, що у справі № 908/1162/23 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема, виснував, що Законом України від 16.11.2022 № 2764-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану" (далі Закон № 2764-ІХ) частину третю статті 1 Закону № 1207-VII було викладено в редакції, відповідно до якої дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (згідно зі змінами, внесеними Законом України від 11.04.2023 № 3050-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно") вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, із 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України 06.12.2022 затвердив постанову № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.

Однак відповідно до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України", правовий статус тимчасово окупованої Російською Федерацією території в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

З огляду на викладене у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, про поширення положень статті 13-1 Закону № 1207-VII на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 908/1162/23 про відмову в позові, зазначив про те, що: "… підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону № 1207-VII, є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні".

Господарський суд під час прийняття рішення у цій справі враховує наведені висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, відповідно до положень частини четвертої статті 236 ГПК України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовним критерієм.

Так, судом встановлено, що територія Таврійської територіальної громади Херсонської області на якій розташовані об`єкти відповідача та до яких здійснювалось постачання електричної енергії, знаходяться в окупації з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до статті 13-1 Закону № 1207-VII (цей Закон доповнено статтею 13-1 згідно із Законом України від 01.07.2021 № 1618-IX "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" та внесення змін до деяких законодавчих актів України" з подальшими змінами) її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

З урахуванням вказаного, господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, враховуючи положення статті 13-1 Закону № 1207-VII, оскільки наявна заборона передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію, при цьому факт тимчасової окупації Таврійської територіальної громади з 24.02.2022 є загальновідомим, сторонами спору не заперечується, що не потребує окремого доказування у цьому судовому провадженні.

При цьому варто звернути увагу на те, що відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Закону України "Про ринок електричної енергії", Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", від 14.03.2022 № 133 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам Міністерством енергетики України видано наказ № 148, яким затверджено Положення. Вказаний наказ набув чинності з дня його опублікування 06.05.2022 і діяв до 05.12.2023.

Водночас з огляду на ієрархію нормативно-правових актів, враховуючи приписи статті 13-1 Закону № 1207-VII про заборону передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію (і така заборона має абсолютний характер), Положення не регулювало (і не могло регулювати) питання електропостачання на тимчасово окупованій території.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що доведення/не доведення позивачем обставин фактичної поставки електроенергії на тимчасово окуповану територію, як і здійснення оплати за неї, не має правового значення для вирішення спору у цій справі.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 04.11.2025 у cправі № 911/1353/23 та від 04.11.2025 у cправі № 922/5404/23.

За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи принципи змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства суд не збирає докази за власною ініціативою та ухвалює рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

За таких обставин, проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська електропостачальна компанія до Виконавчого комітету Таврійської міської ради про стягнення у розмірі 493 566,74 грн.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська електропостачальна компанія до Виконавчого комітету Таврійської міської ради про стягнення у розмірі 493 566,74 грн відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати у справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення складено та підписано 09 листопада 2026 р.

Суддя Н.Д. Петренко