Решение № 141342355, 09.11.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/2597/26

381/3047/26

Рішення

Іменем України

09 листопада 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруги А.С., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки у сумі 34 272 гривні, -

Встановив:

19 травня 2026 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки у сумі 34 272 гривні.

Справа передана на розгляд головуючому судді Самусі В.О.

Зі змісту заявлених позовних вимог слідує, позивачка працювала у виробничому підрозділі моторвагонне депо Фастів-1 філії «Приміська пасажирська компанія», що є підрозділом акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Позивачка звільнилась 30 грудня 2025 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Позивачка зазначає, що при звільненні їй не були виплачені всі належні суми коштів.

Зокрема, не виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік у сумі 16 104 гривні, матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 рік у сумі 18 168 гривень.

Позивачка зазначає, що не вчинення дій відповідачем щодо виплати належних їй сум при звільненні суперечить вимогам статті 116 ,117 КЗпП України і є підставою для стягнення коштів в примусовому порядку.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи в судове засідання.

04 червня 2026 року до суду був поданим відзив на позов, в якому наведені аргументи щодо відсутності підстав для задоволення позову. Зокрема, у відзиві стверджується про правомірність зупинення відповідних виплат згідно із розпорядчими документами правління відповідача, а також зазначається, що позивачкою був пропущеним строк звернення до суду, що є окремою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні приймали участь позивачка та її представник. Заявлені вимоги підтримали та просили позов задовольнити.

Позивачка пояснила, що відсутні законні підстави для відмови у виплаті належних їй сум матеріальної допомоги на оздоровлення. Відповідні кошти повинні бути сплачені в день її звільнення, однак розрахунок не проведено.

На уточнюючі питання суду позивачка пояснила, що відповідь на своє звернення про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення від 22 січня 2026 року, отримала в двадцятих числах січня 2026 року та з цього моменту була ознайомлена з причинами відмови у проведенні цих виплат.

Позивачка підтвердила, що в період з січня 2026 року до 19 травня 2026 року на стаціонарному лікуванні не перебувала, за межі території України не виїжджала.

Представник позивачки заявлені позовні вимоги підтвердив. Зазначив, що не заперечує, що вказаний в частині 2 статті 233 КЗпП України строк для звернення до суду пропущений. Проте, вважає, що до спірних правовідносин мають бути застосовані норми статті 238 КЗпП України, якою не обмежено строком можливість винесення рішення органом, що розглядає відповідний спір про стягнення належних працівнику коштів.

Представник відповідача для участі у справі не з`явився, подав клопотання про проведення судового засідання за його відсутності.

У відповідності до приписів частини 1 статті 223 ЦПК України, його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення. У відповідності до приписів статті 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 09 листопада 2026 року до 16 години 00 хвилин.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши заяви по суті справи та інші письмові матеріали, суд встановив наступні обставини.

Так, судом встановлено, що позивачка працювала у виробничому підрозділі моторвагонне депо Фастів-1 філії «Приміська пасажирська компанія», що є підрозділом акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Позивачка звільнилась 30 грудня 2025 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Позивачка зазначає, що при звільненні їй не були виплачені всі належні суми коштів.

Зазначені обставини підтверджуються долученою до матеріалів справи копією наказу (розпорядження) № 882/ос від 22 грудня 2025 року про припинення дії трудового договору (контракту) (а. с. 9).

В зазначеному наказі міститься інформація про належні до виплати суми матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки у розмірі 6 прожиткових мінімумів кожна. Також зазначено, що ці виплати будуть здійснені після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Позивачка під підпис ознайомлена з наказом 30 грудня 2025 року, в день звільнення.

30 грудня 2025 року позивачка звернулась із листом до роботодавця щодо виплати належних їй коштів на оздоровлення за 2023 і 2024 роки.

22 січня 2026 року позивачці надано відповідь за підписом начальника депо та головного інженера депо щодо причин не здійснення цих виплат (а. с. 8-8, зворот).

Згідно пояснень позивачки, цей лист отриманий нею в двадцятих числах січня 2026 року.

Судом встановлено, що згідно пункту 3.19 цього колективного договору, укладеного між адміністрацією і первинною профспілковою організацією моторвагонне депо Фастів-1, передбачена виплата матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб встановлених станом на 1 січня звітного року (а. с. 11-13).

Згідно з долученою до матеріалів справи копією рішення правління від 27 червня 2024 року, витяг з протоколу № ц-72/369-2024, зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», структурних підрозділів і філій, якими передбачено надання матеріальної допомоги при оздоровленні.

Нарахування виплат матеріальної допомоги на оздоровлення здійснюється у розмірі 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу) (а. с. 54-55).

Судом встановлено, що позивачка була звільнена 30 грудня 2025 року, в наказі про звільнення, отриманого нею під підпис, вказано про належні їх до виплати суми матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки і зазначено, що такі виплати будуть здійсненні за окремим рішенням керівництва АТ «Укрзалізниця». Окремо про причини не здійснення цих виплат було зазначено у відповіді на звернення позивачки. Цей лист, як вона стверджує, отриманий нею в двадцятих числах січня 2026 року.

Відповідач зазначає, що позивачка пропустила строк звернення до суду, що є окремою та самостійною підставою для відмови у позові.

Встановивши зазначені обставини, суд вважає, що спірні правовідносини урегульовані наступними правовими нормами.

Так, згідно приписів частини 1 статті 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Згідно приписів частини 1 статті 11 КЗпП України, колективний договір укладається на підприємстві, в установі, організації, а також з фізичною особою, яка використовує найману працю.

Згідно приписів частини 2 статті 13 КЗпП України, У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Згідно приписів частини 3 цієї статті, колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Аналогічні за змістом правові норми викладені в статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди».

Згідно приписів частини 1 статті 18 КЗпП України, положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Згідно приписів частини 1 статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Згідно приписів частини 1 статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно приписів частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на 27 червня 2024 року, дату прийняття рішення правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-82/39), на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Згідно приписів частини 2 статті 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно роз`яснень, викладених в п. 4 Постанові Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

З урахуванням встановлених обставин справи та норм, що регулюють спірні правовідносини, суд повинен спочатку відповісти на питання, чи порушені права позивачки, а потім обговорити питання щодо пропуску строку звернення до суду та можливості поновлення такого строку.

В контексті наведеного, суд перед усім зазначає, що права позиваки у зв`язку із невиплатою суми матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки є порушеними, а відстрочення розпорядчими актами роботодавця таких виплат не впливає на необхідність їхнього здійснення при звільненні працівника в силу вимог статті 116 КЗпП України.

В цьому випадку суд бере до уваги правову позицію, висловлену в Постанові Київського апеляційного суду від Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року, що залишена без змін Постановою Верховного суду від 15 липня 2026 року у справі № 757/43018/24, згідно з якою, зупинення дії окремих положень колективного договору з ініціативи роботодавця не дають підстав для невиплати належних працівникові сум при звільненні.

Однак, суд вважає, що передбачений статтею 233 КЗпП України строк для звернення із позовом до суду є пропущеним, а позивачкою не наведені належні аргументи щодо поважності причин пропуску цього строку.

Так, суд зазначає, що в наказі про звільнення позивачки, з яким вона ознайомилась під підпис 30 грудня 2025 року, вказано, що їй належить до виплати матеріальна допомога на оздоровлення у відповідності до пункту 3.19 колективного договору, а також визначений розмір таких виплат.

Зазначення відповідної інформації в наказі про звільнення може бути кваліфікованим, як письмове повідомлення про суми, належні працівникові при звільненні для цілей застосування статті 116 КЗпП України.

Далі, позивачка зазначила в судовому засіданні, що відповідь про результати розгляду її звернення щодо не виплати належних їй сум при звільненні отримала нею в двадцятих числах січня 2026 року, при цьому з позовом вона звернулася до суду 19 травня 2026 року. За цей період часу на стаціонарному лікуванні не перебувала, за кордон не виїздила.

Як зазначалося вище, згідно приписів частини 2 статті 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Суд враховує, що в силу правової позиції, висловленої в Постанові КАС ВС від 15 жовтня 2026 року по справі № 140/16136/25, висновки Конституційного Суду України, наведені в Рішенні від 11.12.2025 №1-р/2025, стосуються тримісячного строку звернення до суду, встановленого саме частиною першою статті 233 КЗпП України, та зумовлені оцінкою його конституційності та застосування до вимог працівника про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат у період перебування у трудових відносинах.

Водночас частина друга статті 233 КЗпП України встановлює спеціальний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Ця норма є самостійною правовою підставою для визначення строку звернення до суду звільненої особи та Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 неконституційною не визнавалася.

Колегією констатовано, що при вирішенні питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України, початок перебігу строку звернення до суду слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Згідно правової позиції, висловленої в Постанові КАС ВС від 09 липня 2026 року по справі № 240/15605/25, якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», водночас суди перевірили і достеменно встановили момент отримання позивачем грошового атестата, який у межах спірних правовідносин підпадає під визначення такого «письмового повідомлення», то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум, як про це зазначила Судова палата в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, однак в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.

Зміст наведених правових позицій свідчить про те, що відлік передбаченого частиною 2 статті 233 КЗпП України строку починається від дати, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум чи залишку невиплаченої заборгованості.

Крім того, суд бере до уваги, що питання наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог до АТ «Укрзалізниці» у зв`язку із недотриманням строків звернення позивачем до суду вже виникало у правозастосовній практиці Фастівського міськрайонного суду Київської області та Київського апеляційного суду.

Так, Постановою Київського апеляційного суду від 28 травня 2026 року по справі № 381/4902/25 було залишено без змін Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2025 року, яким відмовлено у задоволенні позову до АТ «Укрзалізниця» про стягнення матеріальної допомоги, у зв`язку із пропуском строків звернення до суду.

В силу приписів статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі і єдністю судової практики.

Тому, суд враховує і зазначену вище правову позицію, як релевантну.

Відтак, суд констатує, що позивачка при звільнені 30 грудня 2025 року отримала інформацію про належні їх суми матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023, 2024 роки. Про мотиви нездійснення цих виплат було зазначено в листі, отриманого позивачкою в 20-х числах січня 2026 року.

Однак з позовом щодо стягнення цих коштів вона звернулася лише 19 травня 2026 року, тобто поза межами визначених в частині 2 статті 233 КЗпП України строків.

Позивачка не вказала про наявність поважних причин пропуску цього строку, клопотання про поновлення строку не заявила.

При цьому, суд окремо звертає увагу на неспроможність посилань її представника на статтю 238 КЗпП України, так як ця норма регулює питання щодо обсягу повноважень суду у випадку задоволення позовних вимог і не стосується правового регулювання наслідків пропуску строку звернення до суду.

Тому, у задоволенні позову необхідно відмовити саме у зв`язку із пропуском позивачкою строку звернення до суду і відсутності поважних причин для пропуску цього строку.

Враховуючи вище наведене, керуючись приписами статі 47, 116, 233 КЗпП України, статті 4, 12, 81, 141, 244, 263-265 ЦПК України, -

Ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки у сумі 34 272 гривні.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Інформація про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: акціонерне товариство «Укрзалізниця», ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5.

Суддя Самуха В.О.