Решение № 141336989, 09.11.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/2249/26

РІШЕННЯ

іменем України

"09" листопада 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Ротар М.М.,

за участю: секретаря судового засідання Ніколаєнко Г.О.

представниці позивача Дробинської Н.В., представниці третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , прокурора Вознесенської окружної прокуратури Андріїшиної Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вознесенської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей,

встановив:

У травні 2026 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради в інтересах малолітніх ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей, в якому вказував, що відповідачка є матір`ю малолітніх дітей.

Відомості про батька дітей внесені до Книги реєстрації народжень відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України - за вказівкою матері.

Малолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з березня 2026 року проживають у ДБСТ ОСОБА_5 , які самостійно попросили прихистити їх, оскільки вони не мають бажання йти до матері, яка веде антисуспільний та мігруючий спосіб життя.

Відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дітей, зокрема: тривалий час не підтримує з ними зв`язку; не піклується про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дітей; не приймає участі у їх вихованні; не цікавиться потребами дітей, не утримує дітей матеріально.

Враховуючи вказані обставини, позивач з метою найкращого врахування та забезпечення інтересів дітей просив позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , передати їх опікунському органу для подальшого влаштування, а також стягнути з відповідачки аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів її заробітку - до повноліття дітей.

В судовому засіданні представниця позивача Дробинська Н.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи за місцем її реєстрації, причину неявки суду не повідомила.

Представниця третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала, вказуючи на наявність передбачених законом підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представниця позивача не заперечувала проти такого порядку вирішення спору.

Заслухавши пояснення представниці позивача, представниці третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, думку прокурора, думку дітей, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що відповідачка є матір`ю малолітніх ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відомості про батька ОСОБА_2 та ОСОБА_3 внесені до Книги реєстрації народжень відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України - за вказівкою матері (а.с. 47-48, 50-51).

Малолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з березня 2026 року проживають в ДБСТ ОСОБА_5 , куди вони самостійно прийшли, оскільки їх мати ОСОБА_4 не займалась їх вихованням, кинула їх на свого співмешканця, який згодом вигнав їх з дому.

Відповідачка ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дітей, зокрема: не піклується про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дітей; не приймає участі у їх вихованні; не цікавиться потребами дітей, не утримує дітей матеріально. Відповідно до особисто написаної нею заяви, вона пояснила, що немає постійного місця проживання, матеріальної змоги утримувати дітей, крім того вона відмовилася від соціального супроводу для виведення зі складних життєвих обставин.

За встановленого, суд прийшов до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, що б вказували на поважність причин невиконання відповідачкою батьківських обов`язків в минулому та докази, що свідчать про її свідоме бажання виконувати ці обов`язки в майбутньому.

Суд з урахуванням положень ч. 2 ст. 171 СК України при вирішенні спору з`ясовував думку малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не заперечували проти позбавлення їх матері батьківських прав.

Відповідно до вимог ч.ч. 2, 3, 5 ст. 150, ч.ч. 1, 3 ст. 155, ст. 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, що є найважливішими обов`язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» (аналогічно положеннями Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року) передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції).

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року та у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року висловлено наступне: «Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним».

Враховуючи викладене, дослідивши надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини, приймаючи до уваги висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 05.05.2026 року за вих. №1332/01/01-02/11 про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав (а.с. 27-29), суд вважає доцільним позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо її малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що буде відповідати інтересам останніх.

Відповідно до вимог ч.ч. 4-5 ст. 167 СК України в разі ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини, мають за їхньою заявою баба, дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.

Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.

За встановленого, дітей слід передати на опікування органу опіки та піклування.

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

Положення ч.ч. 2, 3 ст. 166 СК України передбачають, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Ч.ч. 1, 3 ст. 181, ч. 1 ст. 183 СК України передбачають, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я, матеріальне становище дитини та платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність у платника рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ст. 182 СК України).

Враховуючи вимоги ст. 182 СК України, суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_4 аліментів на утримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину.

Стягнення аліментів починається з дати подачі позову та припиняється з досягненням дітьми повноліття.

При цьому, згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь держави також підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 2662,40 грн (1 331,20 грн за вимогу про позбавлення батьківських прав + 1331,20 грн за вимогу про стягнення аліментів).

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 282, 284, 289, 430 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вознесенської міської ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженку с. Ракове Вознесенського району Миколаївської області, батьківських прав відносно її малолітніх дітей ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ракове Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Ракове Вознесенського району Миколаївської області.

Малолітніх ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , передати Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради для подальшого влаштування.

Стягувати з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки с. Ракове Вознесенського району Миколаївської області РНОКПП НОМЕР_1 , на користь органів опіки та піклування, державних установ та інших осіб, під опікою або піклуванням яких будуть знаходитись діти, на утримання малолітніх ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно кошти (аліменти) в розмірі 1/3 частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 06 травня 2026 року і до повноліття дітей.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки с. Ракове Вознесенського району Миколаївської області РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) судовий збір на користь держави в розмірі 2662,40 грн.

Рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачки, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: М.М. Ротар