Решение № 141298405, 02.11.2026, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 359/5615/26

Провадження № 2/373/1989/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м.Переяслав

Переяславський міськрайонний суд Київської області

під головуванням судді Свояка Д.В.,

за участі секретарки Хоменко Н.І.

розглянув цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Акціонерного товариства «Стархова компанія «Країна» до ОСОБА_1 , третя особа Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди у порядку суброгації.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача:

До суду надійшов позов про стягнення збитків в порядку суброгації у розмірі 18177,50 грн та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.07.2024 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю мотоцикла марки «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06.09.2024 ОСОБА_1 було визнано винуватим у вчиненні вказаної пригоди. Позивачем було виплачено страхувальнику відшкодування у розмірі 58489,96 грн. Страховою компанією відповідача було відшкодовано шкоду у розмірі 40312,46 грн. Отже, різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить 18177,50 грн. Зважаючи на це, у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем відшкодувати завдані страхувальнику збитки в межах сплаченого позивачем страхового відшкодування страхувальнику останнього.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує, щодо задоволення позовних вимог, зазначає, що за умовами його страхового полісу ліміт відповідальності ПАТ «НАСК «Оранта» за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 160000 грн, а розмір франшизи складає 2500,00 грн. Отже заявлена позивачем до стягнення сума повністю вкладається в межі встановленого полісом ліміту страхового покриття.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі:

17.07.2026 справа надійшла до суду за підсудністю на підставі ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.05.2026.

Ухвалою суду від 21.08.2026 відкрито провадження в цій справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судове засідання, визначено право позивача подати відзив протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.

З повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що відповідач отримав особисто ухвалу про відкриття провадження у справі з позовною заявою та доданими до неї документами 04.09.2026.

08.10.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, який подано оператору поштового зв`язку 08.10.2026.

Суд, на підставі ч. 7, 8 ст. 178 ЦПК України, не бере до уваги відзив на позовну заяву, оскільки він поданий із пропуском визначеного ЦПК України та ухвалою про відкриття провадження у справі строку та без клопотання про його поновлення.

В судове засідання сторони не з`явились, про дату розгляду справи повідомлені, подали заяви про розгляд справи без їх участі.

Судом встановлено наступні обставини:

18.07.2024 ОСОБА_1 о 17:30 на ґрунтовій дорозі між полями №2 та №3 СТОВ «Богданівське» в адміністративних межах Гельмязівської ОТГ Золотоніського району, керуючи автомобілем «ВАЗ-21124», д.н.з. НОМЕР_2 , не вибрав безпечної швидкості, не впорався з керуванням та виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Toyota», д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06.09.2024 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні вказаного правопорушення, на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.

08.01.2024 між позивачем та ТОВ «Пальміравідгодівля» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №УА286253, що підтверджується копією вказаного договору.

Предметом цього договору були майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 .

26.07.2024 страхувальник звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку.

05.08.2024 було складено страховий акт №16/74888/2.1.5.1 на підставі якого АТ «СК «Країна» здійснило виплату страхового відшкодування ТОВ «Пальміравідгодівля» у розмірі 58 489,96 грн.

Як вбачається з витягу з централізованої бази даних МТСБУ цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу з реєстраційним номером 4692КХЗ, була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта».

Страховик відповідача виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 40312,46 грн, що підтверджується копіями рахунку-фактури №2024014423 від 25.07.2024, страхового акту №ОЦВ-Р-24-29-16930/1 від 12.09.2024, розрахунку страхового відшкодування.

04.12.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, а саме сплатити різницю у розмірі 18177,50 грн між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Норми права, застосовані судом:

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За правилами ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

У відповідності до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (№ 1961-IV, втратив чинність на підставі Закону № 3720-IX) передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

20.06.2024 набрав чинності новий Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX, який введено в дію з 01.01.2025.

Згідно з п. 6 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.04.2024 № 3720-IX, договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону (вводиться в дію з 1 січня 2025 року), продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (№ 3720-IX) об`єктом страхування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку.

У ч. 4 ст. 19 цього Закону передбачено, що страховик потерпілої особи, який здійснив пряме врегулювання страхового випадку, має право зворотної вимоги до страховика відповідальної особи у розмірі фактично здійснених витрат на врегулювання страхового випадку та здійсненої страхової виплати з урахуванням положень частини п`ятої цієї статті. Розмір такої вимоги не може перевищувати розміру витрат, розрахованих відповідно до вимог цього Закону.

У ч. 2, 3 ст. 27 цього Закону визначено, що витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті.

Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає:

1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб`єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до частини четвертої статті 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту;

2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.

Для транспортного засобу, строк експлуатації якого до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п`ять років або щодо якого є чинними гарантійні зобов`язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни новими, включається вартість невживаних складових частин (деталей), дозволених заводом-виробником для обслуговування відповідних транспортних засобів. Для інших транспортних засобів до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни, може включатися вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що відповідають технічним характеристикам такого транспортного засобу та є аналогом оригінальних складових частин (деталей) транспортного засобу.

Частиною 3 ст. 37 цього Закону передбачено, що вимоги, передбачені частинами першою і другою цієї статті (право зворотної вимоги), встановлюються у розмірі суми страхової (регламентної) виплати та фактичних витрат, понесених страховиком (МТСБУ) у зв`язку з її здійсненням. У разі якщо виплату здійснено страховиком потерпілої особи відповідно до ст. 19 цього Закону, право вимоги з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, належить страховику відповідальної особи (МТСБУ) і визначається у розмірі суми страхової виплати, здійсненої страховиком потерпілої особи, та витрат, понесених такими страховиками у зв`язку з її здійсненням.

Статтею 108 Закону України «Про страхування» визначено, що страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Частинами 1 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України визначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінка аргументів сторін, доказів.

У постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц сформульовано висновок про застосування норм права, що ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (втратила чинність на підставі Закону № 3720-IX), з одного боку, і ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» (втратила чинність, відповідні правовідносини врегульовано ст. 108 однойменного закону № 1909-IX у новій редакції), з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Згідно зі ст. 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі ст. 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене ст. 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 755/5374/18, із посиланням на постанову Верховний Суд України у від 02.12.2015 у справі № 6-691цс15, зазначено, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі ст. 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі ст.1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 6-2808цс15, з якою погодився і Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі № 754/1114/15-ц.

Зважаючи на вищенаведене, оскільки сторонами у справі не оспорюється обставина ДТП, наявність вини відповідача, сплата позивачем постраждалій в ДТП особі суми страхового відшкодування у розмірі 58489,96 грн та отримання страхової виплати позивачем від страхової компанії, якою було застраховано цивільну-правову відповідальність відповідача як власника транспортного засобу, у сумі 40312,46 грн, різниця між фактичними розміром заподіяної шкоди і страховим відшкодуванням становить 18177,5 грн, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, як заподіювачем шкоди.

Оскільки страхувальник (особа, якій заподіяно шкоду) передав страховикові (позивачеві), який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, відбулася заміна кредитора зі страхувальника до страховика, який набув право вимоги до заподіювача шкоди в порядку суброгації.

Отже, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 18177,50 грн підтверджується дослідженими доказами, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2662,40 грн судового збору.

Керуючись ст. 263 265 ЦПК України, суд

ухвалив

Позов Акціонерного товариства «Стархова компанія «Країна» до ОСОБА_1 , третя особа Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди у порядку суброгації задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Стархова компанія «Країна» суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 18177 (вісімнадцять тисяч сто сімдесят сім) грн 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Стархова компанія «Країна» судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повні найменування сторін та інших учасників справи:

Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», код ЄДРПОУ 20842474, адреса місцезнаходження: вул.Електриків, 29 А, м.Київ, 04176;

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Оранта», ЄДРПОУ 00034186, місцезнаходження: вул.Здолбунівська, 7-Д, м.Київ, 02081.

Повний текст рішення складено 06.11.2026.

Суддя: Д. В. Свояк