Решение № 141292648, 06.11.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/11621/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2026 року місто Ужгород

Ужгородський місьрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Бедьо В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Малиновської І.Ю.,

представника позивача - Гримут Д.Ю.,

представника відповідача - Роман М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження в залі суду, в місті Ужгород, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування, прокуратури,-

В С Т А Н О В И В:

До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області звернувся позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гримут Д.Ю. до Державної казначейської служби України та Закарпатської обласної прокуратури, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування, прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04 лютого 2021 року слідчим СУ ГУНП в Закарпатській області майором поліції Вовчок Р.Ю. відкрито кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021070000000047 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 - ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

17 жовтня 2022 року в рамках вказаного провадження ОСОБА_1 вручено прокуратурою Закарпатської області повідомлення про підозру у вчинені кримінальних правопорушень за ч. 5 ст. 27 - ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України. В даному повідомленні про підозру зазначено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , який як ФОП здійснював ліцензований нагляд за проведенням робіт по вказаному нижче об`єкту на підставі договору № 81, обвинувачувались у тому, що вони в межах здійснення будівництва. об`єкта «Будівництво адміністративної будівлі (органів державної влади та місцевого самоврядування) по АДРЕСА_1 », на підставі договору № 67 від 23.04.2019, у 2019 році вчинили: ОСОБА_2 розтрату чужого майна, а ОСОБА_3 та ОСОБА_1 пособництво в такій розтраті, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великому розмірі, за попередньою змовою групою осіб та внесли кожен, як службова особа до офіційних документів (4 довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 і 4 акти приймання виконання будівельних робіт форми КБ-2в) завідомо неправдиві відомості, а також інше службове підроблення, яке скоєне за попередньою змовою групою осіб, внаслідок яких із місцевого бюджету незаконно, як оплату за фактично не виконані роботи, розтрачено на користь ПП «Беркут» бюджетні кошти в сумі 2 388 316,02 грн.

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 листопада 2023 року визнано невинуватими та виправдано у пред`явленому обвинуваченні: ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із недоведеністю того, що в його діянні є склад цих кримінальних правопорушень; ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із недоведеністю того, що в його діянні є склад цих кримінальних правопорушень; ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із недоведеністю того, що в його діянні є склад цих кримінальних правопорушень. Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11 вересня 2025 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін..

Із прохальної частини поданої позовної заяви вбачається, що позивач просить:

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, в розмірі 826 764, 80 гривень.

Заяви (клопотання) учасників справи.

26.08.2026 через систему «Електронний суд» представником Відповідача-2 ОСОБА_4 подано до суду відзив на позовну заяву, з якого вбачаються підстави для відмови у задоволенні позовної заяви.

Представник ОСОБА_4 вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню виходячи із наступного. Казначейство не приймало рішень, не вчиняло дій та не допускало бездіяльності щодо Позивача, які могли б спричинити заявлену моральну шкоду. Відповідно до статей 96, 176 ЦК України Казначейство як окрема юридична особа не відповідає за зобов`язаннями Держави України чи інших державних органів.

Позивач пов`язує заподіяння йому шкоди з кримінальним переслідуванням, у межах якого йому було повідомлено про підозру, а згодом судом його виправдано. Водночас питання відшкодування шкоди за незаконні дії органів досудового розслідування, прокуратури чи суду регулюється статтею 1176 ЦК України та спеціальним Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому Позивач повинен довести не лише факт заподіяння моральної шкоди, а й обґрунтувати її конкретний розмір. Заявлена сума 826 764,80 грн належним чином не обґрунтована та не підтверджена доказами, які б свідчили про необхідність її визначення саме в такому розмірі.

Отже, за відсутності протиправних дій з боку Казначейства та належного обґрунтування заявленого розміру моральної шкоди правові підстави для задоволення позовних вимог до Відповідача-2 відсутні.

28.08.2026 року через Канцелярію суду представником Відповідача-1 подано до суду відзив на позовну заяву у якому наведені заперечення представника Відповідача проти позовних вимог, вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вказує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральної шкоди саме у заявленому розмірі, а наведений ним розрахунок є необґрунтованим. Зазначає, що сам факт виправдання особи не зумовлює автоматичного відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

03.03.2026 року через Канцелярію суду представником Позивача надіслано до суду додаткові пояснення, з якого вбачається, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, керуючись розміром мінімальної заробітної плати, встановленим законодавством на момент відшкодування. Відтак мінімальний розмір відшкодування завданої Позивачу моральної шкоди повинен становити 293 998 гривень (34 місяці * 8 647 грн (мінімальна заробітна плата на момент розгляду справи судом відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік») = 293 998 грн). Разом з тим, Позивач оцінює заподіяну моральну шкоду в розмірі 750 000 гривень.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. Його представник адвокат Гримут Д.Ю., в судовому засіданні позов підтримав та просив задовільнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та на підставі наявних у справі доказів.

Представник Відповідача-1 Закарпатської обласної прокуратури у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Представник Відповідача-2 Державної казначейської служби просив в позові відмовити, посилаючись на невмотивованість позовних вимог та підтвердження розміру компенсації моральної шкоди належними доказами.

Інші процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2026 року вказана справа передана на розгляд судді Бедьо В.І.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.08.2026 року відкрито провадження у справі, було постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.08.2026 року, було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку, виходячи з наведених нижче доводів та мотивів.

Як встановлено судом, 04.02.2021 року слідчим СУ ГУНП в Закарпатській області майором поліції Вовчок Р.Ю. відкрито кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021070000000047 за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27 - ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України щодо розтрати чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великому розмірі за попередньою змовою групою осіб та внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншому службовому підроблені, яке скоєно за попередньою змовою групою осіб, копія якого долучена до матеріалів справи.

17.10.2022 року о 16 год. 45 хв. в рамках вказаного провадження ОСОБА_1 слідчим відділу розслідувань особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Закарпатській області про підозру у вчинені кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 27 - ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 - ч. 1 ст. 366 КК України. У даному повідомленні про підозру зазначено, що ОСОБА_1 , будучи інженером технічного нагляду та службовою особою, наділеною відповідними організаційно-розпорядчими й адміністративно-господарськими повноваженнями, у період з червня по грудень 2019 року, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , умисно завізував акти КБ-2в та довідки КБ-3, до яких були внесені недостовірні відомості щодо обсягів і вартості фактично виконаних будівельних робіт. Зазначеними діями, за версією сторони обвинувачення, було забезпечено безпідставне перерахування ПП «Беркут» бюджетних коштів у сумі 2 388 316,02 грн.

Крім того, у повідомленні про підозру зазначено, що ОСОБА_1 своїми діями сприяв розтраті бюджетних коштів та вчинив службове підроблення шляхом внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. Таким чином, ОСОБА_1 підозрювався та знаходився у статусі обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 - ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 - ч. 1 ст. 366 КК України, тобто у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великому розмірі за попередньою змовою групою осіб та внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншому службовому підроблені, яке скоєно за попередньою змовою групою осіб, копія якого долучена до матеріалів справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 вину у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення не визнавав та зазначив, що здійснював технічний нагляд за будівництвом адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 . Всього по даному об`єкту будівництва було підписано 10 актів виконаних робіт.

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 листопада 2023 року у справі № 308/16165/22 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, у зв`язку із недоведеністю того, що в його діях є склад кримінального правопорушення та виправдати. ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, у зв`язку із недоведеністю того, що в його діях є склад кримінального правопорушення та виправдати. В ході розгляду справи, суд не встановив ознак протиправності та зловживання службовим становищем (як способу вчинення злочину) у його діях як обвинуваченого, оскільки стороною обвинувачення не надано доказів та не доведено наявності в його діях складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, оскільки не доведена об?єктивна сторона розтрати чужого майна шляхом зловживанням службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі. Крім того, стороною обвинувачення не доведена і суб?єктивна сторона злочину, яка характеризується умисною виною, корисливим мотивом та метою. Встановлено, що відсутні збитки у розмірі 2388316,02 гривень. Відсутні будь-які докази зловживання службовим становищем обвинуваченими вчинення злочину в співучасті, копія якого долучена до матеріалів справи.

Судом встановлено, прокуратурою подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного суду. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року у справі № 308/16165/22 апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишено без задоволення, а вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 листопада 2023 року залишено без змін. Надалі стороною обвинувачення подано касаційну скаргу до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Постановою кримінального суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 308/16165/22 касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишено без задоволення, а вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 листопада 2023 року залишено без змін, копії яких долучена до матеріалів справи.

Як зазначено в позовній заяві ОСОБА_1 безпосередньо зазнав незаконного кримінального переслідування в рамках кримінального провадження № 12021070000000047, а саме - в період часу з 17.10.2022 (повідомлення про підозру) по 14.10.2024 (набрання виправдувальним вироком щодо нього законної сили).

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.10.2022 у справі № 308/8170/21 відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло за адресою АДРЕСА_2 , - у нічний час доби з 22:00 год. до 06:00 год. наступної доби. Покладено на ОСОБА_1 відповідно до ч.5 ст. 194 КПК України процесуальні обов`язки. Строк дії даної ухвали про тримання під домашнім арештом визначено до 14 грудня 2022 року, включно. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.12.2022 y справі № 308/16165/22 відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання. Покладено на ОСОБА_1 відповідно до ч.5 ст. 194 КПК України процесуальні обов`язки. Строк дії покладених обов`язків визначено до 24 лютого 2023 року. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.03.2023 у справі № 308/16165/22 відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання на строк до 05 травня 2023 року. Покладено на ОСОБА_1 відповідно до ч.5 ст. 194 КПК України процесуальні обов`язки. Строк дії покладених обов`язків визначено до 05 травня 2023 року. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.04.2023 y справі № 308/16165/22 продовжено дію обраного відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання на строк до 26 червня 2023 року. Покладено на ОСОБА_1 відповідно до ч.5 ст. 194 КПК України процесуальні обов`язки.

Позивач обґрунтовує вимоги про відшкодування моральної шкоди тим, що протягом тривалого часу перебував у статусі підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному провадженні № 12021070000000047, а також зазнавав обмежень у зв`язку із застосуванням до нього запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту та особистого зобов`язання.

Зокрема, домашній арешт застосовувався до Позивача з 20.10.2022 по 14.12.2022 включно, а особисте зобов`язання - з 27.12.2022 по 24.02.2023 та з 09.03.2023 по 26.06.2023. Загалом, за твердженням Позивача, він перебував під кримінальним переслідуванням з 17.10.2022 до 14.10.2024 - до набрання законної сили виправдувальним вироком.

Позивач зазначає, що тривале досудове розслідування та судовий розгляд негативно вплинули на його звичний спосіб життя, сімейні та соціальні зв`язки, можливість повноцінно працювати, відпочивати та спілкуватися з близькими, родичами і знайомими. Також він вказує на постійні психологічні переживання, стрес, негативні емоції та відчуття приниження честі й гідності.

Окремо Позивач пов`язує із кримінальним переслідуванням погіршення стану свого здоров`я. Зазначає, що з січня 2024 року йому діагностовано хронічну обструктивну хворобу легень, а в подальшому - гіпертонічну хворобу, дисліпідемію, емфізему легень, легеневу гіпертензію та хронічну респіраторну недостатність. У 20252026 роках, за його твердженнями, також було діагностовано серцеву недостатність, ішемічну хворобу серця та кардіосклероз, копії медичних висновків, довідок долучено до матеріалів справи.

Позивач вважає, що зазначене погіршення стану здоров`я, зокрема ускладнення гіпертонічної хвороби, перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та тривалим перебуванням під слідством і судом.

Крім того, Позивач посилається на численні виклики до органу досудового розслідування, прокуратури та суду, необхідність участі у процесуальних діях і судових засіданнях, що, на його думку, істотно змінило його звичний спосіб життя та призвело до додаткових моральних переживань.

Таким чином, Позивач пов`язує заподіяння йому моральної шкоди із тривалістю кримінального переслідування, застосуванням запобіжних заходів, обмеженням звичного способу життя, негативним впливом на сімейні та соціальні зв`язки, психологічними переживаннями, а також погіршенням стану здоров`я, і саме на цих обставинах ґрунтує вимогу про відшкодування моральної шкоди.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 Цивільного кодексу України.

За змістом положень п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до п. 1 ч. 1. ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно фактичних обставин справи вбачається, що 04.02.2021 року слідчим СУ ГУНП в Закарпатській області майором поліції Вовчок Р.Ю. відкрито кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021070000000047 за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27 - ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 - ч. 1 ст. 366 КК України.

17.10.2022 року о 16 год. 45 хв. в рамках вказаного провадження ОСОБА_1 повідомлено про підозруу вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

За версією сторони обвинувачення, ОСОБА_1 , будучи інженером технічного нагляду та службовою особою, у змові з іншими особами завізував документи щодо виконаних будівельних робіт, які, як стверджувалося, містили недостовірні відомості про їх обсяги та вартість. Унаслідок цього, за версією слідства, було безпідставно перераховано бюджетні кошти на суму 2 388 316,02 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 інкримінувалося сприяння розтраті бюджетних коштів в особливо великому розмірі та службове підроблення, вчинені за попередньою змовою групою осіб.

07.11.2023 вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 308/16165/22 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку з недоведеністю наявності в його діях складу кримінальних правопорушень, та виправдано.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14.10.2024 зазначений вирок залишено без змін.

Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 11.09.2025 року ухвалу Львіського апеляційного суду від 14.10.2024 року залишено без змін.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України.

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Вирішуючи питання про визначення періоду перебування позивача під слідством та судом, суд виходить із наступного.

Відповідно до положень статті 13 Закону України № 266/94-ВР, відшкодування моральної шкоди здійснюється за час перебування особи під слідством чи судом.

Згідно з частиною 4 статті 532 КПК України, судові рішення суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення.

З матеріалів справи встановлено, що позивачу повідомлено про підозру 17.10.2022 року, а ухвалою апеляційного суду від 14.10.2024 року виправдувальний вирок суду першої інстанції залишено без змін, у зв`язку з чим він набрав законної сили саме 14.10.2024 року.

Суд зазначає, що саме з моменту повідомлення про підозру особа набуває процесуального статусу підозрюваного, а в подальшому - обвинуваченого, що супроводжується застосуванням передбачених кримінальним процесуальним законом обмежень прав і свобод, а відтак цей момент є початковим для обчислення строку перебування під слідством та судом.

Суд також враховує, що перегляд судових рішень у касаційному порядку не змінює правового статусу особи, а тому не може включатися до періоду перебування під слідством чи судом.

Отже, доводи позивача про включення до зазначеного періоду строку розгляду справи судом касаційної інстанції є безпідставними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач перебував під слідством та судом у період з 17.10.2022 року по 14.10.2024 року, тобто 1 рік 11 місяців 28 днів, що підлягає врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», мінімальна заробітна плата на час розгляду справи в суді становить 8 647 грн.

Таким чином, мінімальний розмір відшкодування позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди за 1 рік 11 місяців 28 днів перебування під слідством чи судом, відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виходячи з мінімальної заробітної плати 8 647 грн за кожен місяць, становить 198 881 грн (8 647 грн ? 23 місяці).

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України.

Крім того, судом з`ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які продовжувалися для позивача винесення виправдального вироку, щодо нього, тобто враховано характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Як роз`яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду із урахуванням ст. 23 ЦК України та Постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV (Станков) v. BULGARIA (Болгарії) § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Відповідно до ч. 2 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

При цьому, суд враховує, що визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.

Згідно позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц, визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 було завдано моральних страждань, які призвели до порушення його звичного способу життя та негативно вплинули на його психоемоційний стан. При визначенні розміру відшкодування суд враховує характер та тривалість кримінального переслідування, період перебування позивача під слідством і судом, застосування до нього запобіжних заходів, глибину та тривалість моральних і душевних переживань, а також наведені позивачем обставини щодо погіршення стану його здоров`я у цей період.

Водночас сам факт погіршення стану здоров`я не може бути безумовною підставою для визначення заявленого розміру відшкодування, оскільки причинний зв`язок між відповідними захворюваннями та кримінальним переслідуванням має бути підтверджений належними та допустимими доказами.

З урахуванням усіх встановлених обставин справи, характеру заподіяних страждань, тривалості перебування під слідством і судом, наслідків для звичного способу життя позивача, а також засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди у сумі 826 764,00 грн є необґрунтованим та не підтвердженим належними доказами.

Разом із тим суд вважає наявними підстави для часткового задоволення позовних вимог та визначення розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 795 524,00 грн, яка, на думку суду, відповідає характеру та обсягу встановлених моральних страждань і є співмірною з обставинами справи.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе зобов`язати Державну казначейську службу України виплатити з рахунку державного бюджету позивачу в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 795 524,00 грн.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 15, 16, 23, 1176 Цивільного кодексу України, ст.12, 13, 81, 141, 259, 263265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, положеннями Закону № 266/94-ВР, ЗУ «Про Державний бюджет України на 2026 рік», ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування, прокуратури - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 795 524,00 (сімсот дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот двадцять чотири) гривні 00 копійок.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Ужгородського

Міськрайонного суду

Закарпатської області Бедьо В.І.