Решение № 141279680, 02.11.2026, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 725/7267/26

Номер провадження 2/725/1905/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2026 Чернівецький районний суд міста Чернівців в складі:

головуючого судді Стоцька Л. А.

за участю секретаря Танасійчук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 до Головного Чернівецької міської ради, яка розташована за адресою м. Чернівці, Центральна площа, 1, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із вищевказаним позовом.

В обґрунтування позову посилається на те, що вона є онучкою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, Серія НОМЕР_1 , актовий запис N?905.

Свідоцтво про народження її матері ОСОБА_3 , де її матірю зазначена бабуся, серія НОМЕР_2 , після одруження моя мати набула прізвище - ОСОБА_4 , Позивачка після одруження набула прізвище ОСОБА_5 .

11 квітня 2012 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Пацурківською Оленою Віталіївною, відповідно до якого усе належне їй на день смерті майно було заповідано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті бабусі вона звернулася із заявою про відкриття спадщини до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу, Пацурківська О.В., проте їй було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом та у зв?язку з тим, що в передбачений чинним законодавством строк, не подала заяву про прийняття спадщини. Додатково було роз?яснено та запропоновано звернутися до суду з позовом про визначення їй додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Однак у встановлений частиною першою статті 1270 Цивільного кодексу України шестимісячний строк вона не подала заяву про прийняття спадщини через поважні причини, а саме: тривала хвороба на стаціонарному лікуванні, що обмежувало можливість вчасно звернутись до нотаріуса. Відповідно саме тривале хвороба на стаціонарному лікуванні стало поважною причиною пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини, які не залежали від її волі і унеможливлювали подання заяви вчасно. Після усунення зазначених обставин вона звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову у зв?язку з пропущенням строку.

Єдиним способом захисту її права на спадщину є звернення до суду з позовом про надання додаткового строку для її прийняття відповідно до частини третьої статті 1272

Цивільного кодексу України.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого вважає вимоги позивача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що з поданих Позивачем документів вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої сплинув 29.10.2017 року. Однак, Позивач в позовній заяві, окрім того, що оформленню спадщини покійної перешкоджало її перебування на тривалому стаціонарному лікуванні, при цьому на надавши жодних підтверджуючих документів, не вказала інших причини пропуску строку для прийняття спадщини, які суттєво вплинули на своєчасне звернення до нотаріальної контори з відповідною заявою. В справі відсутні докази: звернення до нотаріуса, постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій, перебування на довготривалому стаціонарному лікуванні тощо. Таким чином, Позивачем не надано доказів, які свідчать про наявність для неї перешкод для подачі заяви про прийняття спадщини у встановлені закононом строки.

Представник позивача надав заяву, в якій просив розглядати справу за їх відсутності із позивачем.

Представник відповідача просив розглядати справу за її відсутності.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв`язку, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.8).

11 квітня 2012 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Пацурківською Оленою Віталіївною, відповідно до якого усе належне їй на день смерті майно було заповідано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12).

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1269, частина перша статті 1270 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Зважаючи на наведене, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Позивач вказує, що є онукою ОСОБА_2 , однак із поданих копій свідоцтв про народження не вдається встановити родинний зв`язок між сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253, ч. 3, 5 ст. 254 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок; строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Дослідивши надані стороною позивача документи, суд вважає, що посилання про те, що позивач не подала вчасно заяву про прийняття спадщини через тривалу хворобу та лікування на стаціонарі лістало поважною причиною пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини, які не залежали від її волі і унеможливлювали подання заяви вчасно, однак жодних доказів на підтвердження цього факту суду не надано, зокрема й не надано постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій.

Під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як закріплено у ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ст.89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що позивач, на виконання свого процесуального обов`язку не надав належних, і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі за його недоведеністю.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи результат розгляду справи, судовий збір слід залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.3-5, 11-13,76-81, 83, 89, 264, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного Чернівецької міської ради визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Стоцька Л. А.