Решение № 141269756, 03.11.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/3361/26

провадження 2/201/3432/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра

у складі: головуючого судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

за участі позивача ОСОБА_1

і адвокатів Спасової І.Г. та Мироняк Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 13 березня 2026 року звернулася до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Відповідач ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Ухвалою суду вказані позов об?єднані в одне провадження для їх спільного розгляду.

Позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві і в судовому засіданні з представником посилалися на те, що з 20 січня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 34 від 20.01.2007. Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 15 червня 2026 року у справі № 203/2493/26 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Це рішення набрало законної сили 16 лпня 2026 року.

За час перебування у шлюбі сторонами було набуте майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 70.9 кв. м, житловою площею 38.8 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 185071212101), титульний власник - позивачка; квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 95.3 кв. м, житловою площею 87.0 кв. м (реєстраційний номер 788323212101), титульний власник - позивачка; квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 66.9 кв. м, житловою площею 41.2 кв. м (реєстраційний номер 307741112101), титульний власник - відповідач; гараж № НОМЕР_2 в Автогаражному кооперативі «Шинник» за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 20.6 кв. м (реєстраційний номер 1602407712101), титульний власник - відповідач; мотоцикл HARLEY-DAVIDSON FLTRXSE CVO ROAD GLIDE, 2024 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 (дата первинної реєстрації 26 червня 2024 року); автомобіль MERCEDES-BENZ GLE 450D, 2023 року випуску, державний номер НОМЕР_4 (30.01.2024); мотоцикл BMW R 1300GS, 2025 року випуску, державний номер НОМЕР_5 (24.10.2025) - титульний власник відповідач; автомобіль TOYOTA RAV-4 HYBRID, 2017 року випуску, державний номер НОМЕР_6 (19.01.2018) - титульний власник позивачка; частки в статутних капіталах юридичних осіб, учасником яких є відповідач, а саме: ТОВ «МП-ДНІПРО» (код 43407368), ТОВ «МП-КИЇВ» (код 43422208), ТОВ «МП-ЦЕНТР» (код 43422255), ТОВ «МП-ОДЕСА» (код 43422082), ТОВ «ГАНЕША СОЮЗ ПРОДУКТ» (код 37375695), ТОВ «МП-Україна» (код 39539631), ТОВ «ФАНБАР» (код 42755086), ТОВ «ГОЛДМАН» (код 43410538), ТОВ «ХРОМКАПІТАЛ» (код 41928825).

Ринкову вартість нерухомого майна позивачка визначила на підставі відповіді ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ-ГРАНД» від 13 лютого 2026 року на адвокатський запит від 09 лютого 2026 року № 1-2: квартира по АДРЕСА_5 009 300.00 грн; квартира по АДРЕСА_6 448 500.00 грн; квартира по АДРЕСА_7 547 640.00 грн; гараж - 343 920.00 грн; вартість транспортних засобів - за даними сайту auto.ria.com: TOYOTA - 1 000 125.00 грн; HARLEY-DAVIDSON - 1 466 850.00 грн; MERCEDES-BENZ - 4 046 416.00 грн; BMW - 1 630 331.00 грн..

Відповідно до ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 4 статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Позивач стверджує, що в шлюбі разом з відповідачем вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, придбавали нерухоме майно в інтересах сім`ї, побутові речі, разом відпочивали, займалися вихованням та утриманням неповнолітнього сина, що в сукупності свідчить про ведення сторонами спільного господарства, наявність спільного бюджету та наявність взаємних прав і обов`язків.

Враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц, позивачка має право на виплату компенсації 1/2 вартості часток відповідача, яка за номінальною вартістю восьми товариств становить 20 659 288.00 грн. Вартість частки відповідача в ТОВ «ХРОМКАПІТАЛ», єдиним учасником якого він є, змінилася порівняно з внеском (1 000.00 грн.), оскільки товариство під час шлюбу набуло квартиру АДРЕСА_8 ; за відповіддю ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ-ГРАНД» вартість частки становить 12 038 200.00 грн, а компенсація - 6 018 600.00 грн..

Позивачка просить у порядку поділу майна подружжя: визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль TOYOTA RAV-4 HYBRID; визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_3 , гараж № НОМЕР_2 в АГК «Шинник», мотоцикли HARLEY-DAVIDSON і BMW та автомобіль MERCEDES-BENZ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію вартості належних відповідачу часток в статутних капіталах ТОВ «МП-ДНІПРО» - 8 750 000.00 грн, ТОВ «МП-КИЇВ» - 6 250 000.00 грн, ТОВ «МП-ЦЕНТР» - 2 500 000.00 грн, ТОВ «МП-ОДЕСА» - 2 250 000.00 грн, ТОВ «ГАНЕША СОЮЗ ПРОДУКТ» - 1 716.00 грн, ТОВ «МП-Україна» - 2 500.00 грн, ТОВ «ФАНБАР» - 905 000.00 грн, ТОВ «ГОЛДМАН» - 72.00 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію вартості частки в статутному капіталі ТОВ «ХРОМКАПІТАЛ» у розмірі 6 018 600.00 грн; судові витрати покласти на відповідача.

Враховуючи наведене, позивачка вважала за можливе задоволення позову у повному обсязі та стягнення грошових коштів в якості компенсації. В добровільному порядку домовитися про вказане відповідач відмовляється, що свідчить про наявність між ними спору, а тому позивачка, на її думку, має право на визнання права власності, визначення частки майна її особистою власністю, але оскільки реалізувати це право і розпорядитися своєю власністю вона позбавлена можливості відповідачем, то можливо це вирішити лише шляхом запропонованого нею варіанту поділу спільного сумісного майна в судовому порядку. Інший варіант поділу спільного сумісного майна та виконання закону, який був би настільки ж ефективний, за цих обставин не існує. Тому заперечувала проти зустрічного позову.

Позивач ОСОБА_1 вважає невизначеність з цим протиправною, порушені її права та закон, так як вона не може належним чином в повній мірі користуватися вказаним своїм рухомим і нерухомим майном. Звернулася до відповідача з цим питанням, але отримала відмову. В добровільному порядку питання не вирішено. Просила задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 , інтереси якого в судовому засіданні представляли адвокат ОСОБА_4 і адвокат Спасова І.Г., не заперечує проти поділу майна подружжя, проте не погоджується з визначеним позивачкою обсягом майна, його вартістю та способом поділу. Відповідач подав відзив на позов, в якому стверджує, що шлюбні відносини сторін фактично припинилися в жовтні 2017 року. З цього часу він проживає однією сім`єю з ОСОБА_5 . Спершу - у її квартирі по АДРЕСА_9 . З травня 2023 року - у квартирі АДРЕСА_8 , власником якої є ТОВ «ХРОМКАПІТАЛ». Також у період з вересня 2017 року по січень 2026 року він разом із ОСОБА_5 здійснив 32 закордонні поїздки (Іспанія, Кіпр, Нідерланди, Бельгія, Італія, Данія, Австрія, Португалія, Туреччина, Греція, Чорногорія, Угорщина, Словаччина, Хорватія, Франція), зокрема мотоциклами. На підтвердження відповідач долучив фототаблиці, копії паспортів громадян України для виїзду за кордон, довідку ОСББ «ПАРК РЕЗИДЕНС» від 30.03.2026 № 3 про фактичне проживання та договір оренди житлового будинку від 29 травня 2021 року. В іншій частині відзив за змістом відповідає доводам зустрічного позову: про спільний характер боргів перед ОСОБА_3 , про частку відповідача у квартирі по АДРЕСА_5 та про вартість майна.

23 квітня 2026 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом, який уточнив 10 червня 2026 року (ціна зустрічного позову 113 775 580.09 грн). Спільним майном подружжя відповідач визначив квартири по АДРЕСА_10 , мотоцикли HARLEY-DAVIDSON і BMW, автомобілі MERCEDES-BENZ і TOYOTA, частки в статутних капіталах дев`яти товариств та боргові зобов`язання на загальну суму 1 343 540 доларів США. Квартиру АДРЕСА_11 до складу спільного майна подружжя відповідач не включив, оскільки ця квартира набута ним внаслідок приватизації (до шлюбу), у порядку спадкування та на підставі договору дарування часток.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що: квартиру АДРЕСА_1 придбано 18 жовтня 2013 року частково (129 429.00 грн із 356 887.00 грн) за кошти від продажу 12 липня 2013 року житлового будинку в с. Сурсько-Литовське, успадкованого відповідачем 15 березня 2013 року, тому його частка у квартирі становить 68,14/100; ринкова вартість нерухомого майна має визначатися за звітами про оцінку ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ-ФУТУРА», а відповідь ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ-ГРАНД» на адвокатський запит не є звітом про оцінку; вартість автомобіля MERCEDES-BENZ унаслідок ДТП 13 березня 2026 року зменшилася до 991 078.68 грн; гараж фактично належав матері відповідача, однак як майно, право на яке зареєстровано за ним у шлюбі, підлягає поділу з виплатою позивачці 1/2 його вартості; частки в ТОВ «МП-ДНІПРО», ТОВ «МП-ЦЕНТР», ТОВ «МП-ОДЕСА» набуто за кошти, позичені у ОСОБА_3 в інтересах сім`ї, тому борги за договорами позики є спільними зобов`язаннями подружжя і мають бути поділені порівну; вартість частки в ТОВ «ХРОМКАПІТАЛ» дорівнює номіналу (1 000.00 грн), оскільки майно товариства придбане за рахунок його прибутку і поділу між подружжям не підлягає.

ОСОБА_2 просить: визнати перелічене майно спільною сумісною власністю подружжя; визнати спільними сумісними зобов`язаннями подружжя борги перед ОСОБА_3 за договорами позики від 02 грудня 2019 року (762 340 доларів США), від 09 грудня 2019 року (427 200 доларів США) та від 15 липня 2022 року (154 000 доларів США); визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 і квартиру АДРЕСА_2 , автомобіль TOYOTA зі стягненням з неї на його користь компенсацій 5 367 199.28 грн; визнати за ним право власності на гараж, мотоцикли, автомобіль MERCEDES-BENZ та частки у статутних капіталах дев`яти товариств зі стягненням з нього на користь ОСОБА_1 компенсацій 22 595 051.84 грн.; визнати за кожною зі сторін по 1/2 боргових зобов`язань перед ОСОБА_3 671770 доларів США; поновити строк на подання зустрічного позову та об`єднати позови в одне провадження.

Тобто, фактично заперечував проти первісної позовної заяви з посиланням на недоведеність позивачем своїх вимог, відсутність належних доказів спільного саме сімейного мешкання сторін, їх спільного побуту, сімейного бюджету, були протиріччя в поясненнях сторони позивача, не надання доказів позивачем на підтвердження позову, невірного розрахунку ринкової вартості спірного майна, тлумачення правових норм і позицій практики суду на свою користь. Позовні вимоги не обгрунтовані, не доведені і протирічливі, доказів на їх підтвердження суду не надано. Просив справу розглянути по закону за наявними матеріалами та відмовити у задоволенні первісної позовної заяви в повному обсязі, задовольнивши зустрічний позов.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 вказала на те, що є позикодавцем за договорами позики від 02 грудня 2019 року і від 09 грудня 2019 року, та договором грошової позики № 1 від 15 липня 2022 року, укладеними з ОСОБА_2 . У судовому засіданні представник ОСОБА_3 пояснила, що позикодавець, надаючи кошти ОСОБА_2 , вважав, що надає позику подружжю ОСОБА_6 . Позичені кошти, за його поясненнями, призначалися для внесення ОСОБА_2 до статутних капіталів товариств з обмеженою відповідальністю, учасниками яких були як ОСОБА_2 , так і сам ОСОБА_3 , а саме: ТОВ «МП-ДНІПРО», ТОВ «МП-ЦЕНТР», ТОВ «МП-ОДЕСА». Також зазначив, що ОСОБА_1 з 2016 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець (КВЕД 47.25 «Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах»), 01 жовтня 2016 року уклала з ТОВ «МП-Україна» договір комерційної концесії (франчайзингу) № 082, протягом 20172020 років отримувала ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та до 2022 року здійснювала підприємницьку діяльність. Тому в більшій частині підтримує зустрічні позовні вимоги, в іншій частині вирішення позовних вимог (первісний позов) третя особа залишила на розсуд суду.

Вислухавши пояснення позивача і її представника, представників відповідача і третьої особи, з`ясувавши позицію сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом з наданих сторонами письмових матеріалів і доказів, пояснень представників сторін і третьої особи, з`ясовано фактичні обставини справи -

з 20 січня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (актовий запис № 34). Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 15 червня 2026 року у справі № 203/2493/26 шлюб розірвано. Дане рішення набрало законної сили 16 липня 2026 року. Факт припинення шлюбних відносин у жовтні 2017 року, на який посилався ОСОБА_2 у тій справі, судом не встановлено.

В період шлюбу подружжя ОСОБА_6 придбало наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70.9 кв. м, придбану 18 жовтня 2013 року на ім`я ОСОБА_1 за письмовою згодою ОСОБА_2 за 356 887.00 грн.; квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 95.3 кв. м; право власності зареєстровано за ОСОБА_1 ; гараж № НОМЕР_2 в АГК «Шинник», загальною площею 20.6 кв. м, переоформлений на ОСОБА_2 рішенням кооперативу № 62 від 29 жовтня 2011 року; право власності зареєстровано за ним на підставі довідки кооперативу № 53 від 20 грудня 2017 року (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 131459116 від 19 липня 2018 року); автомобіль TOYOTA RAV-4 HYBRID, 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_7 , зареєстрований за ОСОБА_1 19 січня 2018 року; мотоцикл HARLEY-DAVIDSON FLTRXSE CVO ROAD GLIDE, 2024 року випуску, шасі № НОМЕР_8 , зареєстрований за ОСОБА_2 26 червня 2024 року; автомобіль MERCEDES-BENZ GLE 450D, 2023 року впуску, кузов № НОМЕР_9 , зареєстрований за ним 30 січня 2024 року; мотоцикл BMW R 1300GS, 2025 року впуску, шасі № НОМЕР_10 , зареєстрований за ним 24 жовтня 2025 року; частки в статутних капіталах господарських товариств, в яких відповідач є учасником: ТОВ «МП-ДНІПРО» (25 %, номінальна вартість частки 17 500 000.00 грн), ТОВ «МП-КИЇВ» (25 %, 12 500 000.00 грн), ТОВ «МП-ЦЕНТР» (25 %, 5 000 000.00 грн), ТОВ «МП-ОДЕСА» (25 %, 4 500 000.00 грн), ТОВ «ГАНЕША СОЮЗ ПРОДУКТ» (14.3 %, 3 432.00 грн), ТОВ «МП-Україна» (20 %, 5 000.00 грн), ТОВ «ФАНБАР» (20 %, 1 810 000.00 грн), ТОВ «ГОЛДМАН» (14.3 %, 143.00 грн), ТОВ «ХРОМКАПІТАЛ» (100 %, 1 000.00 грн). ТОВ «ХРОМКАПІТАЛ» належать квартира АДРЕСА_12 , право власності на які зареєстровано 20 серпня 2020 року. Квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 : 1/4 частка - на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 жовтня 1997 року, виданого ВАТ «Дніпропрес» (приватизація до укладення шлюбу); дві частки по 1/4 - на підставі свідоцтв про право на спадщину, виданих Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровими № 5-383 і № 5-397 (відомості внесено до реєстру 15 березня 2013 року і 16 березня 2013 року); 1/4 частка - на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. за реєстровим № 861 (відомості внесено до реєстру 06 березня 2014 року).

Згідно зі звітами про оцінку, складеними ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ-ФУТУРА» та поданими відповідачем, ринкова вартість становить: квартири по АДРЕСА_5 857 700.00 грн; квартири по АДРЕСА_6 - 4 477 000.00 грн; гаража № 89 - 14 100.00 грн.; квартири АДРЕСА_13 5 111 700.00 грн.; машино-місця № 32 - 18 600.00 грн; машино-місця № 33 - 18 000.00 грн.. Згідно з висновками про вартість, поданими відповідачем, вартість мотоцикла HARLEY-DAVIDSON становить 1 479 850.00 грн., мотоцикла BMW - 1 385 500.00 грн.. Вартість автомобіля TOYOTA (1 000 125.00 грн.) сторонами погоджена. 13 березня 2026 року автомобіль MERCEDES-BENZ пошкоджено в ДТП; за розрахунком відповідача його вартість зменшилася на 3 005 922.12 грн і становить 991 078.68 грн. Винним у ДТП визнано водія ОСОБА_7 (постанова Центрального районного суду міста Дніпра від 22 квітня 2026 року у справі № 203/2937/26). ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» виплатило ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 991 078.68 грн..

Відповідач подав копії договорів позики від 02 грудня 2019 року на суму 973 340 доларів США і від 09 грудня 2019 року на суму 278 000 доларів США, додаткових угод до них від 18 лютого 2020 року і 30 березня 2021 року, договору грошової позики № 1 від 15 липня 2022 року на суму 154 000 доларів США, укладених ним як позичальником з ОСОБА_3 , а також копії власноручних розписок від 02 грудня 2019 року, 09 грудня 2019 року і 15 липня 2022 року, у яких зазначено, що кошти позичаються для формування (придбання) часток у статутних капіталах ТОВ «МП-ДНІПРО», ТОВ «МП-ЦЕНТР» і ТОВ «МП-ОДЕСА». ОСОБА_1 стороною цих договорів не є.

Враховуючи наведене, позивачка ОСОБА_1 вважала за можливе задоволення її позову у повному обсязі та стягнення грошових коштів в якості компенсації. В добровільному порядку домовитися про вказане відповідач відмовляється, що свідчить про наявність між ними спору, а тому позивачка, на її думку, має право на визнання права власності, визначення частки майна її особистою власністю, але оскільки реалізувати це право і розпорядитися своєю власністю вона позбавлена можливості відповідачем, то можливо це вирішити лише шляхом запропонованого нею варіанту поділу спільного сумісного майна в судовому порядку. Інший варіант поділу спільного сумісного майна та виконання закону, який був би настільки ж ефективний, за цих обставин не існує. Тому заперечувала проти зустрічного позову.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач вважає невизначеність з цим (належним поділом спільного майна) протиправною, порушені її права та закон, так як вона не може належним чином в повній мірі користуватися вказаним майном. Звернулася до відповідача з цим питанням, але отримала відмову. В добровільному порядку питання не вирішено. Просила задовольнити її позов у повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Водночас за пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним до шлюбу, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 6972 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Тлумачення частини першої статті 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 СК України).

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту. Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц вказано, що один з подружжя при поділі спільного сумісного майна може претендувати на виплату частки у статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника у статутний капітал цього товариства. У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства, набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).

Постановою Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 334/9558/15 визначено, що учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди), здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства. Інший з подружжя, який був співвласником майна, внесеного у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

Відповідно до положень частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першоїтретьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом (частина перша статті 82 ЦПК України).

Щодо відмови відповідача від поданого ним відзиву суд зазначає, що за ч. 2 ст. 174 ЦПК України відзив є заявою по суті справи. ЦПК України в ст. ст. 49, 206 передбачає право позивача відмовитися від позову або змінити його. Процесуального інституту «відмови від відзиву», наслідком якої було б вилучення відзиву з матеріалів справи або заборона суду його оцінювати, процесуальний закон не містить. За ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, і такі обставини не підлягають доказуванню. Відповідач не послався на те, що викладені ним у відзиві відомості є недостовірними або визнані помилково чи під примусом. Він лише просить їх не враховувати. Тому за ст. 89 ЦПК України суд оцінює відзив разом з іншими матеріалами справи. Частина 1 ст. 44 ЦПК України встановлює, що учасники справи зобов`язані сумлінно користуватися процесуальними правами і не зловживати ними. Зміна процесуальної позиції залежно від того, яке твердження вигідне в конкретній частині спору, не може мати наслідком усунення поданих доказів з оцінки суду.

Водночас суд не встановлює в цій справі факту припинення шлюбних відносин сторін у жовтні 2017 року. Такого факту не встановив і Центральний районний суд міста Дніпра в рішенні від 15 червня 2026 року у справі № 203/2493/26, яким розірвано шлюб між сторонами. Вимог про визнання майна, набутого після жовтня 2017 року, особистою власністю відповідач не заявляв. Навпаки, у зустрічному позові відповідач визнав спільним усе майно, набуте до 2026 року. Відомості відзиву суд враховує лише в тих межах, у яких вони стосуються використання коштів і майна та оцінки доводів відповідача про укладення договорів позики в інтересах сім`ї.

Щодо складу майна, що підлягає поділу.

Розірвання шлюбу під час розгляду справи не впливає на право сторін на поділ майна, набутого за час шлюбу (частина перша статті 69 СК України). Посилання ОСОБА_2 у справі № 203/2493/26 на фактичне припинення шлюбних відносин у жовтні 2017 року не є підставою для іншого висновку: такий факт судом не встановлено, вимог про визнання майна, набутого після жовтня 2017 року, його особистою власністю (частина шоста статті 57 СК України) відповідач не заявляв.

Вимоги зустрічного позову про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя не є самостійним ефективним способом захисту: спільний характер майна є підставою вимоги про його поділ, а ефективним способом захисту є саме поділ (постанови Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 638/1651/22, від 13 травня 2026 року у справі № 277/1353/24). Тому в цій частині зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Щодо вартості майна.

На підтвердження вартості майна відповідач подав звіти про оцінку, складені ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ-ФУТУРА» та зареєстровані в Єдиній базі даних звітів про оцінку, а також висновки про вартість мотоциклів; позивачка - відповідь ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ-ГРАНД» від 13.02.2026 на адвокатський запит про середню ринкову вартість аналогічних об`єктів та дані сайту auto.ria.com..

Звіт про оцінку майна є документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки (частина перша статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Відповідь суб`єкта оціночної діяльності на адвокатський запит звітом про оцінку не є і стосується не конкретного об`єкта, а ринку подібного майна.

Звіти, подані відповідачем, складено щодо конкретних об`єктів. Позивачка їх достовірність не оспорювала, клопотань про призначення судової експертизи жодна зі сторін не заявляла, інших доказів, які б спростовували висновки оцінювача, суду не подано. За таких обставин суд визнає ці звіти належними, допустимими та достовірними доказами вартості майна (статті 7780 ЦПК України) і віддає їм перевагу перед відповіддю на адвокатський запит. Висновки оцінювача є достатнім доказом вартості майна, якщо протилежна сторона не надала доказів іншої вартості та не заявляла клопотання про призначення експертизи (постанова Верховного Суду від 16.01.2023 у справі № 754/3132/16-ц). Вартість автомобіля TOYOTA (1 000 125,00 грн) сторонами погоджена.

Щодо автомобіля MERCEDES-BENZ відповідач оцінки не проводив, а за його ж розрахунком вартість автомобіля до ДТП становила 3 997 000.80 грн. Пошкодження сталося 13 березня 2026 року у день звернення позивачки до суду, коли автомобіль перебував у володінні та користуванні відповідача; відповідач отримав або має право отримати страхове відшкодування і відшкодування шкоди від винної особи, які замінюють втрачену вартість спільного майна. Зокрема, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» виплатило відповідачу страхове відшкодування в розмірі 991 078,68 грн, а винною у ДТП особою визнано ОСОБА_7 (постанова Центрального районного суду міста Дніпра від 22 квітня 2026 оку у справі № 203/2937/26), до якого у відповідача є право вимоги про відшкодування решти шкоди. Негативні наслідки поведінки одного з подружжя не можуть покладатися на іншого (постанова Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 489/2488/22). Тому суд визначає вартість автомобіля в 3 997 000.80 грн..

Щодо поділу нерухомого майна.

Квартира по АДРЕСА_5 . Судом встановлено, що спірна квартира придбана під час шлюбу та є спільним сумісним майном подружжя. ОСОБА_2 стверджує, що частину ціни квартири (129 429.00 грн. із 356 887.00 грн.) сплачено за рахунок коштів від продажу успадкованого ним будинку, тому його частка становить 68,14/100 (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Суд відхиляє ці доводи. Квартиру придбано 18 жовтня 2013 року, більш ніж через три місяці після продажу будинку (12 липня 2013 року), на ім`я ОСОБА_1 за письмовою згодою ОСОБА_2 без застереження про внесення його особистих коштів. Гроші є річчю, визначеною родовими ознаками; сам факт отримання одним із подружжя особистих коштів до придбання майна не доводить їх використання для такого придбання. Доказів збереження цих коштів і їх цільового використання відповідач не подав, а сам визнав, що квартиру придбано також за спільні кошти. Відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на квартиру, як не спростував і рівності часток подружжя. Вимога про стягнення компенсації 2 628 636.78 грн., розрахованої виходячи з частки 68,14/100, задоволенню не підлягає.

Квартира по АДРЕСА_6 . Судом встановлено, що квартира набута під час шлюбу: ОСОБА_1 придбала майнові права на квартиру в об`єкті незавершеного будівництва і після введення будинку в експлуатацію зареєструвала право власності на своє ім`я. Майнові права, набуті за спільні кошти подружжя, трансформувалися у право власності на нерухоме майно, тому поділу підлягає саме квартира (постанова Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 761/29288/22). Спільність цього майна визнається обома сторонами. Її вартість суд визначає відповідно до звіту про оцінку - 4 477 000.00 грн..

Гараж № НОМЕР_2 в АГК «Шинник». Гараж переоформлено на ОСОБА_2 рішенням кооперативу № 62 від 29 жовтня 2011 року, а право власності зареєстровано за ним у липні 2018 року; обидві події відбулися в період шлюбу. Відповідач стверджує, що гараж фактично належав його матері, однак вимоги про визнання гаража його особистою власністю не заявив, а навпаки, сам просить поділити гараж як спільне майно. Суд вирішує справу в межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), а спільний характер гаража відповідач визнав (частина перша статті 82 ЦПК України). Договору дарування чи інших доказів безоплатного набуття ним гаража суду не подано; презумпцію спільності майна не спростовано. Вартість гаража суд визначає відповідно до звіту про оцінку - 14 100.00 грн..

Квартира по АДРЕСА_11 . ОСОБА_1 просила визнати право власності на цю квартиру за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя. Судом встановлено, що 1/4 частку квартири відповідач набув у порядку приватизації до укладення шлюбу (свідоцтво про право власності на житло від 02 жовтня 1997 року), 1/2 частку - у порядку спадкування (свідоцтва про право на спадщину, реєстрові № 5-383 і № 5-397), 1/4 частку - на підставі договору дарування (реєстровий № 861). Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 57 СК України таке майно є особистою приватною власністю відповідача. Ці обставини визнав і представник позивачки (частина перша статті 82 ЦПК України). Отже, квартира не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділу не підлягає і при визначенні рівності часток не враховується, тому в задоволенні первісного позову в цій частині слід відмовити.

Визначаючи спосіб поділу спірного нерухомого майна, суд враховує, що сторони дійшли однакового висновку щодо того, кому з них передаються окремі об`єкти: квартири по АДРЕСА_10 ОСОБА_1 , гараж - ОСОБА_2 . Такий поділ відповідає інтересам сторін і фактичному користуванню майном: ОСОБА_1 зареєстрована разом із сином у квартирі АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_13 та має у власності квартиру по АДРЕСА_11 .

Щодо поділу транспортних засобів.

Судом встановлено, що спірні транспортні засоби придбані під час шлюбу та є спільним сумісним майном подружжя. Автомобіль є неподільною річчю. Відповідно до частини другої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Враховуючи, що автомобіль TOYOTA весь час перебував у користуванні позивачки, а мотоцикли HARLEY-DAVIDSON і BMW та автомобіль MERCEDES-BENZ - у користуванні відповідача, і обидві сторони просять саме про такий поділ, логічним та розумним буде виділити автомобіль TOYOTA у власність ОСОБА_1 , а мотоцикли та автомобіль MERCEDES-BENZ - у власність ОСОБА_2 ..

Щодо рівності часток при поділі майна в натурі.

Загальна вартість майна, що передається ОСОБА_1 , становить 9 334 825.00 грн. (3 857 700.00 + 4 477 000.00 + 1 000 125.00), ОСОБА_2 - 6 876 450.80 грн. (14 100.00 + 1 479 850.00 + 1 385 500.00 + 3 997 000.80); різниця - 2 458 374.20 грн., половина різниці - 1 229 187.10 грн.

З метою дотримання рівності часток з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню компенсація половини різниці у вартості майна, що передається сторонам, - 1 229 187,10 грн.. При цьому суд враховує, що ОСОБА_2 у зустрічному позові висловив згоду на отримання грошової компенсації, тому зустрічний позов у цій частині підлягає частковому задоволенню; в іншій частині вимоги про стягнення компенсацій охоплюються проведеним поділом.

Щодо поділу внеску до статутного капіталу товариства.

Судом встановлено, що внески до статутних капіталів ТОВ «МП-ДНІПРО», ТОВ «МП-КИЇВ», ТОВ «МП-ЦЕНТР», ТОВ «МП-ОДЕСА», ТОВ «ГАНЕША СОЮЗ ПРОДУКТ», ТОВ «МП-Україна», ТОВ «ФАНБАР», ТОВ «ГОЛДМАН», ТОВ «ХРОМКАПІТАЛ» були сплачені ОСОБА_2 під час перебування ним у шлюбі з ОСОБА_1 за рахунок спільних сумісних коштів подружжя. Протилежного відповідачем не доведено; щодо восьми товариств він це визнав і сам просив стягнути з нього компенсацію 1/2 номінальної вартості часток.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Грошові кошти, внесені одним із подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску.

Зокрема, згідно з правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/19826/15-ц, якщо один із подружжя, будучи учасником господарського товариства, вносить до статутного капіталу майно, яке є спільною власністю подружжя, то в іншого з подружжя виникає право вимоги виплати компенсації від вартості внеску.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц вказано, що один з подружжя при поділі спільного сумісного майна може претендувати на виплату частки у статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника у статутний капітал цього товариства. У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства, набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).

Постановою Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 334/9558/15 визначено, що учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди), здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства. Інший з подружжя, який був співвласником майна, внесеного у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню компенсація 1/2 номінальної вартості часток у восьми товариствах: 8 750 000.00 грн. (ТОВ «МП-ДНІПРО»), 6 250 000.00 грн. (ТОВ «МП-КИЇВ»), 2 500 000.00 грн. (ТОВ «МП-ЦЕНТР»), 2 250 000.00 грн. (ТОВ «МП-ОДЕСА»), 1 716.00 грн. (ТОВ «ГАНЕША СОЮЗ ПРОДУКТ»), 2 500.00 грн. (ТОВ «МП-Україна»), 905 000.00 грн. (ТОВ «ФАНБАР»), 71.50 грн. (ТОВ «ГОЛДМАН»), а всього 20 659 287.50 грн.. Вимога зустрічного позову про визнання за ОСОБА_2 права власності на частки задоволенню не підлягає: корпоративні права належать учаснику, а не подружжю.

Стосовно ТОВ «ХРОМКАПІТАЛ» суд зазначає наступне. Відповідач є єдиним учасником товариства (100 %, внесок - 1 000.00 грн). Товариство за рахунок прибутку від своєї діяльності набуло квартиру АДРЕСА_8 , в якій відповідач фактично проживає. Отже, доведено, що вартість частки змінилася порівняно з розміром внеску внаслідок діяльності товариства.

Відповідно до звітів про оцінку, поданих відповідачем і прийнятих судом як належні та допустимі докази, ринкова вартість нерухомого майна товариства становить 5 148 300.00 грн. (5 111 700.00 + 18 600.00 + 18 000.00). Доказів наявності в товариства зобов`язань, які зменшували б вартість чистих активів, відповідач не подав. Тому вартість частки відповідача становить 5 148 300,00 грн, а компенсація на користь позивачки - 2 574 150,00 грн; саме таку суму половини вартості майна товариства визначив і сам відповідач у зустрічній позовній заяві. Доводи відповідача про те, що майно юридичної особи не підлягає поділу, суд відхиляє: позивачка вимагає не поділу майна товариства, а компенсації вартості частки. Вимога позивачки про стягнення компенсації в більшому розмірі (6 018 600.00 грн.), обґрунтована відповіддю на адвокатський запит, задоволенню не підлягає.

Відповідач у відзиві визнав, що з травня 2023 року постійно проживає у квартирі АДРЕСА_13 , що належить товариству. Це підтверджує, що майно товариства, набуте за рахунок прибутку під час шлюбу, фактично перебуває в його особистому користуванні. Водночас його вартість відображається лише через вартість частки єдиного учасника - відповідача.

Щодо боргових зобов`язань перед ОСОБА_3 ..

Згідно із ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, одержані за ним, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає боржником за наявності двох умов: договір укладено в інтересах сім`ї та майно, одержане за ним, використане в інтересах сім`ї; якщо договір укладено в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то права та обов`язки за ним виникають в обох із подружжя. Суди мають досліджувати, чи витрачено кошти в інтересах сім`ї, чи підтверджено це доказами, чи надавав інший з подружжя згоду на договір (постанова Верховного Суду від 02 червня 2026 року у справі № 372/893/23). Сам факт перебування у шлюбі не робить одного з подружжя боржником за позикою іншого; борг, кошти за яким використано не в інтересах сім`ї, поділу не підлягає (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 638/1651/22).

Оцінивши подані докази, суд дійшов наступних висновків.

Суду були надані копії власноручних розписок відповідача від 02 грудня 2019 року, 09 грудня 2019 року і 15 липня 2022 року про отримання коштів від ОСОБА_3 .. Самі розписки визначають мету позик - формування та придбання часток у статутних капіталах ТОВ «МП-ДНІПРО», ТОВ «МП-ЦЕНТР» і ТОВ «МП-ОДЕСА». Отже, письмові докази, подані самим відповідачем, підтверджують підприємницьку, а не сімейну мету договорів. Навіть за умови, що передання коштів підтверджене розписками (статті 1046, 1047 ЦК України), ці докази не містять жодних відомостей про використання одержаного на потреби сім`ї, тобто про другу з умов, передбачених частиною четвертою статті 65 СК України. Крім того, зміст розписок не узгоджується з іншими доказами: розписка від 02 грудня 2019 року на 973 340 доларів США «на придбання частки» в ТОВ «МП-ДНІПРО» суперечить протоколу № 1 установчих зборів від 12 грудня 2019 року, за яким грошима внесено лише 1 750 000.00 грн. із 23 331 000.00 грн; аналогічно розписка від 09 грудня 2019 року не узгоджується з протоколом установчих зборів ТОВ «МП-ЦЕНТР» від 20 грудня 2019 року (грошима внесено 660 000.00 грн. із 6 668 000.00 грн.); а розписка від 15 липня 2022 року «на придбання частки» в ТОВ «МП-ОДЕСА» стосується частки, яку відповідач того ж дня придбав у самого позикодавця.

За ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей, що може підтверджуватися розпискою позичальника або іншим документом. При цьому суми позик від 02 грудня 2019 року (еквівалент 23 331 000.00 грн.) і від 09 грудня 2019 року (еквівалент 6 668 000.00 грн) збігаються з розмірами внесків ОСОБА_2 до статутних капіталів ТОВ «МП-ДНІПРО» і ТОВ «МП-ЦЕНТР» за протоколами установчих зборів від 12 грудня 2019 року і 20 грудня 2019 року. Водночас судом встановлено, що грошима відповідач вніс лише 1 750 000.00 грн і 660 000.00 грн, решту (21 581 000.00 грн. і 6 008 000.00 грн.) - майном (торговельним обладнанням); доказів його придбання за позикові кошти суду не надано. Співзасновником обох товариств є сам позикодавець ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 обґрунтовує розмір боргових зобов`язань перед ОСОБА_3 не лише договорами позики, а й низкою операцій з частками у статутних капіталах товариств, учасниками яких були він і позикодавець. Суд дослідив подані відповідачем документи щодо цих операцій і дійшов висновку, що вони не підтверджують, а спростовують його версію.

Так, за договором купівлі-продажу частки від 30 березня 2021 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 частку в статутному капіталі ТОВ «МП-ДНІПРО» розміром 8.33 % за 5 831 000.00 грн. Відповідач стверджує, що в такий спосіб погасив частину боргу за договором позики від 02 грудня 2019 року на суму 211 000 доларів США. Проте за умовами договору ціну частки сплачує покупець продавцю в день підписання договору (пп. 3.1, 4.1). В акті приймання-передачі частки сторони зазначили, що не мають одна до одної матеріальних претензій. Ні договір, ні акт не містять жодних відомостей про зарахування ціни частки в рахунок зобов`язань за договором позики. Не містить таких відомостей і додаткова угода до договору позики, укладена того ж дня, 30 березня 2021 року, якою визначено суму боргу в 762 340 доларів США. Отже, за документами відповідача він отримав від ОСОБА_3 5 831 000.00 грн. як ціну частки, а не припинив зобов`язання за позикою.

За договором купівлі-продажу від 16 квітня 2021 року ОСОБА_2 продав частку в статутному капіталі ТОВ «МП-ЦЕНТР» розміром 16.67 % іншій особі - ОСОБА_8 - за 3 334 000.00 грн, які за умовами договору сплачено продавцю в день його підписання. Твердження відповідача про те, що з цих коштів він 19 квітня 2021 року повернув ОСОБА_3 119 100 доларів США, після чого борг за договором позики від 09 грудня 2019 року зменшився до 427 200 доларів США, не підтверджено жодним доказом: ні розпискою позикодавця, ні додатковою угодою, ні платіжним документом. Навпаки, остання з поданих додаткових угод до цього договору фіксує суму боргу в 546 300 доларів США.

Отже, за договорами від 30 березня 2021 року і 16 квітня 2021 року ОСОБА_2 отримав від продажу часток 9 165 000.00 грн.. Доказів того, на що ці кошти були витрачені, зокрема на погашення позик або на потреби сім`ї, відповідач не подав.

Суд також звертає увагу на збіг у часі операцій із «позиками» та операцій з частками між тими самими особами. 15 липня 2022 року ОСОБА_3 за договором грошової позики № 1 передав ОСОБА_2 154 000 доларів США. Того ж дня ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_3 частку розміром 25 % у статутному капіталі ТОВ «МП-ОДЕСА» за 4 500 000.00 грн, які за умовами договору сплачуються продавцю - ОСОБА_3 - в день підписання; в акті приймання-передачі зазначено про відсутність взаємних претензій. Так само 18 лютого 2020 року, у день, коли додатковою угодою до договору позики від 09 грудня 2019 року суму боргу визначено в 546 300 доларів США, відповідач набув у ОСОБА_3 частку розміром 33.33 % у статутному капіталі ТОВ «МП-ЦЕНТР». За таких обставин кошти, які за версією відповідача є позиковими, в той самий день поверталися до позикодавця як ціна його ж часток.

Документи відповідача суперечать і відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «МП-ЦЕНТР». Згідно з протоколом загальних зборів учасників № 2 від 18 лютого 2020 року частка ОСОБА_2 після набуття частки у ОСОБА_3 становила 66.67 % статутного капіталу (13 334 000.00 грн). Після продажу 16.67 % за договором від 16 квітня 2021 року за ним мало залишитися 50 %. Однак за даними ЄДР, а також за розрахунком, наведеним у самому зустрічному позові, частка відповідача становить 25 %. Документів про відчуження ще 25 % статутного капіталу (номінальною вартістю 5 000 000.00 грн) відповідач не подав і цієї розбіжності не пояснив. Встановлення обставин відчуження цієї частки не є предметом цього спору. Проте неусунута розбіжність між поданими відповідачем документами та даними державного реєстру позбавляє суд можливості вважати версію відповідача про рух коштів за договорами позики достовірною.

Також відповідач стверджує, що участь у товариствах, набута за позикові кошти, давала можливість отримувати дивіденди і в такий спосіб утримувати сім`ю.

Суд такі доводи відхиляє. Як вже зазначалося судом для виникнення в іншого з подружжя обов`язку за договором, укладеним без його участі, необхідні дві умови: договір укладено в інтересах сім`ї, і одержане за ним фактично використано на потреби сім`ї. Можливість майбутнього доходу від участі в товаристві в кращому разі може характеризувати мотив укладення договору, тобто стосується першої умови. Друга умова вимагає доведення факту використання одержаного на потреби сім`ї. Якби достатньо було посилання на те, що підприємницька діяльність одного з подружжя потенційно спрямована на забезпечення сім`ї, будь-який борг, взятий одним із подружжя для ведення бізнесу, автоматично ставав би спільним зобов`язанням подружжя. Друга умова, передбачена законом, у такому разі втратила б самостійне значення.

Крім того, відповідач не довів і того, що ця «можливість» колись реалізувалася. Рішень загальних зборів учасників товариств про розподіл прибутку та виплату дивідендів, банківських виписок про їх зарахування на рахунки відповідача та подальше витрачання на потреби сім`ї суду не подано. Отже, за понад шість років з моменту укладення першого договору позики участь у товариствах так і не стала джерелом доходу сім`ї. За ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 не довів використання одержаних за договорами позики коштів в інтересах сім`ї. Подані ним документи щодо операцій з частками свідчать, що позикові відносини, були частиною розрахунків між учасниками спільного бізнесу - відповідачем і третьою особою - і до сімейного бюджету подружжя ОСОБА_6 стосунку не мали.

Суд звертає увагу, що позиція відповідача щодо інтересів сім`ї суперечить його ж позиції у наданому відзиві, де він стверджував про фактичне припинення шлюбних відносин у жовтні 2017 року. Договори позики укладено у грудні 2019 року та липні 2022 року. Посилання одного з подружжя на укладення договору в інтересах сім`ї, шлюбні відносини в якій, за його ж твердженням, на той час були припинені, суперечить засаді добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та забороні суперечливої поведінки.

В свою чергу пояснення представника третьої особи не підтверджують, а спростовують доводи ОСОБА_2 . На переконання позикодавця, що він надає позику «подружжю», правового значення не має. За ст. 11, 509, 626 ЦК України права та обов`язки за договором виникають у його сторін. Сторонами договорів позики є лише ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ОСОБА_1 договорів не підписувала. Ні її письмової згоди на їх укладення, ні доказів того, що позикодавець ставив питання про її згоду, суду не подано. За ч. 4 ст. 65 СК України обов`язок для того з подружжя, хто не брав участі в договорі, може виникнути лише з підстав, передбачених законом: договір укладено в інтересах сім`ї, і одержане за ним використано на її потреби, що підтверджується, зокрема, постановою Верховного Суду від 02 червня 2026 року у справі № 372/893/23. Суб`єктивне уявлення кредитора про те, кому він позичає, цих умов не замінює.

Представник третьої особи підтвердила підприємницьку, а не сімейну мету позик. За поясненнями позикодавця, кошти призначалися для внесення до статутних капіталів товариств, учасником яких був і сам ОСОБА_3 . Отже, позикодавець надавав кошти для формування статутного капіталу спільного з позичальником бізнесу. Внесені до статутного капіталу кошти стають власністю товариства, а учасник набуває корпоративні права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц). Тому одержане за договорами у спільну сумісну власність подружжя не надійшло і на потреби сім`ї не використано. Позикодавець, будучи співучасником тих самих товариств, не міг не знати, що кошти спрямовуються в капітал товариств, а не на потреби сім`ї ОСОБА_6 . При цьому ні відповідач, ні третя особа не пояснили суду чому фактично позичені грошові кошти для їх внесення до статутного капіталу товариств були внесені у значно меншому розмірі і куди була витрачена різниця цих сум відповідач належними та допустимими доказами не довів.

Відповідач стверджує, що оскільки ОСОБА_1 отримує компенсацію вартості часток у статутних капіталах товариств, то вона має нести й половину боргу, за рахунок якого ці частки сформовано. Суд такі доводи відхиляє. Обов`язок виплатити компенсацію за частки у восьми товариствах відповідач визнав сам (частина перша статті 82 ЦПК України). Позикові кошти, за його ж версією, стосуються лише трьох товариств - ТОВ «МП-ДНІПРО», ТОВ «МП-ЦЕНТР» і ТОВ «МП-ОДЕСА». При цьому внески до ТОВ «МП-ДНІПРО» і ТОВ «МП-ЦЕНТР» зроблено переважно майном (21 581 000.00 грн і 6 008 000.00 грн), доказів придбання якого за позикові кошти немає, а частку в ТОВ «МП-ОДЕСА» придбано в самого позикодавця в день укладення договору позики. Право на компенсацію вартості частки є наслідком презумпції спільності внесків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц) і не породжує для ОСОБА_1 обов`язку за договором, укладеним без її участі, якщо не доведено використання одержаного за ним на потреби сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Не підтверджують доводів відповідача і посилання третьої особи на підприємницьку діяльність ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця та франчайзі ТОВ «МП-Україна» у 20162022 роках. Ця діяльність не стосується договорів позики і товариств, до статутних капіталів яких, за версією відповідача, внесено позикові кошти (ТОВ «МП-ДНІПРО», ТОВ «МП-ЦЕНТР», ТОВ «МП-ОДЕСА»). Учасником цих товариств позивачка не була. Доказів того, що кошти за договорами позики використано на її підприємницьку діяльність або що доходи зазначених товариств надходили до сімейного бюджету, суду не подано.

Доводи відповідача та третьої особи про те, що питання про поділ боргових зобов`язань може бути вирішене при поділі спільного майна подружжя за згодою кредитора (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц), суд не приймає. Цей висновок стосується зобов`язань, які виникли з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, тобто є спільними зобов`язаннями подружжя. Згода кредитора не може перетворити на спільне зобов`язання подружжя борг одного з них, одержане за яким не використано на потреби сім`ї. Вимога про визнання за ОСОБА_1 1/2 таких зобов`язань за відсутності підстав, передбачених частиною четвертою статті 65 СК України, по суті є вимогою про покладення на неї чужого боргу, що можливо лише за її згодою (стаття 520 ЦК України), якої немає. Крім того, право регресної вимоги між подружжям виникає лише після виконання зобов`язання (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2025 року у справі № 522/14458/21), тоді як основний борг, за твердженням відповідача, не погашено.

Щодо заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення первісного позову, вжиті ухвалою від 18 березня 2026 року, спрямовані на забезпечення виконання рішення в частині стягнення компенсацій і зберігають свою дію відповідно до статті 158 ЦПК України; оскільки у позові щодо квартири АДРЕСА_11 відмовлено, заборона її відчуження підлягає скасуванню. Заходи забезпечення зустрічного позову, вжиті ухвалою від 12 червня 2026 року, підлягають скасуванню після набрання рішенням законної сили: майно, щодо якого їх вжито, передається у власність ОСОБА_1 , а стягнення на користь ОСОБА_2 компенсації різниці у вартості майна не потребує збереження заборони відчуження квартир і арешту автомобіля.

Щодо судового збору.

При поданні первісного позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 9 984 грн., при поданні зустрічного позову ОСОБА_2 - 16 640.00 грн.. Первісний позов підлягає задоволенню на суму 41 178 879.50 грн. із заявлених 46 170 970.00 грн., тобто на 89.19 %. Тому відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог 89.19 % від сплаченої суми. Зустрічний позов підлягає задоволенню на суму 1 229 187.10 грн. із заявлених 113 775 580.09 грн., тобто на 1.08 %. Тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 179.77 грн. Питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу вирішується в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 Цивільного кодексу України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, а законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, для ухвалення рішення у цивільній справі суд має встановити, зокрема, чи мали місце і обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також фактичні дані, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

З вищенаведеного вбачається, що позовні вимоги позивача базуються на обставинах, які підтверджені або які існували.

Отже, суд погоджується з позицією первісного позивача. Встановивши вказані обставини справи, а також керуючись вказаними нормами права, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Неподання стороною позивача за зустрічним позовом належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку суду про недоведеність та необґрунтованість цих зустрічних позовних вимог в частині.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Крім того, з урахуванням закріплених в пункті 6 статті З ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 Цивільного кодексу України.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс16 та Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року в справі №201/1567/14-ц.

В зв`язку з зазначеним суд звертає увагу і на наступне: саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Стосовно обраного позивачем способу захисту прав - застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними. Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати

Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, провадження №

14-651цс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування

конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Згідно із статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно статті 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно положення частини другої статті 13 Цивільного Кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

При вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року по справі №711/2302/18 та від 12 червня 2019 року по справі №595/324/17.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що первісний позов підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача за зустрічним позовом на всіх позовних вимогах (повний обсяг), оскільки вони спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджені.

При таких обставинах суд вважає можливим позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності задовольнити частково, в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності, припинивши право спільної сумісної власності, на: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70.9 кв. м, житловою площею 38.8 кв. м.; квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 95.3 кв.м, житловою площею 87.0 кв. м.; автомобіль TOYOTA RAV-4 HYBRID, 2017 року випуску, державний номер НОМЕР_6 . В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , право особистої приватної власності, припинивши право спільної сумісної власності, на: гараж № НОМЕР_2 в АГК «Шинник» за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 20.6 кв. м.; мотоцикл HARLEY-DAVIDSON FLTRXSE CVO ROAD GLIDE, 2024 року випуску, державний номер НОМЕР_3 ; автомобіль MERCEDES-BENZ GLE 450D, 2023 року випуску, державний номер НОМЕР_4 ; мотоцикл BMW R 1300GS, 2025 року випуску, державний номер НОМЕР_5 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 вартості часток, належних ОСОБА_2 , у статутних капіталах таких товариств: ТОВ «МП-ДНІПРО» (код 43407368) - 8 750 000.00 грн.; ТОВ «МП-КИЇВ» (код 43422208) - 6 250 000.00 грн.; ТОВ «МП-ЦЕНТР» (код 43422255) - 2 500 000.00 грн.; ТОВ «МП-ОДЕСА» (код 43422082) - 2 250 000.00 грн.; ТОВ «ГАНЕША СОЮЗ ПРОДУКТ» (код 37375695) - 1 716.00 грн.;

ТОВ «МП-Україна» (код 39539631) - 2 500.00 грн.; ТОВ «ФАНБАР» (код 42755086) - 905 000.00 грн.; ТОВ «ГОЛДМАН» (код 43410538) - 71.50 грн., а всього 20 659 287 грн. 50 коп.. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 вартості частки у статутному капіталі ТОВ «ХРОМКАПІТАЛ» (код 41928825) у розмірі 2 574 150 грн. 00 коп.. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 179 грн. 77 коп.. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, зокрема у визнанні за ОСОБА_2 у порядку поділу майна подружжя права власності на квартиру АДРЕСА_3 та у стягненні компенсації вартості частки у статутному капіталі ТОВ «ХРОМКАПІТАЛ» понад 2 574 150.00 грн.. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково. Вимоги зустрічного позову про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль TOYOTA RAV-4 HYBRID, а за ОСОБА_2 - на гараж № НОМЕР_2 в АГК «Шинник», мотоцикли HARLEY-DAVIDSON і BMW та автомобіль MERCEDES-BENZ вже задоволено шляхом поділу майна в натурі. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію різниці у вартості майна, переданого сторонам у порядку поділу, у розмірі 1 229 187 грн. 10 коп.. У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, зокрема: у визнанні майна спільною сумісною власністю подружжя; у визнанні спільними сумісними зобов`язаннями подружжя боргів перед ОСОБА_3 за договорами позики від 02 грудня 2019 року, від 09 грудня 2019 року та договором грошової позики № 1 від 15 липня 2022 року; у визнанні за ОСОБА_1 боргових зобов`язань перед ОСОБА_3 у розмірі 381 170, 213 600 і 77 000 доларів США; у визнанні за ОСОБА_2 права власності на частки у статутних капіталах товариств; у стягненні з ОСОБА_1 компенсацій у розмірі 2 628 636.78 грн., 2 238 500.00 грн. і 500 062.50 грн (понад вже стягнуту компенсацію). Також скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 18 березня 2026 року (провадження № 2-з/201/49/2026), у вигляді заборони відчуження квартири АДРЕСА_3 після набрання цим рішенням законної сили. В іншій частині заходи забезпечення позову, вжиті цією ухвалою, зберігають свою дію відповідно до статті 158 ЦПК України; скасувати заходи забезпечення зустрічного позову, вжиті ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 12 червня 2026 року (провадження № 2-з/201/68/2026), щодо квартири АДРЕСА_14 та автомобіля TOYOTA RAV-4 HYBRID, державний номер НОМЕР_6 , після набрання цим рішенням законної сили.

Таким чином вимоги позовної заяви про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності (первісний позов) підлягають задоволенню частково, зустрічні позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя також підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 316, 321, 328, 331, 365, 368, 372, 392 ЦК України, ст. 3, 17, 57, 60, 61, 63-65, 69, 70, 71, 74 СК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності задовольнити частково.

2.В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_11 , право особистої приватної власності, припинивши право спільної сумісної власності, на:

квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70.9 кв. м, житловою площею 38.8 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 185071212101);

квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 95.3 кв.м, житловою площею 87.0 кв.м (реєстраційний номер 788323212101);

автомобіль TOYOTA RAV-4 HYBRID, 2017 року випуску, державний номер НОМЕР_6 , номер кузова НОМЕР_7 .

3.В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_12 , право особистої приватної власності, припинивши право спільної сумісної власності, на:

гараж № НОМЕР_2 в Автогаражному кооперативі «Шинник» за адресою: м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 140г, загальною площею 20.6 кв. м. (реєстраційний номер 1602407712101);

мотоцикл HARLEY-DAVIDSON FLTRXSE CVO ROAD GLIDE, 2024 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_8 ;

автомобіль MERCEDES-BENZ GLE 450D, 2023 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_9 ;

мотоцикл BMW R 1300GS, 2025 року випуску, державний номер НОМЕР_5 , номер шасі НОМЕР_10 .

4.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_12 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_11 ) грошову компенсацію 1/2 вартості часток, належних ОСОБА_2 , у статутних капіталах таких товариств:

ТОВ «МП-ДНІПРО» (код 43407368) 8 750 000.00 грн.;

ТОВ «МП-КИЇВ» (код 43422208) 6 250 000.00 грн.;

ТОВ «МП-ЦЕНТР» (код 43422255) 2 500 000.00 грн.;

ТОВ «МП-ОДЕСА» (код 43422082) 2 250 000.00 грн.;

ТОВ «ГАНЕША СОЮЗ ПРОДУКТ» (код 37375695) 1 716.00 грн.;

ТОВ «МП-Україна» (код 39539631) 2 500.00 грн.;

ТОВ «ФАНБАР» (код 42755086) 905 000.00 грн.;

ТОВ «ГОЛДМАН» (код 43410538) 71.50 грн.,

а всього 20 659 287 (двадцять мільйонів шістсот п`ятдесят дев`ять тисяч двісті вісімдесят сім) грн 50 коп.

5.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_12 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_11 ) грошову компенсацію 1/2 вартості частки у статутному капіталі ТОВ «ХРОМКАПІТАЛ» (код 41928825) у розмірі 2 574 150 (два мільйони п`ятсот сімдесят чотири тисячі сто п`ятдесят) грн 00 коп..

6.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_12 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_11 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 179 грн. 77 коп..

7.У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, зокрема у визнанні за ОСОБА_2 у порядку поділу майна подружжя права власності на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер 307741112101) та у стягненні компенсації вартості частки у статутному капіталі ТОВ «ХРОМКАПІТАЛ» понад 2 574 150.00 грн..

8.Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

9.Вимоги зустрічного позову про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль TOYOTA RAV-4 HYBRID, а за ОСОБА_2 - на гараж № НОМЕР_2 в АГК «Шинник», мотоцикли HARLEY-DAVIDSON і BMW та автомобіль MERCEDES-BENZ задоволено шляхом поділу майна в натурі відповідно до пунктів 2 і 3 резолютивної частини цього рішення.

10. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_11 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_12 ) компенсацію різниці у вартості майна, переданого сторонам у порядку поділу, у розмірі 1 229 187 (один мільйон двісті двадцять дев`ять тисяч сто вісімдесят сім) грн 10 коп..

11. У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, зокрема: у визнанні майна спільною сумісною власністю подружжя; у визнанні спільними сумісними зобов`язаннями подружжя боргів перед ОСОБА_3 за договорами позики від 02 грудня 2019 року, від 09 грудня 2019 року та договором грошової позики № 1 від 15 липня 2022 року; у визнанні за ОСОБА_1 боргових зобов`язань перед ОСОБА_3 у розмірі 381 170, 213 600 і 77 000 доларів США; у визнанні за ОСОБА_2 права власності на частки у статутних капіталах товариств; у стягненні з ОСОБА_1 компенсацій у розмірі 2 628 636.78 грн., 2 238 500.00 грн. і 500 062.50 грн (понад компенсацію, стягнуту пунктом 10 резолютивної частини цього рішення).

12. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 18 березня 2026 року (провадження № 2-з/201/49/2026), у вигляді заборони відчуження квартири АДРЕСА_3 після набрання цим рішенням законної сили. В іншій частині заходи забезпечення позову, вжиті цією ухвалою, зберігають свою дію відповідно до статті 158 ЦПК України.

13. Скасувати заходи забезпечення зустрічного позову, вжиті ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 12 червня 2026 року (провадження № 2-з/201/68/2026), щодо квартири АДРЕСА_14 та автомобіля TOYOTA RAV-4 HYBRID, державний номер НОМЕР_6 , після набрання цим рішенням законної сили.

14. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

15. Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

16. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 04 листопада 2026 року.

Суддя