Постановление суда № 141264627, 06.11.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"06" листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/4458/26Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С., розглянувши заяву Компанії SIRIUS BUSINESS FZ-LLC за вх.№2-2127/26 від 06.11.2026 про забезпечення позову у справі №916/4458/26

за позовом: Компанії SIRIUS BUSINESS FZ-LLC (місцезнаходження: Бізнес-парк, поштовий індекс 10055, A2-1206B, будівля №A2, Рас-ель-Хайма, (AE-RK), Об`єднані Арабські Емірати (ОАЕ), реєстраційний номер: 0000004025526)

до відповідачів:

1.Компанії TIS-ZERNO SERVICES LIMITED (місцезнаходження: вул. Кіріаку Матсі, буд. 10, бізнес-центр «Liliana Building», 2-й поверх, офіс 203, 1082, м. Нікосія, Республіка Кіпр, реєстраційний номер компанії: HE 273855)

2.Компанії NIEVERGELT & STOEHR AG (місцезнаходження: Краппун, 8, 7503, Самедан, Швейцарська Конфедерація (Швейцарія), реєстраційний номер компанії: CHE 157.757.348)

3. ОСОБА_1 (місце проживання: 1) Бульвар де Мулен, 7 (Bd des Moulins, 7), будівля « АДРЕСА_1 ; 2) Швейцарський бульвар, 11, будівля «Villa de Roma», 98000, м. Монте-Карло, Князівство Монако; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Угорщини, паспорт: НОМЕР_1 та ВЕ2823061)

4.Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС-МІНДОБРИВА» (67543, Одеська обл., Лиманський р-н, с. Визирка, вул. Олексія Ставніцера, буд. 60, код ЄДРПОУ 36143538)

про солідарне стягнення 3109332,46 доларів США, -

ВСТАНОВИВ:

Компанія SIRIUS BUSINESS FZ-LLC звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Компанії TIS-ZERNO SERVICES LIMITED, Компанії NIEVERGELT & STOEHR AG, ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС-МІНДОБРИВА» про солідарне стягнення 3109332,46 доларів США.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.10.2026 позовну заяву Компанії SIRIUS BUSINESS FZ-LLC залишено без руху; встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення цієї ухвали; встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви наступним чином: надати до суду докази сплати судового збору у розмірі 931840 грн.

05.11.2026 за вх.№38361/26 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків з додатковими документами.

06.11.2026 за вх.№2-2127/26 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд:

- накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІС-МІНДОБРИВА», які знаходяться на всіх рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, у межах розміру позовних вимог на загальну суму 3109332,46 доларів США, виявлених державним або приватним виконавцем під час виконавчого провадження, за виключенням грошових коштів, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом;

- накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІС-МІНДОБРИВА», на суму в межах різниці між ціною позову 3109332,46 доларів США та сумою арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, зокрема, наступне:

- поданий позов обґрунтований тим, що 17.08.2022 між позивачем як замовником та відповідачем-1 як виконавцем був укладений договір №SIR17-08-22 про перевалку, накопичення та експедирування зернових вантажів, за умовами якого послуги мали надаватися з використанням терміналу відповідача-4 в морському порту «Південний»; у період із березня по вересень 2024 року на підставі рахунків, виставлених відповідачем-1, позивач перерахував відповідачу-2, зазначеному в цих рахунках як одержувач платежів для відповідача-1, попередню оплату за послуги за договором у загальному розмірі 3109332,46 доларів США, проте послуги, в рахунок яких здійснено зазначені платежі, позивачу надані не були;

- позивач звернувся до відповідачів із вимогами про повернення невикористаного авансу, однак зазначені вимоги були проігноровані відповідачами, у зв`язку з чим позивач і звернувся з позовом про стягнення відповідних сум; при цьому вимоги до відповідача-1 заявлені позивачем як до виконавця за договором, до відповідача-2 - як до визначеного відповідачем-1 одержувача спірних коштів, а до відповідачів-3, 4 - з огляду на обставини здійснення ними єдиної господарської діяльності в межах спірних правовідносин та наявність підстав для застосування доктрини «підняття корпоративної завіси», що детально викладені в позовній заяві;

- відповідач-1 є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством Республіки Кіпр, яка не має на території України жодного майна (протилежного позивачем встановлено не було); разом з тим, корпоративні документи компанії підтверджують, що її випущений акціонерний капітал становить лише 1000 євро, а єдиним акціонером та кінцевим бенефіціаром компанії є ОСОБА_2 ; більше того, з відкритих джерел вбачається, що відповідач-1 не лише не здійснює господарської діяльності щонайменше з 2021 року, а й взагалі перебуває на межі виключення з реєстру юридичних осіб Республіки Кіпр у зв`язку із неподанням відповідної звітності; протягом розгляду даної справи у будь-який час відповідач-1 може бути припинений як юридична особа, у зв`язку з чим виконання рішення у разі задоволення позову за рахунок майна відповідача-1 буде не просто ускладненим, а взагалі неможливим;

- відповідач-2 є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством Швейцарської Конфедерації, яка не має на території України жодного майна (протилежного позивачем встановлено не було); при цьому позивач не зміг встановити жодної інформації щодо належності відповідачу-2 будь-якого рухомого чи нерухомого майна за межами України, у зв`язку з чим вжиття заходів забезпечення позову по відношенню до рухомого чи нерухомого майна відповідача 2 є неможливим; в той же час накладення арешту на кошти на рахунку відповідача-2 у Graubuendner Kantonalbank (Швейцарія), на який позивач безпосередньо перерахував спірні грошові кошти, вочевидь не забезпечить можливості реального виконання рішення у даній справі, оскільки: по-перше, позивачу не відомо, чи взагалі відповідний рахунок все ще існує; по-друге, у разі накладення судом арешту на кошти на рахунку в іноземному банку, для виконання відповідної ухвали необхідним буде її визнання на території Швейцарії, у зв`язку з чим протягом строку розгляду відповідної заяви відповідач-2 не матиме жодних перешкод для виведення усіх коштів з такого рахунку; таким чином, вжиття заходів забезпечення позову щодо коштів на рахунках відповідача-2 також не буде ефективним;

- щодо можливості вжиття заходів забезпечення позову відносно майна та коштів відповідачів - 3, 4: у цьому контексті позивач звертає увагу суду на висновки Верховного Суду у постановах від 10.01.2024 та від 31.07.2026 у справі №910/268/23, в яких Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не лише підтвердив допустимість застосування доктрини підняття корпоративної завіси» та «alter ego» при вирішенні спорів українськими судами, а й їх застосування на стадії вирішення питання про забезпечення позову;

- у даній справі підстави для вжиття відповідних заходів є ще більш очевидними, оскільки відповідач-3 є кінцевим бенефіціарним власником групи компаній, тоді як відповідач-4 самостійно має статус відповідача; тому вжиття заходів забезпечення позову щодо майна відповідача-4 не лише відповідає наведеній практиці Верховного Суду, а й не виходить за межі суб`єктного складу даного спору;

- відповідач-3 є громадянином Угорщини та резидентом Князівства Монако, який не має на території України нерухомого майна або транспортних засобів; відповідач-3, за доводами заявника, є особою, яка переховується від органів досудового розслідування, зокрема, від Центрального управління Національного антикорупційного бюро України; ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21.10.2025 у справі №757/45847/25-к, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 24.12.2025 у справі №757/45847/25-к, в межах кримінального провадження слідчим суддею накладено арешт на належні відповідачу-3 частки у статутному капіталі низки українських юридичних осіб, зокрема і у відповідача-4; окрім того, указом Президента України від 19.10.2022 №727/2022 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким до відповідача-3 застосовані персональні санкції; таким чином, вжиття заходів забезпечення позову щодо майна відповідача-3 також не забезпечить можливості реального виконання рішення у даній справі, оскільки належне йому майно на території України вже обтяжене в межах кримінального провадження та може бути конфісковане у відповідача-3, тоді як відомості про належність відповідачу-3 іншого майна у позивача відсутні;

- відповідач-4 є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством України, яка є власником терміналу у порту Південний, використання якого для надання послуг за договором прямо передбачено самим договором; згідно з балансом (звітом про фінансовий стан) відповідача-4 на 30.06.2026 на кінець звітного періоду на рахунках в банках наявні лише 7679 тис. грн., що становить лише 6% від розміру позовних вимог, заявлених у даній справі; таким чином, саме лише накладення арешту на кошти на рахунках відповідача-4, на думку заявника, так само не забезпечить можливості виконання рішення у разі задоволення позову у даній справі, а відтак для забезпечення реальної можливості такого виконання необхідним є вжиття всіх перелічених заходів забезпечення позову;

- позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення суми коштів у розмірі 3109332,46 доларів США, стягнення яких з двох юридичних осіб-нерезидентів, одна з яких знаходиться на межі припинення, а щодо майна другої з яких у позивача відсутня будь-яка інформація, та однієї фізичної особи-нерезидента, яка перебуває у розшуку та під персональними санкціями, вочевидь буде істотно ускладненим, у зв`язку з чим стягнення відповідної суми може виявитись реальним лише з відповідача-4; звернення у жодному разі не спрямоване на зловживання позивачем належними йому процесуальними правами та обумовлено виключно самою метою існування інституту забезпечення позову - забезпечення реальної можливості виконання рішення у разі задоволення позову.

Розглянувши заяву Компанії SIRIUS BUSINESS FZ-LLC за вх.№2-2127/26 від 06.11.2026 про забезпечення позову у справі №916/4458/26, господарський суд дійшов висновку про її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі ст. 365, 366 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами. Визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв`язок з визначеним правом і мають більш тісний зв`язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті. Правила цього Закону про визначення права, що підлягає застосуванню судом, поширюються на інші органи, які мають повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню. Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.

За ст. 4-1 Закону України «Про міжнародне приватне право» учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з такими правовими відносинами. Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України. Угода про вибір суду не може передбачати зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України. Недійсність правочину, складовою частиною якого є угода про вибір суду, не тягне за собою недійсність угоди про вибір суду.

Згідно зі ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, зокрема: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Відповідно до п.1.1 договору №SIR17-08-22 надання послуг буде здійснюватися з використанням Терміналу для приймання, накопичення та навантаження на судна зерна в порту Південний, Україна (надалі-Термінал).

У п.12.7 договору №SIR17-08-22, на підставі якого виникли спірні правовідносини, зазначено, що у разі неможливості врегулювати суперечку шляхом переговорів, будь-яка суперечка, що виникає за цим договором або у зв?язку з ним, підлягає передачі на розгляд та вирішення до Господарського суду Одеської області; це застереження є підставою для розгляду будь-якої суперечки між сторонами в Господарському суді Одеської області відповідно до п.1 ч.1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову, подана в межах господарської справи за позовом про солідарне стягнення коштів з чотирьох обраних позивачем відповідачів, має розглядатись Господарським судом Одеської області.

Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У відповідності до ч.1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст. 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2025 у справі №903/497/24, «системне тлумачення статей 136, 137, 138, 145 ГПК України дає можливість дійти висновку, що:

- законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою у разі подання їх одночасно до суду;

- для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів, відповідно;

- першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті;

- у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову».

Об?єднана палата при цьому відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі №916/5137/23, про те, що норми ГПК України щодо юрисдикції зумовлюють за аналогією процесу й необхідність здійснювати оцінку предметної та суб?єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

За ч.1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Згідно з ч.1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов?язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов?язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ч.1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

У пункті 8.8 постанови від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

У постанові Верховного Суду від 21.02.2021 у справі №910/18193/21 міститься висновок, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.04.2024 у справі №754/5683/22 зауважено, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами; наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв?язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки:

- у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача; за таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23);

- можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Необхідно відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів (пункт 24);

- накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами (пункт 30);

- за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (пункт 31).

У свою чергу Верховний Суд у пункті 37 постанови від 07.11.2024 у справі №915/538/24 також дійшов висновку про те, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках у всіх банківських установах, для задоволення вимог про стягнення коштів, то доцільно накласти арешт на грошові кошти і майно відповідача саме у межах суми, яка достатня для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів.

Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас, судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін. Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Господарський суд зазначає, що предметом позову у даній справі є вимоги майнового характеру про солідарне стягнення з чотирьох відповідачів 3109332,46 доларів США. При цьому, заявляючи позовні вимоги до чотирьох відповідачів, позивач також посилається на доктрину «підняття корпоративної завіси».

З цього приводу господарський суд приймає до уваги наступне.

Відповідачем-1 є Компанія TIS-ZERNO SERVICES LIMITED, яка є стороною договору та відповідно до наявних матеріалів справи акціонером вказаної компанії є ОСОБА_3 (відповідач-3). Відповідачем-2 є Компанія NIEVERGELT & STOEHR AG, яка значиться у реквізитах платіжних документів.

Відповідачем-4 є Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІС-МІНДОБРИВА» та з відомостей ЄДР вбачається, що кінцевим бенефіціарним власником відповідача-4 є ОСОБА_3 (відповідач-3).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.01.2024 у справі №910/268/23, залишаючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 у справі №910/268/23 без змін, якими було задоволено заяву про забезпечення позову, зазначив наступне:

- підняття корпоративної завіси означає, що майно, права та обов`язки, що належать певній юридичній особі, розглядаються як майно, права та обов??язки іншої особи, найчастіше її учасників, керівників або інших компаній групи. Особливістю цієї доктрини є відсутність виключного переліку випадків або умов, за яких правосуб`єктність юридичної особи може не братися до уваги. Суд не визнає правосуб`єктність юридичної особи лише у конкретному спорі, і лише у певних правовідносинах, оскільки це потрібно для досягнення справедливого та розумного вирішення спору, при цьому сама юридична особа не припиняє своє існування;

- загальними засадами цивільного законодавства згідно з п.6 ч.1 ст. 3 ЦК є справедливість, добросовісність та розумність. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини 2, 3 ст. 13 ЦК);

- підставами для застосування доктрини підняття корпоративної завіси може бути зловживання корпоративною структурою для уникнення виконання своїх зобов`язань, зокрема, й щодо відшкодування завданої шкоди, фактичне управління активами групи компаній як власними;

- у якості підстав для підняття судом корпоративної завіси найчастіше називають такі випадки: якщо юридична особа та учасник становлять єдине ціле (майно, діяльність, інтереси компанії та учасника настільки спільно пов`язані, переплетені між собою, становлять єдине ціле, що неможливо або немає сенсу юридично розмежовувати їх); використання учасником юридичної особи як фасаду, схеми, оболонки (юридична особа не має самостійного бізнесу, органи управління створені лише номінально, фактично вона керується учасником, створена виключно для уникнення відповідальності перед кредиторами або легального обходу приписів закону); якщо юридична особа фактично діяла як агент або володіла майном в інтересах учасника (коли компанія діє як агент чи номінальний власник майна учасника, суто в його інтересах як принципала чи бенефіціарного власника); в інтересах справедливості (усі інші випадки, коли визнання за компанією самостійної правосуб?єктності призводить до очевидно несправедливого результату);

- у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19 Верховний Суд також дійшов висновку щодо можливості підняття корпоративної завіси щодо групи компаній, які знаходилися під домінуючим контролем фізичної особи;

- з огляду на здійснену судами оцінку наявних у матеріалах справи доказів, Верховний Суд погодився з висновками про те, що накладений судом арешт стосується саме корпоративних прав відповідача у справі як кінцевого бенефіціарного власника цих прав.

Суд зазначає, що під час розгляду заяви про забезпечення позову питання обґрунтованості та підставності самого позову судом не вирішуються, адже дані обставини є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті. На даній стадії суд не вирішує спір по суті, не встановлює остаточно наявності та розміру заборгованості й не надає остаточної оцінки всім доказам, які підлягають дослідженню під час розгляду справи. Водночас суд повинен пересвідчитися, що заявлені вимоги не є очевидно необґрунтованими, між сторонами існує реальний спір, а запропонований захід є належним для збереження можливості ефективного виконання майбутнього судового рішення.

Проаналізувавши заяву та доводи позивача про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та на нерухоме майно, що належать відповідачу-4 у межах суми позовних вимог на загальну суму 3109332,46 доларів США, господарський суд з урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду та наданих позивачем обґрунтувань дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення, оскільки:

- виконання судового рішення у даній справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матимуть відповідачі, в тому числі і відповідач-4, необхідну суму грошових коштів;

- невжиття заходів забезпечення позовних вимог щодо накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно, які належать відповідачу-4 в межах суми позову може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, вжиття такого заходу є адекватним змісту порушеного права, на відновлення якого поданий позов;

- у відповідача-4 наявна можливість здійснити розпорядчі дії щодо своїх коштів та на користь третіх осіб у будь-який момент і у випадку вчинення таких дій можливість захисту прав і інтересів позивача фактично нівелюється;

- обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача-4, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним;

- у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник, в тому числі відповідач-4 як солідарний відповідач, матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно;

- в даному випадку, у зв?язку із заявленням солідарних позовних вимог до чотирьох відповідачів, позивач має процесуальне право просити застосувати заходи забезпечення позову як до всіх відповідачів, так і до кожного з них, при цьому позивач скористався своїм процесуальним правом тільки в частині відповідача-4, пояснення чому надані в заяві.

Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача-4 чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача-4, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №911/1111/20, від 21.01.2022 у справі №910/5079/21.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що позивач просить суд забезпечити позов лише в межах спірної суми, приймаючи до уваги пред`явлення позову, в тому числі і до відповідача-4 про солідарне стягнення грошових коштів, господарський суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІС-МІНДОБРИВА» у межах розміру позовних вимог на загальну суму 3109332,46 доларів США, за виключенням грошових коштів, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, а також накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІС-МІНДОБРИВА» у межах розміру позовних вимог 3109332,46 доларів США лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих коштів у разі їх недостатності.

Господарський суд зазначає, що вжиті судом заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретними заходами забезпечення позову і предметом позовної вимоги (вимога майнового характеру на зазначену суму). Одночасно суд вважає, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення порушення справедливого та ефективного захисту порушених прав, при цьому заходи забезпечення позову мають суто процесуальний «забезпечувальний» характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.

Згідно зі ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Водночас засобом балансу інтересів сторін у господарському процесі господарське процесуальне законодавство визначає також діючий інститут зустрічного забезпечення позову. Застосування зустрічного забезпечення позову відповідно до ч.1 ст. 141 ГПК України є правом, а не обов`язком суду, і виходячи з наявних на зараз матеріалів справи господарський суд не вбачає на даний час підстав для застосування зустрічного забезпечення позову, на даний час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача-4 у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову. При цьому господарський суд роз`яснює відповідачу-4 про можливість подання до суду відповідних клопотань, які підлягають розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 141, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Заяву Компанії SIRIUS BUSINESS FZ-LLC за вх.№2-2127/26 від 06.11.2026 про забезпечення позову у справі №916/4458/26 - задовольнити.

2.Накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІС-МІНДОБРИВА» (67543, Одеська обл., Лиманський р-н, с. Визирка, вул. Олексія Ставніцера, буд. 60, код ЄДРПОУ 36143538), які знаходяться на всіх рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, у межах розміру позовних вимог на загальну суму 3109332,46 доларів США, виявлених державним або приватним виконавцем під час виконавчого провадження, за виключенням грошових коштів, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.

3.Накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІС-МІНДОБРИВА» (67543, Одеська обл., Лиманський р-н, с. Визирка, вул. Олексія Ставніцера, буд. 60, код ЄДРПОУ 36143538) на суму в межах різниці між ціною позову - 3109332,46 доларів США та сумою арештованих грошових коштів за пунктом другим резолютивної частини даної ухвали, у разі їх недостатності.

Стягувачем за ухвалою є: Компанія SIRIUS BUSINESS FZ-LLC (місцезнаходження: Бізнес-парк, поштовий індекс 10055, A2-1206B, будівля №A2, Рас-ель-Хайма, (AE-RK), Об`єднані Арабські Емірати (ОАЕ), реєстраційний номер: 0000004025526).

Боржником за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІС-МІНДОБРИВА» (67543, Одеська обл., Лиманський р-н, с. Визирка, вул. Олексія Ставніцера, буд. 60, код ЄДРПОУ 36143538).

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала може бути пред`явлена до виконання в строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження».

Ухвала набирає законної сили 06.11.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Суддя Бездоля Юлія Сергіївна