Решение № 141264458, 05.11.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року Справа № 915/1934/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Приватного підприємства СОВА, вул. Потьомкінська, 86/4, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 32282879)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ДІ КОР-БУД, вул. Соборна, 3/1, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 34510974)

про стягнення заборгованості в сумі 30 000, 00 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Приватне підприємство СОВА з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДІ КОР-БУД грошові кошти (заборгованість) в сумі 30 000, 00 грн. за не виконане належним чином зобов`язання за Договором за № 180 від 02.12.2015.

Позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2023 року справу № 915/1934/23 призначено головуючому судді Ткаченко О.В.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.01.2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, сторонам встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення).

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 18.06.2024 року № 73, у зв`язку зі звільненням у відставку головуючого судді Ткаченко О.В., здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 915/1934/23.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2024 року справу № 915/1934/23 призначено головуючому судді Олейняш Е.М.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2024 прийнято справу № 915/1934/23 до провадження судді Олейняш Е. М. Вирішено здійснювати повторний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.05.2026 встановлено позивачу строк до 27.05.2026 (включно) для подання суду доказів та додаткових пояснень, а саме:

- докази на підтвердження проведених відповідачем оплат (посилання на які міститься в позовній заві (нова редакція) або подати письмові пояснення з зазначенням причин неможливості подання вказаних доказів;

- акти виконаних робіт за спірний період (посилання на які міститься в п. 3 договору) або подати письмові пояснення з зазначенням причин неможливості подання вказаних доказів.

Ухвала суду від 11.05.2026 надіслана до електронного кабінету позивача та отримана останнім 13.05.2026 о 10:02, що підтверджується довідкою про доставку документа в кабінет електронного суду.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 14.07.2025, № 793/2025 від 20.11.2025, № 40/2026 від 12.01.2026, № 342/2026 від 27.04.2026, № 596/2026 від 13.07.2026 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 4 травня 2026 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 2 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введення на території України воєнного стану, складну безпекову ситуацію у м. Миколаєві, і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження та недостатню кількість суддів в Господарському суді Миколаївської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл судових справ, з урахуванням показників часу, необхідного для розгляду справ та матеріалів (рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 26.02.2025 № 41/зп-25 та від 05.03.2025 № 46/зп-25, лист ДСА від 28.01.2025 № 15-2062/25), розгляд даної справи здійснено у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

ІI. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору охорони об`єкту від 02.12.2015 № 180, а саме зобов`язань відповідача щодо оплати за надані послуги у порядку та строки, передбачені умовами договору, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 30 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 193, 222 ГК України, ст. 625 ЦК України та умовами договору.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідачем не подано відзиву на позовну заяву відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

30.09.2024 до Господарського суду Миколаївської області через підсистему Електронний суд від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності (вх. № 11648/24 від 30.09.2024), в якій відповідач просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог ПП СОВА до ТОВ Ді Кор-Буд про стягнення заборгованості за договором від 02.12.2015 № 180 в сумі 30 000, 00 грн. та відмовити у задоволенні цих вимог у повному обсязі.

Відповідач в заяві зазначив, що строк виконання зобов`язання за даним договором визначений 25 число поточного місяця, в якому в останнє надавалась послуга з охорони об`єкта за договором № 180 від 02.12.2015 року.

Як вбачається із доданих до позовної заяви первісних бухгалтерських документів, надання послуги з охорони об`єкту за договором № 180 від 02.12.2015 року припинено з 06.01.2017 року.

Сторони самостійно намагались врегулювати проблему заборгованості та відповідно до листа № 216 від 09.11.2016 року від ТОВ «Ді Кор-Буд» розстрочили суму заборгованості на 10 місяців рівними платежами з остаточним погашенням боргу в серпні 2017 р. Окремим документом, крім вказаного листа, погодження графіку погашення не зафіксовано, проте позивачем було прийнято виконання зобов`язання в такий спосіб та зараховувались платежі в повному обсязі (акт звіряння за період 01.01.2017-23.10.2021).

Виходячи із системного аналізу наданих позивачем документів та наведених норм цивільного законодавства щодо порядку обчислення та застосування строку позовної давності та у взаємозв`язку із нормами зобов`язального права, а також враховуючи правові позиції Верховного Суду, можна зробити висновок, що вперше позивач набув право пред`явити вимогу виконання зобов`язання за договором № 180 від 02.12.2015 року до боржника (відповідач по справі) з моменту припинення надання послуги за цим договором; вдруге - в серпні 2017 року, після закінчення графіку погашення заборгованості.

Відтак, початок перебігу строку позовної давності для пред`явлення такої вимоги у судовому порядку у позивача: в перше: розпочався у момент набуття права вимоги до відповідача, а саме з 06 січня 2017 року (день припинення надання послуг з охорони об`єкту згідно договору № 180 від 02.12.2015) та, відповідно сплив 07 січня 2020 року; вдруге: після порушення строку / строків графіку погашення заборгованості в серпні 2017 року, після закінчення графіку погашення заборгованості та сплив в вересні 2020 року. Зазначене узгоджується з вищенаведеними положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України. Оскільки позивач пред`явив позовну заяву до суду лише 27.12.2023, тож він пропустив установлений законом строк позовної давності для захисту своїх прав, що за ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Заява обґрунтована приписами ст. 256, 261, 267 ЦК України та судовою практикою.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

02.12.2015 між Приватним підприємством Сова («Охорона») та ТОВ Ді Кор-Буд («Замовник») укладено договір на охорону об`єкта № 180 від 02.12.2015.

Відповідно до п. 1 Розділу Х Прикінцеві положення договору цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 02 серпня 2009 р.

Додатками до договору є:

- Додаток № 2 Дислокація;

- Додаток № 3 Розрахунок.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Суду не подано доказів визнання недійсним договору.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1 Розділу І Предмет договору договору «Замовник» передає, а «Охорона» приймає під охорону об`єкт або його відокремлені приміщення (будівлі), перераховані у дислокації (додаток 1, 2 до договору) і позначені у план-схемі (далі - дислокація, розрахунок) об`єкта, що охороняється (далі - об`єкт).

Вид охорони об`єкта визначається за згодою сторін, виходячи з принципу надійності (цивільна охорона).

Відповідно до п. 1 Розділу ІІ Сума договору та умови розрахунку ціна за одну годину охорони об`єкта, складає 18, 00 грн.

У разі зміни норм витрат «Охорони», у тому числі при проведенні державою індексації доходів населення, інших заходів, що викликають зміну суми витрат на утримання «Охорони» сума договору змінюються на основі наданого «Охороною» подання «Замовнику» без переоформлення договору.

Письмова згода «Замовника» про оплату послуг за новими тарифами є достатньою для залишення договору в силі. Перерахунок вартості оплати за послуги «Охорони» проводиться з дня її введення.

Відмова від надання письмової згоди на протязі 15 днів з дати її надання є достатньою підставою для розірвання «Охороною» договору в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Сума договору та умови розрахунку оплата за охорону здійснюється шляхом попередньої плати щомісячно до 25 числа поточного місяця, платіжними дорученнями «Власника», які здаються в установи банку, що здійснює обслуговування «Власника». У випадку невиконання умов розрахунку, Охорона буде змушена розірвати договір терміново та зняти охорону протягом доби.

Відповідно до п. 3 Розділу ІІ Сума договору та умови розрахунку оплата за виконання згідно з ним договором заходів охорони «Об`єкта» здійснюється в національній валюті України на підставі акту виконаних робіт, який підписується сторонами в кінці кожного календарного місяця.

Відповідно до п.п. 11 п. 3.2 Обов`язки замовника Розділу ІІІ Обов`язки сторін «Замовник» зобов`язаний своєчасно вносити плату за послуги «Охорони».

Відповідно до п.п. 2 п. 4.1 «Права «Охорони» Розділу IV «Права сторін» у випадку ненадходження оплати за надані послуги у встановлений п. 2 розділу ІІ цього договору строк направити письмове повідомлення «Замовнику» з вимогою оплатити надані послуги протягом 5 днів та попередження про негайне припинення надання послуг охорони у випадку нездійснення оплати в зазначений строк.

Відповідно до п.п. 3 п. 4.1 «Права «Охорони» Розділу IV «Права сторін» припинити надання послуг і розірвати договір у випадку непогашення заборгованості «Замовником» в зазначений в письмовому повідомленні строк.

Відповідно до п. 4 Розділу Х Прикінцеві положення усі правовідносини, що виникають або можуть виникнути між сторонами у зв`язку з цим договором регулюються виключно чинним законодавством України.

Додаток № 2 до договору «Дислокація» та додаток № 3 до договору «Розрахунок» підписано та скріплено печатками сторін, проте «Об`єкт охорони» (будівля, відокремлене приміщення, площа тощо) сторонами не погоджено.

До матеріалів справи позивачем долучено Інструкцію про порядок здачі під охорону об`єкта та зняття їх з охорони, яка підписана та скріплена печатками сторін, в п. 2.1 якої погоджено, що: «Об`єкт охорони відокремлені приміщення, в яких розташований Банк (структурні підрозділи Банку) та які перераховані в Дислокації (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього Договору.

Для проведення оплати по договору № 180 від 02.12.2015 позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату на загальну суму 172 152, 00 грн., а саме:

- рахунок на оплату № 2899 від 03.12.2015 на суму 12 528, 00 грн. (фізична охорона за грудень 2015);

- рахунок на оплату № 203 від 04.01.2016 на суму 15 408, 00 грн. (фізична охорона за січень 2016);

- рахунок на оплату № 440 від 01.02.2016 на суму 25 056, 00 грн. (фізична охорона за лютий 2016);

- рахунок на оплату № 771 від 01.03.2016 на суму 26 784, 00 грн. (фізична охорона за березень 2016);

- рахунок на оплату № 1016 від 01.04.2016 на суму 12 960, 00 грн. (фізична охорона за квітень 2016);

- рахунок на оплату № 1278 від 04.05.2016 на суму 13 392, 00 грн. (фізична охорона за травень 2016);

- рахунок на оплату № 1575 від 01.06.2016 на суму 12 960, 00 грн. (фізична охорона за червень 2016);

- рахунок на оплату № 1854 від 01.07.2016 на суму 6 354, 00 грн. (фізична охорона за липень 2016);

- рахунок на оплату № 2144 від 01.08.2016 на суму 9 180, 00 грн. (фізична охорона за серпень 2016);

- рахунок на оплату № 2414 від 01.09.2016 на суму 8 748, 00 грн. (фізична охорона за вересень 2016);

- рахунок на оплату № 2690 від 03.10.2016 на суму 9 342, 00 грн. (фізична охорона за жовтень 2016);

- рахунок на оплату № 2966 від 01.11.2016 на суму 8 748, 00 грн. (фізична охорона за листопад 2016);

- рахунок на оплату № 3297 від 01.12.2016 на суму 9 018, 00 грн. (фізична охорона за грудень 2016);

- рахунок на оплату № 220 від 03.01.2017 на суму 1 674, 00 грн. (фізична охорона за січень 2017).

Підставою виставлення рахунків зазначено договір про надання послуг № 180 від 02.12.2015.

На підтвердження факту наявності заборгованості та проведення відповідачем оплати за надані послуги з охорони позивачем подано суду Оборотно-сальдові відомості по рахунку 361 за січень 2015 червень 2020, відповідно до яких по контрагенту ТОВ Ді Кор-Буд дебет становить 172 152, 00 грн., а кредит становить 142 152, 00 грн.

Крім того, позивачем надано Акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2017-23.10.2021 між ПП Сова та ТОВ Ді Кор-Буд за договором про надання послуг № 180 від 02.12.2015, відповідно до якого за даними ПП Сова станом на 23.10.2021 заборгованість ТОВ Ді Кор-Буд перед ПП Сова становить 30 000, 00 грн.

Акт звірки підписано лише позивачем.

Позивачем до матеріалів справи додано лист ТОВ Ді Кор-Буд за вих. № 216 від 09.11.2016, адресований ПП Сова, в якому відповідач стосовно заборгованості в сумі: 79 948, 00 грн., яка виникла між підприємствами ТОВ ДІ КОР-БУД і ПП СОВА по охороні об`єкта згідно Договору № 180 від 02.12.2015, який знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Снігурівка, 2-й підйом Маяковського-Будівництво накопичувача води запропонував розстрочити суму боргу на 10 місяців згідно графіку, в зв`язку з недофінансуванням об`єкта і скрутним фінансовим положенням, а саме: шляхом погашення в період з листопада 2016 по липень 2017 щомісячно по 8 000, 00 грн. та в серпні 2017 7 948, 00 грн.

На листі міститься рукописний напис Долг 30.000 грн на 01.01.2019.

Лист підписано директором ОСОБА_1 та засвідчено печаткою.

Підставою звернення позивача до суду із даним позовом є вимога про стягнення 30 000, 00 грн. - заборгованості за послуги з охорони.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

4.1. Правове регулювання договірних відносин.

В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (господарського зобов`язання), яке (зобов`язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України (тут і далі по тексту судового рішення в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 978 ЦК України за договором охорони охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов`язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

4.2. Правове регулювання зміни договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

4.3. Правове регулювання відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (тут і далі - в редакції від 01.07.2021):

- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства;

- первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності в правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (постанова КГС ВС від 10.02.2020 у справі № 909/146/19).

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 ЗУ Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції (постанова КГС ВС від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19).

Сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за Договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (п. 8.2.8 постанови КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18).

Виконання позивачем робіт у розумінні положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, що повинні мати певні реквізити.

Згідно з частиною четвертою статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Приймання виконаних робіт є завершальною стадією реалізації підрядного зобов`язання та юридичним фактом, з яким закон та договір пов`язують виникнення для замовника обов`язку здійснити остаточні розрахунки. Підписання сторонами актів приймання виконаних робіт без зауважень свідчить про погодження замовником як факту виконання робіт, так і їх обсягу, вартості та належної якості, якщо інше прямо не зазначено у таких актах або не доведено належними доказами.

Як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, стабільність господарського обороту передбачає передбачуваність правових наслідків поведінки сторін. Правова природа актів приймання виконаних робіт полягає не лише у фіксації обсягу та вартості виконаних робіт, але й у підтвердженні факту їх прийняття замовником. Саме тому підписання таких актів без застережень створює презумпцію належного виконання підрядником своїх зобов`язань, яка може бути спростована лише у разі доведення обставин, що свідчать про істотні порушення договору або недоліки робіт, які не могли бути виявлені під час їх приймання.

Реалізація прав сторін у договірних відносинах має здійснюватися відповідно до принципів добросовісності, розумності та справедливості. У цьому контексті неприпустимою є така поведінка сторони, за якої вона, прийнявши результат виконаних робіт та фактично скориставшись ним, надалі намагається уникнути виконання власного грошового зобов`язання або ставить під сумнів обставини, які раніше були нею підтверджені власними діями (постанова ВС від 16.06.2026 у справі № 916/1951/25).

Оборотно-сальдова відомість не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оборотно-сальдова відомість є зведеним обліковим документом, який фактично формується на підставі первинних документів з метою контролю, узагальнення та впорядкування оброблення даних (постанова від КАС ВС від 28.05.2024 у справі № 826/11557/18).

Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в такому акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (постанова КГС ВС від 04.02.2026 у справі № 916/2818/25).

Згідно зі сталою та послідовною позицією Верховного Суду статтею 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, а тому останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Об`єднана палата зазначає, що форма не може превалювати над змістом, відповідно, з`ясовуючи зміст документа, необхідно виходити з його буквального та логічного змісту.

Водночас основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як-то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

Отже, виставлення рахунку на оплату (який містить підставу, суму та реквізити для оплати) може бути кваліфіковано як вимогу в розумінні частини другої статті 530 ЦК України за умови, якщо:

- договором передбачена попередня оплата товарів (робіт, послуг), чітко визначений розмір такої оплати, але строк здійснення попередньої оплати у договорі не визначений;

- господарська операція відбулася (реальне надання послуг/виконання робіт).

У іншому випадку, а саме коли на стороні покупця, замовника відсутній обов`язок з попередньої оплати і товар йому не переданий (послуги не надані), виставлення рахунку не є вимогою у розумінні частини другої статті 530 ЦК України (п. 8.49 - п. 8.52 постанови ОП КГС ВС від 20.03.2026 у справі № 914/2625/23).

4.4. Правове регулювання строку позовної давності.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п. 12 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зі змінами внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 року № 215 та від 25.03.2020 року № 239, відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. Кабінет Міністрів України постановив установити з 12 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 р. на усій території України карантин.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Відповідно до ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; постанову ВП ВС від 28.11.2018 по справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено судом вище 02.12.2015 між ПП Сова («Охорона») та ТОВ Ді Кор-Буд («Замовник») укладено договір на охорону об`єкта № 180 від 02.12.2015, відповідно до умов якого замовник передає, а охорона приймає під охорону об`єкт або його відокремлені приміщення (будівлі), перераховані у дислокації (додаток 1, 2 до договору) і позначені у план-схемі (далі - дислокація, розрахунок) об`єкта, що охороняється (далі - об`єкт) (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1 Розділу ІІ Сума договору та умови розрахунку ціна за одну годину охорони об`єкта, складає 18, 00 грн.

В Інструкції про порядок здачі під охорону об`єкта та зняття їх з охорони, яка підписана та скріплена печатками сторін, зазначено, що об`єктом охорони є відокремлені приміщення, в яких розташований Банк (структурні підрозділи Банку) та які перераховані в Дислокації (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього Договору.

Водночас, судом встановлено, що Додаток № 2 до договору «Дислокація» та Додаток № 3 до договору «Розрахунок», які підписано та скріплено печатками сторін, не містять вказівки (зазначення, ідентифікації) «Об`єкта охорони» (будівля, відокремлене приміщення, їх площа тощо), який сторони повинні були погодити.

Крім того, в листі відповідача ТОВ Ді Кор-Буд за вих. № 216 від 09.11.2016 міститься вказівка на об`єкт охорони згідно Договору № 180 від 02.12.2015, який знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Снігурівка, 2-й підйом Маяковського-Будівництво накопичувача води.

Матеріали справи не містять доказів який саме об`єкт охорони погоджувався сторонами, а також доказів передачі об`єкта під охорону. Визначення та погодження сторонами об`єкта охорони є істотною умовою договору (предмет договору).

Позивач зазначає, що у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за надані послуги з охорони об`єкта в розмірі 30 000, 00 грн., що і стало підставою для звернення до суду із позовом.

В позовній заяві позивач зазначив, що в період з грудня 2015 по січень 2017 ним надано відповідачу послуги з охорони об`єкта на загальну суму 172 152, 00 грн., а відповідачем проведено оплату на загальну суму 142 152, 00 грн.

Відповідно до п. 3 Розділу ІІ Сума договору та умови розрахунку оплата за виконання згідно з цим договором заходів охорони «Об`єкта» здійснюється в національній валюті України на підставі акту виконаних робіт, який підписується сторонами в кінці кожного календарного місяця.

Позивачем не подано суду доказів складання та оформлення актів виконаних робіт (наданих послуг), як і не подано доказів мотивованої відмови відповідача від підписання актів. Крім того, не подано суду доказів часткової оплати відповідачем послуг в сумі 142 152, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.05.2026, яка отримана позивачем в електронному кабінеті 13.05.2026, встановлено позивачу строк до 27.05.2026 (включно) для подання суду доказів на підтвердження проведених відповідачем оплат, а також актів виконаних робіт за спірний період. Станом на дату розгляду справи вимоги ухвали суду від 11.05.2026 позивачем не виконано, витребувані докази суду не подано, а також не подано письмових пояснень з зазначенням причин неможливості подання вказаних доказів позивачем.

На підтвердження факту надання позивачем відповідачу послуг з охорони об`єкта позивачем до матеріалів справи долучено оригінали рахунків на оплату на загальну суму 172 152, 00 грн., копії оборотно-сальдової відомості та акт звірки, підписаний лише зі сторони позивача, а також лист відповідача за вих. № 216 від 09.11.2016.

Судом звернуто увагу, що суми оплат в оборотно-сальдовій відомості відмінні від сум оплат, зазначених в акті звірки та в позовній заяві, хоча кінцева заборгованість арифметично відображена в одному розмірі.

Надання позивачем послуг у розумінні положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, що повинні мати певні реквізити.

Отже, належним доказом надання послуг з охорони об`єкта в спірному випадку є акт, який є первинним документом та фіксує факт здійснення господарської операції. Водночас, ані оборотно-сальдова відомість, яка є зведеним обліковим документом, ані акт звірки, підписаний позивачем в односторонньому порядку, не є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт надання послуг (реальність господарської операції).

За своєю правовою природою рахунок на оплату послуг також не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто носить інформаційний характер.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій з надання послуг з охорони об`єкта, а також не містять доказів оформлення первинних документів з відображенням змісту та обсягу господарської операції, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі (ст. 76, 77, 79 ГПК України) факту надання послуг відповідачу на підставі договору № 180 від 02.12.2015 та, як наслідок, наявність заборгованості у заявленому до стягнення розмірі.

Позивач в позовній заяві зазначив, що своїм листом від 09.11.2016 № 216 відповідач ТОВ Ді Кор-Буд визнав заборгованість перед ПП «Сова» за договором у сумі 79 948, 00 грн.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону. Умовами п. 3 Розділу ІІ договору сторони погодили, що факт надання послуг з охорони об`єкта підтверджується актом виконаних робіт, який щомісячно підписується сторонами та який є підставою для проведення оплати. Оскільки матеріали справи не містять доказів погодження сторонами самого об`єкта охорони, доказів надання послуг, доказів часткової оплати за надані послуги, суд, керуючись принципом вірогідності доказів (ст. 79 ГПК України), дійшов висновку про відмову в позові, у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, то суд зазначає наступне.

Позивач в позовній заяві останнім місяцем надання послуг зазначив січень 2017, тобто в силу умов п. 2, 3 Розділу ІІ Сума договору та умови розрахунку оплата за послуги охорони повинна була бути здійснена до 25.01.2017 на підставі акту виконаних робіт, тобто позивач мав право звернутись до суду із позовом в строк до 25.01.2020 (ст. 256, 257, 261 ЦК України).

Суду не подано доказів внесення сторонами змін до умов договору в частині зміни строків оплати за надані послуги в порядку ст. 651, 654 ЦК України та п. 4 Розділу Х Прикінцеві положення договору (додаткові угоди, договори про зміни тощо). Лист відповідача ТОВ Ді Кор-Буд № 216 від 09.11.2016 не може вважатись ані доказом надання послуг, ані доказом зміни умов договору, зокрема, в частині строків оплати в розумінні ст. 654 ЦК України.

Позивач звернувся до суду із даним позовом 27.12.2023, тобто з пропуском строку позовної давності.

Водночас, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а в спірному випадку суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог належними та допустимими доказами у справі та, як наслідок, недоведеність порушення прав позивача, то підстави для застосування строку позовної давності в спірному випадку відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в позові.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 2 684, 00 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 05.11.2026

Суддя Е.М. Олейняш