Решение № 141256556, 05.11.2026, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/16478/25

Провадження № 2/947/532/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2026 року

Київський районний суд м. Одеси

у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю секретаря судового засідання Жекової А.О.,

представника позивача Задорожного А.Г.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2025 року до Київського районного суду м. Одеси з позовом звернулося Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі також кредитодавець, позивач), поданим в його інтересах представником Задорожним Антоном Геннадійовичем до ОСОБА_2 ( далі також відповідач, позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 28.12.2019 у розмірі 49 220,03 грн.

При подачі позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 28.12.2019 відповідач звернулася до банку з метою отримання кредиту та підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. На підставі укладеного договору позивач відкрив відповідачу поточний рахунок та встановив ліміт використання кредиту на платіжній картці. Після отримання та користування наданими коштами, відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо їх повернення, в результаті чого виникла заборгованість за тілом кредиту, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 29.05.2025 провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

30.07.2025 року Київським районним судом м. Одеси постановлено заочне рішення, яким позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, а саме судом вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 28.12.2019 року у розмірі 49 220,03 гривень та судових витрат у сумі 3 028 грн.

29.08.25 заходами електронного суду адвокат Дударенко Сергій Віталійович, діючий в інтересах ОСОБА_2 , як її представник, звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення Київського районного суду м.Одеси від 30.07.2025, яка обґрунтована тим, що про наявність рішення Київського районного суду м.Одеси від 30.07.2025, отримавши його копію заходами поштового зв`язку.

Так заявник зазначила, що про наявність у провадженні Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_2 не була обізнана, оскільки ухвалу про відкриття провадження у справі, а також копію позову з додатками не отримувала. Більш того не користувалась кредитною лінією АТ «Універсал Банк», вказаними у рішенні суду грошовими коштами не користувалась, однак з її банківської картки шахраями викрадено грошові кошти у розмірі 51 863,05 гривень та з даного приводу відкрито кримінальне провадження №12024163480000457 від 02.07.2024 за ст. 190 ч.4 КК України та наразі триває досудове слідство.

Скориставшись своїм правом представник АТ «Універсал Банк» надав суду заперечення проти скасування заочного рішення суду від 30.07.25, зазначаючи, що належних підстав, як то передбачено положенням ст. 288 ч.1 ЦПК України для його скасування заявником не надано, тому просить у заяві ОСОБА_2 про скасування заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.07.2025 відмовити.

Ухвалою суду від 06.10.2025 заочне рішення від 30.07.2025 було скасовано та призначено розгляд справи у порядку загального провадження.

У підготовчому провадженні судом було витребувано кримінальне провадження №12024163480000457, копія якого надано до матеріалів справи у електронному вигляді , надані позивачем за вимогою суду додаткові відомості щодо руху коштів на банківських рахунках відповідача а також відомості щодо звернення позичальника до Банку щодо шахрайських дій.

09.09.2026 , за участю представників сторін , судом було закрите підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Судом встановлено, що у жовтні 2017 року АТ «Універсал Банк» запустив новий проект «Мonobank» в рамках якого клієнтам відкриваються поточні рахунки, спеціальним платіжним засобом по яких є платіжні картки «Monоbank». На даних платіжних картках за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та довідки про РНОКПП в мобільний додаток, а видача картки після верифікації фізичної особи здійснюється в точці видачі, чи спеціалістом банку за адресою, яку вказує клієнт. Всі умови обслуговування рахунків фізичних осіб у банку опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення.

28.12.2019 між АТ «Універсал Банк» та відповідачем укладено договір про надання банківських послуг «Monobank», відповідно до умов якого, відповідач отримав кредит (відкрита кредитна лінія) у розмірі до 100 000 грн кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка. Відсотки за користування кредитом визначені у розмірі 3,2% на місяць.

Відповідачем не заперечується самого факту укладення вказаного Договору та отримання доступу до кредитної лінії а також отримання для доступ до банківського рахунку Банківської розрахункової карки НОМЕР_1 .

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідача за кредитним договором б/н від 28.12.2019 станом на 03.02.2025 становить 49 220,03 грн.

Розмір заборгованості підтверджується витягом з руху коштів по рахунку НОМЕР_2 , що відкритий згідно анкети заяви, та по рахунку НОМЕР_3 .

01.07.2024 року ОСОБА_2 звернулась до чергової частини відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення по ч.4 ст. 190 КК України. Відповідно до змісту витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №12024163480000457 убачається, що відповідачка при зверненні до поліції зазначила що через платформу онлайн-оголошень OLX здійснювала продаж товару та 28 червня 2024 року вступила в діалог з потенційним покупцем, після чого відбувся несанкціонований доступ до її банківського рахунку та у подальшому з її банківської карки НОМЕР_1 невстановлена особи здійснила переказ грошових коштів у загальній сумі 51 863,05 грн на інші банківські карки.

Згідно відповіді ГУНП в Одеській області № 1826802026 від 22.05.2026 на виконання ухвали від 11.03.2026 №947/16478/25 провадження №2-з/947/176/26 повідомлено що слідчим відділенням відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування в рамках кримінального провадження №12024163480000457 від 01.07.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України. На теперішній час кримінальне провадження перебуває в статусі у провадженні, у зв`язку з цим органом досудового розслідування надати докази у вказаній цивільній справі не надається за можливе.

За змісту роздруківки звернення ОСОБА_2 на мобільну гарячу лінію Монобанку 28.06.2024 о 20:56:13 годин, заявниця яка заявила про шахрайські дії стосовно грошей які були зняті з її банківської картки під час з`ясування представником Банку обставин перерахунку грошей декількома платіжками пояснила що частково перерахунки здійснювались нею самостійно у системі OLX а потім вона передала особам які зазначили себе як представники OLX пароль від свої електронної адреси та отриманий по СМС код , після чого відбулись ще перерахування.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина перша статті 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення договору).

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частина 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в цьому випадку - АТ «Універсал Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Враховуючи що відповідач не заперечує факт укладення нею кредитного договору , отримання банківської карки та доступу до кредитного ліміту , суд у відповідності до вимог ч.1 ст. 82 ЦПК України вважає доведеним факт укладення сторонами кредитного договору, узгодження між ними всіх істотних умов , зокрема, розміру процентів за користування кредитними коштами та наслідки наявної у позичальника заборгованості.

Згідно ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вказаний правовий висновок визначений Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунка в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Згідно з пунктом 1 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення № 705), користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення № 705 емітент зобов`язаний надавати ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу, лише держателю електронного платіжного засобу.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення № 705 банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.

Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення № 705 користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.

Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).

Пунктами 7, 8 розділу VI Положення № 705 визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 29 серпня 2022 року у справі № 532/1349/19.

У даному випадку суд проаналізувавши надані сторонами докази приходить до висновку що під час розгляду справи знайшло підтвердження як факту укладення сторонами кредитного договору так і наявність заборгованості по даними правовідносинам у розмірі заявленим позивачем.

Суд не приймає факт звернення відповідачки до правоохоронних органів та до Монобанку із заявами про здійснення електронних платіжних операцій не самим користувачем банківської карки а невстановленими особами внаслідок шахрайських дій, так як наявна інформація свідчить про явне сприяння позичальницею ( відповідачкою) здійсненню оспорюваних нею фінансових операцій , як підстави для відмови у стягненні заборгованості.

Розмір самої заборгованості відповідачкою та її представником не спростовані а тому вважається судом таким що доведено у судовому розгляді.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81-82, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» (код ЄДРПОУ № 21133352, адреса: м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19) заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» б/н від 28.12.2019 у розмірі 49 220,03 ( сорок дев`ять тисяч двісті двадцять гривень три копійки) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» (код ЄДРПОУ № 21133352) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 028 грн.

Повне судове рішення складено 05.11.2026.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В. О. Луняченко