Решение № 141256252, 05.11.2026, Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/16325/26-ц

пр. 2-8159/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Романенко Д.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2026 р. ТОВ «Фінансова компанія «Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредиту, сплаті процентів за користування кредитом за відповідачем наявна заборгованість та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог на загальну суму 17 000 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.04.2026 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

02 вересня 2026 року до суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву. Мотивуючи свою позицію представник вказує на те, що позивач не довів факту укладення кредитного договору відповідачем, факту надання кредитних коштів відповідачеві та те, що до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором, на підставі якого останній просить стягнути заборгованість. Окрім цього, зв`язок , заявлених витрат із веденням саме цієї справи належними доказами не підтверджений.

Окремо відповідач заявив про неспівмірність вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5 500 грн зі складністю справи. Справа є типовою, позовна заява складена за шаблоном, розгляд заявлено у порядку спрощеного провадження без участі представника позивача, що виключає значні витрати часу.

03 вересня 2026 року до суду надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» на відзив відповідача, в якій представник вказує на безпідставність доводів викладених у відзиві, адже позивач надав до суду всі наявні у нього докази у спосіб та формі, що відповідають вимогам чинного законодавства України, зокрема електронний доказ - договір про надання фінансового кредиту № 89202981 від 07.09.2021 разом із відповідними додатками, укладеними між відповідачем та первісним кредитором.

Також, представник вказав, що наявна в матеріалах справи копія листа ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 23.10.2025 є належним та допустимим доказом, що підтверджує перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах, визначених договором про надання фінансового кредиту № 89202981 від 07.09.2021.

Що стосується договору відступлення права вимоги, то на переконання представника позивача, матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що підтверджують факт відступлення права вимоги до відповідача від первісного кредитора до позивача договором про надання фінансового кредиту № 89202981 від 07.09.2021 та окрім цього, договір факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена ст. 204 ЦК України, не спростована.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та доводи, дійшов наступного висновку.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судовим розглядом встановлено, що 07.09.2021 між ОСОБА_1 та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІРБІС» було укладено договір про надання фінансового кредиту № 89202981.

Згідно з п. 1.1 Договору, ТОВ «ФК «ІРБІС», є фінансовою установою на підставі Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 1137 від 11.12.2018, виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та відповідно до розпорядження № 2308 від 27.12.2018 має ліцензію на право здійснення діяльності з надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, і відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України шляхом розміщення документа «Договір про надання фінансового кредиту № 89202981 від 07.09.2021» (далі за текстом - «Договір») в онлайн-системі на веб- сайті Товариства направляє пропозицію укласти Договір (оферту) (далі за текстом - «Пропозиція») відповідно до ст. 634 Цивільного кодексу України та ст. ст. 10, 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1.7. Договору, він вважається укладеним з моменту одержання Товариством відповіді про прийняття (акцепту) Пропозиції в порядку (що є невід`ємною частиною Договору).

Згідно положень ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до пп. 13.1-13.4 Договору, цей Договір є електронним договором у розумінні Закону України «Про електронну комерцію», укладеним українською мовою в електронній формі та підписаним із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, у зв`язку з чим він має повну юридичну силу, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі, а всі згоди/дозволи, надані Клієнтом за цим Договором та виражені в ньому, вважаються такими, що надані у письмовій формі.

При дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що в матеріалах справи міститься довідка про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025, згідно з якою встановлено, що ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «ІРБІС» здійснено акцепт оферти позичальником шляхом підписання договору № 89202981 електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який містить унікальний код підпису 410351, номер мобільного телефону та електронну адресу для надсилання персонального ідентифікатора (0674635194), дату та час підписання (9/7/2021) та номер/маску картки ( НОМЕР_1 ), що підтверджує домовленість відповідача та первісного кредитора, спрямовану на укладення правочину в електронній формі.

Так, пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений порядок укладення електронного договору. Відповідно до змісту ч. 4 вказаної статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

На підставі ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уразі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції(акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

За ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Таким чином, договір про надання фінансового кредиту № 89202981 від 07.09.2021 разом із відповідними додатками укладено відповідачем із первісним кредитором шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що підтверджує вчинення правочину в електронній формі, при цьому таке підписання стало можливим виключно після авторизації відповідача в особистому кабінеті на сайті кредитора з використанням логіна та пароля, а також внесення персональних даних і номера телефону, без чого укладення договору та додатків до нього було б неможливим.

Близький за змістом аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, в якій було зазначено, що без отримання листа на електронну пошту та смс- повідомлення, а також без входу на сайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету, кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Згідно зі статтями 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851-IV від 22.05.2003 електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії.

Відповідно до абз. 1-2 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа та допустимість електронного документа як доказу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

У постанові Верховного Суду від 29.02.2021 р. у справі № 922/51/20 сформульований правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб- сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Суд приймає до уваги, що з метою підтвердження факту укладення правочину в електронній формі позивачем через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» додано до позовної заяви візуальну форму оригіналу електронного доказу - договору про надання фінансового кредиту № 89202981 від 07.09.2021 разом із відповідними додатками, укладеними між відповідачем та первісним кредитором, у преамбулі яких зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, прізвище, ім`я та по батькові відповідача, його електронну поштову адресу (e-mail), номер телефону та одноразовий ідентифікатор.

Водночас необхідно відрізняти примірник електронного документа, який є оригіналом, від електронної копії. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або у разі його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Тому якщо створюється електронний документ на комп`ютері чи ноутбуці, а потім зберігається на інший носій (флеш-накопичувач, картка, диск), то відповідно до Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», збережений примірник буде оригіналом електронного документа.

У відповідності до ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

У частині 3 ст. 99 Кримінально процесуального кодексу України законодавець визначив, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа ще і його відображення, якому надається таке значення як документу. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Така позиція відповідає судовій практиці. Зокрема, постановою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29.03.2021 р. у справі № 554/5090/16-к (провадження № 51-1878кмо21) розтлумачено порядок оцінки електронного доказу та його допустимості. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа, де матеріальний носій є способом збереження інформації, який має значення тільки тоді, коли електронний документ виступає речовим доказом.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійсню ватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

Судовим розглядом встановлено, що договір про надання фінансового кредиту № 89202981 від 07.09.2021 разом із відповідними додатками, укладеними між відповідачем та первісним кредитором, не визнаний недійсним та/або неукладеним у порядку, встановленому законом. Відтак, презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована відповідачем.

Вказані обставини в сукупності вказують на безпідставність доводів відповідача, щодо не доведення факту укладення кредитного договору відповідачем.

Що стосується доводів сторін щодо надання кредитних коштів відповідачеві, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що за цим Договором Товариство надає Кредит Клієнту у розмірі 5 000 грн 00 коп., зі сплатою процентів за процентною ставкою, що визначається у графіку відповідно до п. 3.2 цього Договору, а Клієнт зобов`язується повернути Кредит та сплатити передбачені цим Договором проценти у строки та на умовах, визначених Договором.

Згідно з п. 4.1 Договору, видача (надання) Товариством Кредиту Клієнту за цим Договором здійснюється протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення цього Договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені Клієнтом в Особистому кабінеті та яка визначена Клієнтом як основна платіжна картка.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», фінансова компанія має право надавати фінансову платіжну послугу з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів на підставі ліцензії на діяльність фінансової компанії лише за умови, що така фінансова послуга поєднується з іншими видами фінансових послуг, передбаченими пунктами 1-5 частини першої цієї статті.

Судовим розглядом встановлено, що ТОВ «ФК «ІРБІС» виконало всі необхідні вимоги для укладення договору про надання фінансового кредиту № 89202981 від 07.09.2021, у зв`язку з чим 07.09.2021 було перераховано грошові кошти на банківський рахунок відповідача (Клієнта) у розмірі 5 000 грн 00 коп., що підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 23.10.2025.

Суд приймає до уваги доводи позивача, що ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» є платіжною установою (платіжним сервісом), яка виступає посередником під час здійснення переказу грошових коштів від первісного кредитора до відповідача. Зокрема, перерахування кредитних коштів здійснюється первісним кредитором через зазначену платіжну платформу шляхом ініціювання переказу грошових коштів на банківський рахунок (платіжну картку) відповідача.

Пунктами 10, 11 ч. 1 статті 1 Законом України «Про платіжні послуги» від 30.06.2021 № 1591 (далі - Закон № 1591) визначено терміни «еквайринг платіжних інструментів (далі - еквайринг)» - платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі;

«еквайрингова установа (далі - еквайр)» - надавач платіжних послуг, який надає послугу еквайрингу платіжних інструментів та має ліцензію на надання такої послуги.

Еквайринг здійснюється еквайром на підставі договору, укладеного з отримувачем, з урахуванням вимог законодавства (ч. 1 статті 37 Закону).

Тобто, еквайринг - це послуга, що надається учасником платіжної системи (еквайром) в межах цієї платіжної системи, для забезпечення здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів.

Таким чином, ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» у спірних правовідносинах виступає технічним посередником (платіжним провайдером), через якого було здійснено перерахування кредитних коштів первісним кредитором на банківський рахунок відповідача, що підтверджується відповідним листом зазначеної платіжної установи, долученим до матеріалів справи.

З урахуванням викладеного вище, наявна в матеріалах справи копія листа ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 23.10.2025, є належним та допустимим доказом, що підтверджує перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах, визначених договором про надання фінансового кредиту № 89202981 від 07.09.2021.

Наряду з вказаним, відповідач, заперечуючи проти факту отримання кредитних коштів, не надав суду доказів, що картковий рахунок НОМЕР_1 не належить йому або, якщо належить, що на цей рахунок не надходили кредитні кошти в сумі 5 000 грн., однак, незважаючи на прямий процесуальний обов`язок, передбачений ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Окрім вказаного, 01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «ПОЗИКА» та ТОВ «ФК «ІРБІС» укладено договір факторингу № 01092025/01, відповідно до п. 2.1. якого, згідно умов цього Договору ТОВ «ФК «ІРБІС» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «ПОЗИКА» Права Вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а ТОВ «ФК «ПОЗИКА» зобов`язується їх прийняти та сплатити ТОВ «ФК «ІРБІС» суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п. 3.1.1. Договору факторингу визначено, що Фінансування - належна до сплати ТОВ «ФК «ІРБІС» сума грошових коштів встановлюється в Реєстрі прав вимоги.

Статтею 512 Цивільного кодексу України, визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом.

Крім того, ст. 516 ЦК України, встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом. Процесуальне законодавство не містить жодних обмежень щодо можливості заміни кредитора у зобов`язанні, оскільки відповідно до вимог ст. ст. 512-514 ЦК України новий кредитор набуває права первісного кредитора у зобов`язанні, у тому числі і право вимоги за кредитним договором.

Положеннями ч. 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

При дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що позивачем доведено відступлення первісним кредитором права вимоги до відповідача на користь позивача за договором про надання фінансового кредиту № 89202981 від 07.09.2021, а саме: копією договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року разом із затвердженими шаблонами; витягом із реєстру прав вимоги до договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року з інформацією про відповідача (РНОКПП, ПІБ, Номер кредитного договору, Дата договору, Залишком боргу на момент відступлення прав вимоги); копією платіжної інструкції № 6054383 від 02 вересня 2025 року з призначенням платежу:«Оплата суми фінансування згідно з Договором факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року. Без ПДВ»; копією акту приймання - передачі реєстру прав вимоги за договором факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», інформація про діяльність та фінансовий стан клієнта, яка стала відома надавачу фінансових послуг та/або посереднику у процесі обслуговування клієнта та/ або взаємовідносин з ним або стала відома третім особам під час надання послуг надавача фінансових послуг та/або посередника або під час виконання функцій, визначених законом, а також визначена цією статтею інформація про надавача фінансових послуг та/або посередника є таємницею фінансової послуги.

Суд приймає до уваги, що повний реєстр прав вимоги до договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року містить інформацію щодо значної кількості боржників, яка становить комерційну таємницю, що охороняється як конфіденційна інформація відповідно до частин 1-2 статті 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», позивач не має можливості щодо надання оригіналу повного реєстру прав вимоги за зазначеним договором факторингу.

Поряд із цим, на підтвердження виконання умов п. 3.1.1 Договору факторингу, позивачем долучено витяг із реєстру прав вимоги до Договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року, а саме: перша сторінка, сторінка з інформацією про заборгованість відповідача та остання сторінка, на якій у п. 2 зазначено, що сума фінансування, яка підлягає сплаті ТОВ «ФК «ІРБІС» за цим Реєстром прав вимоги в порядку та на умовах, визначених п. 3.1 Договору, становить 3 490 472,17 грн. При цьому загальна сума прав вимоги становить 213 674 446,94 грн.

Окрім цього, суд звертає увагу суду, що договір факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена ст. 204 ЦК України, не спростована.

До того ж, необхідно зазначити, що зміна суб' єктного складу внаслідок укладення договір факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року не впливає на зміну зобов`язань боржника та не порушує його права.

Таким чином, матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що підтверджують факт відступлення права вимоги до відповідача від первісного кредитора до позивача договором про надання фінансового кредиту № 89202981 від 07.09.2021.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини третьої ст. 12, частини першої, шостої ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За встановлених обставин, оскільки відповідач не виконує умови договору у добровільному порядку, заборгованість за договором, підлягає примусовому стягненню.

Так, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача перед позивачем становить 17000 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5000 грн.; заборгованість за відсотками становить 12000 грн.; заборгованість за штрафними санкціями та комісіями становить 0 грн

Так, суд приймає до уваги, у Постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 7 вересня 2026 року у справі № 552/672/2 відступлено від правового висновку, викладеного раніше КЦС ВС, де було сформульовано підхід, за яким при вирішенні вимоги про стягнення кредитної заборгованості суд мав оцінювати, чи не є нараховані проценти непропорційно великими та чи відповідають вони засадам справедливості, добросовісності й розумності, навіть за відсутності окремої вимоги споживача про оспорення відповідних умов договору.

ОП КЦС ВС уточнила, що за відсутності встановленої законом нікчемності відповідної умови суд не може без позовної вимоги споживача визнати умову договору недійсною, змінити договір і на цій підставі самостійно зменшити розмір процентів.

Матеріали справи не містять доказів повного виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором. Розмір суми заборгованості наданий позивачем відповідачем в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України не спростований, оскільки доказів в спростування вказаного суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Згідно ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи те, що відповідач не виконує свої зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість за договором, яка відповідно підлягає стягненню з відповідача, а відтак позовні вимоги слід задовольнити.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Також, представник позивача просить відшкодувати позивачу, понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 5500 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Слід зазначити, що адвокати, укладаючи із клієнтом договір про надання правової допомоги, мають вказувати перелік послуг, які будуть надаватися під час виконання такого договору. З приводу цього питання Верховний Суд у постанові по справі № 826/856/19 від 22.12.2018 зазначив, що «з розрахунку наданих адвокатом послуг вбачається, що певні його дії (зробити копії необхідних документів чи друк квитанцій) не потребують професійних навичок, а акт виконаних робіт містить вид послуг, що не були передбачені договором».

Таким чином, для можливості наступного відшкодування судових витрат слід ретельно підготувати договір про надання правової допомоги та передбачити, якими доказами будуть підтверджуватися надані адвокатом послуги.

Так, позивач на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази, а саме: копію договору № 39493634/03 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року; копія додаткової угоди № 89202981 від 16 лютого 2026 року до договору № 39493634/03 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року; копію детального опису робіт (надання послуг) від 16 лютого 2026року; копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвоката (виконання робіт, надання послуг) від 16 лютого 2026 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Горобей Руслана Генадіївна.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

А отже, судом має братися до уваги досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг та чи відповідають вони ціні позову.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зважаючи на викладені норми, судом має братися до уваги досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг та чи відповідають вони ціні в розмірі.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Разом з тим, суд не приймає до уваги, доводи сторони відповідача, що представником позивача у цій справі зазначено іншу особу, а саме адвоката Міньковську Анастасію Володимирівну, тоді як акт про надання послуг складено з фізичною особою-підприємцем Горобей Р.Г., вказуючи, що зв`язок заявлених витрат із веденням саме цієї справи належними доказами не підтверджений, суд не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що позовну заяву підписано Міньковською Анастасією Володимирівною, яка є директором ТОВ «Фінансова компанія «Позика» та діє в порядку самопредставництва юридичної особи відповідно до відомостей ЄДРПОУ та статуту. Оскільки зазначена посадова особа уклала договір про надання правничої допомоги від імені товариства в межах своїх повноважень, а матеріали справи містять належні та допустимі докази надання послуг (акт приймання-передачі, розрахунок витрат), наявні всі передбачені законом правові підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, та зважаючи на те, що справа є незначної складності, розгляд справи в спрощеному провадженні, обсяг, якість та характер наданих послуг, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням ціни позову, заяви відповідача про зменшення витрат, суд вважає можливим зменшити їх розмір та стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 3 500 грн. 00 коп., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджена сплачена сума судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 2, 4, 12,76,77,78,79,80,81, 211, 223, 263,265,280,285,289 ЦПК України, ст.ст.205, 207, 526, 551, 610, 611, 625, 626, 628, 629, 638, 639, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 3, 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію", суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) заборгованість за Кредитним договором № 89202981 від 07.09.2021 року у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 05 листопада 2026 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА