Решение № 141185504, 27.10.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2026 Справа № 914/1579/26

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліранс», м. Львів,

до відповідача: Моршинської міської ради, м. Моршин Львівської обл.,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Підприємства житлово-комунального господарства Моршинської міської ради, м. Моршин Львівської обл.,

про встановлення сервітуту.

Суддя І. Б. Козак

При секретарі Р.Волошин

Представники сторін:

Представник позивача: Цястун Р.П.

Представник відповідача: Більська Л.В.(поза межами приміщення суду);

Представник третьої особи: Павлишин Р.П. (поза межами приміщення суду).

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліранс» до Моршинської міської ради про встановлення сервітуту.

Ухвалою суду від 08.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Підприємства житлово-комунального господарства Моршинської міської ради як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, підготовче засідання призначено на 07.07.2026.

Ухвалою від 08.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 22.09.2026.

Правова позиція позивача.

У судове засідання 27.10.2026 представник позивача з`явився, позовні вимоги підтримав із підстав наведених у позовній заяві. Позов мотивований тим, що 24.03.2026 він звернувся до відповідача із трьома заявами в яких просив встановити земельний сервітут на частину земельних ділянок кадастровий номер 4625384000:03:001:0044, 4625384000:03:002:0042 та 4625384000:03:001:0043, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами до 21 квітня 2043 року шляхом укладення Договору про встановлення земельного сервітуту.

Однак відповідачем питання щодо укладення Договорів про встановлення земельних сервітутів на трьох земельних ділянках не розглянуто, жодного рішення не прийнято та не проінформовано Товариство про причини зволікань. Відповідна бездіяльність перешкоджає позивачу належним чином виконувати свої обов`язки надрокористувача, що спричиняє негативні наслідки для Товариства. У зв`язку з чим просить суд встановити ТОВ «Ліранс» сервітут на частину земельних ділянок кадастровий номер 4625384000:03:001:0044, 4625384000:03:002:0042 та 4625384000:03:001:0043 та визнати укладеними Договори про встановлення земельних сервітутів відповідно до редакцій наведених у прохальній частині позовної заяви.

Попередній розрахунок судових витрат позивача:

- 9984 грн - сплачений судовий збір;

- 50 000 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Правова позиція відповідача.

У судове засідання 27.10.2026 представник відповідача з`явився в режимі відеконференції, проти задоволення позову заперечив із підстав наведених у відзиві на позовну заяву (вх.№18943/25 від 03.07.2026). В обґрунтування своїх заперечень посилається на наступне.

Позивач безпідставно стверджує про те, що відповідач не розглянув заяву позивача про встановлення земельного сервітуту та не прийняв жодного рішення. Зі змісту відповіді Моршинської міської ради вбачається, що Моршинська міська рада не відмовляла позивачу у задоволенні його заяви, а залишила її без руху (повернула на доопрацювання) з метою приведення у відповідність до вимог ст. 124-1 ЗК України. Моршинська міська рада зазначила, що відповідно до ст. 124-1 ЗК України, у заяві про встановлення земельного сервітуту має бути зазначена мета встановлення сервітуту. Органом місцевого самоврядування також було правомірно запропоновано надати погодження постійного землекористувача земельних ділянок Підприємство житлово- комунального господарства Моршинської міської ради.

Оскільки міська рада не відмовляла позивачу в укладанні договору сервітуту, він передчасно звернувся до суду, не пройшовши етап добросовісних переговорів. Спеціальний дозвіл на користування надрами надає позивачу право на видобуток корисних копалин, але не створює автоматичного або безумовного права примусово обтяжувати будь-яку земельну ділянку комунальної власності на його власних умовах. Наявність спецдозволу зобов`язує позивача пройти законну процедуру оформлення земельних відносин відповідно до вимог ЗК України.

Позивач у позовній заяві не зазначив, що на земельних ділянках знаходиться надкаптажні споруди свердловин, яка на праві власності належить Моршинській міській раді та перебувають у користуванні третьої особи. Наявність споруд та об`єктів нерухомого майна на земельних ділянках також не відображена у технічних документаціях із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки на яку поширюється право сервітуту в селі Баня Лисовицька, Львівської області поданих Позивачем до позову. У наданих технічних документаціях на землю в частині переліку обмежень у використанні земельних ділянок відсутні нанесення першої зони округу санітарної зони охорони курорту (зона суворого режиму), другої зони округу санітарної охорони курорту (зона обмежень) та третьої зони округу санітарної охорони курорту, які внесені в Державний земельний кадастр.

Право власності на розташовані на земельній ділянки споруди (свердловини) належить Моршинській міській раді. Позивач просить встановити сервітут «з правом будівництва та розміщення споруд». Проте розміщення нових об`єктів або експлуатація ділянки може пошкодити, обмежити доступ або унеможливити використання вже існуючих комунальних свердловин та надкаптажних споруд. В місцях накладення сервітуту фактично розташовані споруди свердловини №2-ре, №3 ре; №4- ре, які перебувають у власності відповідача та у користуванні третьої особи. Окрім цього, обмеження зон округу санітарної охорони курорту забороняють здійснення будь-яких будівельних робіт та розміщення споруд відповідно до вимог Закону України «Про оголошення природних територій міста Моршина, природних територій Моршинського родовища мінеральних лікувальних розсолів та природних територій Нинівського родовища мінеральних лікувальних розсолів Львівської області курортом державно значення».

З огляду на наведене, відповідач вважає, що звернення з позовом до землекористувача про визнання укладеним договору сервітуту в редакції запропонованій позивачем є передчасним та необґрунтованим у зв`язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивач проти аргументів відповідача заперечив у відповіді на відзив (вх.№20196/25 від 17.07.2026).

Правова позиція третьої особи.

У судове засідання 27.10.2026 представник третьої особи з`явився в режимі відеоконференції, проти задоволення позову заперечив повністю. В обґрунтування своїх заперечень вказує, що проєктовані межі земельних сервітутів накладаються на земельні ділянки, на яких розташовані свердловини та надкаптажна споруда, що є об`єктами комунальної власності Моршинської міської ради та обмежить доступ до них або унеможливить використання існуючих комунальних свердловин та надкаптажної споруди.

Встановлення сервітуту для будівництва та розміщення споруд у межах першої зони (зони суворого режиму) санітарної охорони призведе до зміни фактичного режиму використання земельних ділянок, які використовується для експлуатації свердловин мінеральних вод. Чинним Генеральним планом села Баня Лисовицька не передбачено будівництво нових будівель та споруд в межах першої зони (зони суворого режиму) санітарної охорони курорту. передбачене проєктами договорів сервітуту право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного значення з правом будівництва та розміщення споруд у межах запропонованих сервітутів створює перешкоди для безперешкодного доступу спеціалізованої техніки та працівників ПЖКГ до свердловин для їх догляду, обслуговування, проведення ремонтних та аварійно-відновлювальних робіт.

Встановлення земельного сервітуту, в результаті якого буде порушено право власника та користувача щодо володіння, користування та розпорядженням майном суперечить самій суті сервітуту відповідно до ст. 403 ЦК України та не може бути задоволено судом. Таким чином, оскільки заявлені межі сервітуту призводять до фактичного протиправного вилучення майна у законного користувача, позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Обставини справи.

21 квітня 2023 року Державною службою геології та надр України Товариству з обмеженою відповідальністю «Ліранс» видано Спеціальний дозвіл на користування надрами №6687, яким передбачено право здійснювати видобування підземних мінеральних вод без специфічних компонентів та властивостей, а також розсільних та міцних розсільних вод, придатних для бальнеології (свердловина №4р) та лікувального пиття (свердловини №№3ре, 2ре), на ділянці Моршинського родовища, що розташована у селі Баня-Лисовицька, Стрийського району, Львівської області.

Строк дії спеціального дозволу на користування надрами до 21 (двадцять першого) квітня 2043 року.

Свердловини визначені Спеціальний дозволом на користування надрами, знаходяться в межах земельних ділянок кадастровий номер 4625384000:03:001:0043, кадастровий номер 4625384000:03:002:0042 та кадастровий номер 4625384000:03:001:0044, що є у комунальній власності Моршинської міської ради

Згідно витягів із державного реєстру речових прав на нерухоме майно №305575901 від 22.07.2026, №305571556 від 22.07.2026 та №304934758 від 14.07.2026 земельні ділянки кадастровий номер 4625384000:03:001:0043 площею 0,1622 га, кадастровий номер 4625384000:03:002:0042 площею 2,1055 га та кадастровий номер 4625384000:03:001:0044 площею 0,438 га перебувають на праві постійного користування у Підприємства житлово-комунального господарства Моршинської міської ради на підставі рішення Моршинської міської ради.

На замовлення ТОВ «Ліранс» ФОП Кузнєцовою Г.І. розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту (для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користування надрами) в інтересах ТОВ «Ліранс» в межах с. Баня-Лісовицька, Моршинська міська рада.

24 березня 2026 року ТОВ «Ліранс» звернулося до Моршинської міської ради з трьома заявами за №1, №2 та №3 в яких просило встановити земельний сервітуту:

1. На частину земельної ділянки кадастровий номер 4625384000:03:001:0044, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, код КВЦПЗ-11.01, за адресою, вул. Курортна 58-А, село Баня Лисовицька, Моршинська міська рада, Стрийського району, Львівської області, площею 0,0541 га, до 21 квітня 2043 року, згідно Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту шляхом укладення Договору про встановлення земельного сервітуту;

2. На частину земельної ділянки кадастровий номер 4625384000:03:002:0042, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, код КВЦПЗ-11.01, за адресою, вул. Курортна 58-Б, село Баня Лисовицька, Моршинська міська рада, Стрийського району, Львівської області, площею 0,0675 га, до 21 квітня 2043 року, згідно Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту шляхом укладення Договору про встановлення земельного сервітуту;

3. На частину земельної ділянки кадастровий номер 4625384000:03:001:0043, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, код КВЦПЗ-11.01, за адресою, вул. Курортна 25-А, село Баня Лисовицька, Моршинська міська рада, Стрийського району, Львівської області, площею 0,0078 га, до 21 квітня 2043 року, згідно Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту шляхом укладення Договору про встановлення земельного сервітуту.

До вказаних заяв позивачем було долучено копію дозволу на користування надрами від 21.04.2023, проєкти договорів про встановлення земельного сервітуту та технічну документація на земельні ділянки кадастровий номер 4625384000:03:001:0044, 4625384000:03:002:0042 та 4625384000:03:001:0043.

20.04.2026 Моршинська міська рада направила лист-відповідь за №286 на поштову адресу позивача у якому просила привести заяву та додані до неї документи у відповідність вимог статті 124-1 ЗК України, а саме: надати письмове погодження землекористувача земельних ділянок - Підприємства житлово-комунального господарства Моршинської міської ради. Доказів виправлення вказаних недоліків позивач суду не надав.

Станом на момент прийняття судового рішення на сесії Моршинської міської Ради питання, щодо укладення Договорів про встановлення земельних сервітутів не розглянуто, жодного рішення не прийнято.

Незгода позивача із діями/бездіяльністю відповідача стала підставою для звернення із цим позовом до суду.

Оцінка суду.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За приписами ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно до частини 1 статті 401 та частин 1, 3 статті 402 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Абзацом 1 частини 2 статті 100 ЗК України уточнено, що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

За змістом приписів частин 1, 3, 4 статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно приписів ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);

в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування;

в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту;

в-3) право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу;

в-4) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г)право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

г-1) право розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж)право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

ж-1) право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;

ж-2) право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;

з) інші земельні сервітути.

Таким чином, законодавством чітко передбачена можливість встановлення земельного сервітуту для потреб видобування корисних копалин, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу.

Отже, земельний сервітут за своєю юридичною природою не може позбавляти власника або законного користувача можливості здійснювати свої права щодо належного йому майна.

Згідно з ч. 5 ст. 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Відтак, встановлення земельного сервітуту, в результаті якого буде порушено право власника та користувача щодо володіння, користування та розпорядженням майном суперечить самій суті сервітуту відповідно до ст. 403 ЦК України та не може бути задоволено судом.

У постанові КГС Верховного Суду від 19 листопада 2025 року у справі № 902/1257/24 суд зазначив, що земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Суд також зазначає, що згідно із частинами 1, 2 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

При цьому згідно із частиною 1 статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Отже, відповідно до існуючої моделі правового регулювання безумовний пріоритет у регулюванні земельних відносин (суспільних відносин щодо володіння, користування та розпорядження землею) надається саме земельному законодавству. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19.11.2025 у справі № 902/1257/24 та від 14.09.2026 у справі № 904/5337/24.

З матеріалів справи вбачається, що Товариству з обмеженою відповідальністю «Ліранс» видано Спеціальний дозвіл на користування надрами №6687 від 21.03.2023, вид користування надрами: видобування корисних копалин, мета користування надрами: видобування підземних мінеральних вод без специфічних компонентів та властивостей розсільних та міцних розсільних, придатних для бальнеології (свердловина №4р) та лікувального пиття (свердловини №№3ре, 2ре), об`єкт надрокористування: Моршинське родовище, ділянка «Баня» (свердловини №№3ре, 2ре, 4р), графічні координати: Система координат WGS -84, св.№3ре: 49°08 01,70"; 23°52 15,30", св.№2ре: 49°07 50,60"; 23°52 31,30", св.№4р: 49°07 47,70"; 23°52 18,90", прив`язка на місцевості: село Баня-Лісовицька, строком дії до 21.04.2043 року;

Згідно п.2 ч.1 ст. 14 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються у користування для видобування корисних копалин.

Відповідно до ст. 18 Кодексу України про надра надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.

Частиною 1 ст.19 Кодексу України про надра встановлено, що право користування надрами надається шляхом надання спеціального дозволу на користування надрами.

Згідно приписів ст. 24 Кодексу України про надра, користувачі надр мають право здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції; розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу тощо.

Права та обов`язки користувача надр виникають з дня, наступного за днем внесення інформації про спеціальний дозвіл на користування надрами до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами, якщо в такому спеціальному дозволі на користування надрами не передбачено більш пізній строк, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено самою угодою, та діють до завершення строку дії спеціального дозволу на користування надрами або до набрання законної сили рішенням суду про дострокове припинення прав на користування надрами (анулювання спеціального дозволу на користування надрами) з підстав, встановлених Кодексом України про надра (частина 4 статті 24 Кодексу України про надра).

Відповідно ч.4 ст. 66 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України), надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки. Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/ об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з ч. 6 ст. 21 Закону України Про Державний земельний кадастр відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, а також на підставі інших видів документації із землеустрою, за якою здійснюється формування земельної ділянки.

Відповідно до приписів ст. 55-1 Закону України Про землеустрій технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) копії документів, що є підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту.

З матеріалів справи вбачається, що на замовлення ТОВ «Ліранс» ФОП Кузнєцовою Г.І. розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту щодо трьох земельних ділянок з кадастровими номерами 4625384000:03:001:0043, 4625384000:03:002:0042 та 4625384000:03:001:0044, через які проходять межі спеціального дозволу на користування надрами.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 186 ЗК України, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником (у разі встановлення сервітуту щодо земельної ділянки, що не перебуває у користуванні, або у разі встановлення сервітуту щодо земельної ділянки, що перебуває у користуванні, - за договором з її власником) або землекористувачем (в інших випадках) і затверджується особою, яка набуває право суборенди, сервітуту.

Положеннями ст. 124-1 ЗК України визначається порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності. Аналізуючи ч. 1 ст. 124-1 ЗК України суд дійшов висновку, що погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, здійснюється землевласником саме разом із розглядом заяви на укладення договору про встановлення земельного сервітуту.

Так, приписами статті 124-1 ЗК України визначено, що особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з заявою у разі, якщо:

а) земельна ділянка не передана у користування або у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях, не сформованих у земельні ділянки, - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності;

б) земельна ділянка перебуває у користуванні - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності, або до землекористувача.

У заяві має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту. До заяви додаються: а) копії документів, що підтверджують право власності заявника на будівлі, споруди, що розташовані на земельній ділянці (за наявності); б) письмове погодження землекористувача (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, за договором з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності), справжність підпису на якому засвідчується нотаріально; в) проект договору про встановлення земельного сервітуту (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки); г) графічні матеріали із зазначенням орієнтовного місця розташування та площі земельної ділянки, яку передбачається сформувати з метою встановлення земельного сервітуту (у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту); г) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки).

У разі необхідності встановлення земельного сервітуту на сформованій земельній ділянці:

особа відповідно до пункту "а" частини першої цієї статті приймає рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту та забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні;

особа відповідно до пункту "б" частини першої цієї статті забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні.

Укладення договору про встановлення земельного сервітуту з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування здійснюється на підставі рішення цього органу. У разі відмови в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки державної, комунальної власності такий договір визнається укладеним за рішенням суду.

У разі відмови особи відповідно до пункту "а" частини першої цієї статті у прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та/або укладення договору про встановлення земельного сервітуту, такий земельний сервітут встановлюється за рішенням суду за позовом особи, заінтересованої у встановленні земельного сервітуту (ч. 5 ст. 124-1 ЗК України).

Хоча статтю 124-1 було внесено до ЗК України з метою врегулювання відносин в сфері енергетики (Законом України від 15.07.2021 №1657-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури приєднання до електричних мереж"), однак її положення здебільшого мають універсальний характер та повинні застосовуватися для процедур встановлення земельного сервітуту за зверненням особи, заінтересованої у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності (аналогічний висновок у порядку "obiter dictum" викладено в пункті 5.19 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.12.2021 у справі N 918/303/21).

Таким чином, враховуючи вказані приписи Земельного кодексу України суд відзначає, що у разі відмови органу місцевого самоврядування у прийнятті рішення про укладення договору про встановлення земельного сервітуту, такий земельний сервітут встановлюється за рішенням суду за позовом особи, заінтересованої у встановленні земельного сервітуту.

Разом з тим, згідно витягів із державного реєстру речових прав на нерухоме майно №305575901 від 22.07.2026, №305571556 від 22.07.2026 та №304934758 від 14.07.2026 земельні ділянки кадастровий номер 4625384000:03:001:0043 площею 0,1622 га, кадастровий номер 4625384000:03:002:0042 площею 2,1055 га та кадастровий номер 4625384000:03:001:0044 площею 0,438 га є сформованими та перебувають у власності Моршинської міської ради. Також вказані земельні ділянки передані на праві постійного користування Підприємству житлово-комунального господарства Моршинської міської ради (третій особі) на підставі рішення Моршинської міської ради (рішення Моршинської міської ради №428 від 07.07.2022 щодо земельної ділянки за кадастровим №4625384000:03:002:0042, рішення Моршинської міської ради №432 від 19.07.2022 щодо земельної ділянки за кадастровим №4625384000:03:001:0043 та 4625384000:03:001:0044).

Після отримання спеціального дозволу на користування надрами, з метою укладення договорів про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером 4625384000:03:001:0043 площею 0,1622 га, 4625384000:03:002:0042 площею 2,1055 га та 4625384000:03:001:0044 площею 0,438 га, необхідних для належного здійснення позивачем, як надрокористувачем, господарської діяльності відповідно до виданого Спеціального дозволу №6687 від 21.04.2023, ТОВ «Ліранс» звернулося до Моршинської міської ради як до власника зазначених земельних ділянок, із зверненнями № 1, №2 та №3 від 24.03.2026 щодо укладення договорів про встановлення земельного сервітуту.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Моршинською міською радою рішення за результатами звернень надрокористувача - ТОВ «Ліранс», щодо укладення договорів про встановлення земельного сервітуту на частини земельних ділянок не приймалось.

30.04.2026 Моршинська міська рада направила позивачу відповідь за №286 від на звернення позивача від 24.03.2026, у якому просила привести заяву та додані до неї документи у відповідність вимог статті 124-1 ЗК України, а саме: вказати мету встановлення сервітуту та надати письмове погодження землекористувача (третьої особи) про встановлення земельного сервітуту.

Суд звертає увагу, що у пункту 1.1 проектів договорів про встановлення земельного сервітуту направлених позивачем на адресу Моршинської міської ради, Володілець (відповідач) надає Сервітуарію (позивачу) право обмеженого користування частиною земельної ділянки з метою користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності.

Щодо письмового погодження із землекористувачем, то суд звертає увагу, що оскільки Підприємство житлово-комунального господарства Моршинської міської ради здійснює користування вказаними земельними ділянками на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а не на підставі договору (згідно витягів із Державного реєстру речових прав), письмове погодження землекористувача у відповідності до частини першої статті 124-1 ЗК України не вимагається.

Як вже зазначалось, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи відносно обмеженого користування чужим майном.

При цьому, обов`язковою умовою для встановлення сервітуту є вжиття особою (позивачем), яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №918/370/17), а якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №925/603/18).

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач звертався із відповідними зверненнями щодо укладення трьох договорів сервітуту до власника земельних ділянок - відповідача у справі, із запропонованими умовами (проектами договорів). Проте, Моршинською міською радою не було прийнято рішення ні про встановлення земельного сервітуту, ні про відмову у такому встановленні.

Суд звертає увагу, що у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2026 року у справі №376/1469/19 Верховний Суд зазначив наступне: «Перед зверненням до суду із цим позовом позивачі зверталися до відповідачки із пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту, однак домовленості про встановлення сервітуту та про його умови сторони не досягли. Відповідно позивачі набули права вимагати встановлення сервітуту на підставі рішення суду».

Таким чином, враховуючи наведене, оскільки домовленості про встановлення сервітуту сторони не досягли, позивач набув права вимагати встановлення сервітуту на підставі рішення суду.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №325/329/19, від 29.01.2020 у справі №304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі №539/1427/16-ц.

Відтак, земельний сервітут встановлюється у виняткових випадках - коли в інший спосіб неможливо задовольнити потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, при цьому встановлення земельного сервітуту не може призводити до позбавлення власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею. Потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном шляхом встановлення сервітуту, повинні мати характер вимушених.

Враховуючи викладене, позивач має довести та надати суду докази того, що реалізація належного йому права землекористування є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Обов`язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача у спорі про встановлення земельного сервітуту (постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №905/798/19, від 02.11.2022 №915/442/21).

Згідно пункту 6.34. Постанови КГС ВС від 20.05.2026 у справі № 902/152/25 Верховний Суд зазначає, що: право позивача на встановлення сервітуту щодо частини земельної ділянки не позбавляє його обов`язку належними та допустимими доказами довести площу таких частин земельних ділянок, а не визначити їх на власний розсуд у найбільш вигідних для себе конфігураціях.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ні в технічній документації по земельних ділянках 4625384000:03:002:0043, 4625384000:03:002:0044 та 4625384000:03:002:0044, ні в матеріалах позовної заяви позивачем ніяким чином не обґрунтовано розраховану ним площу та розмір меж земельних ділянок, встановлення сервітуту на яких вимагає позивач. Будь-яких розрахунків які б обґрунтовували заявлену площу та розмір меж земельних ділянок ним до матеріалів справи не долучалось.

Суд звертає увагу, що законодавством чітко передбачена можливість укладання договору про встановлення земельного сервітуту за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 Земельного кодексу України.

В даному випадку відсутність розрахунків заявленої площі сервітутів на трьох земельних ділянках та будь яких обґрунтувань заявленої позивачем площі та меж земельних ділянок, що знаходяться у власності Моршинської міської ради, позбавляє суд можливості перевірити чи заявлені позивачем площі та межі частини земельних ділянок на які він просить суд встановити сервітут слугують цілі, за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужих земельних ділянок, чи є вони мінімально можливими для реалізації позивачем свого права на користування надрами та чи є вони найменш обтяжливими для власника земельних ділянок Моршинської міської ради.

У Постановах Верховного суду від 14 березня 2018 року у справі № 551/176/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 369/3190/16-ц, від 30 січня 2018 року у справі №740/737/15 суд зазначив, що враховуючи те, що встановлення сервітуту є найбільш обтяжливим, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови КГС ВС від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Зважаючи на наведене, здійснивши аналіз усіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами площу та розмір меж сервітуту на частини земельних ділянок з кадастровим номером 4625384000:03:001:0044, 4625384000:03:002:0042 та 4625384000:03:001:0043, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Судові витрати.

Сплачений позивачем судовий збір у цій справі залишається за ним.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 238-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позову повністю.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

5. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.

Повне рішення складено та підписано 04.11.2026.

Суддя Козак І.Б.