Решение № 141179855, 28.10.2026, Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 460/87/15-ц

Провадження №2/944/15/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Матвіїва І.М.

з участю секретаря судового засідання Димчак Х.Т.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Яворів, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Львівської міської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

14 січня 2015 року Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» (правонаступниками якого є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», Акціонерне товариство «Українська залізниця») звернулася до суду із позовом до Рясне-Руської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення про надання земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності.

В обгрунтування заявлених вимог покликається на те, що 31.03.2014 комісією в складі працівників ДТГО «Львівська залізниця» (Залізниця), представників Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області та жителів с. Рясне-Руська, під час обстеження земельної ділянки Залізниці в межах території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області було виявлено, що на 4 км + 870 м 45 км + 020 м дільниці Рясне-Кар`єрна, з лівої сторони за ходом, при ширині смуги відведення Залізниці 80 м, на відстані 25 м від осі під`їзної колії на земельній ділянці смуги відведення Залізниці знаходиться присадибна земельна ділянка протяжністю 50м, яка подарована ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки серії ВЕВ №553897 від 11.09.2006, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка належала останній згідно рішення №299 від 25.01.2005 Рясне-Руської сільської ради, згідно якого проведено державну реєстрацію та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ№567000 виданого 21.02.2006.

Право Залізниці на земельну ділянку смуги відведення в межах Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, в тому числі на ділянку, яка належить ОСОБА_1 , виникло до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не було припинене. Згідно із Положенням «Про землі, надані транспорту», затвердженого Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР № 58, Ради народних комісарів СРСР № 50 від 07.02.1933, відповідно до статті якого, землями, наданими транспорту, визнавались перелічені в ст. ст. 4-8 цього Положення землі. А відповідно до ст.4 цього Положення до залізничних транспортних земель відносились землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури. Дане Положення набрало чинності та діяло на вищевказаних землях із 1939 року, на підставі Закону СРСР «Про включення Західної України у склад СРСР із возз`єднанням її із УРСР» від 01.11.1939 до набрання чинності Постановою Ради Міністрів СРСР № 24 від 08.01.1981 «Про затвердження Положення про землі надані транспорту». Статтею 1 цього Положення передбачено, що землями транспорту визнаються землі, надані підприємствам, установам і організаціям транспорту для здійснення покладених на них спеціальних задач. Розміри земельних ділянок, наданих для вказаних цілей визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку норм або проектно-технічної документації. Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 положення п. 6 діючої постанови Верховної Ради Української РСР від 08.12.1990 «Про земельну реформу» в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Також про те, що спірна земельна ділянка була зайнята об`єктами залізничної інфраструктури на момент чинності Положення «Про землі, надані транспорту» свідчить «План границ полосы отвода линии Львов-Яворов Львовской железной дороги в административных границах Брюховичского, Ивано - Франковского и Яворовского районов Львовской области 1950 года», який відповідно до ст.17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією, яка є основою, зокрема, для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації та вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб. Із врахуванням діючих у зазначений період норм Земельного кодексу УРСР від 25.10.1922, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених Постановою ЦВК СРСР від 1928 року, усі землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (в тому числі Народного Комісаріату СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їх згоди, можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку. При цьому, землі транспорту (зокрема, землі залізниць) відносилися до земель спеціального призначення щодо яких був встановлений спеціальний порядок відводу, реєстрації землекористування та вилучення земельних ділянок. Відповідно до наведеного вище законодавства, яке діяло на момент виникнення в 1950 році права Залізниці на землі смуги відведення в адміністративних межах Рясне - Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до п. п. 54, 55 «Общих начал землепользования и землеустройства (Постанова ЦИК СССР от 15.12.1928). Крім того, за Залізницею як землекористувачем обліковується площа в формі 6-зем саме на підставі зазначеного вище плану смуги відведення.

Всупереч зазначеному, частина земельної ділянки смуги відведення залізниці була передана у власність ОСОБА_2 для ведення селянського господарства, та подарована ОСОБА_1 , у безпосередній близькості до залізничної колії.

Просить позовні вимоги задовольнити. Визнати незаконним та скасувати рішення №299 Рясне-Руської сільської ради від 25.01.2005 «Про надання земельної ділянки у власність» в частині передачі земельної ділянки площею 0,2638га, яким безоплатно передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку для особистого селянського господарства. Скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,2638га, яка була надана їй у приватну власність на підставі оскаржуваного рішення Рясне-Руської сільської ради. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 11.09.2006 серії ВЕВ №553897, згідно якого ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,2638 га. Скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 загальною площею 0,2638 га, яка була отримана останнім у приватну власність на підставі договору дарування земельної ділянки від 11.09.2006 серії BEB №553897. Витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 4625887500:04:001:0171 площею 0,2638 га, яка повністю знаходиться у смузі відведення Залізниці. Зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться у постійному користуванні ДТГО «Львівська залізниця», а саме звільнити зайняту земельну ділянку в межах Рясне - Руської сільської ради на 4км+870м-5км+020м дільниці Рясне - Кар?єрна та демонтувати сітчасту огорожу, яка розміщена на цій земельній ділянці.

Справа поступила 14.01.2015 у провадження судді Яворівського районного суду Львівської області Теслі Б.І.

29.04.2015 представник відповідача Рясне-Руської сільської ради подав до суду заяву про застосування строків давності, зазначає що спірна земельна ділянка передана у власність в 2005 році, ОСОБА_1 тривалий час відкрито користується земельною ділянкою понад 20 років, ДТГО «Львівська залізниця», якщо вона дійсно є власником чи користувачем спірної земельної ділянки, зобов?язана була вчинити всі необхідні дії з метою з?ясування - хто та на яких підставах володіє, користується та розпоряджається земельною ділянкою поблизу під?їзної залізничної колії. Однак, позивач жодних не вчиняв до 2008року. В 2008 році, як стверджує позивач, на його замовлення проводилася інвентаризація земельних ділянок у межах с. Рясне-Руське Яворівського району Львівської області. Тобто, строк позовної давності для ДТГО «Львівська залізниця» закінчився не пізніше ніж у 2011 році, якщо відраховувати його від часу проведення вищевказаної інвентаризації. Просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог ДТГО "Львівська залізниця". В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

05.05.2015 відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву про застосування строків давності, просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог ДТГО "Львівська залізниця". В задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Просив долучити до матеріалів справи копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2

05.05.2015 ухвалено виключити з числа відповідачів ОСОБА_2 , оскільки згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

12.06.2015 представник ДТГО «Львівська залізниця» надіслав до суду заперечення на заяви про застосування строків давності, зазначає що Залізницею правомірно реалізовано надане Законом право до 15.01.2015 на подання позовної заяви від 11.06.2014 №НЗТ-10/1547 у цій справі без порушення строків позовної давності. Також, не заслуговують на увагу твердження Відповідачів у заявах про застосування строку позовної давності про те, що Залізниця могла довідатися про порушення свого права раніше, оскільки користується земельною ділянкою з 1950 року відповідно до «Плану границ полосы отвода линии Львов-Яворов Львовской железной дороги», а також те, що Залізницею у 2008 році був укладений із КТ НВФ «Нові технології» договір на виконання робіт з інвентаризації землі та оформлення державних актів на право постійного користування земельними ділянками Залізниці, і є лише припущеннями Відповідачів, які в недотримання ст. 60 ЦПК України не долучили до заяв про застосування строку позовної давності жодних доказі наявності у Залізниці інформації про порушення її права до 29.12.2014.

Згідно з розпорядження керівника апарату Яворівського районного суду Львівської області №134 від 13.05.2017 на підставі Рішення Вищої ради правосуддя № 975/0/15-17 від 25.04.2017 та Рішення зборів суддів Яворівського районного суду Львівської області від 11 травня 20176 року №5, у зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_3 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2017, справа передана для розгляду судді Карпин І.М.

14.09.2018 представник відповідача Рясне-Руської сільської ради подав до суду заперечення проти позову, зазначає що спірна земельна ділянка знаходиться в межах території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на відстані близько 5 м від осі під?їзної колії і не накладається на землі смуги відведення залізниці. У ДТГО «Львівська залізниця» відсутні будь-які документи, що посвідчують право власності, або право користування спірною земельною ділянкою. Відповідна заява від ДТГО «Львівська залізниця» як землекористувача до Рясне-Руської сільської ради не надходила, відсутнє рішення сільської ради щодо припинення користування залізницею земельною ділянкою.

Однак, як вбачається із наданим позивачем «Плану смуги відведення лінії Львів-Яворів Львівської залізної дороги 1950 року, жодним чином достовірно не встановлено межі земельної ділянки залізниці, і накладення її на земельну ділянку належну ОСОБА_1 , яка належить останньому на підставі договору дарування.

Рішення про надання у користування земельної ділянки для смути відведення лінії залізниці Львів-Кар?єрна, в тому числі включаючи спірну земельну ділянку, документів на право користування нею Позивач не має. «План смуги відведення лінії Львів-Яворів Львівської залізної дороги 1950 року» виготовлений в камеральних умовах, без виходу на місцевість. Також, Рясне-Руська сільська рада жодним чином не порушувала законодавство, оскільки діяла в межах своєї компетенції і у відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки згідно ст.19 Конституції України. В задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 06.04.2021 року замінено відповідача у справі Рясне-Руську сільську раду Львівської області на правонаступника Львівську міську раду.

Згідно розпорядження керівника апарату Яворівського районного суду Львівської області №236 від 27.10.2021 про призначення проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із закінченням повноважень судді Карпин І.М. та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2021, справа передана для розгляду судді Білецькій М.О.

08.09.2022 ухвалено замінити позивача Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Ухвалою судді Яворівського районного суду Львівської області від 08.09.2022 -провадження у справі №460/87/15-ц в частині позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування частини земельної ділянки із чужого незаконного володіння та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою закрито.

У зв`язку із настанням обставин, які унеможливлюють здійснення повноважень суддею Яворівського районного суду Львівської області Білецькою М.О., а саме довготривалою непрацездатністю у зв`язку з вагітністю та пологами, відповідно до розпорядження керівника апарату №137 від 21.12.2022 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» справу було повторно розподілено між суддями, справа передана для розгляду судді Матвіїву І.М.

Ухвалою судді Яворівського районного суду Львівської області від 10.01.2023 матеріали цивільної справи прийняті до розгляду, та призначено у даній справі підготовче судове засідання.

Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 11.03.2024 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у подібних правовідносинах в справі №446/478/19 за результатами перегляду останньої у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.

Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 31.03.2025 року поновлено провадження у даній справі та призначено праву до розгляду.

27.01.2026 представник відповідача Львівської міської ради подав до суду додаткові пояснення, зазначає що Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 11.03.2024 року провадження по справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у подібних правовідносинах у справі № 446/478/19 за результатами перегляду останньої у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду. У своїй постанові Верховний суд України зазначив таке, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту. Зазначає, що Залізниця має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Додає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, того що право Залізниці порушено, оскільки, для таких висновків мають бути надані належні і допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме спірна земельна ділянка перебувала у користуванні позивача, де проходить її межа, чи порушена межа цієї земельної ділянки відповідачем. В задоволенні позовних вимог просить відмовити, розгляд справи просить проводити у їх відсутності.

Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 30.04.2026 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача будучи належним чином повідомленим про судовий розгляд, вкотре не прибув до суду. Слід зазначити, що ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 31.03.2025 року провадження у цій справі було поновлено після формування остаточної правової позиції касаційною інстанцією у подібному спорі (справа № 446/478/19). Суд неодноразово надавав позивачу можливість реалізувати свої процесуальні права, призначаючи засідання, однак представник ініціатора процесу послідовно заявляв клопотання про відкладення через неможливість прибуття. Така пасивна поведінка затягує розгляд справи. Тож, відповідно до вимог статті 223 ЦПК України та з метою забезпечення принципу розумності строків, суд ухвалив розглянути справу по суті за наявними матеріалами та за відсутності сторони позивача.

Представник відповідача Львівської міської ради у судове засідання не з`явився, подав до суду додаткові пояснення про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги заперечує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги заперечує у повному обсязі.

Зважаючи на викладене вище, суд вважає за можливе розглянути заяву за відсутності учасників справи.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи.

Частинами 4, 5 ст.268 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи складність справи, а також значний обсяг описової та мотивувальної частин рішення суду, пов`язану з потребою в обґрунтуванні доводів сторін, виготовлення яких вимагає тривалого часу, суд, відповідно до ч.6 ст.259, ч.1 ст.268 ЦПК України, 28.10.2026 оголосив вступну та резолютивну частини рішення і складання повного тексту рішення відклав на строк не більше як десять днів.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, зокрема у ст.82 цього Кодексу.

Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог ч. 2 та 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а також, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що на підставі рішення №299 Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 25.01.2005р. «Про надання земельних ділянок у власність» ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,2638 га для особистого селянського господарства, що знаходиться на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області.

Зідно договору дарування від 11 вересня 2006 року, що посвідчений приватним нотаріусом Чопик Ю.С та зареєстрований в реєстрі за №3285, ОСОБА_4 як даруватель подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку, яка знаходиться за а дресою: с.Рясна-Руська Яворівського району Львівської області та передана для ведення особистого селянського господарства площею 0,2638 га.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №438083, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки наданої для ведення особистого селянського господарства площею 0,2638 га у межах згідно з планом, що розташована в с.Рясне-Руське Яворівського району Львівської області. Згідно вказаного державного акту на право власності вбачається, що спірна земельна ділянка межує із землями загального користування та смугою залізничної колії.

Суд встановив, що на підтвердження права постійного користування землями смуги відведення АТ «Українська залізниця» надало «План границ полосы отвода линии Львов-Яворов Львовской ж.д. в админграницах Брюховического, Ивано-Франковского и Яворовского районов Львовськой области от 0.0 км до 48,66 км», який був розроблений у 1950 році.

Згідно «Плану границ полосы отвода линии Львов-Яворов», виготовленого в 1950 році Транспроекткарвер, спірна земельна ділянка входить в смугу відведення залізниці ширина якої на даній ділянці становить близько 5м від осі колії.

Як вбачається із копії Плану смуги відведення, який міститься в матеріалах справи, в такому є позначення «земельна ділянка», однак, жодним чином не вбачається, де саме знаходиться спірна земельна ділянка. Даний План смуги відведення не містить умовного позначення ширини смуги відведення залізниці, відсутні позначення відстані та одиниці виміру відстані.

З копії акту обстеження земельної ділянки від 31.03.2014, вбачається, що комісією в складі головного інженера відокремленого підрозділу "Підзамчіська дистанція колії" ДТГО Хонька Р.О., начальника сектора з управління майновими та земельними ресурсами Львівської дирекції залізних перевезень Коханця Т.А., провідного інженера відділу земельних ресурсів служби з управління майновими та земельними ресурсами ДТГО "Львівська залізниця" Мацька В.Т., інженера-землевпорядника відокремленого підрозділу» Підзамчівська дистанція колії «ДТГО «Львівська залізниця» ОСОБА_5 , а участю голови Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області Смокоровської Е.П., спеціаліста-землевпорядника Рясне-Руської сільської ради Сухецького Є.М., та мешканців села Рясне-Руська Проця С.І., Мороза 3.М. здійснено обстеження земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» в межах території Рясне-Руської сільської ради, де виявлено, що на 4км+870м -5км+020м. з лівої сторони за ходом кілометрів дільниці Рясне - Кар?єрна складає 80,0м. від осі під?їздної колії. Відповідно до Державного акту ЯД №438083 від 28.03.2008р будівництво та обслуговування житлового будинку вказана земельна ділянка належить на праві власності гр. ОСОБА_1 , яка огороджена сітчастою огорожею.

Згідно довідки про сплату земельного податку №425 від 06.05.2014 року вбачається, що відокремлений підрозділ «Підзамчівська дистанція колії» ДТГО «Львівська залізниця» сплачувала земельний податок згідно декларації з плати за землю за земельну ділянку, площею 10,8 га, яка розташована на території Рясно-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, а саме, в 2013 році було нараховано та сплачено 38,37грн., в 2014 році було нараховано та сплачено 656,10 грн.

З копії довідки складеної Відділом Держземагенства в Яворівському районі Львівської області № 816 від 05.02.2014 вбачається, що згідно по формі 6-зем станом на 01.01.2014 за Дистанція колії «Підзамче» (ПЧ-2) рахується у постійному користуванні земельна ділянка площею 10,8 га у Рясне-Руській сільській раді.

Як убачається з копії повідомлення Відокремленого підрозділу «Служба колії» ДТГО «Львівська залізниця» від 30.05.2014 адресованого у відповідь на адвокатський запит адвокату Лотишу А.М. залізнична колія, яка проходить в адміністративних межах Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області станом на 29.05.2014 є діючою. Вищезгадана колія є під`їзною колією ВАТ «Кар`єроуправління» і призначена для вантажних залізничних перевезень.

Згідно з копії повідомлення ВАТ «Кар`єроуправління» №6 від 05.02.2015 адресованого голові Рясне-Руської сільської ради Е.Смокоровській, до Ясинецького кар`єру прокладена залізнична колія для ввезення будівельного піску. ВАТ «Кар`єроуправління» в подальшому планує продовжувати експлуатації колії.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (див. пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55)).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Позивач АТ «Українська залізниця» звернулось до суду з позовом про визнання незаконним і скасування рішення міської ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, скасування договору дарування та витребування майна з посиланням на те, що належна на праві власності відповідачці земельна ділянка з кадастровим номером частково накладається на земельну ділянку, належну позивачу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначила, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, що визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, пункт 143).

Оскаржуване рішення №299 Рясне-Руської сільської ради від 25.01.2005 року «Про передачу земельної ділянки у власність» в частині надання ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд вичерпало свою дію виконанням, а тому визнання цього рішення незаконним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (пункт 53)).

Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novitcuria - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (пункт 181)).

Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачці передано частину земельної ділянки, яка накладається на його земельну ділянку. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) також вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

З урахуванням наведеного, вимоги про визнання незаконним та скасування рішення міської ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача, тобто не є належним та ефективним способом захисту, а усунення перешкод в користування земельною ділянкою, є похідним від вищевказаних позовних вимог. Тобто, належним способом захисту позивача є віндикаційний позов. Такий позов у цій справі не заявлено.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (пункт 155)). Тому у задоволенні позовних вимог АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку належить відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту.

Проте, позивач не навів обставин, за якими спірне рішення ради може бути визнано недійсним (незаконним), виходячи з приписів вищевказаної ст. 21 ЦК України.

Як наслідок і не підлягає задоволенню вимога позивача про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки та визнання недійсний договору дарування. А відтак безпідставною є позовна вимога про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками.

Враховуючи вищенаведене, позивачем належно не обґрунтовано та не доведено порушення його прав відповідачами.

Крім цього, Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2021 року в подібних справах № 450/2352/18 та № 450/2410/18 за позовом АТ «Українська залізниця» до власників земельних ділянках про визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування, визнання державного акта недійсним вже вказував на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення цих вимог не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49).

Отже, задоволення вказаних вимог не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року по справі №444/2315/18 (провадження № 61-13828св20).

Зважаючи на те, що земельної ділянки площею 0,2638 га належить відповідачу ОСОБА_1 на законних підставах, жодним чином не порушує права та законні інтереси позивача, а визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області та виданий на його підставі Державний акт на право власності на земельну ділянку, може спричинити порушення права власності відповідача на належну йому земельну ділянку, що в даному випадку не є виправданим та жодним чином не призведе до захисту та відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності). Виходячи із встановлених обставин справи належним способом захисту позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Відтак, суд приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Разом з тим, щодо клопотання про застосування до позовних вимог строків позовної давності та відмови в задоволенні позовних вимог з підстав пропущення строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення.

За загальним визначенням строком звернення до суду є проміжок часу після виникнення спору, протягом якого особа має право звернутися до суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися з позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено лише на тій підставі, що пропущено строк звернення.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі № 369/6892/15-ц).

Враховуючи вищезазначене, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, і, відповідно, немає підстав для розгляду клопотання про застосування строків позовної давності.

Згідно з ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судові витрати слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 352, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Львівської міської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державної реєстрації права власності на земельну ділянку відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2026 року.

Повне найменування сторін:

Позивач Регіональної філія «Львівська залізниця» Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40081195, адреса місцезнаходження: вул.Гоголя,1 м.Львів.

Відповідач Львівська міська рада, код ЄДРПОУ 04055896, адреса місцезнаходження: пл. Ринок,1 м.Львів.

Відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя І.М.Матвіїв