Решение № 141161176, 02.11.2026, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2-о/447/181/26Справа №447/3730/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

02.11.2026 року м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Львівської області у складі:

головуючої судді - Рябчун А. В.,

за участю секретаря Стронської Р. Р.,

заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаїв в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Миколаївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті особи,-

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст заяви

08 жовтня 2026 року до Миколаївського районного суду Львівської області надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Волжськ Республіка Марій Ел, Росія.

Заява мотивована тим, що він є внутрішньо переміщеною особою та перемістився з м. Олешки Херсонської області. На тимчасово окупованій території в м. Олешки Херсонського району Херсонської області в окупації залишилась проживати його бабуся ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що його бабусю ОСОБА_2 тяжко хвору, вивезли до Росії, де і вона померла. Факт смерті підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом ЗАГС адміністрацією міського округу «Місто Волжськ» Республіки Марій Ел, 14 вересня 2026 року. При цьому його бабуся ОСОБА_2 , була зареєстрована і постійно проживала в м. Олешки Херсонського району Херсонської області, Україна. Встановити факт смерті його бабусі необхідно для отримання свідоцтва про смерть, виданого державою України, оскільки вона була громадянкою України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просить суд встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась в с. Тарасівка, Цюрупинського району Херсонської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Волжськ Республіка Марій Ел, Росія.

Процесуальні дії суду

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 жовтня 2026 року справа передана для розгляду судді Рябчун А. В.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 12 жовтня 2026 заяву залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків заяви.

16 жовтня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву на усунення недоліків заяви та долучив до неї відповідні документи.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2026 року заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами окремого провадження.

Представник заінтересованої особи Миколаївський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання 02 листопада 2026 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. При цьому 27 жовтня 2026 року подав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, при ухваленні судового рішення покладається на розсуд суду.

Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні 02 листопада 2026 року заяву підтримав та просив суд задовольнити її. Вказав, що після окупації м. Олешки його бабусю ОСОБА_2 евакуювали родичі у м. Волжськ Республіка Марій Ел, Російська Федерація. Там бабуся померла, про що видано відповідне свідоцтво про смерть. Крім того, вказав, що його бабусі примусово надали громадянство Російської Федерації. Встановлення факту смерті необхідно для оформлення спадщини після смерті бабусі.

Фактичні обставини справи

Відповідно до довідки № 1335-5002087847 від 06.09.2022 року ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, який проживає у м. Новий Розділ, Стрийський район Львівської області.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 14 вересня 2026 року, виданого виданим відділом ЗАГС адміністрацією міського округу «Місто Волжськ» Республіки Марій Ел, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в м. Волжськ, Республіка Марій Ел. У свідоцтві про смерть в графі «громадянство» зазначено «Російська Федерація».

Відповідно до копії паспорта громадянина України, ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Тарасівка, Цюрупинського району Херсонської області є громадянкою України.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

У частинах третій - четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, визначено Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545 (далі - Інструкція).

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації.

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні), встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Згідно з пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Це положення пункту 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні узгоджується зі змістом статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка встановлює правила визнання в Україні документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав у формі, встановленій відповідним законодавством іноземних держав.

За правилами статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» для визнання дійсності таких документів в Україні є необхідним дотримання процедури їх легалізації, окрім випадків, коли відповідно до законодавства або міжнародного договору України легалізація не вимагається або передбачена інша процедура встановлення дійсності відповідних документів.

Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку або інший порядок, визначений законом або міжнародним договором України.

Основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставлення апостиля.

Вимоги та порядок консульської легалізації передбачено положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04 червня 2002 року.

Процедура проставлення апостиля передбачена Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року (далі - Гаазька конвенція 1961 року), до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-III. Дія конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів (стаття 1 конвенції).

Статтю 2 Гаазької конвенції 1961 року визначено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Відповідно до частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1961 року дотримання процедури проставлення апостиля не можна вимагати, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Так, прикладом скасування процедури легалізації є стаття 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і рф (далі - Конвенція СНД про правову допомогу 1993 року). Відповідно до статті 13 цієї конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом із тим, 01 грудня 2022 року прийнято закон України № 2783-IX«Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року.

Відповідно до вказаного закону України дію Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року зупинено у відносинах з рф та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї конвенції, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (рф та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року у відносинах з рф та республікою білорусь до документів, виданих на території цих держав, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією 1961 року.

Водночас, для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульовано питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, пунктом 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Частиною першою статті 4 ЦК України визначено, що постанови Кабінету Міністрів України є також актами цивільного законодавства.

Таким чином, після виходу України з Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року офіційні документи, видані в державах, які були учасницями цієї Конвенції станом на 24 лютого 2022 року, можуть прийматися на території України без вимоги додаткового засвідчення протягом строку, визначеного постановою № 107.

Суд вважає, що у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , слід відмовити, оскільки свідоцтво про смерть, видане уповноваженими органами рф, є дійсним на території України. Тобто, факт смерті ОСОБА_2 зафіксовано наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 14 вересня 2026 року, виданого виданим відділом ЗАГС адміністрацією міського округу «Місто Волжськ» Республіки Марій Ел, відтак, додатковому встановленню на території України не підлягає.

Крім того, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 такий документ не потребує засвідчення апостилем або консульської легалізації, оскільки він відповідає вимогам законодавства держави видачі та визнається і приймається в Україні на час воєнного стану без спеціального посвідчення. Необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня. Заявник ОСОБА_1 не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_1 від 14 вересня 2026 року, виданого виданим відділом ЗАГС адміністрацією міського округу «Місто Волжськ» Республіки Марій Ел, у будь-яких правовідносинах на території України.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 серпня 2026 року у справі № 635/4475/25 (провадження № 61-3279св23).

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст. ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Миколаївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті особи- відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа: Миколаївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 5, м. Миколаїв, Львівської області, ЄДРПОУ 20849766.

Повний текст рішення складено 02 листопада 2026 року.

Суддя Анна Рябчун