Решение № 141150694, 03.11.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 рокуСправа № 280/9558/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )

до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044; код ЄДРПОУ 40452947)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

10.09.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач-1), ОСОБА_2 (далі позивач-2) до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі відповідач), в якому позивачі з урахуванням уточненої позовної заяви (вх.№53761 від 17.09.2026) просять суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ про відмову в проведенні реєстраційних дій №84970925 від 22.05.2026.

- зобов`язати відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , за позивачами, шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2026 позовну заяву було залишено без руху на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), позивачу було надано 5-денний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 18.09.2026 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви терміном 5 календарних днів з дня вручення копії цієї ухвали. Позивачами усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.09.2026 відкрито провадження у справі №280/9558/26, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх. № 52345 від 10.09.2026). Зокрема зазначено, що позивачі на праві спільної часткової власності є власниками нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 . 22.04.2026 позивач-1 звернулася до відповідача із заявою про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, право власності на яке виникло в установленому законодавством порядку до 01.01.2013. Рішенням №84970925 від 22.05.2026 державним реєстратором було відмовлено в проведенні реєстраційних дій, оскільки подані позивачем-1 документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Позивачі вважають, що у державного реєстратора відсутні підстави для відмови у розгляді заяви про реєстрацію права власності, а тому прийняття рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій є безпідставним. На підставі викладеного представник позивачів просить позов задовольнити.

Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву (вх.№59355 від 13.10.2026). Зокрема зазначено, що 28.03.2026 до Департаменту звернулася позивачка з іншими правовласниками нерухомого майна із заявою № 72247859 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_4 . Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення реєстрації прав, що виникли до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади та організацій, які здійснювали таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації або відсутності відомостей у державних реєстрах. Водночас вказано, що подання заявником правовстановлюючого документа, а саме: оригіналу договору міни від 10.01.2001 само по собі не усуває покладеного на державного реєстратора обов`язку перевірити та встановити факт набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, а також отримати інформацію від органу, який здійснював оформлення чи реєстрацію такого права до 01.01.2013. Керуючись вищенаведеними вимогами закону, 11.05.2026 на електронну пошту Енергодарської міської ради Запорізької області було направлено відповідний запит. Листом Енергодарської міської ради Запорізької області від 12.05.2026, вих.№ 02-24/0651 вказано, що в Енергодарській міській військовій адміністрації та органах місцевого самоврядування міста Енергодара відсутній доступ до інформації, яка знаходилася в комунального підприємства «Енергодарське бюро технічної інвентаризації», у зв`язку з тимчасовою окупацією відповідної території. Встановивши неможливість підтвердження відомостей для актуалізації прав та перевірки їх відповідності поданим документам, реєстратор прийняв рішення про відмову в державній реєстрації. Одночасно відповідач посилається на лист Міністерства юстиції України від 18.07.2023 № 94000/101149-9-23/8.4.1, відповідно до якого перевірка права особи, яке виникло та було зареєстроване БТІ до 01.01.2013 з використанням паперових носіїв інформації, є обов`язковою та безальтернативною складовою процедури державної реєстрації такого права, оскільки прямо передбачена пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV. При цьому Міністерство юстиції окремо зазначає, що у зв`язку з відсутністю доступу до архівів БТІ реалізація державним реєстратором зазначеної норми може бути ускладнена або неможлива, що, своєю чергою, зумовлює необхідність захисту відповідного права в судовому порядку. На підставі викладеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим 30.11.1999 Енергодарським МВ УМВС України в Запорізькій області (а.с.7-9).

Позивач-1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3010-5003001184 від 18.10.2023 (а.с. 10).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , виданим 01.10.2009 Енергодарським МВ ГУМВС України в Запорізькій області (а.с.10 зворотній бік-13).

Згідно з відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00055031679 від 28.11.2025 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Енергодар Запорізької області народилася дитина жіночої статі - ОСОБА_3 . Відомості про батька у первинному актовому записі зазначено як ОСОБА_4 , відомості про матір - ОСОБА_5 (а.с.15-18).

У подальшому, у зв`язку з усиновленням, до актового запису про народження 03.04.2001 були внесені зміни на підставі рішення Енергодарського міського суду Запорізької області № 2-1672 від 18.12.2000. Внаслідок внесених змін прізвище дитини « ОСОБА_6 » було змінено на « ОСОБА_7 », а по батькові « ОСОБА_8 » - на « ОСОБА_9 ». Водночас було змінено відомості про батьків: батька - з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_10 », матір - з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_1 ». Після усиновлення дитина стала носити прізвище та по батькові - ОСОБА_11 .

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 від 29.08.2009, ОСОБА_11 уклала шлюб із ОСОБА_12 , у зв`язку з чим після державної реєстрації шлюбу її прізвище було змінено зі « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_13 ».

Позивач-2 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3010-7002371573 від 03.01.2026 (а.с. 14).

Відповідно до договору міни від 10.01.2001, виданого за розпорядженням № 146-р від 01.06.1994 посвідченого приватним нотаріусом Енергодарського міського нотаріального округу Запорізької області Осипенко В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 203, квартира розташована за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві спільної часткової власності позивачу-1 та позивачу-2 (а.с.18 зворотній бік-19).

Згідно з технічним паспортом від 12.02.2001, виданим Енергодарським бюро технічної інвентаризації, вбачається, що власниками зазначеної квартири з визначенням часток по 1/2 за кожним є позивач-1 та позивач-2 (а.с.19 зворотній бік-21).

28.03.2026 позивачі через Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подала заяву № 72247859 про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013.

11.05.2026 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шепелєвою Н.А. було прийняте рішення № 84749594 про залишення заяви без руху. Підставою для прийняття вказаного рішення зазначено відсутність інформації про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна станом на 01.01.2013 у зв`язку з неотриманням державним реєстратором відомостей із паперових носіїв інформації (а.с.66).

Рішенням № 84970925 від 22.05.2026 позивачам було відмовлено в державній реєстрації права власності, оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (а.с.21 зворотній бік).

Вважаючи рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій протиправним, позивачі звернулися із даним адміністративним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачами та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Аналізуючи наведені норми, суд доходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках:

1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом № 1952-IV;

2) неподання відповідних документів заявником.

Однак, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов`язаний направляти відповідний запит.

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 статті 20 Закону № 1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Порядок зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав врегульовано нормами статті 23 Закону № 1952-IV.

Так, розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках (ч. 1):

1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;

2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (частини 2).

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення (частина 3).

Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви. Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково (частина 4).

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Відповідно до пункту 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013. До цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Після 2013 року при проведенні будь-яких операцій з такою нерухомістю потрібно, щоб записи про право власності були спочатку перенесені в Реєстр, який існує в електронному вигляді.

Державний реєстратор при перенесенні даних в Реєстр має перевірити факт державної реєстрації права власності за наданими документами тим чи іншим органом БТІ.

На підтвердження права власності позивачами надано копію договору міни від 10.01.2001 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та Технічний паспорт на квартиру № 4р№ 75, від 12.02.2001 (загальною площею 73,8 кв.м., у тому числі жилої 49,9 кв.м.).

Відповідач спірним рішенням відмовив у проведенні реєстраційних дій у зв`язку із не отриманням відповіді на запит державного реєстратора.

Суд зазначає, що у випадку направлення запиту на адресу, яка знаходиться на тимчасово окупованій території, відповідач заздалегідь обізнаний про неможливість його вручення адресату, що очевидно має наслідком неотримання відповіді на нього.

Однак, відсутність у державного реєстратора можливості направити запит до організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що передбачено положеннями статті 10 Закону №1952-IV, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.

При цьому, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката.

За таких обставин, у спірному випадку державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій прийняте без врахування дотримання порядку встановленого положеннями чинного законодавства та наданих заявниками документів, а тому підлягає скасуванню.

Суд також враховує, що обрана суб`єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин фактична підстава для вчинення управлінського волевиявлення у формі відмови у реєстрації права власності на нерухоме майно (відсутність інформації з бюро технічної інвентаризації, яке перебуває на тимчасово окупованій території) фактично на невизначений період часу позбавляє заявників можливості реалізовувати повноваження власників відносно майна.

Створене унаслідок прийняття оскарженого рішення суб`єкта владних повноважень правове становище заявників як учасників суспільних відносин не може бути визнане судом таким, що узгоджується із статтею 8 Конституції України (в частині юридичної визначеності) та статті 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (в частині втручання у право власності).

Водночас, надаючи правову оцінку обраного позивачами способу захисту шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Так, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Крім того, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Водночас, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У постанові від 29.06.2026 у справі №200/5158/25 Верховний Суд, залишивши без змін висновок судів попередніх інстанцій про протиправність рішення державного реєстратора про відмову, водночас виснував, що зобов`язання державного реєстратора провести державну реєстрацію права власності є передчасним, оскільки без з`ясування уповноваженою законом особою відповідності поданих на державну реєстрацію документів вимогам законодавства суд не може перебирати на себе повноваження щодо такої перевірки, а належним способом захисту в такому випадку є зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розглянути заяву.

Застосовуючи наведене правове регулювання та висновки Верховного Суду до встановлених у цій справі обставин, суд виходить з того, що державний реєстратор не здійснив передбаченої пунктом 1 і пунктом 2 частини 3 статті 10 Закону №1952-IV та пункту 12 Порядку №1127 перевірки поданих позивачами документів, не встановив відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та не з`ясував відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на це нерухоме майно. Встановлення зазначених обставин належить до виключної компетенції державного реєстратора, і суд не вправі підміняти його, перебираючи на себе повноваження щодо перевірки поданих на реєстрацію документів.

Враховуючи викладене, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивачів є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачів від 28.03.2026 №72247859 про державну реєстрацію права власності, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні. Такий спосіб захисту не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки не визначає наперед змісту рішення, яке має бути прийняте за результатами розгляду заяви, а забезпечує розгляд заяви по суті з дотриманням вимог законодавства. Натомість вимога позивачів про зобов`язання державного реєстратора здійснити державну реєстрацію речових прав на квартиру є передчасною і задоволенню не підлягає.

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем-1 та позивачем-2 сплачено судовий збір у розмірі 1065,00грн, що підтверджується квитанціями №8426-9533-1684-4923 від 09.09.2026 та № TH0X-860M-34AH-6H65 від 21.09.2026 (а.с. 6, 50).

Натомість, за позовну вимогу немайнового характеру відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VІ позивачі мали сплатити судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

За таких обставин, понесені позивачами судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064,96грн підлягають відшкодуванню позивачам за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як суб`єкта владних повноважень, яким порушено права позивачів.

При цьому надмірно сплачений судовий збір у сумі 0,04 грн, згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню за клопотанням позивачів.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044; код ЄДРПОУ 40452947) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044; код ЄДРПОУ 40452947) про відмову в проведенні реєстраційних дій №84970925 від 22.05.2026.

Зобов`язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044; код ЄДРПОУ 40452947) повторно розглянути заяву позивачів від 28.03.2026 №72247859 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044; код ЄДРПОУ 40452947) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Стягнути з Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044; код ЄДРПОУ 40452947) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 03.11.2026.

Суддя І.В.Садовий