Решение № 141145968, 31.08.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/1648/25

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників:

від прокурора: Олійник І.С. прокурор відділу,

від позивача: Заболотній В.М. адвокат (у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду),

від відповідачів представники не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу

за позовом Заступника керівника Уманської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Буцької селищної ради

до ОСОБА_1 (відповідач-1),

Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (відповідач-2),

Фермерського господарства «Вершина-2» (відповідач-3)

про визнання недійсними договорів оренди та повернення земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Уманської окружної прокуратури Черкаської області (прокурор) 31.12.2025 звернувся в інтересах держави в особі Буцької селищної ради (селищна рада, рада) до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (відповідач-1), Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (відповідач-2, Головне управління), Фермерського господарства «Вершина-2» (відповідач-3, ФГ «Вершина-2», ФГ) про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 7123155300:02:002:0167 площею 12,7265 га, 7123155300:02:001:0447 площею 20,4788 га, 7123155300:02:002:0166 площею 10,5328 га, 7123155300:02:001:0444 площею 99,0949 га, які укладені 27.06.2013 між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 , та про зобов`язання ФГ «Вершина-2» повернути ці земельні ділянки селищній раді шляхом підписання актів прийому-передачі.

Сплачений судовий збір прокурор просить покласти на відповідачів.

Позовні вимоги розглядаються з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви прокурора про зміну предмета позову, у зв`язку з уточненням складу відповідачів, яким заявляються позовні вимоги, з урахуванням актуального користувача земельних ділянок, а також особи, яку слід зобов`язати повернути спірні земельні ділянки, та доповненням підстав позову обставинами створення та діяльністю фермерського господарства, зокрема зміни засновників.

Прокурор вбачає наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави шляхом звернення до суду з позовною заявою, оскільки позивач, відповідно до наданих повноважень, не вжив жодних заходів щодо усунення виявлених порушень інтересів держави та вимог земельного законодавства, що полягають у незаконному, позаконкурсному отриманні ОСОБА_1 спірних земельних ділянок значної площі, що знаходяться на території Буцької територіальної громади Уманського району Черкаської області, для ведення фермерського господарства без наміру самостійно вести господарську діяльність, здійснювати фермерське господарство та обробляти землю, в інтересах іншої не пов`язаної із набувачем особи, яка не мала права на отримання земельних ділянок у такий спосіб, та які фактично передав у користування ФГ «Вершина-2», засновником якого був, та в подальшому за удаваним правочином відчужив 100 % частки у статутному капіталі на користь ОСОБА_2 . Штучний характер усього механізму отримання землі є підставою для визнання договорів оренди землі недійсними та її повернення громаді.

Суд, враховуючи доводи прокурора щодо його представницьких повноважень, викладені у позові, та враховуючи норми ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вважає обґрунтованими підстави для звернення прокурора з даним позовом до суду.

Ухвалою від 06.01.2026 Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.

30.01.2026 від Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області надійшов відзив на позовну заяву.

03.02.2026 від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача-2.

19.02.2026 від прокурора надійшли додаткові пояснення з доказами листування з позивачем, про вжиття тим заходів, спрямованих на припинення виявлених порушень.

26.02.2026 від відповідача-1 надійшла заява про заміну неналежного відповідача, у якій він зазначає, що 30.07.2013 ОСОБА_1 створено Фермерське господарство «Вершина-2», до якого перейшли обов`язки землекористувача та яке використовує спірні земельні ділянки на праві оренди та здійснює права та обов`язки за оспорюваними договорами. Просить суд здійснити заміну неналежного відповідача ОСОБА_1 належним відповідачем фермерським господарством.

У судовому засіданні, що відбулося 26.02.2026 за участю прокурора та відповідача-1, суд оголосив перерву до 10 год 00 хв 09.03.2026. Учасники, які не прибули, повідомлені про судове засідання ухвалою.

Ухвалою від 04.03.2026 суд забезпечив проведення судового засідання для представника відповідача-1 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

06.03.2026 від прокурора надійшли заперечення на заяву про заміну неналежного відповідача та заява про зміну підстав позову.

Ухвалою від 09.03.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про заміну неналежного відповідача.

Іншою ухвалою від 09.03.2026 суд прийняв до розгляду заяву прокурора про зміну підстав позову та постановив розглядати справу з її урахуванням, оголосити перерву у судовому засіданні, повідомити учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться об 11 год 00 хв 01.04.2026.

12.03.2026 від селищної ради надійшла заява в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України).

20.03.2026 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому, зокрема, викладено клопотання про застосування судом наслідків спливу строків позовної давності при винесені рішення та до якого в т.ч. додано відповіді на запитання селищної ради в порядку ст. 90 ГПК України.

Ухвалою від 26.03.2026 суд забезпечив проведення судового засідання для представника позивача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

26.03.2026 від прокурора надійшли відповідь на відзив відповідача-1 та заява про поновлення строку позовної давності.

30.03.2026 від прокурора надійшли заява про зміну предмета позову та заява про залучення у якості співвідповідача по справі Селянське (фермерське) господарство «Вершина-2».

31.03.2026 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів: копії договору купівлі-продажу корпоративних прав ФГ «Вершина-2», відповідно до якого відбулась зміна засновника фермерського господарства із Телепенька В.Л. на ОСОБА_2 .

Ухвалою від 01.04.2026 суд постановив прийняти до розгляду заяву заступника керівника Уманської окружної прокуратури про зміну предмету позову та у подальшому розглядати справу з її урахуванням. Задовольнити клопотання позивача від 31.03.2026 про витребування доказів та витребувати запитувані докази. Задовольнити клопотання прокурора про залучення до участі у справі співвідповідача та залучити до участі у справі в якості співвідповідача Селянське (фермерське) господарство «Вершина-2». Відкласти підготовче засідання на 10 год 30 хв 28.04.2026.

Суд зазначає, що відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР) зареєстровано юридичну особу Фермерське господарство «Вершина-2», код ЄДРПОУ 38656396, адреса: 20114, Україна, Маньківський р-н, Черкаська обл., селище міського типу Буки, провулок Горького, будинок 3.

Прокурор 21.04.2026 на виконання зазначеної ухвали надав суду докази скерування копії позовної заяви з додатками на адресу ФГ «Вершина-2».

Ухвалою від 28.04.2026 суд відклав підготовче засідання на 10 год 00 хв 09.06.2026. Повторно витребувано у відповідача-1 копію договору купівлі-продажу корпоративних прав.

09 червня 2026 року від позивача надійшло клопотання про витребування доказів. У зв`язку з ненаданням відповідачем-1 для ознайомлення сторонам у справі копії договору купівлі-продажу корпоративних прав ФГ «Вершина-2» та оскільки фермерське господарство залучено співвідповідачем, позивач вважає за необхідне витребувати зазначені докази у ФГ «Вершина-2». Одночасно позивач зазначає, що інформація про зміну засновника ФГ «Вершина-2» на підставі договору стала йому відома з клопотання про заміну відповідача та з відповідей відповідача на питання позивача в порядку ст. 90 ГПК України, тобто після звернення з позовом та відкриття провадження у справі, тому подати клопотання про витребування доказів у строки, передбачені ст. 80 ГПК України, не було можливості.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 09.06.2026, суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 11 год 00 хв 30.06.2026. Після закінчення судового засідання на підставі ч. 5 ст. 233 ГПК України суд оформив ухвалу окремим документом.

Ухвалою від 26.06.2026 суд забезпечив проведення судового засідання для представника відповідача-1 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

25.06.2026 від відповідача-1 на виконання ухвали суду надійшло клопотання про долучення доказів: копії договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі господарства та протоколу № 2 загальних зборів ФГ.

29.06.2026 від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник перебуває у щорічній відпустці.

30.06.2026 від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі свого представника.

Ухвалою від 30.06.2026 суд задовольнив клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи; відклав розгляд справи по суті на 10 год 00 хв 26.08.2026.

Ухвалою від 25.08.2026 суд забезпечив проведення судового засідання для представника позивача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

26.08.2026 від прокурора надійшло пояснення щодо договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі господарства, наданого суду відповідачем-1.

За змістом частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 161 ГПК України під час розгляду справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору винятково у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною п`ятою цієї статті суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло під час розгляду справи, якщо визнає це необхідним.

Частиною 5 статті 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно всі подані учасниками заяви по суті позовних вимог та докази прийняті судом до розгляду, долучені до матеріалів справи.

Представники відповідачей у призначене судове засідання не з`явилися; були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання. У судовому засіданні, що відбулося 26.08.2026 за участю прокурора та представника позивача, суд заслухавши вступне слово прокурора та представника позивача, усні пояснення, перейшов до з`ясування обставин справи та дослідження доказів. Надано можливість учасникам на стадії судових дебатів висловити свої правові позиції щодо спірних правовідносин та обмінятись репліками. Прокурор позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити у повному обсязі, представник позивача також просив і поновити строк позовної давності. Суд завершив розгляд справи по суті, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 31.08.2026 підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Виклад позицій учасників судового процесу.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що 27.06.2013 між Головним управлінням Держземагенства та ОСОБА_1 було укладено чотири договори оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

При зверненні 05.03.2013 з заявами про отримання у користування земельних ділянок площею понад 140 га ОСОБА_1 зазначив, що має намір створити фермерське господарство для забезпечення добробуту його сім`ї на основі трудової участі її членів у сільському господарстві та одержання прибутку шляхом виробництва сільськогосподарської продукції з подальшою її реалізацією державі та на місцевих ринках. При цьому, належного обґрунтування розмірів земельних ділянок не надано, а перспективи діяльності фермерського господарства не обґрунтовано взагалі. Також не подано доказів можливості обробляти значний розмір земельних ділянок, зокрема, трудових ресурсів та матеріально-технічної бази. Так, ОСОБА_1 27.06.2013 отримав у користування земельні ділянки для створення фермерського господарства поза конкурсною процедурою, що відповідно до вимог земельного законодавства має винятковий характер та пов`язується з необхідністю забезпечення створення і діяльності саме нового суб`єкта господарювання.

Про необхідність встановлення, зокрема, і в судовому порядку при вирішенні спорів у подібних правовідносинах зазначених вище обставин та надання таким обставинам оцінки наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 при розгляді справи № 922/1830/19.

Прокурор посилаючись на правові позиції щодо застосування положень ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (Закон № 973-IV) та ст. 123 Земельного кодексу України (ЗК України), викладені у постановах Верховного Суду України від 23.12.2016 № 635/6568/15-ц, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15 та від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, беручи до уваги фактичні обставини, якими обґрунтовує позовні вимоги, зазначає, що Головне Управління при наданні в оренду спірних земельних ділянок не перевірило належним чином заяву ОСОБА_1 щодо обґрунтування розмірів земельних ділянок та можливість їх обробітку саме для здійснення фермерського господарства, що спричинило в подальшому неправомірність такої передачі земельних ділянок в оренду, оскільки орендар не мав наміру здійснювати фермерське господарство самостійно, а передав у фактичне користування іншій особі.

Як вбачається з витягу з ЄДР станом на 30.07.2013 ОСОБА_1 є засновником ФГ «Вершина-2». Керівником господарства значиться ОСОБА_3 , який одночасно з 07.09.2000 є засновником та керівником іншого фермерського господарства «Вершина», у користуванні якого перебуває значна кількість земельних ділянок всього 197 га.

Як вбачається з витягу з ЄДР станом на 20.01.2015 відбулась зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи датована 20.01.2015. З урахуванням вказаних змін засновником ФГ зазначено ОСОБА_2 , який є сином керівника цього господарства ОСОБА_3 , що свідчить про передачу корпоративного контролю над господарством пов`язаній особі.

При цьому, керівником ФГ «Вершина-2» протягом усього періоду його діяльності залишався ОСОБА_3 , що підтверджує фактичне здійснення управління саме ним.

Таким чином, метою створення ФГ було не виробництво сільськогосподарської продукції та здійснення фермерської діяльності, а отримання земельних ділянок значної площі на позаконкурсних засадах та подальше відчуження бізнесу.

Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про створення ФГ «Вершина-2» не з метою ведення самостійної господарської діяльності ОСОБА_1 , а як формального суб`єкта для отримання у користування земельних ділянок поза конкурентною процедурою в інтересах іншої особи ОСОБА_3 , який, з огляду на наявність у користуванні значної площі земель, не мав права на отримання додаткових земельних ділянок у такий спосіб.

Подальше відчуження ФГ «Вершина-2» на користь сина ОСОБА_3 має ознаки штучності та спрямоване на приховання фактичного контролю за використанням земельних ділянок.

Додатково прокурор зазначає, що орендна плата за спірні земельні ділянки сплачується як ФГ «Вершина», так і ФГ «Вершина-2», що підтверджує фактичне використання земель одним суб`єктом господарювання та свідчить про відсутність реальної самостійності останнього.

Такі дії вказують на наявність узгодженої поведінки пов`язаних осіб, спрямованої на неправомірне розширення «земельного банку» поза межами передбаченої законом процедури.

Отже, на думку прокурора, ОСОБА_1 реалізовано передбачене Земельним кодексом України (ЗК України) та Законом України «Про фермерське господарство» (на час виникнення спірних правовідносин) право на отримання у користування земельних ділянок за пільговою процедурою без проведення земельних торгів лише для подальшої передачі цих земельних ділянок пов`язаним особам. Таким чином, відповідач, отримуючи в користування на правах оренди спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства наміру здійснювати фермерське господарство не мав, а саме виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, тим самим нівелював мету діяльності фермерських господарств, передбачену в Законі України «Про фермерське господарство».

Також прокурор зазначає, що за інформацією ГУ Держпродспоживслужби в Черкаській області, отриманої на його запит, за ОСОБА_1 не зареєстровано жодної сільськогосподарської техніки, що також свідчить про відсутність наміру здійснювати фермерське господарство, а лише підтверджує формальний характер отримання земель поза конкурсом.

Крім того, прокурор зазначає, що згідно з записом у трудовій книжці ОСОБА_1 15.06.2012 призначено на посаду агронома СФГ «Вершина» за підписом директора ОСОБА_3 .

Згідно з даними ЄДР засновником та керівником СФГ «Вершина», яке ОСОБА_1 вказав як місце роботи при поданні заяв на отримання в оренду спірних земельних ділянок, є ОСОБА_3 .

Таким чином, прокурор вважає, що вказані фермерські господарства є взаємопов`язаними між собою, оскільки керівником ФГ «Вершина-2» є ОСОБА_3 та він є засновником і керівником СФГ «Вершина», що свідчить про наявність спільних осіб у структурі управління та контролю зазначених суб`єктів господарювання.

Надання ОСОБА_1 у 2013 році чотирьох земельних ділянок поза конкурентними засадами було обумовлене виключно метою створення та ведення ним фермерського господарства як самостійного суб`єкта аграрної діяльності. Натомість, наведені вище обставини у своїй сукупності свідчать про те, що спірні земельні ділянки були отримані ОСОБА_1 поза конкурсною процедурою без реального наміру їх тривалого самостійного використання для ведення фермерського господарства. Фактично дії ОСОБА_1 мали на меті отримання земельних ділянок на поза конкурентних засадах, фіктивність наміру створення фермерського господарства, формальне його створення та подальше відчуження з метою збільшення площі земельних ділянок для обробітку СФГ «Вершина», де працював відповідач, засновником та керівником якого є ОСОБА_3 , який також є керівником ФГ «Вершина-2».

Прокурор заперечує правомірність відчуження корпоративних прав ФГ, зокрема обґрунтовані відповідачем-1 правовим позиціями Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.10.2021 у справі № 922/3059/16, що не можуть бути релевантними до спірних правовідносин у даній справі. Водночас, відповідно до позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 904/1615/22 з огляду на правовий статус фермерського господарства юридичної особи, зокрема особливості суб`єктного складу фермерського господарства (який обумовлюється сімейно- або родинно трудовим характером), частка у складеному капіталі фермерського господарства не може бути відчужена особам, які не є членами сім`ї або родини, юридичним особам, а також особам, які не є громадянами України.

Прокурор вважає, що наданий відповідачем-1 договір купівлі-продажу частки у Статутному капіталі від 16.01.2015, за умовами якого ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 частку у статутному капіталі ФГ «Вершина-2», яка становить 100 % (того ж дня, згідно з протоколом загальних зборів ФГ «Вершина-2» ОСОБА_1 вийшов зі складу учасників ФГ), не може бути визнаний належним, допустимим та достатнім доказом у розумінні ст. 76-79 ГПК України, оскільки він укладений у простій письмовій формі, не пройшов процедури нотаріального посвідчення, а сама подія його укладення ніде не зафіксована уповноваженими органами цивільного обороту. Договір має очевидні ознаки удаваного правочину, вчиненого з метою приховування іншого правочину фактичного неконкурентного відступлення права користування земельними ділянками державної власності третім особам. Економічний зміст угоди, за якою підприємство, що володіє правом довгострокової оренди на понад 130 га ріллі, відчужується за номінальну суму 4 тис. грн, є очевидно фіктивним та суперечить ст. 42 ГПК України щодо суті підприємницької діяльності як ринкової та комерційної.

Заниження ціни та приховування правочину від нотаріального посвідчення підтверджують умисел сторін на маскування штучної схеми обходу обов`язкових земельних торгів (аукціону), оскільки наведена еквівалентна вартість комерційного підприємства є не просто заниженою, а економічно абсурдною для будь-якого реального ринкового правочину, що додатково підтверджує суто формальний, штучний характер укладеної угоди з метою маскування прихованої передачі державних земель стороннім особам. Вказані обставини повністю підпадають під дію правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, зокрема у справах № 348/992/16-ц, № 525/1225/15-ц та № 922/989/18.

Судова практика однозначно вказує, що пільгова процедура отримання земельних ділянок без проведення земельних торгів для створення фермерського господарства (ст. 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство») має виключно цільовий характер. Вона не може використовуватись як транзитний механізм для обходу конкурентних засад набуття права оренди особами, які не мають на це законодавчих пільг. Оскільки ОСОБА_1 використав свій диплом агронома лише як формальну ширму для отримання землі, а після «виходу» з ФГ «Вершина-2» фактично залишився найманим працівником у ФГ «Вершина» під керівництвом ОСОБА_3 , реального волевиявлення на самостійне ведення господарства у нього не було.

Відповідно до постанови Верховного суду від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18 наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань.

Прокурор зазначає, що відповідно до постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 оскарження рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування, якими надано у користування/власність земельні ділянки приватним особам є неефективним способом захисту. При пред`явленні позову необхідно враховувати вимоги ст. 152, 210 ЗК України, ст. 16, 203, 215 ЦК України та застосовувати наслідки недійсності такого правочину (ст. 216, 228 ЦК України, ст. 208 ГК України) та заявляти вимогу про повернення земельної ділянки власнику або землекористувачу (ст. 152 ЗК України, ст. 391, 1212 ЦК України).

Позивач підтримує позовні вимоги повністю та просить поновити строк позовної давності.

Відповідач-1 повністю заперечує кожну з підстав позовних вимог позивача, на які той посилається для доведення свого предмету позову.

Щодо не створення фермерського господарства після укладання договорів оренди, відповідач-1 зазначає, що 30.07.2013 ним створено Фермерське господарство «Вершина-2». ФГ «Вершина-2» у подальшому використовує земельні ділянки на праві оренди та здійснює права та обов`язки за оспорюваними договорами оренди, тобто здійснює господарську діяльність та сплачує орендну плату за вказаними договорами з моменту створення, що підтверджується Фінансовою звітністю малого підприємства, податковою звітністю, яка долучена до відзиву. Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

Щодо застосування строків позовної давності початок перебігу позовної давності для держави почався з того моменту, коли відповідний орган держави (ГУ Держземагенства у Черкаській області) видав наказ або уклав договір оренди землі починаючи з 27.06.2013, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності тривалістю у три роки, що прокурором з невідомих причин до 27.06.2016 зроблено не було. За таких обставин, просить суд погодитися з висновком про пропуск прокурором строку позовної давності, застосувати строк позовної давності при винесенні судового рішення у справі.

Щодо визнаних фактичних обставин справи позивачем, викладених у позовній заяві, заяві про зміну предмету позову позивачем послідовно викладено та визнано факти здійснення господарської діяльності фермерським господарством, засновником якого є ОСОБА_1 , належної сплати суб`єктом господарювання орендної плати, одноразового використання ОСОБА_1 права на отримання земельних ділянок у користування за позаконкурсною процедурою для створення фермерського господарства.

Щодо одноразової реалізації права на отримання в користування земельних ділянок для створення/ведення фермерського господарства при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство», як спеціального щодо до статті 123 ЗК України. Заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Разом з тим, відсутність належної перевірки, що саме позивач повинен довести доказами, а не словесними фантазіями, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою без проведення земельних торгів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 911/32/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19.

Крім того, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Засновник фермерського господарства має право призначити головою як себе, так і іншу особу, визначену Статутом, згідно з ст. 4 Закону «Про фермерське господарство». Це не обов`язково має бути член сім`ї чи родич, проте голова має діяти в межах, встановлених статутними документами та законом.

Щодо відсутності порушеного права позивача договір оренди землі зазвичай не порушує, а обмежує права нового власника, оскільки згідно з ст. 148-1 ЗК України до нього автоматично переходять права та обов`язки попереднього орендодавця. Новий власник не може вільно користуватися ділянкою, розірвати договір за власним бажанням або змінити орендаря до закінчення строку оренди. Основна різниця між порушенням права і обмеженням полягає у волевиявленні власника: обмеження права договором це добровільна згода на обмеження правомочностей (оренда, застава), яка є правомірною, тоді як порушення прав це незаконне втручання третіх осіб або неправомірне використання майна, що суперечить закону чи договору. Ключові відмінності:

Обмеження права договором (правомірна дія): власник самостійно вирішує обмежити користування або розпорядження (наприклад, здати квартиру в оренду, передати землю в оренду). Встановлюється договірними відносинами (сервітут, оренда, іпотека). Власник залишається власником, але в певних межах.

Порушення прав власника (неправомірна дія): дії третіх осіб, які заважають власнику володіти, користуватися або розпоряджатися майном (незаконне захоплення, користування без дозволу, перешкоджання доступу). Порушує норми цивільного права.

Яке саме право позивача порушене фактом укладення договору на момент його підписання не деталізовано, оскільки нікчемними вказані договори не є, а правові наслідки на підставі оспорюваних договорів згідно з даним позовом щодо створення фермерського господарства, сплати ним орендної плати, створення робочих місць настали, що як наслідок повністю суперечить усім описаним домислам позивача про оману.

Щодо відсутності фіктивного умислу і підстав для недійсності договору позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України. У даному випадку правові наслідки, які мали б виникнути на підставі договорів оренди укладених з ОСОБА_1 , настали: створення фермерського господарства, сплата ним орендної плати підтверджено Буцькою селищною радою, створення робочих місць доведено звітами про податки з заробітної плати, наявність майна доведено звітом про фінансові результати. Тому відповідач-1 підстав для недійсності договорів не вбачає. Копії заяв з обґрунтуваннями площі ділянок, перспектив діяльності господарства позивачем додано у додатку № 17 до позовної заяви.

Щодо права особи розпоряджатись своєю власністю, майном, майновими правами у постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 922/3059/16 викладено такі правові висновки: специфіка правового статусу фермерського господарства щодо суб`єктного складу членів фермерського господарства зумовлює неможливість набуття статусу члена господарства юридичними особами та особами, не пов`язаними родинними або сімейними зв`язками з існуючими членами господарства (п. 144); поза межами сімейних/родинних зв`язків такий суб`єкт господарювання існувати не може, адже якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом, діяльність фермерського господарства припиняється (пункт 4 частини першої статті 35 Закону України «Про фермерське господарство») (п. 145). У пункті 146 вказаної Постанови зазначено, що відповідні обмеження щодо суб`єктного складу членів фермерського господарства (за винятком набуття членства юридичною особою) не стосуються у випадку, коли частка в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства належить 100 % одній особі. У такому разі зазначена особа за аналогією механізму відчуження частки учасником товариства з обмеженою відповідальністю, визначеною статтею 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», може відчужити належну їй частку (100 %) іншій особі не обов`язково члену своєї сім`ї, адже бути головою фермерського господарства має право будь-яка особа і не вимагається, щоб вона була пов`язана родинними/сімейними стосунками з відчужувачем частки в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства. Оскільки у даному випадку засновник фермерського господарства ОСОБА_1 володів 100 % часткою у складеному капіталі господарства, то мав усі відповідні правомочності для його продажу будь-якій іншій особі виходячи зі своєї волі. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону «Про фермерське господарство», членами фермерського господарства (ФГ) не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). З урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, у постановах Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19. У своїх правових позиціях постанови Верховного Суду України у справі № 922/1130/23 підтверджено можливість одноразового використання права позаконкурсного отримання земельних ділянок для створення фермерського господарства без обмеження у кількості самих ділянок, на основі яких створюється фермерське господарство.

Отже, з огляду на те, що на підставі одночасно укладених договорів, в один день, ОСОБА_1 реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства та отримав в оренду земельні ділянки, право оренди яких було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вперше і одноразово, у жодному випадку не повторно, оскільки з 30.07.2013 (дати створення суб`єкта господарювання) фермерське господарство набуло статусу користувача земельними ділянками наданими ОСОБА_1 для створення фермерського господарства згідно з вимогами чинного законодавства з усіма правами та обов`язками орендаря, передбаченими оспорюваними договорами оренди, в тому числі бути відповідачем чи позивачем у разі порушення прав чи інтересів у процесі здійснення орендних правовідносин, відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі через безпідставність та необґрунтованість.

Відповідач-2 Головне управління просить відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав. Так, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Черкаській області з заявами від 05.03.2013 про надання дозволу на виготовлення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності площею 12,7265 га, площею 10,5328 га, площею 20,4788 га, площею 99,0949 га гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за рахунок земель резервного фонду сільськогосподарського призначення Буцької селищної ради (за межами населеного пункту) Маньківського району Черкаської області на умовах довгострокової оренди.

Чинним, на час винесення наказів та укладання договорів оренди, земельним законодавством передбачалась можливість надання фізичній особі земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення торгів.

Наказами Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 16.04.2013 № ЧК/7123155300:02:002/00000001, № ЧК/7123155300:02:002/00000002, № ЧК/7123155300:02:002/00000003, № ЧК/7123155300:02:002/00000005 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» було надано дозвіл гр. ОСОБА_1 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки в адміністративних межах Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області, за межами населеного пункту із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

У подальшому до Головного управління Держземагентства у Черкаській області надійшли заяви від гр. ОСОБА_1 про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення зазначених земельних ділянок.

Частиною 13 статті 123 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що підставою відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Враховуючи, що законодавством передбачено можливість передачі фізичним особам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, а також визначено вичерпний перелік підстав для відмови у затвердженні землевпорядної документації, за результатами розгляду проєктів відведення та відповідно до чинного на той час законодавства Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області було прийнято накази від 27.06.2013 № ЧК/7123155300:02:002/00000090, № ЧК/7123155300:02:002/00000091, № ЧК/7123155300:02:002/00000093, № ЧК/7123155300:02:002/00000094 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду».

На виконання даних наказів 27.06.2013 між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 було укладено 4 договори оренди землі для ведення фермерського господарства терміном на 21 рік.

Головне управління зазначає, що окрім того, Буцька селищна рада рішенням від 23.02.2018 № 3-11/VII «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» вирішила доручити виконавчому комітету Буцької селищної ради об`єднаної територіальної громади звернутися до Головного управління з клопотанням про передачу у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 1190 га, які розташовані в адмінмежах Буцької селищної ради об`єднаної територіальної громади за межами населених пунктів смт. Буки, с. Кути, с. Багва, с. Улянівка.

Відповідно до вказаного рішення 26.02.2018 Буцька селищна рада звернулась до Головного управління з клопотанням про передачу у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 1190 га, які розташовані в межах Буцької селищної ради об`єднаної територіальної громади за межами населених пунктів АДРЕСА_1 .

Наказом Головного управління від 05.06.2018 № 23-2200/14-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» було передано Буцькій селищній раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1633,0679 га, які розташовані в адміністративних межах Буцької селищної ради, Багвянської та Кутівської сільських рад Маньківського району Черкаської області згідно з актом приймання-передачі, зокрема земельні ділянки з кадастровими номерами 7123155300:02:002:0167, 7123155300:02:002:0166, 7123155300:02:001:0444, 7123155300:02:001:0447.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. За даними Державного земельного кадастру спірні земельні ділянки віднесені до категорії земель землі сільськогосподарського призначення; цільове призначення для ведення фермерського господарства.

В результаті інформаційного обміну з органом, що здійснює реєстрацію права власності на нерухоме майно, надійшла інформація про зареєстроване право власності на вищевказані земельні ділянки за Буцькою селищною радою.

Також, у відомостях Державного земельного кадастру наявна інформація щодо зареєстрованого 24.07.2013 речового права оренди на земельні ділянки терміном до 24.07.2034 за ОСОБА_1 . Зокрема, під час реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7123155300:02:002:0167 було зареєстровано обмеження у її використанні, а саме охоронна зона навколо (уздовж) об`єкта енергетичної системи, площа земельної ділянки, на яку поширюється дія обмеження 1,0315 га, строк дії безстроково.

Відповідач-3 відзиву на позов не надав. Суд зауважує, що ОСОБА_2 , який приймає участь у справі як адвокат Телепенька Володимира Леонідовича, є засновником ФГ «Вершина-2».

Фактичні обставини справи.

Наказами Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 16.04.2013 №№ ЧК/7123155300:02:002/00000001, ЧК/7123155300:02:001/00000002, ЧК/7123155300:02:002/00000003, ЧК/7123155300:02:001/00000005 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» було надано дозвіл гр. ОСОБА_1 на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду розташованих в адміністративних межах Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області, за межами населеного пункту із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства

В подальшому до Головного управління Держземагентства у Черкаській області надійшли заяви від гр. ОСОБА_1 про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. До заяв було долучено витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку на кожну земельну ділянку.

За результатами розгляду проєктів Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області було прийнято накази від 27.06.2013 №№ ЧК/7123155300:02:002/00000090, ЧК/7123155300:02:001/00000091, ЧК/7123155300:02:002/00000093, ЧК/7123155300:02:001/00000094 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» та надано в оренду терміном на 21 рік земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Буцької селищної ради Уманського (Маньківського) району Черкаської області.

27.06.2013 між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) відповідно до зазначених наказів від 27.06.2026 за згодою сторін були укладені договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення фермерського господарства, що розташовані за межами населеного пункту в адміністративних межах Буцької сільської ради Маньківського району Черкаської області

з кадастровим номером 7123155300:02:002:0167 площею 12,7265 га,

з кадастровим номером 7123155300:02:001:0447 площею 20,4788 га,

з кадастровим номером 7123155300:02:002:0166 площею 10,5328 га,

з кадастровим номером 7123155300:02:001:0444 площею 99,0949 га.

Відповідно до п. 14, 16 оспорюваних договорів земельна ділянка передається в оренду для сільськогосподарського призначення. Цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Відповідно до п. 27 договорів право на оренду земельної ділянки державної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано в заставу.

Відповідно до п. 30 договорів орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; отримувати продукцію і доходи; передавати в суборенду земельні ділянки або їх частини без зміни цільового призначення, за погодженням з орендодавцем.

Відповідно до п. 41 договорів договір оренди землі набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, право оренди на зазначені земельні ділянки гр. ОСОБА_1 зареєстрував в державному реєстрі речових прав 24.07.2013.

30.07.2013 ОСОБА_1 зареєстрував юридичну особу Фермерське господарство «Вершина-2». Тобто реалізував надане йому законом право на здійснення фермерської діяльності шляхом створення фермерського господарства, а перехід права користування спірними земельними ділянками до ФГ відбувся в силу прямих приписів Закону України «Про фермерське господарство». При цьому не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено частиною першою статті 8-1 Закону України «Про оренду землі» (Закон № 161-XIV), а здійснюється встановлений нормами Закону № 973-IV перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. Такий перехід відбувається в силу норм Закону № 973-IV та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Відповідно до ст. 15-1, 117 та 122 Земельного кодексу України та на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад» Головним управлінням наказом від 05.06.2018 № 23-2200/14-18-СГ було передано Буцькій селищній раді 1633,0679 га земель сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаній територіальній громаді у тому числі і вищезазначені земельні ділянки.

Тобто, розпорядження переданими земельними ділянками відноситься до повноважень Буцької селищної ради.

При зверненні 05.03.2013 ОСОБА_1 із заявами про отримання у користування земельних ділянок він зазначив, що має намір створити фермерське господарство для забезпечення добробуту його сім`ї на основі трудової участі її членів у сільському господарстві та одержання прибутку шляхом виробництва сільськогосподарської продукції з подальшою її реалізацією державі та на місцевих ринках. До заяв додано копії диплому про закінчення у 2012 році ОСОБА_1 . Уманського національного університету садівництва та отримання вищої освіти за спеціальністю «Агрономія», трудової книжки, в якій останній запис про призначення на роботу агрономом у СФГ «Вершина» 15.06.2012 із підписом директора ОСОБА_3 .

Прокурор стверджує, що ГУ Держземагенства в Черкаській області при наданні в оренду спірних земельних ділянок не перевірило належним чином заяви ОСОБА_1 щодо обґрунтування розмірів земельних ділянок та можливість їх обробітку саме для здійснення фермерського господарства, що спричинило в подальшому неправомірність такої передачі земельних ділянок в оренду, оскільки орендар не мав наміру здійснювати фермерське господарство самостійно, а передав у фактичне користування іншій особі.

Вказане свідчить про істотне порушення умов та підстав надання земельних ділянок, та є самостійною підставою для припинення права користування ними та повернення земель у розпорядження власника, Буцької селищної ради.

За даними Буцької селищної ради, упродовж 2019 2025 років орендну плату за користування земельними ділянками сплачує ФГ «Вершина-2».

За даними ЄДР ФГ «Вершина-2» (код ЄДРПОУ 38656396) зареєстровано 30.07.2013, станом на 30.07.2013 ОСОБА_1 є засновником ФГ «Вершина-2». Керівником господарства значиться ОСОБА_3 .

Як вбачається з витягу ЄДР з інформацією станом на 20.01.2015 відбулась зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи датована 20.01.2015. З урахуванням вказаних змін засновником Фермерського господарства «Вершина-2» зазначено ОСОБА_2 , керівник господарства ОСОБА_3 .

Відповідач надав копію договору купівлі-продажу частки у Статутному капіталі Господарства від 16.01.2015, за умовами якого ОСОБА_1 (продавець) передав у власність ОСОБА_2 (покупець) 100 % від частки, що належить йому у статутному капіталі ФГ. Того ж дня, згідно з протоколом загальних зборів ФГ «Вершина-2» ОСОБА_1 вийшов зі складу учасників ФГ «Вершина-2».

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, Власник Буцька селищна рада, право оренди земельних ділянок зі строком дії: 24.07.2034 зареєстровано за Орендарем: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_2 .

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України.

За змістом статті 22 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

У статті 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Так, відповідно до положень статей 22, 31, 93, 124 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до положень частин другої, третьої статті 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У частині третій статті 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Аналогічні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Як уже зазначалося, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом.

У статті 1 Закону № 973-IV (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Відповідно до положень статті 8 зазначеного Закону № 973-IV після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

В абзацах 1, 2 частини першої статті 7 Закону № 973-IV визначено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк, і в разі її задоволення, дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).

Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (статті 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального щодо статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV, заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

ОСОБА_1 належного обґрунтування розмірів земельних ділянок не надав, перспективи діяльності фермерського господарства не обґрунтував, не подав доказів можливості обробляти значний розмір земельних ділянок, зокрема, трудових ресурсів та матеріально технічної бази.

Суд доходить висновку, що ОСОБА_1 отримав у користування земельні ділянки площею 142 га для створення фермерського господарства поза конкурсною процедурою, що відповідно до вимог земельного законодавства має винятковий характер та пов`язується з необхідністю забезпечення створення і діяльності нового суб`єкта господарювання, та визнає доведеними обставини про відсутність у ОСОБА_1 наміру самостійного ведення фермерського господарства. ОСОБА_1 створено Фермерське господарство «Вершина-2», засновником якого він виступив, однак керівником призначено ОСОБА_3 , який одночасно з 07.09.2000 є засновником та керівником іншого фермерського господарства, згідно з записом трудової книжки ОСОБА_1 призначено на посаду агронома ФГ «Вершина» за підписом директора ОСОБА_3 , тобто перебував та на час розгляду справи перебуває у трудових відносинах з ОСОБА_3 20.01.2015 відбулася зміна засновника ФГ «Вершина-2» з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 , який є сином керівника цього господарства ОСОБА_3 , отже фактично дії ОСОБА_1 мали на меті отримання земельних ділянок на поза конкурентних засадах, фіктивність наміру створення фермерського господарства, формальне його створення та подальше відчуження з метою збільшення площі земельних ділянок для обробітку ФГ «Вершина».

Щодо відчуження відповідачем-1 корпоративних прав фермерського господарства на користь ОСОБА_2 суд зазначає, що відповідачем наведено правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 07.10.2021 у справі № 922/3059/16, спір у якій стосувався справи про банкрутство фізичної особи-підприємця та статусу статутного капіталу як спільного майна подружжя відповідно до положень СК України, а тому правова позиція у справі не може бути релевантною до спірних правовідносин у даній справі. Водночас, відповідно до позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 904/1615/22 з огляду на правовий статус фермерського господарства юридичної особи, зокрема особливості суб`єктного складу фермерського господарства (який обумовлюється сімейно - або родинно трудовим характером), частка у складеному капіталі фермерського господарства не може бути відчужена особам, які не є членами сім`ї або родини, юридичним особам, а також особам, які не є громадянами України. Слід зазначити, що в межах даного спору питання правомірності відчуження частки у статутному капіталі фермерського господарства не досліджується.

Щодо вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди.

Відповідно до постанови Верховного суду від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18 наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань. Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Згідно зі ст. 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду. Згідно з ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього Кодексу. Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Пунктами «г», «д» ч. 3 ст. 152 ЗК України в якості способів захисту прав на землю передбачено: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади; визнання угоди недійсною; застосування інших, передбачених законом, способів.

Пунктами 2, 4, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України в якості способів захисту цивільних прав передбачено: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Оскільки земельні ділянки були отримані ОСОБА_1 незаконно, оскільки останній не мав наміру створювати фермерське господарство та займатися вирощуванням культур, після чого фактично передав земельні ділянки у користування ФГ «Вершина-2», то в даному випадку вказані договори про оренду земельних ділянок з кадастровими номерами підлягають визнанню недійсними з подальшим внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Стаття 216 ЦК України визначає загальні наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких він укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом з тим реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Щодо участі прокурора.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Буцької селищної ради.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

За положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Так, першим із вказаних елементів є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення згаданого елемента є поняття «інтерес держави». У рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти росії», заява № 42454/02, п. 35).

За приписами ст. 13, 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Поряд із цим, інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону.

У даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу) відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження землями в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів. Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю реалізується виключно відповідно до закону.

Аналогічні права на землі та порядок розпорядження ними закріплені в ст. 324 ЦК України. Незаконна передача в довгострокову оренду землі ослаблює економічні основи держави, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією компетенції.

Відповідач отримуючи в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства взагалі не мав на меті його створення та подальшого здійснення обробітку.

Другим елементом, який становить невід`ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також його відсутність.

Отже, при визначенні вказаного елемента підлягає з`ясуванню питання наявності уповноваженого органу та вжиття ним заходів із захисту порушених інтересів.

Таким органом у спірних правовідносинах є Буцька селищна рада, зважаючи на те, що спірні земельні ділянки належать до комунальної власності.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично дає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави чи територіальної громади, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен вказати їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Уманською окружною прокуратурою до Буцької селищної ради 27.08.2024 за № 53/3 605 вих-24 скеровано лист, у якому повідомлено про порушення вимог чинного законодавства та запитано щодо вжиття заходів щодо припинення порушення.

Згідно з інформацією Буцької селищної ради від 09.09.2024 № 02-25/1294 заходи не вживалися, у зв`язку з чим Буцька селищна рада просить здійснювати представництво в суді інтересів держави в межах повноважень, визначених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, Буцька селищна рада повідомлена про наявність порушення, разом з тим заходи реагування нею, як уповноваженим органом на даний час не вжито.

Буцька селищна рада у своїй інформації, наданій на запит Уманської окружної прокуратури від 25.11.2025 № 53/3 631 вих-25 повідомила, що самостійно заходи щодо визнання недійсними договорів оренди землі, укладених між Телепеньком В.Л. та ГУ Держгеокадастру у Черкаській області не вживала та просить Уманську окружну прокуратуру здійснювати представництво законних інтересів Буцької селищної ради відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на викладене, у ході листування, яке здійснювалося на підставі абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором встановлено порушення інтересів держави та невжиття вказаним компетентним органом заходів, спрямованих на захист цих інтересів.

Оскільки підстави для представництва інтересів держави були встановлені, прокуратурою, на виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 29.12.2025 повідомлено позивача про звернення до суду з позовом.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 у справі № 3-28/2024 (59/24) (Рішення від 03.12.2025) за конституційною скаргою ТОВ «Рейнір Бізнес Груп» щодо відповідності Конституції України приписів абз. 1 ч. 3, абз.абз. 1, 2, 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів держави в суді має виключний характер та допускається лише за наявності обґрунтованих підстав, які підлягають перевірці і підтвердженню судом. У Рішенні від 03.12.2025, суд також зазначив, що прокурор не може підміняти собою органи державної влади чи місцевого самоврядування, а реалізує представництво тільки у разі об`єктивної неможливості ефективного захисту інтересів держави іншими суб`єктами. Також Конституційним Судом України звернуто увагу на те, що до об`єктів, які мають особливе значення для суспільства та держави і перебувають під посиленим публічним захистом, належать, зокрема, підприємства та об`єкти, пов`язані з використанням земель, що мають стратегічне, історико-культурне, природоохоронне або інше суспільно значиме призначення. Конституційний Суд орієнтовно відніс до таких об`єктів підприємства та установи у сфері транспорту, енергетики, оборони, зв`язку, а також об`єкти життєзабезпечення, інфраструктури та землі, що мають особливу цінність для територіальної громади чи держави, наголосивши на необхідності забезпечення балансу між приватними інтересами та публічними потребами.

У спірних правовідносинах ця виключність повноважень прокурора підтверджується тим, що земельна ділянка була отримана ОСОБА_1 поза конкурсом, всупереч законодавчо встановленим процедурам та принципам відкритості і прозорості розпорядження державними землями. Отримання землі поза конкурсом позбавляє державу можливості об`єктивно оцінити відповідність кандидата на землекористування встановленим критеріям та рівень реального наміру вести фермерське господарство.

Втручання прокурора є обґрунтованим і правомірним у цій справі, оскільки державні органи, відповідальні за надання земельних ділянок, не забезпечили належний захист державних інтересів, допустивши їх незаконне відчуження поза конкурсом. Така ситуація створює реальну загрозу неправомірного користування земельною ділянкою, порушення прав територіальної громади та держави, а також недотримання законних процедур, передбачених законом для передачі землі у користування. Таким чином, звернення прокурора є виключним, законним та необхідним заходом захисту державних інтересів, оскільки інші суб`єкти або органи влади не забезпечили їх належного і своєчасного захисту, а фактично вчинене розпорядження землею має ознаки незаконності та зловживання правом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03.12.2025 також зауважив, що оскаржувані приписи ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», визнані неконституційними та втрачають чинність з 01.01.2027 та не впливають на правовідносини, які виникли під час їх чинності, що підтверджує правомірність звернення прокурора.

Щодо строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦПК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У ст. 257 ЦПК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша ст. 261 ЦК України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14 85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): «позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

Крім того, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у разі звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Уманською окружною прокуратурою в межах реалізації повноважень, передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вивчалося питання щодо необхідності приведення розміру орендної плати відповідно до умов визначених Податковим кодексом України та договорами оренди. З указаною метою 29.03.2024 за № 53/3-245 вих 24 до Буцької селищної ради скеровано запит щодо надання інформації про приведення у відповідність до діючої нормативної грошової оцінки земельних ділянок 7123155300:02:002:0167 площею 12,7265 га, 7123155300:02:001:0447 площею 20,4788 га,7123155300:02:002:0166 площею 10,5328 га, 7123155300:02:001:0444 площею 99,0949 га.

Згідно з листом Буцької селищної ради від 04.04.2024 № 02-25/245 (надійшов до Уманської окружної прокуратури 08.04.2025, вхідний № 3790 24.) за наявними даними фінансового відділу орендна плата від ОСОБА_1 не надходить взагалі, натомість по незрозумілим причинам орендна плата за користування земельними ділянками надходить від СФГ «Вершина», ФГ «Вершина - 1», ФГ «Вершина - 2».

В подальшому, згідно з отриманою інформацією від Головного управління ДПС у Черкаській області за даними аналітично-інформаційних систем до органів ДПС подано податкові декларації з плати за землю та нараховано орендну плату за земельні ділянки 7123155300:02:002:0167 площею 12,7265 га, 7123155300:02:001:0447 площею 20,4788 га,7123155300:02:002:0166 площею 10,5328 га, 7123155300:02:001:0444 площею 99,0949 га ФГ «Вершина-2».

Таким чином, 08.04.2024, після отримання інформації здобутою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо сплати орендної плати ФГ «Вершина - 2», а не Телепеньком В.Л. стало відомо про порушення інтересу держави, яке полягає у фактичному використанні земельних ділянок саме фермерським господарством та, як було встановлено на той час, без будь-яких правових підстав.

Враховуючи викладене, Уманською окружною прокуратурою встановлено реальну (повноцінну, достовірну) інформацію про вчинені порушення, яка стала підставою вжиття представницьких повноважень, 08.04.2024, що підтверджується вхідним штампом Уманської окружної прокуратури (від 08.04.2024 № 3790-24) на листі Буцької селищної ради від 04.04.2025 № 02-25/245.

Також варто звернути увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

З урахуванням викладених обставин, суд визнає поважними причини пропуску строку позовної давності.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються відомості про розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 27.06.2013, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 7123155300:02:002:0167 площею 12,7265 га, що розташована за межами населеного пункту на території Буцької селищної ради Уманського району Черкаської області.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 27.06.2013, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 7123155300:02:001:0447 площею 20,4788 га, що розташована за межами населеного пункту на території Буцької селищної ради Уманського району Черкаської області.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 27.06.2013, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 7123155300:02:002:0166 площею 10,5328 га, що розташована за межами населеного пункту на території Буцької селищної ради Уманського району Черкаської області.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 27.06.2013, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 7123155300:02:001:0444 площею 99,0949 га, що розташована за межами населеного пункту на території Буцької селищної ради Уманського району Черкаської області.

Зобов`язати Фермерське господарство «Вершина - 2» (код ЄДРПОУ 38656396) повернути Буцькій селищній раді (код ЄДРПОУ 39765890), шляхом підписання акту прийому-передачі земельну ділянку з кадастровим номером 7123155300:02:002:0167 площею 12,7265 га, що розташована за межами населеного пункту на території Буцької селищної ради Уманського району Черкаської області.

Зобов`язати Фермерське господарство «Вершина - 2» (код ЄДРПОУ 38656396) повернути Буцькій селищній раді (код ЄДРПОУ 39765890), шляхом підписання акту прийому-передачі земельну ділянку з кадастровим номером 7123155300:02:001:0447 площею 20,4788 га, що розташована за межами населеного пункту на території Буцької селищної ради Уманського району Черкаської області.

Зобов`язати Фермерське господарство «Вершина - 2» (код ЄДРПОУ 38656396) повернути Буцькій селищній раді (код ЄДРПОУ 39765890), шляхом підписання акту прийому-передачі земельну ділянку з кадастровим номером 7123155300:02:002:0166 площею 10,5328 га, що розташована за межами населеного пункту на території Буцької селищної ради Уманського району Черкаської області.

Зобов`язати Фермерське господарство «Вершина - 2» (код ЄДРПОУ 38656396) повернути Буцькій селищній раді (код ЄДРПОУ 39765890), шляхом підписання акту прийому-передачі земельну ділянку з кадастровим номером 7123155300:02:001:0444 площею 99,0949 га, що розташована за межами населеного пункту на території Буцької селищної ради Уманського району Черкаської області.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , д.н. ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Черкаської обласної прокуратури (18000, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 286, код ЄДРПОУ 02911119, р/р UA138201720343160001000003751 в Державній казначейській службі України у м. Київ) 9689,60 грн витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Фермерського господарства «Вершина - 2» (код ЄДРПОУ 38656396, вул. Шкільна, 3, с-ще Буки, Уманський р-н, Черкаська обл., 20114) на користь Черкаської обласної прокуратури (18000, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 286, код ЄДРПОУ 02911119, р/р UA138201720343160001000003751 в Державній казначейській службі України у м. Київ) 9689,60 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 03 листопада 2026 року.

Суддя О.В. Чевгуз