Решение № 141144582, 12.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.10.2026Справа № 910/6667/26За позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-сервісна компанія «Еско-Північ»

про стягнення 18324766,50 грн

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - Кухтик В.М.,

від відповідача - Жданова В.П.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-сервісна компанія «Еско-Північ» (далі - відповідач) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - позивач) 3115645,48 грн 3% річних, нарахованих за період з 01.01.2018 до 15.05.2026, та 15209121,02 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з січня 2018 року до квітня 2026 року, за прострочення оплати наданих позивачем послуг з розподілу гарантованої потужності у квітні 2017 року на підставі договору транспортування природного газу №1512000784 від 17.12.2015 (далі - Договір).

Позивач зазначив, що рішенням Господарського суду м. Києва від 09.02.2026 у справі № 910/11093/25 підтверджено наявність заборгованості відповідача за вказані послуги у сумі 12408189,85 грн, яку відповідач повинен був оплатити ще у квітні 2017 року, однак оплата цієї заборгованості відбулася лише 11.06.2026 після відкриття провадження у цій справі.

Відповідач позов не визнав. Свої заперечення мотивував тим, що відповідач дізнався про свій обов`язок сплатити на користь позивача вищевказаної суми боргу з дати винесення судового рішення у справі № 910/11093/25, а саме - з 09.02.2026. Тому саме з цієї дати розпочалося прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, передбаченого рішенням Господарського суду м. Києва від 09.02.2026 у справі №910/11093/25.

Крім того, відповідачем разом із відзивом на позов 19.06.2026 була подана заява про застосування строків позовної давності у цій справі.

Відповідач вказав, що послуги з розподілу гарантованої потужності, на заборгованість з якої були нараховані інфляційні втрати та 3% річних, були надані позивачем у квітні 2017 року. Згідно з рішенням господарського суду, яким було присуджено до стягнення спірної суми заборгованості, датою виникнення зобов`язання у відповідача здійснити оплату є дата набрання чинності тарифу - 01.04.2017. Тому, на думку відповідача, викладеній у наведеній заяві про застосування строків давності, загальний трирічний строк позовної давності для стягнення інфляційних втрат та 3% річних закінчився 1 квітня 2020 року. У червні 2026 року відповідачем повністю була погашена заборгованість, на яку нараховані спірні інфляційні втрати та 3% річних.

У відповіді на відзив позивач вказує, що рішення Господарського суду м. Києва від 09.02.2026 у справі №910/11093/25 не є рішенням, яке породило відповідне зобов`язання у відповідача, а лише захистило невизнані з боку відповідача права позивача. Цим рішенням була стягнута заборгованість за Договором за період з 01.04.2017 до 27.04.2017 включно, а відтак твердження відповідача про початок прострочення оплати з 09.02.2026 є хибним.

Позивач стверджує, що відповідач був обізнаний про те, що подаючи у квітні 2017 року видобутий природний газ на точку входу до газотранспортної системи споживає платну послугу, за яку у нього виникають зобов`язання її оплатити. Так само відповідач був обізнаний, що допускає перевищення обсягу потужності, подаючи природний газ, а тому безпідставними є його твердження про необізнаність щодо наявності спірного грошового зобов`язання.

Щодо строків позовної давності, то позивач зазначив, що прострочення грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а тому право на позов про стягнення інфляційних втрат та 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Позивач зауважив, що законодавством України продовжувалися строки позовної давності на строк дії карантину та введення воєнного стану в Україні, загалом до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинявся.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

17.12.2015 між позивачем як оператором та відповідачем як замовником було укладено Договір, за яким позивач надавав відповідачу послуги транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому Договорі, а відповідач зобов`язувався сплачувати у встановлену в цьому Договорі порядку вартість таких послуг.

Пунктом 2.3 Договору визначено послуги, які могли бути надані відповідачу за цим Договором, зокрема - послуга замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи (далі - розподіл потужності).

Відповідно до пункту 7.1 Договору вартість послуги розподілу потужності розраховується за тарифами, які встановлюються регулятором.

Згідно з пунктом 7.3 Договору тарифи, передбачені пунктом 7.1 цього розділу, є обов`язковими для сторін з дати набрання чинності постановою регулятора щодо їх встановлення. Визначена на їх основі вартість послуг застосовується сторонами при розрахунках за послуги згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до пункту 8.3 Договору вартість договірної потужності на період газового місяця визначається як сума вартості договірної потужності за кожен день газового місяця. Оплата вартості договірної потужності відповідачем здійснюється на підставі рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів в сумі вартості замовленої потужності на період газового місяця на рахунок позивача на умовах 100% попередньої оплати за п`ять робочих днів до початку газового місяця, у якому буде забезпечуватись доступ до потужностей. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться відповідачем до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

В судовому порядку, в межах справи №910/11093/25 Господарським судом міста Києва, вирішувався спір про стягнення з відповідача на корись позивача 13732187,95 грн заборгованості за договором транспортування природного газу №1512000784 від 17.12.2015 за період - квітень 2017 року.

При розгляді справи №910/11093/25 господарськими судами першої та апеляційної інстанції було встановлено наступне.

Відповідачу, як газовидобувному підприємству, у квітні 2017 року забезпечено доступ до потужності газотранспортної системи та позивачем розподілено потужність точки входу до газотранспортної системи шляхом прийняття від відповідача поданого ним на точку входу природного газу у загальному обсязі 38556,233 тис. куб. м, що підтверджується інформацією зі Звіту про власний видобуток, транспортування та передачу природного газу ТОВ «Еско-Північ» №1 від 05.05.2017 за квітень 2017 року, а також актом приймання-передачі природного газу в обсязі 37174,361 тис. куб. м. за квітень 2017 року від 03.05.2017, укладеного між відповідачем та УМГ «Харківтрансгаз» та актом приймання-передачі природного газу в обсязі 1 381,872 тис. куб. м. за квітень 2017 року від 04.05.2017, укладеного між відповідачем та УМГ «Київтрансгаз».

Зокрема, зафіксувавши у Звіті про власний видобуток, транспортування та передачу природного газу ТОВ «Еско-Північ» №1 від 05.05.2017, а також в актах приймання-передачі природного газу за квітень 2017 року від 03.05.2017 та від 04.05.2017 передачу на точці входу до газотранспортної системи природного газу в загальному обсязі 38556,233 тис. куб. м., відповідач сам підтвердив передачу на точці входу до газотранспортної системи природного газу у вказаному обсязі, для чого скористався забезпеченим йому доступом до потужності точки входу.

Судом встановлено факт надання позивачем відповідачу послуг з розподілу потужності у квітні 2017 року в обсязі 38556,233 тис.куб.м.

При цьому, судом було зазначено, що ані положення Договору, ані положення Кодексу ГТС, ані будь який нормативно-правовий акт не дають відповідачу право користуватись потужністю газотранспортної системи безкоштовно, тим більше, що така потужність ГТС надається відповідачу для забезпечення ведення ним власної господарської (підприємницької) діяльності.

Доводи ТОВ «Еско-Північ» з посиланням на те, що додаток 1 до Договору щодо розподілу потужності природного газу не укладався, а тому сторони не узгодили величини послуг гарантованої потужності у квітні 2017 року, суд вважає необґрунтованими, оскільки неукладеність додатку 1 до Договору не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплатити фактично отримані від позивача послуги за договором, ураховуючи, що саме відповідачу необхідно було здійснити замовлення договірної потужності, але останній цього не зробив.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/11093/25 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ «ЕСКО-ПІВНІЧ» на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» 12408189,85 грн заборгованості за надані послуги з розподілу гарантованої потужності у квітні 2017 року на підставі Договору.

Судом у вищезазначеній справі встановлено наявність тривалого порушення грошового зобов`язання відповідача, яке підлягало виконанню у квітні 2017 року, натомість не визнавалось та не виконувалось зобов`язаною стороною, чим порушувались права кредитора у такому зобов`язанні.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Станом на момент здійснення позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат - 15.05.2026 відповідач рішення Господарського суду м. Києва від 09.02.2026 не виконав, стягнуту заборгованість у сумі 12408189,85 грн не сплатив.

У зв`язку із тривалістю прострочення виконання зобов`язання позивач скористався своїм правом на нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства, а згідно ч. 2 ст. 625 цього кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати та три проценти річних за частиною другою статті 625 ЦК України слід нараховувати до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Такі висновки міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15- ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17, тощо).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

З огляду на вказане, позивачем було нараховано відповідачу три проценти річних від простроченої суми у розмірі 3115645,48 грн (за період з 01.01.2018 по 15.05.2026) та інфляційні втрати в сумі 15209121,02 грн (за період з січня 2018 року по квітень 2026 року), розрахунки яких додаються.

Заперечуючи проти позову відповідач вдається до міркувань відносно того, що на його думку виходячи з рішення суду у справі №910/11093/25 від 09.02.2026, на яке посилається позивач у позовній заяві вбачається, що датою виникнення грошового зобов`язання у відповідача є дата набрання чинності тарифу 01.04.2017. Втім, у позивача відсутні будь-які докази, які б вказували про обізнаність відповідача про наявну у нього заборгованість у розмірі 12408189 грн 85 коп. саме 01.04.2017 (листи, претензії чи рахунки- фактур, тощо).

Відповідач зазначає, що відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, якщо виходити із строків порушення зобов`язання саме з 01.04.2017, тоді строк позовної давності для звернення позивача до суду щодо окремого стягнення 3% річних та інфляційних втрат повністю сплив ще 01.04.2020.

Відповідач зауважує, що оскільки предметом позовної заяви є розрахунок 3% річних та інфляційних втрат саме зі стягнутої судом суми заборгованості за надані послуги з розподілу потужності у квітні 2017 року у сумі 12408189,85 грн, згідно рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/11093/25, а отже, відповідач дізнався про свій обов`язок сплатити на користь позивача 12408189,85 грн саме з дати винесення вищевказаного рішення 09.02.2026.

З огляду на це відповідач вважає, що саме з 09.02.2026 розпочалося прострочення виконання відповідачем зобов`язання, передбаченого рішення Господарського суду м. Києва від 09.02.2026 у справі № 910/11093/25.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/11093/25 не є рішенням, яке породило відповідне зобов`язання у відповідача, а лише захистило невизнані права позивача з боку відповідача.

Так, у згаданому рішенні встановлено таке. Внаслідок укладення договору транспортування природного газу №1512000784 від 17.12.2015, між сторонами згідно із пунктом 1частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки. Так, за умовами Договору та Кодексу ГТС розподіл потужності точки входу в газотранспортну систему здійснюється на платній основі шляхом надання відповідної послуги, без надання якої, відповідач не міг здійснювати постачання природного газу власного видобутку. За таких обставин, ураховуючи встановлені вище обставини, суд вважає доведеним факт надання позивачем відповідачу послуг з розподілу потужності у квітні 2017 року в обсязі 38 556,233 тис. куб.м.

Відповідно до умов п. 7.1 Договору вартість послуг розраховується: розподіл потужності - за тарифами, які встановлюються регулятором. Суд зазначає, що тариф, який був встановлений НКРЕКП постановою №348 від 28.03.2017, діяв з 01.04.2017 до 27.04.2017 включно, відповідно, на момент спірних правовідносин вказана постанова в частині тарифу для точок входу у розмірі 296,80 грн (без ПДВ) за 1000 куб. м на добу була чинною, що відповідачем не заперечується.

Як вбачається із наданої позивачем інформації про використання відповідачем потужностей ГТС щодобово у квітні 2017 року у вигляді таблиці, у період з 01.04.2017 по 27.04.2017 відповідач отримав послуги з розподілу потужності в обсязі 34838,808 тис. куб. м., що дорівнює 12408189,85 грн з ПДВ (34 838,808 тис. куб. м. * 296,80 грн + 20% ПДВ).

Проте, відповідач оплату за надані позивачем послуги з розподілу потужності у квітні 2017 року не здійснив, внаслідок чого, за висновком суду у справі №910/11093/25, у відповідача утворилась заборгованість у сумі 12408189,85 грн.

Отже, рішенням у справі №910/11093/25 чітко встановлено, що зобов`язання з оплати заборгованості за надані послуги з розподілу потужності у квітні 2017 року у розмірі 12408189,85 грн виникли внаслідок укладення договору транспортування, за період з 01.04.2017 до 27.04.2017 включно.

А тому твердження відповідача про те, що з 09.02.2026 розпочалося прострочення виконання відповідачем зобов`язання, передбаченого рішення Господарського суду м. Києва від 09.02.2026 у справі № 910/11093/25 є безпідставними.

Щодо обізнаності відповідача про наявну у нього заборгованість у сумі 12408189,85 грн, то останній був обізнаний про те, що подаючи у квітні 2017 видобутий природний газ на точку входу до газотранспортної системи споживає платну послугу, за яку у нього виникають зобов`язання її оплатити. Так само був відповідач обізнаний, що допускає перевищення обсягу потужності, подаючи природний газ, а тому безпідставними є твердження про необізнаність щодо наявності грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Разом із тим, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності. Тому досліджуючи це питання суд виходить із наступного.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 2 квітня 2020 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану.

Разом із цим, Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі - Закон № 4434-IX) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено.

Закон № 4434-IX було оприлюднено (опубліковано в газеті «Голос України» від 3 червня 2025 року № 108) 3 червня 2025 року, і відповідно до його пункту 2, він набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 4 вересня 2025 року.

Отже, враховуючи вище викладене, положення статей 254, 255 ЦК України, суд зазначає що строк звернення до суду (позовна давність) за спірною вимогою спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 3 вересня 2025 року включно.

Судом встановлено, що з основним зобов`язанням, яке вирішувалось в межах справи №910/11093/25, позивач звернувся 03.09.2025, тобто в межах строків позовної давності.

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19).

Оскільки вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є акцесорними вимогами щодо основного зобов`язання за Договором, і позивачем у даному випадку не було пропущено строки на звернення із вимогами про стягнення основного боргу за Договором, то позивач не втратив право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат у межах строків позовної давності встановлених для їх стягнення.

Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову, а отже за період з 03.06.2023 до 03.06.2026 (день подачі вказаного позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат).

Судом встановлено, що сума основного боргу, що була присуджена до стягнення за рішенням Господарського суду м. Києва від 09.02.2026 у справі №910/11093/25 сплачена відповідачем 11.06.2026 (після відкриття провадження у цій справі) у сумі 12408189,85 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4398_00000/9е2d0e2-21bc-4a22-bfc4-6847c47a0064 від 11.06.2026 (призначення платежу: справа №910/11093/25 від 09.02.2026 сплата зг рішення госп.суду м. Києва заборгованості ТОВ Еско-Північ 30732144 без ПДВ), копію якої долучено самим відповідачем до його відзиву на позовну заяву.

Позивачем, враховуючи вимоги статті 625 Цивільного кодексу України, на суму прострочення нараховано відповідачу:

- за період з 01.01.2018 до 15.05.2026 три проценти річних на загальну суму 3115645,48 грн;

- за період з 01.01.2018 по 30.04.2026 включно інфляційні втрати на загальну суму 15209121,02 грн.

У даному випадку, оскільки позивачем було визначено крайній строк нарахування фінансових санкцій до 15.05.2026, то, відповідно при перерахунку судом 3% річних та інфляційних втрат береться період з 03.06.2023 до 15.05.2026.

За перерахунками суду, з відповідача підлягає стягненню 1097359,91 грн 3% річних та 3527341,03 грн інфляційних втрат. У решті вимог позову суд відмовляє.

Посилання позивача на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, про те, що стягнення інфляційних страт та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим, суд не бере до уваги, оскільки такий висновок було зроблений Верховним Судом ще до набрання чинності Закону № 4434-IX, яким було виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо продовження та зупинення строків позовної давності.

Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними вище висновками.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судовий збір, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на обох сторін пропорційно розміру задоволеним вимогам позову.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-сервісна компанія "Еско-Північ" (м. Київ, вул. Рилєєва, буд. 10-А, 5 поверх, офіс 518; ідентифікаційний код 30732144) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (м. Київ, вул. Кловський Узвіз, 9/1; ідентифікаційний код 30019801) 1097359 (один мільйон дев`яносто сім тисяч триста п`ятдесят дев`ять) грн 91 коп. 3% річних, 3527341 (три мільйона п`ятсот двадцять сім тисяч триста сорок одну) грн 03 коп. інфляційних втрат та 55496 (п`ятдесят п`ять тисяч чотириста дев`яносто шість) грн 41 коп. судового збору.

У решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 03.11.2026.

Суддя Р.Б. Сташків