Решение № 141144342, 21.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2026Справа № 910/19788/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Котиші П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 , 3. ОСОБА_3 , 4. ОСОБА_4 , 5. ОСОБА_5 , 6. ОСОБА_6 про солідарне стягнення 35 204 057,42 грн. майнової шкоди, за участю представників: позивача - Жегуліна Ю.М, відповідача-1 - Мазура С.В., відповідача-5 - Масехи Б.О., відповідача-2,3,4,6 - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про солідарне стягнення 35 204 057,42 грн. майнової шкоди на підставі статті 224 Господарського кодексу України, статей 22, 1166, 1190 Цивільного кодексу України, Закону України "Про банки та банківську діяльність", Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 19.02.2024 року.

15.02.2024 року до Господарського суду міста Києва позивачем подано заяву про застосування заходів забезпечення позову, яка передана судді Чебикіній С.О. після відрядження 19.02.2024 року.

У судовому засіданні 19.02.2024 року судом оголошено перерву у справі на 18.03.2024 року.

02.02.2024 року відповідачем-5 до суду подано заперечення проти заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 року в задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про забезпечення позову відмовлено.

У судовому засіданні 18.03.2024 року судом оголошено перерву у справі на 15.04.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 року викликано представників сторін на 15.07.2024 року у зв`язку з тим, що судове засідання 15.04.2024 року не відбулось.

У судовому засіданні 07.08.2024 року судом оголошено перерву у справі на 23.09.2024 року.

У судовому засіданні 23.09.2024 року судом оголошено перерву у справі на 23.10.2024 року.

23.10.2024 року відповідачем-1 до суду подано клопотання про витребування у Акціонерного товариства "Таскомбанк" належним чином засвідчених копій Кредитного договіру № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року, укладений між ПАТ "Діамантбанк" та громадянином України ОСОБА_7 з усіма додатковими угодами, договорами про зміну, додатками тощо до вказаного Кредитного договору та усіх договорів забезпечення (застави, поруки, іпотеки тощо), разом з додатковими угодами, договорами про зміну, додатками тощо, які були укладені між ПАТ "Діамантбанк" та громадянином України ОСОБА_7 або будь-якими третіми особами на забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року, яке обґрунтовано тим, що витребувані докази необхідні для спростування позовних вимог в частині відповідача-1. Самостійно їх отримати відповідач-1 не може через те, що Акціонерне товариство "Таскомбанк" відмовив надати відповідь на адвокатський запит відповідача-1 від 06.09.2024 року у зв`язку з тим, що запитувана інформація охороняється банківською таємницею, як наслідок позбавила можливості відопвідача-1 самостійно отримати вищевказані відомості.

У судовому засіданні 23.10.2024 року судом оголошено перерву у справі на 13.11.2024 року.

У судовому засіданні 13.11.2024 року судом оголошено перерву у справі на 11.12.2024 року.

У судовому засіданні 11.12.2024 року судом оголошено перерву у справі на 27.01.2025 року.

12.12.2024 року відповідачем-1 до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

12.12.2024 року відповідачем-5 до суду подано клопотання про витребування у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб належним чином засвідченою копії Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості активів неплатоспроможного банку - право вимоги за кредитними договорами юридичних та фізичних осіб, що належать ПАТ "Діамантбанк" (виконавець - ТДВ "НЕКОС"), а також витребувати у Національного банку України належним чином засвідчені копії посадових інструкцій ПАТ "Діамантбанк" за посадою, яку займала ОСОБА_5 , що були чинними в період дії Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року, укладеного між ПАТ "Діамантбанк" та ОСОБА_7 (в тому числі, але не виключно які були чинними у період з 21.02.2014 року по 06.01.2016 року) та підтвердження ознайомлення з ними, яке обґрунтовано тим, що витребувані докази необхідні для спростування позовних вимог в частині відповідача-5. Самостійно їх отримати відповідач-5 не може через те, що запитувана інформація охороняється банківською таємницею та має конфіденційний характер, як наслідок позбавила можливості відопвідача-5 самостійно отримати вищевказані відомості.

27.01.2025 року позивачем до суду подано відповідь на відзив відповідача-1, в якій позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 року клопотання про витребування доказів ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано Акціонерне товариство "Таскомбанк" надати до суду належним чином засвідчені копії документів, а саме: Кредитний договір № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року, укладений між ПАТ "Діамантбанк" та громадянином України ОСОБА_7 з усіма додатковими угодами, договорами про зміну, додатками тощо до вказаного Кредитного договору; Усі договори забезпечення (застави, поруки, іпотеки тощо), разом з додатковими угодами, договорами про зміну, додатками тощо, які були укладені між ПАТ "Діамантбанк" та громадянином України ОСОБА_7 або будь-якими третіми особами на забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року, клопотання про витребування доказів ОСОБА_5 задоволено, зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надати до суду належним чином засвідчені копії документів, а саме: Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості активів неплатоспроможного банку - право вимоги за кредитними договорами юридичних та фізичних осіб, що належать ПАТ "Діамантбанк" (виконавець - ТДВ "НЕКОС"), зобов`язано Національний банк України надати до суду належним чином засвідчені копії посадових інструкцій ПАТ "Діамантбанк" за посадою, яку займала ОСОБА_5 , що були чинними в період дії Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року, укладеного між ПАТ "Діамантбанк" та ОСОБА_7 (в тому числі, але не виключно які були чинними у період з 21.02.2014 року по 06.01.2016 року) та підтвердження ознайомлення з ними, а також відкладено підготовче засідання у справі на 03.03.2025 року.

18.02.2025 року Національним банком України до суду подано інформацію щодо витребуваних судом документів на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 року, яка прийнята судом до розгляду.

19.02.2025 року Акціонерним товариством "Таскомбанк" до суду подано інформацію щодо витребуваних судом документів на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 року, яка прийнята судом до розгляду.

27.02.2025 року позивачем до суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи звіту про незалежну оцінку ТДВ "НЕКОС" на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 року, яке прийнято судом до розгляду.

У судовому засіданні 03.03.2025 року судом оголошено перерву у справі на 10.03.2025 року.

05.03.2025 року відповідачем-1 до суду подано клопотання про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Актив-Інвест" (ЄДРПОУ: 35895829) належним чином засвідчених копій Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; Додаткової угоди № 1 від 31.03.2014 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; додаткової угоди № 2 від 11.07.2014 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; додаткової угоди № 3 від 01.08.2014 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; додаткової угоди № 4 від 22.12.2014 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; додаткової угоди № 5 від 04.02.2015 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; додаткової угоди № 6 від 04.03.2015 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; додаткової угоди № 7 від 23.07.2015 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; додаткової угоди № 8 від 23 вересня 2015 року до Кредитного договору № 14-02-20-0023 58 від 21 лютого 2014 року; договору застави цінних паперів (інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду) № 04/03/15 від 04.03.2015 року; додаткової угоди № 1 від 23.07.2015 року до Договору застави цінних паперів (інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду) № 04/03/15 від 04.03.2015 року; додаткової угоди № 2 від 23.09.2015 року до Договору застави цінних паперів (інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду) № 04/03/15 від 04.03.2015 року та будь-яких інших договорів забезпечення (застави, поруки, іпотеки тощо), разом з додатковими угодами, договорами про зміну, додатками тощо, які були укладені між ПАТ "Діамантбанк" та громадянином України ОСОБА_7 або будь-якими третіми особами на забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року, яке обґрунтовано тим, що витребувані докази необхідні для спростування позовних вимог в частині відповідача-1. Самостійно їх отримати відповідач-1 не може через те, що витребувані ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 року у Акціонерного товариства "Таскомбанк" належним чином засвідчені копій відповідних документів відсутні, оскільки за актом приймання-передачі оригіналів кредитного та договорів застави від 05.07.2017 року були передані до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Актив-Інвест".

10.03.2025 року відповідачем-1 до суду подано клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи із залученням оцінювача (оцінювачів), який має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача за напрямом "Оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів, у числі й прав на об`єкти інтелектуальної власності" та спеціалізацією в межах даного напряму 2.1 "Оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів (крім оцінки прав на об`єкти інтелектуальної власності)".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 року клопотання про витребування доказів ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Актив-Інвест" надати до суду належним чином засвідчені копії документів, а саме: Кредитний договір № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; Додаткова угода № 1 від 31.03.2014 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; Додаткова угода № 2 від 11.07.2014 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; Додаткова угода № 3 від 01.08.2014 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; Додаткова угода № 4 від 22.12.2014 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; Додаткова угода № 5 від 04.02.2015 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; Додаткова угода № 6 від 04.03.2015 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; Додаткова угода № 7 від 23.07.2015 року до Кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року; Додаткова угода № 8 від 23 вересня 2015 року до Кредитного договору № 14-02-20-0023 58 від 21 лютого 2014 року; Договір застави цінних паперів (інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду) № 04/03/15 від 04.03.2015 року; Додаткова угода № 1 від 23.07.2015 року до Договору застави цінних паперів (інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду) № 04/03/15 від 04.03.2015 року; Додаткова угода № 2 від 23.09.2015 року до Договору застави цінних паперів (інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду) № 04/03/15 від 04.03.2015 року; Будь-які інші договори забезпечення (застави, поруки, іпотеки тощо), разом з додатковими угодами, договорами про зміну, додатками тощо, які були укладені між ПАТ "Діамантбанк" та громадянином України ОСОБА_7 або будь-якими третіми особами на забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року, а також відкладено підготовче засідання у справі на 31.03.2025 року.

31.03.2025 року відповідачем-5 до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

10.03.2025 року відповідачем-1 до суду подано клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи, проведення якої просив доручити Науково-дослідному центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності з урахуванням уточненого клопотання поданого 31.03.2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 року призначено у справі судову економічну експертизу, проведення якої доручено Науково-дослідному центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 року у справі, справу призначено до розгляду на 20.05.2025 року та витребувано у Господарського суду міста Києва копії матеріалів справи.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 року апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 року у справі залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 року у справі залишено без змін.

13.04.2026 року з Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України до суду повернулась судова справа з висновком судового експерта.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 року поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 06.05.2026 року, запропоновано сторонам надати письмові пояснення з урахуванням висновку судового експерта, викликано учасників справи у підготовче засідання та визнано явку сторін у підготовче засідання обов`язковою.

08.06.2026 року відповіадчем-1 до суду подано додаткові пояснення щодо висновку експертів № 211/1-2/25 за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи у справі від 03.04.2026 року.

09.06.2026 року позивачем до суду подано клопотання про витребування доказів, клопотання про виклик спеціалістів (оцінювачів).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2026 року викликано представників сторін на 23.09.2026 року у зв`язку з тим, що судове засідання 15.07.2026 року не відбулось.

23.09.2026 року відповідачем-1 до суду подано заперечення щодо клопотань позивача про витребування доказів від 09.06.2026 року та про виклик спеціалістів (оцінювачів) від 09.06.2026 року.

23.09.2026 року відповідачем-5 до суду подано додаткові пояснення.

У судовому засіданні 23.09.2026 року суд ухвал залишити без розгляду клопотання позивача про витребування доказів від 09.06.2026 року на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, оскільки воно подано після закінчення процесуального строку на його подання, окрім того суд ухвалив відмовити в задоволені клопотання позивача про виклик спеціаліста від 09.06.2026 року у зв`язку з його необґрунтованістю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.10.2026 року.

30.09.2026 року позивачем до суду подано клопотання про витребування оригіналів доказів.

01.10.2026 року позивачем до суду подано клопотання про витребування доказів.

07.10.2026 року відповідачем-5 до суду подано додаткові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2026 року викликано представників сторін на 21.10.2026 року у зв`язку з тим, що судове засідання 07.10.2026 року не відбулось у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги.

20.10.2026 року позивачем до суду подано додаткові пояснення.

21.10.2026 року позивачем до суду подано клопотання про залишення без розгляду клопотання поданого позивачем про витребування оригіналів доказів.

У судовому засіданні 21.10.2026 року суд ухвал задовольнити клопотання позивача про залишення без розгляду клопотання про витребування оригіналів доказів, визнати поважними причини пропуску строку на подання цього клопотання та поновити процесуальний строк на подання цього клопотання від 30.09.2026 року, а також суд ухвалив визнати поважними причини пропуску строку на подання клопотання про витребування доказів від 01.10.2026 року, поновити процесуальний строк на подання цього клопотання та долучити до матеріалів справи, проте відмовити в задоволені клопотання позивача про витребування доказів від 01.10.2026 року у зв`язку з його необґрунтованістю.

Відповідачі 2, 3, 4 та 6 процесуальним правом на подання відзивів на позов не скористалися, про розгляд справи судом повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-5, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову є вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 35 204 057,42 грн. майнової шкоди у зв`язку із тим, що відповідачі будучи керівниками, членами кредитного комітету та особами, які завдали шкоду (збитки) ПАТ "Діамантбанк", приймали недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчиняли на їх виконання дії та допустили бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів товариства, діючи всупереч інтересів банку та його кредиторів, завдали останнім шкоду (збитки) у вищевказаному розмірі.

На думку позивача, порушуючи вимоги чинного законодавства (зокрема, статтю 44, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статтю 92 Цивільного кодексу України), нормативно-правових актів Національного банку України, внутрішніх положень банку, відповідачі приймали необґрунтовані рішення та вчиняли дії (допускали бездіяльність), які суперечили інтересам банку та його кредиторів.

Позивач вважає, що внаслідок прийнятого за участю відповідачів рішення, затвердженого Протоколом засідання кредитного комітету ПАТ "Діамантбанк" від 04.03.2015 року за № 24КК/2, банком було здійснено збиткову операцію, якою пов`язаній із ПАТ "Діамантбанк" особі ОСОБА_7 , посадові особи ПАТ "Діамантбанк" (відповідачі за цим позовом), приймаючи рішення про кредитування на більш сприятливих умовах за ринкові та рішення про виведення з під застави майнових прав на депозит, порушили статтю 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", внаслідок чого ПАТ "Діамантбанк" отримав збиток в розмірі 35 204 057,42 грн.

Таким чином, позивач вважає, що згідно з частиною 4 статті 92, статей 543, 1166, 1190 Цивільного кодексу України та статті 63 Закону України "Про акціонерні товариства", відповідачі несуть солідарну відповідальність за завдану банку та кредиторам шкоду в розмірі 35 204 057,42 грн. що полягає у прийнятті рішення про кредитування на більш сприятливих умовах за ринкові та рішення про виведення з під застави майнових прав на депозит пов`язаної із банком особи, що не мала на меті обслуговувати та повертати кредитні кошти.

Судом встановлено, що 13.09.2016 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення за № 273-рш/БТ "Про віднесення ПАТ "Діамантбанк" до категорії проблемних".

24.04.2017 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення за № 264-рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до категорії неплатоспроможних".

На підставі зазначеного рішення виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.04.2017 року прийнято рішення за № 1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", відповідно до якого розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць - з 17 год. 00 хв. 24.04.2017 року до 23.05.2017 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.05.2017 року за № 2075 строк тимчасової адміністрації у ПАТ "Діамантбанк" продовжено з 24.05.2017 року до 23.06.2017 року включно.

22.06.2017 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення за № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк".

Відповідно до зазначеного рішення виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 23.06.2017 року прийнято рішення за № 2663 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким запроваджено процедуру ліквідації ПАТ "Діамантбанк" строком на два роки - з 24.06.2017 року до 23.06.2019 року включно.

Надалі рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.05.2019 року за № 1207 строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" продовжено до 23.06.2020 року включно, а рішенням від 28.05.2020 року за № 1013 - до 23.06.2021 року включно.

11.09.2017 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення за № 4077 "Про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Діамантбанк", відповідно до якого загальна сума акцептованих вимог кредиторів становила 4 237 690 358,13 грн.

З урахуванням змін до реєстру, затверджених рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.12.2022 року за № 1057, загальна сума акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Діамантбанк" становила 3 565 590 688,44 грн.

27.11.2017 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення за № 5172, яким затверджено акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "Діамантбанк".

06.02.2023 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення за № 150 "Про затвердження ліквідаційного балансу та звіту про виконання ліквідаційної процедури ПАТ "Діамантбанк", яким затверджено ліквідаційний баланс ПАТ "Діамантбанк" станом на 01.01.2023 року та звіт про виконання ліквідаційної процедури.

Відповідно до витягу з зазначеного звіту в ході ліквідаційної процедури задоволено вимоги кредиторів ПАТ "Діамантбанк" на загальну суму 1 289 172 965,09 грн. Загальна сума незадоволених вимог кредиторів за балансовим обліком становила 2 276 417 723,35 грн.

01.05.2023 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення за № 517 "Про деякі питання ліквідації ПАТ "Діамантбанк", яким відкликано делеговані повноваження ліквідатора ПАТ "Діамантбанк" та визначено, що з 05.05.2023 року повноваження під час здійснення ліквідації ПАТ "Діамантбанк" здійснюються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо.

Під час здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заходів із задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку, зокрема за результатами інвентаризації його майна та активів, було виявлено низку операцій, які позивач вважає сумнівними та спрямованими на виведення коштів з банку.

До таких операцій позивачем віднесено, зокрема, операцію з кредитування ОСОБА_7 , внаслідок якої ПАТ "Діамантбанк" та його кредиторам, як стверджує Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, завдано шкоди у розмірі 35?204?057,42 грн. Протиправність банківської операції позивач обґрунтовує наступними обставинами.

17.02.2014 року кредитним комітетом ПАТ "Діамантбанк" прийнято рішення, оформлене протоколом за № 14кк/2, про встановлення ОСОБА_7 ліміту кредитування у розмірі 26 000 000,00 грн. строком не більше 12 місяців, зі сплатою 10% річних за користування кредитом та щомісячної комісії у розмірі 1% від суми заборгованості, з погашенням основного боргу наприкінці строку дії кредитного договору.

08.12.2014 року кредитним комітетом ПАТ "Діамантбанк" прийнято рішення, оформлене протоколом за № 159кк/2, про збільшення ліміту кредитування до 28 000 000,00 грн. та прийняття у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором майнових прав на грошові кошти, розміщені на вкладному рахунку в ПАТ "Діамантбанк".

04.02.2015 року кредитним комітетом ПАТ "Діамантбанк" прийнято рішення, оформлене протоколом за № 12кк/2, про зменшення ліміту кредитування до 20 000 000,00 грн. та забезпечення зобов`язань за кредитним договором заставою майнових прав на грошові кошти, розміщені на вкладному рахунку в ПАТ "Діамантбанк".

04.03.2015 року кредитним комітетом ПАТ "Діамантбанк" прийнято рішення, оформлене протоколом за № 24кк/2, про погодження змін до умов кредитного договору № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року, а саме:

- збільшення ліміту кредитування з 20 000 000,00 грн. до 29 000 000,00 грн.;

- скасування щомісячної комісії у розмірі 1% від суми заборгованості станом на кожне перше число місяця;

- збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами з 10% до 20% річних;

- розірвання договору застави майнових прав від 04.02.2015 року, який забезпечував виконання зобов`язань за кредитним договором;

- прийняття у заставу від ТОВ "Компанія з управління активами "СМА "Актив-Інвест" іменних інвестиційних сертифікатів ПВІФ "АІК - Альтернативний Фонд Можливостей" недиверсифікованого виду закритого типу, емітованих ТОВ "Компанія з управління активами "Актив-Інвест", у кількості 297 030 штук, номінальною вартістю 100,00 грн. кожний, загальною номінальною вартістю 29 703 000,00 грн.

За прийняття цього рішення проголосували шість з семи членів кредитного комітету ПАТ "Діамантбанк": ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Позивач вважає, що зазначеним рішенням відповідачі погодили кредитування пов`язаної з ПАТ "Діамантбанк" особи на умовах, більш сприятливих за ринкові, та замінили забезпечення у вигляді майнових прав на грошові кошти на неналежне забезпечення у вигляді інвестиційних сертифікатів.

Як зазначено у позові, за Договором про відступлення права вимоги № 220617/ц-2 від 23.06.2017 року ПАТ "Діамантбанк" відступив на користь приймаючого банку - АТ "Таскомбанк" право вимоги за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року за вартістю 1 670 000,00 грн.

Вартість права вимоги визначено на підставі звіту про незалежну оцінку ринкової вартості активів ПАТ "Діамантбанк", складеного ТДВ "Некос" станом на 25.04.2017 року, при визначенні вартості права вимоги прийняті у заставу інвестиційні сертифікати оцінено у 0,00 грн.

За розрахунком позивача, заборгованість за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року на дату відступлення права вимоги становила 36 874 057,42 грн.

Розмір заявленої до стягнення шкоди позивач визначив як різницю між зазначеною заборгованістю за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року та вартістю відступлення права вимоги за цим договором згідно Договору про відступлення права вимоги № 220617/ц-2 від 23.06.2017 року, що становить 35 204 057,42 грн.

16.08.2023 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб направив відповідачам вимогу за вих. № 46-9664/23 про відшкодування шкоди (збитків), яка залишилася незадоволеною.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, які регулюють загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спірні правовідносини за своєю правовою природою є деліктними, оскільки виникли з приводу відшкодування шкоди відповідачами, які не перебувають з позивачем у договірних відносинах, а заявлена до стягнення шкода не пов`язана з порушенням договірних зобов`язань.

Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди в деліктних правовідносинах, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювана шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за винятком випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2026 року у справі № 910/6442/23.

Враховуючи зазначені правила доказування у господарському процесі, у правовідносинах з відшкодування шкоди позивач має довести неправомірність рішень, дій / бездіяльності відповідачів, у чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.

Відповідачі у межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків повинні спростувати доводи та докази позивача, а також, у свою чергу, навести обставини й доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності.

Виходячи із заявленого позивачем позову, предметом доказування у цій справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є:

- персональний склад органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов`язаної з банком особи;

- факт ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення, на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

- факт вчинення банком сумнівного правочину (укладення договору);

- факт виконання банком сумнівного правочину (перерахування / отримання коштів, передання / отримання майна чи майнових прав);

- факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики банку, відсутність в банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам банку тощо);

- збитки банку від конкретного правочину та їх причини;

- наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою;

- розмір недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків банку та шкоди, завданої кредиторам банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації банку).

Подібні висновки щодо предмету доказування в аналогічних спорах містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2026 року у справі №?922/2860/18; від 19.03.2026 року у справі № 916/3821/21; від 12.05.2026 року у справі № 903/43/22; від 30.07.2026 року у справі № 910/6442/23.

Як було встановлено судом, позовні вимоги заявлено до відповідачів як до керівників та посадових осіб ПАТ "Діамантбанк", які, за твердженням позивача, обіймаючи посади в кредитному комітеті прийняли рішення про здійснення збиткової кредитної операції.

На підтвердження участі відповідачів у прийнятті зазначеного рішення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб надано копію протоколу засідання кредитного комітету ПАТ "Діамантбанк" від 04.03.2015 року за № 24кк/2.

Водночас статуту ПАТ "Діамантбанк" суду не надано, хоча Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у позовній заяві посилається на порушення відповідачами статутних положень банку.

Документів про обрання або призначення та звільнення з посад кожного з відповідачів суду не надано та матеріали справи також не містять.

Відповідно до пункту 3.2 Положення про кредитний комітет ПАТ "Діамантбанк", яке долучено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб до позовної заяви, члени кредитного комітету визначаються наказом Голови Правління ПАТ "Діамантбанк".

Однак відповідних наказів матеріали справи також не містять.

Положення про комітети ПАТ "Діамантбанк" за 2014 рік надано лише в обсязі одного аркуша, лише титульної сторінки. Тексту самого положення суду не надано.

Позивачем також не надано внутрішніх документів ПАТ "Діамантбанк", які регулювали діяльність банку у спірний період, зокрема визначали порядок та умови здійснення відповідних кредитних операцій й вимоги до забезпечення виконання зобов`язань позичальника.

Відтак, наявні в матеріалах справи документи не дають можливості суду встановити повну внутрішню структуру органів управління ПАТ "Діамантбанк", місце кредитного комітету в цій структурі, його підпорядкованість іншому органу банку, вимоги та критерії кредитування чинні у банку на момент здійснення відповідної операції.

Щодо обставин здійснення самої кредитної операції суд зазначає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб пов`язує завдання ПАТ "Діамантбанк" шкоди зі збільшенням кредитного ліміту ОСОБА_7 та заміною забезпечення за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року.

На підтвердження зазначених обставин позивач посилається на той самий протокол засідання кредитного комітету від 04.03.2015 року за № 24кк/2.

Суд зазначає, що протокол засідання кредитного комітету банку за своєю суттю є формою фіксації волевиявлення членів цього комітету, тобто ним фіксується перебіг засідання та його результати - прийняті рішення. Отже, такий протокол є засобом встановлення та доказування наявності рішень кредитного комітету як юридичних фактів, однак сам по собі не підтверджує погодження підписантами договорів зазначених в протоколах умов, не доводить укладення відповідних правочинів, а також їх виконання.

Натомість документи, які можуть підтверджувати такі обставини: ні кредитний договір, ні додаткові угоди до нього, ні договори забезпечення, ні додаткові угоди до останніх не були надані позивачем.

У матеріалах справи також відсутні копії кредитної справи позичальника за якими можливо було б встановити обставини економічної доцільності відповідного рішення колегіального органу.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази не дають можливості достовірно стверджувати, що рішення кредитного комітету від 04.03.2015 року, оформлене протоколом за № 24кк/2, було реалізовано, а якщо і було реалізовано - на яких умовах, з яким змістом та з якими юридичними наслідками.

За відсутності кредитного договору, додаткових угод до нього та договорів забезпечення суд позбавлений можливості встановити зміст фактично погоджених сторонами зобов`язань, відповідність їх умов зазначеному рішенню кредитного комітету, а також наявність подальших змін до цих правочинів.

Надана позивачем копія протоколу за відсутності зазначених документів не є достатнім доказом зміни умов кредитування та забезпечення саме в тому обсязі й у той спосіб, з якими Фонд гарантування вкладів фізичних осіб пов`язує завдання банку шкоди.

Таким чином, суд обмежений у дослідженні та встановленні обставин добросовісності чи протиправності дій відповідачів, адже в матеріалах справи відсутні як оригінали, так і копії документів кредитної справи позичальника за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року, на підставі яких суд міг би дослідити економічну доцільність дій відповідачів під час прийняття спірного рішення кредитним комітетом.

У контексті вирішення цього спору заслуговує на увагу правило ділового рішення (business judgment rule), що сформувалося у доктрині та судовій практиці. За загальним правилом суди не визначають відповідальність директорів за ухвалення ділових рішень, якщо такі рішення не є повністю нерозумними. Ця доктрина судового невтручання відома як "правило ділового рішення": якщо інше не доведено, то директори діяли на підставі достатньої інформації, добросовісно та в інтересах товариства.

Отже, відповідно до правила ділового рішення посадові особи не зобов`язані доводити ефективність прийнятих ділових рішень, а суди зазвичай не входять у питання оцінки їх ефективності. Таке правило пояснюється тим, що судді переважно не володіють достатньою компетенцією та досвідом для оцінки ефективності ухвалених ділових (інвестиційних, підприємницьких) рішень. Крім того, будь-яке бізнес-рішення є ризиковим (це - невід`ємна риса підприємницької діяльності), а також таким, яке ухвалюється в умовах володіння певним обсягом інформації станом на момент ухвалення рішення. При ухваленні рішень інформація про майбутні події є невідомою і може бути лише спрогнозована. Оцінка судом ефективності ділового рішення вже постфактум, за наявності значно більшого обсягу інформації про події, які відбулися після ухвалення рішення, не завжди забезпечує справедливий підхід. Під час судового розгляду, який відбувається, як правило, зі спливом значного періоду часу, навіть розумне ділове рішення може prima facie здатися нерозумним.

Водночас "правило ділового рішення" не захищає очевидно нерозумні, абсурдні рішення, яким немає пояснень, які належним чином не обґрунтовані. Ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 року у справі № 911/266/22.

Метою правила ділового рішення, з одного боку, є забезпечення належного управління в товариствах та, з іншого боку, збереження свободи прийняття рішень посадовими особами.

Правило слугує засобом захисту від можливості надмірного та неналежного перегляду рішень посадових осіб (менеджменту) товариства.

Для того, щоб застосувати правило ділового рішення існують три складові:

1) посадова особа має зібрати та проаналізувати всю необхідну для ухвалення рішення інформацію;

2) не має бути конфлікту інтересів;

3) ділове рішення не має виглядати "дивним", абсурдним з погляду іншої розумної особи, яка б діяла у відповідних обставинах, володіючи відповідним обсягом інформації (тобто рішення має бути раціональним, мати сенс).

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у спорах, що виникають з подібних правовідносин, при вирішенні питання відповідальності посадової особи суд виходить із презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.

Отже, якщо позивач ставить під сумнів добросовісність керівників банку під час прийняття спірного рішення, оцінюючи його в ретроспективі, він має довести, у чому саме полягала недобросовісність кожного з них, з огляду на обставини та інформацію, які були їм відомі або мали бути відомі на момент прийняття цього рішення.

Таким чином, відсутність у матеріалах справи статуту, внутрішніх документів банку, які регулюють діяльність з кредитування, кредитних справ, посадових інструкцій, які визначали б функціональні обов`язки кожного з відповідачів за відповідними посадами, унеможливлює встановлення обставин протиправності їх дій під час прийняття спірного рішення кредитного комітету, зокрема того, які саме обов`язки покладалися на кожного з відповідачів, у чому полягало їх порушення та якими відомостями кожен із них володів або повинен був володіти на момент прийняття цього рішення.

Надані у справі докази не дозволяють встановити, що на час прийняття спірного рішення відповідачі діяли за наявності конфлікту інтересів, усупереч інтересам ПАТ "Діамантбанк" або з порушенням обов`язку належної обачності, адже в матеріалах справи відсутні документи, які відповідачі аналізували перед прийняттям вказаного позивачем рішення.

Крім цього, на обґрунтування доводів про протиправну поведінку відповідачів позивач також посилається на результати інспектування Національним банком України ПАТ "Діамантбанк" за період діяльності з 01.07.2015 року до 01.02.2017 року, зазначаючи про встановлені регулятором порушення економічних нормативів, низьку якість активів та ризикову діяльність Банку.

Проте, відповідний звіт за результатами проведення Національним банком України інспектування в матеріалах справи відсутній.

Позивачем не надано також доказів обмежень чи заборон, які унеможливлювали б прийняття банком у заставу інвестиційних сертифікатів на момент прийняття спірного рішення, та не доведено, яку саме протиправну поведінку та відповідно порушення допустили відповідачі приймаючи спірне рішення.

Відступлення права вимоги за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року на користь приймаючого банку - АТ "Таксомбанк" за вартістю, нижчою за зазначену позивачем заборгованість, таких обставин не підтверджують.

Таким чином, позивачем не підтверджено, а судом не встановлено, що дії відповідачів були протиправними та очевидно збитковими для банку.

Матеріали справи не містять також належних та допустимих доказів, які у своїй сукупності підтверджували б завдання ПАТ "Діамантбанк" збитків у розмірі 35 204 057,42 грн., про наявність яких стверджує позивач.

Заявлену до стягнення суму позивач визначив як різницю між заборгованістю за кредитним договором у розмірі 36 874 057,42 грн. та вартістю відступлення права вимоги за цим договором на користь АТ "Таскомбанк" у розмірі 1 670 000,00 грн.

Відповідно, заявлена Фондом гарантування вкладів фізичних осіб сума збитку складається з двох складових: розмір заборгованості за кредитним договором та вартість відступлення права вимоги.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

На підтвердження розміру заборгованості за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року, як першої складової розміру збитку, позивачем надано виписки за рахунками позичальника (додатки за № 26-36 до позовної заяви).

Водночас, судом під час розгляду справи встановлено, що зазначені виписки надано не в повному обсязі та лише за окремими рахунками, що не дає суду можливості перевірити повноту відображених у них операцій та правильність визначення загального й заявленого розміру заборгованості.

В матеріалах справи відсутні Кредитний договір № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року та будь-які додаткові угоди до нього, якими мали б визначатись та змінюватись умови кредитування.

За відсутності зазначених документів суд позбавлений можливості встановити розмір процентної ставки, строки та порядок нарахування і сплати процентів, інших платежів, а також зміни цих умов протягом відповідних періодів.

За таких обставин, оскільки відповідні матеріали кредитної справи суду не надано, перевірити наявність та розмір заборгованості за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року у розмірі 36 874 057,42 грн., а також правомірність її нарахування, яка в свою чергу ставиться під сумнів відповідачами - неможливо.

Відтак, зазначена позивачем сума заборгованості не може бути прийнята судом як достовірно підтверджена складова розрахунку заявлених до стягнення збитків.

Іншою складовою розрахунку збитків є вартість відступлення права вимоги за кредитним договором на користь АТ "Таскомбанк" у розмірі 1 670 000,00 грн., визначена на підставі звіту про незалежну оцінку ринкової вартості активів неплатоспроможного банку - прав вимоги за кредитними договорами юридичних та фізичних осіб, що належать ПАТ "Діамантбанк" станом на 25.04.2017 року, складеного ТДВ "Некос" на замовлення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вартість права вимоги за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року у зазначеному розмірі визначено оцінювачем з урахуванням вартості застави - інвестиційних сертифікатів на рівні 0,00 грн., на підставі інформації та документів, які були надані оцінювачу самим позивачем.

Звіт ТДВ "Некос", яким позивач підтверджує одну зі складових завданого збитку, було поставлено під сумнів відповідачем-1 та відповідачкою-5.

Судом встановлено, що звіт ТДВ "Некос" не містить переліку цінних паперів, які були предметом застави за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року.

Крім того, оцінку проведено станом на 25.04.2017 року, тоді як рішення кредитного комітету про зміну забезпечення прийнято 04.03.2015 року, а отже зазначений документ не може підтверджувати вартість інвестиційних сертифікатів на час їх прийняття ПАТ "Діамантбанк" у заставу та не може бути достатнім доказом розміру шкоди, яку позивач пов`язує з прийняттям відповідного рішення станом на момент його прийняття.

13.04.2026 року до Господарського суду міста Києва з Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України повернулась судова справа з висновком судових експертів.

За результатами проведеного дослідження, в обсязі наданих на дослідження документів та в межах компетенції експертів економістів комісією експертів встановлено, що відповіді на питання 1-5 судовими експертами надати не видається можливим, оскільки поставлені питання виходять за межі спеціальних знань експерта-економіста.

Відповідаючи на питання № 6, експертами зазначено наступне (стр. 29 та стр. 30 висновку судових експертів Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України №?211/1-2/25 від 03.04.2026 року):

«Виходячи з того, що на дослідження не було надано кредитний договір № 14-02-20-002358 від 21 лютого 2014 року та додаткові угоди до нього, експерти в межах наданих на дослідження документів, дійшли до висновку, що розмір матеріального збитку, пред`явленого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб внаслідок відступлення права вимоги за кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21 лютого 2014 року на користь АТ "Таскомбанк" за договором відступлення права вимоги №?220617/Ц-2 від 23.06.2017, з урахуванням наданих відповідачем-1:

- звіту про оцінку вартості цінного паперу, а саме одного інвестиційного сертифікату (іменного) ПВІФ "АІК - Альтернативний Фонд Можливостей" недиверсифікованого виду закритого типу, емітованого ТОВ "Компанія з управління активами "Актив-Інвест", станом на 04 березня 2015 року;

- звіту про оцінку вартості цінного паперу, а саме одного інвестиційного сертифікату (іменного) ПВІФ "АІК - Альтернативний Фонд Можливостей" недиверсифікованого виду закритого типу, емітованого ТОВ "Компанія з управління активами "Актив-Інвест", станом на 25 квітня 2017 року;

- звіту про оцінку вартості цінного паперу, а саме одного інвестиційного сертифікату (іменного) ПВІФ "АІК - Альтернативний Фонд Можливостей" недиверсифікованого виду закритого типу, емітованого ТОВ "Компанія з управління активами "Актив-Інвест", станом на 23 червня 2017 року;

- звіту про оцінку права вимоги за кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21 лютого 2014 року станом на 25 квітня 2017 року;

- звіту про оцінку права вимоги за кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21 лютого 2014 року станом на 23 червня 2017 року, підтвердити не видається можливим.».

Згідно з частиною 1, 2 статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

За змістом статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

З матеріалів висновку вбачається, що він обґрунтований, містить докладний опис проведеного дослідження, чіткий висновок з поставленого перед експертами питання, а будь-яких обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи сторонами не наведено, судом не встановлено, а позивачем не наведено.

Відтак, наданий висновок судових експертів Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України №?211/1-2/25 від 03.04.2026 року є належним та допустимим в розумінні статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказом у справі.

Під час розгляду справи, позивачем надано рецензії оцінювача Пузенка С.О. на звіти про оцінку вартості інвестиційного сертифіката станом на 04.03.2015 року, 25.04.2017 року, 23.06.2017 року та на звіти про оцінку права вимоги за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року станом на 25.04.2017 року та 23.06.2017 року

Відповідачами, у свою чергу надано суду:

- рецензію Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська Спілка Експертів Оцінювачів" на Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості активів неплатоспроможного банку - права вимоги за кредитним договором юридичних і фізичних осіб, що належать ПАТ "Діамантбанк" станом на 25.04.2017 року;

- рецензію ТОВ "Експерта група "ЕС енд ДІ" на висновок експертів від 03.04.2026 року за № 211/1-2/25;

- три рецензії ПП "Аверті" на звіти про оцінку вартості інвестиційного сертифіката станом на 04.03.2015 року, 25.04.2017 року та 23.06.2017 року;

дві рецензії ПП "Аверті" на звіти про оцінку права вимоги за Кредитним договором № 14-02-20-002358 від 21.02.2014 року станом на 25.04.2017 року та 23.06.2017 року.

Суд зазначає, що надані сторонами рецензії не є висновками експертів у розумінні статті 98 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, надані сторонами рецензії не спростовують висновків експертів за результатами проведеної у справі комісійної судової економічної експертизи, зокрема щодо неможливості документального підтвердження заявленого позивачем розміру збитків.

При цьому жодною зі сторін не заявлено клопотання про призначення повторної або додаткової експертизи.

Суд зауважує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Отже, за аналізом сукупності доказів наявних в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що дії відповідачів були протиправними та очевидно збитковими для банку. Не підтверджено також наявність та розмір заявлених збитків, наявність причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідачів, протиправність якої не встановлена, та збитками, наявність і розмір яких не підтверджені.

Положеннями статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

У наведених положеннях Закону закріплені обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення (фідуціарні обов`язки).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 25.05.2021 року у справі № 910/11027/18, при вирішенні питання про притягнення до відповідальності посадових осіб товариства, суд також має встановити чи дотримались такі посадові особи своїх фідуціарних обов`язків, а саме: чи діяли вони добросовісно, розумно та чи не перевищували своїх повноважень.

Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до завдання шкоди підприємству і зобов`язання її відшкодувати.

Отже, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.

Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків відповідачами. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.

Важливим елементом доказування наявності повного складу правопорушення є причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, який полягає у тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Тобто слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відтак, виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди.

Суд зазначає, що наведені вище положення статті 92, 1166 Цивільного кодексу України, презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за шкоду, заподіяну юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.

Частиною 1 статті 1190 Цивільного кодексу України встановлено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Отже, згідно з вимогами частини 1 статті 1190 Цивільного кодексу України обов`язковою умовою солідарної відповідальності є вчинення особами спільних дій чи бездіяльності, в результаті яких потерпілому завдано шкоди.

Виходячи зі змісту зазначеної норми матеріального права, особи, які спільно заподіяли неподільну шкоду взаємопов`язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. При цьому для настання солідарної відповідальності при заподіянні шкоди злочином, вчиненим двома або кількома особами, необхідно встановити, що діяння заподіювачів шкоди були об`єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їхніх спільних дій, тобто солідарна відповідальність можлива лише в разі спільних дій, коли не можна розмежувати вину кожного.

Позивачем не конкретизовано, які саме дії/бездіяльність вчинялись кожним з відповідачів, тоді як кожен з останніх був наділений різним обсягом прав та повноважень, і вказані обставини унеможливлюють покладення на відповідачів саме солідарної відповідальності.

Доказів того, що дії відповідачів були охоплені єдиним умислом і наміром щодо досягнення відповідних цілей, а саме завдання шкоди інтересам ПАТ "Діамантбанк", позивачем суду не надано.

Також позивачем не надано суду доказів того, що саме спільними діями відповідачі заподіяли збитки ПАТ "Діамантбанк" в розмірі 35 204 057,42 грн., як і не надано доказів того, що дії відповідачів були протиправними та очевидно збитковими для банку, доказів наявності та розміру заявлених збитків, наявності причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідачів, протиправність якої не встановлена, та збитками, наявності і розміру яких не підтверджено.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог, і тому правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів цих збитків відсутні.

За таких обставин, позов позивача до відповідачів про солідарне стягнення 35 204 057,42 грн. майнової шкоди є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (Meltex LTD) та Месроп Мовсесян (Mesrop Movsesyan) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

Інші доводи, на які посилався позивач під час розгляду даної справи, не прийняті судом до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 02.11.2026.

Суддя С.О. Чебикіна