Решение № 141144121, 26.10.2026, Господарський суд Закарпатської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/855/24

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д, розглянувши справу

за позовом Міжгірської районної спілки споживчих товариств, код ЄДРПОУ - 01750909, Закарпатська область, Міжгірський район, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, буд. 78,

до відповідача Міжгірського міського споживчого товариства, код ЄДРПОУ - 20469331, Закарпатська область, Міжгірський район, смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта, будинок 2, корпус 2,

про визнання права власності і витребування майна

Секретар судового засідання - Повідайчик Т.В.

За участю представників сторін в судових засіданнях:

від позивача адвокат Сочка В.І., адвокат Ракущинець А.А.,

від відповідача - адвокат Дьордь В.В.,

від відповідача керівник Бедринець О.В. в порядку самопредставництва

в с т а н о в и в:

Міжгірська районна спілка споживчих товариств (Позивач, Міжгірська райспоживспілка, Райспоживспілка) звернулася з позовними вимогами до Міжгірського міського споживчого товариства (Відповідач, Міжгірське МСТ) про таке:

1. Визнати за Міжгірською районною спілкою споживчих товариств (ідентифікаційний код юридичної особи 01750909; 90000, Закарпатська область, Хустський район, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, буд. 78) прави власності на приміщення другого поверху нежитлової будівлі, ресторан «Карпати», розташованої за адресою: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, 78 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1046683421224);

2. Витребувати нежитлову будівлю, кафе «Вікторія» (попередня назва «Молочарня»), розташовану за адресою: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта, 1 Б (реестраційний номер об`екта нерухомого майна 1050861221224) з чужого незаконного володіння Міжгірського міського споживчого товариства (ідентифікаційний код юридичної особи 20469331; 90000, Закарпатська область, Хустський район, смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта, буд. 2, корпус 2).

На підставі заяви Позивача ухвалою суду від 01.06.2026 прийнята заява Позивача про зміну предмету позову, зокрема заявлену у п. 1 позовної заяви позовну вимогу, виклав у такій редакції:

« 1. Витребувати 1/2 нежитлової будівлі, ресторану «Карпати», розташованої за адресою: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, 78 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1046683421224), а саме: другий поверх, загальною площею 260,8кв.м., що включає:

1) коридор площею 40,1 кв.м.; 2) зал засідань площею 46,2 кв.м.; 3) кабінет площею 18,9 кв.м.; 4) кабінет площею 14,1 кв.м.; 5) кабінет площею 17,0 кв.м.; 6) кабінет площею 14,6 кв.м.; 7) кабінет площею 19,6 кв.м.; 8) кабінет площею 11,4 кв.м.; 9) кабінет площею 17,6 кв.м.; 10) кабінет площею 11,6 кв.м.; 11) кабінет площею 5,2 кв.м.; 12) кабінет площею 6,8 кв.м.; 13) коридор площею 3,1 кв.м.; 14) санвузол площею 2,4 кв.м.; 15) санвузол площею 2,3 кв.м.; 16) туалет площею 1,0 кв.м.; 17) туалет площею 1,0 кв.м.; 18) кабінет площею 10,9 кв.м.; 19) кабінет площею 17,0 кв.м., з чужого незаконного володіння Міжгірського міського споживчого товариства (ідентифікаційний код юридичної особи 20469331; 90000, Закарпатська область, Хустський район, смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта, буд. 2, корпус 2)».

Описова частина рішення.

Ухвалою господарського суду від 16.10.2024 до відкриття справи задоволено заяву Позивача про забезпечення позову (вх. №02.3.1-05/911/24 від 14.10.2024), - накладено арешт на майно, яке є предметом спору.

Ухвалою суду від 22.11.2024, після виправлення недоліків позовної заяви (оцінки об`єкту та сплати судового збору), позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою суду від 24.01.2025 суд запропонував сторонам надати додаткові докази, зокрема Відповідачеві - надати копії матеріалів, що стали підставою для видачі йому свідоцтва про право власності на спірні об`єкти нерухомого майна за № 216 від 10.08.2001 року та від 08.09.2000 року за № 182. Також суд зобов`язав сторони надати до справи у цифровій (електронній) формі інформацію (зміст) документів, що надані до справи у ксерокопіях, які неможливо прочитати, та які в системі електронного суду не відображають повного змісту, є неякісними (не допустимими) у якості доказів, які додати до системи електронного суду, зокрема: 1. Статут Міжгірської районної спілки споживчих товариств (райспоживспілки, затвердженої постановою зборів ради райспоживспілки у серпні 1991 року; 2. Постанову правління Міжгірської районної спілки споживчих товариств від 02 травня 1995 року № 40; 3. Постанову правління Міжгірської районної спілки споживчих товариств від 04 травня 1995 року № 41 з додатками; 4. Статут Міжгірського міського споживчого товариства Міжгірської райспоживспілки, затвердженого постановою правління Міжгірської райспоживспілки №41 від 04.05.1995 року та загальними зборами пайовиків Міжгірського міського споживчого товариства, протокол №1 від 03.05.1995 року.

Ухвалою суду від 27.03.2025 постановлено закрити підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд справи по суті, який неодноразово відкладався та в засіданнях оголошувалися перерви, зокрема за заявами представників сторін про витребування додаткових доказів, матеріалів, надання письмових пояснень тощо, про що зазначалося у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою від 29.01.2026 суд повернув судовий процес розгляду справи № 907/855/24 зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження, оскільки наявних у справі доказів та їх якість не надавали суду можливості прийняти рішення у справі. Сторонами не виконано вимоги про надання якісних і достатніх доказів.

З урахуванням обставин у справі суд дійшов висновку про наявність сумнівів у добросовісному виконанні учасниками справи їхніх процесуальних обов`язків щодо надання необхідних доказів для вирішення спору.

З метою отримання необхідних доказів для розгляду даного спору, повного та всебічного розгляду справи, суд постановив вимоги про витребування доказів від сторін:

- Позивача - відомості про об`єкти права власності Міжгірської районної спілки споживчих товариств та докази про розмежування об`єктів власності за статутом, рішеннями органів управління Позивача (органів споживчої кооперації), бухгалтерського (статистичного, внутрішньогосподарського) обліку та звітності, у організаційно-господарських відносинах із споживчими товариствами та підприємствами, що входять до системи райспоживспілки, при виконанні повноважень у процесі управління власністю споживчої кооперації: власність споживчої кооперації; власність Міжгірської районної спілки споживчих товариств; власність підпорядкованих Позивачеві підприємств і організацій; спільна власність споживчих товариств, що входять до системи райспоживспілки.

- Відповідача - відомості про об`єкти права власності Міжгірської районної спілки споживчих товариств та докази про розмежування об`єктів власності за статутом, рішеннями органів управління Відповідача, бухгалтерського (статистичного, внутрішньогосподарського) обліку та звітності: власність споживчого товариства; об`єктів спільної власності споживчої кооперації; докази встановлення загальними зборами чи статутом Товариства розміру обов`язкового вступного та пайового внесків, та/або інших внесків; докази внесення внесків членами Міжгірського міського споживчого товариства (окремо вказати визначення розміру такої частки на час створення та реєстрації Товариства та в подальшому формуванні майна Товариства); Відомості та докази повернення членам Товариства при виході з нього сум пайового внеску, частини розподілюваного доходу (прибутку) товариства; Докази про формування у Товаристві пайового, резервного, неподільного та спеціального тощо фондів та джерела їх наповнення; відомості про наявність/відсутність договірних відносин щодо спільного володіння та управління власністю споживчої кооперації, зокрема спірних об`єктів власності.

Ухвалами від 24.02.2026, від 30.03.2026, від 28.04.2026 та 01.06.2026 розгляд справи відкладався.

Ухвалою від 01.06.2026 суд задовольнив клопотання Відповідача про поновлення процесуальних строків на подання доказів (вх. №02.3.1 - 02/4348/26 від 08.05.2026), долучено до справи докази, що отримані Відповідачем у травні 2026 року, якими Відповідач обґрунтовує свою позицію про пропуск Позивачем строків позовної давності для захисту свого права власності, оскільки спірні об`єкти зареєстровано на праві власності за Відповідачем з відома Позивача, а тому строки давності мають обліковуватися з часу такої реєстрації.

Ухвалою господарського суду від 10.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні 12.08.2026 суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав ступне слово представників сторін: позивача та відповідача, з`ясував питання про обставини справи, на які сторони посилаються та, що стосуються предмета спору. В судовому засіданні за погодженням сторін проголошено перерву для підготовки та переходу до стадії безпосереднього дослідження доказів і заключного слова (дебатів).

В судовому засіданні 19.10.2026 продовжено розгляд справи по суті, з`ясовано обставини справи та досліджено і обговорено наявні у матеріалах справи письмові докази та заслухано заключне слово представників сторін у судових дебатах.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав у повному обсязі з викладених у позовній заяві підстав з урахуванням заяв по суті спору та наданих у засіданнях пояснень.

Представники відповідача у заявах, письмових та усних поясненнях в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з наведених у заявах та поясненнях підстав.

В порядку ст. 240 ГПК України скорочене рішення (вступна та резолютивна частини) проголошено судом в судовому засіданні 26.10.2026 року.

І. Міжгірська районна спілка споживчих товариств: обґрунтування позовних вимог Позивача:

Позовні вимоги Позивача обґрунтовуються таким.

Позивач у позовній заяві та інших заявах по суті справи стверджує, що він є власником майна споживчої кооперації Міжгірського району Закарпатської області, зокрема спірного майна, а саме будівлі ресторану "Карпати" та будівлі кафе "Вікторія". Право власності на це та інше майно було набуте Позивачем на законних підставах орієнтовно в 1960, 1971 році, знаходилося у його безпосередньому володінні та використовувалося за призначенням у складі об`єднання підприємств громадського харчування, що були створені ним та знаходилися в його управлінні до 1995 року, є об`єктами спільної власності членів споживчих товариств споживчої кооперації Міжгірського району Закарпатської області.

Позивач стверджує, що Постановою Правління Міжгірської райспоживспілки від 04.05.1995 року № 41 «Про створення Міжгірського міського споживчого товариства» створено Міжгірське міське споживче товариство (Міжгірське МСТ, Відповідач). Відповідно до п. 1 наведеної Постанови Правління Міжгірської райспоживспілки від 04.05.1995 року 41, Міжгірському МСТ безкоштовно було передано підприємства роздрібної торгівлі та громадського харчування, колишніх коопунівермагу та госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування, згідно додатку № 1 до такого рішення.

До цього переліку входили, зокрема, по колишньому Міжгірському госпрозрахунковому об`єднанні підприємств громадського харчування Відповідачеві було передано такі підприємства як: Ресторан «Карпати», що розміщено на першому поверсі будівлі за адресою: смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, 78 та Кафе «Молочарня» (в даний час - кафе «Вікторія», розміщене у будівлі за адресою: смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта, 1Б, які є предметом спору.

Позивач наголошує, що Відповідачеві Міжгірському МСТ як новоствореному суб`єкту права, з метою належної організації процесу його діяльності та функціонування, були передані саме вказані вище заклади/підприємства громадського харчування, а не об`єкти нерухомого майна, у яких такі заклади були розташовані.

Обгрунтовуючи поняття підприємства, Позивач стверджує, що Ресторан «Карпати» та Кафе «Молочарня» на час їх передачі в користування Відповідачеві не мали самостійного балансу та не були юридичними особами так само як і інші заклади громадського харчування. В той же час, вони мали завершений цикл виробництва та послуг своєї діяльності як заклади громадського харчування. Бухгалтерський облік та звітність цих підприємств вівся централізованою бухгалтерією Об`єднання цих підприємств Райспоживспілки.

Позивач зазначає, що будівля Ресторану «Карпати» була збудована і введена в експлуатацію правовим попередником Позивача у 1963 році, є власністю Райспоживспілки. За вказаною адресою на 2 поверсі фактично знаходиться Міжгірська районна спілка споживчих товариств. Приміщення 2 поверху постійно знаходиться у володінні і користуванні Позивача, з його володіння не передавалося і не вибувало, Позивачем самостійно укладено договори на постачання електроенергії, природного газу, надання послуг телефонного зв`язку тощо.

Однак, як вважає Позивач, не маючи достатньої правової підстави та за відсутності правовстановлюючих документів, Відповідач (Товариство) здійснило оформлення права власності на всі об`єкти нерухомого майна, у яких були розташовані передані йому при створенні підприємства, в тому числі й право власності в цілому на будівлю Ресторану «Карпати» та будівлю Кафе «Вікторія».

Зокрема, Свідоцтво на право власності на нежилий будинок/ресторан «Карпати» видане на підставі рішення Виконкому Міжгірської селищної ради від 31.07.2000 за №54, яким посвідчено, що в цілому нежилий будинок/ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташований по вул. Шевченка, 78, смт. Міжгір`я, належить Міжгірському міському споживчому товариству на праві колективної власності.

Також, Свідоцтво на право власності на кафе «Вікторія» видане на підставі рішення Виконкому Міжгірської селищної ради від 31.08.2000 за №75, яким посвідчено, що в цілому кафе «Карпати», складається з однієї будівлі, розташованої по вул. Ольбрахта б/н, смт. Міжгір`я, належить Міжгірському міському споживчому товариству на праві колективної власності.

Позивач та його представники вказують, що приводом для звернення з цим позовом до суду став факт проведення Товариством 10.06.2023 позачергових загальних зборів членів (пайовиків) Міжгірського міського споживчого товариства та прийняті цими зборами рішення.

Так, згідно протоколу б/н від 10.06.2023 року загальними зборами Товариства прийнято такі рішення:

- про вихід Міжгірського міського споживчого товариства із складу Міжгірської районної спілки споживчих товариств (п. 1);

- про викладення п. 1.6 Статуту Міжгірського МСТ у новій редакції, відповідно до якої останнє являється самостійною юридичною особою, яке не входить до складу Міжгірської РССТ і інших спілок та спільних підприємств (п. 2);

- про надання об`єктів торгівлі нежитлових споруд Міжгірського МСТ в оренду з правом викупу (фінансовий лізинг) виключно пайовикам, працівникам споживчої кооперації за згодою загальних зборів (п.3).

Окрім того, Позивач зазначає, що 26.09.2024 року Міжгірським МСТ прийнято рішення про продаж 2-го поверху нежитлової будівлі ресторану «Карпати», а також будівлю кафе «Вікторія», яке знаходиться на земельній ділянці, право постійного користування якою належить Міжгірській районній спілці споживчих товариств. На вимогу Позивача та адвокатський запит представника Відповідачем не надано копії такого рішення від 26.09.2024 року.

Позивач зазначає, що 09.10.2024 року Міжгірська РССТ звернулась до Міжгірського МСТ з вимогою про повернення нерухомого майна, яке було передано йому у безоплатне користування за рішеннями 1995 року, в тому числі об`єкти, що є предметом спору:

1) приміщень другого поверху нежитлової будівлі, ресторан «Карпати», розташованої за адресою: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, 78;

2) нежитлової будівлі, кафе «Вікторія» (попередня назва «Молочарня»), розташовану за адресою: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта, 1Б.

Ця вимога залишилася без відповіді.

Свою вимогу про повернення майна Позивач обгрунтовує тим, що вважає відсутнім факт передання (відчуження) Позивачем у власність Відповідача нерухомого майна за Постановою від 04 травня 1995 року № 41 «Про створення Міжгірського міського споживчого товариства» та Додатком до Постанови від 04 травня 1995 року № 41.

На момент передачі підприємств Міжгірському МСТ відповідно до Постанови Правління Міжгірської РССТ від 04.05.1995 року № 41 «Про створення Міжгірського міського споживчого товариства» (з додатком) діяли норми Закону України «Про споживчу кооперацію» (в редакції від 16.07.1993 року), Закону України «Про підприємства в Україні» (в редакції від 20.04.1995 року), а також ЦК УРСР (в редакції від 18.07.1963 року).

За визначенням ст. 1 Закону України «ІІро підприємства в Україні» (в редакції від 20.04.1995 року), підприємство - самостійний господарюючий статутний суб`єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні» (в редакції від 20.04.1995 року), майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Наведеним ознакам Ресторан «Карпати» та Кафе «Молочарня» на час їх передачі в користування Відповідачеві не відповідали, не були самостійними господарюючими статутними суб`єктами та не мали права юридичної особи.

Власність споживчої кооперації, як визначено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» (в редакції від 16.07.1993 року), є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов`язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчого товариства та їх спілок.

Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності (ч. 2 ст. 9 Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» (в редакції від 16.07.1993 року), майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з`їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Таким чином, при передачі Міжгірському МСТ підприємств здійснювалась передача саме господарюючих підрозділів для належного здійснення завдань та функцій міського споживчого товариства, створеного з метою здійснення господарської діяльності, і аж ніяк не передача права власності на об`єкти нерухомого майна, які належали і належать саме районній спілці споживчих товариств, незалежно від факту здійснення в подальшому незаконної реєстрації права власності на об`єкти нерухомості за Відповідачем. Об`єкти нерухомого майна, при цьому, передавалась Міжгірському МСТ лише в користування та виключно для належного виконання ним статутних завдань.

Як визначено ч.ч. 1 - 3 ст. 86 ЦК УРСР (в редакції 18.07.1963 року), право власності це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Відповідно до п. 18 Статуту Міжгірської районної спілки споживчих товариств (в редакції від 01.08.1991 року), райспоживспілка відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, яке належить їй на праві власності. Члени Райспоживспілки не відповідають за зобов`язаннями Райспоживспілки, Райспоживспілка не відповідає за зобов`язаннями її членів.

Позивач наводить зміст Пункту 46 Статуту Міжгірської районної спілки споживчих товариств (в редакції від 14.12.2018 року), де визначено, що райспоживспілка є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків її членів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством, яке необхідне для здійснення Райспоживспілкою статутних завдань.

Відповідно до п. 52 Статуту Міжгірської районної спілки споживчих товариств (в редакції від 14.12.2018 року), власність Райспоживспілки є недоторканою, перебуває під захистом держави і охороняється Законом нарівні з іншими формами власності.

Згідно з ст. 134 ГК України, суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 43 Статуту Міжгірського міського споживчого товариства Міжгірської райспоживспілки (в редакції від 04.05.1995 року), власність споживчого товариства є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належить йому і необхідне для здійснення статутних завдань.

Власність споживчого товариства створюється з внесків його членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продуктів, послуг і цінних паперів, а також іншої діяльності та надходжень, не заборонених чинним законодавством України.

У формуванні майна споживчого товариства можуть брати участь на договірних засадах шляхом грошових та інших матеріальних внесків державні, кооперативні, громадські та інші підприємства, в т.ч. селянські (фермерські) господарства, колективні сільськогосподарській підприємства, господарські товариства, тощо (п. 45 Статуту).

Отже, і положення Статуту Міжгірського МСТ не ототожнювало передані йому Міжгірською РССТ підприємства з власністю міської спілки споживчих товариств.

Позивач стверджує, що у Міжгірського міського споживчого товариства не виникло право власності на спірні об'єкти нерухомого майна.

Підстави виникнення права колективної власності на момент передачі підприємств Міжгірському МСТ для здійснення статутних функцій та завдань були врегульовані ст. 21 Закону України «Про власність», відповідно до ч. 1 якої право колективної власності виникає на підставі:

1) добровільного об`єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об`єднань;

2) передачі державних підприємств в оренду;

3) викупу колективами трудящих державного майна;

4) перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства;

5) безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій;

6) пожертвувань організацій і громадян;

7) інших цивільно-правових угод.

Жодна з вищевказаних підстав у правовідносинах між Міжгірською районною спілкою споживчих товариств та Міжгірським міським споживчим товариством не мала місце та, відповідно, у Міжгірського МСТ не виникло право колективної власності на передані йому у користування об`єкти нерухомого майна.

Позивач вважає, що відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 128 ЦК УРСР (в редакції від 20.05.1985 року, чинній на 1995 рік), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві.

Таке правове регулювання правовідносин з права власності на майно застосовується до прав, які виникли, або могли виникнути до січня 2004 року.

З урахуванням відсутності будь-яких доказів передачі Міжгірською районною спілкою споживчих товариств об`єктів нерухомого майна (нежитлової будівлі, ресторан «Карпати», розташованої за адресою: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, 78; нежитлової будівлі, кафе «Вікторія» (попередня назва «Молочарня»), розташованої за адресою: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта, 1 Б) Міжгірському міському споживчому товариству, останнє не набуло і не могло набути право власності на такі б`єкти.

Позивач вважає, що факт видачі Виконавчим комітетом Міжгірської селищної ради впродовж вересня 2000 року - серпня 2001 року Міжгірському міському споживчому товариству свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна, а також подальша у вересні жовтні 2016 року державна реєстрація Міжгірською районною державною адміністрацією права власності на них за Міжгірським МСТ не мають правового значення.

За визначенням п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 910/10987/18, від 12.01.2023 року у справі № 940/1275/20, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а е лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Позивач стверджує, що у Міжгірського МСТ у зв`язку із його виходом із складу спілки підприємств, яка надавала йому майно у користування, виник обов`язок повернути таке майно власнику.

Позивач вважає, що з прийняттям 10.06.2023 року позачерговими загальними зборами членів (пайовиків) Міжгірського міського споживчого товариства рішення про вихід Міжгірського МСТ із складу Міжгірської РССТ припинила існування підстава, у зв`язку з якою Міжгірською районною спілкою споживчих товариств у 1995 році було передано Товариству нерухоме майно.

Не зважаючи на вимогу Позивача Міжгірське МСТ нерухоме майно не повернула Міжгірській РССТ, оскільки вважає себе власником такого майна.

Посилаючись на положення ч. 2 ст. 386 ЦК України, якою передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Викладені Позивачем в обгрунтування позовних вимог обставини підтверджуються наданими до справи доказами.

І. Щодо створення Міжгірського госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування (ГОПГХ)

1. Постановою Правління Закарпатської обласної спілки споживчих товариств № 209 від 08.04.1971 року «Про створення госпрозрахункових об`єднань підприємств громадського харчування в споживчій кооперації Закарпатської області» рекомендовано райспоживспілкам провести укрупнення підприємств громадського харчування в госпрозрахункові об`єднання в межах одного крупного споживчого товариства, де є велика концентрація підприємств громадського харчування або в межах райспоживспілки організувати на базі двох-трьох споживчих товариств декількох госпрозрахункових об`єднань громадського харчування (п. 3 Постанови); затверджено відповідні штатні розписи (п.п. 5, 6 Постанови) та Примірне положення про госпрозрахункове об`єднання підприємств громадського харчування споживчої кооперації області (п. 9 Постанови).

2. Згідно п. 7 Переліку госпрозрахункових об`єднань підприємств громадського харчування споживчої кооперації Закарпатської області (додаток № 1 до Постанови № 209 від 08.04.1971 року) передбачено створення Міжгірського госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування Міжгірської райспоживспілки з підпорядкуванням його Міжгірській райспоживспіліці.

3. Пунктом 5 Додатку № 5 («Перелік та керівництво ресторанів першої та другої категорії, які входять у госпрозрахункові об`єднання підприємств громадського харчування») до Постанови № 209 від 08.04.1971 року ресторан «Карпати» у с. Міжгір`я віднесено до ресторанів першої категорії, керівництво яким покладено на директора об`єднання, а також передбачено введення двох змінних адміністраторів.

4. Відповідно до п.п. 1 та 2 Примірного положення про госпрозрахункове об`єднання підприємств громадського харчування райспоживспілки, таке Об`єднання організовується при райспоживспілках (споживчих товариствах) та підпорядковується правлінню райспоживспілці (споживчого товариства).

5. Постановою Правління Міжгірської райспоживспілки № 160 від 12.11.1971 року «Про створення Госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування Міжгірської райспоживспілки» вирішено на базі підприємств комбінату громадського харчування Міжгірської райспоживспілки створити Міжгірське ГОПГХ Міжгірської райспоживспілки (п. 1 Постанови), якому підпорядковано всі підприємства громадського харчування системи споживчої кооперації сел. Міжгір`я та навколишніх сіл (п. 2 Постанови).

Директор звітується про роботу Об`єднання перед правлінням райспоживспілки або споживчого товариства (п. 30 Примірного положення).

Вказаною постановою директора Об`єднання зобов`язано, зокрема, керуватися в своїй роботі Положенням Госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування Міжгірської райспоживспілки (п. 4 Постанови).

Таким чином, у 1971 році у системі споживчої кооперації Міжгірського району створено Міжгірське ГОПГХ, що було підпорядковане Міжгірській райспоживспілці, до складу якого входив розташований у селищі Міжгір`я ресторан «Карпати».

ІІ. Щодо набуття Міжгірським ГОПГХ підприємств громадського харчування від системи Закарпатського курортторгу.

1. Пунктом 4 Постанови Правління Закарпатської обласної спілки споживчих товариств № 689 від 16.12.1980 року «Про прийом та передачу торгової мережі» вказано всім правлінням РайСТ прийняти від системи державної торгівлі підприємства, які знаходяться в сільській місцевості та в містах Рахові та Тячеві.

Згідно з п. 6 Постанови Правління Закарпатської облспоживспліки № 689 від 16.12.1980 року, прийому-передачі підлягають товаро-матеріальні цінності, основні засоби та магазинний інвентар.

Списки підприємств торгівлі, які підлягають передачі, затверджено додатком № 1 до даної постанови.

2. На виконання Постанови Правління Закарпатської облспоживспліки № 689 від 16.12.1980 року Правлінням Міжгірського районного споживчого товариства № 260 від 18.12.1980 року постановлено провести прийом-передачу торгової мережі підприємств громадського харчування, які підпорядковані Міжгірському роздрібному торговому об`єднанню Закарпатського курортторгу, розташованих на території Міжгірського району (п. 2 Постанови).

Згідно з п. 3 Постанови Правління Міжгірського районного споживчого товариства № 260 від 18.12.1980 року, прийому-передачі підлягають товаро-матеріальні цінності, основні засоби та інвентар.

Склад районної комісії по прийому-передачі затверджено у додатку № 1, а склад робочих комісій у додатку № 2.

На арк. 2 додатку № 2 до Постанови № 260 від 18.12.1980 року, затверджено, зокрема, склад робочої інвентаризаційної комісії з прийому-передачу ТМЦ, основних засобів та інвентаря торгової мережі і підприємств громадського харчування Міжгірського роздрібного торгового об`єднання Закарпатського курортторгу у підпорядкування Міжгірського РайСТ щодо павільйону «Молочарня».

3. 27.02.1981 року згідно Акта приймання-передачі торгово-складскої мережі Межгірського РТО Закарпатського курортторга Межгірскому районному споживчому товариству проведено прийом-передачу основних засобів, які згідно з зведеною відомістю включали кафе «Молочарня» (п. 20 додатку № 1 до Акту прийому-передачі).

Таким чином, з 1981 року з Міжгірського роздрібного торгового об`єднання Закарпатського курортторгу, тобто структури Міністерства торгівлі, до складу Міжгірського районного споживчого товариства перейшло кафе «Молочарня».

Відповідно до наявної у матеріалах справи Постанови Правління від 29.12.1982 року № 283 Правління Міжгірського районного споживчого товариства затвердило договір на капітальний ремонт кафе «Молочарня».

На підставі Постанови Правління Міжгірського районного споживчого товариства від 26.11.1987 року № 201 «Про затвердження структури управління кооперативних організацій Міжгірської районної спілки споживчих товариств на 1988 рік» (наявна у матеріалах справи) на базі Міжгірського районного споживчого товариства створено Міжгірську районну спілку споживчих товариств з підпорядкуванням їй, зокрема, Міжгірського ГОПГХ.

У 1988 році основні засоби буфет ресторану «Карпати», кухня ресторану «Карпати», буфет кафе «Молочарня» та кухня кафе «Молочарня обліковувалися Міжгірським ГОПГХ у «Книге по счету № 90 «Основные средства (новый счет № 101)».

Основні засоби ресторан «Карпати», сходи ресторану «Карпати», а також кафе «Молочарня» зазначені також у Відомостях перерахунку балансової вартості основних фондів та їх зносу у зв`язку з підвищенням цін станом на 01.08.1993 року (п.п. 1, 2 та 9) а також у Відомостях індексації балансової вартості основних засобів та їх зносу станом на 01.01.1995 року (п.п. 1, 2 та 8).

Ресторан «Карпати» та кафе «Молочарня» відображені у Акті документальної ревізії фінансово-господарської діяльності Міжгірського ГОПГХ Міжгірської райспоживспілки від 31.05.1995 року, який затверджено Постановою Правління Міжгірської РССТ № 58 від 09.06.1995 року.

Отже, установи та підприємства, що входили до системи споживчої кооперації Міжгірського району, здійснювали управління рестораном «Карпати» та кафе «Молочарня», вживали заходи для їх належного функціонування, а також обліковували їх як основні засоби.

ІІІ. Щодо державної реєстрації Міжгірського ГОПГХ у Державному реєстрі звітних (статистичних) одиниць України / Єдиному державному реєстрі підприємств, установ та організацій

1. Згідно відповіді Головного управління статистики у Закарпатській області від 03.11.2025 року № 05.2-12/1856-25, Виконавчим комітетом Міжгірської районної ради 25.12.1991 року проведено державну реєстрацію Міжгірського госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування (ідентифікаційний код 01750921), а 30.05.1996 року проведено реєстрацію ліквідації Об`єднання.

2. 13.12.1991 року Постановою Правління Міжгірської райспоживспілки № 177 затверджено статути, зокрема, Міжгірського ГОПГХ та вирішено статути споживчих товариств та господарств зареєструвати у виконавчому комітеті Міжгірської районної ради народних депутатів.

3. З заявою до Виконавчого комітету Міжгірської районної ради народних депутатів звернувся директор ГОПГХ.

4. Рішенням Виконавчого комітету Міжгірської районної ради народних депутатів від 25.12.1991 року № 193 «Про перереєстрацію підприємств, організацій» вирішено перереєструвати діючі підприємства району станом на 25.12.1991 року згідно списку, що додається.

У підпункті 10 пункту 5 додатку до даного рішення зазначено Госпрозрахункове об`єднання підприємств громадського харчування.

5. Рішенням Виконавчого комітету Міжгірської районної ради народних депутатів від 25.12.1991 року № 205 «Про реєстрацію підприємств, організацій споживчої кооперації» вирішено зареєструвати підприємства та організації районної споживчої кооперації, зокрема, Госпрозрахункове об`єднання підприємств громадського харчування.

IV. Щодо ліквідації Міжгірського ГОПГХ

Правління Міжгірської районної спілки споживчих товариств згідно з наявною у матеріалах справи постанови від 02.05.1995 року №40 «Про ліквідацію спільних підприємств госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування та коопунівермагу Міжгірської райспоживспілки», ліквідувало спільні підприємства Міжгірської райспоживспілки: госпрозрахункове об`єднання та підприємство громадського харчування, коопунівермаг днем 02 липня 1995 року (п. 1 Постанови); правонаступником ліквідованих спільних підприємств Міжгірського госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування та коопунівермагу призначено правління райспоживспілки (п. 4 Постанови).

1. 03.05.1995 року збори пайовиків спільних підприємств Міжгірського ГОПГХ та коопунівермагу протоколом № 1 вирішили: створити Міжгірське міське споживче товариство з підпорядкуванням його Міжгірській райспоживспілці; просити Міжгірську райспоживспілку прийняти Міжгірське міське споживче товариство в систему райспоживспілки і наділити споживче товариство необхідним статутним фондом для його нормального функціонування; просити правління райспоживспілки наділити споживче товариство основними засобами, іншими товаро-матеріальними цінностями для початку діяльності споживчого товариства.

Постановою Правління Міжгірської райспоживспілки від 04.05.1995 року №41 «Про створення Міжгірського міського споживчого товариства» з метою впорядкування структури райспоживспілки створено Міжгірське міське споживче товариство, якому безкоштовно передано підприємства роздрібної торгівлі та громадського харчування, колишніх коопунівермагу та госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування, частину підприємств Міжгірського споживчого товариства згідно додатку № 1, включаючи ресторан «Карпати» та кафе «Молочарня» колишнього Міжгірського госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування.

2. Згідно балансу Міжгірського ГОПГХ станом на 01.07.1995 року, первісна вартість основних засобів Об`єднання складає 10 120 млн. крб. (рядок 012), а знос 5104 млн. крб (рядок 011), що повністю співпадає з даними Відомостей індексації балансової вартості основних засобів та їх зносу станом на 01.01.1995 року.

3. Актом ліквідаційної комісії про передачу залишків по балансових рахунках Міжгірського ГОПГХ від 10.07.1995 року Правлінню Міжгірської райспоживспілки, як правонаступнику, передано залишки по рахунках Міжгірського ГОПГХ.

4. Постановою Правління Міжгірської райспоживспілки від 10.07.1995 року № 77 затверджено акт ліквідаційної комісії про передачу залишків на балансових рахунках колишнього Міжгірського ГОПГХ.

5. 06.03.1996 року Голова правління Міжгірської райспоживспілки звернувся до Голови Міжгірської районної ради з заявою про виключення з Державного реєстру статистичних одиниць Міжгірського госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування Міжгірської районної спілки споживчих товариств.

6. Розпорядженням Голови Міжгірської районної державної адміністрації від 30.05.1996 року № 267 «Про скасування державної реєстрації» скасовано держану реєстрацію Міжгірського госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування Міжгірської районної спілки споживчих товариств.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 35 Закону України «Про підприємства в Україні», ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом. Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника (ч. 6 ст. 36 Закону України «Про підприємства в Україні»).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживчу кооперацію», споживчі товариства та їх спілки виходячи з статутних вимог мають право, зокрема, створювати (реорганізовувати, ліквідовувати) для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства, установи, організації, біржі, комерційні банки, фінансово-розрахункові центри, страхові товариства та інші об`єкти, діяльність яких не суперечить законам України.

Таким чином, Правління Міжгірської районної спілки споживчих товариств, як власник Міжгірського ГОПГХ Міжгірської районної спілки споживчих товариств, прийняло рішення про його ліквідацію, утворило ліквідаційну комісію та затвердило її акт про передачу залишків на балансових рахунках колишнього Міжгірського ГОПГХ, тобто розпорядилося його майном, визначивши себе правонаступником.

Після ліквідації Міжгірського ГОПГХ та коопунівермагу ряд їх колишніх працівників були переведені на іншу роботу в системі споживчої кооперації, в т.ч. до Міжгірського міського споживчого товариства (копії наказів (розпоряджень) про переведення на іншу роботу наявні у матеріалах справи).

V. Щодо ненабуття Міжгірським МСТ права власності

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію», власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності.

Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок. (абз. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію»).

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безоплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з`їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

За результатами розгляду прохань пайовиків колишніх Міжгірського ГОПГХ та коопунівермагу, викладених у протоколі зборів № 1 від 03.05.1995 року, правління Міжгірської районної спілки споживчих товариств наділило новостворене Міжгірське міське споживче товариство основними засобами, в т.ч. рестораном «Карпати» та кафе «Молочарня» для початку діяльності товариства та для належного здійснення ним своїх завдань та функцій.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 128 ЦК УРСР (в редакції від 20.05.1985 року, чинній на 1995 рік), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві.

Оскільки загальні збори, конференція чи з`їзд Міжгірської спілки споживчих товариств рішень про продаж об`єктів нерухомого майна - нежитлової будівлі, ресторан «Карпати», розташованої за адресою: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, 78 та нежитлової будівлі, кафе «Молочарня» (нова назва «Вікторія»), розташованої за адресою: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта, 1 Б, чи про передачу їх Міжгірському міському споживчому товариству на інших підставах, як цього вимагалось ч. 2 ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», не приймали, відповідні акти приймання-передавання даних об`єктів нерухомості Міжгірська РССТ та Міжгірське МСТ не складали, дане нерухоме майно не було передано у власність Відповідача.

Відповідно до ч. 9 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію», власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.

Пункт 43 Статуту Міжгірського міського споживчого товариства Міжгірської райспоживспілки (в редакції від 04.05.1995 року) передбачав, що власність споживчого товариства створюється з внесків його членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продуктів, послуг і цінних паперів, а також іншої діяльності та надходжень, не заборонених чинним законодавством України.

У формуванні майна споживчого товариства можуть брати участь на договірних засадах шляхом грошових та інших матеріальних внесків державні, кооперативні, громадські та інші підприємства, в т.ч. селянські (фермерські) господарства, колективні сільськогосподарській підприємства, господарські товариства, тощо (п. 45 Статуту).

Отже, положення Закону України «Про споживчу кооперацію» та Статуту Міжгірського МСТ, визначаючи джерела формування його майна, не прирівнювали основні засоби, якими Міжгірська РССТ наділила Міжгірське МСТ, до власності Споживчого товариства.

Власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію»).

У відповідності до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про власність», право колективної власності виникає на підставі: добровільного об`єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об`єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Жодна з вищевказаних підстав виникнення у Міжгірського МСТ права колективної власності на спірне нерухоме майно також відсутня.

Підсумовуючи викладене вище, Позивач вважає, що позов Міжгірської районної спілки споживчих товариств до Міжгірського міського споживчого товариства про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає задоволенню.

Позивачем 29.05.2026 подано заперечення до справи та додаткові докази, якими він підтверджує викладені у заявах фактичні обставини.

ІІ. Відповідач - Міжгірське міське споживче товариство: обгрунтування заперечень проти позову.

Відповідач не визнає позовних вимог, виклавши свою позицію у відзиві на позов та в інших заявах/поясненнях по суті справи.

У відзиві на позов Відповідач обгрунтовує свою позицію так:

У позовній заяві зазначено, що відповідно до п. 1 Постанови Правління Міжгірської РССТ від 04.05.1995 року за №41, Позивачу безкоштовно передано підприємства роздрібної торгівлі …..згідно додатку №1. Позивач також зазначає, що Відповідачу були передані підприємства згідно додатку №1, а не нерухоме майно.

У той же час зі змісту постанови за №40 від 02.05.1995 року прийнятої правлінням Позивача згідно п.1 випливає, що підприємства про, які зазначає Позивач у позовній заяві було вирішено ліквідувати «днем 2 липня 1995 року». Згідно п. 4 цієї ж постанови правонаступником ліквідованих підприємств призначати правління Позивача.

Позивач зазначає, що Відповідачу було передано підприємства, у той же час у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження наведеного. Зі змісту додатку до постанови за №41 (імовірно від 4.05.1995 року) випливає, що у ньому зазначений перелік об`єктів, які повинні були передатись Позивачу. Будь яких відомостей про те, що Відповідач (його законні представники) отримали підприємства даний додаток не містить. Також звертаємо увагу на те, що даний додаток взагалі не містить відомостей хто від імені Позивача його підписував і чи підписував взагалі його Відповідач чи буть хто від його імені.

Також особливо варто звернути увагу на те, що згідно зі змісту постанови за №41 від

04.05.1995 року, випливає, що було вирішено наступне:

1. Передати всіх пайовиків, які працювали на зазначених Позивачем підприємствах та які згідно тверджень Позивача передались Відповідачу (пункт 4).

2. Прийом передачу товаро-матеріальних цінностей, грошових коштів, основних засобів та малоцінного інвентаря ліквідаційною комісією Позивача передати Відповідачу до 05.05.1995 року.

У свою чергу Позивач зазначає, що об`єкти нерухомого майна передавались Відповідачу виключно у користування та належного виконання статутних завдань.

Відповідач вважає, що з наведені ним обставини вказують про наступне:

1. Позивач спочатку зазначає, що не передавав Відповідачу об`єкти нерухомого майна взагалі, а виключно підприємства, у той же час зміст позовної заяви (п.2.3) та зміст постанови за №41 від 04.05.1995 року містить зовсім інші твердження.

2. На підтвердження факту передачі виключно підприємств не додано жодного доказу, як і не подано доказів, щодо передачі нерухомого майна виключно у користування.

3. Згідно тверджень Позивача він не передавав нерухомого майна, право власності на яке належить Відповідачу, то з цього випливає, що будь які права на це майно у Позивача відсутні, оскільки містяться твердження про не передачу нерухомого майна, також відсутні будь які докази, які б підвереджували будь яке речове право Позивача на це майно.

4. Позивачем не доведено, що Відповідач заволодів нерухомим майном у незаконний спосіб, як і відсутні будь які відповідні докази.

5. Право власності на об`єкти нерухомого майна виникли у Відповідача у 2000 році згідно рішення Міжгірської селищної ради, яка відповідно видала свідоцтва про право власності та яке відповідно було зареєстроване згодом. Відповідне рішення є чинним та не є скасованим чи визнаним недійсним.

6. Також варто звернути увагу на те, що у Відповідача наявний доказ про право власності на об`єкти нерухомого майна, у Позивача у свою чергу такий доказ відсутній, більше того відсутні будь які відомості, що зазначені об`єкти коли небуть перебували у нього.

Стосовно інвентаризаційних описів, що наявні у матеріалах справи, а також акту на постійне користування земельною ділянкою звертаємо увагу, що вони не містять всіх обов`язкових даних, які дали можливість їх ідентифікувати. Також не можливо із поданих Позивачем доказів з`ясувати чи те ті самі об`єкти чи ні. У цьому контексті варто наголосити, що земельні ділянки, під усіма об`єктами нерухомого майна, що перебуває у власності Відповідача зареєстровані саме за ним (інформація зазначена у витягу із реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який подавався Позивачем).

Щодо зазначення Позивачем про те, він зареєстрований за адресою місцезнаходження ресторану Карпати, а також наявності у матеріалах справи листа від Закарпатської обласної спілки споживчих товариств про те, що у 1963 році Позивач збудував цей об`єкт та ввів його у експлуатацію:

По перше юридичні особи мають право зазначати адреси реєстрації навіть не будучи власником об`єкта нерухомого майна. Стосовно цього Відповідач надсилав у 2007 році листа про те, що Позивачу необхідно звільнити займане ним приміщення.

Позивач із даним листом був ознайомлений про, що свідчить відбиток штампу на отриманому листі.

По друге у листі обласної спілки зазначено, що Позивач збудував ресторан Карпати та ввів його у експлуатацію. Як відомо введення в експлуатацію має ряд процедур, зокрема виготовлення технічного паспорту, будівництво, акт про завершення будівництва, виписка із по господарських книг (або інших, що їх замінювали), що велась відповідною радою або виконавчим комітетом, по господарських книг (або інших, що їх замінювали), що велась відповідною радою або виконавчим комітетом, після введення в експлуатацію отримання відповідного документу, що підтверджує право власності, у матеріалах справи такі докази відсутні.Згідно із частиною 2 статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).

З огляду на викладене, звертаючись до суду з віндикаційним позовом, Позивач повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття вказаного майна з його володіння, наявність вказаного майна у незаконному володінні Відповідача.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб.

Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову (такий висновок викладений у пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17).

Частиною першою статті 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України).

Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України):

1) якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) якщо майно було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Таким чином Відповідач заперечує щодо позовних вимог Позивача у повному обсязі, оскільки він є законним власником нерухомого майна, а саме:

1. ресторан «Карпати», розташованої за адресою: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, 78 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1046683421224).

2. кафе «Вікторія» (попередня назва «Молочарня»), яка розташована за адресою: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта, 1Б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1050861221224), що підтверджується свідоцтвом на право власності та витягом із реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стосовно іншої інформації зазначеною у позовній заяві, то вона стосується довільного трактування фактичних обставин.

У своїх запереченнях на відповідь на відзив Відповідач зазначає таке.

На думку Відповідача, з наданої до суду та Відповідачеві відповіді на відзив Позивача випливає, що Позивач обґрунтовує факт передачі підприємств Пунктом 1 Постанови Правління Міжгірської райспоживспілки від 04.05.1995 року за № 41 яким постановлено: Створити Міжгірське міське споживче товариство днем 04.05.1995 року з передачею йому підприємств роздрібної торгівлі та громадського харчування, бувших коопунівермагу та госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування, частину підприємств Міжгірського споживчого товариства - безкоштовно згідно додатку № 1, також зазначаючи, що вказаний вище пункт протоколу передбачав передачу Міжгірському МСТ вказаних у ньому підприємств.

З даним твердженням Відповідач не погоджується, оскільки доказів (актів приймання, відомостей хто передавав та хто отримував) передачі підприємств не надано, як і не надано доказів стосовно того, що передавались виключно підприємства.

Відповідач наголошує, що згідно змісту постанови за №41 від 04.05.1995 року, було вирішено також здійснити прийом передачу товаро-матеріальних цінностей, грошових коштів, основних засобів та малоцінного інвентаря ліквідаційною комісією Позивача Відповідачу до 05.05.1995 року.

Позивач зазначаючи, що «Вищевказані положення Законів України «Про споживчу кооперацію» та «Про власність» в сукупності з формулюваннями Постанови Правління Міжгірської райспоживспілки від 04.05.1995 року № 41 дають підстави для висновку, що нерухоме майно, у яких знаходились підприємства, було передано Міжгірському МСТ саме у користування», не надав жодних доказів стосовно передачі нерухомого майна саме у користування (відсутні будь які акти, відомості хто передавав, хто отримував). Стосовно змісту постанови №41 від 04.05.1995 року, звертаємо увагу на те, що така містить приписи стосовно вчинення конкретних дій з конкретно визначеними термінами, тобто сам по собі зміст постанови не дає можливості пересвідчитись чи було реалізовано її зміст у повному обсязі чи частково, оскільки відсутні акти приймання передачі або інші відомості у яких зазначено реалізацію постанови.

Відповідач стверджує, що Позивач намагається видати Акти ревізії діяльності підприємств райспоживспілки за попередній час до створення Товариства (1995), за Акт приймання передачі майна. Стверджує, що Актів приймання-передавання майна від Міжгірської РССТ до Міжгірського МСТ, який би підписали обидві сторони немає. Акт ревізії жодним чином не підтверджує того факту, що Відповідач отримав чи то підприємства чи то нерухоме майно.

Відповідач заперечує твердження Позивача, що факти переведення працівників колишніх коопунівермагу та госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування Міжгірської РССТ на роботу до Міжгірського міського споживчого товариства, копії наказів (розпоряджень) про переведення на іншу роботу які надано Позивачем (№ 52 від 21.06.1995 року, № 53 від 22.06.1995 року, № 54 від 26.06.1995 року, № 55 від 30.06.1995 року, № 57А від 03.07.1995 року, № 68 від 23.06.1995 року та № 70 від 04.09.1995) можуть бути доказом того, що Міжгірському МСТ були передані саме підприємства, а не об`єкти нерухомого майна.

Стосовно виділення земельної ділянки під будівництво об`єкту нерухомого майна, Відповідач звертає увагу суду на те, що не подано жодного доказу який би дозволив ідентифікувати земельні ділянки, що перебувають у власності/користуванні Відповідача із земельними ділянками, що виділялись Позивачу.

Відповідач стверджує, що Позивачем не подано жодного доказу, що оспорювані об`єкти коли не будь перебували у його користуванні. Вважає, що у Позивача зазначені спірні об`єкти ніколи не перебували у власності чи користуванні, принаймні ним не було подано жодного доказу на спростування даного факту.

Стверджує, що свідоцтво на право власності Відповідачеві на спірні об`єкти було видано більше 20 років тому, і Позивачу відомий даний факт, про що, на думку Позивача, свідчить лист від 2007 року, яким Відповідач звертався до Позивача з пропозицією укласти договір оренди.

Відповідач вважає, що наведені Позивачем обставини та документи, що надані на підтвердження відносин, обставин та фактів не є належними, стосуються довільного трактування фактичних обставин справи, та цитування норм законодавства.

Пізніше 01.12.2025 Відповідачем надано до справи додаткові пояснення, в яких викладено такі позиції та узагальнення.

Відповідач зазначає, що Постановою Закарпатської обласної спілки споживчих товариств за №689 від 16.12.1980 року на виконання рішення виконкому обласної Ради народних депутатів за №360 від 03.12.1980 року «Про генеральну схему управління торгівлею в області» було зобов`язано здійснити та організувати приймання - передачу основних засобів,

інвентарю та товарних цінностей із підприємств, що ліквідовувались до новостворених підприємств, які мали бути створені на їхній виробничій базі.

Так 04.05.1995 року Постановою за №41 «Про створення Міжгірського міського споживчого товариства» було вирішено створити Відповідача з передачею йому підприємств роздрібної торгівлі та громадського харчування, коопунівермагу та госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування. Також даною постановою було вирішено передати Відповідачу всіх пайовиків близько 540 осіб, які раніше працювали на вище зазначених підприємствах (і які фактично були власниками спірних об`єктів, і які станом на сьогоднішній момент володіють ними через те, що є пайовиками/ учасниками Відповідача).

Також варто особливо звернути увагу на те, що Позивач фактично на виконання рішення обласної спілки та рішення виконкому обласної Ради народних депутатів виконував організаційну функцію, щодо оформлення актів - приймання передачі, організації ліквідації «Універмагу», «спільних підприємств» та «госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування» та утворення на їх базі Відповідача про, що свідчить Постанова за №40 від 02.05.1995 року.

До Позивача згідно його тверджень не перейшло право власності на спірні об`єкти, до нього згідно вище наведених розпорядчих документів перейшов виключно обов`язок організувати ліквідацію та створення нового товариства. Також дане твердження підтверджується Протоколом №1 від 03.05.1995 року згідно якого пайовики спільних підприємств (фактичні власники спільних об`єктів) прийняли рішення про створення Відповідача.

Відповідач наполягає на тому, що саме Відповідач був учасником та засновником Позивача, а Позивач у свою чергу ніколи не був засновником чи учасником Відповідача.

Статтею 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» передбачено, що власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, і спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов`язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок. Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. Власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.

Також звертаємо увагу суду на те, що спірне майно було зареєстроване за Відповідачем більше 20 років тому, і Позивачу було відоме про це, оскільки він самостійно звертався із відповідними заявами до Відповідача про необхідність здійснення реєстрації права власності, а тому у разі якщо суд дійде до висновку про необхідність задоволення позовних вимог просимо застосувати строки позовної давності.

Відповідачем надано додаткові пояснення від 06.06.2026, в яких він повідомляє про свої позиції, з раніше викладеними обгрунтуваннями та запереченнями. Також доводить, що ним здійснено поліпшення кафе «Вікторія» та ремонтні роботи після пожежі, що сталася на цьому об`єкті. Вважає, що Відповідач є добросовісним набувачем і витребування майн від нього не є можливим.

Застосування ч. 1 ст. 388 ЦК України поширюється виключно на випадки, коли майно придбано за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати. Право власності Відповідача виникло на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а не за відплатним договором відчуження, - отже, конструкція ч. 1 ст. 388 ЦК у цій справі не застосовна.

По-друге, Позивач не довів жодної з умов, необхідних для застосування ст.388 ЦК України: що він є законним власником спірного майна; що майно вибуло з його володіння поза його волею; що Відповідач набув майно у незаконний спосіб.

Відповідач заявляє про сплив строків позовної давності для захисту порушеного права Позивача. Вважає, що у справі наявні такі ключові факти, що свідчать про безумовну обізнаність Позивача задовго до 2024 року:

2000 рік Виконавчий комітет Міжгірської селищної ради прийняв рішення № 75 від 31.08.2000, на підставі якого Відповідачу видано свідоцтва про право власності та здійснено державну реєстрацію. Позивач, як суб`єкт господарювання того ж населеного пункту, не міг не знати про цей публічний акт.

2001 рік - Позивач власним листом № 100 від 23.08.2001 надав письмову згоду на вилучення земельних ділянок та прямо визнав спірні об`єкти власністю Відповідача. Це є незаперечним доказом того, що у 2001 році Позивач достовірно знав про стан речей.

2004 рік - Постанова правління МСТ № 11 від 24.05.2004 щодо інвентаризації та оформлення права власності свідчить, що Позивач був обізнаний про відповідні дії Відповідача з юридичного оформлення майна.

2007 рік - Відповідач направив Позивачу листа з вимогою звільнити займане приміщення та пропозицією укласти договір оренди. Позивач отримав цей лист, про що свідчить відбиток штампу. Відтак не пізніше 2007 року Позивач достовірно знав про позицію Відповідача щодо права власності.

Таким чином, позовна давність (3 роки) спливла щонайпізніше у 2010 році (якщо відраховувати від дати отримання листа у 2007 р.), або у 2004 році (якщо відраховувати від дати листа № 100 від 23.08.2001 р.).

Позов подано у 2024 році - тобто зі значним пропуском строку позовної давності.

Окрім того, вважає, що задовлення позову порушить його право на мирне володіння майном. У цій справі він, Відповідач, безперервно, відкрито та добросовісно володіє спірними об`єктами понад 30 років.

Право власності Відповідача виникло на підставі законного акта органу місцевого самоврядування і зареєстроване у встановленому порядку.

Відповідач протягом усього часу сплачував усі передбачені законом податки, здійснював ремонт та утримання майна за власні кошти, у тому числі фактично відбудував кафе «Вікторія» після пожежі.

Позивач протягом більш ніж 23 років (20012024) жодного разу не звертався до суду чи органів влади з будь-якими вимогами щодо спірного майна, не оспорював рішення виконкому 2000 року та не здійснював жодних дій щодо майна.

В судових засіданнях і у виступі із заключним словом (дебатах) представник відповідача наполягав на своїй позиції, що Позивач ніколи не був власником тих майнових об`єктів, що ним були передані при створені Товариства Відповідача. Вважає, що власниками майнових об`єктів, у тому числі й об`єктів нерухомого майна підприємств (будівель, споруд, обладнання тощо) були громадяни, які були пайщиками підприємств, в яких вони працювали, і що були ліквідованими Позивачем.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЇХ ОЦІНКА

ІІІ. Мотивувальна частина рішення.

Характер та правова природа відносин між сторонами спору.

У травні 1995 року Позивач, місцезнаходженням якого з 1963 року є смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, буд. 78, другий поверх, як власник майна споживчої кооперації та підпорядкованих йому підприємств споживчої кооперації Міжгірського району Закарпатської області та смт. Міжгір`я ухвалив декілька правозастосовних актів ненормативного характеру (Постанова правління Райспоживспілки), якими змінив структуру та відносини кооперативної власності: ліквідував підпорядковані йому підприємства; утворив нове споживче товариство, яке наділив майновими активами споживчої кооперації ліквідованих підприємств; поділив пайовий фонд між Райспоживспілкою та новоствореним споживчим товариством.

Першим Актом ненормативного характеру (травень 1995 року) Райспоживспілки було ліквідовано юридичну особу «Міжгірське госпрозрахункове об`єднання підприємств громадського харчування Міжгірської районної спілки споживчих товариств».

Згідно матеріалів справи «Міжгірське госпрозрахункове об`єднання підприємств громадського харчування Міжгірської районної спілки споживчих товариств» (Міжгірське ГОПГХ), яке було створене з січня 1988 року та було підпорядковане Райспоживспілці, було юридичною особою, мало самостійний баланс. Згідно наявного у справі архівного документу «Баланс підприємства» станом на 01 липня 1995 року - мало статутний капітал в сумі 4.902млн.крб було прибутковим підприємством.

До справи Відповідачем надано документальні докази (Книга по рахунку №90 «Основні засоби» (том 2 а.с. 205-207), які підтверджують, що з 1988 року до складу

Міжгірського ГОПГХ Райспоживспілки входили такі структурні підрозділи як-то: Буфет ресторан «Карпати», Кухня ресторан «Карпати», Буфет ресторан «Міжгір`я», Кухня ресторан «Міжгір`я», Пивний бар, Буфет кафе «Молодіжне», Кухня кафе «Молодіжне», Буфет кафе «Молочарня», Кухня кафе «Молочарня», Буфет «Турист», Кухня «Турист», Буфет «Шашлична», Кухня «Шашлична», Сосисочна, Павільйон «Зустріч», Буфет «Електрон», Кухня їдальні «Електрон», Їдальня «Сільгосптехніка», Буфет «Кулінарії», Кухня «Кулінарії», З-на «Лозянське», Продовольчий склад, Овочевий склад, Кондитерський цех №1, Кондитерський цех №2, Цех напівфабрикатів, Кіоск «Морозиво», Кіоск «Луч», Шкільна їдальня «Поточина», Шкільна їдальня «Міжгір`я», Шкільна їдальня «Запереділлі», Шкільна їдальня «Н.Лозянське, Шкільна їдальня В.Лозянське, Шкільна їдальня «Сойми», Шкільна їдальня «Репінне», П-н «Колиба», Підсобне господарство.

Судом встановлено, що юридична особа «Міжгірське госпрозрахункове об`єднання підприємств громадського харчування Міжгірської районної спілки споживчих товариств» не мала у своєму складі інших юридичних осіб, а усі заклади громадського харчування, що були об`єднані єдиним керівництвом Міжгірського ГОПГХ Райспоживспілки, є його структурними підрозділами, що не мали самостійного балансу. Питання бухгалтерського обліку та звітності господарської діяльності здійснювала єдина бухгалтерська служба Міжгірського ГОПГХ Райспоживспілки.

Другим Актом ненормативного характеру (травень 1995 року) Райспоживспілка утворила нове споживче товариство «Міжгірське міське споживче товариство», затвердило його Статут, передало йому частину пайового фонду та пайовиків, які стали членами новоутвореного споживчого товариства.

Третім Актом ненормативного характеру (травень 1995 року) Райспоживспілка передала новоутвореному споживчому товариству «Міжгірському міському споживчому товариству» майнові активи ліквідованого Міжгірського ГОПГХ Райспоживспілки, до складу яких увійшли об`єкти, що зазначені у Книзі по рахунку №90 «Основні засоби», у тому числі й об`єкти власності, стосовно яких винник цей спір: Буфет ресторан «Карпати», Кухня ресторан «Карпати», що розташовані на першому поверсі двоповерхової будівлі у смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, буд. 78; Буфет кафе «Молочарня», Кухня кафе «Молочарня», (тепер кафе «Вікторія»), що знаходилися в окремій будівлі у смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта.

«Міжгірське міське споживче товариство» на підставі рішення Виконкому Міжгірської селищної ради від 31.07.2000 за №54, якому було передано у 1995 році приміщення першого поверху закладу громадського харчування ресторану «Карпати», отримало Свідоцтво на право власності 1/1 (цілого) на розташовану по вул. Шевченка, 78, у смт. Міжгір`я нежитлову будівлю під назвою «Ресторан «Карпати»: перший і другий поверхи.

В подальшому, після реєстрації за собою права власності на двоповерхову будівлю по вул. Шевченка, 78, у смт. Міжгір`я, «Міжгірське міське споживче товариство» стало вживати заходи по зміні права користування другим поверхом цієї будівлі для Райспоживспілки на правах оренди, а також вимагати звільнити приміщення другого поверху (лист від 14.11.2007 № 29), вважаючи себе єдиним власником приміщень не лише першого але й другого поверху будівлі ресторану «Карпати».

Загальні збори Міжгірського міського споживчого товариства 10.06.2023 прийняли рішення про вихід із складу Міжгірської районної спілки споживчих товариств, затверджено та зареєстровано новий Статут Міжгірського міського споживчого товариства, яким підтверджено вихід з Міжгірської райспоживспілки. При виході із спілки споживчих товариств майнові питання спільної власності споживчих товариств «Міжгірське міське споживче товариство» не вирішувало, відмовляється виконувати рішення спілки щодо визначення правового статусу і режиму окремих об`єктів права власності, що має статус майна споживчої кооперації організацій, які входять до складу Міжгірської районною спілки споживчих товариств.

Перед судом постало питання чи мали місце обставини (факти), порушення прав Райспоживспілки, зокрема наявності підстав для виведення із його права власності нерухомого майна другого поверху будівлі ресторану «Карпати» та будівлі кафе «Вікторія»; чи є докази набуття права власності «Міжгірського міського споживчого товариства» на другий поверх будівлі ресторану «Карпати» та будівлі кафе «Вікторія»; чи має спірне майно будівлі ресторану «Карпати» та будівлі кафе «Вікторія» статус спільної власності споживчої кооперації та чи вирішено його юридичну долю спільними рішеннями членів споживчої кооперації, учасниками відносин якої є Позивач та Відповідач.

Судом за наявними у справі доказами встановлено таке:

3.1. Позивач - Міжгірська районна спілка споживчих товариств (далі Міжгірська РАЙССТ, Райспоживспілка), код ЄДРПОУ - 01750909, є юридичною особою, місцезнаходження - Закарпатська область, Міжгірський район, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, буд. 78.

Міжгірська РАЙССТ зареєстрована в реєстрі за ідентифікаційним кодом 01750909; має організаційну форму спілка споживчих товариств.

3.2. Досліджуючи історію створення та діяльності Міжгірської районної спілки споживчих товариств пов`язаної із володінням, користуванням, розпорядженням майном та управлінням матеріальними і нематеріальними активами для здійснення господарської та іншої статутної діяльності, на підставі наданих учасниками спору доказів, судом встановлено, що на виконання постанови Закарпатської облспоживспілки № 320 від 31.07.1987 року та постанови Ради міністрів УРСР від 09 жовтня 1980 №559 "Про генеральну схему управління торгівлею в Українській РСР" Міжгірським районним споживчим товариством було ухвалено Постанову від 26.11.1987 року № 201 «Про затвердження структури управління кооперативних організацій Міжгірської районної спілки споживчих товариств на 1988 рік» (том 3 а.с. 47-48), якою було затверджено нову структуру управління кооперативними організаціями по системі Міжгірського районного споживчого товариства з січня 1988 року.

Так, зазначеною Постановою правління Міжгірського районного споживчого товариства від 26.11.1987 року № 201 була на базі її майнового комплексу була утворена Міжгірська районна спілка споживчих товариств, з січня 1988 року, якій були підпорядковані новостворені на базі майна підприємств роздрібної торгівлі сіл і селищ Міжгірського району такі споживчі товариства та діючі кооперативні організації, які не зазнали зміни в структурі організації та управління:

- Міжгірське селищне споживче товариство;

- Синевирське сільське споживче товариство;

- Колочавське селищне споживче товариство;

- Майданське селищне споживче товариство;

- Ізківське сільське споживче товариство;

- Коопунівемаг;

- Міжгірське об`єднання підприємств громадського харчування;

- Райзаготконтора;

- Хлібокомбінат;

- Продовольча база.

3.2.1. Як встановлено судом, підтверджується сторонами і матеріалами справи, на базі майнових активів, що була власністю єдиного споживчого товариства, що було утворене і діяло на території Міжгірського району Закарпатської області (Міжгірське районне споживче товариство) було утворено Міжгірську районну спілку споживчих товариств (Міжгірська РАЙССТ, Райспоживспілка).

3.2.2. Підпорядкованими Міжгірській РАЙССТ визначено нові організації споживчої кооперації, яких було наділено відокремленим майном споживчої кооперації з метою самостійного ведення балансу, та господарської самостійності як юридичних осіб: 1) Міжгірське селищне споживче товариство; 2) Синевирське сільське споживче товариство; 3) Колочавське селищне споживче товариство; 4) Майданське селищне споживче товариство; 5) Ізківське сільське споживче товариство.

За змістом наведеної Постанови правління Міжгірського районного споживчого товариства від 26.11.1987 року № 201 було визначено організаційні питання та завдання для проведення вказаної реструктуризації (реорганізації), проведення зборів пайщиків новостворених споживчих товариств, прийняття їх статутів, обрання керівників та вирішення інших питань їх діяльності.

3.2.3. У підпорядкуванні Міжгірської РАЙССТ, як власника та правонаступника Міжгірського районного споживчого товариства, залишилися такі кооперативні організації: - Коопунівемаг; - Міжгірське об`єднання підприємств громадського харчування; - Райзаготконтора; - Хлібокомбінат; - Продовольча база.

Судом встановлено, і це не оспорюється сторонами, що до складу закладів громадського харчування, які станом на 26.11.1987 входили до системи Міжгірського об`єднання підприємств громадського харчування, входили будівля ресторану "Карпати", збудованого споживчим товариством у 1963 року, та будівля кафе "Молочарня" (теперішня назва "Вікторія"), переданого до складу майна споживчої кооперації від держави у 1980 році.

Так, сторонами не оспорюється факт набуття права власності Міжгірським районним споживчим товариством на спірний об`єкт нерухомості - Кафе «Молочарня» та підстава набуття права - Акт приймання передачі від 27.01.1981 року та іншими матеріалами, наданими зокрема Відповідачем (том 3 а.с. 128-134), а також Постанова Правління Закарпатської облспоживспліки № 689 від 16.12.1980 та Правління Міжгірського районного споживчого товариства № 260 від 18.12.1980 року про прийом-передачу торгової мережі підприємств громадського харчування з підпорядкування Міжгірського роздрібного торгового об`єднання Закарпатського курортторгу до системи споживчої кооперації.

3.3. Судом встановлено, що вперше державна реєстрація Міжгірської РАЙССТ була здійснена за законодавством України 25.12.1991 року.

3.3.1. Відповідно до Статуту Міжгірської РАЙССТ (том 1 а.с. 93-115) її засновниками зазначено: Синевирське ССТ, Колочавське ССТ, Міжгірське ССТ, Ізківське ССТ, Майданське ССТ. До складу Райспоживспілки входять Коопунівемаг, Хлібокомбінат; Автоколона, Райкоопзаготпром, Госпрозрахункове об`єднання підприємств громадського харчування, Продовольча база (п.1 Статуту).

3.3.2. Райспоживспілка є юридичною особою, користується правами і виконує обов`язки, пов`язані з її діяльністю, має самостійний баланс (п.2 Статуту).

3.3.3. Райспоживспілка є власником майна, яке належить їй на правах володіння, користування і розпорядження. Як власник майна Райспоживспілка може за своїм розсудом використати його для господарської діяльності, має право передавати його у повне господарське відання своїм підприємствам, в оперативне управління і на інших засадах іншим господарюючим суб`єктам райспоживспілки. Райспоживспілка реалізує права власника через свої органи районну конференцію, раду, правління у відповідності з їх компетенцією, визначеною статутом (п.12 Статуту).

3.3.4. Пунктами 13 20 Статуту визначено джерела формування майна Райспоживспілки, право передавати майно своїм підприємствам на правах повного господарського відання або в оперативне управління, визначено, що власність Райспоживспілки є недоторканною та захищається державою. Передача майна іншим організаціям може бути здійснено лише за рішенням ради Райспоживспілки. Встановлено заборону на відволікання майна Райспоживспілки на мету, не пов`язану з її статутною діяльністю.

Вищим органом управління Райспоживспілки є конференція спілки споживчих товариств району.

3.4. Прийнятим 10 квітня 1992 року Законом України №2265-XII «Про споживчу кооперацію», Розділ IV ВЛАСНІСТЬ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ, ст. 9 10, встановлено, що власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов`язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок.

Власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності.

Об`єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами.

Суб`єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами.

Власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов`язані з їх статутною діяльністю.

Майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з`їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Згідно припису ч. 1 ст. 17 Закону України «Про споживчу кооперацію» (Гарантії прав споживчої кооперації) держава гарантує додержання прав і законних інтересів споживчої кооперації та її членів.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут, у якому, зокрема, визначаються порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

3.5. Висновки суду щодо правового статусу майна Міжгірської РАЙССТ.

3.5.1. Зазначене рішення, що оформлене Постановою правління Міжгірського районного споживчого товариства від 26.11.1987 року № 201 «Про затвердження структури управління кооперативних організацій Міжгірської районної спілки споживчих товариств на 1988 рік» (том 3 а.с. 47-48), було спрямовано на встановлення нової структури управління кооперативними організаціями в системі Міжгірського районного споживчого товариства.

Юридичне значення цієї Постанови №201 від 26.11.1987 полягає у прийнятті власником майна споживчої кооперації у межах території його діяльності про зміну структуру управління власністю.

Таке рішення Правління кооперативної організації відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційними письмовими документами, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин (див. Постанову ВП ВС від 08 грудня 2024 року у справі № 916/379/23).

Отже, власність споживчої кооперації зазначеним актом ненормативного характеру (Постанова №201 від 26.11.1987) була фактично передана Міжгірській районній спілці споживчих товариств з січня 1988 року, якій були підпорядковані як власнику новостворені на базі відокремленої частини цієї власності такі споживчі товариства та діючі кооперативні організації, які не зазнали зміни в структурі організації та управління:

- Міжгірське селищне споживче товариство;

- Синевирське сільське споживче товариство;

- Колочавське селищне споживче товариство;

- Майданське селищне споживче товариство;

- Ізківське сільське споживче товариство;

- Коопунівемаг;

- Міжгірське об`єднання підприємств громадського харчування;

- Райзаготконтора;

- Хлібокомбінат;

- Продовольча база.

3.5.2. Суд вважає встановленим, що відповідно до досліджених судом положень Статуту Міжгірської РАЙССТ (том 1 а.с. 93-115), безпосередньо підпорядковані Райспоживспілці кооперативні підприємства: Коопунівемаг, Хлібокомбінат; Автоколона, Райкоопзаготпром, Госпрозрахункове об`єднання підприємств громадського харчування, Продовольча база, та усі їх майнові активи є власністю споживчої кооперації. До складу власності споживчої кооперації відносяться, у тому числі, і спірні об`єкти - будівля ресторану "Карпати" та будівля кафе «Вікторія» (колишня назва «Молочарня»).

Суд також вважає встановленим, що титульним володільцем та власником усього майна станом на день уведення в дію 09.05.1992 Закону України «Про споживчу кооперацію» був Позивач, Міжгірська районна спілка споживчих товариств, у тому числі, і власником спірних об`єктів - будівлі ресторану "Карпати" та будівлі кафе «Вікторія» (колишня назва «Молочарня»).

3.5.3. Суд вважає встановленим, що відповідно до Статуту Міжгірської РАЙССТ (том 1 а.с. 93-115) її засновниками зазначено кооперативні організації, хоча ці кооперативні організації фактично були створені раніше на базі майна самої Райспоживспілки, що було оформлено Постановою №201 від 26.11.1987 року: Синевирське ССТ, Колочавське ССТ, Міжгірське ССТ, Ізківське ССТ, Майданське ССТ. Отже усі зазначені споживчі товариства створені на майновій базі одного й того ж самого правового попередника та підпорядковані Райспоживспілці.

3.6. Отже, було створено кооперативні організації, як сама Райспоживспілка так і інші кооперативні організації, що увійшли в єдину структуру організацій споживчої кооперації Міжгірського району Закарпатської області: Синевирське ССТ, Колочавське ССТ, Міжгірське ССТ, Ізківське ССТ, Майданське ССТ, які пов`язані єдністю майна, що на час зміни структури власності та управління таким майном, було набуте на законних підставах правовим попередником цих організацій Міжгірським районним споживчим товариством - є колективним майном, управління яким здійснювала Райспоживспілка через свої органи.

До складу Райспоживспілки та у її безпосереднє підпорядкування було включено майнові комплекси: Коопунівемаг, Хлібокомбінат; Автоколона, Райкоопзаготпром, Госпрозрахункове об`єднання підприємств громадського харчування, Продовольча база (п.1 Статуту).

Вирішуючи питання статусу такого майна суд звернувся до правових позицій, викладених у Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію", частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації), відповідно до якого: - власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна; - недоторканність власності споживчої кооперації передбачає забезпечення здійснення власником володіння, користування та розпорядження майном, заборони будь-яких порушень права на його майно, неприпустимості вчинення інших дій всупереч законним інтересам власника. Примусове відчуження об`єктів власності може бути застосоване лише за умов і в порядку, визначених Конституцією 254к/96-ВР та законами України; - гарантії недоторканності власності споживчої кооперації реалізуються шляхом державного захисту її права власності, передусім визначенням правових засобів захисту права власності від будь-яких протиправних дій, зокрема, з боку фізичних чи юридичних осіб, забезпечення стабільності правовідносин власності, створення державою рівних умов для розвитку та захисту всіх форм власності; - право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає державному захисту нарівні з правами інших суб`єктів права власності.

3.7. Відповідно до приписів ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні ( ст.321 ); Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом ( ст.328 ); статтею 346 цього Кодексу встановлено, що право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток історії та культури; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

3.8. Кооперативна власність є одним із різновидів колективної (спільної) власності; відповідно до приписів Цивільного кодексу України: майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) ст. 355. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (ст.358). Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (ст.368) Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників (ст.369). Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387).

3.9. Створення Міжгірського міського споживчого товариства і наділення його власністю споживчої кооперації.

3.9.1. Судом встановлено, що Позивач Міжгірська районна спілка споживчих товариств, діючи в межах правомочностей власника майна споживчої кооперації, що знаходилося у його віданні, в особі вищого органу управління Правління розпорядилася власністю, а саме ухвалила рішення, яке оформлене Постановою від 02.05.1995 року (том 1 а.с.134-135, 140-141, том 3 а.с. 218) №40 «Про ліквідацію спільних підприємств госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування та коопунівермагу Міжгірської райспоживспілки», ліквідувало спільні підприємства Міжгірської райспоживспілки: госпрозрахункове об`єднання підприємств громадського харчування, коопунівермаг днем 02 липня 1995 року (п. 1 Постанови); правонаступником ліквідованих спільних підприємств Міжгірського госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування та коопунівермагу призначено правління райспоживспілки (п. 4 Постанови).

3.9.2. Після прийняття Правлінням Райспоживспілки вказаного вище рішення від 02.05.1995 про ліквідацію окремих підприємств Правлінням Райспоживспілки було організовано та проведено 03.05.1995 збори пайовиків ліквідованих спільних підприємств Міжгірського ГОПГХ та коопунівермагу, які оформлено Протоколом № 1 (том 4 а.с. 59-62) для вирішення нових організаційних питань структури власності Райспоживспілки. Згідно Протоколу №1 від 03.05.1995 зборами пайовиків під головуванням Голови правління Райспоживспілки Мушка Ю.І., з метою покращення діяльності споживчої кооперації прийнято такі рішення:

1. Створено на базі частини майна споживчої кооперації Міжгірське міське споживче товариство, яке відокремлювалося з правами юридичної особи в системі райспоживспілки, з наданням новоствореному споживчому товариству основних засобів та інших товаро-матеріальними цінностей ліквідованих підприємств для початку діяльності споживчого товариства.

2. Затверджено Статут Міжгірського міського споживчого товариства.

3. Обрано Головою і членом правління міського споживчого товариства Карпович М.І.

3.9.3. Далі 04.05.1995 Правлінням Райспоживспілки ухвалено рішення «Про створення Міжгірського міського споживчого товариства», яке оформлене Постановою №41 (том 1 а.с. 136-138). Згідно цієї Постанови, з метою впорядкування структури райспоживспілки створено Міжгірське міське споживче товариство, затверджено його статут, а також ухвалено передати йому підприємства роздрібної торгівлі та громадського харчування, колишніх коопунівермагу та госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування, частину підприємств Міжгірського споживчого товариства, - безкоштовно згідно додатку № 1.

Також постановлено ліквідаційній комісії провести прийом-передачу майнових активів до 05.05.1995 року, перелік якого вказаний у додатку до цієї Постанови правління №41 від 04.05.1995 року, серед яких визначено ресторан «Карпати» та кафе «Молочарня», що входили до майнового комплексу ліквідованого Міжгірського госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування.

3.9.4. Правлінням Райспоживспілки, окрім того, вирішено питання про передачу з Міжгірського селищного споживчого товариства та правління райспоживспілки всіх пайовиків (працюючих, не працюючих) бувших коопунівермагу та госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування.

Суд звертає увагу, що відповідно до зазначених рішень, якими Правління Райспоживспілки утворило нове споживче товариство, не вирішувалося питання про членство в такому товаристві в порядку, як це передбачено п. 8 та п. 9 Статуту. Не вирішувалося також питання про прийняття у члени новоствореного товариства на перших загальних зборах. В Статуті цей порядок виписано так:

« 8. Прийом громадян у члени споживчого товариства проводяться за їх письмовою заявою загальними зборами пайовиків (зборами уповноважених), а також за їх дорученням правлінням товариства або органами самоврядування на кооперативних дільницях не пізніше як в 30-денний строк з дня подання заяви.

Кожний вступаючий у члени споживчого товариства вносить вступний внесок у розмірі 30 000,00крб та обов`язковий пайовий внесок:

- Для працівників споживчої кооперації 1 500 000,00крб.

- Для інших громадян 150 000,00грн.

9. Вступаючий стає членом споживчого товариства після прийняття рішення про його прийом і сплати ним в повному обсязі вступного та обов`язкового пайових внесків.»

Як слідує з наведених рішень Правління Райспоживспілки та фактичних подій, що оформлені Протоколом № 1 від 03.05.1995, участь в таких загальних зборах брали вже чинні члени споживчого товариства, які були пайовиками окремих структурних підрозділів (первинних), що були у підпорядкування Райспоживспілки. В протоколі зазначено, що всього пайовиків-працюючих спільних підприємств 243 чол., а присутні на зборах 192 чол. Це працівники-пайовики Міжгірського селищного споживчого товариства та правління райспоживспілки, всі пайовики ліквідованих спільних підприємств Міжгірського ГОПГХ, коопунівермагу, (працюючих, не працюючих) та госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування.

Про саме такий перебіг процедури утворення відповідача та набуття членства у новоствореному Міжгірському міському споживчому товаристві підтверджується наявними у справі матеріалами, що надані до справи Відповідачем.

Суд вважає встановленим, що правовий режим власності споживчої кооперації Райспоживспілки не змінився після виділення та передачі частини майна новоствореному товариству: колективна власність споживчої кооперації, право власності на яке належало та реалізовувалося у формі володіння, користування та розпорядження нормативним актом Райспоживспілки як юридичної особи.

Правовий режим такого майна регулюється нормами Цивільного кодексу України про спільну власність (спільне майно), без визначення часток кожного пайщика у праві власності (спільна сумісна власність). Суб`єктом права спільної сумісної власності у спірних відносинах є Райспоживспілка.

3.9.5. Державна реєстрація новоствореного Міжгірського міського споживчого товариства здійснена Розпорядженням Міжгірського райвиконкому №164 від 16.05.1995 року, що підтверджується записом на доданому до справи примірнику Статуту (том 1 а.с. 146-119, том 3 а.с. 221-233).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань датою державної реєстрації є: 10.05.1995, номер запису в реєстрі: 13141200000000155, дата запису в реєстрі: 07.07.2005 року.

Отже, новостворена організація Міжгірське міське споживче товариство набуло статусу юридичної особи з дати державної реєстрації - 10.05.1995 року.

3.9.6. Дослідженими у справі доказами підтверджується, що об`єкти власності споживчої кооперації, якими володіла і управляла Райспоживспілка станом травень 1995 року, відповідними актами (рішеннями), що мають нормативний характер, створено нову юридичну особу в системі Райспоживспілки, на базі колективної власності та передано йому безкоштовно, тобто безоплатно, в користування майно споживчої кооперації.

У зазначених рішеннях як актах ненормативного характеру не йдеться про відчуження майна власником або про зміну правового режиму майна з права колективної власності Райспоживспілки, отже суд висновує, що майно, яке передане в користування новоствореній організації Міжгірському міському споживчому товариству не вибувало із власності Райспоживспілки.

3.9.7. Після завершення роботи ліквідаційної комісії Постановою Правління Міжгірської райспоживспілки від 10.07.1995 року № 77 затверджено акт ліквідаційної комісії про передачу залишків на балансових рахунках колишнього Міжгірського ГОПГХ.

06.03.1996 Розпорядженням Голови Міжгірської районної державної адміністрації від 30.05.1996 року № 267 «Про скасування державної реєстрації» за заявою Голови правління Міжгірської райспоживспілки було скасовано держану реєстрацію Міжгірського госпрозрахункового об`єднання підприємств громадського харчування Міжгірської районної спілки споживчих товариств.

3.9.8. Статутом Міжгірської районної спілки споживчих товариств (п. 12, том 1 а.с. 97) встановлено, що Райспоживспілка є власником майна, яке належить їй на правах володіння, користування і розпорядження. Як власник майна райспоживспілка може на свій розсуд використовувати його.

В свою чергу Статутом Міжгірського міського споживчого товариства (п.45) визначено, що власність споживчого товариства створюється з внесків його членів, прибутків та надходжень, не заборонених законодавством. У формуванні майна можуть брати участь на договірних засадах державні та кооперативні організації. Власні кошти споживчого товариства (п. 54) поділяються на основний (статутний) фонд, який формується зокрема із вступних внесків членів товариства, різних безоплатних надходжень та є неподільним.

Відповідачем не надано до справи доказів того, що майнові активи, зокрема статутний фонд споживчого товариства початково у травні 1995 року при його створенні формувався за рахунок вступних внесків або набуте (придбане) за кошти споживчого товариства і є його власними коштами чи набутою власністю.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи та поясненнями представників сторін, що основний (статутний) Міжгірського міського споживчого товариства фонд станом на травень 1995 року був сформований за рахунок майнових активів, нерухомого та рухомого майна, матеріальних цінностей, які отримано від Райспоживспілки як частини спільного майна спільної сумісної власності, тобто майна, що набувалося десятиліттями попередніми поколіннями членів споживчої кооперації, що були об`єднані в єдиному споживчому кооперативі (Міжгірське районне споживче товариство до 1988 року, потім Міжгірська районна спілка споживчих товариств до 1995 року).

Суд висновує, що майно Позивача, що було ним набуте до 1995 року, а також після його передачі в користування (на баланс) Відповідача, залишилося в правовому режимі колективного майна спільної власності, встановленому Законом України «Про споживчу кооперацію». Відповідно до приписів ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, має здійснюватися за згодою всіх співвласників. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

3.9.9. Судом встановлено, що підтверджено у наданих суду поясненнях представника (керівника) Відповідача Голови Міжгірського міського споживчого товариства Бедринець О.В., яка вказала, що загальні збори товариства відмовилися виконувати рекомендації Укоопспілки, не стали розподіляти отримані від Райспоживспілки і наявні майнові активи на відповідні категорії, вважаючи, що не залежно від джерел набуття майнових активів, у тому числі й цих, щодо яких розглядається спір про право власності (ресторан "Карпати", кафе "Вікторія"), вони є власністю членів Товариства. Дослухатися до пропозицій і рішень Райспоживспілки з питань, що стосуються власності, або їх виконувати вважає не потрібним.

3.10. Судом встановлено, що Райспоживспілка здійснюючи права спільної сумісної власності, листом від 23.08.2001 року за №100 (том 4 а.с. 51) надала згоду органам місцевого самоврядування, селищній раді, на проведення реєстрації (перереєстрації) права користування земельними ділянками, на яких знаходяться будівлі та споруди Міжгірського МСТ, що належать їм на праві власності, в тому числі: Ресторан «Карпати», Кафе «Молочарня» (Вікторія).

На той час чинним був Державний АКТ на право користування земельною ділянкою від 01 вересня 1997 року серії ІІ-ЗК №002125 (том 1 а.с. 191, том 4 а.с. 83, том 2 а.с. 67) виданий Міжгірською селищною радою Міжгірській райспоживспілці для обслуговування господарських будівель, зокрема кафе «Молочарня» по вул. Ольбрахта.

Міжгірське міське споживче товариство отримало Свідоцтво на право власності на кафе «Вікторія» видане на підставі рішення Виконкому Міжгірської селищної ради від 31.08.2000 за №75, яким посвідчено, що в цілому складається з однієї будівлі, розташованої по вул. Ольбрахта б/н, смт. Міжгір`я, належить Міжгірському міському споживчому товариству на праві колективної власності.

Відповідно до свого відзиву на позовну заяву (том 2 а.с. 111) Відповідач вважає, що право власності на майно виникло у нього у 2000 році на підставі рішення Міжгірської селищної ради, яке є чинним на цей час.

3.11. Щодо спірної будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що Міжгірське міське споживче товариство здійснило оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна, будівлю ресторану «Карпати», розташовану по АДРЕСА_1 , який у складі інших майнових активів отримано ним від Райспоживспілки у травні 1995 року.

Зокрема, Міжгірське міське споживче товариство отримало Свідоцтво на право власності на нежилий будинок/ресторан «Карпати» видане на підставі рішення Виконкому Міжгірської селищної ради від 31.07.2000 за №54, яким посвідчено, що в цілому нежилий будинок/ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташований по АДРЕСА_1 , належить Міжгірському міському споживчому товариству на праві колективної власності.

Судом встановлено, що нежитлова будівля, розташована по АДРЕСА_1 , має два поверхи, які мають різне призначення:

- перший поверх ресторан;

- другий поверх адміністративні (офісні) приміщення.

3.11.1. Так, на першому поверсі цієї будівлі знаходяться нежитлові приміщення які призначені та використовуються з року побудови, 1960, для розміщення закладу громадського харчування - ресторану «Карпати».

В той же час, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 1 а.с. 53-56) судом встановлено, що станом на час формування цієї Інформації 14.10.2024 року, Актуальною є інформація про розмір частки у праві власності на об`єкт №1046683421224, нежитлова будівля, ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 , власника Міжгірського міського споживчого товариства складає частки.

На Свідоцтві Міжгірського міського споживчого товариства про право власності на нежитловий будинок/ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 08 вересня 2000 року (том 2 а.с. 121) зроблено запис державним нотаріусом про те, що 09 квітня 2001 за реєстровим номером 619 посвідчено договір купівлі-продажу першого поверху будівлі ресторану «Карпати».

Отже, на час розгляду цього спору перший поверх будівлі, де власне розміщено заклад громадського харчування ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 », по АДРЕСА_1 , вибуло із власності Відповідача Міжгірського міського споживчого товариства: продане.

Відповідно до Відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.01.2023 (том 3 а.с. 179) право власності на об`єкт №1046683421224, зареєстровано 05.10.2016 року, нежитлова будівля, ресторан «Карпати», на праві спільної часткової власності, розмір частки 1/2, власник Міжгірське міське споживче товариство, у зв`язку з продажем частки третій особі.

3.11.2. На другому поверсі цієї будівлі по вул. Шевченка, 78, смт. Міжгір`я, загальною площею 260,8кв.м., знаходяться нежитлові приміщення, які призначені та використовуються з 1960 року для розміщення та роботи адміністрації Міжгірської райспоживспілки Правління Міжгірської районної спілки споживчих товариств (його правового попередника Міжгірського районнного споживчого товариства), що складається з: 1) коридор площею 40,1 кв.м.; 2) зал засідань площею 46,2 кв.м.; 3) кабінет площею 18,9 кв.м.; 4) кабінет площею 14,1 кв.м.; 5) кабінет площею 17,0 кв.м.; 6) кабінет площею 14,6 кв.м.; 7) кабінет площею 19,6 кв.м.; 8) кабінет площею 11,4 кв.м.; 9) кабінет площею 17,6 кв.м.; 10) кабінет площею 11,6 кв.м.; 11) кабінет площею 5,2 кв.м.; 12) кабінет площею 6,8 кв.м.; 13) коридор площею 3,1 кв.м.; 14) санвузол площею 2,4 кв.м.; 15) санвузол площею 2,3 кв.м.; 16) туалет площею 1,0 кв.м.; 17) туалет площею 1,0 кв.м.; 18) кабінет площею 10,9 кв.м.; 19) кабінет площею 17,0 кв.м.

3.11.3. Судом встановлено, що органи управління (Правління) Міжгірської райспоживспілки, як орган управління власника цього майна (власність споживчої кооперації) фактично знаходиться за вказаною адресою по вул. Шевченка, 78, смт. Міжгір`я, на другому 2 поверсі. Приміщення другого поверху будівлі постійно знаходиться у володінні і користуванні Позивача, з його володіння та користування з 1960 року по цей час (жовтень 2026 року) не вибувало, ні у володіння ні у користування відповідача - Міжгірському міському споживчому товариству - не передавалося.

3.11.4. Суд погоджується з твердженнями Позивача, що рішенням Правління Райспоживспілки травня 1995 року в користування Відповідача Міжгірському міському споживчому товариству було передано саме ресторан «Карпати» як заклад громадського харчування, що станом на травень 1995 року знаходився і знаходиться в цей час на першому поверсі будівлі за адресою по вул. Шевченка, 78, смт. Міжгір`я.

3.12. Питання структури власності споживчої кооперації та здійснення права власності (володіння, користування та розпорядження) майном спільної сумісної власності.

Відповідно до Протоколу № 1 (том 4 а.с. 59-62) від 03.05.1995 збори пайовиків спільних підприємств Райспоживспілки прийнято рішення про створення Міжгірське міське споживче товариство в системі райспоживспілки та наділено новостворене товариство майном споживчої кооперації для початку його господарської діяльності.

Постановою Правління Райспоживспілки №41 від 04.05.1995 «Про створення Міжгірського міського споживчого товариства» (том 1 а.с. 136-138) створено останнього та затверджено його статут, а також ухвалено передати йому підприємства роздрібної торгівлі та громадського харчування безкоштовно, серед яких визначено ресторан «Карпати» та кафе «Молочарня».

3.12.1. Відповідно до пункту 2.3. Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України, (затверджене постановою Ради Укоопспілки 03.04.2003 із змінами), яке є нормативним актом Укоопспілки, обов`язковим для виконання споживчими товариствами, споживспілками, їх підприємствами (об`єднаннями), іншими суб`єктами господарювання системи Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки) - усі основні засоби споживчої кооперації України поділяються на неподільне і подільне громадське майно. До категорії (статусу) неподільного громадського майна віднесено сукупність необоротних активів (основних засобів) споживчого товариства, споживспілки, які розподілу не підлягають і слугують як сьогоднішнім членам споживчих товариств, так і майбутнім поколінням.

3.12.2. Позивач Райспоживспілка довела, що вона, здійснюючи управління як власник майна споживчої кооперації, ухвалювала відповідні рішення про визначення правового режиму майна, що є спільною власністю споживчих товариств району. Так, Постановою правління Райспоживспілки від 25.03.2013 року №24 (том 4 а.с. 2 «Про стратегічне і нестратегічне майно» віднесла до стратегічного майна Міжгірської райспоживспілки такі об`єкти як: Кафетерій «Живчик, Кафе «Молодіжне», Ринок, Готель.

Також, Постановою від 30.12.2000 року №39 «Про перелік об`єктів основних засобів райспоживспілки, її підприємств, які зараховуються до громадського майна споживчої кооперації» (том 4 а.с. 4) віднесено до неподільного громадського майна такі об`єкти як: Кафе «Молодіжне», Ринок, Кафе «Кооператор», Адмінбудинок з ковбасним цехом та інші. Окрім того, визначено об`єкти майна, що відноситься до подільного громадського майна. Визначено, що об`єкти неподільного громадського майна не можуть бути продані, безоплатно передані, передані у заставу, фінансовий лізинг.

Додатково до наведених рішень, Постановою правління Райспоживспілки від 26.12.2023 №30 «Про доповнення переліку неподільного громадського майна Міжгірської районної спілки споживчих товариств» (том 4 а.с. 5) до неподільного громадського майна віднесено такі об`єкти: 1/2 нежитлової будівлі ресторану «Карпати», за адресою смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, 78; Нежитлову будівлю кафе «Вікторія», попередня «Молочарня», за адресою смт.Міжгір`я, вул.Ольбрахта, 1Б; Нежитлову будівлю «Універмаг» та інші об`єкти.

3.12.3. Судом встановлено, що Відповідач Міжгірське міське споживче товариство рішенням позачергових загальних зборів членів (пайовиків), оформленого Протоколом від 10 червня 2023 року (том 1 а.с. 195-202, ) розглянувши у порядку денному питання про вихід із складу Міжгірської районної спілки споживчих товариств та про зміни і доповнення до Статуту Міжгірського міського споживчого товариства (Нова редакція), ухвалили: вийти Міжгірському міському споживчому товариству із складу Міжгірської районної спілки споживчих товариств; Прийняти Статут Міжгірського міського споживчого товариства у новій редакції; Надати об`єкти торгівлі нежитлові споруди Міжгірського МСТ в оренду з правом викупу (фінансовий лізинг).

Матеріалами справи підтверджується, що Відповідач Міжгірське міське споживче товариство, як володілець частини майна споживчої кооперації, що належить на праві спільної сумісної власності також позивачу Міжгірській районній спілці споживчих товариств, окрім прийнятих рішень про вихід із спілки споживчих товариств розпочала заходи по відчуженню об`єктів спільної власності.

Так, Судом встановлено, що Відповідач Міжгірське міське споживче товариство рішенням чергових загальних зборів, оформленого Протоколом №2 від 26 вересня 2024 року (том 2 а.с. 92-98), розглянуто питання про продаж об`єктів нерухомого майна Міжгірського МСТ та вирішено: Продати нежитлову будівлю другий поверх Ресторану «Карпати» - загальною площею 260,8кв.м. за адресою смт. Міжгір`я, вул. Шевченка 78, а також продати об`єкт незавершеного будівництва кафе «Вікторія» загальною площею 518,2 кв.м. за адресою смт. Мжгір`я, вул. Ольбрахта 1Б. Вирішено отримані кошти від продажу виплатити порівну всім членам (пайовикам) споживчого товариства.

3.14. Правове обгрунтування та висновки господарського суду.

Суд доходить висновку, що права Позивача Міжгірської райспоживспілки як власника майна споживчої кооперації, яке знаходиться у його безпосередньому володінні і користуванні, а саме другого поверху будівлі за адресою по вул. Шевченка, 78, смт. Міжгір`я, а також майна, що є спільною власністю усіх споживчих товариств, що входять до складу (є членами, учасниками) Міжгірської районної спілки споживчих товариств є порушеними відповідачем Міжгірським міським споживчим товариством та підлягають захисту.

У своїх висновках суд виходить із встановлених у цій справі фактичних обставин формування спільної власності та висновків про природу права Міжгірської районної спілки споживчих товариств як колективної власності, що набута на підставах, встановлених законом про споживчу кооперацію, а також - не заборонених законом та ЦК України.

Суд виходить з того, що відповідно до приписів статті 368 ЦК України (Право спільної сумісної власності) спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Здійснення права спільної сумісної власності (ст. 369 ЦК). Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до приписів статті 370 ЦК співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

У відповідності до норм статті 372 ЦК майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

В той же час, відповідно до правил ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної сумісної власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Як встановлено судом, Міжгірським міським споживчим товариством прийнято рішення про вихід із спілки споживчих товариств із усім майном, яким воно було наділене Райспоживспілкою в травні 1995 року та майном, що набуте ним за роки самостійного господарювання до 2023 року, а також прийнято рішення про самостійний продаж майна, раніше отриманого від Райспоживспілки.

Судом встановлено, що між Міжгірською райспоживспілкою, іншими споживчими товариствами, що входять до складу Райспоживспілки та Міжгірським міським споживчим товариством як співласниками власності споживчої кооперації, не укладалося договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна.

Суд виходить з того, що Міжгірське міске споживче товариство, реалізувавши на свій розсуд своє право на вихід із спілки районних споживчих товариств та розірвавши правові внутрішньосистемні (організаційні та майнові зв`язки) споживчої кооперації, зобов`язане вирішити з Райспоживспілкою за договором питання власності споживчої кооперації, яка відповідно до Закону України «Про споживчу кооперацію» та статуту райспоживспілки є формою колективної спільної власності.

Відповідач відповідно до норм цивільного законодавства може укласти Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна Райспоживспілки у письмовій формі, з визначенням вкладу учасників спільної власності у придбання (виготовлення, спорудження) майна, врахуванням та відповідним збільшення частки Міжгірського МСТ у праві спільної сумісної власності у разі поліпшення спільного майна.

Спір, що виник між сторонами є наслідком недотримання Міжгірським МСТ умов і порядку вирішення та розв`язання майнових питань визначення та поділу спільної колективної власності, якою воно володіє і користується як співвласник за згодою усіх учасників Райспоживспілки, що відповідає нормам ст. 369 ЦК України.

Суд відхиляє аргументи Відповідача, який стверджує, що Міжгірське міське споживче товариство отримало майнові активи у травні 1995 року у власність споживчого товариства, оскільки Відповідачем не надано до справи жодного встановленого законом доказу про набуття права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, зокрема й не підтвердив, що при отриманні Свідоцтва про право власності на такі об`єкти у нього були наявними відповідні правовстановлювальні документи. Суд зауважує, що за існуючої станом на 1995 рік системи обліку нерухомого майна, що належало юридичним особам, зокрема організаціям споживчої кооперації, не вимагалося, на той час органів, які б здійснювали таку реєстрацію для них в Україні не існувало. Право власності Позивача на той час підтверджується доданими до справи як Позивачем так і Відповідачем первинними балансовими, бухгалтерськими, інвентаризаційними та розпорядчими документами споживчої кооперації, яких є достатньо в матеріалах справи для висновків суду про підтвердження джерел набуття та походження такого майна.

Щодо строків позовної давності.

Під час розгляду цієї справи Відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності. З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідач необгрунтовано стверджує, що ініціатива Райспоживспілки щодо інвентаризації земельних ділянок та її звернення до органів місцевого самоврядування з листами про реєстрацію за Відповідачем нерухомості, свідчить про обізнаність і усвідомлення порушення її прав як власника, майно якого перереєструється на іншу юридичну особу. Безпідставно вважає, що з такого часу реєстрації відповідного майна належить обчислювати початок строків позовної давності для захисту права. Ці факти свідчать про інше. Як вбачається з встановлених судом обставин, наведені Відповідачем у заяві (том 3 а.с. 182) факти організації Райспоживспілкою інвентаризації земельних ділянок та сприяння Міжгірському МСТ, як і іншим споживчим товариствам Райспоживспілки, в оформленні права власності на об`єкти нерухомого майна та земельні ділянки, є доказом того, що Міжгірська районна спілка споживчих товариств здійснювала належне управління колективною власністю споживчих товариств, що входили до спілки. Твердження Відповідача, що такі дії та рішення про згоду Райспоживспілки на реєстрацію (перереєстрацію) з себе на фактичного користувача об`єктів нерухомості будівель (споруд) спільної кооперативної власності та земельних ділянок, суд навпаки оцінює як доказ того, що права Райспоживспілки у таких діях не були порушеними. Упорядкування реєстрації майна споживчої кооперації для врегулювання питань власності, обліку, землекористування та сплати податків не є порушенням прав Райспоживспілки. Суд в таких діях не вбачає підстав для твердження, що майно спільної сумісної власності вибуло із системи райспоживкооперації. Такі твердження, що тут є подія для початку перебігу строків позовної давності для захисту порушеного права Райспоживспілки, - є безпідставними.

Суд погоджується з позицією Позивача, що оскільки майно перебувало на балансі Відповідача як члена Райспоживспілки та юридичної особи, наділеною майном Райспоживспілкою, в системі споживкооперації діяв режим довірчих внутрішньо-системних кооперативно-корпоративних відносин, які дозволяли регулювати та контролювати питання власності через рішення органів Райспоживспілки.

Таким чином, Позивачем позовна давність не пропущена. Порушення права власності споживчої кооперації пов`язано із фактичним складом, коли Міжгірске МСТ прийняло рішення про вихід зі складу Міжгірської районної спілки із усім майном, що обліковується на її балансі, зокрема тим, що їй особисто не належить, а є спільною власністю членів (учасників) спілки та самої Райспоживспілки.

Оскільки Позивач (Райспоживспілка) безперервно, з 1960-х років по жовтень 2026 року, фактично володіє та користується приміщеннями 2-го поверху ресторану «Карпати».

Суд погоджується з обгрунтуванням Позивача, що до моменту прийняття рішення про вихід Відповідача із системи Укоопспілки (червень 2023 року) та спроби відкритого продажу активів третім особам (вересень 2024 року) Позивач не міг і не повинен був знати, що Відповідач вчинить самочинні дії, які направлені на порушення права спільної сумісної власності споживчої кооперації, та що буде оспорювати таке право за Райспоживспілкою.

Відповідач не визнає за Позивачем права власності та вжив заходи по продажу об`єкта власності Райспоживспілки, чим створив передумови порушення такого права власності та перешкоди у користуванні цим майном Позивачем (рішення зборів Відповідача про продаж 2-го поверху від 26.09.2024).

В той же час, суд відхиляє твердження Відповідача, що спірне майно належало та належить пайовикам (діючим учасникам Відповідача), що на його думку, підтверджується Протоколом загальних зборів пайовиків №1 від 03.05.1995 року, згідно якого Відповідач вважає пайовиків які працювали на ліквідованих підприємствах (від яких передане спірне майно) власниками такого майна. Судом встановлено, що відповідно до цього протоколу майно (власність) споживчої кооперації утворена попередніми поколіннями пайовиків з різних джерел, у тому числі переданих з державної власності у власність споживчої кооперації, титульним володільцем (власником) якої станом на травень 1995 року була Райспоживспілка, а майно перебувало на балансі підпорядкованих їй підприємств.

Між сторонами виник спір про право власності на нерухомі речі - об`єкти нерухомого майна будівлю ресторану "Карпати", збудованого 1963 року, та будівлю кафе "Вікторія" (попередня назва "Молочарня"), отриманого Міжгірським районним споживчим товариством від держави у 1980 році, розташованих у смт. Міжгір`я Закарпатської області.

Позивач, як правонаступник майнових прав та обов`язків Міжгірського районного споживчого товариства, яке було юридичною особою та первинною ланкою споживчої кооперації, прийняв у власність усі майнові об`єкти, що входили до складу власності споживчої кооперації Міжгірського районного споживчого товариства, та на базі такого майна створив на території Міжгірського району Закарпатської області систему сільських та селищних споживчих товариств, які продовжують знаходитися у його віданні як об`єкти колективної власності та які складають власність споживчої кооперації.

Позов обґрунтований тим, що Райспоживспілка у 1995 році прийняла рішення як власник майна споживчої кооперації про утворення Відповідача як Міжгірського споживчого товариства та про наділення його майном споживчої кооперації для здійснення статутної діяльності. Відповідачеві між іншим у 1995 році були передані у користування об`єкти нерухомого майна будівля ресторану "Карпати" та будівля кафе "Вікторія" (попередня назва "Молочарня"), статус яких віднесено до неподільного фонду власності споживчої кооперації, що не підлягає відчуженню. Відповідач 10.06.2023 на позачергових загальних зборах Міжгірського міського споживчого товариства прийняв рішення про вихід Міжгірського міського споживчого товариства із складу Міжгірської районної спілки споживчих товариств та про перетворення споживчого товариства у організаційно-правову форму товариства з обмеженою відповідальністю.

Враховуючи, що рішення про відчуження неподільного громадського майна загальними зборами Міжгірської райспоживспілки не приймалися, майно утримується Відповідачем, який вийшов із спілки, без належної правової підстави, а тому позовні вимоги про витребування підлягають задоволенню.

Позивач вимагає від Відповідача - Міського споживчого товариства повернути спірні об`єкти для їх подальшого використання як власності споживчої кооперації. Заперечує набуття права власності на об`єкти, оскільки передані/отримані у користування безоплатно, не за рахунок внесків, паїв тощо.

Окрім того, висуваючи вимогу про витребування 1/2 нежитлової будівлі, ресторану «Карпати», а саме: другий поверх, загальною площею 260,8кв.м., з чужого незаконного володіння Міжгірського міського споживчого товариства Позивач стверджує, що він є володіючим власником, це майно ніколи не вибувало із його володіння і користування. Позивач фактично і юридично знаходиться у цьому приміщенні з часу створення Райспоживспілки у 1987 році. Ця адреса є місцезнаходженням Міжгірської районної спілки споживчих товариств відповідно до відомостей ЄДРЮОФОПГО. Цим об`єктом Позивач володів і користувався до 2023 року, коли Відповідачем було прийнято рішення про вихід його із системи районної споживчої кооперації та про продаж майна, що є власністю споживчої кооперації, але знаходиться у нього на балансі та зареєстроване за ним як об`єкт його права власності.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 353 цього Кодексу.

Суд не приймає до уваги додаткові аргументи, якими Відповідач обгрунтовує набуття ним особистого права власності на об`єкт ОСОБА_1 , а саме - здійснення ремонту чи відбудови об`єкта після пожежі. Суд зазначає, що ремонт користувачем (балансоутримувачем) за рахунок його поточної господарської діяльності не змінює правового титулу на нерухоме майно та не є первинною підставою набуття права власності (правочином) в розумінні ст. 328 ЦК України. Відповідач не позбавлений права заявити самостійний позов про компенсацію витрат на поліпшення (ст. 390 ЦК), але це не є підставою для відмови у поверненні майна власнику споживчої кооперації.

Спір щодо права розпорядження (відчуження) власності споживчої кооперації фактично виник у 2023 році.

Суд зазначає, що існуючий між сторонами спір про право власності споживчої кооперації як колективної форми власності, яка складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності, що прямо регулюється нормами ст. 9, 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», нормами Цивільного законодавства спілки споживчих товариств власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності.

Відповідно до норм ст. 10, 17 «Про споживчу кооперацію» встановлено, що держава гарантує додержання прав і законних інтересів споживчої кооперації та її членів. Власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов`язані з їх статутною діяльністю.

Законодавче регулювання майнових відносин споживчих товариств.

Відповідно до приписів ст. 48 Закону СРСР від 26.05.1988 "Про кооперацію в СРСР" (закон був чинним на території України підчас виникнення спірних відносин) членство в споживчому товаристві не зумовлене обов`язковою трудовою участю громадян у його діяльності. Члени споживчого товариства вносять грошові вступний і пайовий внески. При виході члена із споживчого товариства йому повертається вся сума пайового внеску і виплачується належна частина розподілюваного доходу (прибутку) товариства. Вступний внесок члена споживчого товариства поверненню не підлягає.

Член споживчого товариства несе відповідальність за його зобов`язаннями у межах внесеного пайового внеску.

Згідно ст. 20, 21 Закону України "Про кооперацію" від 10.07.2003 року (чинний з 27.08.2003) для забезпечення статутної діяльності кооператив у порядку, передбаченому його статутом, формує пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди.

Пайовий фонд майно кооперативу, що формується за рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів кооперативу. Неподільний фонд створюється в обов`язковому порядку і формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу.

Цей фонд не може бути розподілений між членами кооперативу, крім випадків, передбачених законом. Порядок відрахувань до неподільного фонду частини доходу визначається статутом кооперативу.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" (чинний з 09.05.1992) власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов`язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок.

Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності.

Власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.

Відповідно до пункту 2.3. Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України, (затверджене постановою Ради Укоопспілки 03.04.2003 із змінами), яке є нормативним актом Укоопспілки, обов`язковим для виконання споживчими товариствами, споживспілками, їх підприємствами (об`єднаннями), іншими суб`єктами господарювання системи Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки) - усі основні засоби споживчої кооперації України поділяються на неподільне і подільне громадське майно. До категорії (статусу) неподільного громадського майна віднесено сукупність необоротних активів (основних засобів) споживчого товариства, споживспілки, які розподілу не підлягають і слугують як сьогоднішнім членам споживчих товариств, так і майбутнім поколінням.

Судом встановлено, що позивач Міжгірська районна спілка споживчих товариств, код ЄДРПОУ - 01750909, та відповідач Міжгірське міське споживче товариство, код ЄДРПОУ - 20469331, є юридичними особами, що створені і діють в системі споживчої кооперації України. Правовідносини між такими регулюються нормами Цивільного кодексу України, Законом України "Про кооперацію", Законом України «Про споживчу кооперацію», Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» та іншими актами законодавства, якими врегульовано питання, що виникають із корпоративних відносин між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 зазначено, що за ч. 2 ст. 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічна позиція викладена у постанові колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19).

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, реалізуючи своє право на судовий захист, визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, зважаючи на власне суб`єктивне уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК Украни доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивачів по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у справі.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити учасникам справи, що відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Враховуючи наведене та керуючись ст. 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати з чужого незаконного володіння Міжгірського міського споживчого товариства, ЄДРПОУ 20469331; 90000, Закарпатська область, Хустський район, смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта, буд. 2, корпус 2, на користь Міжгірської районної спілки споживчих товариств, код ЄДРПОУ - 01750909, Закарпатська область, Міжгірський район, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, буд. 78, нежитлову будівлю, що складається з 1/2 частини ресторану «Карпати», розташованої за адресою: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, 78 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1046683421224), а саме: другий поверх, загальною площею 260,8кв.м., що включає:

1) коридор площею 40,1 кв.м.; 2) зал засідань площею 46,2 кв.м.; 3) кабінет площею 18,9 кв.м.; 4) кабінет площею 14,1 кв.м.; 5) кабінет площею 17,0 кв.м.; 6) кабінет площею 14,6 кв.м.; 7) кабінет площею 19,6 кв.м.; 8) кабінет площею 11,4 кв.м.; 9) кабінет площею 17,6 кв.м.; 10) кабінет площею 11,6 кв.м.; 11) кабінет площею 5,2 кв.м.; 12) кабінет площею 6,8 кв.м.; 13) коридор площею 3,1 кв.м.; 14) санвузол площею 2,4 кв.м.; 15) санвузол площею 2,3 кв.м.; 16) туалет площею 1,0 кв.м.; 17) туалет площею 1,0 кв.м.; 18) кабінет площею 10,9 кв.м.; 19) кабінет площею 17,0 кв.м.,

3. Витребувати з чужого незаконного володіння Міжгірського міського споживчого товариства, ЄДРПОУ 20469331; 90000, Закарпатська область, Хустський район, смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта, буд. 2, корпус 2, на користь Міжгірської районної спілки споживчих товариств, код ЄДРПОУ - 01750909, Закарпатська область, Міжгірський район, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, буд. 78, нежитлову будівлю, кафе «Вікторія», розташовану за адресою: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта, 1 Б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1050861221224).

4. Судові витрати покласти на відповідача.

5. Стягнути з Міжгірського міського споживчого товариства, ЄДРПОУ 20469331; 90000, Закарпатська область, Хустський район, смт. Міжгір`я, вул. Ольбрахта, буд. 2, корпус 2, на користь Міжгірської районної спілки споживчих товариств, код ЄДРПОУ - 01750909, Закарпатська область, Міжгірський район, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, буд. 78, витрати зі сплати судового збору в сумі 99 344,20грн. (дев`яносто дев`ять тисяч триста сорок чотири гривень 20 копійок).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 02.11.2026 року.

Суддя П.Д. Пригуза