Постановление суда № 141123361, 02.11.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

про повернення позову

02 листопада 2026 р. справа № 520/33109/26 Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позиач заявник) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі за текстом - Відповідач №1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області(далі за текстом - Відповідач №2) про 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 24.07.2024 №204750019663 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком за заявою від 17.07.2024; 2) зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (за місцем пенсійного обліку) визначити 17.07.2024 року датою, з якої ОСОБА_1 призначено пенсію за віком; 3) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у зв`язку зі зміною дати призначення пенсії за віком здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 17.07.2024 року по 15.07.2026 року з урахуванням сплачених сум державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю,

встановив:

Позов надійшов до суду 12.10.2026 з використанням функціоналу Електронного кабінету підсистеми "Електронний суд", і ухвалою суду від 16.10.2026 був залишений без руху у зв`язку з недоліками в оформленні у вигляді відсутності копії рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 24.07.2024 №204750019663 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком; юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.

Дану ухвалу представник позивача отримав 16.10.2026 в Електронному кабінеті та 26.10.2026 подав до суду заяву про усунення недоліків позову, у якій заявив клопотання про витребування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 24.07.2024 №204750019663 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, оскільки ГУ ПФУ в Чернівецькій області надало лише перший аркуш рішення, та навів додаткові власні судження стосовно строку звернення до суду.

Заявник зазначив, що нормативно визначений строк розгляду пенсійним органом заяви від 17.07.2024 та момент, коли особа фактично дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, є різними юридичними обставинами. На думку позивача, сам факт спливу строку розгляду заяви та відсутності очікуваної виплати не підтверджує його обізнаності про прийняття конкретного рішення про відмову, його зміст і підстави, тим більше за відсутності доказів належного вручення такого рішення. Посилаючись на положення частини другої статті 122 КАС України, позивач наголошує, що початок перебігу строку має визначатися з урахуванням фактичної можливості особи дізнатися про порушення права, а не лише дати, до якої пенсійний орган мав прийняти рішення. Крім того, просить урахувати, що відповідач не надав повного тексту оскаржуваного рішення навіть після адвокатських запитів, у власній відповіді від 17.09.2026 неправильно визначив предмет первинної заяви від 17.07.2024, а позивач був змушений особисто звернутися за отриманням відповідних документів 26.10.2026. З огляду на це позивач просить оцінити в сукупності відсутність доказів вручення рішення, ненадання його повного тексту, суперечливість відомостей пенсійного органу та вжиті ним заходи для з`ясування обставин порушення права, вважаючи, що за таких обставин строк звернення до суду не може вважатися пропущеним, а в разі протилежного висновку суду наведені обставини є підставами для його поновлення.

Вирішуючи питання про належність оформлення заявником позову та усунення відображених в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2026р. недоліків в оформленні позову, суд керується наступними підставами та мотивами.

Відповідно до п.9 ч.3 ст.2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з 2 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Частиною 1 ст.45 КАС України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд повторює, що строк звернення до суду у спорах з приводу пенсійного забезпечення громадян згідно з абз.1 ч.2 ст.122 КАС України складає шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач оскаржує рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 24.07.2024 №204750019663, проте з позовом до суду звернувся лише 09.10.2026р.

Згідно з ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

З приєднаної до позову копії заяви про призначення пенсії вбачається, що заявник ініціював процедуру призначення пенсії шляхом подання відповідного звернення - 17.07.2024р.

Положення ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є офіційно оприлюдненими, чітко та однозначно сформульованими, не створюють умов для неоднозначного (множинного) тлумачення норми права та означають, що заявник повинен був розраховувати на прийняття суб"єктом владних повноважень рішення за власним особистим зверненням від 17.07.2024р. до 27.07.2024р. або до 11.08.2024р.

Строк у 6 місяців від календарної дати - 11.08.2024р. збіг 11.02.2025р.

Позов поданий до суду - 09.10.2026р.

Тривалість загального строку затримки у поданні позову перевищує 2 повних календарних роки.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, яка полягає у такому: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі відсутність нарахування пенсії буде відома заявникові. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення (не призначення) пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Суд зазначає, що особа, яка протягом більше двох років після подання заяви про призначення пенсії, не отримала ані пенсійних виплат, ані рішення суб"єкта владних повноважень про відмову у призначенні пенсії не може бути визнана необізнаною з порушенням власних прав (інтересів) з поважних причин.

У позові заявник твердить про призначення пенсії за новим зверненням з 16.07.2026р., але прагне до призначення пенсії за попереднім зверненням від 17.07.2024р.

При цьому, заявник не наводить жодних поважних, непереборних та нездоланних причин невжиття протягом істотно тривалого проміжку часу дій з захисту власних прав у розумний строк від спливу (збігу) законодавчо визначеного строку на прийняття пенсійним органом відповідного рішення за зверненням від 17.07.2024р. ані у межах строку звернення до суду, ані у проміжок часу понад 1,5 року від збігу такого строку.

Тому у даному конкретному випадку календарна дата отримання заявником тексту правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень свідчить не про дату настання обізнаності із фактом порушення власних прав (інтересів), а про момент початку захисту власних прав (інтересів).

Згідно з п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу зобов`язані забезпечити належне та своєчасне виконання процесуальних обов`язків, у тому числі і стосовно дотримання строку звернення до суду та стосовно належності оформлення позову.

Суд зауважує, що нормами КАС України не розкрито зміст правових категорій "поважна причина пропуску процесуального строку", "дата, коли особа дізналась про порушення права", "дата, коли особа повинна була дізнатись про порушення права", але відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при застосуванні норми права суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду з приводу застосування ст.ст.118, 121-123 КАС України викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. по справі №990/154/22, у постанові Верховного Суду від 12.09.2019р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 28.03.2023р. по справі №826/3318/17, постанові Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанови Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21, постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, постанові Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21.

Так, за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та обєктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).

Докази існування цих обставин відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.

Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.

Отже, на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд досліджує та оцінює саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.

Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження доводу з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов`язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.

При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Також суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23 «Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Отримання будь-яких відповідей від суб"єкта владних повноважень як за власними зверненнями учасника суспільних відносин, так і унаслідок одержання правової допомоги адвоката, формування власної правової позиції з приводу відповідності закону реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень за своєю суттю є не моментом настання обізнаності із порушенням права, а моментом початку реального захисту порушеного права.

У п.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2024р. по справі №990/12/24 сформульовано правовий висновок, згідно з яким суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі клопотання особи, в якому наведено поважність причин пропуску строку, та поданих нею доказів, яким буде надано відповідну правову оцінку.

При цьому суд звертає увагу, що наведені представником позивача обставини щодо направлення адвокатських запитів, звернення до пенсійного органу з метою отримання повного тексту оскаржуваного рішення та особистого звернення за відповідними документами свідчать про вчинення позивачем активних дій із з`ясування обставин порушення його прав та їх судового захисту лише після спливу встановленого законом шестимісячного строку звернення до суду.

Водночас доказів вчинення таких дій у межах строку, який обчислюється з моменту, коли позивач повинен був дізнатися про відсутність призначення пенсії за заявою від 17.07.2024, матеріали позову не містять.

Саме по собі подальше отримання інформації про зміст та мотиви прийнятого рішення не змінює початку перебігу строку звернення до суду та не поновлює його, оскільки такі дії спрямовані на формування правової позиції та реалізацію вже наявного права на судовий захист, а не підтверджують існування об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду.

Окрім того, відомості про подані позивачем заяви, стан їх розгляду та прийняті за результатами їх розгляду рішення відображаються в особистому електронному кабінеті застрахованої особи на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України, доступ до якого має сам заявник.

Отже, у межах спірних правовідносин заявник не довів обставин відсутності можливості самостійно перевірити інформацію щодо розгляду власної заяви з приводу призначення пенсії від 17.07.2024, ознайомитися з відомостями про прийняте рішення та вжити відповідних заходів для отримання його повного тексту ще в межах установленого законом строку звернення до суду.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі №380/25044/25 не підлягає застосуванню у даному конкретному випадку ані у порядку ч.4 ст.78 КАС України, ані у порядку ч.5 ст.242 КАС України.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2026 у справі №520/33109/26 слід визнати невиконаними.

Окрім того, позивачем усупереч п.4 ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2026 у справі №520/33109/26 та ч.7 ст.161 КАС України до суду не подано, ані копії оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 24.07.2024 №204750019663, ані клопотання про витребування оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 24.07.2024 №204750019663.

Наведене є самостійною і достатньою підставою для повернення позову безвідносно до будь-яких інших юридичних факторів.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

При розв`язанні процесуального питання з приводу наслідків неналежного оформлення позову, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення окресленого процесуального питання аргументів сторін.

Керуючись ст.ст.8, 18, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 121-123, 169, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суд

ухвалив:

1.Викладені в заяві від 26.10.2026р. доводи визнати недостатніми підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.

Заяву про поновлення строку звернення до суду від 26.10.2026р. - залишити без задоволення.

Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2026р. у справі №520/33109/26 - визнати невиконаними.

2. Позов - повернути.

3. Роз`яснити, що повернення позову не позбавляє права повторного звернення.

4. Копію ухвали надіслати заявникові.

5. Роз`яснити, що судове рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України (тобто негайно після підписання).

Суддя А.В. Сліденко