Решение № 141119739, 30.10.2026, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

30.10.2026

ЄУН 344/11428/26

2/337/3843/2026

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя в складі:

головуючого судді Мурашової Н.А.

за участю секретаря Туяк О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Молочанської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

17.06.2026 позивач ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Молочанської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, в якому просив визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позов мотивував тим, що право власності на вказаний житловий будинок він набув на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 06.02.2001 державним нотаріусом Токмацької державної нотаріальної контори Зиріною Є.О., реєстровий №125, та зареєстрованого 13.02.2001 Токмацьким БТІ «МАЛІ-44» в реєстровій книзі №8 за реєстраційним №1664. Наразі вказаний житловий будинок знаходиться на тимчасово окупованій території та з ціллю реалізації права на компенсацію за втрачене майно або отримання житла від держави, він звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з метою реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, однак рішенням державного реєстратора №84803333 від 14.05.2026 у реєстрації права власності йому було відмовлено, через те, що доступ до архіву КП «Малі-44», яке до 2013 займалося реєстрацією прав власності на об`єкти нерухомого майна в Токмацькому районі, відсутній, оскільки вказане підприємство знаходиться на тимчасово окупованій російською федерацією території. Наразі невідомо, що відбувається з інвентаризаційними справами вказаного комунального підприємства. Отже, іншим чином зареєструвати право власності на нерухоме майно він не може, чим порушується, не визнається його право власності на майно, яке він набув правомірно, відповідно до чинного на момент набуття права власності законодавства. Таке порушення підлягає судовому захисту шляхом визнання за ним права власності на нерухоме майно на підставі ст.392 ЦК України.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.06.2026 матеріали позовної заяви передано на розгляд за підсудністю до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя, куди надійшли 12.08.2026.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17.08.2026 матеріали позовної заяви передано на розгляд за підсудністю до Хортицького районного суду м. Запоріжжя, куди надійшли 11.09.2026.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14.09.2026 відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за цим позовом та призначено підготовче судове засідання.

Цією ж ухвалою витребувано у позивача ОСОБА_1 оригінали або нотаріально засвідчені (на момент здійснення судового провадження) копії договору купівлі-продажу, посвідченого 06.02.2001 державним нотаріусом Токмацької державної нотаріальної контори Зиріною Є.О., реєстровий №125, та технічного паспорту на житловий будинок, а також з Запорізького обласного державного нотаріального архіву копію договору купівлі-продажу, посвідченого 06.02.2001 державним нотаріусом Токмацької державної нотаріальної контори Зиріною Є.О., реєстровий №125, зареєстрованого 13.02.2001 Токмацьким БТІ «МАЛІ-44» в реєстровій книзі №8.

Витребувані у позивача документи надійшли до суду 28.09.2026.

Крім того, 28.09.2026 від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в яких він просить визнати за ним право власності на житловий будинок (літ. А-1) з господарськими будівлями та спорудами: прибудова (літ. А-1), гараж (літ Б-1) та сарай (літ В-1) за адресою: АДРЕСА_1 .

05.10.2026 до суду надійшла відповідь з Запорізького обласного державного нотаріального архіву.

Ухвалою суду від 05.10.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, просить позов задовольнити повністю.

Представник відповідача виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в судове засідання не прибув за невідомими причинами, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, відзиву на позов або зустрічного позову не подав.

Представник відповідача Молочанської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутність за наявними матеріалами, проти позову не заперечують.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, в т.ч. шляхом визнання права власності.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року).

Ст.41 Конституції України гарантує, що кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з ст.316,317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст.319,321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

23.02.2023 було прийнято Закон України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України», який визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, з дня введення в Україні воєнного стану.

Крім того, постановою КМУ №381 від 21.04.2023 затверджено Порядок надання компенсації для відновлення окремих категорій об`єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, з використанням електронної публічної послуги єВідновлення.

За змістом вказаних нормативно-правових актів передбачена ними компенсація надається, зокрема, за умови, що відомості про право власності на пошкоджений об`єкт внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі відсутності такого запису первісно слід провести таку реєстрацію.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації» (п.3 ст.3 Закону).

Під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії ( п.3.ч.3 ст.10 Закону).

Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 12.11.2002 по т.ч.

Вказаний житловий будинок належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 06.02.2001 державним нотаріусом Токмацької державної нотаріальної контори Зиріною Є.О., реєстровий №125.

На момент набуття права власності позивачем державна реєстрація об`єктів нерухомого майна здійснювалась бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад.

Житловий будинок за вказаною адресою був зареєстрований за позивачем ОСОБА_1 . Комунальним підприємством «Малі-44» Токмацького району Запорізької області 13.02.2001 в реєстровій книзі №8 реєстровий №1664.

Згідно технічного паспорту, складеного 19.02.2016 КП «Малі-44», вищевказаний житловий будинок має загальну площу 87,7кв.м., житлову 58,5кв.м, допоміжну 29,2кв.м. та складається з 4-х житлових кімнат, 2-х коридорів, кухні, котельної, ванни. Також на території домоволодіння розташовані господарськи споруди (сарай, гараж, вбиральня, колодязь, водоколонка, паркан).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконкому Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області №84803333 від 14.05.2026 позивачу ОСОБА_1 відмовлено в проведені державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна у зв`язку з неподанням заявником та неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному законом, відомостей з реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Згідно з ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами.

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом зазначеної статті судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача таке право, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за ст.392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст.392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №363/4852/17 зроблено висновок, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, вона виступає лише засобом офіційного визнання державою права власності, з чим пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Так, суд вважає встановленим та доведеним, що позивач ОСОБА_1 правомірно набув право власності на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, який є чинним, недійсним не визнаний. Вказаний договір було зареєстрованого в БТІ, тобто відповідно до чинного на момент придбання майна законодавства.

Відомості про позивача як власника вказаного будинку зазначені в технічному паспорті на житловий будинок та в домовій книзі. Позивач тривалий час зареєстрований у вказаному будинку та фактично проживав в ньому з родиною до тимчасової окупації Токмацького району Запорізької області з боку рф.

Разом з тим, право власності позивача на вказаний житловий будинок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який функціонує з 01.01.2013, не зареєстровано. При розгляді заяви позивача про реєстрацію права власності державний реєстратор не зміг отримати та перевірити інформацію про реєстрацію права власності в КП «Малі-44», яке здійснило в 2001 році реєстрацію житлового будинку, оскільки вказане підприємство знаходиться на тимчасово окупованій території України, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження. Відомості про переміщення підприємства та його архівної документації на підконтрольну територію України в справі відсутні.

Отже, на теперішній час позивач ОСОБА_1 позбавлений можливості зареєструвати своє право власності на зазначений житловий будинок в передбаченому чинним законодавством порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що, в свою чергу, перешкоджає йому в реалізації права на отримання компенсаційних виплат через втрату свого майна у зв`язку з військовою агресією рф, чим порушується (не визнається) його право власності.

В даному випадку така ситуація створила невизначеність у взаємовідносинах позивача як власника нерухомого майна, яке він правомірно набув в 2001 році, з іншими суб`єктами правовідносин і подання цього позову має на меті усунення вказаної невизначеності, створення необхідних умов для реалізації позивачем своїх прав на вказану нерухомість й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

За таких обставин, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам закону та змісту відповідних правовідносин.

На підставі вищевикладеного, виходячи з вимог діючого законодавства, завдань цивільного судочинства, принципів верховенства права, законності, пропорційності, справедливості та розумності, суд вважає необхідним захистити порушене право позивача шляхом визнання за ним права власності на зазначений житловий будинок з господарськими спорудами.

Таким чином, позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.

Керуючись ст.41 Конституції України, ст.15,16,182,316,317,319,321,328,392 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,258,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок (літ.А-1) з прибудовою (літ.а-1), загальною площею 87,7кв.м., з господарськими спорудами (гараж (літ. Б-1), сарай (літ.В-1), водоколонка (літ.Г), вбиральня (літ.Ж), колодязь (літ.К), паркан (№1)), за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.А. Мурашова