Решение № 141115901, 27.10.2026, Садгірський районний суд м. Чернівців

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 726/1974/26

Провадження №2/726/656/26

Категорія 39

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2026 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Мілінчук С. В., з участю секретаря судових засідань Колісник А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИВ :

1. Стислий виклад позиції позивача.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом мотивуючи свої вимоги тим, що 20 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № E/V062712, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 000 доларів США з кінцевим терміном повернення 19 жовтня 2011 року. Надалі до кредитного договору вносилися зміни та укладалися додаткові угоди, зокрема щодо збільшення суми кредиту та зміни строку його повернення.

Позивач зазначає, що позичальник належним чином не виконував зобов`язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 12 травня 2026 року утворилася заборгованість у розмірі 270 754,03 долари США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 20 жовтня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № E/V062712-1, за умовами якого в іпотеку передано житловий будинок загальною площею 188,90 кв. м, житловою площею 86,10 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки, визначена сторонами договору, становила 505 000 грн.

Позивач указує, що 13 грудня 2015 року банк направив відповідачам письмову вимогу про дострокове погашення кредиту. У подальшому, 7 листопада 2016 року, за банком було зареєстровано право власності на зазначений житловий будинок. Однак рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 11 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду від 22 березня 2018 року, позов ОСОБА_1 було задоволено в частині скасування відповідного рішення державного реєстратора та запису про право власності банку. Як зазначає позивач, 29 квітня 2026 року право власності на житловий будинок було перереєстровано за іпотекодавцем ОСОБА_1 .

Посилаючись на положення Закону України «Про іпотеку», банк вважає, що у зв`язку з невиконанням позичальником основного зобов`язання має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом звернення на нього стягнення. Крім того, позивач зазначає, що договором іпотеки передбачено обмеження щодо реєстрації інших осіб у предметі іпотеки без письмової згоди іпотекодержателя, якої банк не надавав. На думку позивача, реєстрація відповідачів у житловому будинку може ускладнити реалізацію предмета іпотеки та негативно вплинути на його вартість, а тому є підстави для їх виселення.

У зв`язку з наведеним АТ КБ «ПриватБанк» просить суд у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № E/V062712 від 20 жовтня 2006 року в розмірі 270 754,03 доларів США звернути стягнення на зазначений житловий будинок шляхом його реалізації через електронний аукціон за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з указаного житлового будинку.

Відповідач ОСОБА_1 подала до суду письмову заяву у якій просила застосувати позовну давність до позовної вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обґрунтування заяви зазначила, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійною вимогою, до якої застосовується загальна позовна давність тривалістю три роки. На думку відповідача, перебіг позовної давності у спірних правовідносинах розпочався після невиконання позичальником вимоги банку про дострокове погашення кредитної заборгованості.

Посилаючись на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 17 липня 2017 року, відповідач указала, що 25 січня 2010 року ОСОБА_2 було вручено вимогу банку про погашення заборгованості, строк виконання якої визначено до 25 лютого 2010 року. Оскільки зазначену вимогу не було виконано у встановлений строк, відповідач вважає, що право банку на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло після 25 лютого 2010 року, а трирічний строк позовної давності сплив у лютому 2013 року. Натомість із відповідним позовом банк звернувся лише у 2026 році.

Відповідач також зазначила, що попереднє звернення банку до суду з вимогами про стягнення кредитної заборгованості не перериває перебігу позовної давності за самостійною вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. На її думку, не є підставою для поновлення чи переривання цього строку й здійснення банком у 2016 році позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за ним права власності на житловий будинок.

Крім того, відповідач звернула увагу на те, що рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 17 липня 2017 року встановлено обставини пред`явлення банком вимоги про дострокове виконання кредитного зобов`язання, а також здійснення позичальником платежів у 2013 та 2015 роках. Водночас, на її переконання, такі платежі, навіть якщо вони свідчили про визнання боргу за основним зобов`язанням, не переривають позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З огляду на викладене відповідач просила застосувати позовну давність до вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Представник позивача подав до суду заперечення на заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, у яких не погодився з доводами відповідачів та просив відмовити в задоволенні їхньої заяви.

На обґрунтування своєї позиції позивач зазначив, що 07 листопада 2016 року в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» банк зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки житловий будинок, у зв`язку з чим вважав свої вимоги задоволеними, а іпотечне зобов`язання припиненим у відповідній частині. За твердженням позивача, до скасування державної реєстрації права власності банку та повторної реєстрації права власності за іпотекодавцем у квітні 2026 року банк не мав правових підстав звертатися до суду з вимогою про звернення стягнення на майно, яке перебувало у його власності. Відтак позивач вважав, що право на судовий захист шляхом пред`явлення відповідного позову було відновлено лише після зазначених реєстраційних змін, здійснених за результатами тривалого судового спору у справі № 726/720/17.

Крім того, позивач зазначив, що відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України строки позовної давності, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії карантину, а згідно з пунктом 19 цього розділу перебіг позовної давності у період дії воєнного стану зупинявся. На думку позивача, наведені обставини свідчать про відсутність підстав для висновку про пропуск позовної давності.

Також позивач зазначив, що, за відомостями Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради від 06 серпня 2026 року, у спірному житловому будинку зареєстровано сім осіб, з яких ОСОБА_4 та ОСОБА_7 були зареєстровані після укладення договору іпотеки від 20 жовтня 2006 року без письмової згоди банку. На переконання позивача, такі дії свідчать про порушення умов договору іпотеки, а також про створення перешкод у реалізації предмета іпотеки.

З огляду на викладене позивач просив прийняти заперечення до розгляду, відмовити відповідачам у задоволенні заяви про застосування наслідків спливу позовної давності та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

2. Рух справи у суду, заяви (клопотання) учасників справи.

15.06.2026 року позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі.

За клопотанням представника позивача, судом було залучено до участі у розгляді справи співвідповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .

Ухвалою суду від 28.07.2026 року підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, заперечує проти застосування строків позовної давності, вважає, що позовні вимоги обгрунтовані, а тому підтримує їх у повному обсязі, позов просить задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Бабічук А.С. у засіданні позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні, наполягаючи на застосуванні наслідків спливу позовної давності.

Інші відповідачі, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не зявлялись, письмових заяв чи клопотань не подавали.

3. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст правовідносини.

Судом встановлено, що правовідносини сторін у цій справі виникли на підставі кредитного договору та договору іпотеки й пов`язані з реалізацією іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а також із вимогами про виселення осіб, які проживають у відповідному житловому будинку.

Аналіз обставин у цілому дає підстави констатувати, що спір між сторонами зумовлений існування між ними неврегульованих правовідносин щодо звернення стягнення на предмет іпотеки після скасування державної реєстрації права власності на нього за позивачем, який вважає, що невиконання позичальником кредитних зобов`язань надає йому право на судове звернення стягнення. Водночас відповідачка заперечує проти реалізації такого права у зв`язку зі спливом позовної давності, що зумовлює необхідність установлення моменту виникнення в позивача права на судовий захист, початку та тривалості перебігу позовної давності, а також правових наслідків попередньої позасудової реєстрації права власності на предмет іпотеки та її подальшого скасування. Зазначені обставини зумовили виникнення конфліктного правовідношення між сторонами, яке потребує вирішенню у судовому порядку.

Відтак основним питанням, яке належить вирішити суду, є встановлення наявності правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів з урахуванням заяви про застосування позовної давності, зокрема визначення моменту початку її перебігу, тривалості та обставин, які могли вплинути на її перебіг.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності у своїй сукупності, встановив такі обставини, які мають значення для вирішення спору.

Встановлено, що 20.10.2006 року між ОСОБА_9 та ЗАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № E/V062712 від за умовами якого він отримав кредит у розмірі 100 000.00 Доларів США з кінцевим терміном повернення 19.10.2011 року, з зобов`язанням повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Встановлено також, що 20.11.2007 року між сторонами укладено додаткову угоду до вказаного кредитного договору, за якою, пункт 1.1. викладено у такій редакції: Банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати Позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування: 200 000 (двісті тисяч) доларів США, окремими траншами, на підставі попередньої вимоги Позичальника згідно п. 2.1.2. цього договору в обмін на зобов`язання Позичальника по поверненню кредиту і сплаті відсотків згідно Графіків погашення кредиту та відсотків, які оформляються у вигляді Додатків до цього договору і є його невід`ємною частиною, комісії та винагороди, штрафу і пені в обумовлені даним договором терміни.

28.08.2008 року між сторонами також було укладено додаткову угоду, якою встановлено, що сплата відсотків за користування кредитом здійснюється 20 числа кожного поточного місяця.

Крім того, 03.06.2009 року між сторонами було укладено додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору № E/V062712 від 19.10.2011 року, відповідно до змісту якої:

- пункт 1.3. Кредитного договору викладено у такій редакції: сума кредиту: 149 537,74 (сто сорок дев`ять тисяч п`ятсот тридцять сім) доларів США 74 центи;

- пункт 1.4. Кредитного договору викладено у такій редакції: термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (Додаток № 1 до даного Договору), але не пізніше «03» червня 2019 р. Зазначений термін може бути змінений згідно п.п. 2.3.3, 2.4.1 даного Договору;

- пункт 4.1. Кредитного договору викладено у такій редакції: за користування кредитом у період від дати зарахування коштів на картрахунок у розмірі суми, вказаної у п. 1.3. даного Договору, до дати погашення кредиту згідно п.п. 1.4, 2.2.3, 2.3.3, 2.3.6, 2.3.9, 2.4.1, 4.11. даного Договору, а також Графіку погашення кредиту і відсотків, приведеному у Додатку № 1 до даного Договору, Позичальник сплачує відсотки у розмірі: 18 % (вісімнадцять) відсотків річних;

- пункт 4.3. Кредитного договору викладено у такій редакції: при порушенні Позичальником обов`язків по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.4, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.3, 2.4.1, 4.11 даного Договору, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі: 40 % (сорок) відсотків річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

До договору було внесено і інші зміни, які, однак, не стосуються суті даної справи.

Як встановлено із додатку № 1 до кредитного договору, були внесені зміни до графіку погашення кредиту, відсотків та винагороди та встановлено кінцевий термін погашення кредиту 03.06.2019 року.

Таким чином встановлено, що кінцевим строком кредитування, відповідно до укладених у 2009 року додаткової угоди, є саме 03.06.2019 року.

Крім того встановлено, що в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором № Е/V062712 від 20.10.2006 року, між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір іпотеки № Е/V062712-1 від 20.10.2006 року.

За його умовами, забезпечується виконання умов кредитного договору з повернення кредиту у сумі 100 00, 00 доларів США та відсотків за його користування шляхом надання у іпотеку належний ОСОБА_1 (майновий поручитель ОСОБА_2 ) на праві власності житловий будинок загальною площею 188,90 кв.м, житловою площею 86.10 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 505000 грн. 00 коп.

Пунктом 11.3 визначено, що на вказане майно може бути звернено стягнення.

Пунктом 22 договору визначено, що звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 19.8.1, 19.8.2, 19.8.3 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застосуванням по задоволенню вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.

Пункт 26 договору встановлює, що звернення стягнення на Предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:

- передачі до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель повідомляє письмово Іпотекодавця.

Згідно з п. 27 договору, термін дії договору до повного виконання Позичальником та Іпотекодавцем зобов`язань за Кредитним договором, а також додатковими угодами до нього.

У подальшому, у звязку із внесеннями змін до кредитного договору № Е/V062712 від 20.10.2006 року, 20.10.2006 року було укладено додатковий договір до договору іпотеки, де до п. 2 внесено зміни щодо розміру наданого кредиту (узгоджено із умовами кредитного договору).

03.06.2009 року також було укладено додатковий договір до іпеточеного договору, де внесено зміни до п. 2 договору та зазначено, що цим договором забезпечується виконання зобовязань позичальника на суму 149 537,74 доларів США за кредитним договором, строк дії якого до 03.06.2029 року.

Отже зобовязання ОСОБА_2 за кредитним договором було забезпечено іпотечним майном, яке належить ОСОБА_1 .

У зв`язку із невиконанням своїх кредитних зобовязань у ОСОБА_2 , станом на 12.05.2026 року. існує заборгованість у розмірі - 270 754.03 доларів США, яка складається з:

- 127878,16 доларів США - заборгованість за кредитом ( тілом кредиту);

- 60268,02 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 82119,35 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

- 488,50 доларів США додаткові витрати банку, пов`язанi з викон.кред итного договору.

Такі відомості підтверджуються розрахунком заборгованості, а також випискою із рахунку НОМЕР_1 за період з 20.10.2006 р. по 14.05.2026 років.

Водночас, враховуючи предмет даного спору, суд не досліджує питання достовірності розміру заборгованості, оскільки це не входить до безпосереднього предмету доказування. Натомість встановлено, що відповідач дійсно не виконав умови кредитного зобовязання, що слугує підставою для настання наслідків, визначених договором іпотеки.

Встановлено також, що позивач 09.12.2015 року надіслав відповідачам письмове повідомлення № 30.1.0.0/2 918 де зазначив, що боржник порушив взяті на себе зобовязання за кредитним договором, кредитні кошти, згідно з графіком погашення заборгованості, не повернув. Предявлено вимогу про повернення простроченої заборговансоті у розімірі 264 746,68 гривень. Відповідачів повідомлено про наслідки, визначено кредитним договором та договором поруки.

Відповідно до ч. 1, 4 ст.82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Встановлено, що позивач звертався до відповідачів із позовом про стягнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором. Так, у рішенні апеляційного суду Чернівецької області від 17.07.2017 року встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17.07.2009р. на користь позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» було стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № Е/V062712, розмір якої на 15.05.2009р. становив 156636,59дол.США, з яких 147414,56дол.США - заборгованість за кредитом; 1664,73дол.США - заборгованість за відсотками; 7557,30дол.США - заборгованість по пені. Звертаючись до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом про стягнення заборгованості, банк змінив строк виконання зобов`язання, скориставшись правом дострокового стягнення заборгованості. Разом із тим, у вказаному судовому рішенні не зазначено точної дати звернення до суду.

Встановлено тако, що між тими ж самими сторонами існував спір щодо реєстрації права власності на іпотечне майно, який вирішувався судами різних інстанції. Відтак встановлені у судових рішеннях обставини є преюдиційними щодо даної справи. Крім того, вони не оспорюються сторонами.

Як встановлено рішенням Садгірського районного суду м Чернівці від 11.10.2017 року у справі № 726/720/17, АТ КБ «ПриватБанк», у звязку із невиконанням умов вищевказаного кредитного договору, звернувся із заявою до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, надав перелік документів, необхідних для здійснення такої реєстрації, зокрема повідомлення про усунення порушень, адресовані на адресу позивача.

Із копії інформаційної довідки державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкту нерухомого майна від 16.02.2017 року, державним реєстратором Карвацькою Галиною Федорівною 07.11.2016 року право власності на будинок за адресою АДРЕСА_2 було зареєстровано за ПАТ КБ «Приватбанк».

Разом із тим, вказаним судовим рішенням було скасовано запис про право власності №17347113 в реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, який був внесений на підставі рішення №32283394 від 09.11.2016 року.

Вказане рішення залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 22.03.2018 року.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.10.2023 року, рішення та постанова судів попередніх інстанцій, у частині визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію і скасування запису про право власності залишено без змін.

Зазначено, що підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Колегія суддів виснувала, що житловий будинок, який використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнутий (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі вказаного Закону, у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ КБ «Приват Банк» як забезпечення виконання боржником умов кредитного договору від 20 жовтня 2006 року, укладеного в іноземній валюті.

Таким чином, у державного реєстратора Карвацької В. В. були наявні правові підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказаний житловий будинок за АТ КБ «Приват Банк».

Колегія суддів також вказала, що іпотекодержатель не дотримався вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання позивачу як іпотекодавцю вимоги про усунення порушень забезпеченого іпотекою основного зобов`язання, що унеможливлювало застосовування позасудового порядку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Після цього, а саме 29.04.2026 року, згідно з інформаційною довідкою від 05.05.2026 року, речове право АТ КБ «Приватбанк» на будинок загальною площею 188,90 кв.м, житловою площею 86.10 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 було припинено на підставі вищевказаних судових рішень.

Також, як встановлено із відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № б/н від 06.08.2026 року, у житловому будинку по АДРЕСА_2 зареєстровано місце проживання 7 осіб, які є відповідачами у даній справі. При цьому, двоє з них, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_7 були зареєстровані там вже після укладення іпотечного договору. Разом із тим законність реєстрації їхнього місця проживання не входить до предмету доказування у даній справі.

4.Норми права, які застосував суд, мотиви з яких виходив суд, оцінка та висновки суду

4.1.Щодо наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України та частиною першою статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» (далі Закон), у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, якавиникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Статтею 7 Закону встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Статтею 12 Закону, чинного на час виникнення права на звернення стягнення, визначала, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 33 Закону було визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 35 Закону було встановлено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного обов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

У статті 36 Закону передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підстави для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку визначено ст. 37 Закону.

Аналогічні за змістом положення містить Закон і у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із даним позовом.

З огляду на наведені положення законодавства, задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки передбачає встановлення судом сукупності юридично значущих обставин, а саме: наявності чинного основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою; існування належним чином укладеного договору іпотеки щодо визначеного нерухомого майна; невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого зобов`язання; наявності у іпотекодержателя права вимагати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки; відсутності передбачених законом підстав для припинення іпотеки або інших обставин, які унеможливлюють звернення стягнення; а також відповідності обраного способу звернення стягнення вимогам закону та умовам договору.

У цій справі судом установлено, що кредитний договір № E/V062712 від 20 жовтня 2006 року, з урахуванням укладених до нього додаткових угод, визначає грошові зобов`язання ОСОБА_2 перед банком, виконання яких забезпечено договором іпотеки № E/V062712-1 від 20 жовтня 2006 року.

Вищедосліджені докази підтверджують, що позичальник не виконав належним чином зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку із чим банк обгрунтовано заявляє вимогу про задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки. Доказів повного виконання основного зобов`язання або припинення його в інший передбачений законом спосіб суду не надано.

Відтак можна дійти висновку, що неналежне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором порушує право банку на своєчасне отримання коштів, а невиконання забезпеченого іпотекою зобов`язання створює підстави для реалізації права іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, відтак, формально, існують підстави для задоволення позовних вимог, адже право кредитора було порушено. Водночас вирішення цих вимог залежить від дотримання вимог і інших вимог закону, зокрема щодо позовної давності.

4.2. Щодо застосування строку позовної давності.

Право на звернення до суду за захистом кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Початок перебігу позовної давності визначається в статті 261 ЦК України.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. На це звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року по справі №755/13805/16-ц (пункт 53 постанови).

Як зазначила ВП ВС, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Водночас за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п`ятої статті 261 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Пред`явлення такої вимоги, в тому числі шляхом предявлення позову до суду, є реалізацією кредитором передбаченого законом права на дострокове виконання основного зобов`язання та спрямоване на повернення кредитних коштів до закінчення первісно встановленого строку кредитування. За своєю правовою природою така вимога зумовлює зміну строку виконання зобов`язання, оскільки кредитор більше не погоджується на повернення кредиту відповідно до первісного графіка платежів, а вимагає виконання зобов`язання в повному обсязі достроково.

Пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк його дії, у зв`язку із чим строк виконання кредитного зобов`язання в повному обсязі вважається таким, що настав.

Отже, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Отже пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності. Таких висновків неодноразово доходив Верховний суд, зокрема у постанові від 07.12.2023 року у справі справа № 306/1350/21, а також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц.

Судом було встановлено, що після внесення змін до кредитного договору, строк його дії було продовжено до 03.06.2019 року. Разом із тим, відомо, що позивач, скориставшись своїм правом на дострокове стягнення кредитної заборгованості, у 2009 році вже звертався до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська із відповідним позовом, який було задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № Е/V062712, розмір якої на 15.05.2009р. становив 156636,59дол.США.

За змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону № 898-IV реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону № 898-IV.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) зазначено: "перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав. У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц вже висновувала, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Разом із тим, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості захистити своє право чи інтерес через суд.

Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 442/7773/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 754/16764/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 712/19272/12, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 205/2480/19, від 2 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19, від 1 лютого 2023 року у справі № 522/9497/14-ц).

У справі, яка перебувала на розгляді Великої палати, відповідачка заявила про сплив позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Пред`явлення позивачем у 2013 році позову до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором не перервало позовну давність за вимогою до відповідачки про звернення стягнення на предмет іпотеки, перебіг якої розпочався 20 травня 2010 року (тридцять перший день після отримання позичальником вимоги банку від 19 квітня 2010 року № 22-2/354469 про дострокове виконання упродовж 30 днів зобов`язання за кредитним договором).

У своїй постанові від 25.02.2026 року у справі № 209/2647/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, який є близьким за змістом до обставин справи, яку в даному випадку вирішує суд. Зазначено, що посилання банку у касаційні скарзі на те, що перебіг позовної давності для банку розпочався з 05 листопада 2019 року, з дати набрання законної сили рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 січня 2018 року у справі № 209/2599/17 про скасування державної реєстрації за АТ КБ "ПриватБанк" права власності на спірне нерухоме майно, на увагу не заслуговують, оскільки банк, як стягувач, самостійно обрав шлях захисту своїх прав у позасудовому порядку, тому мав розуміти ризики пов`язані, у тому числі із пропуском позовної давності.

Скасування судом державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком, яка вчинена у позасудовому порядку, не впливає на перебіг позовної давності у справі за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та не може свідчити про переривання такого строку.

Отже, аналіз норм чинного законодавства України та релевантної практики Верховного Суду дає підстави для висновку, що визначальним для обчислення позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки є момент, коли у кредитора виникло право вимагати судового захисту порушеного права.

У разі пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту строк виконання основного зобов`язання змінюється відповідно до змісту такої вимоги. Якщо позичальник не виконує її у встановлений строк, кредитор дізнається або повинен дізнатися про порушення свого права та отримує можливість звернутися до суду за захистом. Саме з урахуванням цієї обставини визначається початок перебігу позовної давності за вимогами, зумовленими невиконанням зобов`язання після настання строку його дострокового виконання.

При цьому вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, хоча й має забезпечувальний характер стосовно основного кредитного зобов`язання, є самостійним способом захисту права іпотекодержателя. Водночас це не змінює загального підходу до визначення початку її перебігу: він пов`язується з моментом виникнення права на судовий захист, установленим з огляду на характер відповідної вимоги та обставини порушення права. При цьому скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком, здійсненої в позасудовому порядку, не впливає на перебіг позовної давності за вимогою про звернення стягнення на цей предмет іпотеки та не свідчить про переривання такого строку.

Вимоги про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням та про звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійними вимогами, для кожної з яких перебіг позовної давності оцінюється окремо. Пред`явлення позову про стягнення кредитної заборгованості, визнання боргу позичальником або інші обставини, які могли вплинути на перебіг позовної давності за основним зобов`язанням, самі по собі не переривають її перебігу за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, сам факт попереднього набуття банком права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку та подальшого скасування державної реєстрації такого права не створює нового моменту початку перебігу позовної давності й не поновлює строк, який уже сплив. Інше тлумачення фактично дозволяло б кредитору власними діями щодо обрання та зміни способу захисту необмежено відкладати момент звернення до суду, що не узгоджується з призначенням інституту позовної давності та принципом правової визначеності.

Визначаючи початок перебігу строку позовної давності, суд звертає увагу на те, що позивач звертався до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, чим обумовив зміну строку виконання зобовязання та розпочав перебіг строку позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом із тим, матеріали справи не містять відомостей про день звернення до суду. Саме ж судове рішення датовано 17.07.2009 роком. Відтак не виявляється можливим встановити точну дату, із якої відраховується початок перебігу строку позовної давності. Однак, зважаючи на загальний її строк у 3 роки, поза розумним сумнівом можна стверджувати, що він сплив ще до 17.07.2012 року.

Підсумовуючи викладене, суд виходить із того, що встановлення факту порушення цивільного права позивача саме по собі не є достатньою підставою для задоволення позову, оскільки судовий захист такого права здійснюється з дотриманням установлених законом умов, у тому числі правил про позовну давність.

У цій справі судом установлено, що невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором зумовило виникнення у позивача права вимагати задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки. Отже, право позивача на своєчасне одержання виконання за кредитним зобов`язанням залишилося порушеним, а звернення стягнення на предмет іпотеки загалом є передбаченим законом способом захисту прав іпотекодержателя.

Водночас реалізація цього права в судовому порядку має відбуватися в межах установленого законом строку позовної давності. Як зазначено вище, позивач ще у 2009 році реалізував право на дострокове стягнення кредитної заборгованості, унаслідок чого строк виконання основного зобов`язання змінився, а в кредитора виникло право вимагати судового захисту також шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно, перебіг позовної давності за цією вимогою не залежав від того, коли позивач надалі вирішив скористатися відповідним способом захисту та які дії вчиняв для позасудового врегулювання спору.

При цьому суд ураховує, що пред`явлення позову про стягнення кредитної заборгованості не перериває перебігу позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Так само здійснена у 2016 році державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком у позасудовому порядку та подальше скасування такої реєстрації не спричиняють поновлення або нового обчислення позовної давності.

Доводи позивача про те, що можливість звернення до суду виникла лише після припинення державної реєстрації його права власності на предмет іпотеки у квітні 2026 року, суд відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на помилковому ототожненні моменту відновлення можливості використати певний спосіб захисту з моментом виникнення самого права на судовий захист. Скасування державної реєстрації права власності, здійсненої в позасудовому порядку, не змінює початку перебігу позовної давності та не може створювати для кредитора новий строк звернення до суду.

За таких обставин суд доходить висновку, що, незважаючи на наявність порушеного права позивача та передбаченого законом способу його захисту, звернення до суду відбулося після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Таким чином, з урахуванням установлених обставин, змісту спірних правовідносин, заяви відповідачки про застосування позовної давності суд доходить висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі у зв`язку зі спливом позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 256, 257, 261, 263265, ч.4 ст.267 ЦК України, 12, 33, 35, 37, 40 Закону України «Про іпотеку» (у т.ч., які були чинними на момент виникнення правовідносин), ст.ст. 4, 12, 13, 7681, 89, 141, 258, 259, 263265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддяС. В. Мілінчук