Приговор № 141107576, 02.11.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

490/7092/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

______________

Справа № 490/7092/26

1 кп/490/1135/2026

В И Р О К

Іменем України

02 листопада 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі колегії:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22026150000000016 від 13.01.2026р., за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хмельницький, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого Гагаринським районним судом м. Севастополя 28.08.2013р. за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді 12 років позбавлення волі, -

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111 1 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

сторона обвинувачення: прокурор ОСОБА_6 ,

сторона захисту: обвинувачений ОСОБА_5 , захисник ОСОБА_7 ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 , будучи громадянином України, в липні 2025р. (більш точний час не встановлено) перебуваючи в будівлі Слідчого комітету РФ, розташованому у м. Севастополі, у зв`язку з проведенням відносно нього досудового розслідування, де слідчий (анкетні дані особи не встановлено) запропонував останньому підписати заяву про бажання проходити військову службу за контрактом у збройних силах Російської Федерації. При цьому, слідчим було повідомлено ОСОБА_5 , що у випадку підписання контракту про проходження військової служби, останній зможе уникнути кримінальної відповідальності.

В свою чергу ОСОБА_5 , будучи особою що неодноразово притягуввся до кримінальної відповідальності, бажаючи уникнення кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин, добровільно прийняв пропозицію правоохоронних органів окупаційної влади АР Крим та погодився на підписання контракту про проходження військової служби в лавах ЗС РФ.

Далі, у невстановлений досудовим розслідування час, однак не пізніше 18.09.2025р., ОСОБА_5 будучи громадянином України уклав контракт про проходження військової служби у збройних силах Російської Федерації та для проходження військової служби був направлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_1 , де обійняв посаду механіка водія, стрільця та отримав першочергове військове звання «рядовий», отримавши військову форму зразка збройних сил російської федерації із відповідними розпізнавальними знаками, автоматичну вогнепальну зброю, яку відкрито носив.

Таким чином, ОСОБА_5 , будучи громадянином України, свідомо порушуючи свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, діючи в умовах воєнного стану та збройного конфлікту, усвідомлюючи характер своїх протиправних дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, добровільно виявив бажання проходити військову службу у складі збройних сил держави-агресора та брати безпосередню участь у веденні бойових дій проти України, чим здійснив державну зраду в умовах воєнного стану, а саме перейшов на бік ворога.

Далі, переслідуючи свою злочинну мету, направлену на шкоду національній безпеці України, будучи військовослужбовцем ЗС РФ ОСОБА_5 , не пізніше 20.09.2025р. (більш точну дату та час не встановлено), прибув на військовий полігон у м. Ростов-на-Дону РФ, після чого був переміщений на полігон « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що розташований на тимчасово окупованій території України, а саме Шахтарського району, Донецької області, де під керівництвом інструкторів збройних сил Російської Федерації проходив військову підготовку та вишкіл, навчався стрільбі з автоматичної зброї, метанню гранат, тактичній підготовці та основам ведення штурмових дій.

На початку жовтня 2025р. (більш точну дату та час не встановлено) ОСОБА_5 склав військову присягу на вірність Російській Федерації, чим підтвердив свій намір проходити військову службу у складі збройних сил держави-агресора.

Далі, не пізніше 15.10.2025р. (більш точну дату та час не встановлено) ОСОБА_5 було переміщено до іншого місця дислокації на тимчасово окупованій території України, а саме Донецької області, де він продовжив проходження військової підготовки, зокрема вивчення тактики ведення бою та проведення стрільб із автоматичної зброї.

Не пізніше 27.10.2025р. (більш точну дату та час не встановлено) ОСОБА_5 у складі військового підрозділу зс РФ чисельністю близько 100 осіб, на виконання розпорядження командира військового підрозділу, був переміщений до АДРЕСА_3 , де розміщувався у польовій казармі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (більш точне місцезнаходження не встановлено), а в подальшому його було переміщено, у складі військового підрозділу, до пунктів дислокації « ІНФОРМАЦІЯ_5 » та « ІНФОРМАЦІЯ_6 », де розміщувалось військове командування зс РФ.

04.11.2025р. командир батальйону зс РФ на позивний « ОСОБА_8 » (анкетні відомості особи встановити не є можливим) поставив особовому складу бойове завдання щодо штурму будівлі школи у с. Предтечине Костянтинівського району Донецької області, де перебували військовослужбовці Збройних Сил України, у зв`язку з чим ОСОБА_5 у складі бойової групи було перенаправлено на бойові позиції для виконання поставленого бойового завдання.

У період з 18.09.2025р. по 20.12.2025р. ОСОБА_5 , разом з іншими військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації, виконував бойові завдання поблизу с. Предтечине та у районі м. Костянтинівка Донецької області, здійснював спостереження за місцевістю, підтримував зв`язок із командним пунктом, забезпечував просування штурмових груп та виконував інші завдання на користь держави-агресора.

Разом з цим, злочинна діяльність ОСОБА_5 , була припинена лише в зв`язку з тим, що останнього 20.12.2025р. взято в полон військовослужбовцями Збройних Сил України неподалік м. Констянтинівка, Донецької області.

Таким чином, ОСОБА_5 , будучи громадянином України, перебуваючи та діючи з 18.09.2025р. по 20.12.2025р. у складі ЗС РФ, усвідомлюючи, що діє в умовах збройного конфлікту та введеного на території України воєнного стану, триваючої відкритої військової агресії РФ проти України, здійснення її збройними силами інтенсивних ракетно-бомбових ударів та артилерійських обстрілів по військовим та цивільним об`єктам на всій території України, окупації її територій, своїми умисними діями на боці РФ як держави-агресора брав активну участь у військовій агресії проти України, тим самим вчинив державну зраду в формі переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, вчиненого в умовах воєнного стану, та діяв на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.

За час проходження військової служби у складі збройних сил Російської Федерації ОСОБА_5 , як військовослужбовець ЗС РФ вчиняв такі дії: добровільно проходив військову службу у складі збройних сил держави-агресора; виконував накази та розпорядження командирів з числа військовослужбовців збройних сил Російської Федерації; здійснював переміщення та перебування на бойових позиціях на тимчасово окупованій території України; забезпечував функціонування та просування штурмових груп Російської Федерації; здійснював візуальне спостереження за місцевістю та передавав інформацію про оперативну обстановку командуванню; перебуваючи у військовій формі зразка збройних сил Російської Федерації із відповідними розпізнавальними знаками, відкрито носив при собі автоматичну вогнепальну зброю та виконував завдання у складі підрозділів держави-агресора; надавав збройним силам Російської Федерації допомогу у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Так, у період з 18.09.2025р. до 20.12.2025р. ОСОБА_5 , діючи умисно, добровільно перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану, брав участь в збройних формуваннях держави-агресора ЗС РФ, надавав таким формуванням допомогу у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

У судовому засіданні ОСОБА_5 вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, визнав у повному обсязі та не оспорюючи фактичні обставини справи суду повідомив, що він народився в м. Хмельницький, батько в нього був військовим, тому його родина делька разів змінювала місце проживання залежно від проходження служби батьком. Останнім місцем проживання його було м. Севастополь АРК. Починаючи з 2000р. він неодноразово був судимий і відбував реально строк покарання. Останній раз він був засуджений в 2013р. і на час окупації Криму перебував у виправному закладі, відбуваючи призначене судом покарання. Після відбуття покарання його було звільнено в 2022р. і він повернувся до свого місця реєстрації і проживав в м. Севастополі АРК. Приблизно в липні 2025р. його було затримано співробітниками слідчого комітету РФ за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 131 КК РФ (згвалтування) та поміщено до слідчого ізолятора. Для проведення слідчих дій його було доставлено до будівлі слідчого комітету РФ, що розташований в м. Севастополь, де слідчий йому повідомив, що з метою уникнення кримінальної відповідальності він може підписати контракт на проходження військової служби в збройних силах РФ. Він неодноразо відбував покарання, тож вважав, що він вже не вийде з в`язниці живим і погодився на проходження військової служби в збройних силах РФ. Він підписав контракт та його перевезли на полігон десь в Ростовській області для навчання, після чого він був зарахований до ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_1 , де обійняв посаду механіка водія, стрільця та йому було присвоєно військове звання «рядовий». Його та інших військових було переміщено до Донецької області, місто він точно не пам`ятає, та надано розпорядження про штурм школи в якомусь селі. Після штурму їм було дано команду рухатись в інше місце і під час цієї передислокації він не зміг точно зорієнтуватись на місцевості та вийшов на позиції ЗС України, де і був взятий в полон. У вчиненому щиро каявся, просив суворо його не карати та зазначив, що під час досудового розслідування співпрацював зі слідством.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_5 повність визнає свою провину та не оспорює фактичні обставини справи і судом встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь - які сумніви у добровільності та істинності його позицій, заслухавши думку учасників процесу та роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються.

За результатами розгляду кримінального провадження, колегія суддів приходить до таких висновків.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація (далі РФ) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; від 24 жовтня 1970 року № 2625 (XXV), що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить Визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь незалежно від оголошення війни кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка

є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених

в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є РФ.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та РФ, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть, не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків, не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності, не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 2 березня 1999 року № 42ФЗ). Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору, РФ зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до статей 132134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва збройних сил (далі ЗС) РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України в АР Крим та м. Севастополі.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Кримі м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань (далі НЗФ) та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу ЗС РФ, на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.

У подальшому представниками влади РФ вчинено ряд дій, внаслідок чого здійснено окупацію частини території України Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.

Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.

Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основною їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для наступної організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.

Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі «ЛНР»), у складі яких утворені не передбачені законом збройні формування.

Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.

Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Враховуючи викладене, «ДНР» і «ЛНР» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.

7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі АТО).

13 квітня 2014 року через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.

Визнання Верховною Радою України «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного РФ міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.

Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.

Керівники терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».

Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку. При цьому, учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації РФ, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.

З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія РФ розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів ЗС та інших силових відомств РФ, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності «ДНР» та «ЛНР», РФ чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань РФ, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони РФ, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам РФ, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних НЗФ, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих РФ, а також за допомогою окупаційної адміністрації РФ, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні РФ самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Всупереч вказаним вище нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ, діючи спільно з керівництвом так званих «ДНР», «ЛНР», а також іншими невстановленими на цей час досудовим розслідуванням представниками влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 9 грудня 1981 року № 36/103, від 6 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивні воєнні дії проти України.

Так, продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року РФ визнано «ДНР» та «ЛНР» незалежними державами.

22 лютого 2022 року Президент РФ, реалізуючи вище вказаний злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання ЗС РФ за межами РФ, яке задоволено.

Того ж дня, Президент РФ, «голови» так званих «ДНР» та «ЛНР», а також інші невстановлені досудовим розслідуванням особи, реалізуючи спільний злочинний умисел, створили умови, організували та здійснили введення ЗС РФ на територію Луганської та Донецької областей України, контрольовану так званими «ДНР» та «ЛНР», з метою здійснення подальшої відкритої військової агресії проти України.

Починаючи з середини лютого 2022 року, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, а також в АР Крим та м. Севастополі (частинах території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють загальний контроль), військовими комісаріатами самопроголошених республік розпочався набір учасників до НЗФ так званих «ДНР», «ЛНР».

24 лютого 2022 року о 05 годині Президент РФ оголосив про рішення розпочати «спеціальну військову операцію» в Україні.

У подальшому близько 05 години ранку 24 лютого 2022 року ЗС РФ спільно з підрозділами НЗФ так званих «ДНР» і «ЛНР» здійснили інтенсивні ракетно-бомбові та артилерійські обстріли по військовим та цивільним об`єктам на всій території України, перетнули державний кордон України на ділянках Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Херсонської областей та АР Крим, вторглися на територію суверенної держави Україна, тобто розпочали відкритий міжнародний збройний конфлікт проти України.

Як встановлено, планування, фінансування та реалізація РФ агресивної війни та агресивних воєнних дій проти України, проведення розвідувальної та підривної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, організовується, спрямовується, здійснюється силами, насамперед, ЗС РФ, Головного розвідувального управління Генерального штабу ЗС РФ, Федеральної служби безпеки РФ, найманців, незаконних збройних та воєнізованих формувань терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», а також осіб, залучених до співробітництва на конфіденційній (негласній) основі, у тому числі громадян України.

24.02.2022 року, у зв`язку із збройною агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє до цього часу.

У відкритій військовій агресії РФ проти України масштабно застосовуються підрозділи ЗС РФ, а також незаконні збройні формування (далі НЗФ) із залученням до них громадян України, які проживають на території Донецької та Луганської областей, а також на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, під загальним керівництвом військового командування РФ.

Одним з таких підрозділів ЗС РФ є військова частина НОМЕР_1 .

Зі змісту диспозиції ст.ст. 111 та 111-1 КК України, вбачається, що суб`єктом цих кримінальних правопорушень може бути лише громадянин України. На підтвердження такої обставини, що на момент укладання контракту обвинувачений є громадянином України, сторона обвинувачення надала суду: - копію довідки виданої замість військового квітка військовозобов`язаному за № 1/533 від 03.08.2001р., що надана ІНФОРМАЦІЯ_7 , згідно якої ОСОБА_5 зарахований в запас 15.11.2000р. на підставі ст. 15 п.5 ЗОВО України; - довідку Головного управління ДПС в Миколаївській області від 22.06.2026р., згідно якої за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС УКраїни, ОСОБА_5 присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Крім того, сам обвинувачений в судовому засіданні також зазначив, що отримував громадянство України і будь - яких дій для зміни громадянства у встановленому законодавством України порядку не здійснював.

Вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними.

Вчиняючи державну зраду, винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.

Також необхідно зазначити, що формулювання «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначає суб`єктивну спрямованість дій винного, однак не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111 КК України.

03.03.2022р. було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність», яким Кримінальний кодекс України доповнено статтею 111-1 «Колабораційна діяльність». Зокрема, з 15 березня 2022 року встановлена кримінальна відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, тобто за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Результати тлумачення диспозицій частини 2 ст. 111 КК України та частини 7 ст. 111-1 КК України у їх взаємозв`язку вказують на те, що кореспондуючими діями в них, які й визначають співвідношення відповідних норм як загальної та спеціальних, є перехід на бік ворога в умовах воєнного стану та добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора (тобто «вступ» у склад таких злочинних організацій) і подальше здійснення в їх складі діяльності. Тому в цьому випадку наявна конкуренція загальної та спеціальної норм, де ч. 7 ст. 111-1 КК України, вочевидь, є спеціальною нормою, оскільки передбачає менш суворе покарання за вчинене.

Аналіз діючого законодавства дає підстави вважати, що з моменту переходу громадянина України на бік ворога в умовах воєнного стану або добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора (тобто «вступ» у склад таких злочинних організацій) і подальше здійснення в їх складі діяльності, яка містить ознаки державної зради утворює сукупність відповідної ч. 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України. А тому всі подальші дії обвинуваченого підлягають самостійній кримінально-правовій оцінці.

Таким чином, дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за: - ч. 2 ст. 111 КК України, як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, а саме перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинений в умовах воєнного стану (в редакції Закону № 2113-ІХ від 03 березня 2022); - за ч. 7 ст. 111-1 КК України, як добровільна участь громадянина України в збройних формуваннях держави-агресора, створених на тимчасово окупованій території, а також надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України та визнає його винним у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання ОСОБА_5 , суд на підставі ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого.

Скоєні обвинуваченим кримінальні правопорушення, відповідно до вимог ст. 12 КК України, відносяться до категорії особливо тяжких злочинів.

На підставі ст. 66 КК України, обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає повне визнання вини, щире каяття.

На підставі ст. 67 КК України, обставиною, що обтяжують покарання, суд визнає вчиненн я злочину з використанням умов воєнного стану (п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України).

Обвинувачений ОСОБА_5 не одружений, неповнолітніх дітей на своєму утриманні не має, раніше судимий за вчинення тажких злочинів, 15.11.2000р. був зарахований в запас ЗС України, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, зареєстрований та проживає в м. Севастополі АР Крим.

Враховуючи викладене, пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини, особу обвинуваченого, суд, приймає до уваги положення ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєний злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення ним нових злочинів, суд дійшов висновку за необхідне призначити ОСОБА_5 за вчинені ним злочини покарання у вигляді позбавлення волі в межах передбачених санкцією ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111 - 1 КК України, яке він повинен відбувати реально.

Цивільний позов у справі не заявлено, судові витрати відсутні.

Речові докази по справі відсутні.

Запобіжний захід не обирався.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111 1 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч. 2 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі строком на 15 /п`ятнадцять/ років з конфіскацією майна;

- за ч. 7 ст. 111 - 1 КК України у виді позбавлення волі строком на 13 /тринадцять/ років з позбавленням права займати будь-які посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, Збройних силах України та інших військових формуваннях України, правоохоронних органах України строком на 15 років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, остаточно за цим вироком призначити покарання ОСОБА_5 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 15 /п`ятнадцять/ років з позбавленням права займати будь-які посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, Збройних силах України та інших військових формуваннях України, правоохоронних органах України строком на 15 років з конфіскацією майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Головуючий ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3