Решение № 141105472, 26.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/2620/24Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" до відповідача: Новоолександрівської сільської ради про стягнення 86124,76 грн заборгованості,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

зазначає наступне:

Використовуючи систему Електронний суд, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" (надалі ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ", Позивач) звернулось у червні 2024 року до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Новоолександрівської сільської ради (надалі Сільрада, Відповідач) 86124,76 грн заборгованості.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 позовній заяві ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/2620/24 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.

Розпорядженням Верховного Суду від 18.03.2022 № 11/0/9-22 відповідно до частини 7 статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів, враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Херсонської області на Господарський суд Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.06.2024 позовну заяву ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" залишено без руху та запропоновано усунути встановлені судом недоліки позовної заяви.

26 червня 2024 року від ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" на виконання вимог ухвали від 17.06.2024 представлено відповідні письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.07.2024 прийнято позовну заяву ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2620/24, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на 25 липня 2024 року.

Відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки 01.07.2024 до електронного кабінету ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" підсистемою Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу про відкриття провадження у справі.

Відповідно до залишеної розписки на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення 12.07.2024 Сільрадою отримано ухвалу про відкриття провадження у справі, надіслану на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.07.2024 відкладено розгляд справи на 03 вересня 2024 року.

Відповідно до залишеної розписки на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення 02.08.2024 Сільрадою отримано ухвалу про відкладення розгляду справи на 03.09.2024, надіслану на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2024 зупинено провадження у справі до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.10.2026 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 15 жовтня 2026 року.

Відповідно до сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок 05.10.2026 до електронних кабінетів ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" та Сільради підсистемою Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу про поновлення провадження у справі та призначення судового засідання на 15 жовтня 2026 року.

08 жовтня 2026 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" представлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.10.2026 відкладено розгляд справи на 26 жовтня 2026 року.

Відповідно до сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок 15.10.2026 до електронних кабінетів ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" та Сільради підсистемою Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 26 жовтня 2026 року.

21 жовтня 2026 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" представлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Враховуючи вищенаведене, з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності, рівності учасників справи перед законом та судом, з метою надання учасникам справи можливості реалізувати наявні процесуальні права на викладення позиції у справі, судом розглянуто справу в межах розумного строку.

У призначене на 26.10.2026 судове засідання представники сторін не з`явились. Як зазналась ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" зверталось із клопотанням про розгляд справи за відсутності представника.

Частиною 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Приписами частини 4 статті 120 ГПК України передбачено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Приписи частин 4 та 5 статті 6 ГПК України визначають, що Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Пунктом 42 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 із змінами, передбачено, що засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

В свою чергу, пункт 37 Положення визначає, що підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

У випадку, якщо особа (учасник справи) зареєструвала свій Електронний кабінет, електронна форма вручення їй судових рішень є обов`язковою та пріоритетною щодо письмової форми вручення, яка, на відміну від електронної форми, може бути реалізована судом у зазначеному випадку лише за окремою заявою учасника справи.

Саме така правова позиція суду касаційної інстанції викладена в ухвалах Верховного Суду від 06.03.2023 у справі № 916/3104/21 та від 17.05.2023 у справі № 910/15120/20.

Враховуючи наявність сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок про завчасну доставку до електронного кабінету Сільради підсистемою Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі постановлених у справі ухвал, остання належним чином повідомлена про судове провадження та призначенні засідання, відтак неявка представника Відповідача не перешкоджає розгляду справи.

В процесі розгляду справи представник ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" підтримував заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" до відповідача: Сільради про стягнення 86124,76 грн заборгованості, 26 жовтня 2026 року в судовому засіданні судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 02 листопада 2026 року.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень сторін:

ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Сільради 86124,76 грн заборгованості, з яких 85836,29 грн основного боргу та 288,47 грн 3% річних, у зв`язку із порушенням взятих на себе за укладеним 06.01.2022 договором про постачання (закупівлю) електричної енергії № 60АВ797-260-22 зобов`язань в частині своєчасної та остаточної оплати вартості спожитої протягом березня-травня 2022 року електричної енергії.

Письмового відзиву від Сільради до Господарського суду Одеської області як і інших клопотань або заяв не надходило, у зв`язку з чим, у відповідності до частини 4 статті 13 та частини 9 статті 165 ГПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:

06 січня 2022 року між ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" (Постачальник) та Сільрада (Споживач) укладено договір про постачання (закупівлю) електричної енергії № 60АВ797-260-22 (Договір), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник продає електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної електричної енергії за здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Очікуваний обсяг постачання електричної енергії за період з 01 січня 2022 року по 31.12.2022 становить 33166 кВт*год та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у оператора системи.

Обсяги закупівлі можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (пункт 1.3).

Строк (термін) поставки товару до 31 грудня 2022 року (пункт 2.1).

Місце поставки (передачі) товару: 1 Травня, 96, Новоолександрівка, Херсонська обл., 74231, Україна (пункт 2.2).

Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, що на дату укладення цього Договору становить 5,70 грн з ПДВ за 1 кВт*год та включає в себе послугу з розподілу електричної енергії (тариф 1,441464) та тариф за передачу електроенергії (тариф 0,414767 грн).

Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з комерційною пропозицією (пункт 4.1).

Ціна електричної енергії має зазначатись Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії (актах прийняття-передавання товарної продукції чи актах прийому-передачі придбаних товарів або наданих послуг) за цим Договором (пункт 4.2).

Розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць (пункт 4.3).

Розрахунки Споживача за цим Договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника (пункт 4.4).

Оплата рахунку Постачальника за цим Договором має бути здійснення Споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може буту меншим 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання його Споживачем, або в строк, визначений у комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем (пункт 4.5).

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством (пункт 8.1).

Цей Договір набирає чинності з 01 січня 2022 року та діє до 31 грудня 2022 року, якщо інше не встановлено комерційною пропозицією, а в частині проведення розрахунків до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (пункт 12.1).

Розділ 13 Договору містить актуальну інформацію про Сторін, в тому числі адреси електронної пошти Постачальника та Споживача.

Представлена копія Договору містить власноруч залишені представниками підписи та скріплена печатками Контрагентів.

Сільрадою підписано заяву-приєднання до Договору із визначенням точок приєднання (за переліченими адресами та окремо присвоєними ЕІС-кодами точок). Визначено, що 01 січня 2022 року є початком постачання.

Додатком № 2 до Договору визначено Комерційну пропозицію, якою визначено обсяг товару (електрична енергія) 33166 кВт*год, ціну товару без ПДВ 3,20314 грн, тариф на передачі без ПДВ 0,34564 грн, тариф на розподіл без ПДВ 1,20122 грн, базову ціну товару з ПДВ 5,70 грн.

Загальний обсяг 33166 кВт*год та загальну ціну Договору 189046,20 грн з ПДВ.

14 січня 2022 року між ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" як Постачальником та Сільрадою як Споживачем укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою внесено зміни до Додатку № 2 Комерційної пропозиції, виклавши її в новій редакції:

«Визначено обсяг товару (електрична енергія) 33166 кВт*год, ціну товару без ПДВ 3,20314 грн, тариф на передачі без ПДВ 0,34564 грн, тариф на розподіл без ПДВ 1,20122 грн, базову ціну товару з ПДВ 5,70 грн.

Загальний обсяг 33166 кВт*год та загальну ціну Договору 189046,20 грн з ПДВ.

31 січня 2022 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" складено акт приймання-передачі електричної енергії за Договором, відповідно до якого поставлено Сільраді у січні 2022 року 17036 кВт*год електричної енергії, загальною вартістю 72548,42 грн з ПДВ.

31 січня 2022 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" складено акт приймання-передачі електричної енергії за Договором, відповідно до якого надано Сільраді послуги з розподілу електричної енергії у січні 2022 року обсягом 17036 кВт*год електричної енергії та загальною вартістю 24556,78 грн з ПДВ.

31 грудня 2023 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" складено акт коригування до акту приймання приймання-передачі електричної енергії за Договором, відповідно до якого поставлено Сільраді у лютому 2022 року 9397 кВт*год електричної енергії, загальною вартістю 40017,46 грн з ПДВ.

31 грудня 2023 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" складено акт коригування до акту приймання приймання-передачі електричної енергії, відповідно до якого надано Сільраді послуги з розподілу електричної енергії у лютому 2022 року обсягом 9397 кВт*год електричної енергії та загальною вартістю 13545,43 грн з ПДВ.

31 грудня 2023 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" складено акт коригування до акту приймання приймання-передачі електричної енергії за Договором, відповідно до якого поставлено Сільраді у березні 2022 року 10318 кВт*год електричної енергії, загальною вартістю 43939,57 грн з ПДВ.

31 грудня 2023 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" складено акт коригування до акту приймання приймання-передачі електричної енергії, відповідно до якого надано Сільраді послуги з розподілу електричної енергії у березні 2022 року обсягом 10318 кВт*год електричної енергії та загальною вартістю 14873,03 грн з ПДВ.

31 грудня 2023 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" складено акт коригування до акту приймання приймання-передачі електричної енергії за Договором, відповідно до якого поставлено Сільраді у квітні 2022 року 6390 кВт*год електричної енергії, загальною вартістю 27212,04 грн з ПДВ.

31 грудня 2023 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" складено акт коригування до акту приймання приймання-передачі електричної енергії, відповідно до якого надано Сільраді послуги з розподілу електричної енергії у квітні 2022 року обсягом 6390 кВт*год електричної енергії та загальною вартістю 9210,95 грн з ПДВ.

31 грудня 2023 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" складено акт коригування до акту приймання приймання-передачі електричної енергії за Договором, відповідно до якого поставлено Сільраді у травні 2022 року 428 кВт*год електричної енергії, загальною вартістю 1822,65 грн з ПДВ.

31 грудня 2023 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" складено акт коригування до акту приймання приймання-передачі електричної енергії, відповідно до якого надано Сільраді послуги з розподілу електричної енергії у травні 2022 року обсягом 428 кВт*год електричної енергії та загальною вартістю 616,95 грн з ПДВ.

07 лютого 2024 року представником ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" складено адвокатський запит до АТ «ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО», в якому зазначає, що згідно відповіді останнього від 22.11.2023 Сільрадою спожито упродовж лютого-травня 2022 року 31822 кВт*год електричної енергії.

Просить надати інформацію стосовно обсягів розподіленої електричної енергії Сільраді як Споживачу упродовж лютого-травня 2022 року помісячно; до якого постачальника віднесено обсяг розподіленої електричної енергії Сільраді як Споживачу упродовж лютого-травня 2022 року помісячно; на підставі яких відомостей відображено споживання електричної енергії Сільрадою як Споживачем упродовж лютого-травня 2022 року помісячно; у зв`язку із чим здійснено коригування обсягів розподіленої електричної енергії Споживачу Сільраді упродовж лютого-травня 2022 року помісячно.

14 лютого 2024 року АТ «ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО» надано відповідь на адвокатський запит ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ", в якому наведено обсяги споживання електричної енергії Сільрадою упродовж 01.02-31.05.2022; зазначено, що упродовж березня-травня 2022 року Сільрадою не надано показів приладів обліку.

Також представлено акти контрольних оглядів вузлів обліку споживача Сільради, відповідно до яких станом на жовтень 2023 року відповідні вузли обліку електричної енергії Сільради знеструмлено.

17 квітня 2024 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" виставлено Сільраді рахунок на оплату № 64000137 вартості електричної енергії, спожитої упродовж березня-травня 2022 року у розмірі 61526,01 грн з ПДВ.

17 квітня 2024 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" виставлено Сільраді рахунок на оплату № 64000138 вартості розподілу електричної енергії упродовж березня-травня 2022 року у розмірі 24310,28 грн з ПДВ.

17 квітня 2024 року ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" надіслано на електрону пошту Сільради (зазначену у Договорі) досліджені судом акти коригування постачання електричної енергії від 31.12.2023, разом із актами коригування розподілу електричної енергії та виставленими 17.04.2024 рахунками на оплату.

Відповідно до представленої ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" оборотно-сальдової відомості за Сільрадою обліковується 85836,29 грн заборгованості, з яких 32491,31 грн заборгованості за спожиту у березні 2022 року електричну енергії (зазначено про здійснено оплату у розмірі 11448,26 грн), 27212,04 грн у квітні 2022 року електричну енергії, 1822,66 грн у травні 2022 року електричну енергії; 14482,39 грн за послуги з розподілу електричної енергії у березні 2022 року (зазначено про здійснену оплату у розмірі 390,64 грн), 9210,95 грн у квітні 2022 року, 616,94 грн у травні 2022 року.

Відповідно до представленого ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" розрахунку за Сільрадою обліковується 288,47 грн 3% річних, нарахованих на суму 85836,29 упродовж 25.04-04.06.2024.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №489/742/20, від 21.02.2024 у справі № 918/1130/22.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Поряд з цим, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 зазначила таке: "6.56. У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".

Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, виклала правову позицію такого змісту: "32. Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи [від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (пункт 7.43), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 101), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 8.1)].

Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 85)]. З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини [та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 85)].

Саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 86)]".

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В свою чергу частини 1-3 статті 692 ЦК України передбачають, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Пунктом 4.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії (надалі ПРРЕЕ) передбачено, що розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів.

Відповідно до пункту 4.3 ПРРЕЕ дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

Розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну (пункт 4.12 ПРРЕЕ).

Пунктом 4.21 ПРРЕЕ встановлено, що оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватись згідно зі строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом. Зазначені строки не можуть бути меншими за 5 днів з дня надання платіжного документа споживачу.

Відповідно до пункту 5.2.1 ПРРЕЕ електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів.

Згідно із пунктом 5.5.5 ПРРЕЕ споживач електричної енергії зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Предметом позову ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" визначено стягнення заборгованості з Сільради у розмірі 86124,76 грн у зв`язку із відсутністю своєчасної та остаточної оплати за спожиту електричну енергії упродовж березня-травня 2022 року, поставленої на підставі дослідженого судом Договору.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану було постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває до теперішнього часу.

Місцезнаходженням Відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як упродовж спірного періоду, так і нині є Херсонська обл., Бериславський р-н, с. Новоолександрівка.

Відповідно до статті 1-1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України № 1207-VII (далі Закон № 1207-VII) тимчасово окупована рф територія України (тимчасово окупована територія) це частини території України, в межах яких збройні формування рф та окупаційна адміністрація рф встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування рф встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації рф.

Виходячи зі змісту статті 2 Закону № 1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії рф, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Згідно з пунктами 1 та 3 частини 1 статті 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Частиною 2 статті 13 Закону № 1207-VII передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Законом України Про внесення змін до Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину 3 статті 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

З 07 травня 2022 року ані пункт 7 частини 1 статті 1-1, ані пункт 1 частини 3 статті 3 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06 грудня 2022 року Кабінет Міністрів України затвердив постанову Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022, Новоолександрівська сільська територіальна громада (селище Новоолександрівка) Бериславського району Херсонської області з 05 березня по 06 жовтня 2022 року перебувала в тимчасовій окупації.

20 березня 2025 набув чинності Наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, яким затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно з яким Новоолександрівська сільська територіальна громада (селище Новоолександрівка) Бериславського району Херсонської області з 05 березня по 06 жовтня 2022 року перебувала в тимчасовій окупації.

У відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України правовий статус тимчасово окупованої території рф в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася (аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23).

У постанові у справі № 908/1162/23, Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про поширення положень статей 13 та 13-1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Таким чином, Відповідач знаходився на території, яка, згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, датою початку тимчасової окупації є 05.03.2022, датою завершення тимчасової окупації є 06 жовтня 2022 року.

З урахуванням наведеного, здійснення між ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" та Сільрадою господарської діяльності в період перебування села Новоолександрівка, розташованого у Бериславському районі Херсонської області в тимчасовій окупації та, відповідно, звернення з вимогами про стягнення заборгованості упродовж 05 березня 06 жовтня 2022 року, не відповідає вимогами частини 2 статті 13 Закону № 1207-VII.

Окрім того, суд враховує, що ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" заявлено до стягнення заборгованість за спожиту упродовж всього березня 2022 року електричну енергію, а Сільрада перебуває у тимчасовій окупації з 05 березня 2022 року.

Відтак, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості як за спожиту упродовж 01-04 березня 2022 року електричну енергію, так і за послуги з розподілу електричної енергії упродовж 01-04 березня 2022 року.

Суд враховує, що у березні 2022 року 31 день, відповідно до представлених актів коригування до актів приймання приймання-передачі електричної енергії ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" поставлено Сільраді у березні 2022 року 10318 кВт*год електричної енергії, загальною вартістю 43939,57 грн з ПДВ, вартість послуг з розподілу електричної енергії обсягом 10318 кВт*год становить 14873,03 грн з ПДВ.

Відтак вважає наявними правові підстави для стягнення 5669,62 грн вартості електричної енергії спожитої упродовж 01-04 березня 2022 року (43939,57 грн / 31 * 4 = 5669,62 грн), та 1919,10 грн вартості послуг з розподілу електричної енергії (14873,03 грн / 31 * 4 = 1919,10 грн) упродовж 01-04 березня 2022 року.

У задоволенні решти вимог про стягнення основного боргу суд відмовляє, оскільки здійснення між ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" та Сільрадою господарської діяльності в період перебування села Новоолександрівка, розташованого у Бериславському районі Херсонської області в тимчасовій окупації та, відповідно, звернення з вимогами про стягнення заборгованості упродовж 05 березня - травня 2022 року, не відповідає вимогами частини 2 статті 13 Закону № 1207-VII.

Окрім стягнення 85836,29 грн заборгованості, ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" заявлено до стягнення з Сільради 288,47 грн 3% річних, нарахованих упродовж 25.04-04.06.2024, у зв`язку із відсутністю своєчасної та остаточної оплати вартості спожитої електричної енергії.

Разом з цим частина 2 статті 625 ЦК визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 922/4544/16, від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 10.09.2019 у справі № 920/792/18.

Нарахування, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22.

У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 913/869/14 вказано: "Разом із тим ст.617 ЦК встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч.1 ст.625 ЦК). Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами".

Враховуючи те, що судом встановлено наявність правових підстав для стягнення з Сільради на користь ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" 7588,72 грн заборгованості, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для нарахування 3% річних виключно на зазначену суму.

Відтак, здійснивши перерахування, суд доходить до висновку про наявність у ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" права на стягнення з Сільради 25,50 грн 3% річних, нарахованих на 7588,72 грн упродовж 25.04-04.06.2024 (включно).

Враховуючи вищевикладене, заявлені ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з Сільради підлягає 7588,72 грн основного боргу та 25,50 грн 3% річних.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Стосовно розподілу судового збору господарський суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України „Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до статті 7 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2024 рік …прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн…

Підпунктами 1 та 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України „Про судовий збір визначено ставки судового збору за подання до господарського суду: позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 статті 4 Закону України Про судовий збір передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Звертаючись із позовом ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" у відповідності до підпункту 1 пункт 2 частини 2 та частини 3 статті 4 Закону України Про судовий збір мало переказати до Державного бюджету України 2422,40 грн судового збору (за позовну заяву майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн) * 0,8 (подача позовної заяви в електронній формі) = 2442,40 грн), між тим переказано 3028,00 грн.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, однак, оскільки приписами Закону України Про судовий збір встановлено мінімальний розмір судового збору, який підлягає справленню при зверненні із позовом, на переконання господарського суду, розмір судового збору, який покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, не може бути меншим аніж мінімальний розмір судового збору, встановлений Законом України Про судовий збір.

Відтак стягненню з Сільради на користь ТОВ "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" підлягає 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору, решта судового збору у розмірі 605,60 грн підлягає поверненню платнику після звернення із відповідним клопотанням.

Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,231,232,233,237,238,240,241

Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" до відповідача: Новоолександрівської сільської ради про стягнення 86124,76 грн заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Новоолександрівської сільської ради (74231, Херсонська обл., Бериславський р-н, с. Новоолександрівка, вул. Першого Травня, буд. 96, Код ЄДРПОУ 26283403) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ" (79039, м. Львів, вул. Шевченка Т., буд. 111А, Код ЄДРПОУ 39594527) 7614/сім тисяч шістсот чотирнадцять/грн 22коп. заборгованості та 2422/дві тисячі чотириста двадцять дві/грн 40коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст складено 02 листопада 2026 р.

Суддя С.Ф. Гут