Решение № 141104384, 09.09.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/247/26

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІК і К" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в загальній сумі 1460849,40 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІК і К" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в загальній сумі 1460849,40 грн., у т.ч. 980967,43 грн. - основного боргу, 357543,91 грн. - пені, 87086,01 грн. - інфляційних нарахувань, 35252,05грн. - 3% річних, посилаючись на наступне.

Між ТОВ «ПІК і К» (постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір поставки №42-2024 від 01.11.2024, відповідно до якого постачальник зобов`язується в порядку і терміни, встановлені даним договором, передати у власність покупцеві товар, в певній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціна, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити його на умовах, визначених даним договором (п.1.1. договору). Покупець оплачує 100 % вартості кожної партії товару протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня після отримання товару від постачальника та підписання видаткової накладної, яка підтверджує отримання товару (п.2.2. договору). Ціна поставленого товару визначається у видаткових накладних, які надаються постачальником покупцю при прийманні-передачі товару в роздрукованому вигляді (п.2.3 договору).

Як стверджує позивач, на виконання умов договору поставки №42-2024 від 01.11.2024 ТОВ «Пік і К» поставило товар, а ФОП ОСОБА_1 його прийняв на загальну суму 1070967,43 грн., що підтверджується підписаними з обох сторін видатковими накладними №4947 від 08.11.2024 на суму 194589,44 грн.; №5225 від 22.11.2024 на суму 311003,84 грн.; №5370 від 28.11.2024 на суму 354414,28 грн.; №5672 від 13.12.2024 на суму 210959,87 грн.

Однак, як зазначає позивач, відповідачем в порушення умов договору не здійснено повних та своєчасних розрахунків із позивачем, оплата здійснена частково всього у розмірі 90000 грн., у зв`язку з чим зі сторони відповідача мало місце неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за договором.

Також позивач вказує, що згідно з актом звірки взаємних розрахунків станом на листопад 2024 року між ТОВ «Пік і К» та ФОП ОСОБА_1 сума заборгованості за поставлений товар складала 860007,56 грн., який підписаний з обох сторін. Водночас, акт звірки взаємних розрахунків по стану за грудень 2024 року ФОП ОСОБА_1 відмовився підписувати, всупереч видаткової накладної 5672 від 13.12.2024 на суму 210959,87 грн., яка підтверджувала поставку товару.

Відтак, позивач вказує, що наразі основна сума заборгованості за договором поставки №42-2024 від 01.11.2024 складає 980967,43 грн.

Також за порушення виконання грошових зобов`язань позивачем було нараховано відповідачу на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних у розмірі 35252,05 грн. та інфляційні втрати у розмірі 87086,01 грн., а також пеню у розмірі 357543,91 грн. на підставі п. 7.3. договору.

Разом з цим, заявником зазначено, що діяльність відповідача у статусі ФОП була припинена. Однак, на момент укладення договору поставки №42-2024 від 01.11.2024 та підписання видаткових накладних ОСОБА_1 мав статус фізичної особи-підприємця, у зв`язку з чим спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2026 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІК і К" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/247/26, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 06.04.2026 р. о 13:30.

16.03.2026 р. від представника позивача - Кузнецової А.А. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про участь у підготовчому засіданні у справі № 915/247/26, що призначено на 06.04.2026р. о 13:30 год., а також в усіх наступних засіданнях суду у вказаній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 3449/26).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.04.2026 р. у справі № 915/247/26 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІК і К" про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ) (вх. № 3449/26 від 16.03.2026 р.).

Під час підготовчого засідання 06.04.2026 року представник позивача просив суд додатково повідомити відповідача через оголошення на сайті та зазначив про неможливість з`ясування питань підготовчого провадження за відсутності відповідача.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.04.2026 р. у справі № 915/247/26 підготовче засідання відкладено на 22 квітня 2026 року о 13:00 з огляду на неявку відповідача.

07.04.2026 від представника позивача - Кузнецової А.А. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання (вх. №4947/26), згідно з яким заявник надав для долучення до матеріалів справи докази понесення судових витрат щодо витрат на правову допомогу.

Також під час підготовчого засідання судом було встановлено необхідність надання позивачем до суду оригіналів документів, що долучені до позовної заяви, зокрема оригінали договору, видаткових накладних та акту звірки для огляду в засіданні суду, а також необхідність надання позивачем письмових пояснень щодо особи, яка отримала товар, з наданням доказів наявності повноважень у такої особи.

Так, у підготовчому засіданні 22.04.2026 р. представник позивача звернувся з клопотанням про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів з огляду на необхідність подання до суду оригіналів документів та письмових пояснень.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2026 р. у справі № 915/247/26 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, та підготовче засідання відкладено на 21 травня 2026 року о 11:00. Також вказаною ухвалою суду зобов`язано позивача надати для огляду у судовому засіданні оригінали документів, що долучені до позовної заяви, зокрема оригінали договору поставки №42-2024 від 01.11.2024 р., оригінали видаткових накладних №4947 від 08.11.2024 р., №5225 від 22.11.2024 р., №5370 від 28.11.2024р., №5672 від 13.12.2024 р., оригінал акту звірки взаємних розрахунків по стану за періоди листопад 2024 р. між ТОВ "ПІК і К" і ОСОБА_1 ФОП за договором №42-2024 від 01.11.2024, а також надати письмові пояснення щодо особи, яка отримала товар, з наданням доказів наявності повноважень у такої особи.

20.05.2026 від представника позивача - Кузнецової А.А. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання (вх. №7547/26), в якому заявник просив суд відкласти розгляд справи, який призначений 21.05.2026 об 11:00, оскільки на виконання ухвали суду від 22.04.2026 р. позивачем 19.05.2026 р. засобами поштового зв`язку направлено на адресу суду витребувані оригінали документів, надані письмові пояснення, а також подане клопотання про поновлення строку на подання доказів та долучення їх до матеріалів справи. До вказаного клопотання позивачем додано копію клопотання про долучення доказів від 19.05.2026 р., яке було направлено поштою (вх.№7548/26 від 20.05.2026 р.).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.05.2026 р. у справі № 915/247/26 підготовче засідання відкладено на 11 червня 2026 року о 15:20 з урахуванням клопотання позивача та неявки відповідача.

28.05.2026 від позивача до господарського суду поштою надійшло клопотання (вх. №7937/26), в якому заявник просив суд долучити до матеріалів справи оригінали документів на виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2026, письмові пояснення та поновити строк на подання доказів та долучити їх до матеріалів справи.

Під час підготовчого засідання 11.06.2026 судом розглянуто клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів і залучення доказів до матеріалів справи від 28.05.2026, за результатами чого судом постановлено протокольну ухвалу про його задоволення та поновлення строку на подання доказів, долучивши до матеріалів справи відповідні оригінали видаткових і товарно-транспортних накладних та рахунків на оплату, подані з клопотанням від 28.05.2026.

Наразі в ході підготовчого засідання виникла необхідність у з`ясуванні наявності у позивача доказів направлення відповідачу акту звірки, копію якого надано до позову.

Так, у підготовчому засіданні 11.06.2026 року по справі № 915/247/26 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 29.06.2026 року о 15 год. 00 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України, про що відповідача повідомлено ухвалою суду від 11.06.2026 р. в порядку ст. 120 ГПК України.

29.06.2026 від представника позивача - Кузнецової А.А. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. №9547/26), в якій заявник просив суд проводити розгляд справи №915/247/26 без участі позивача та його представника за наявними в матеріалах справи документами. Також заявник зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.06.2026 р. у справі № 915/247/26 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 29 липня 2026 року о 15:00.

Між тим, судове засідання 29.07.2026 р. о 15:00 год. не відбулось у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Миколаєві та Миколаївській області повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2026 р. розгляд справи № 915/247/26 призначено в судовому засіданні на 09 вересня 2026 року о 10:00.

У судове засідання, що призначене на 09.09.2026 р., представники сторін не з`явились.

Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач у судові засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена у Єдиному державному демографічному реєстрі.

Так, надіслані на адресу відповідача копії ухвали суду про відкриття провадження у справі від 09.03.2026, ухвали суду від 0604.2026 про відкладення підготовчого засідання, ухвали суду від 22.04.2026 р. про продовження строку підготовчого провадження, ухвали суд від 21.05.1026 р. про відкладення підготовчого засідання, ухвали суду від 11.06.2026 р. про повідомлення про дату підготовчого засідання, ухвали суду від 29.06.2026 р. про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, ухвали суду від 29.07.2026 р. про повідомлення дати розгляду справи були повернуті до суду без вручення з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою.

За змістом п. 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення EMS - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка або реєстрованого поштового відправлення з позначкою Адміністративна послуга такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

В п. 82 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 29.03.2021 р. у справі № 910/1487/20).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - сучасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм місцем проживання, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом.

Так, згідно ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

З огляду на вказане та з урахуванням повернення до суду без вручення ухвал суду про відкриття провадження у справі та наступних ухвал про відкладення підготовчого засідання і розгляду справи, господарським судом відповідач також викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що свідчать наявне в матеріалах справи оголошення.

Крім того, ухвали суду про розгляд справи були доставлені відповідачу на його електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1., про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа від 28.04.2026 року, від 25.05.2026 року, від 16.06.2026 року, від 30.06.2026 року, від 03.08.2026 року.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.

На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Разом з тим, з урахуванням положень ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 09.09.2026 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2024 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пік і К» (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір поставки №42-2024 від 01.11.2024 р., відповідно до умов п. 1.1 якого позивач як постачальник зобов`язується в порядку і терміни, встановлені цим договором, передати у власність покупцеві товар, в певній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а відповідач як покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити його на умовах, визначених в цьому договорі.

Відповідно до п. 1.4. договору кількість, асортимент, ціна за одиницю і загальна вартість кожної партії товару, що поставляється, вказуються в рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, які складаються на підставі замовлення покупця. Підписання покупцем видаткової накладної підтверджує його погодження ціни, асортименту та кількості поставленого товару.

Згідно з п. 2.1. договору загальна сума даного договору складається з сум видаткових накладних відвантаженого товару протягом всього строку дії даного договору.

Пунктом 2.2. договору визначено, що покупець оплачує 100 % вартості кожної партії товару протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня після отримання товару від постачальника та підписання видаткової накладної, яка підтверджує отримання товару.

Відповідно до п. 2.3. договору ціна поставленого товару визначається у видаткових накладних, які надаються постачальником покупцю при прийманні-передачі товару в роздрукованому вигляді.

Згідно з п. 2.4. договору оплата за товар провадитися покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника або внесення коштів в касу постачальника, за кожну партію товару, згідно з умовами даного договору, або будь-яким іншим, не забороненим чинним законодавством способом (за умови попереднього письмового погодження сторонами).

Відповідно до п. 3.1. договору поставка товару здійснюється на умовах DAP/склад Покупця (умови поставки відповідно до Incoterms 2010), товар приймається покупцем по кількості, асортименту і якості па підставі товарних (видаткових) накладних і інших супровідних документів, що підтверджують якість і повноту поставки товару. Претензії по кількості, асортименту і якості приймаються виключно під час передачі товару представнику покупця.

Згідно з п. 3.2. договору приймання товару по кількості, асортименту і якості провадиться відповідно до вимог даного договору, а у випадках, не визначених даним договором, згідно Інструкцій № П-6 та № П-7, затверджених Держарбітражем СРСР 15 червня 1965 року і 25 квітня 1966 року відповідно.

Відповідно до п. 4.1. договору постачальник здійснює поставку товару зі свого складу в кількості й асортименті, зазначених у замовленні покупця, і у погоджений з постачальником строк.

Згідно з п. 4.8. договору доставка товару здійснюється або транспортом постачальника, або транспортом покупця, або із залученням третіх осіб. Порядок перевезення та перевізник узгоджується сторонами в усному (телефон, особиста зустріч) або письмовому порядку (в тому числі факс, електронна пошта або лист).

Пунктом 4.10. договору визначено, що при доставці товару транспортом третіх осіб, покупець повинен надати постачальнику інформацію щодо перевізника і додатково, на вимогу постачальника, надати належним чином завірену копію договору з перевізником. Представник перевізника або інша особа, уповноважена одержати товар для покупця, повинен мати належним чином оформлену довіреність покупця.

Пунктом 7.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність, передбачену даним договором і чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Винна сторона в повному обсязі відшкодує збитки, заподіяні іншій стороні неналежним виконанням зобов`язань, а також сплачує штрафні санкції, передбачені даним договором.

Відповідно до п. 7.2. договору сторони не несуть відповідальності за порушення своїх зобов`язань за даним договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх відповідних заходів для належного виконання зобов`язань.

Згідно з п. 7.3. договору за порушення строків оплати за поставлений товар, визначений даним договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості партії товару. Пеня нараховується за весь час прострочення виконання договірних зобов`язань покупцем.

Відповідно до п. 6.1. договору останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2025 року.

Договір підписано сторонами та скріплено печаткою позивача. До суду не надано доказів розірвання договору або визнання його недійсним.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (тут і далі в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки №42-2024 від 01.11.2024 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

За положеннями ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Згідно зі ст. 689 ЦК покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.1. договору поставка товару здійснюється на умовах DAP/склад Покупця (умови поставки відповідно до Incoterms 2010), товар приймається покупцем по кількості, асортименту і якості на підставі товарних (видаткових) накладних і інших супровідних документів, що підтверджують якість і повноту поставки товару. Претензії по кількості, асортименту і якості приймаються виключно під час передачі товару представнику покупця.

Згідно з п. 3.2. договору приймання товару по кількості, асортименту і якості провадиться відповідно до вимог даного договору, а у випадках, не визначених даним договором, згідно Інструкцій № П-6 та № П-7, затверджених Держарбітражем СРСР 15 червня 1965 року і 25 квітня 1966 року відповідно.

Відповідно до п. 4.1. договору постачальник здійснює поставку товару зі свого складу в кількості й асортименті, зазначених у замовленні покупця, і у погоджений з постачальником строк.

Згідно з п. 4.8. договору доставка товару здійснюється або транспортом постачальника, або транспортом покупця, або із залученням третіх осіб. Порядок перевезення та перевізник узгоджується сторонами в усному (телефон, особиста зустріч) або письмовому порядку (в тому числі факс, електронна пошта або лист).

За умами п. 4.10. договору при доставці товару транспортом третіх осіб покупець повинен надати постачальнику інформацію щодо перевізника і додатково на вимогу постачальника надати належним чином завірену копію договору з перевізником. Представник перевізника або інша особа, уповноважена одержати товар для покупця, повинен мати належним чином оформлену довіреність покупця.

Як вказує позивач, ним на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1070967,43 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме:

- видатковою накладною №4947 від 08.11.2024 р. на суму 194589,44 грн., з якої вбачається, що в графі отримав(ла) не вказано дані особи яка отримала товар від імені відповідача та документ, на підставі якого діяла така особа;

- видатковою накладною №5225 від 22.11.2024 р. на суму 311003,84 грн., з якої вбачається, що в графі отримувач зазначено « ОСОБА_2 /підпис/ б/п», однак не зазначено документ на підставі якого діяла вказана особа;

- видатковою накладною №5370 від 28.11.2024 р. на суму 354414,28 грн., з якої вбачається, що в графі отримав(ла) не вказано дані особи яка отримала товар від імені відповідача та документ, на підставі якого діяла така особа;

- видатковою накладною №5672 від 13.12.2024 р. на суму 210959,87 грн., з якої вбачається, що в графі отримав(ла) не вказано дані особи яка отримала товар від імені відповідача та документ, на підставі якого діяла така особа.

Крім того, на підтвердження факту поставки товару позивачем надано до суду товарно-транспортні накладні №Р4947 від 09.11.2024 р., №Р5255 від 22.11.2024 р., №Р5370 від 28.11.2024 р., №Р5672 від 13.12.2024 р.

З метою отримання оплати за поставлений товар позивачем сформовано наступні рахунки на оплату за поставлений товар, які наявні в матеріалах справи, а саме:

- рахунок на оплату №27 від 08.11.2024 р. на суму 194589,44 грн.;

- рахунок на оплату №28 від 22.11.2024 р. на суму 311003,84 грн.;

- рахунок на оплату №29 від 28.11.2024 р. на суму 354414,28 грн.;

- рахунок на оплату №30 від 13.12.2024 р. на суму 210959,87 грн.

Разом з цим, у матеріалах справи наявні податкові накладні №186 від 08.12.2024 на суму 194589,44 грн., №471 від 22.11.2024 на суму 311003,84 грн., №600 від 28.11.2024 р. на суму 354414,28 грн., №286 від 13.12.2024 р. на суму 210959,87 грн. Зазначені податкові накладні містять відмітку: не підлягає надання отримувачу (покупцю), з огляду на те, що отримувач (покупець) - неплатник.

Також позивачем до матеріалів справи надано акт звірки взаємних розрахунків за листопад 2024 р., згідно з яким станом на 30.11.2024 р. заборгованість на користь ТОВ «Пік і К» становить 860007,60 грн. При цьому з боку відповідача акт підписано Стройновою Т.П.

Крім того, у матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків за грудень 2024 р., згідно якого станом на 31.12.2024 р. заборгованість на користь ТОВ «Пік і К» становить 980967,43 грн.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В свою чергу за вказаними положеннями підставою для виникнення у покупця товару зобов`язання оплатити придбаний товар відповідно до умов договору поставки та вимог чинного законодавства є саме факт отримання покупцем поставленого з боку постачальника товару.

При цьому за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Згідно з п. 2.1. договору загальна сума даного договору складається з сум видаткових накладних відвантаженого товару протягом всього строку дії даного договору.

Пунктом 2.2. договору визначено, що покупець оплачує 100 % вартості кожної партії товару протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня після отримання товару від постачальника та підписання видаткової накладної, яка підтверджує отримання товару.

Згідно з п. 2.4. договору оплата за товар проводиться покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника або внесення коштів в касу постачальника, за кожну партію товару, згідно з умовами даного договору, або будь-яким іншим, не забороненим чинним законодавством способом (за умови попереднього письмового погодження сторонами).

Таким чином, за умови отримання покупцем товару оплата за поставлений товар мала бути здійснена:

- за видатковою накладною №4947 від 08.11.2024 р. до 29.11.2024 р. включно;

- за видатковою накладною №5225 від 22.11.2024 р. до 13.12.2024 р. включно;

- за видатковою накладною №5370 від 28.11.2024 р. до 19.12.2024 р. включно;

- за видатковою накладною №5672 від 13.12.2024 р. до 03.01.2025 р. включно.

Наразі позивачем надано копію банківської виписки ПАТ «Банк Восток» по рахунку ТОВ «Пік і К» за період з 01.11.2024 по 14.01.2025 р., згідно з якою ФОП ОСОБА_1 08.12.2024 р. було перераховано кошти у розмірі 90000,00 грн. з призначенням платежу: Номер док-та: 38 сплата за товар зг. рах. 1 від 04.11.2024».

Відтак, за ствердженням позивача, заборгованість відповідача становить 980967,43 грн. (1070967,43 грн. - 90000,00 грн.), яка заявлена до стягнення.

Наразі слід зазначити, що відповідачем була припинена господарська діяльність 30.09.2025, про що був внесений відповідний запис № 2010350060001332936 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч.ч. 8, 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до ч.1 ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) визначено, що у разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо договору, який укладений між суб`єктами господарської діяльності.

Тобто, стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі її підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №760/13915/18 від 26.06.2019р.

Щодо суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Згідно з умовами п. 4.1. договору постачальник мав здійснювати поставку товару зі свого складу в кількості й асортименті, зазначених у замовленні покупця, і у погоджений з постачальником строк.

Отже, надаючи оцінку умовам укладеного сторонами договору, судом встановлено, що кількість і асортимент товару мав бути узгоджений на підставі замовлення відповідача, строк поставки такого товару мав бути погоджений позивачем, а факт передачі товару покупцю має підтверджуватися видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін та довіреністю у разі отримання товару уповноваженою особою, яка повинена мати належним чином оформлену довіреність покупця.

За приписами частини третьої статті 13, частини першої статті 74, частин першої, другої статті 76, частини першої статті 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів частин першої, другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, суд встановив, що поставка позивачем саме відповідачу товару на загальну суму 1070967,43 грн. згідно з видатковими накладними №4947 від 08.11.2024 на суму 194589,44 грн.; №5225 від 22.11.2024 на суму 311003,84 грн.; №5370 від 28.11.2024 на суму 354414,28 грн.; №5672 від 13.12.2024 на суму 210959,87 грн. не підтверджується первинними документами внаслідок наявності у них дефектів, які не можуть вважаться неістотними, оскільки перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони покупця, адже надані позивачем вказані видаткові накладні не містять відміток/підпису відповідача. Зокрема, у видаткових накладних №4947 від 08.11.2024 на суму 194589,44 грн., №5370 від 28.11.2024 на суму 354414,28 грн. і №5672 від 13.12.2024 на суму 210959,87 грн. взагалі не зазначено хто саме отримав товар, наявний підпис в графі «отримувач» не дозволяє встановити особу, яка брала участь у господарській операції, а у видатковій накладній №5225 від 22.11.2024 р. від імені отримувача вказано особу «Стройнова Т.П. /підпис/ б/п».

Так само з наданих позивачем до суду товарно-транспортних накладних №Р4947 від 09.11.2024 р., №Р5255 від 22.11.2024 р., №Р5370 від 28.11.2024 р., №Р5672 від 13.12.2024 р. вбачається, що ТТН №Р4947 від 09.11.2024 р. від імені отримувача товару - відповідача підписано невідомою особою, у ТТН №Р5255 від 22.11.2024 р. від імені отримувача вказано особу «Стройнова Т.П. /підпис/ б/п», у ТТН №Р5370 від 28.11.2024 р. від імені отримувача вказано особу Чучай Н.В., ТТН №Р5672 від 13.12.2024 р. від імені отримувача товару - відповідача підписано невідомою особою, але за характером підпису особи від імені отримувача можна припустити, що її також підписано Чучай Н.В., оскільки підписи особи від імені отримувача у ТТН № Р5370 від 28.11.2024 р. та ТТН №Р5672 від 13.12.2024 р. є однаковими. Схожий підпис особи від імені отримувача, як Чучай Н.В., міститься у видаткових накладних №5370 від 28.11.2024 на суму 354414,28 грн. і №5672 від 13.12.2024 на суму 210959,87 грн.

Водночас будь-яких доказів щодо уповноваження відповідачем інших осіб, у т.ч. Стройнової Т.П., Чучай Н.В. на отримання товару позивач до суду не надав. В ході підготовчого провадження у даній справі представник позивача повідомив, що Стройнова Т.П., якою також був підписаний акт звірки взаємних розрахунків станом на листопад 2024 року, була бухгалтером відповідача. Однак, доказів на підтвердження наведених обставин позивач не надав.

Отже, вказане свідчить, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту поставки за спірним договором товару відповідачу, зокрема, доказів отримання товару саме відповідачем.

При цьому матеріали справи не містять доказів отримання позивачем замовлень відповідача щодо кількості і асортименту товару, який мав бути поставлений позивачем.

Більш того, як випливає зі змісту позову, у відповідача були заперечення щодо факту поставки товару, оскільки, як вказує позивач, акт звірки взаємних розрахунків по стану за грудень 2024 року ФОП ОСОБА_1 відмовився підписувати всупереч видаткової накладної 5672 від 13.12.2024 на суму 210959,87 грн.

Ухвалою суду від 22.04.2026 р. позивача було зобов`язано надати для огляду у судовому засіданні оригінали документів, що долучені до позовної заяви, зокрема оригінали договору поставки №42-2024 від 01.11.2024 р., оригінали видаткових накладних №4947 від 08.11.2024 р., №5225 від 22.11.2024 р., №5370 від 28.11.2024р., №5672 від 13.12.2024 р., оригінал акту звірки взаємних розрахунків по стану за період листопаду 2024 р. між ТОВ «ПІК і К» і ОСОБА_1 ФОП за договором №42-2024 від 01.11.2024, а також надати письмові пояснення щодо особи, яка отримала товар, з наданням доказів наявності повноважень у такої особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У клопотанні (вх. №7937/26 від 28.05.2026 р.) позивач зазначив, що відповідно до п.4.11 договору поставки №42-2024 від 2024 сторонами було погоджено, що постачальник вправі не провадити відвантаження товару покупцеві, якщо представник покупця або третя особа, уповноважена одержати і доставити товар, не нададуть постачальникові в пункті відвантаження товару довіреність, оформлену відповідно до чинного законодавства України та даного договору. Відтак, позивач вказує, що оскільки товар був поставлений покупцеві, то даний факт свідчить про надання в пункті відвантаження товару довіреності на вчинення даних дій. Разом з цим, позивач зауважує, що договором поставки №42-2024 від 2024 не було передбачено між сторонами долучення такої довіреності до договору, а лише передбачено перевірку документів при відвантаженні товару, що свідчить про отримання товару саме уповноваженою особою.

Вказані доводи позивача судом оцінюються критично, оскільки ризики настання негативних наслідків у разі поставки позивачем товару на користь відповідача за умови ненадання постачальнику отримувачем документу на підтвердження повноважень щодо отримання товару від імені відповідача особи, зокрема, довіреності, несе саме позивач, адже саме позивач є зацікавленою особою у разі настання негативних обставин, пов`язаних з можливою неоплатою поставленого товару, мати можливість довести факт поставки. Інших обставин, які б свідчили про усталеність відносин між сторонами і звичайний документообіг у правовідносинах між сторонами, що були б засновані на партнерській довірі, щодо отримання зазвичай товару не відповідачем, а продавцями у точці продажу або бухгалтером, матеріали справи не містять.

Щодо доводів позивача про підтвердження факту отримання відповідачем товару на спірну суму з посиланням на те, що ФОП ОСОБА_1 частково було сплачена 08.12.2024 заборгованість у розмірі 90000 грн. на виконання договору поставки №42-2024, що також свідчить про часткове виконання договору поставки №42-2024 від 01.11.2024, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наданої позивачем копії банківської виписки ПАТ «Банк Восток» по рахунку ТОВ «Пік і К» за період з 01.11.2024 по 14.01.2025 р., ФОП ОСОБА_1 08.12.2024 р. було перераховано кошти у розмірі 90000,00 грн. з призначенням платежу: «Номер док-та: 38 сплата за товар зг. рах. 1 від 04.11.2024». Так, з наведеного випливає, що відповідачем здійснено оплату за товар по рахунку від 04.11.2024 року без зазначення номеру і дати договору, натомість спірні поставки мали місце у період з 08.11.2024 по 13.12.2024 р., що унеможливлює віднесення вказаної оплати саме за спірними накладними і до правовідносин за спірним договором. Відтак, на думку суду, посилання позивача на вказану оплату на підтвердження факту поставки товару на спірну вартість є необґрунтованими.

Так, у разі наявності дефектів первинних документів позивач не позбавлений права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Щодо наданих позивачем копії податкових декларацій суд зазначає наступне.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (тут і далі - в редакції від 10.08.2022):

- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства;

- первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності покупця (постанова КАС ВС від 19.06.2018 у справі № 804/15389/15, постанова КГС ВС від 26.03.2019 у справі № 925/291/18).

За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності в правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (постанова КГС ВС від 10.02.2020 у справі № 909/146/19).

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції (постанова КГС ВС від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19).

За результатами перегляду справи в касаційному порядку Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.06.2022 р. у справі 922/2115/19 не вбачала підстав для відступу від висновку колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладеного у пункті 44 постанови від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/19 як такого, що пов`язаний з встановленими обставинами у конкретній справі (про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції), але зазначила про доцільність його конкретизувати стосовно того, що податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

За обставинами даної справи відповідач не був платником ПДВ, а тому не міг вчиняти будь-які дії, пов`язані з реєстрацію податкових накладних.

Щодо наданих до суду позивачем актів звірки суд зауважує, що, як було встановлено судом вище, акт звірки взаємних розрахунків станом на листопад 2024 року між ТОВ «Пік і К» та ФОП ОСОБА_1 був підписаний з боку відповідача особою - Стройковою Т.П., а інший акт звірки взаємних розрахунків за грудень 2024 року ФОП ОСОБА_1 не підписаний взагалі.

Водночас, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові №922/4099/17 від 26 жовтня 2018 року, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Отже, виходячи з наведеного, з огляду на те, що вищевказані акти звірки не підписані уповноваженою особою відповідача, відповідно не є належними доказами на підтвердження існування у відповідача обовязку щодо оплати товару на спірну суму.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стаття 79 ГПК України закріпила в господарському процесі стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Наразі матеріали справи не містять доказів отримання товару відповідачем або іншою уповноваженою нею особою.

Враховуючи вищевикладене, суд встановив відсутність будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження факту поставки позивачем товару відповідачу за видатковими накладними №4947 від 08.11.2024 р. на суму 194589,44 грн., №5225 від 22.11.2024 р. на суму 311003,84 грн., №5370 від 28.11.2024 р. на суму 354414,28 грн., №5672 від 13.12.2024 р. на суму 210959,87 грн., отже, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу за вказаними накладними в розмірі 980967,43 грн є недоведеними позивачем та задоволенню не підлягають.

Щодо нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Наразі слід зазначити, що такі правові наслідки як сплата неустойки настають у разі порушення зобов`язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

При цьому порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Наразі ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України (в редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 7.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність, передбачену даним договором і чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Винна сторона в повному обсязі відшкодує збитки, заподіяні іншій стороні неналежним виконанням зобов`язань, а також сплачує штрафні санкції, передбачені даним договором.

Згідно з п. 7.3. договору за порушення строків оплати за поставлений товар, визначений даним договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості партії товару. Пеня нараховується за весь час прострочення виконання договірних зобов`язань покупцем.

Отже, для нарахування і стягнення пені необхідною умовою є порушення відповідачем зобов`язання з оплати за поставлений товар в обумовлений договором строк.

Наразі, враховуючи невстановлення судом наявності у відповідача існування перед позивачем обов`язку з оплати за поставку товару, відповідно неможливо застосувати до відповідача відповідальність за порушення вказаного обов`язку у вигляді пені, яка заявлена до стягнення в сумі 357543,91 грн. на підставі п. 7.3. договору.

Аналогічно відповідно відсутні підстави для застосування судом положень ч. 2 ст. 625 ЦК України стосовно нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Так, виходячи з системного аналізу положень ст. 625 ЦК України, обов`язок сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки виникає виключно у боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, що в даному випадку відсутнє, що виключає можливість застосування до відповідача відповідальності у вигляді нарахування 3% річних в сумі 35252,05 грн. та інфляційних втрат в сумі 87086,01 грн., що заявлені до стягнення та є похідними вимогами від основної суми.

Разом з тим, суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам позивача судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам учасників спору, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Водночас, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Серявін проти України").

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.

Наразі слід зазначити, що судом надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі, та виникли при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності та обставини справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІК і К" є необґрунтованими, не відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Пік і К» відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за його рахунок.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІК і К" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в загальній сумі 1460849,40 грн. відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 30.10.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості судді Ільєвої Л.М., а також з урахуванням перебування судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці 14.09.2026 року та у відрядженні з 30.09.2026 по 03.10.2026 року.

Суддя Л.М. Ільєва