Решение № 141104057, 02.11.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2026 р. м. Київ Справа № 911/1438/26

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЙРС" (18007, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 127/11)

до Фізичної особи-підприємця Аветчина Дмитра Володимировича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 157841,05 грн. заборгованості,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАЙРС" (далі позивач, ТОВ "ТАЙРС") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Аветчина Дмитра Володимировича (далі відповідач, ФОП Аветчин Д.В.) про стягнення 157841,05 грн. заборгованості за договором поставки від 27.12.2024 р. № ДГ-0000476, у тому числі - 49096,00 грн. основної заборгованості, 9662,76 грн. інфляційних втрат, 67419,39 грн. 65 процентів річних та 31662,90 грн. пені.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на поставку відповідачу товару, який останнім не був повністю оплачений, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 49096,00 грн. основної заборгованості, 9662,76 грн. інфляційних втрат, 67419,39 грн. 65 процентів річних та 31662,90 грн. пені.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою позовною заявою підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.05.2026 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи № 911/1438/26 постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Вказану ухвалу було отримано позивачем та відповідачем 25.05.2026 р., що підтверджується довідками про доставку електронного листа в системі ЄСІТС.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

Відзиву на позов чи інших пояснень або заперечень щодо позовних вимог відповідачем до матеріалів справи не подано.

З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

27.12.2024 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАЙРС" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Аветчиним Дмитром Володимировичем (покупець) був укладений договір № ДГ-0000476 (далі договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується протягом дії договору поставляти покупцю товар за замовленнями окремими партіями за цінами, в асортименті та кількості, згідно з видатковими накладними, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язався приймати та оплатити товар на встановлених договором умовах

Згідно з п. 4.1 договору ціна товару вважається остаточно визначеною сторонами у видатковій накладній, підписаній сторонами на момент постачання товару.

За умовами п. 4.3 договору покупець зобов`язаний провести розрахунок за отриманий товар протягом 10 днів з дати отримання товару.

В пункті 6.2 договору сторони узгодили, що у разі несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару, останній повинен сплатити на користь постачальника пеню за весь період прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день прострочення та 65 % річних за користування чужими коштами.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору ТОВ "ТАЙРС" здійснило поставку товару відповідачу на загальну суму 749200,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних № РН-0004643 від 30.12.2024 р. на суму 196196,00 грн., № РН-0000149 від 21.01.2025 р. на суму 116424,00 грн., № РН-0000332 від 12.02.2025 р. на суму 249312,00 грн., № РН-0001457 від 15.05.2025 р. на суму 56448,00 грн., № РН-0001529 від 21.05.2025 р. на суму 67424,00 грн, № РН-001882 від 18.06.2025 р. на суму 54096,00 грн., № РН-0001883 від 18.06.2025 р. на суму 9300,00 грн.

На підставі вищевказаних видаткових накладних позивачем було виставлено рахунки-фактури № СФ-005195 від 30.12.2024 р. на суму 196196,00 грн., № СФ-0000161 від 21.01.2025 р. на суму 116424,00 грн., № СФ-0000373 від 12.02.2025 р. на суму 249312,00 грн., № СФ-001629 від 15.05.2025 р. на суму 56448,00 грн., № СФ-0001709 від 21.05.2025 р. на суму 67424,00 грн, № СФ-0002108 від 18.06.2025 р. на суму 54096,00 грн., № СФ-0002119 від 18.06.2025 р. на суму 9300,00 грн.

Відповідач сплатив позивачу за поставлений товар 700104,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних від 17.01.2025 р. на суму 135828, 00грн., від 21.01.2025 р. 60368,00 грн., від 05.02.2025 р. на суму 77616,00 грн., від 10.02.2025 р. на суму 38808,00 грн., від 18.04.2025 р. на суму 103880,00 грн., від 29.04.2025 р. на суму 41552,00 грн., від 13.05.2025 р. на суму 103880,00 грн., від 18.06.2025 р. на суму 56448,00 грн., від 03.07.2025 р. на суму 67424,00 грн., від 03.07.2025 р. на суму 9300,00 грн., від 12.11.2025 р. на суму 5000,00 грн.

Зазначені обставині відповідачем не заперечено та не спростовано.

Отже, станом на час звернення позивача до суду, відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, у зв`язку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 628 Цивільного кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Слід зазначити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.

Крім того, Верховним Судом неодноразово зазначалось, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов`язок (тягар доказування обставин) покладається на особу, яка посилається на ці обставини (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 922/1163/18, від 29.08.2018 р. у справі № 909/105/15, від 29.08.2018 р. у справі № 910/23428/17, від 31.01.2018 р. у справі № 10/8763/17).

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 р. у справі № 904/1103/20 та від 25.06.2020 р. у справі № 924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є надати саме ту кількість доказів, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Оцінюючи подані до справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Верховний Суд у постанові від 05.12.2018 р. у справі № 915/878/16, зокрема, зазначив про те, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, зокрема, часткову оплату відповідачем поставленого товару за договором, суд констатує, що матеріалами справи підтверджується факт поставки відповідачу товару позивачем на загальну суму 749200,00 грн.

З наявних в матеріалах справи платіжних інструкцій вбачається, що відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого товару у сумі 700104,00 грн.

Водночас, матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем поставленого товару.

З огляду на викладене позовна вимога про стягнення суми основоного боргу є доведеною, обгрунтованою, не спростованою відповідачем, у зв`язку з чим підлягає задоволенню у повному обсязі у сумі 49096,00 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 31662,90 грн. пені.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалося вище, в пункті 6.2 договору сторони узгодили, що у разі несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару, останній повинен сплатити на користь постачальника пеню за весь період прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день прострочення.

З долученого до матеріалів справи розрахунку неустойки вбачається, що її розмір було визначено позивачем у сумі 31662,90 грн., нарахованій за період з 10.01.2025 р. по 02.07.2025 р. за кожною простроченою видатковою накладною.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що він, за висновком суду, є арифметично вірним та обґрунтованим.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню у сумі 31662,90 грн.

Поряд з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9662,76 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з березня 2025 р. по квітень 2026 р. за кожною простроченою видатковою накладною. Окрім того, позивачем нараховано 67419,39 грн. 65 процентів річних, нарахованих за період з 10.01.2025 р. по 02.07.2025 р. за кожною простроченою видатковою накладною.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з цим, частиною 3 ст. 692 ЦК України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як встановлено статтею 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Слід відзначити, що в пункті 6.2 договору сторони узгодили, що у разі несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару, останній повинен сплатити на користь постачальника 65 % річних за користування чужими коштами.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 65% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що він, за висновком суду, є обгрунтованим арифметично вірним.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 65% річних та інфляційних втрат також підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у даній справі в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Аветчина Дмитра Володимировича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЙРС" (18007, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 127/11, код 39790780) 49096 (сорок дев`ять тисяч дев`яносто шість) грн. 00 коп. основної заборгованості, 31662 (тридцять одну тисячу шістсот шістдесят дві) грн. 90 коп. пені, 9662 (дев`ять тисяч шістсот шістдесят дві) грн. 76 коп. інфляційних втрат, 67419 (шістдесят сім тисяч чотириста дев`ятнадцять) грн. 39 коп. 65% річних, 2662 (дві шістсот шістдесят дві) грн.40 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 02.11.2026 р.

Суддя В.М. Бабкіна