Решение № 141102889, 22.10.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 жовтня 2026 р. м. Ужгород Справа №907/998/25

За позовом Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів Львівської області

до відповідача 1 Приватного підприємства Гррем-нот, м. Чоп Закарпатської області

до відповідача 2 Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, смт Середнє Ужгородського району Закарпатської області

про визнання недійсним Договору підряду №11/3142.05 від 11.05.2021, укладеного між Середнянською селищною радою Ужгородського району Закарпатської області та Приватним підприємством Гррем-нот; стягнення грошових коштів у розмірі 1 222 622 грн,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Мартон М.М.

представники:

Прокуратури Андрейчик А.М., прокурор відділу

Закарпатської обласної прокуратури

Позивача не з`явився

Відповідача 1 не з`явився

Відповідача 2 не з`явився

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Керівник Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів Львівської області до відповідача 1 Приватного підприємства Гррем-нот, м. Чоп Закарпатської області, до відповідача 2 Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, смт Середнє Ужгородського району Закарпатської області про визнання недійсним Договору підряду №11/3142.05 від 11.05.2021, укладеного між Середнянською селищною радою Ужгородського району Закарпатської області та Приватним підприємством Гррем-нот; стягнення грошових коштів у розмірі 1 222 622 грн.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.09.2025 відкрито провадження у справі №907/998/25 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.10.2025. Встановлено відповідачам строк для надання суду відзивів на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копій таких прокурору та позивачу, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду письмово висловленої позиції щодо заявленого позову протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено прокурору та позивачу строк для надання суду та відповідачам відповідей на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копій відзивів. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2025 зупинено провадження у справі №907/998/25 до закінчення розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23 та виготовлення повного тексту відповідної постанови.

Ухвалою суду від 03.02.2026 поновлено провадження у справі №907/998/25, підготовче засідання призначено на 05.03.2026.

Ухвалами суду від 05.03.2026 та 28.04.2026 підготовчі засідання у справі №907/998/25 відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 09.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Ужгородської окружної прокуратури, викладеного у позовній заяві, про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Антимонопольного комітету України; відмовлено у задоволенні клопотання Ужгородської окружної прокуратури, викладеного у позовній заяві, про витребування від Антимонопольного комітету України завіреної копії рішення від 17.07.2024 №63/59-р/к у справі №63/4-01-136-2021 та матеріалів, на яких воно ґрунтується; закрито підготовче провадження у справі №907/998/25 та призначено справу до судового розгляду по суті; судове засідання призначено на 25.08.2026. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.

Ухвалою суду від 25.08.2026 судове засідання у справі №907/998/25 призначено на 22.09.2026.

Ухвалою суду від 22.09.2026 у судовому засіданні по розгляду справи №907/998/25 оголошено перерву до 22.10.2026.

Позивач Західний офіс Держаудитслужби явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.

Відповідачі, будучи своєчасно та належним чином повідомленими про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, причин неявки суду не повідомили.

Водночас надіслана на офіційну юридичну адресу відповідача 1 Приватного підприємства Гррем-нот, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, поштова кореспонденція (ухвала суду від 25.09.2026 про відкриття провадження у справі №907/988/25, ухвали суду від 23.10.2025, 03.02.2026, 05.03.2026, 28.04.2026, 09.06.2026, 25.08.2026 та 22.09.2026) повернута на адресу господарського суду відділенням поштового зв`язку з відміткою закінчення встановленого терміну зберігання.

У даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.

Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі сторонам (учасникам) у справі.

Згідно з абз. 2 ч. 7 ст. 120 ГПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Частиною 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22 та від 04.11.2024 у справі №910/2552/23, від 30.09.2025 у справі №910/6088/22, від 13.01.2026 у справі №910/4862/21.

Водночас направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу сторін (учасників) у справі є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 04.11.2024 у справі №910/2552/23, від 19.03.2025 у справі №905/573/24, від 14.01.2026 у справі №910/14515/24).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв`язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 Цивільного кодексу України).

Згідно із правовою позицією Європейського суду з прав людини, відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі Нун`єш Діаш проти Португалії від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

При цьому, повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, що повернуто органами зв`язку з позначкою, зокрема, за зазначеною адресою не знаходиться, з урахуванням конкретних обставин справи може вважатися належними доказами про виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постановах від 19.07.2023 у справі №906/638/22, від 04.11.2024 у справі №910/2552/23, від 24.06.2025 у справі №5011-46/18261-2012.

Разом з тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

При цьому, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, якою визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008 встановлено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії від 07.07.1989).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі Тойшлер проти Германії від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.04.2023 у справі №904/272/22, Держава Україна, витративши значні ресурси, створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує ЄДРСР. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема Електронний кабінет ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Ухвалою суду від 22.09.2026 явка учасників справи в судове засідання 22.10.2026 була визнана судом на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.

Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі позивача та відповідачів за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

У судовому засіданні 22.10.2026 судом в присутності прокурора проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЇ ПРОКУРОРА ТА ПОЗИВАЧА

Прокурор просить задовольнити позовні вимоги повністю, покликаючись на те, що за результатами проведення Середнянською селищною радою процедури відкритих торгів щодо закупівлі робіт із реконструкції спортивного майданчика Чабанівської ЗОШ ІІІ ст. з облаштуванням майданчика зі штучним покриттям (ідентифікатор закупівлі UA-2021-04-06-005234-b) переможцем визнано Приватне підприємство Гррем-нот, у зв`язку із чим 11.05.2021 між замовником та вказаним підприємством укладено Договір підряду №11/3142.05 від 11.05.2021 на загальну суму 1 933 090,38 грн.

Як зазначає прокурор, участь у вказаній процедурі закупівлі взяли два суб`єкти господарювання, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю Терратекс та Приватне підприємство Гррем-нот, останнє з яких за результатами проведених відкритих торгів визначено переможцем. На виконання умов укладеного Договору Середнянською селищною радою на користь Приватного підприємства Гррем-нот перераховано бюджетні кошти в загальному розмірі 1 222 622 грн, що підтверджується звітом про виконання Договору про закупівлю від 24.01.2024 та відповідними платіжними дорученнями.

Водночас прокурор наголошує, що рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/59-р/к від 17.07.2024 у справі №63/4-01-136-2021 встановлено вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю Терратекс та Приватним підприємством Гррем-нот порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів зазначених торгів.

За твердженням прокурора, про узгодженість поведінки учасників закупівлі свідчить сукупність встановлених органом Антимонопольного комітету України обставин, зокрема послідовність дій учасників під час входу в аукціон, використання однакових IP-адрес, у тому числі й під час завантаження тендерних пропозицій, подання пропозицій у короткий проміжок часу, надання фінансової допомоги та наявність фінансових розрахунків між учасниками, спільні властивості електронних файлів, наявність однакових дефектів друку чи сканування документів, співпраця з одним нотаріусом, а також технічний характер участі Товариства з обмеженою відповідальністю Терратекс у відповідних торгах.

Прокурор вважає, що наведені обставини в їх сукупності свідчать про відсутність реальної конкуренції між учасниками закупівлі, узгодженість їхньої поведінки та спрямованість дій на забезпечення перемоги Приватного підприємства Гррем-нот у процедурі закупівлі не на конкурентних засадах.

На переконання прокурора, вчинення Приватним підприємством Гррем-нот антиконкурентних узгоджених дій, спрямованих на спотворення результатів публічної закупівлі, є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних правовідносин, порушує принципи добросовісної конкуренції, відкритості та прозорості здійснення публічних закупівель, нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому прокурор стверджує, що метою протиправної поведінки Приватного підприємства Гррем-нот було усунення конкуренції під час проведення торгів, недобросовісне одержання права на укладення Договору та отримання прибутку за рахунок бюджетних коштів. Така поведінка, на думку прокурора, свідчить про наявність у вказаного підприємства умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Обґрунтовуючи правові підстави заявлених вимог, прокурор покликається на положення ст. 16, 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, Закону України Про захист економічної конкуренції та Закону України Про публічні закупівлі, зазначаючи, що договір, укладений за результатами торгів, спотворених антиконкурентними узгодженими діями їх учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

На підтвердження своєї правової позиції прокурор також покликається на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 15.12.2021 у справі №922/2645/20, від 24.04.2024 у справі №922/3322/20 та від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, щодо застосування положень ч. 1 ст. 203 та ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України до правочинів, укладених із метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на наведене прокурор вважає, що Договір підряду №11/3142.05 від 11.05.2021, укладений між Середнянською селищною радою та Приватним підприємством Гррем-нот, підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, оскільки право на його укладення одержано внаслідок антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати публічної закупівлі.

Щодо застосування наслідків недійсності оспорюваного Договору прокурор зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, за наявності умислу лише в однієї зі сторін правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, все одержане нею за таким правочином підлягає поверненню іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Оскільки, за твердженням прокурора, умисел на укладення спірного Договору з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, мав місце саме у Приватного підприємства Гррем-нот, отримані ним за Договором бюджетні кошти в розмірі 1 222 622 грн підлягають поверненню Середнянській селищній раді з подальшим стягненням відповідної суми в дохід держави.

Прокурор наголошує, що притягнення учасників закупівлі до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом накладення штрафів не усуває негативних наслідків укладення оспорюваного Договору, а відтак, існують правові підстави для визнання його недійсним та застосування спеціальних наслідків недійсності, визначених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, прокурор зазначає, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції під час проведення публічної закупівлі призвело до придбання робіт за рахунок бюджетних коштів за відсутності реальної конкуренції та формального створення її видимості, внаслідок чого нівельовано мету публічної закупівлі щодо максимальної економії та ефективності використання бюджетних коштів.

Прокурор покликається на те, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Західний офіс Держаудитслужби, який наділений повноваженнями щодо здійснення державного фінансового контролю за законним, ефективним та результативним використанням бюджетних коштів, зокрема у сфері публічних закупівель.

Водночас, як зазначає прокурор, незважаючи на повідомлення Західного офісу Держаудитслужби листом №07.53-107-4172вих25 від 02.06.2025 про виявлені порушення інтересів держави та наявність підстав для визнання спірного Договору недійсним, останній листом №130717-17/1074-2025 від 16.06.2025 повідомив про нездійснення заходів державного фінансового контролю та відсутність підстав для звернення до суду з відповідним позовом.

Зазначені обставини, на переконання прокурора, свідчать про нездійснення компетентним органом належного захисту інтересів держави, що відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України зумовлює наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді шляхом пред`явлення цього позову.

З огляду на викладене, посилаючись на порушення інтересів держави у бюджетній сфері, недобросовісну поведінку учасника публічної закупівлі та наявність у Приватного підприємства Гррем-нот умислу на укладення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, прокурор наполягає на задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Представниця позивача 1 Західного офісу Держаудитслужби (Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області) у поданих через підсистему Електронний суд письмових поясненнях №907/998/25 від 09.10.2025 (вх. №02.3.1-02/8811/25 від 09.10.2025) зазначає, що повноваження, функції та обов`язки органів державного фінансового контролю визначені Законом України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами.

Покликаючись на положення п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, підп. 9 п. 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, та підп. 7 п. 4 Положення про Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, затвердженого наказом Західного офісу Держаудитслужби №114 від 22.02.2022, представниця позивача наголошує, що Управління вживає в установленому порядку заходів щодо усунення порушень законодавства, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю, та притягнення до відповідальності винних осіб.

Водночас зауважує, що відповідно до ст. 5 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі, перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

При цьому, представниця позивача звертає увагу на те, що державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України Про захист економічної конкуренції та ст. 3 Закону України Про Антимонопольний комітет України здійснюється Антимонопольним комітетом України.

Зазначає, що антиконкурентні узгоджені дії суб`єктів господарювання становлять порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, а притягнення суб`єкта господарювання протягом останніх трьох років до відповідальності за вчинення таких дій, що стосуються спотворення результатів торгів, є підставою для відмови йому в участі у процедурі закупівлі.

За твердженням представниці позивача, інформацією про притягнення до відповідальності за відповідні порушення володіють безпосередньо суб`єкти господарювання, які брали участь у процедурі закупівлі, а відповідальність за надання недостовірних відомостей покладається саме на таких учасників.

Як наголошує представниця позивача, до повноважень Антимонопольного комітету України належить здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, розгляд справ про порушення такого законодавства, прийняття відповідних рішень, перевірка суб`єктів господарювання, надання висновків щодо кваліфікації їхніх дій, а також вжиття передбачених законодавством заходів реагування. Водночас ст. 7 Закону України Про Антимонопольний комітет України встановлено заборону здійснення іншими органами державної влади визначених цією статтею повноважень Антимонопольного комітету України.

У зв`язку із цим представниця позивача стверджує, що оцінювання дій замовників щодо обов`язку моніторингу інформації про наявність або відсутність суб`єкта господарювання у Зведених відомостях Антимонопольного комітету України, зокрема на етапі виконання Договору, не належить до повноважень органів Держаудитслужби, а питання щодо вчинення антиконкурентних узгоджених дій перебувають поза межами компетенції органів державного фінансового контролю.

Крім того, представниця позивача зазначає, що у відповідь на звернення Ужгородської окружної прокуратури №07.53-107-4684вих25 від 20.06.2025 Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області листом №130713-17/1130-2025 від 25.06.2025 повідомило про те, що заходи державного фінансового контролю з порушених прокуратурою питань не здійснювалися.

При цьому, інформація про рішення Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/59-р/к від 17.07.2024 у справі №63/4-01-136-2021, яким встановлено вчинення Приватним підприємством Гррем-нот антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, стала відома Управлінню зі Зведених відомостей щодо спотворення результатів торгів, оприлюднених у формі відкритих даних на офіційному вебсайті Антимонопольного комітету України.

Представниця позивача також звертає увагу на положення п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України Про публічні закупівлі, якими передбачено обов`язок замовника відмовити учаснику в участі у процедурі закупівлі та відхилити його тендерну пропозицію у випадку притягнення такого учасника протягом останніх трьох років до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів.

Водночас наголошує, що рішення Середнянської селищної ради про визначення переможцем процедури закупівлі UA-2021-04-06-005234-b Приватного підприємства Гррем-нот, укладення з ним Договору підряду №11/3142.05 від 11.05.2021 на загальну суму 1 933 090,38 грн зі строком дії до 31.12.2023, а також виконання Договору на суму 1 222 622 грн, що підтверджується звітом про виконання договору про закупівлю, оприлюдненим 24.01.2024, відбулися до прийняття Адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішення №63/59-р/к від 17.07.2024 про встановлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.

Обґрунтовуючи відсутність підстав для самостійного звернення до суду з відповідним позовом, представниця позивача покликається на положення ст. 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, зазначаючи, що права органу державного фінансового контролю щодо звернення до суду пов`язані зі здійсненням або результатами проведених заходів державного фінансового контролю. Водночас на її переконання, зазначеним Законом не передбачено права органу державного фінансового контролю звертатися до суду з позовами про визнання недійсними Договорів про закупівлю товарів, робіт та послуг за бюджетні кошти.

За твердженням представниці позивача, Управління не має правових підстав для вжиття заходів щодо усунення відповідних порушень законодавства, порушення перед компетентними державними органами питання про визнання недійсними Договорів, укладених із порушенням законодавства, та стягнення в дохід держави коштів, отриманих підконтрольними установами за незаконними Договорами, оскільки такі повноваження можуть реалізовуватися органом державного фінансового контролю під час здійснення або за результатами проведених заходів державного фінансового контролю.

Крім того, представниця позивача зазначає, що положеннями Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні не передбачено права органу державного фінансового контролю звертатися з відповідними позовами до фізичних осіб підприємців, приватних підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, а визначено можливість звернення до суду щодо підконтрольної установи за результатами проведених заходів державного фінансового контролю.

Покликаючись також на положення ст. 7 Закону України Про публічні закупівлі, представниця позивача наголошує, що органи державного фінансового контролю здійснюють контроль у сфері публічних закупівель виключно в межах повноважень, визначених Конституцією України та законами України, тоді як право на звернення до суду з позовами про визнання недійсними Договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти зазначеним Законом не передбачено.

З огляду на викладене, представниця позивача вважає, що Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області не наділене повноваженнями щодо звернення до суду з позовом відповідної категорії за відсутності проведених заходів державного фінансового контролю та стосовно непідконтрольної установи.

ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧІВ

Відповідачі, належним чином повідомлені про розгляд справи, відзивів на позовну заяву в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України не надали, про причини невиконання вимог суду не повідомили. Із заявами, клопотаннями по суті спору до суду не зверталися.

Враховуючи, що про розгляд справи відповідачі були повідомлені своєчасно та належним чином (ухвала суду від 25.09.2026 про відкриття провадження у справі №907/988/25, ухвали суду від 23.10.2025, 03.02.2026, 05.03.2026, 28.04.2026, 09.06.2026, 25.08.2026 та 22.09.2026 надіслані на юридичну адресу відповідача 1, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, а також надіслані та доставлені до електронного кабінету відповідача 2 в підсистемі Електронний суд ЄСІТС), суд дійшов висновку, що вони мали час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачами відзивів на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

06.04.2021 Середнянською селищною радою Ужгородського району Закарпатської області в електронній системі публічних закупівель ProZorro опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів щодо закупівлі робіт Реконструкція спортивного майданчику Чабанівської ЗОШ І-ІІ ст. з облаштуванням майданчика із штучним покриттям (ідентифікатор закупівлі UA-2021-04-06-005234-b). Очікувана вартість предмета закупівлі визначена в розмірі 1 938 817 грн.

Участь у вказаній закупівлі взяли два суб`єкти господарювання: Приватне підприємство Гррем-нот з остаточною ціновою пропозицією 1 933 090,38 грн, та Товариство з обмеженою відповідальністю Терратекс з пропозицією 1 926 923,57 грн.

За результатами проведених відкритих торгів переможцем визначено Приватне підприємство Гррем-нот, з яким Середнянською селищною радою Ужгородського району Закарпатської області 11.05.2021 укладено Договір підряду №11/3142.05 (надалі Договір) на виконання робіт із реконструкції спортивного майданчика Чабанівської ЗОШ І-ІІ ст. з облаштуванням майданчика зі штучним покриттям, загальною вартістю 1 933 090,38 грн.

На виконання умов Договору Середнянською селищною радою Ужгородського району Закарпатської області на підставі актів приймання виконаних робіт та відповідних платіжних доручень перераховано Приватному підприємству Гррем-нот грошові кошти в сумі 1 222 622,02 грн, а саме: платіжним дорученням №9042 від 14.09.2021 на суму 356 894,97 грн на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт №1 та №2; платіжним дорученням №10382 від 18.10.2021 на суму 222 372,95 грн на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт №3 та №4; платіжним дорученням №11513 від 09.11.2021 на суму 444 086,22 грн на підставі акта приймання виконаних будівельних робіт №5; платіжним дорученням №15292 від 24.12.2021 на суму 199 267,88 грн на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт №6, №7 та №8.

Відповідно до звіту про виконання Договору про закупівлю, сформованого 24.01.2024 в електронній системі публічних закупівель ProZorro, загальна сума коштів, сплачених Середнянською селищною радою Ужгородського району Закарпатської області Приватному підприємству Гррем-нот за Договором №11/3142.05 від 11.05.2021, становить 1 222 622 грн.

Надалі, рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/59-р/к від 17.07.2024 у справі №63/4-01-136-2021 визнано, що Товариство з обмеженою відповідальністю Терратекс та Приватне підприємство Гррем-нот вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів під час проведення Середнянською селищною радою Ужгородського району Закарпатської області процедури публічної закупівлі Реконструкція спортивного майданчику Чабанівської ЗОШ І-ІІ ст. з облаштуванням майданчика із штучним покриттям (ідентифікатор закупівлі UA-2021-04-06-005234-b).

За вказане порушення на підставі ст. 52 Закону України Про захист економічної конкуренції на Товариство з обмеженою відповідальністю Терратекс накладено штраф у розмірі 4600 грн, а на Приватне підприємство Гррем-Нот 68 000 грн.

Як вбачається зі змісту рішення Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/59-р/к від 17.07.2024, під час розгляду справи №63/4-01-136-2021 встановлено обставини, які свідчать про узгоджену поведінку Товариства з обмеженою відповідальністю Терратекс та Приватного підприємства Гррем-нот під час участі у спірній процедурі закупівлі, що підтверджується наступним:

- послідовністю дій учасників під час входу в електронний аукціон 22.04.2021 із різницею у 7 хвилин, а саме Приватного підприємства Гррем-нот о 10:43 та Товариства з обмеженою відповідальністю Терратекс о 10:50 (п. 15 17 рішення від 17.07.2024 №63/59-р/к);

- використанням учасниками однакових IP-адрес під час подання податкової звітності та входу до системи інтернет-банкінгу, зокрема у період проведення спірних торгів, що свідчить про використання спільного комп`ютерного обладнання та координацію їхніх дій (п. 18 23 рішення від 17.07.2024 №63/59-р/к);

- послідовним завантаженням тендерних пропозицій 21.04.2021 у короткий проміжок часу, а саме Приватним підприємством Гррем-нот о 18:53:06 та Товариством з обмеженою відповідальністю Терратекс о 19:47:52, з одного авторизованого електронного майданчика Держзакупівлі.Онлайн (п. 18, 19 рішення від 17.07.2024 №63/59-р/к);

- наданням фінансової допомоги та наявністю фінансових розрахунків між учасниками торгів, зокрема здійсненням взаємних перерахувань коштів та наданням позики (поворотної фінансової допомоги), що свідчить про фінансову підтримку один одного під час здійснення господарської діяльності (п. 24 30 рішення від 17.07.2024 №63/59-р/к);

- наявністю фінансових розрахунків між Товариством з обмеженою відповідальністю Терратекс та Товариством з обмеженою відповідальністю Ексбудсервіс, один із засновників якого пов`язаний трудовими відносинами з Приватним підприємством Гррем-нот (п. 31 33 рішення від 17.07.2024 №63/59-р/к);

- спільними властивостями електронних файлів тендерних пропозицій, зокрема наявністю однакових дефектів друку чи сканування документів, поданих учасниками у складі тендерних пропозицій (п. 34 36 рішення від 17.07.2024 №63/59-р/к);

- технічною участю Товариства з обмеженою відповідальністю Терратекс у процедурі закупівлі, зокрема неподанням у складі тендерної пропозиції передбачених тендерною документацією документів та відсутністю реальної цінової конкуренції між учасниками торгів (п. 37 51 рішення від 17.07.2024 №63/59-р/к);

- співпрацею учасників торгів з одним нотаріусом під час оформлення документів, поданих у складі тендерних пропозицій (п. 52, 53 рішення від 17.07.2024 №63/59-р/к).

Таким чином, адміністративною колегією встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Терратекс та Приватне підприємство Гррем-нот під час підготовки та подання тендерних пропозицій використовували однакові IP-адреси, здійснювали послідовне завантаження документів у короткий проміжок часу, а подані ними файли мали спільні властивості та характерні дефекти принтера чи сканувального обладнання.

Крім того, адміністративною колегією враховано наявність фінансово-господарських зав`язків між учасниками торгів, зокрема надання фінансової допомоги та здійснення взаємних розрахунків, а також наявність господарських відносин Товариства з обмеженою відповідальністю Терратекс із Товариством з обмеженою відповідальністю Екобудсервіс, один із засновників якого перебував у трудових відносинах із Приватним підприємством Гррем-нот.

Водночас встановлено обставини, які свідчать про технічний характер участі Товариства з обмеженою відповідальністю Терратекс у спірних торгах, а також використання обома учасниками послуг одного нотаріуса.

За результатами дослідження наведених обставин у їх сукупності Адміністративна колегія Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України дійшла висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю Терратекс та Приватне підприємство Гррем-нот під час підготовки та участі у спірній процедурі закупівлі діяли не самостійно, а узгоджували свою поведінку, внаслідок чого було усунуто конкуренцію та змагальність між ними, що призвело до спотворення результатів проведених відкритих торгів.

Відповідно до листа Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63-02/3078е від 18.04.2025 інформація про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю Терратекс та Приватним підприємством Гррем-нот накладених на них штрафів у територіальному відділенні відсутня.

Відтак, встановлені рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/59-р/к від 17.07.2024 у справі №63/4-01-136-2021 обставини вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю Терратекс та Приватним підприємством Гррем-нот антиконкурентних узгоджених дій, які призвели до спотворення результатів проведеної замовником процедури закупівлі, стали підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом про визнання недійсним Договору підряду №11/3142.05 від 11.05.2021 на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони Приватного підприємства Гррем-нот, та застосування наслідків недійсності зазначеного правочину шляхом стягнення з Приватного підприємства Гррем-нот на користь Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області отриманих за Договором грошових коштів у розмірі 1 222 622 грн із подальшим стягненням зазначеної суми в дохід держави.

При цьому, обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, прокурор покликається на те, що Західний офіс Держаудитслужби як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжив належних заходів щодо захисту порушених інтересів держави, зокрема не звернувся до суду з позовом про визнання недійсним спірного Договору та застосування наслідків його недійсності, що, на переконання прокурора, свідчить про наявність передбачених ст. 23 Закону України Про прокуратуру підстав для представництва інтересів держави в суді.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України кожній особі гарантовано право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже необхідною передумовою судового захисту є наявність права або охоронюваного законом інтересу, які зазнали порушення, не визнаються чи оспорюються. Порушення права має місце у випадку, коли внаслідок протиправної поведінки іншої особи його носій повністю або частково позбавлений можливості реалізувати належне йому право. Невизнання чи оспорювання права, своєю чергою, зумовлює стан правової невизначеності щодо можливості його здійснення.

У цьому розумінні право на захист є гарантованою законом можливістю особи скористатися передбаченими правовими засобами з метою поновлення порушеного права та припинення дій, якими таке право порушується.

Одним зі способів реалізації такого права відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України є звернення до суду з позовом.

За положеннями ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Приписи ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначають, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Системний аналіз наведених положень свідчить, що право на пред`явлення позову та наявність матеріально-правових підстав для його задоволення не є тотожними поняттями. Саме по собі процесуальне право особи ініціювати судове провадження не зумовлює автоматичного надання їй судового захисту, оскільки останній залежить від встановлення порушення, невизнання або оспорювання відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

Звертаючись до суду та реалізуючи право, гарантоване ст. 55 Конституції України і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, позивач самостійно визначає право чи інтерес, які вважає порушеними, а також спосіб їх захисту.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що Конвенція покликана забезпечувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними чи ілюзорними (п. 192 рішення у справі Scordino v. Italy (№ 1) від 29.03.2006, заява № 36813/97; п. 45 рішення у справі Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany від 12.07.2001, заява № 42527/98).

Відтак, розглядаючи спір по суті, суд має з`ясувати, чи належить особі, яка звернулася до суду або в інтересах якої пред`явлено позов, відповідне суб`єктивне матеріальне право чи охоронюваний законом інтерес та чи зазнали вони порушення, невизнання або оспорювання. При цьому саме на позивача покладається обов`язок доведення відповідних обставин у встановленому процесуальним законом порядку.

Подібний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2022 у справі №916/144/17.

Порушення суб`єктивного права передбачає такий протиправний вплив, внаслідок якого обсяг належного особі права зменшується, право припиняється або його носій повністю чи частково втрачає можливість ним скористатися.

При цьому, визначення права чи інтересу, які потребують захисту, належить позивачу, тоді як перевірка обґрунтованості наведених ним підстав звернення до суду здійснюється судом за результатами розгляду конкретного спору.

Обраний спосіб захисту має відповідати характеру порушення та бути здатним забезпечити той правовий результат, заради якого особа звернулася до суду, тобто припинити порушення, компенсувати його негативні наслідки або іншим чином відновити порушене право.

Тому під час вирішення спору суд перевіряє не лише доводи позивача щодо самого факту порушення, а й те, чи відповідає заявлений спосіб захисту характеру спірних правовідносин та чи забезпечує він реальне поновлення права або інтересу, за захистом якого подано позов.

Недоведеність порушення права чи безпосереднього охоронюваного законом інтересу є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Оцінка наявності підстав для захисту здійснюється з урахуванням характеру спірних правовідносин та юридичних фактів, покладених позивачем в основу заявлених вимог. Відповідні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21.

Визнання правочину недійсним відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

При цьому, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а його вчинення є однією з форм реалізації учасниками цивільних відносин належних їм суб`єктивних прав.

За ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Отже юридичні обставини, з якими закон пов`язує недійсність договору, мають існувати саме на час його укладення. Порушення, допущені вже під час виконання договору, самі по собі не свідчать про його недійсність, якщо відповідні вади були відсутні на момент вчинення правочину.

Такий підхід до застосування ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є усталеним у практиці Верховного Суду та відображений, зокрема, у постановах від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц, від 22.06.2020 у справі №177/1942/16-ц, від 25.03.2024 у справі №336/6023/20.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи вимогу про недійсність правочину, суд має виходити не лише з необхідності встановлення передбаченої законом вади такого правочину та спростування презумпції його правомірності. З урахуванням ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України підлягає також з`ясуванню, чи спричинив оспорюваний правочин порушення права особи, яка звернулася за судовим захистом, у чому саме полягає таке порушення та чи забезпечує обраний спосіб захисту його усунення.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі №910/9128/23, від 14.01.2025 у справі №925/1459/23, від 01.10.2024 у справі №910/20103/23, від 15.10.2024 у справі №917/531/19, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі №910/4293/22.

Водночас у спорі про недійсність господарського договору встановленню підлягають конкретні фактичні обставини, які існували на момент його укладення та з якими закон пов`язує недійсність відповідного правочину і настання визначених законом наслідків. У разі задоволення такої вимоги суд повинен зазначити, у чому саме полягає неправомірність поведінки сторони та яким нормам законодавства суперечить правочин.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі №910/9128/23, від 14.01.2025 у справі №925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22, від 18.05.2023 у справі №906/743/21, від 03.08.2023 у справі №909/654/19, від 19.10.2022 у справі №912/278/21.

В свою чергу висновок про невідповідність правочину законодавству не може ґрунтуватися лише на самому факті відступу його сторін від певного законодавчого регулювання. Необхідним є встановлення того, що зміст конкретного правочину або його частини дійсно порушує імперативний припис законодавства.

Відтак, для визнання правочину недійсним у судовому порядку має бути встановлено його невідповідність вимогам закону або порушення стороною (сторонами) при його укладенні відповідної господарської компетенції.

Так, підставою недійсності спірного договору прокурор визначив ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, пов`язуючи невідповідність цього правочину інтересам держави і суспільства з обставинами проведення закупівлі, за результатами якої його укладено.

Зокрема, прокурор посилається на встановлене рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.07.2024 №63/59-р/к у справі №63/4-01-136-2021 порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Терратекс та Приватним підприємством Гррем-нот законодавства про захист економічної конкуренції у формі антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів процедури публічної закупівлі робіт із реконструкції спортивного майданчика Чабанівської ЗОШ ІІІ ст. з облаштуванням майданчика зі штучним покриттям (ідентифікатор закупівлі UA-2021-04-06-005234-b) та суперечили закріпленому Законом України Про публічні закупівлі принципу добросовісної конкуренції.

За нормою ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Поняття інтерес держави і суспільства не має в законодавстві вичерпного нормативного визначення. Не встановлено також універсального переліку сфер, у яких існують державні інтереси, чи критеріїв їх порушення. Тому наявність такого порушення має визначатися судом у кожній конкретній справі з огляду на характер спірних правовідносин та встановлені обставини.

Водночас у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 державні інтереси пов`язуються з потребою у здійсненні загальнодержавних дій і програм, спрямованих, зокрема, на захист суверенітету, територіальної цілісності та державного кордону України, забезпечення державної, економічної, інформаційної та екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18, висновки якої у відповідній частині підтверджено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, виходив із того, що кваліфікуючими ознаками правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, є його спрямованість на порушення правового господарського порядку та умисел сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. При цьому визначальне значення має мета правочину кінцевий результат, на досягнення якого спрямована воля його сторін.

Таким чином, для вирішення питання про застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України недостатньо констатувати порушення законодавства, яке мало місце під час процедури, що передувала укладенню договору. Необхідно встановити, яку саме завідомо суперечну інтересам держави і суспільства мету переслідували сторони при укладенні спірного договору, чи усвідомлювала кожна з них протиправний характер такої мети, а також характер і обсяг виконання правочину кожною зі сторін.

Саме тому не кожне порушення законодавчих приписів, допущене у зв`язку з укладенням договору, свідчить про невідповідність самого правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність умислу в розумінні ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачає усвідомлення стороною протиправності договору та суперечності його мети державним і суспільним інтересам, а також бажання або свідоме допущення настання відповідних протиправних наслідків.

Оцінюючи можливість застосування передбачених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України наслідків, суд враховує їх особливу правову природу.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 наголосила, що наслідки, передбачені реченнями 2, 3 ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, не мають відновлювального характеру та не спрямовані на поновлення майнового становища потерпілого учасника цивільних правовідносин. Їх призначенням є покарання осіб, які вчинили заборонений законом правочин.

Цим вони відрізняються від загального наслідку недійсності правочину, передбаченого абз. 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, - повернення сторін у стан, який існував до його вчинення.

Так само іншу правову мету має відшкодування збитків та моральної шкоди, яке спрямоване на компенсацію втрат потерпілої сторони і здійснюється саме на її користь.

Натомість, як зазначено у вищевказаній постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, механізм, закріплений у ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, передбачає реакцію держави на допущене сторонами правопорушення. Його ініціатором виступає держава, відповідні наслідки переслідують публічний інтерес та полягають не у відновленні попереднього майнового становища сторін, а у вилученні майна.

Отже такі наслідки за своєю сутністю є конфіскаційними, а не компенсаційними.

Застосування конфіскаційного механізму становить втручання держави у право особи на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постанові від 13.11.2024 у справі №911/934/23 Верховний Суд, аналізуючи відповідність такого втручання, виходив із необхідності перевірки наявності нормативної підстави втручання, його легітимної мети та пропорційності застосованого заходу поставленій меті та зазначив:

…санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але колегія суддів вважає, що критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.

Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява №77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.

При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.

Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.

При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07)).

За таких наведених обґрунтувань Верховний Суд у постанові від 13.11.2024 у справі №911/934/23 дійшов висновку про те, що норми ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

Такий висновок (як і ряд інших правових позицій) був уточнений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 наступним чином:

"При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

З огляду на наведені правові підходи визначальним для вирішення цього спору є не сам факт антиконкурентної поведінки учасників процедури закупівлі, а встановлення того, чи надає така поведінка укладеному в подальшому договору ознак правочину, спрямованого на досягнення мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства. Саме ці обставини відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України підлягають доведенню прокурором.

Проте наведене у позові обґрунтування недійсності Договору фактично зосереджене на порушенні учасниками закупівлі принципу добросовісної конкуренції та встановлених Антимонопольним комітетом України антиконкурентних узгоджених діях.

Отже обставини, на які посилається прокурор, характеризують поведінку учасників під час проведення процедури закупівлі, однак самі по собі не розкривають протиправної мети безпосередньо укладеного за її результатами договору.

У свою чергу, оцінюючи доводи, наведені прокурором в обґрунтування підстав недійсності спірного у цій справі Договору підряду №11/3142.05 від 11.05.2021, укладеного між Середнянською селищною радою Ужгородського району Закарпатської області та Приватним підприємством Гррем-нот, суд резюмує, що прокурором не надано належних та достатніх доказів, які б підтверджували завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірного правочину, наявність його протиправних наслідків, а також умисел Приватного підприємства Гррем-нот на укладення Договору, що суперечить зазначеним інтересам.

Зокрема, прокурором не доведено спрямованості спірного правочину на досягнення мети, яка б свідчила про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства. При цьому саме по собі встановлення рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.07.2024 №63/59-р/к у справі №63/4-01-136-2021 факту вчинення учасниками закупівлі антиконкурентних узгоджених дій не звільняє прокурора від обов`язку доведення наявності передбачених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України підстав для визнання спірного Договору недійсним. Водночас обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, прокурором суду не надавався.

Водночас за встановленими у справі обставинами, Договір підряду №11/3142.05 від 11.05.2021 має реальний характер, сторонами виконано взяті на себе договірні зобов`язання, зокрема Приватним підприємством Гррем-нот виконано роботи з реконструкції спортивного майданчика Чабанівської ЗОШ ІІІ ст. з облаштуванням майданчика зі штучним покриттям, за які Середнянською селищною радою Ужгородського району Закарпатської області здійснено оплату в загальному розмірі 1 222 622 грн. Водночас прокурором не доведено, що укладення та виконання спірного Договору спричинило майнові втрати, переплату бюджетних коштів чи виконання підрядних робіт неналежної якості.

Доказів існування на час проведення закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, завищення вартості виконаних підрядних робіт або можливості виконання аналогічних робіт із використанням менших фінансових ресурсів матеріали справи не містять.

Також судом враховується, що прокурором до матеріалів справи не подано доказів, які б підтверджували нераціональне використання бюджетних коштів під час виконання спірного Договору.

Із урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд доходить висновку, що застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України обумовлене не будь-яким порушенням законодавства, допущеним у зв`язку з укладенням правочину, а таким характером протиправної поведінки, який свідчить про спрямованість самого правочину на завідоме порушення інтересів держави і суспільства.

Виключний характер застосування цієї норми обумовлений також конфіскаційною природою передбачених нею наслідків та необхідністю забезпечення пропорційності втручання держави у право приватної власності.

Як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не в кожному випадку переслідує мету заподіяти шкоду державі чи підірвати її інтереси, а тому сам факт такого порушення не трансформує укладений за результатами закупівлі договір у правочин, що суперечить інтересам держави і суспільства у розумінні ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Більше того, у зазначеній постанові сформульовано висновок про неможливість застосування цієї норми лише з підстав порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.

Аналогічна позиція правозастосування положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України наведена у постанові Верховного Суду у справі №908/2965/23 від 19.02.2026.

Суд також враховує, що відповідача Приватне підприємство Гррем-нот уже притягнуто до передбаченої законодавством відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом накладення Антимонопольним комітетом України штрафу.

Таким чином, за сукупністю встановлених у справі обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Договору підряду №11/3142.05 від 11.05.2021, укладеного між Середнянською селищною радою Ужгородського району Закарпатської області та Приватним підприємством Гррем-нот, на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України, а також для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки прокурором не доведено наявності суперечності спірного Договору інтересам держави та суспільства, а також умислу Приватного підприємства Гррем-нот на укладення правочину з метою, що завідомо суперечить зазначеним інтересам.

Поряд з тим, в аспекті правової оцінки запропонованого прокурором механізму застосування наслідків недійсності спірного договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість одержаного за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені ч. 1, 2 ст. 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлено особливих умов їх застосування або спеціальних наслідків для окремих видів недійсних правочинів.

Для правочину, вчиненого з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, такі спеціальні наслідки безпосередньо визначено реченнями 2, 3 ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України. Їх зміст залежить насамперед від того, чи був відповідний умисел у обох сторін правочину або лише в однієї з них.

За наявності умислу у обох сторін та виконання правочину кожною з них у дохід держави стягується все одержане сторонами за таким правочином. Якщо за наявності умислу обох сторін правочин виконано лише однією з них, у дохід держави стягується все одержане іншою стороною, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування виконаного.

Інша правова конструкція застосовується у випадку, коли умисел установлено лише щодо однієї сторони. У такому разі винна сторона повинна повернути іншій стороні все отримане за правочином, а те, що одержано добросовісною стороною або належить їй на відшкодування виконаного, підлягає стягненню в дохід держави.

Отже законодавець безпосередньо пов`язав напрямок повернення отриманого за недійсним правочином із суб`єктивним ставленням кожної зі сторін до його протиправної мети.

У цій справі прокурор стверджує про наявність умислу виключно у відповідача 1 (підрядника) Приватного підприємства Гррем-нот.

За такого підходу та за умови доведення недійсності Договору підряду №11/3142.05 від 11.05.2021 застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачало б повернення Приватним підприємством Гррем-нот на користь Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області сплачених замовником на виконання Договору грошових коштів у сумі 1 222 622 грн, а також стягнення в дохід держави отриманого Середнянською селищною радою від підрядника результату виконаних робіт із реконструкції спортивного майданчика Чабанівської ЗОШ ІІІ ст. з облаштуванням майданчика зі штучним покриттям або належного їй відшкодування виконаного.

При цьому, такий результат потребує оцінки і з погляду ефективності обраного способу захисту та пропорційності його фактичних майнових наслідків.

Суд враховує, що предметом спірного Договору є виконання підрядних робіт із реконструкції спортивного майданчика, результати яких за своєю правовою та фактичною природою відрізняються від товару, що може бути повернутий у натурі. Виконані роботи спрямовані на створення або поліпшення об`єкта інфраструктури, призначеного для забезпечення потреб територіальної громади у сфері освіти та фізичної культури.

За таких обставин застосування спеціальних наслідків недійсності Договору не може оцінюватися без урахування фактичного виконання підрядних робіт, їхнього результату та можливості повернення одержаного за правочином у натурі.

Стягнення в дохід держави вартості виконаних підрядних робіт за відсутності доведених обставин завищення їхньої вартості, неналежної якості або нераціонального використання бюджетних коштів може призвести до покладення додаткового майнового тягаря на Середнянську селищну раду Ужгородського району Закарпатської області, яка здійснила оплату фактично виконаних робіт для забезпечення потреб територіальної громади.

Ця обставина має оцінюватися у співвідношенні з тією метою захисту державного інтересу, на досягнення якої спрямовано заявлені прокурором вимоги, зокрема щодо відновлення порушених інтересів держави у сфері публічних закупівель та забезпечення ефективного використання бюджетних коштів.

Водночас заявлений прокурором спосіб застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України побудований інакше шляхом стягнення грошових коштів із Приватного підприємства Гррем-нот на користь Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області з подальшим стягненням цієї ж суми із Середнянської селищної ради в дохід держави.

Однак така послідовність стягнень прямо не передбачена диспозицією ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

За наявності умислу лише в однієї сторони закон визначає, яке майно та на користь кого підлягає поверненню або стягненню. Норма не встановлює механізму, за яким грошові кошти, отримані стороною, що діяла з протиправним умислом, повинні спочатку бути стягнуті на користь іншої сторони, а надалі у тому самому грошовому вираженні перераховані останньою в дохід держави незалежно від характеру та вартості фактично одержаного нею виконання.

Крім того, запропонований прокурором підхід створює ризик покладення майнового тягаря саме на сторону, щодо якої він не стверджує про наявність протиправного умислу, позаяк стягнення із Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області грошових коштів у розмірі 1 222 622 грн у дохід держави безвідносно до фактичного отримання цієї суми від Приватного підприємства Гррем-нот означало б виникнення самостійного майнового обов`язку в добросовісної, за позицією самого прокурора, сторони Договору.

При цьому суд враховує, що Середнянська селищна рада Ужгородського району Закарпатської області за спірним Договором отримувала не грошові кошти, а результат виконаних підрядних робіт, тоді як саме Приватне підприємство Гррем-нот одержало оплату за виконані роботи в розмірі 1 222 622 грн.

Відтак, ототожнення вартості фактично виконаних робіт із грошовими коштами, які підлягають стягненню в дохід держави, без належного встановлення обсягу, характеру та вартості одержаного замовником виконання не узгоджується з необхідністю застосування наслідків недійсності правочину відповідно до змісту ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Тому суд доходить висновку, що заявлений прокурором порядок застосування спеціальних наслідків недійсності спірного Договору не відповідає правовому механізму, безпосередньо встановленому ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки не враховує характеру фактично одержаного сторонами виконання та може призвести до непропорційного покладення майнового тягаря на замовника підрядних робіт.

Стягнення в дохід держави вартості виконаних підрядних робіт, які були замовлені Середнянською селищною радою для забезпечення потреб територіальної громади у створенні належної спортивної інфраструктури, не усуває самої потреби у таких роботах. Навпаки, це зумовить покладення на замовника додаткового майнового тягаря у зв`язку з необхідністю сплати до державного бюджету вартості робіт, результати яких використовуються для забезпечення відповідних суспільних потреб.

За таких обставин, запропонована прокурором конструкція не лише не випливає з буквального змісту ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а й призводить до фактичного перенесення ризику невиконання відповідного стягнення винною стороною на замовника підрядних робіт, щодо якого наявність умислу прокурором не доводиться.

Тому заявлений порядок застосування спеціальних наслідків недійсності не відповідає правовому механізму, безпосередньо встановленому ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Разом із тим, суд зазначає, що передбачені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України спеціальні наслідки недійсності правочину можуть бути застосовані лише за умови встановлення визначених цією нормою правових підстав, зокрема визнання відповідного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та наявності відповідного умислу в однієї чи обох його сторін.

Натомість за результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності суд дійшов висновку про недоведеність прокурором обставин, із якими закон пов`язує можливість визнання Договору підряду №11/3142.05 від 11.05.2021, укладеного між Середнянською селищною радою та Приватним підприємством Гррем-нот, недійсним із підстав, передбачених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, відсутність правових підстав для визнання оспорюваного Договору недійсним виключає можливість застосування до нього спеціальних наслідків недійсності, передбачених наведеною нормою, незалежно від запропонованого прокурором механізму повернення одержаного сторонами за таким правочином.

Відтак, наведені прокурором обставини щодо встановлення рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.07.2024 №63/59-р/к у справі №63/4-01-136-2021 факту вчинення Приватним підприємством Гррем-нот та Товариством з обмеженою відповідальністю Терратекс антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів процедури закупівлі UA-2021-04-06-005234-b, самі собою не створюють достатніх правових підстав для застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та не впливають на висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним Договору підряду №11/3142.05 від 11.05.2021 та стягнення з Приватного підприємства Гррем-нот на користь Середнянської селищної ради грошових коштів у розмірі 1 222 622 грн із подальшим стягненням цієї ж суми із Середнянської селищної ради в дохід держави.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді суд зазначає наступне.

За приписами ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначала, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Конституційний Суд України вказував, що поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99).

Отже вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1 3 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру).

Згідно із ч. 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 20.06.2023 у справі №633/408/18, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц та від 11.06.2024 у справі №925/1133/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 11.06.2024 у справі №925/1133/18).

Водночас у постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як вбачається із матеріалів справи, при зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено суб`єктний склад позивача в особі Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів Львівської області.

Мотивуючи наявність підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави, прокурор зазначає, що його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо визнання недійсним Договору підряду №11/3142.05 від 11.05.2021, укладеного між Середнянською селищною радою та Приватним підприємством Гррем-нот, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу Приватного підприємства Гррем-нот, позаяк вчинення останнім спільно з Товариством з обмеженою відповідальністю Терратекс порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати відкритих торгів із закупівлі робіт із реконструкції спортивного майданчика Чабанівської ЗОШ ІІІ ст. з облаштуванням майданчика зі штучним покриттям (ідентифікатор закупівлі UA-2021-04-06-005234-b), призвело до укладення Середнянською селищною радою спірного Договору за відсутності реальної конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості, наслідком чого стало нівелювання мети публічної закупівлі придбання робіт на засадах максимальної економії, ефективності та добросовісної конкуренції.

Водночас за позицією прокурора, Західний офіс Держаудитслужби як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про існування такого порушення, не здійснює належного захисту інтересів держави, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні.

На підставі ч. 1 ст. 1 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (ч. 2 ст. 2 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні).

За змістом п. 8, 10 абз. 1 ст. 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У відповідності до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016 (із змінами) (надалі - Положення) Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Нормою абз. 1, 3 підп. 9 п. 4 Положення визначено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

При цьому, на підставі підп. 20 п. 6 Положення, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, в тому числі, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель (підп. 3 п. 4 Положення).

Водночас відповідно до вказаного Положення Державна аудиторська служба України вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підп. 9 п. 4 Положення).

Відтак, повноваження органів Держаудитслужби, визначені у підп. 8, 10 абз. 1 ст. 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України, абз. 3 підп. 9 п. 4, підп. 20 п. 6 Положення про Державну аудиторську службу України, самостійно звертатися до суду обумовлені здійсненим заходом державного фінансового контролю та пов`язуються з:

- визнанням недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, що виявлено під час проведення заходу державного контролю;

- усуненням виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо їх усунення);

- стягнення у дохід держави коштів, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

За встановлених у даній справі обставин, визначені Законом України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні заходи державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі UA-2021-04-06-005234-b та укладеного за її результатами Договору підряду №11/3142.05 від 11.05.2021 Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області не проводилися, що вбачається з наданих Західним офісом Держаудитслужби письмових пояснень щодо відсутності здійснення заходів державного фінансового контролю стосовно спірної закупівлі.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про те, що у спірних правовідносинах не встановлено права та можливості подання органами Держаудитслужби позовних заяв щодо визнання недійсним Договору підряду №11/3142.05 від 11.05.2021 та застосування спеціальних наслідків його недійсності через порушення, за твердженням прокурора, законодавства про захист економічної конкуренції, що не виявлялося Держаудитслужбою та не було предметом її фінансового моніторингу або іншого заходу державного фінансового контролю.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На підставі ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на прокурора у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на прокурора.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 02.11.2026.

Суддя Л.І. Пригара