Решение № 141090968, 22.10.2026, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 636/6762/26 Провадження 2/636/4284/26РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого судді Гніздилова Ю.М., за участю секретаря судового засідання Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Хмелевський Артем Олегович, до Чугуївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївського району Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про скасування арешту нерухомого майна,

встановив:

07 липня через систему «Електронний суд» до Чугуївського міського суду Харківської області надійшла позовна заява, в якій представник позивача адвокат Хмелевський А.О., який діє на підставі ордеру про надання правничої допомоги, просить скасувати арешт нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свої вимоги наступним.

Позивач є власником нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Царьовим Д.М. реєстраційний номер 318. Під час вчинення дій щодо реалізації свого права власності Позивачу стало відомо, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно продовжує існувати запис про обтяження у вигляді арешту нерухомого майна. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав встановлено, що підставою державної реєстрації такого обтяження зазначено: ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2008 року у справі №6-9/08; постанову державного виконавця Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області серії АА №725581 від 15.12.2008 року.

Листом Чугуївського відділу державної виконавчої служби повідомлено, що постанова державного виконавця серії АА №725581 від 15 грудня 2008 року була винесена на виконання ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2008 року у справі №6-9/08. Разом із тим державна виконавча служба повідомила, що матеріали відповідного виконавчого провадження знищені у зв`язку із закінченням строків їх зберігання, а будь-які документи, які могли б підтвердити законність подальшого існування арешту, відсутні.

Водночас із відповіді суду вбачається, що єдиною ухвалою, яка збереглася у справі №6-9/2008, є ухвала від 10 грудня 2008 року, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника. При цьому Індустріальний районний суд не підтвердив існування ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2008 року у справі №6-9/08, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав як підстава накладення арешту.

У зв`язку із наявністю такого обмеження позивач позбавлений можливості повною мірою здійснювати належні йому правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження належним майном. Отже, всі вище перелічені обставини, і наведені документи вказують на те, що арешт є незаконним. Тому арешт необхідно скасувати.

09 липня 2026 року від представника Чугуївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївського району Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що станом на 09 липня 2026 року у відділі виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 на примусовому виконанні відсутні, та просив вимоги позивача ОСОБА_1 розглядати на розсуд суду.

Відповіді на відзив до суду не надходило.

Від представника позивача адвоката Хмелевського А.О. надійшла заява про розгляд справи без його участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Від представника Чугуївського відділ державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положеннямст. 280 ЦПК України.

Суд вважає, що докази, які є в матеріалах справи є повними та достатніми для розгляду справи по суті за відсутності учасників процесу, належних чином повідомлених.

За результатами судового розгляду на підставі повідомлених сторонами обставин справи та наданих ними доказів, встановлені такі фактичні обставини та спірні правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 є власником нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Царьовим Д.М., зареєстрованого в реєстрі за № 318.

Як убачається з матеріалів справи, під час здійснення дій щодо реалізації своїх прав власника позивачеві стало відомо про наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження належного йому нерухомого майна у вигляді арешту.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставами для державної реєстрації зазначеного обтяження вказано ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2008 року у справі № 6-9/08 та постанову державного виконавця Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області серії АА № 725581 від 15 грудня 2008 року.

З відповіді Чугуївського відділу державної виконавчої служби вбачається, що постанова державного виконавця серії АА № 725581 від 15 грудня 2008 року була винесена на виконання ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2008 року у справі № 6-9/08. Разом із тим державна виконавча служба повідомила, що матеріали відповідного виконавчого провадження знищено у зв`язку із закінченням установлених строків їх зберігання, а документи, які б підтверджували наявність підстав для подальшого збереження арешту нерухомого майна, відсутні.

Крім того, з відповіді Індустріального районного суду м. Харкова встановлено, що у справі № 6-9/2008 збереглася лише ухвала від 10 грудня 2008 року, якою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника. Відомостей про наявність ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2008 року у справі № 6-9/08, зазначеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як підставу накладення арешту, суду не надано.

Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували існування судового рішення, на підставі якого було накладено арешт на належне позивачеві нерухоме майно, а також наявність чинних правових підстав для подальшого збереження відповідного обтяження.

Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про арешт за відсутності підтверджених правових підстав для його подальшої дії створює перешкоди позивачеві у здійсненні правомочностей власника, зокрема щодо вільного розпорядження належним йому нерухомим майном.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 319 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Власникові забезпечується можливість вільного здійснення своїх прав щодо належного йому майна, якщо це не суперечить закону.

Отже, встановлені судом обставини свідчать про те, що наявність спірного запису про арешт нерухомого майна перешкоджає позивачеві належним чином реалізовувати свої права власника, тоді як існування правових підстав для подальшого застосування такого обмеження належними доказами не підтверджено.

З аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту вбачається, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини встановлені ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідно до висновку Верховного Суду України від 15 березня 2013 року у справі №6-26цс13, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Згідно з ст. 59 зазначеного Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, позов про зняття арешту з майна боржника може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Судом також встановлено, що станом на 09 липня 2026 року у Чугуївському відділі державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 на примусовому виконанні відсутні, що підтверджується інформацією зазначеною відділом у відзиві на позовну заяву від 09 липня 2026 року.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється набудь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (Bezymyannaya v. Russia) (заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони».

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Надаючи свою правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» арешт може бути знятий за рішенням суду в усіх випадках, які не визначені даним Законом.

Так, ч. 1 ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Стаття 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №203/3435/21 (провадження №61-5467св22), від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація проводиться на підставі рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

На думку суду, оскільки наявний арешт перешкоджає позивачу, реалізувати своє право на розпорядження майном, враховуючи, що цей арешт був накладений ще у 2008 році і жодна особа, не заявляє, що він був накладений в її інтересах, відсутні відомості про наявність відкритих виконавчих проваджень щодо позивача, зважаючи на те, що подальше існування такого обтяження є невиправданим втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном, суд дійшов висновку, що слід скасувати спірний арешт та задовольнити позов.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для скасування накладеного на належне їй майно арешту.

Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України,

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Хмелевський Артем Олегович, до Чугуївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївського району Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про скасування арешту нерухомого майна - задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , накладений на підставі постанови державного виконавця ВДВС Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області серії АА №725581 від 15 грудня 2008 року, винесеної на виконання ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2008 року у справі №6-9/08, запис про який міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення його повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Гніздилов Ю.М.