Решение № 141087009, 29.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026Справа № 910/4170/25

За позовом Керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави

до 1. Державної служби геології та надр України;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Амбер-груп

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю Ентер Гео Інвест

про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу, спеціального дозволу на користування надрами, застосування правових наслідків недійсності правочину

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Костюк А.С.

представники учасників процесу: згідно протоколу судового засідання

В судовому засіданні 29.09.2026, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернувся керівник Сарненської окружної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави до Державної служби геології та надр України (далі Державна служба геології/ Держгеонадра, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Амбер-груп (далі - ТОВ Амбер-груп, відповідач-2), у якому просить суд:

1) визнати недійсними результати електронного аукціону, оформленого протоколом про результати аукціону UA-PS-2021-01-21-000019-2 від 12.03.2021;

2) визнати недійсним договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ бурштину Ділянки Луки, яка знаходиться в Сарненському районі Рівненської області від 08.04.2021 № 7/4-21;

3) визнати недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами Ділянки Луки № 5206 від 12.05.2021, виданий ТОВ Амбер-груп;

4) застосувати правові наслідки недійсності правочину, визначені ч. 3 ст. 228 ЦК України, визнавши за державою право власності на грошові кошти в сумі 1 036 200,00 грн., сплачені ТОВ Амбер-груп за придбання спеціального дозволу на користування надрами від 12.05.2021 № 5206.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.03.2021 відповідачем-1 був проведений аукціон з продажу спеціального дозволу на користування надрами Ділянка «Луки», місцезнаходженням яких є Рівненська область, Сарненський район, з метою геоголічного вивчення бурштину, у тому числі дослідно-промислової розробки родовища, а також затвердження запасів ДКЗ України, зі строком дії 5 років (оформлений протоколом про результати аукціону UA-PS-2021-01-21-000019-2 від 12.03.2021), переможцем якого визнано ТОВ Амбер-груп. У зв`язку з викладеним з відповідачем-2 був укладений договір від 08.04.2021 № 7/4-21 купівлі-продажу, за яким останній отримав спеціальний дозвіл на користування надрами № 5206 від 12.05.2021. Водночас, Адміністративною колегією Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було встановлено, що під час проведення публічних закупівель відповідачем-2 були допущені порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів. Відтак, за твердженням прокурора, результати цього аукціону та укладений між відповідачами договір купівлі-продажу суперечать інтересам держави та суспільства, антиконкурентні узгоджені дії якого призвели до повного усунення конкуренції під час торгів, що створює правові підстави для визнання їх недійсними у судовому порядку. Крім того, прокурор просить визнати недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами Ділянки Луки № 5206 від 12.05.2021, виданий ТОВ Амбер-груп, а також застосувати наслідки недійсності укладеного правочину, визначені ч. 3 ст. 228 ЦК України, визнавши за державою право власності на грошові кошти в сумі 1 036 200,00 грн., сплачені ТОВ Амбер-груп за придбання спеціального дозволу на користування надрами від 12.05.2021 № 5206.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі Відділення, третя особа-1), а в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю Ентер Гео Інвест (далі - ТОВ Ентер Гео Інвест, третя особа-2).

08.05.2026 відповідач-1 (Державна служба геології) надав свій відзив на заявлені прокурором вимоги, в якому позов не визнав, зазначив, що аукціон був проведений з дотриманням вимог закону, а тому підстав для визнання недійсними результатів електронного аукціону, переможцем якого стало ТОВ Амбер-груп, договору купівлі-продажу спеціального дозволу та самого дозволу немає, як і немає підстав для застосування наслідків недійсності правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 було зупинено провадження у справі № 910/4170/25 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 922/3456/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 було поновлено провадження у справі.

13.02.2026 від прокурора надійшли письмові пояснення по суті справи, у яких прокурор вважав, що позов підлягає задоволенню.

30.03.2026 від відповідача-2 надійшла заява про застосування терміну позовної давності до заявлених вимог, а 13.04.2026 від прокурора заперечення на вказану заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2026, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі було закрите, розгляд справи призначено по суті.

У судовому засіданні по суті розгляду справи прокурор позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представники відповідача-1 та третіх осіб у судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про розгляд справи.

Представник відповідача-2 проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників провадження, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 вказаної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в п. 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що, якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор.

Верховний Суд у постанові від 29.11.2022 № 240/401/19 зазначив, що прокурор має право самостійно звертатися до суду з позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом. Передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі (як от у Кабінету Міністрів України) не свідчить про право такого органу на звернення з позовом в конкретних правовідносинах, оскільки Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може / повинен звернутися до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Згідно зі ст. 11 КУпН і Положенням про Державну службу геології та надр України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1174, Держгеонадра є уповноваженим державою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Відповідно до п.п. 8 п. 4 цього Положення Держгеонадра видають в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами.

Держгеонадра є замовником електронного аукціону № UA-PS-2021-01-21-000019-2 та видавцем оскаржуваного спеціального дозволу на користування надрами, та стороною договору його купівлі-продажу, а тому є відповідачем за цим позовом.

Отже, звернення прокурора з цим позовом в інтересах держави процесуально унеможливлено, оскільки ГПК України не передбачено одночасне поєднання статусів позивача і відповідача для однієї особи за одним і тим самим позовом.

З огляду на те, що спеціально уповноваженим державою органом у вказаній сфері правовідносин є Держгеонадра, який визначений відповідачем у даній справі, прокурор звертається з цим позовом самостійно як позивач.

Зазначене узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави за цим позовом.

У позові прокурор зазначає, що на електронному порталі «Прозорро. Продажі» розміщено дані про аукціон № UA-PS-2021-01-21-000019-2 з продажу спеціального дозволу на користування надрами Ділянка Луки. Організатор електронного аукціону - Державна служба геології та надр України. Стартова ціна: 1 003 410,00 грн.

Відповідно до протоколу про результати електронного аукціону № UA-PS-2021-01-21-000019-2 від 12.03.2021, аукціон відбувся та його переможцем визнано ТОВ Амбер-груп, яке запропонувало найбільшу цінову пропозицію 1 036 200,00 грн.

У подальшому, 08.04.2021, на підставі протоколу електронного аукціону, між Державною службою геології та надр України (продавець) та ТОВ Амбер-груп (переможець аукціону) був укладений договір № 7/4-21 купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ бурштину Ділянки Луки, яка знаходиться в Сарненському районі Рівненської області (далі договір). Строк дії дозволу: 5 років (п. 2.1 договору).

Ціна дозволу за цим договором становить 1 036 200,00 грн. (п. 3.1 договору).

12.05.2021 Держгеонадрами видано ТОВ Амбер-груп спеціальний дозвіл на користування надрами від № 5206 строком на 5 років.

Рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу № 70/113-р/к від 17.07.2024 у справі № 2/01-63-23 (далі рішення), зокрема визнано, що ТОВ Амбер-груп та ТОВ «Ентер Гео Інвест» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки цінових пропозицій та участі в аукціоні, проведеному Держгеонадрами за лотом «Спеціальний дозвіл» на користування надрами Ділянка Луки (ідентифікатор аукціону в системі закупівлі № UA-PS-2021-01-21-000019-2). За вчинення зазначеного порушення на позивача накладений штраф у розмірі 68 000,00 грн.

Звертаючись з позовом до суду, прокурор зазначає, що у вказаному рішенні встановлені обставини антиконкурентних узгоджених дій учасників аукціону, та його результати суперечать принципу прозорості та конкретності при реалізації права користування надрами, що встановлені Кодексом України про надра, Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, Порядком проведення електронних торгів з продажу спеціального дозволу на користування надрами, а відтак, такі торги слід визнати недійсними.

Прокурором наголошено, що оскільки ТОВ Амбер-груп та ТОВ «Ентер Гео Інвест» умисно, з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, порушено вимоги законодавства про захист економічної конкуренції під час їх участі в електронному аукціоні № UA-PS-2021-01-21-000019-2, з продажу спеціального дозволу на користування надрами шляхом спотворення його результатів, укладений за результатами вказаного аукціону договір, є недійсним в силу положень ч. 1 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства щодо необхідності додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування та забезпечення добросовісної конкуренції при виборі переможця конкурсу на отримання спеціальних дозволів на користування надрами.

Також за доводами прокурора, одержаний ТОВ Амбер-груп за цим правочином спецдозвіл, що посвідчує право користування надрами, повинен визнаватися недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України як наслідок недійсності зазначеного договору, а на грошові кошти, сплачені ТОВ Амбер-груп за придбання спеціального дозволу на користування надрами у сумі 1 036 200,00 грн., суд має визнати право власності за Державою.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину як стороною договору, так і зацікавленою особою, яка не є стороною правочину.

У справі, що розглядається, прокурор, відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 ЦК України оспорює дійсність укладеного між відповідачами договору та дозволу, а також результати аукціону, які за доводами прокурора суперечать принципу прозорості та конкурентності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У статті 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Чітке законодавче визначення поняття інтерес та поняття інтерес держави і суспільства відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття інтерес є ширшим, адже охоплює, наприклад, охоронюваний законом інтерес, публічний інтерес, суспільний інтерес тощо.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю охоронюваний законом інтерес: у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Поняття інтереси держави має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення такого спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Оскільки не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 та у постанові Верховного Суду від 05.02.2026 у справі №910/6780/23.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 виснував, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (ч. 5 ст. 13 Цивільного кодексу України)

Постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року у справі №922/3456/23 уточнено висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, таким чином:

При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження притягнення уповноважених осіб ТОВ Амбер-груп до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, за наслідками вчинення порушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів аукціону № UA-PS-2021-01-21-000019-2 від 12.03.2021.

Крім того, вирішуючи питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України суд має враховувати що санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для застосування приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (надання та отримання послуг за вказаним правочином) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

Проте, при зверненні до суду з вказаним позовом прокурор, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, посилався лише на порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення аукціону, а не на протиправність договору, спрямованого на порушення інтересів держави та суспільства.

Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Суд констатує, що при зверненні до суду з даним позовом прокурором не доведено суду належними доказами, що саме внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу/послугу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року по справі № 922/3456/23 зазначено, що об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Об`єднана палата звернула увагу на невідповідність норми ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та частини 3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

ЄСПЛ в свою чергу, звертав увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна, а саме в даному випадку добросовісної сторони правочину Державної служби геології та надр України.

Об`єднана палата зазначила, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.

По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.

По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").

За таких підстав, суд приходить до висновку, що застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України до спірних відносин призведе до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача-1, так і щодо добросовісної сторони правочину.

З огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України, суд враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі № 922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову (визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору, на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).

Суд також враховує, що ухвалою від 24.02.2026 Верховний Суд передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 910/20111/23 за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет України, про визнання недійсним, зокрема, укладеного відповідачами договору як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, з умислу відповідача 2, та стягнення грошових коштів (ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу), тобто справу у подібних до цієї справи правовідносинах.

Необхідність передачі справи № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно ухвали Верховного Суду від 24.02.2026 обумовлена, наявністю виключної правової проблеми щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, яка полягає у відсутності закріплених на нормативному рівні критеріїв як визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, так і виключних випадків порушення інтересів держави та суспільства, за яких підлягає застосуванню частина третя статті 228 ЦК.

Однак, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08.04.2026 справу № 910/20111/23 повернула відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. У зазначеній ухвалі Велика Палата Верховного Суду зауважила, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції, не має невизначеного законодавчого регулювання та вже вирішувалося Верховним Судом. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 сформулювала висновок щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, зазначивши, що ця норма може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08.04.2026 у справі № 910/20111/23 також зауважила про те, що доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою вказаної вище постанови. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд і повернення справи колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Отже, обставини допущення учасниками спірного аукціону і, зокрема відповідачем-2 при його проведенні, порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

Таким чином, прокурор у даній справі не довів, що оспорюваний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, оскільки лише сам встановлений рішенням АМК факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірному аукціоні не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, а отже для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Таким чином, позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсними результатів електронного аукціону UA-PS-2021-01-21-000019-2 від 12.03.2021 та договору № 7/4-21 від 08.04.2021 купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні не підлягають задоволенню.

У зв`язку з чим, як похідні вимоги не підлягають задоволенню і вимоги прокурора в частині визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами № 5206 від 12.05.2021, виданого ТОВ Амбер-груп, а також вимоги про визнання за Державою права власності на грошові кошти в сумі 1 036 200,00 грн., сплачені ТОВ Амбер-груп за придбання спеціального дозволу на користування надрами від 12.05.2021 № 5206.

З урахуванням викладеного суд відмовляє у позові прокурора у повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача-2 про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У даному випадку, беручи до уваги висновок суду про те, що прокурором не доведено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів Держави, суд вважає, що підстав для застосування строку позовної давності немає.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі відмови у позові судові витрати у вигляді судового збору покладаються на Рівненську обласну прокуратуру, як платника судового збору.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 29 жовтня 2026 року.

Суддя О.В. Котков