Решение № 141086983, 20.10.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/88/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 Справа № 908/1862/26

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Мірошниченко М.В. при секретарі судового засідання Даниленко В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні матеріали справи № 908/1862/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІТ-БРУК (69037, м. Запоріжжя, вул. 12 Квітня/вул. Правди, буд. 5/1, кв. 23, ідентифікаційний код 39559362)

до відповідача: Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-А, корпус 1, МСП-3)

про стягнення 5 221 134,12 грн.

за участю представників:

від позивача Приладишева Н.Г. (в залі суду) - ордер серія АР № 1348155 від 18.09.2026;

від відповідача не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ЕЛІТ-БРУК з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків (реальної майнової шкоди) у розмірі 5 221 134,12 грн., завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Позов заявлено на підставі ст.ст. 3, 11, 15, 16, 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України, Законом України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2026 позовну заяву передано на розгляд судді Мірошниченку М.В.

Ухвалою від 05.08.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

13.08.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач уточнив орган, в особі якого пред`явлено позов до відповідача - Генеральна прокуратура Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-А, корпус 1, МСП-3), а також усунув інші недоліки позовної заяви, на які вказував суд.

Виходячи зі змісту статей 4 та 45 Господарського процесуального кодексу України, іноземна держава не може бути відповідачем у справі, яка розглядається за правилами господарського судочинства.

Більше того, згідно з ч. 4 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України держава бере участь у справі лише через відповідний орган державної влади.

У цій справі позивач визначив уповноваженим представницьким органом відповідача Генеральну прокуратуру Російської Федерації, яка відповідно до Закону Російської Федерації «Про прокуратуру Російської Федерації» у межах своєї компетенції забезпечує представництво та захист інтересів Російської Федерації у міждержавних органах, іноземних та міжнародних (міждержавних) судах, іноземних та міжнародних третейських судах (арбітражах).

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України від 23.06.2025 № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі в національному суді іншої держави, зокрема як відповідача.

Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31.07.2006, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.

Згідно зі статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, Україна зобов`язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12.09.2002, Україна має зобов`язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.

Тож застосування судового імунітету росії та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов`язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21).

Судовий імунітет росії не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням росією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

У постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на росію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд зазначив, що «такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22 росія, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Верховний Суд виходить із того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено у постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц зазначив додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Право позивача на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування. Відповідно до обставин справи, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача.

Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та російською федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії російської федерації на території України.

За таких обставин застосування судового імунітету російської федерації (зокрема, частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право») у даній справі не буде узгоджуватися із обов`язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд.

З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету російської федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію російської федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету російської федерації буде непропорційним до своєї мети.

У відповідності до частини 8 статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди. Оскільки місцем завдання шкоди є Запорізька область, Запорізький район, село Сонячне, вул. Сонячне шосе, буд. 1, то розгляд даної справи підсудний Господарському суду Запорізької області.

За таких умов, наведений спір підсудний Господарському суду Запорізької області.

Відповідно до п. 3-1 ст. 1 Федерального Закону Російської Федерації «Про прокуратуру Російської Федерації» Генеральна прокуратура Російської Федерації у межах своєї компетенції забезпечує представництво та захист інтересів Російської Федерації у міждержавних органах, іноземних та міжнародних (міждержавних) судах, іноземних та міжнародних третейських судах (арбітражах)

Відповідно до абз. 4, п. 5. ст. 39-1 Федерального Закону Російської Федерації «Про прокуратуру Російської Федерації» Генеральна прокуратура Російської Федерації формує позицію Російської Федерації у справі, виступає як представник Російської Федерації при розгляді справи в міждержавних органах, іноземних та міжнародних (міждержавних) судах, іноземних та міжнародних третейських судах (арбітражах), а також погоджує сформовану позицію федеральним органом виконавчої влади, який здійснює функції з розроблення та реалізації державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері міжнародних відносин Російської Федерації, якщо справа стосується політичних аспектів міжнародних відносин».

Отже, Генеральна прокуратура Російської Федерації є компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів Російської Федерації в межах цього спору, тому Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації є належним відповідачем у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду з урахуванням наданих уточнень та відкрито провадження у справі до відповідача - Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд.15-А, корпус 1, МСП-3), присвоєно справі номер провадження 33/88/26, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.09.2026 о 10 год. 30 хв.

Копію ухвали доставлено до електронного кабінету позивача та представника позивача 25.08.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Копію ухвали розміщено для відома відповідача на сайті Господарського суду Запорізької області 27.08.2026 після 17-ї год., що підтверджується роздруківкою з даного сайту.

У судовому засіданні 21.09.2026 був присутній представник позивача, здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua.

Відповідач відзиву на позов не подав, свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті.

Ухвалою від 21.09.2026 закрито підготовче провадження у справі № 908/1862/26, призначено справу № 908/1862/26 до розгляду по суті на 20.10.2026 о 10 год. 00 хв.

Копію ухвали доставлено до електронного кабінету позивача та представника позивача 23.09.2026 після 17-ї год., що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Копію ухвали розміщено для відома відповідача на сайті Господарського суду Запорізької області 28.09.2026, що підтверджується роздруківкою з даного сайту.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив. Причин неявки суду не повідомив.

Відповідно ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 Господарського процесуального кодексу України передбачено: якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

У листі Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією, а відтак, станом на сьогодні суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації у порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

У зв`язку з порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС російської федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також, будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію російської федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку з припиненням поштового сполучення.

Надсилання судом ухвал на електронні адреси, розміщені в зоні «ru», не є можливим у зв`язку з обмеженням доступу до цих ресурсів.

Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, повинен зі своєї сторони вжити максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежуватися при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформації про розгляд справи на сайті Судової влади України.

Суд повідомив відповідача про час і місце судового розгляду шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Судової влади України оголошення 28.09.2026 (підтверджується роздруківкою з даного сайту), що наразі є єдиним доступним для суду способом повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд вважає відповідача таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи.

Представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТ-БРУК» (позивач) є юридичною особою, суб`єктом господарювання, створеним та зареєстрованим відповідно до законодавства України. Основною сферою господарської діяльності позивача є виготовлення виробів із бетону для будівництва, що вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Для належного забезпечення та розширення своїх виробничих потужностей позивач уклав із ПП «Вєдрусси» договір найму (оренди) від 01.04.2017, за яким позивач прийняв у строкове платне користування об`єкт нерухомості: арочний склад (літера В, інв. № 68), що має загальну площу 537,7 кв.м. разом із прилеглою територією площею 12000 кв.м., розташовані за адресою: 69093, Запорізька область, Запорізький район, селище Сонячне, вул.Сонячне шосе, 1. Додатковими угодами №1 від 01.01.2020, №2 від 01.04.2022, №3 від 01.03.2025 до цього договору строк дії оренди було пролонговано до 01.02.2028

Як вказує позивач, за вказаною адресою в орендованому арочному складі позивачем було організовано та налагоджено повноцінний, замкнений виробничий цикл. Виробництво продукції на підприємстві здійснювалось із застосуванням сучасних технологій, що вимагало наявності та експлуатації комплексу високовартісного, спеціалізованого обладнання. Технологічний процес виготовлення бетонних виробів складався з декількох ключових етапів: автоматизованого процесу приготування цементно-піщаної суміші, напівавтоматизованого процесу виготовлення самої продукції методом вібропресування, а також ліній подальшого сортування та пакування готової продукції.

Для забезпечення цих процесів позивач набув у власність та користування (зокрема, на умовах оренди відповідно до договорів оренди обладнання №1 від 28.04.2017, №2 від 28.02.2018, №3 від 01.04.2019, укладених з ФОП Соломахою О.В.) значний обсяг машин, механізмів, приладів та інструментів. До складу цього комплексу входило таке обладнання, як автоматизований бетонозмішувальний вузол БСУ-10, вібропрес БП-350, ИВ-98Б, бетонозмішувачі, пресформи, численні металоформи для бруківки та бордюрів, стрічкові конвеєри та транспортери, компресорна установка, шафа управління, вантажопідйомна техніка, технологічні піддони та багато іншого дрібного інвентарю та інструменту. Все це майно знаходилося в арочному складі та активно використовувалося в господарській діяльності позивача, що підтверджується даними бухгалтерського обліку, актами прийому-передачі та інвентаризаційними описами.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено воєнний стан, який діє по теперішній час.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) у кримінальному провадженні № 22026080000000412 від 15.02.2026 до ЄРДР внесено відомості про те, що « 15.02.2026 у період часу з 01:00 до 03:30 невстановлені особи з числа військовослужбовців збройних сил рф, діючи умисно, вчинили воєнний злочин, а саме з БПЛА типу "Герань-2" здійснили удари по об`єктам цивільної інфраструктури м. Запоріжжя. 2-й удар було нанесено по території приватного підприємства ТОВ «Еліт-Брук» по вул. Каширське шосе (Сонячне шосе), буд. 1, внаслідок чого пошкоджено складське приміщення, виробничу лінію та транспортні засоби, що знаходились в приміщенні». Правова кваліфікація злочину ч. 1 ст.438 КК України «Порушення законів та звичаїв війни». Орган досудового розслідування Слідчий відділ УСБУ в Запорізькій області.

Посадовими особами Запорізького районного управління ГУ ДСНС України у Запорізькій області, складено акт про пожежу від 16.02.2026, яким встановлено, що 15.02.2026 о 03:40 год. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Каширське шосе (Сонячне шосе), буд. 1 пожежею знищено лінію по виробництву тротуарної плитки, вилочний навантажувач, піддони, прес-форми на площі 450 кв.м., та пошкоджено інше майно на площі 50 кв.м. У розділі «Причина пожежі» вказано: «воєнні (бойові) дії». В акті також містяться покази свідка охоронця сусіднього підприємства, який підтвердив факт удару БПЛА.

З метою документальної фіксації наслідків руйнувань, виявлення фактичної наявності майна, визначення його стану та розміру завданих збитків керівництвом позивача було видано наказ № 16/02-2026 від 16.02.2026 «Про проведення позапланової інвентаризації».

Спеціально створеною інвентаризаційною комісією було проведено огляд місця події та інвентаризацію постраждалого майна станом на 16.02.2026. За результатами проведеної позапланової інвентаризації було складено наступні документи:

1) Інвентаризаційний опис необоротних активів від 16.02.2026 (щодо об`єктів, які обліковувались на субрахунку 104 «Машини та обладнання»), яким встановлено фактичну відсутність (повне знищення) 40 одиниць обладнання, первісна вартість яких складала 3 749 763,97 грн., а залишкова балансова вартість 1 701 162,60 грн.

2) Інвентаризаційний опис необоротних активів від 16.02.2026 (щодо об`єктів на субрахунку 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи»), яким встановлено знищення 206 одиниць активів, балансова вартість яких становила 212 807,50 грн.

3) Акт списання групи основних засобів від 17.02.2026, затверджений директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТ-БРУК», в якому комісією зроблено висновок щодо технічного стану об`єктів: «знищення без можливості відновлення», причина списання: «пожежа внаслідок воєнних (бойових дій)», висновок комісії: «списати з балансу».

4) Наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТ-БРУК» № 17/02-2026 від 17.02.2026 «Про списання знищеного майна», яким оформлено списання з балансу підприємства знищеного майна загальною кількістю 42 найменування.

Як вбачається з матеріалів інвентаризації, до складу повністю знищеного внаслідок удару БПЛА майна ввійшли всі ключові засоби виробництва, апаратура, техніка, що унеможливило подальшу діяльність підприємства. Зокрема, було безповоротно втрачено: автоматизований бетонозмішувальний вузол БСУ-10; вібропрес БП-350, вібростоли та віброблоки; Навантажувач та захват пневматичний ВP-PG4; Велика кількість металоформ різної номенклатури (ВР-1922, BP-1923, BP-1929, BP-1948, BP-1958, BP-2851, ВР-2852); технологічні піддони ФСБ LV 40мм у кількості 201 шт.; компресор СБ 4/Ф-500 LT100; прес-форми для різних видів плитки; шафа управління, конвеєрні стрічки, стрічкові транспортери та інша спеціалізована апаратура.

Загальна балансова (бухгалтерська) вартість знищеного майна станом на момент списання, згідно з даними бухгалтерського обліку позивача, склала 1 946 756,58 грн.

Факт придбання, перебування на балансі та в оренді вказаного майна підтверджується первинною бухгалтерською документацією, зокрема видатковими накладними № Т-00000160 від 28.07.2016, № РH-0000004 від 11.02.2019, № 1121 від 25.08.2020, № 57 від 20.05.2020, № 00060 від 28.12.2016, № 00028 від 26.09.2016, № 00013 від 29.04.2016, № 00014 від 29.04.2016, та іншими, а також договорами оренди обладнання та актами прийому-передачі до них, які додані до позову.

Для встановлення дійсної, реальної вартості відновлювальних ремонтно-будівельних робіт, вартості заміни знищеного обладнання на аналогічне та визначення повної суми матеріальної шкоди (потреби у витратах для відновлення майна, що зазнало руйнівного впливу), позивач звернувся до незалежного кваліфікованого судового експерта.

Відповідно до висновку експерта № 2026-04-23 від 23.04.2026, складеного судовим експертом Редькіним Юрієм Миколайовичем (який діє на підставі свідоцтв № 1485, № 1883, № 2040, виданих Міністерством юстиції України, внесений до Реєстру атестованих судових експертів), за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження було обґрунтовано встановлено наступне: «Вартість відновлювальних ремонтно-будівельних робіт (потреба у витратах для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії), проведення яких необхідне для усунення пошкоджень майна, яке розташоване у арочному складі літера В інв. № 68 площею 537,7 кв.м, розташованому за адресою: 69093, Запорізька область, Запорізький район, с. Сонячне, вул.Сонячне шосе, 1 складає: 5 221 134,12 тис. грн. (п`ять мільйонів двісті двадцять одна тисяча сто тридцять чотири гривні 12 коп.)».

В описовій частині висновку експерт зазначив, що за результатами візуально- інструментального огляду встановлено, що стан пошкодженого внаслідок воєнних дій обладнання класифікується як непридатний до нормальної експлуатації. Експерт дійшов висновку, що неможливо гарантувати цілісність конструкцій без проведення ремонтно-відновлювальних робіт. Експертом надано рекомендацію щодо заміни пошкодженого обладнання, оскільки згідно з даними огляду воно не придатне до експлуатації і потребує повної заміни на аналогічне.

Кошторисна документація, що є невід`ємною частиною висновку експерта, була розрахована відповідно до чинних в Україні ДБН, настанов з визначення вартості будівництва, а також з урахуванням положень Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, затвердженої наказом від 18.10.2022 № 3904/1223.

Згідно зі зведеним кошторисним розрахунком (додаток №2 до висновку) вартість будівельних робіт складає 3827,01165 тис. грн., інші витрати (в т.ч. ПДВ) формують загальну суму 5 221 134,12 грн.

Отже, своїми протиправними діями Російська Федерація завдала позивачу прямих майнових збитків. Ці збитки існують у вигляді реальних збитків вартості необхідних відновлювальних робіт, які включають вартість придбання (заміни) знищеного спеціалізованого обладнання на аналогічне та витрати на його монтаж, пусконалагодження, що в сукупності складає суму у розмірі 5 221 134,12 грн. (п`ять мільйонів двісті двадцять одна тисяча сто тридцять чотири гривні 12 коп.).

У зв`язку зі знищенням майна позивача господарську діяльність позивача за даною адресою було фізично унеможливлено.

На підставі вказаних обставин позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом у даній справі про стягнення з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації збитків (реальної майнової шкоди) у розмірі 5 221 134,12 грн., завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Дана норма закріплює загальний принцип деліктної відповідальності будь-яка шкода підлягає відшкодуванню її заподіювачем.

Згідно з ч. ч. 1 - 3 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для застосування такої міри цивільно-правової (господарської) відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи; наявності збитків (шкоди), заподіяних такою особою; причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і завданими збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Відповідно до статті 1 Закону України від 04.11.1991 № 1777-XII «Про державний кордон України» державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України суші, вод, надр, повітряного простору.

Згідно з ч. 1 та ч. 8 ст. 9 цього ж Закону, перетинання державного кордону України будь-якими технічними або іншими засобами без відповідного на те дозволу чи з порушенням встановленого порядку є порушенням державного кордону України.

Статтею 2 Конституції України закріплено імперативну норму: суверенітет України поширюється на всю її територію, територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-ХІІ «Про оборону України» збройна агресія застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Агресія проти України» військову агресію російської федерації проти України було рішуче засуджено як таку, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН (яка забороняє застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави), а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України.

Таким чином, протиправна поведінка відповідача російської федерації виражається у грубому порушенні норм міжнародного права, незаконному перетинанні державного кордону та порушенні територіальної цілісності України, здійсненні акту збройної агресії та завдання шкоди майну позивача. Такі дії є воєнними злочинами, що виключає будь-яку їх правомірність.

Збитки позивача існують у формі реальних збитків, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України. Це витрати, які позивач мусить зробити для відновлення свого порушеного права вартість відновлювальних ремонтно-будівельних робіт (придбання та встановлення нового аналогічного обладнання замість знищеного).

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 (далі Порядок) визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються, зокрема, вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 додатку до Порядку «Загальні засади оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації» оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Аналітична оцінка шкоди та збитків проводиться органами державної влади або органами місцевого самоврядування самостійно або із залученням фахівців, підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності, а також може проводитися самостійно підприємствами, установами, організаціями з урахуванням вимог стандартної методології, що визначені цими Загальними засадами та відповідними методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Правові засади здійснення оцінки майна визначені Законом України № 2658-III від 12.07.2001 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі Закон).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 даного Закону оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

У цьому Законі майном, яке може оцінюватися, вважаються об`єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід`ємні частини), об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об`єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону суб`єктами оціночної діяльності є:

суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Статтею 7 Закону визначено, що оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Розмір збитків позивача становить 5 221 134,12 грн. та підтверджений у встановленому порядку висновком судового експерта Редькіна Ю.М. № 2026-04-23 від 23.04.2026; зведеним кошторисним розрахунком вартості ремонтно-будівельних робіт (додаток №2 до висновку); актом про пожежу ДСНС від 16.02.2026, де зафіксовано факт знищення майна; матеріалами інвентаризації позивача (описи, накази, акти списання) від 16-17 лютого 2026 року; первинними бухгалтерськими документами щодо набуття та перебування майна у позивача.

Збитки позивача виникли внаслідок влучання бойового ударного безпілотного літального апарату типу «Герань-2» («Shahed»), який був запущений військовослужбовцями збройних сил російської федерації та скерований на територію Запорізької області. Вибух цього БПЛА на території підприємства Позивача спричинив масштабну пожежу, яка і стала безпосередньою фізичною причиною повного знищення арочного складу та всього виробничого обладнання, що знаходилося в ньому. Цей прямий причинний зв`язок офіційно зафіксований в документах державних органів: в акті про пожежу від 16.02.2026 (причина «воєнні (бойові) дії») та у фабулі кримінального правопорушення, внесеного до ЄРДР за №22026080000000412 від 15.02.2026.

Російська Федерація, здійснюючи повномасштабну збройну агресію проти України, діє умисно. Метою цих дій є знищення української нації, повалення конституційного ладу, захоплення територій та знищення економічного потенціалу держави, в тому числі шляхом цілеспрямованого руйнування інфраструктури та цивільних промислових об`єктів.

Генеральна Асамблея ООН у своїй Резолюції ES-12/1 від 24.03.2022 «Гуманітарні наслідки агресії проти України» додатково засудила військову агресію рф, вимагала негайного припинення військових дій, зокрема атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засудила всі порушення міжнародного гуманітарного права.

Удари БПЛА по цивільному підприємству з виробництва тротуарної плитки є свідомим порушенням законів та звичаїв війни.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує. Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Відповідач не спростував свою вину у вчиненні акту агресії та знищенні майна позивача.

З огляду на вищезазначене, в діях відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, які є підставою для покладання на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді обов`язку відшкодувати позивачу завдані збитки (реальну майнову шкоду).

Відповідно до статті 5 Закону України від 15.04.20214 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава- агресор і держава-окупант несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення, зокрема за порушення права власності та обов`язок відновлення порушених матеріальних прав. Згідно з частиною 9 статті 5 цього Закону відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії та тимчасової окупації юридичним особам, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює агресію.

Верховний Суд у постановах у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц дійшов висновку, що оскільки наразі відсутні будь-які ефективні міжнародні механізми або міждержавні домовленості між Україною та Російською Федерацією щодо відшкодування збитків, завданих внаслідок військової агресії, звернення громадян та юридичних осіб до українського суду є на сьогодні єдиним ефективним засобом судового захисту їх порушених прав та законних інтересів.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Суд ухвалив стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації на користь позивача в рахунок відшкодування збитків (реальної майнової шкоди), завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації, грошові кошти у розмірі 5 221 134,12 грн.

Згідно з п. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Позовна заява містить вимоги майнового характеру на суму 5 221 134,12 грн. та подана в 2026 році в системі «Електронний суд».

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року в розмірі 3 328,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, розмір судового збору за розгляд позовної заяви становить: 5 221 134,12 грн. х 1,5% х 0,8 = 62 653,61 грн.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 62 653,61 грн. за розгляд цієї справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-А, корпус 1, МСП-3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТ-БРУК» (69037, м.Запоріжжя, вул. 12 Квітня/вул. Правди, буд. 5/1, кв. 23, ідентифікаційний код 39559362, поточний рахунок НОМЕР_1 в АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 305299) в рахунок відшкодування збитків (реальної майнової шкоди), завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації, грошові кошти у розмірі 5 221 134,12 грн. (п`ять мільйонів двісті двадцять одна тисяча сто тридцять чотири гривні 12 коп.).

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-А, корпус 1, МСП-3) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 62 653,61 грн. (шістдесят дві тисячі шістсот п`ятдесят три грн. 61 коп.).

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено та підписано 30.10.2026.

Суддя М.В. Мірошниченко