Решение № 141077073, 30.10.2026, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/2308/26

провадження № 2/445/2024/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кіпчарського О.М.

секретаря судового засідання Кшемінської О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золочеві Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

28.08.2026 року, через систему «Електронний суд» позивач, в інтересах якого діє представник Сахарова О.І., звернувся до Золочівського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.10.2019 між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено кредитний договір № 981719300 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 30 000,00 грн. Відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором, але останнім кредит не погашається. У зв`язку з порушенням умов договору, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 37 139,71 грн, що складається із 20 287,52 грн заборгованості по тілу кредиту та 8 727,88 грн заборгованості по відсоткам, 8 124,31 грн заборгованості за штрафами. У зв`язку із цим, позивач змушений звернутись з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав. Вимог про стягнення 8 124,31 грн заборгованості за штрафами позивач не заявляє.

В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги за вказаним договором кредиту на користь ТОВ «Таліон Плюс», яке в свою чергу відступило право вимоги на користь ТОВ «ФК «Онлайн фінанс», а останнє відступило право вимоги на користь позивача ТОВ «Фінансова компанія «Ейс».

Як наслідок, просить стягнути із відповідача вищевказану заборгованість, а також судові витрати по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Ухвалою судді Золочівського районного суду Львівської області від 04.09.2026 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, зокрема доказів зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

Вказану ухвалу суду відповідачу скеровано 14.09.2026 року та отримана останнім 22.09.2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

На момент постановлення даного судового рішення від сторін не надходило заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач, через представника ОСОБА_2 , подано відзив щодо заявленого, де вказує, що умови договору в частині відсотків є несправедливими, порушують положення ЗУ «Про споживче кредитування», несплата процентів відповідачем зумовлено карантином у зв`язку із коронавірусом, який діяв з 12 березня 2020 року до 31 грудня 2020 року, що є форс-мажорною обставиною, також просить застосувати строк позовної давності до заявлених вимог, звертає увагу, що на погашення боргу відповідачем сплачено 29 015,40 грн, просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Представником позивача подано відповідь на відзив, де останній вказує, що строк позовної давності не пропущено, оскільки відповідні строки були зупинені положеннями законодавства на час карантину у зв`язку із коронавірусом, відповідач не довів, що вказаний карантин перешкоджав належним чином виконати свої зобов`язання за договором кредиту. Щодо сплати відповідачем 29015,40 грн у якості погашення боргу, то це твердження нічим не підтверджено. Представник відповідача не вірно трактує розрахунок заборгованості, оскільки 29015,40 грн це балансове списання заборгованості після відступлення права вимоги. Вказує, що 07.11.2019 року відповідач вніс частковий платіж у сумі 6 646,78 грн. на погашення нарахованих відсотків за користування кредитними коштами та 4 538,51 грн. на погашення тіла кредиту, 12.11.2019 року відповідач вніс частковий платіж у сумі 6 766,61 грн. на погашення нарахованих відсотків за користування кредитними коштами та 5 173,97 грн. на погашення тіла кредиту. Таким чином заборгованість за тілом кредиту становить 20 287,52 грн., по несплаченим відсоткам 8 727,88 грн.

Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом вивчено наявні матеріали справи, досліджено письмові докази, оцінено доказ кожен окремо та в їх сукупності, внаслідок чого встановлено наступне.

11.10.2019 між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір кредиту № 981719300, за яким кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 30 000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності. Строк дії договору становить 70 днів, нарахування процентів здійснюється у розмірі 365 відсотків річних від суми кредиту за весь час користування, починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику та до закінчення строку на який видавався кредит.

Вказаний договір підписано сторонами у відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію», про що надано довідку про ідентифікацію.

Факт укладення вказаного договору відповідачем не оспорюється, як і факт отримання кредитних коштів.

Факт перерахування кредитних коштів відповідачу на його банківську картку підтверджується випискою з банківського рахунку, наданою АТ КБ «Приватбанк», в порядку витребування доказів.

28.11.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 981719300 від 11.10.2019 року, що підтверджується витягом з реєстру боржників.

05.08.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 981719300 від 11.10.2019 року, що підтверджується витягом з реєстру боржників.

05.06.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» було укладено договір факторингу № 05/06/25-Е, відповідно до умов якого до позивача ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 981719300 від 11.10.2019 року, що підтверджується витягом з реєстру боржників.

До позовної заяви представником позивача долучено розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем за договором кредитної лінії № 981719300 від 11.10.2019 року, яка становить 37 139,71 грн, що складається із 20 287,52 грн заборгованості по тілу кредиту та 8 727,88 грн заборгованості по відсоткам, 8 124,31 грн заборгованості за штрафами. Вимог про стягнення 8 124,31 грн заборгованості за штрафами позивач не заявляє.

07.11.2019 року відповідачем сплачено 11 185,29 грн в якості погашення боргу.

12.11.2019 року відповідачем сплачено 11 940,58 грн в якості погашення боргу.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів судом встановлено укладення та підписання ОСОБА_1 кредитного договору з відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення отриманих у борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором на підставі договору факторингу.

Вищевказаний договір № 981719300 від 11.10.2019 року, укладений між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», містить суму основного зобов`язання, розмір відсотків за користування кредитними коштами та строки їх повернення і нарахування.

Враховуючи те, що за умовами зазначеного договору відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих у кредит коштів всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Згідно з ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов`язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов`язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог подано розрахунок заборгованості, вичерпну інформацію про отримання коштів позичальником, наявність заборгованості та перехід такої від первісного кредитора до правонаступника.

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.

Всупереч вищенаведеному, відповідачем не подано жодного доказу на спростування розрахунку, поданого позивачем, та неналежного виконання зобов`язань за договором.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе за договором зобов`язань, внаслідок чого утворилася заборгованість, тому враховуючи, що зазначена заборгованість на даний час залишається непогашеною, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до задоволення.

Безпідставними є твердження представника відповідача щодо наявних форс-мажорних обставин, пов`язаних із карантином у зв`язку із коронавірусом COVID-19, в період 2020 року, оскільки такий карантин дійсно визнавався форс-мажором, проте він не є підставою для припинення зобов`язання чи повного неповернення кредиту. Форс-мажор звільняє лише від відповідальності (штрафів, пені) за порушення строків, а не від сплати основного боргу та нарахованих відсотків.

Під час дії карантинних обмежень в 2020 році позичальники не звільнялися від сплати відсотків за користування кредитом. Закон встановлював заборону на підвищення процентних ставок та нарахування штрафів/пені за несвоєчасну сплату, проте самі відсотки продовжували нараховуватися і підлягали обов`язковій сплаті.

Щодо твердження представника відповідача про сплив строку позовної давності до заявлених позивачем вимог, суд зазначає наступне.

ЗУ від 30.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби» розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п.12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин на підставі коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв на території України з 11.03.2020 року до 30.06.2023 року на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України без перерв.

Окрім цього, ЗУ від 15.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п.19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Згодом, а саме з 04.09.2025 року відновлено обчислення строків позовної давності.

Із даним позовом позивач звернувся 28.08.2026 року, а отже передбачений Законом строк позовної давності, позивачем пропущено не було. Відтак, твердження представника відповідача про сплив строку позовної давності до заявлених позивачем вимог є безпідставними.

Щодо неспівмірних процентів, то розмір таких становить 300,00 грн в день, тобто фактично 1% в день від суми отриманого кредиту, що є цілком співмірними величинами, відповідач про розмір процентів був завчасно обізнаний та за такими погодився, оскільки уклав вищевказаний кредитний договір.3

Щодо тверджень представника відповідача про сплату останнім боргу у розмірі 29015,40 грн, такі нічим не підтверджені, жодних доказів цьому не надано, а представником відповідача невірно протрактовано розрахунок заборгованості в цій частині.

Як вже було вказано, строк кредитування становив 70 днів, розмір процентів 365 відсотків річних від суми кредиту за весь час користування, починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику та до закінчення строку на який видавався кредит.

В свою чергу відповідачем сплачено загалом 23 125,87 грн на погашення заборгованості.

З розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховані в межах строку кредитування (70 днів), при їх обрахунку враховано оплати боргу здійснені відповідачем.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе за договором зобов`язань, внаслідок чого утворилася заборгованість, тому враховуючи, що зазначена заборгованість на даний час залишається непогашеною, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі щодо стягнення заборгованості.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 та частина 8 статті 141 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України представником ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» до матеріалів справи долучено наступні документи: договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги, акт прийому- передачі наданих послуг, копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю.

При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Таким чином, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи, розгляд якої проводився в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін, дійшов переконання, що заявлені представником позивача вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є завищеними та неспівмірними зі складністю справи, а також, обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), а саме складення позовної заяви, а тому обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись ст. 509, 526, 527, 530, 623, 638, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс», код ЄДРПОУ 42986956, 02090, м. Київ, вул. Алматинська, 8 офіс 310А, заборгованість за кредитним договором № 981719300 від 11.10.2019 року у розмірі розмірі 29 015,40 грн (двадцять дев`ять тисяч п`ятнадцять гривень 40 копійок), що складається із 20 287,52 грн (двадцять тисяч двісті вісімдесят сім гривень 52 копійки) заборгованості по тілу кредиту та 8 727,88 грн (вісім тисяч сімсот двадцять сім гривень 88 копійок) заборгованості по відсоткам.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс», код ЄДРПОУ 42986956, 02090, м. Київ, вул. Алматинська, 8 офіс 310А, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 662, 40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок), а також 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок) витрат на правничу допомогу.

Копію рішення суду негайно надіслати сторонам.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 30 жовтня 2026 року.

Суддя О.М. Кіпчарський