Решение № 141037872, 11.08.2026, Трускавецький міський суд Львівської області

Справа № 457/1610/25

провадження №2/457/59/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі головуючого-судді Марчука В.І.,

секретар судового засідання Кушнір М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці цивільну справу за позовом позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Трускавецької міської ради, про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

відповідачки ОСОБА_2 , -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Трускавецького міського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Трускавецької міської ради. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 22 травня 2021 року позивач та ОСОБА_2 уклали між собою шлюб, який був зареєстрований Трускавецьким відділом державної реєстрації цивільного стану у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), актовий запис №84. У шлюбі прожили більше 4 років та мають дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 нарадження. При цьому, позивач працює та одержує доходи, являється здоровим, раніше не судимим, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно. Впродовж 2025 року між сторонами постійно виникали сварки внаслідок того, що кожний мав різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. Також, причиною сварок була відсутність спільних інтересів, несумісність характерів. ОСОБА_2 впродовж усього часу не надавала інформації про свої доходи та часто уникала видатків на утримання сімї, усі зароблені кошти витрачала виключно на свої потреби, безпідставно звинувачувала у неспроможності ефективно вести господарство. Крім того, ОСОБА_2 нерідко поводилась агресивно, часто ініціювала сварки з малозначних приводів, в тому числі і на грунті ревнощів. З початку червня 2025 року сторони перестали проживати разом та не ведуть спільного господарства. Так, ОСОБА_2 з початку червня 2025 року фактично проживає у своєї матері - ОСОБА_4 , а саме у належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 . Як пояснила ОСОБА_2 , вона планує створити сім?ю з іншим чоловіком, з яким має тривалі стосунки, а тому проживання з дочкою ОСОБА_5 , 2025 р.н. створить для цього суттєві перешкоди. Одночасно, позивач ОСОБА_2 фактично проживає з дочкою за місцем їхньої реєстрації - в будинку АДРЕСА_2 . Одночасно, після припинення ведення спільного господарства, тобто з початку червня 2025 року і по даний конкретний час весь тягар утримання малолітньої дитини позивач несе самостійно, а ОСОБА_2 будь-якої участі в цьому не приймає. Лікування і догляд малолітньої дитини ОСОБА_3 здійснює тільки позивач ОСОБА_1 . Тому просить розірвати шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , після розірвання шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 їх спільну дитину - малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за їх згодою, залишити проживати разом з її батьком - ОСОБА_1 , як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно виховує малолітню дитину: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на ОСОБА_1 , користь на утримання дитини, а саме: дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дітей такого віку, від дня пред?явлення позову до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повноліття

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 разом з ним. Шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвати і стягнути з неї аліменти на утримання дитини.

Відповідачка у судовому засіданні не заперечила щодо задоволення позову, оскільки дитина проживає окремо з батьком.

Представник третьої особи Служби у справах дітей виконавчого комітету Трускавецької міської ради у судове засідання не з`явився, хоча була належним чином повідомлена.

У судовому засіданні був допитаний в якості свідка ОСОБА_6 , який зазначив що перебуває з сторонами у дружніх відносинах. Сторони не живуть разом, ОСОБА_7 живе з ним, він доглядає за нею разом з своїми батьками. Жінки немає вдома.

У судовому засіданні була допитана в якості свідка ОСОБА_8 , яка зазначила що знайома з сторонами. Дитина проживає з позивачем який є її братом, відповідачку не бачила жодного разу. Допомагає виховувати доньку брата разом з ним та їх батьками, які проживають з ними.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Судом встановлено, що сторони 22 травня 2021 року зареєстрували шлюб у Трускавецькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), актовий запис №84, що стверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 , виданим повторно 22 травня 2021 року.

В період шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження видане 18 березня 2025 року Бориславською міською радою Львівської області, серія НОМЕР_2 .

Як вбачається з позовної заяви, шлюбні відносини припинені у 2025 році, разом не проживають, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, яка не бажає зберегти шлюб.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ст.ст. 105, 110, 112 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ч. 1 ст.110 СК України).

Відповідно до ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Як роз`яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Враховуючи, що шлюб між сторонами фактично розпався, сторони не підтримують подружніх відносин, відновлення сім`ї неможливе та суперечить інтересам сторін, а тому суд приходить до переконання, що вимоги позивача щодо розірвання шлюбу є доведеними та такими що підлягають задоволенню. Суд вважає, що шлюб слід розірвати.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до вимог ст. ст. 151, 153 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини, залучати до виховання інших осіб, обирати форми і методи виховання дитини, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, а також мають право на спілкування з дитиною.

Згідност.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно зі ст. 157 СК України, той із батьків, який проживає окремо від дитини, зобов?язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, який проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Згідно 4.2 ст. 159 СК України, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення кожного з батьків до виконання своїх обов?язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров?я, в тому числі стан психічного здоров?я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Частиною 2 ст. 155 СК України закріплено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 .

Згідно акта про фактичне проживання особи від 03 липня 2025 року №89 ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 проживають в будинку АДРЕСА_2 .

Згідно акта обстеження умов проживання здійсненого комісією Служби у справах дітей Трускавецької міської ради від 08 липня 2025 року вбачається що за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживають позивач та його малолітня донька ОСОБА_3 , також ОСОБА_9 баба, ОСОБА_10 дідо, ОСОБА_8 тітка. Будинок обладнаний всіма необхідними меблями, дитина забезпечена всім необхідним для відповідного віку та створені належні умови проживання.

Згідно акта про проживання осіб за місцем реєстрації від 03 липня 2025 року №53, за адресою: АДРЕСА_3 фактично проживає, зокрема, ОСОБА_2 .

Таким чином, судом встановлено проживання дитини ОСОБА_3 з батьком та її утримання повністю підтверджується наданими доказами.

Факт ухилення ОСОБА_2 від участі у вихованні доньки підтверджується показами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , та письмовими доказами що містяться у матеріалах справи та не заперечується самою відповідачкою ОСОБА_2 .

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.ч. 2,7 -9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установленихКонституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до правових висновків ВС, висловленої у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 486/709/16-ц, три визначенні місця проживання дитини судам необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, виходячи із рівності прав батьків щодо дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що малолітня донька ОСОБА_3 проживає зі своїм батьком, який створив всі умови для проживання дитини, здійснює опіку над нею, утримує, доглядає та піклується про її стан здоров`я. Дитина проживає окремо від матері.

За наведених умов суд вважає, що визначення місця проживання дитини з батьком буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, а тому заявлені вимоги є підставними.

Водночас згідно ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ст. 181 ч. 3 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.

Статтею 182 СК України передбачено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів: при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Аналогічні обставинивикладені в п.17 постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодобатьківства, материнства та стягненняаліментів».

Відповідно до ст. 183 ч. 1 СК України частказаробітку /доходу/ матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Вирішуючипитання про розміраліментів, якийналежитьстягувати з відповідача на користьпозивача на утриманняїхмалолітньоїдитини, суд виходить з наступного.

Так, вирішуючи питання про розмір аліментів, який належить стягувати з відповідача на користь позивача на утримання їх малолітньої дитини, при встановленні розміру аліментів, суд з урахуванням вимог ст. 182 СК України та те, що кожен з батьків рівноцінно несе обов`язок щодо утримання дитини, те, що дитина проживає спільно з батьком, який нею опікується постійно, і об`єктивно несе більші витрати на її утримання, те, що відповідач не заперечила щодо задоволення позовних вимог, з метою забезпечення ОСОБА_3 рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, що є обов`язком ОСОБА_2 , як матері, суд вважає, що слід стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від його заробітної плати починаючи із дня пред`явлення позову і до повноліття дитини. Відповідно до ст. 191 ч. 1 СК України аліменти на дитинуприсуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Датою подачі позову є 17 жовтня 2025 року, а тому аліменти стягувати від дня пред`явлення позову - з 17 жовтня 2025 року.

Зазначене не позбавляєсторони в подальшому при змініобставин, передбачених ст.192 СК України, звернутисьдо суду про змінурозміруаліментів.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускаєнегайневиконаннярішень, зокрема, у справах про стягненняаліментів - у межах суми платежу за один місяць.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 263-265, 268, 284-285 ЦПК України, с у д,-

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Трускавецької міської ради, про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований 22 травня 2021 року Трускавецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), актовий запис №84.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 їх спільну дитину - малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за їх згодою, залишити проживати разом з її батьком - ОСОБА_1 (РНОКПІ: НОМЕР_3 ), як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно виховує малолітню дитину: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) аліменти на

ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), користь на утримання дитини, а саме:

дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дітей такого віку, від дня пред?явлення позову до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повноліття..

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду впродовж тридцяти днів з дня проголошення.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Трускавецької міської ради, ЄДРПОУ 04055914.

Суддя: В. І. Марчук