Решение № 141031409, 19.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 280/8358/21 Провадження № СН/280/25/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., за участю секретаря судового засідання Старцевої Ю.Є.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Кришталевич В.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11; ЄДРПОУ 38296363) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10.09.2021 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невідшкодування матеріальної шкоди на користь позивача у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України Про прокуратуру, завданої положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 1 серпня 2017 року;

зобов`язати відповідача сплатити на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України Про прокуратуру, завданої положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 1 серпня 2017 року.

, , 81 « », 41 1 ? ?, ? 26 2020 6-/2020 ? 26 VI « » ?, ? ? , ? ?. , ? , , ? ? ?. ? ? ? 152 .

Ухвалою від 15.09.2021 відкрите загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/8358/21, підготовче засідання призначене на 05.10.2021.

Ухвалою від 05.10.2021 підготовче засідання було відкладене на 11.11.2021.

02.11.2021 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти позову. В обґрунтування заперечень у відзиві зазначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Згідно з вимогами статті 48 Бюджетного кодексу України та розміру загальної суми, передбаченої в Законах України «Про Державний бюджет України» на 2015-2020 роки на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проводились розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на кожен рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», у зв`язку з чим спеціалзована прокуратура регіону не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Крім того, відповідачем у відзиві наголошено, що за змістом ст. 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, а у разі встановлення порушеного права ОСОБА_1 на отримання заробітної плати у розмірах, встановленими ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завдану йому матеріальну шкоду повинна відшкодовувати саме держава, а не конкретний державний орган в межах власних бюджетних асигнувань.

08.11.2021 від відповідача до суду надійшло клопотання про участь представника відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 08.11.2021 клопотання представника відповідача про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції задоволено.

11.11.2021 від позивача до суду надійшли письмові пояснення.

Ухвалою від 11.11.2021 провадження у справі було зупинене за клопотанням позивача до 13.01.2022.

06.01.2022 від відповідача до суду надійшло клопотання про участь представника відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 11.01.2022 клопотання представника відповідача про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою від 13.01.2022 продовжено зупинення провадження до 17.03.2022.

Ухвалою від 18.09.2023 провадження у справі було поновлене з 20.09.2023, підготовче засідання призначене на 20.09.2023.

20.09.2023 від відповідача надійшла заява про зміну його назви на Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону.

Ухвалами від 20.09.2023 замінено відповідача на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону, закрите підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 10.10.2023.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.02.2024, позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невідшкодування матеріальної шкоди на користь позивача у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України Про прокуратуру, завданої положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 1 серпня 2017 року; зобов`язано відповідача сплатити на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України Про прокуратуру, завданої положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 1 серпня 2017 року, заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України Про прокуратуру, завданої положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 03 грудня 2019 року.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.06.2026 касаційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду віж20.02.2024 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

15.07.2026 справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду та була розподілена для подальшого розгляду судді Киселю Р.В.

Ухвалою від 20.07.2026 справу було призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 04.08.2026, витребувано від відповідача наступну інформацію:

- про фактичний розмір додаткових видів грошового забезпечення, отриманих позивачем у спірний період;

- про надбавки, доплати та премії, їх розміри, які встановлювались позивачу у спірний період;

- про періоди перебування позивача протягом 01 липня 2015 року - 1 серпня 2017 року у відпустках (оплачуваних та неоплачуваних), а також період його тимчасової непрацездатності;

- розрахунок різниці між фактично отриманою позивачем протягом 01 липня 2015 року - 1 серпня 2017 року заробітною платою та сумою, належною до виплати за статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

27.07.2026 засобами системи «Електронний суд» від відповідача до суду надійшла заява про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

28.07.2026 засобами системи «Електронний суд» від позивача до суду надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 28.07.2026 задоволені заяви позивача та представника відповідача про іх участь у судовому розгляді в режимі відеоконференції.

03.08.2026 від позивача та відповідача до суду надійшли додаткові пояснення.

До своїх додаткових пояснень відповідач надав інформацію про фактичний розмір додаткових видів грошового забезпечення, отриманих позивачем у спірний період; про надбавки, доплати та премії, їх розміри, які встановлювались позивачу у спірний період, а також про періоди перебування позивача протягом 01 липня 2015 року 01 серпня 2017 року у відпустках (оплачуваних та неоплачуваних), а також період його тимчасової непрацездатності.

В своїх додаткових поясненнях відповідач зазначив про неможливість надання до суду копії наказів про перебування ОСОБА_1 у відпустках та про тимчасову непрацездатність за період з 01.07.2015 по 01.08.2017, оскільки вказані накази не перебувають у володінні відповідача через передачу справ з питань особового складу за 2015 2017 роки до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України у зв`язку із закінченням граничних строків їх зберігання на підставі Акту приймання-передачі документів від 29.08.2022 № 171. Разом з цим, зауважив, що перебування ОСОБА_1 у відпустках та період його тимчасової непрацездатності ніяким чином не впливали на виплату йому грошового забезпечення в ці періоди, оскільки позивачу, як військовослужбовцю, в силу положень Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 (яка була чинною у спірний період), грошове забезпечення виплачувалося як під час перебування у відпустках, так і в період його тимчасової непрацездатності (п. 2.1 розділу ІІ та п. 10.1 розділу X Інструкції).

В додаткових поясненнях позивачем заявлене клопотання про витребування від відповідача інформацію про встановлення позивачу за період з 01 липня 2015 року по 01 серпня 2017 року у відсотках щомісячних розмірів премії, надбавки за виконання особливо важливої роботи, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, доплати за ведення військового обліку, а також копій наказів (витягів з наказів) військової прокуратури Південного регіону України, Генеральної прокуратури України про встановлення в спірний період таких виплат, а також копію наказу щодо покладення на позивача ОСОБА_2 в спірний період обов`язків щодо ведення військового обліку.

У підготовчому засіданні оголошувалась перерва до 26.08.2026 для оформлення позивачем належним чином клопотання про витребування доказів.

25.08.2026 засобами системи «Електронний суд» від позивача до суду надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 26.08.2026 клопотання позивача задоволене частково: витребувано від Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України належним чином засвідчених копій наказів Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо встановлення ОСОБА_3 в період з 01 липня 2015 року по 01 серпня 2017 року у відсотках щомісячних розмірів премії, надбавки за виконання особливо важливої роботи, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, доплати за ведення військового обліку, а про покладення на ОСОБА_4 в період з 01 липня 2015 року по 01 серпня 2017 року обов`язків щодо ведення військового обліку (матеріали передані на зберігання за Актом від 29.08.2022 №171, долучені до фонду №5843); витребувано від Офісу Генерального прокурора інформацію про встановлення особам офіцерського складу (полковник) за посадою старший прокурор відділу роботи з кадрами, прокурор відділу роботи з кадрами Військової прокуратури Південного регіону (Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону) в період з 01 липня 2015 року по 01 серпня 2017 року у відсотках щомісячних розмірів премії, надбавки за виконання особливо важливої роботи, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, доплати за ведення військового обліку, а також копій наказів (витягів з наказів) Генеральної прокуратури України про встановлення в зазначений період таких виплат (за наявності).

Протокольною ухвалою в судовому засіданні було оголошено перерву до 01.10.2026.

14.09.2026 засобами системи «Електронний суд» від позивача до суду надійшла заява, в якій позивачем наведений розрахунок суми матеріальної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача. Визначена позивачем сума матеріальної шкоди становить 4 311 729,99 грн.

16.09.2026 від Офісу Генерального прокурора до суду надійшла інформація на виконання ухвали суду від 26.08.2026, відповідно до якої у цієї особи відсутня інформація щодо заробітної плати позивача.

25.09.2026 засобами системи «Електронний суд» від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач не погоджується з наданим позивачем розрахунком майнової шкоди.

01.10.2026 від Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України надійшла архівна довідка, яка містить інформацію про накази відповідача, відповідно до яких у спірному періоді позивачу призначалась премія, надбавка у зв`язку із роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці. Також до зазначеної довідки додані копії наказів про призначення позивача на посаду у відповідача та про його звільнення з органів прокуратури та з військової служби.

Протокольною ухвалою від 01.10.2026 було закрите підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 07.10.2026.

У судовому засіданні 07.10.2026 оголошувалась перерва до 19.10.2026 для надання відповідачем інформації про економію фонду оплати праці та кількість прокурорських працівників у спірному періоді.

19.10.2026 засобами системи «Електронний суд» від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач зазначив про відсутність у нього витребуваної інформації.

В ході судового розгляду позивач підтримав позовні вимоги з підстав, наведених в заявах по суті спору, просив стягнути з відповідача майнову шкоду в розмірі 4 311 729,99 грн. Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав наведених у заявах відповідача по суті спору.

В судовому засіданні 19.10.2026 судом проголошене скорочене рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Позивач з квітня 2015 року проходив військову службу у військовій прокуратурі Південного регіону України на посадах старшого прокурора і прокурора відділу роботи з кадрами.

19 липня 2017 року наказом Міністра оборони України № 490 звільнений з військової служби за станом здоров`я, 01 серпня 2017 року - виключений зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України.

З матеріалів справи вбачається, що протягом періоду служби в особовому складі відповідача позивач не обіймав адміністративні посади.

Суд встановив, що протягом липня 2015 року - серпня 2017 року посадовий оклад позивача розраховувався не відповідно до статті 81 Закону України Про прокуратуру, а на підставі пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури від 31.05.2012 № 505 (далі - Постанова № 505).

З відповіді спеціалізованої прокуратури регіону від 28.08.2021 вбачається, що фактично позивачу нараховувалося і виплачувалося протягом 2015-2017 років грошове забезпечення, виходячи з посадового окладу:

з 01 липня по 30 листопада 2015 року - 1 667 гривень,

з 01 грудня 2015 по 28 лютого 2016 року 2 083 гривні,

з 01 березня по 2 серпня 2016 року - 1 667 гривень,

з 3 серпня 2016 року по 1 серпня 2017 року - 2 083 гривні.

Конституційний Суд України Рішенням від 26.03.2020 № 6-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частина 3 статті 81 Закону України Про прокуратуру у період проходження позивачем служби в особовому складі відповідача мала наступні редакції:

в період з 25.04.2015 по 31.12.2016:

«3. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.»;

протягом 2017 року:

«3. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.».

Позивач, уважаючи, що внаслідок дії пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, який був визнаний неконституційним, йому було завдано матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України Про прокуратуру, звернувся з цим позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України Про прокуратуру від 14.10.2014 №1697-VII (далі Закон №1697-VII).

Відповідно до частини другої статті 15 Закону №1697-VІІ прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Статтею 16 Закону №1697-VІІ визначені гарантії незалежності прокурора, однією з яких є належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення прокурора.

Частиною 1 статті 81 Закону №1697-VІІ визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 81 Закону №1697-VІІ в редакції, яка діяла з 25.04.2015 по 15.07.2015, заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Законом України від 02 липня 2015 року №578-VIII Про внесення змін до Закону України Про прокуратуру щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень (далі Закон № 578-VIII) частину другу статті 81 Закону №1697-VІІ доповнено абзацом 4 наступного змісту:

«Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці».

Положеннями частин третьої та четвертої статті 81 Закону №1697-VII (у первинній редакції) передбачалося, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 липня 2015 року 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2016 року 11 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2017 року 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України 1,3.

Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України частину третю статті 81 Закону №1697-VII викладено у такій редакції: посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 01 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Тобто, з 01.01.2017 базою для розрахунку посадового окладу прокурора є не мінімальна заробітна плата, а прожитковий мінімум для працездатних осіб.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим внесено ряд змін до Закону №1697-VII, у тому числі до статті 81.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 81 Закону №1697-VII (у редакції Закону №113-ІХ) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. З 01 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, а з 01 січня 2022 року 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора 1,3.

Положеннями частини п`ятої статті 81 Закону №1697-VII встановлено розміри посадових окладів прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах.

Згідно із частиною сьомою статті 81 Закону №1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік 10 відсотків, понад 3 роки 15 відсотків, понад 5 років 18 відсотків, понад 10 років 20 відсотків, понад 15 років 25 відсотків, понад 20 років 30 відсотків, понад 25 років 40 відсотків, понад 30 років 45 відсотків, понад 35 років 50 відсотків посадового окладу.

Законом № 578-VIII частину 7 статті 81 Закону №1697-VII доповнено абзацом другим наступного змісту: «Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.».

Крім того, Законом № 578-VIII статтю 81 Закону №1697-VII доповнено новою частиною, відповідно до якої:

«8. Грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.».

Частиною дев`ятою статті 81 Закону №1697-VII унормовано, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон №79-VIII, яким внесено зміни до пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення БК України та установлено, що, зокрема, стаття 81 Закону № 1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 9 Прикінцеві положення Закону №80-VIII норми і положення, зокрема, статті 81 Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Аналогічні положення закріплені у пункті 11 Прикінцеві положення Закону України від 25 грудня 2015 року №928-VIII Про Державний бюджет України на 2016 рік.

На виконання положень пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення БК України Кабінет Міністрів України постановою від 30 вересня 2015 року №763 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 вніс зміни до постанови № 505, якими затвердив нові схеми посадових окладів працівників прокуратур.

Конституційний Суд України Рішенням від 26 березня 2020 року №6-р/2020 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення БК України) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII Про Конституційний Суд України (далі Закон №2136-VIII).

Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону № 2136-VIII, відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Керуючись зазначеними нормами Закону №2136-VIII, Конституційний Суд України в Рішенні від 26 березня 2020 року №6-р/2020 встановив, що норма БК України, яка була визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення матеріальної шкоди на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, завданої внаслідок застосуванням неконституційного положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення БК України. Зазначене положення ставило розмір виплат заробітної плати прокурора, передбачений статтею 81 Закону № 1697-VII, у залежність від постанов Кабінету Міністрів України та наявних бюджетних ресурсів. У зв`язку з цим посадовий оклад позивача протягом усього часу дії зазначеного положення визначався не відповідно до Закону № 1697-VII, а в розмірі, установленому урядовою постановою.

У постанові від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20 Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, керуючись конституційними гарантіями судового захисту, принципом верховенства права та частиною четвертою статті 6 КАС України, підтвердила, що відсутність, неповнота чи неузгодженість законодавчого регулювання не може бути підставою для відмови в задоволенні позову - суд зобов`язаний вирішити спір по суті, забезпечивши ефективний захист порушених прав.

Об`єднана палата також констатувала, що інститут позасудового відшкодування шкоди, завданої рішеннями або діями органів влади, в Україні фактично не функціонує, тому заінтересовані особи вправі ініціювати таке відшкодування в судовому порядку. Щодо спірних правовідносин Об`єднана палата зазначила, що з 01 січня 2015 року посадові оклади прокурорів визначалися на підставі пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення БК України, який Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 визнано неконституційним. Це засвідчило невідповідність зазначеного положення конституційним гарантіям належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності та породило у осіб, до яких воно застосовувалося, право на відшкодування завданої шкоди. За відсутності спеціального закону, який визначав би порядок такої компенсації, негативні наслідки прогалини у правовому регулюванні покладаються на державу.

На підставі системного аналізу пункту 2 частини першої статті 4, статті 46 КАС України, а також висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц, Об`єднана палата дійшла висновку, що належним відповідачем у справі за позовом прокурора (колишнього або діючого) про відшкодування шкоди, завданої дією зазначеного неконституційного положення, є відповідний орган прокуратури, який безпосередньо здійснював нарахування заробітної плати такому прокурору, як орган державної влади, діями якого було заподіяно такої шкоди.

За результатами перегляду справи № 160/6949/20 Об`єднана палата сформулювала такі правові висновки:

1) відсутність спеціального закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, поданого на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, оскільки норми Конституції є нормами прямої дії і не допускають звуження конституційних прав особи через бездіяльність законодавця;

2) належне матеріальне забезпечення прокурорів є однією із законодавчо закріплених гарантій їх незалежності, визначених статтею 16 Закону № 1697-VII; застосування неконституційної норми, яка звужувала зміст цієї гарантії, може бути підставою для виникнення у прокурорів (як діючих, так і колишніх) права на відшкодування матеріальної шкоди за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди;

3) належним відповідачем у таких спорах є орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати і фактично заподіяв шкоду, тоді як залучення Державної казначейської служби України не є необхідним, оскільки вона не порушувала прав такого працівника прокуратури.

Застосовуючи ці висновки до обставин справи, яка переглядається, суд констатує, що позивач як колишній прокурор, оклад якого в період дії зазначеного положення БК України визначався в розмірі, меншому за встановлений частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, має право ініціювати в суді питання про відшкодування матеріальної шкоди на підставі частини третьої статті 152 Конституції України за умови встановлення факту завдання такої шкоди за результатами оцінки судом наслідків неконституційного регулювання.

Зазначені висновки наведені в постанові Верховного Суду від 29.06.2026 ухваленій у цій справі.

У доводи відповідача полягають в тому, що позовні вимоги позивача щодо відшкодування на його користь матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати не підлягають задоволенню, оскільки ухвалення Конституційним Судом України Рішення має значення для вирішення наступних (майбутніх) справ, тобто тих, які виникли після його ухвалення.

Об`єднана палата із цього приводу зазначила, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення Рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність, такого факту, який виник у момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

Отож, шкода, завдана неконституційним актом, виникає в період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за Рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосованого в минулому до особи неконституційного акта.

Верховний Суд у постанові від 29.06.2026, ухваленій у цій справі, зауважив, що матеріальна шкода у спірних правовідносинах може полягати, зокрема, у виплаті прокурору заробітної плати в розмірі, меншому за гарантований законом, тобто в різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом № 1697-VII) і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті, відповідно до вимог статті 81 Закону № 1697-VII, за спірний в цій справі період.

Відповідно до частини другої статті 81 Закону №1697-VІІ (у редакції Закону № 578-VIII) заробітна плата прокурора складається не лише з посадового окладу, а й з премій та надбавок, зокрема за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Отже, Законом №1697-VІІ визначено гарантований розмір заробітної плати прокурора, який складається з посадового окладу як її основної складової, а також надбавок, передбачених законом і премії, розмір якої не може бути менше як 10 відсотків посадових окладів, та економії фонду оплати праці.

Водночас Законом № 1697-VII передбачено можливість виплати працівникам органів прокуратури премії, а Постановою № 505 - додаткових видів грошового забезпечення, які зазначеним Законом не передбачені, зокрема, таких як: 1) надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи; 2) надбавка за знання та використання в роботі іноземної мови; 3) доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук; 4) надбавка за почесне звання заслужений.

Суд установив, що фактично позивачу протягом 2015 2017 років нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення з посадового окладу: з 01 липня по 30 листопада 2015 року - 1 667 гривень; з 01 грудня 2015 по 28 лютого 2016 року - 2 083 гривні; з 01 березня по 2 серпня 2016 року - 1 667 гривень; з 03 серпня 2016 року по 01 серпня 2017 року - 2 083 гривні.

Суд зазначає, що посадовий оклад прокурора регіональної прокуратури, відповідно до частини третьої статті 81 Закону України Про прокуратуру, повинен був становити: з 01 липня по 31 серпня 2015 року - 14 616 гривень; з 01 вересня по 31 грудня 2015 року - 16 536 гривень; з 01 січня по 30 квітня 2016 року - 18 189,60 гривень; з 01 травня по 30 листопада 2016 року - 19 140 гривень; з 01 грудня по 31 грудня 2016 року - 20 460 гривень; з 01 січня по 30 квітня 2017 року - 23 040 гривень; з 01 травня по 01 серпня 2017 року 24 249 гривень.

Отже, суд висновує, що позивач має право на відшкодування шкоди, завданої визнанням нормативного акта неконституційним.

З наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, розрахункових листів за 2015-2017 роки, архівної довідки від 24.09.2026 №І-2233/1697 судом встановлено, що в спірному періоді заробітна плата позивача складалась з наступних виплат:

посадовий оклад, премія згідно наказу, надбавка за вислугу років для військових, надбавка за високі досягнення у праці та виконання особливо важливої роботи, доплата за військовий облік, надбавка за секретність, премії до свят та щомісячні, надбавка за військове звання.

Крім того, позивачу виплачувались грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова допомога у зв`язку зі звільненням з військової служби, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Розміри зазначених виплат визначені в розрахункових листах за 2015-2017 роки та архівній довідці від 24.09.2026 №І-2233/1697.

Визначаючи розмір матеріальної шкоди суд виходить зі змісту заявлених позивачем вимог, а саме: позивачем цей розмір визначений у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України Про прокуратуру.

За приписами ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.

Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

З наведеного вбачається, що лише позивач наділений правом збільшувати, зменшувати позовні вимоги, змінювати предмет або підставу позову, при чому на стадії нового розгляду справи зміна предмета або підстав позову допускається лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання.

В даному випадку позивачем не було подано до суду ані заяви про зміну предмета або підстави позову, ані заяви про збільшення (зменшення) позовних вимог або їх зміну, при цьому фактичні обставини справи не змінились (доказів іншого матеріали справи не містять).

При цьому суд зазначає, що предметом даного спору є питання відшкодування майнової шкоди, а не питання стягнення не нарахованої заробітної плати.

Виходячи з наведеного нормативного регулювання, предмета даного спору (відшкодування майнової шкоди, а не стягнення недоплаченої заробітної плати), у суду відсутні правові підстави для виходу за межі заявлених позивачем вимог, а тим більше для самостійного збільшення розміру в позові майнової шкоди.

Отже, в даному випадку розмір майнової шкоди в грошовому виразі становить різницю між розміром посадового окладу, який мав бути нарахований відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону № 1697-VII, та фактично нарахованим розміром посадового окладу:

Період Фактично нараховано, Має бути виплавеної, Різниця,

грн. відповідно до ст. 81, грн грн

Липень 2015 1626,35 14616 12989,65

Серпень 2015 1597 14616 13019

Вересень 2015 1597 16536 14939

Жовтень 2015 1639,9 16536 14896,10

Листопад 2015 1667 16536 14869

Грудень 2015 2083 16536 14453

Січень 2016 2083 18189,6 16106,60

Лютий 2016 2083 18189,6 16106,60

Березень 2016 1580,93 18189,6 16608,67

Квітень 2016 1667 18189,6 16522,6

Травень 2016 1667 19140 17473

Червень 2016 1667 19140 17473

Липень 2016 1667 19140 17473

Серпень 2016 2056,16 19140 17083,84

Вересень 2016 2083 19140 17057

Жовтень 2016 2083 19140 17057

Листопад 2016 2083 19140 17057

Грудень 2016 2083 20460 18377

Січень 2017 2083 23040 20957

Лютий 2017 2083 23040 20957

Березень 2017 2083 23040 20957

Квітень 2017 2083 23040 20957

Травень 2017 2083 24249,6 22166,6

Червень 2017 2083 24249,6 22166,6

Липень 2017 2083 24249,6 22166,6

за 01.08.2017 67,19 782,25 715,06

Всього 47661,53 488265,45 440603,92

Отже, розмір майнової шкоди становить 440 603,92 грн.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача суд зазначає, що жоден нормативний акт не зобов`язує саме відповідача відшкодовувати в позасудовому порядку майнову шкоду, завданої актами, що визнані неконституційними (як визнає позивач в Україні відсутній відповідний закон).

Відтак, в даному спорі відсутні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відшкодування майнової шкоди, завданої актом, визнаним неконституційним.

Доводи відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу різниці в заробітній платі, неможливість самостійного збільшення видатків на оплату праці, відсутність бюджетного фінансування, незворотність дії рішень Конституційного Суду України та неможливість застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» до спірних періодів суд оцінює критично, оскільки вони не враховують правової природи заявлених позовних вимог як вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої застосуванням неконституційного нормативного регулювання.

Відсутність у відповідача самостійного права змінити порядок фінансування або здійснити виплати поза межами передбачених бюджетом асигнувань не означає відсутності у позивача права на відшкодування вже завданої йому шкоди.

Так само встановлення неконституційності відповідних положень у 2020 році не означає, що матеріальні наслідки їх застосування у попередні періоди не можуть бути предметом судового захисту. Навпаки, частина третя статті 152 Конституції України прямо передбачає відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.

Суд враховує, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Тому застосування у спірних правовідносинах положень, які визнані неконституційними, не може породжувати для держави наслідок у вигляді звільнення від обов`язку відшкодувати особі доведену матеріальну шкоду.

За наведених обставин суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме відшкодування матеріальної шкоди у встановленому судом розмірі.

При цьому, суд бере до уваги, що позивач на час розгляду справи вже не проходить службу в органах прокуратури, однак ця обставина не припиняє його права на відшкодування шкоди, завданої йому в період проходження служби. Право на відшкодування виникає у зв`язку з фактом завдання шкоди, а не з наявністю чи відсутністю у особи на момент звернення до суду статусу прокурора.

З огляду на те, що під час розгляду цієї справи судом витребувано та досліджено необхідні докази, встановлено фактичні обставини проходження позивачем служби, порядок і розмір фактично нарахованої та виплаченої йому заробітної плати, правові підстави її нарахування, а також здійснені розрахунки матеріальної шкоди, суд висновує про наявність достатніх правових та фактичних підстав для часткового задоволення позову.

Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують. При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Також у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

В зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.

Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11; ЄДРПОУ 38296363) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 шкоду, заподіяну неконституційним актом, за період з 01липня 2015 року по 01 серпня 2017 року (включно) у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме: недоотриманої частини посадового окладу, в розмірі 440 603,92 грн. (чотириста сорок тисяч шістсот три гривні 92 копійки).

В задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 29.10.2026.

Суддя Р.В. Кисіль