Решение № 141031375, 29.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 жовтня 2026 рокуСправа № 280/8778/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 01.07.2026 №084750012458.

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 15.06.1987 по 07.02.2001, та призначити позивачу пенсію за віком з дня звернення до Пенсійного фонду України, тобто з 01.06.2026.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , досягнувши 60-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком. Проте рішенням відповідача від 01.07.2026 №084750012458 йому було протиправно відмовлено у її призначенні через нібито відсутність необхідного страхового стажу та виявлені недоліки в оформленні трудової книжки, а саме невідповідність найменування підприємства та відбитка печатки за період його роботи водієм у «Куйбишевському племоб`єднанні» з 15.06.1987 по 07.02.2001. Позивач наголошує, що недоліки ведення трудової книжки допущені роботодавцем і не можуть бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист, а також зазначає, що факт можливої несплати підприємством страхових внесків не позбавляє працівника права на зарахування цього періоду до страхового стажу. У зв`язку з наведеним позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 31.08.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надавши до суду свій письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.06.2026 встановлено відсутність у нього необхідного 33-річного страхового стажу для призначення пенсії за віком у 60 років, оскільки загальний обчислений стаж позивача становить 24 роки 07 місяців 27 днів. При цьому спірний період роботи з 15.06.1987 по 07.02.2001 не було зараховано в повному обсязі через порушення вимог Інструкції №58, а саме через невідповідність назви підприємства при прийнятті на роботу найменуванню на печатці, якою завірено запис про звільнення (вказаний період враховано частково з 01.01.1999 по 07.02.2001 за даними реєстру застрахованих осіб). Крім того, Головне управління ПФУ в Запорізькій області наголошує, що призначення пенсії є його виключними дискреційними повноваженнями, а тому суд не може підміняти собою орган публічної влади, у зв`язку з чим відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що доводи відповідача є необґрунтованими та безпідставними, оскільки формальні або технічні недоліки в оформленні записів у трудовій книжці, допущені підприємством чи його посадовими особами, не можуть бути безумовною підставою для позбавлення громадянина конституційного права на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення. Звертає увагу на те, що факт його роботи у спірний період з 15.06.1987 по 07.02.2001 повністю підтверджується наявними документами, а відповідач, у порушення вимог статті 77 КАС України, не надав переконливих доказів того, що зазначена трудова діяльність фактично не мала місця. На думку позивача, орган Пенсійного фонду повинен був оцінити всі надані докази в їх сукупності, а не обмежуватися виключно формальним посиланням на дефекти заповнення документів, у зв`язку з чим він просить залишити відзив Головного управління ПФУ без задоволення, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною першою статті 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до частини другої статті 262 КАС України визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , 01.06.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності, його заяву було передано на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яке рішенням від 08.06.2026 №084750012458 відмовило йому у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. Вказаним пенсійним органом було визнано 24 роки 1 місяць та 29 днів страхового стажу позивача. До страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки від 23.02.1984, оскільки на титульній сторінці трудової книжки виправлено прізвище та не завірене належним чином (частково з 01.01.1999 страховий стаж зараховано відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного пенсійного страхування). Зазначено, що для зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності відповідно до трудової книжки від 23.02.1984 необхідно надати уточнюючі довідки з посиланням на первинні документи, довідки про реорганізацію.

23.06.2026 позивач повторно звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», додатково надавши відповіді Головного управління статистики у Запорізькій області та Державного архіву Запорізької області на його звернення.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 01.07.2026 №084750012458 позивачу відмовлено у призначенні пенсії. За результатами розгляду наданих документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи з 15.06.1987 по 07.02.2001 згідно з даними трудової книжки НОМЕР_2 від 23.02.1984, оскільки запис оформлено з порушенням пункту 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, а саме: назва підприємства, на яке прийнято заявника, не відповідає назві на печатці, якою завірено запис про звільнення. Зазначено про необхідність надання довідки про перейменування. Період зараховано частково з 01.01.1999 по 07.02.2001 за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду із вимогами про його скасування та зобов`язання призначити пенсію.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Частиною другою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 18 Порядку №637 передбачено, що у разі відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Згідно пункту 2 Порядку №637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів щодо здійснення всіх заходів для підтвердження стажу роботи позивача відповідно до норм чинного законодавства. Крім того, не витребувано документи про нараховану заробітну плату (дохід) позивача за спірний період у який щомісяця сплачені страхові внески.

Згідно з пунктом 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

З матеріалів справи вбачається, що згідно відомостей трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 23.02.1984, останній у період з 15.06.1987 по 07.02.2001 працював шофером в Куйбишевському племоб`єднанні (записи №6-7).

Судом встановлено, що при розрахунку стажу позивача пенсійним органом не було зараховано період його роботи згідно трудової книжки з 15.06.1987 по 31.12.1998 (період з 01.01.1999 по 07.02.2001 зараховано за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування), оскільки запис оформлено з порушенням пункту 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, а саме: назва підприємства, на яке прийнято заявника, не відповідає назві на печатці, якою завірено запис про звільнення.

Крім того, судом встановлено, що при повторному зверненні до органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії, позивачем було додатково надано відповіді на його звернення до Головного управління статистики у Запорізькій області та до Державного архіву Запорізької області.

Так, листом Державного архіву Запорізької області від 06.07.2026 №05-07/С-2075 заявника було повідомлено, що документи Відкритого акціонерного товариства «Куйбишевське племоб`єднання» (Куйбишевського міжрайонного виробничого об`єднання по племінній справі в тваринництві) за 1987-2001 роки на зберігання не надходили, у зв`язку із чим надати архівну довідку про перейменування об`єднання немає можливості.

З листа Головного управління статистики у Запорізькій області №12.2-10/40/09-26 від 17.06.2026 вбачається, що згідно з інформацією, наявною під час постановки на облік, 27.04.1993 Куйбишевською районною державною адміністрацією було зареєстроване як юридична особа Куйбишевське міжрайонне виробниче об`єднання по племінній справі в тваринництві та присвоєно ідентифікаційний номер 20495682.

В подальшому, 26.03.1997 Куйбишевською районною державною адміністрацією Запорізької області виробниче об`єднання було перереєстровано у відкрите акціонерне товариство «Куйбишевське племоб`єднання» з тим же ідентифікаційним кодом.

Станом на 15.06.2026 з ЄДРПОУ вилучено відкрите акціонерне товариство «Куйбишевське племоб`єднання». Дані про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи: дата державної реєстрації припинення 20.10.2008, №запису 10871110006000114.

Інформація про підприємство за попередні роки в Головному управлінні статистики у Запорізькій області відсутня.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412).

Відповідно до пункту 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Порядок ведення трудових книжок визначено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа №275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З урахуванням наведеного, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відсутність повної інформації про перейменування організації не може бути підставою для виключення певного періоду роботи зі страхового стажу позивача.

Суд враховує, що не зарахування спірного стажу ОСОБА_1 буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29.06.2010) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відсутність повної інформації про перейменування організації, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не може бути підставою для виключення певного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

В даному випадку, суд звертає увагу, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим наведені вище доводи відповідача не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Проте, як встановлено судом вище, частина спірного періоду роботи позивача з 01.01.1999 по 07.02.2001 визнається відповідачем та зарахована до його страхового стажу за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а тому підстави для зобов`язання відповідача повторно зарахувати вказаний період до страхового стажу позивача відсутні.

Щодо дати, з якої слід призначити пенсію, слід зазначити, що позивач, звернувшись 01.06.2026 вперше за призначенням пенсії за віком, отримав рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 08.06.2026 №084750012458 про відмову в її призначенні, проте в рамках цієї справи ним не оскаржується вказане рішення.

Натомість позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 01.07.2026 №084750012458, яким відмовлено в задоволенні його заяви про призначення пенсії за віком від 23.06.2026, а тому саме з цієї дати позивач має право на призначення пенсії.

Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права та дискреційних повноважень відповідача, суд зазначає про таке.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2,5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Зважаючи на природу та підстави даного спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, - суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 01.07.2026 №084750012458 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком та зобов`язати його зарахувати позивачу до страхового стажу період з 15.06.1987 по 31.12.1998 включно згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 23.02.1984, у зв`язку із чим призначити позивачу пенсію за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 23.06.2026.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані статтею 139 КАС України.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вимоги підпункту 1 пункту 3 частин другої та третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI, за подання даного адміністративного позову через «Електронний суд» належало сплатити судовий збір в розмірі 1064,96 грн.

Згідно з наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією, позивач сплатив 1332,00 грн. судового збору, тобто в більшому розмірі, ніж визначено законом.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1064,96 грн., при цьому переплачена сума судового збору може бути повернута за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, відповідно до вимог статті 7 Закону №3674-VI.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 01.07.2026 №084750012458 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період з 15.06.1987 по 31.12.1998 включно згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 23.02.1984, у зв`язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 23.06.2026.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 29.10.2026.

Суддя А.В. Сіпака