Постановление суда № 141026302, 29.10.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"29" жовтня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3258/26

Господарський суд Київської області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши в порядку наказного провадження матеріали

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЛПАК (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 18 ЄДРПОУ: 44152746)

до боржника Фізичної особи-підприємця Розгонюк Юлії Миколаївни ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 )

про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 9368,41 грн згідно видаткової накладної №422 від 25.08.2022.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На підтвердження вимог заявником подані до суду наступні документи: видаткова накладна №422 від 25.08.2022; ордер на надання привничої (правової) допомоги; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №262; платіжна інструкція про сплату судового збору; квитанція № 9375641 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС Товариству з обмеженою відповідальністю АЛЛПАК.

За висновками суду, подана заява не відповідає вимогам ст.ст. 148-150 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

За змістом статей 148, 154 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним в письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п`яти днів з дня її надходження. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 155 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

Таким чином для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів. Звертаючись із заявою про видачу судового наказу, заявник повинен, в тому числі, подати документи, що свідчать про безспірність його вимог.

Наведене зумовлено тим, що під час розгляду заяви про видачу судового наказу суд не розглядає справу по суті, не встановлює обставин справи та не здійснює оцінку доказів щодо їх змагальності та достовірності, адже наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Разом з цим, Господарським процесуальним кодексом України встановлено певні вимоги до заяви про видачу судового наказу.

Згідно з вимогами ч. 2 (пункти 4, 5), ч. 3 (пункти 3, 4) ст. 150 Господарського процесуального кодексу України у заяві повинно бути зазначено: вимоги заявника і обставини, на яких вони грунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. До заяви про видачу судового наказу, зокрема, додаються: копія договору, укладеного в письмовій формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Отже, зважаючи на принципи наказного провадження та встановлений порядок розгляду заяви про видачу судового наказу, наказне провадження у господарському судочинстві забезпечує можливість стягнення грошової заборгованості, яка виникла на підставі договору укладеного між сторонами в письмовій формі, наявність та розмір якої підтверджується доданими до заяви документами.

Заявник в позовній заяві посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю АЛЛПАК поставило Фізичній особі-підприємця Розгонюк Юлії Миколаївни товар, що підтверджується накладною від 25.08.2022 №422. Також заявник посилається на ст. ст. 6, 509, 525, 526, 626, 627, 712 Цивільного кодексу України.

Однак доказів укладення договору у письмовій формі, на підставі якого виникли зобов`язання, не надано.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до ст. 74 Господарського процесуального права України, яка передбачає обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, в також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Судом враховано, що здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину, однак, сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону, незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

У ст. 626 Цивільного кодексу України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч. 3 вказаної статті).

Згідно із ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

При цьому, суд наголошує на тому, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Як свідчать матеріали справи, договору у письмовій формі постачання між Товариством з обмеженою відповідальністю АЛЛПАК (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) не укладалось, а відповідно, істотних умов, необхідних для укладання відповідного договору, сторони не погоджували.

Твердження Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЛПАК про укладання між сторонами договору шляхом оформлення накладної №422 від 25.08.2022 не може трактуватися як узгодження сторонами усіх істотних умов.

Водночас, суд наголошує, що наведений висновок не означає встановлення судом обставини про те, що жодних договірних правовідносин між сторонами у даній справі не могло виникнути на підставі документу, на який посилається заявник.

Судом встановлюється лише те, що до заяви про видачу судового наказу заявником не додано укладеного між сторонами у письмовій (в тому числі електронній) формі Договору, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.

Крім того, слід зауважити, що повноваження суду в межах наказного провадження є обмеженими, враховуючи функціональне призначення інституту наказного провадження та принцип пропорційності господарського судочинства (ст. 15 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних умов задоволення заяви про видачу судового наказу у розумінні ст. 12 Господарського процесуального кодексу України є безспірність предмету заявлених вимог. У той самий час заявлення вимог конкретно неузгоджених сторонами ( у тому числі їх розміру) призводить до виникнення між ними відповідного спору.

При цьому, процесуальними нормами не передбачено стягнення з боржника у наказному провадженні сум, відмінних від неоспорюваної заборгованості.

Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов`язок перед заявником (кредитором).

Наведене зумовлено тим, що під час розгляду заяви про видачу судового наказу суд не розглядає справу по суті, не встановлює обставин справи та не здійснює оцінку доказів щодо їх змагальності та достовірності, адже наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Таким чином для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів. Звертаючись із заявою про видачу судового наказу, заявник повинен, в тому числі, подати документи, що свідчать про безспірність його вимог.

Водночас, у поданій заяві відсутні належні докази, які підтверджують безспірність вимог заявника.

За таких обставин, заява не відповідає нормами ст. 148 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім цього, відповідно до ч. 6 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України якщо заявником є юридична особа, у заяві зазначаються реквізити рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг. У частині 7 цієї ж статті зазначено те, що у разі зазначення в заяві реквізитів рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг до заяви додається документ, що підтверджує наявність такого рахунку.

Однак, всупереч приписам ч. 7 статті 150 Господарського процесуального кодексу України до заяви не долучено документ, що підтверджує наявність такого рахунку.

За таких обставин, заява не відповідає нормами ст. 150 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із п.1, п. 3 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу.

Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (частина 2 статті 152 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю АЛЛПАК у видачі судового наказу про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 9368,41 грн згідно видаткової накладної №422 від 25.08.2022 з Фізичної особи-підприємця Розгонюк Юлії Миколаївни.

Також, суд звертає увагу заявника, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (частина 1 статті 153 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 152, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю АЛЛПАК у видачі судового наказу про про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 9368,41грн згідно видаткової накладної №422 від 25.08.2022 з Фізичної особи-підприємця Розгонюк Юлії Миколаївни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у визначені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України строк та порядку.

Суддя Д.М. Огороднік