Решение № 141015902, 26.10.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/3502/26

Номер провадження 2/541/2420/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

26 жовтня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Городівського О.А.

за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко М.В.,

розглянувши у м. Миргороді в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

03 грудня 2025 року на адресу суду надійшла позовна заява ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому зазначив, що 26.07.2024 між ТОВ «Слон Кредит» та відповідачем укладено договір № 1735059, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 7 000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та можливих штрафних санкцій відповідно до умов договору. В подальшому, 20.05.2025 ТОВ «Слон Кредит» відступив право вимоги на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконує. Внаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 31604,91 грн., яка складається з наступного заборгованість за кредитом у розмірі 6999,97 грн., заборгованість за сумою відсотків у розмірі 21524,94 грн., штраф 3080,00 грн. Просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також судові витрати.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи без участі представника. Проти заочного розгляду справи не заперечує.

Інших заяв та клопотань по справі не надійшло.

Ухвалою суду від 26.08.2026 провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у "розумні строки". Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі "Странніков проти України", де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі„ розумності строку".

З урахуванням зазначеного особа, яка не була присутньою під час розгляду справи, має право на адекватну, скорочену процедуру скасування рішення, а тому суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.

Суд, дослідивши докази по справі кожний окремо та в їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.07.2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 1735059. Відповідно до умов якого, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Кредит надається у сумі 7 000,00 гривень, строком на 360 днів, з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 30 днів, стандартна процентна ставка 1,5% в день, знижена процентна ставка 0,375% в день. Знижена процентна ставка застосовується згідно з пунктом 1.5.2 договору.

Пунктом 1.8 Договору передбачено, що загальні витрати на дату його укладення становлять 37 800,00 грн за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом та 35 437,50 грн за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки. Згідно з пунктом 1.9 Договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору становить 9 089,90 % річних за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом та 4 062,00 % річних з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки. Відповідно до пункту 1.10 Договору, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату його укладення становить 44 800,00 грн за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом та 42 437,50 грн за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки.

Товариство виконало свої зобов`язання за договором та надало ОСОБА_1 кредит в сумі 7000,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача за № НОМЕР_1 . Відповідно до листа ТОВ «Пейтек» від 28.05.2025 вих. № 20250528-1114 на платіжну карту НОМЕР_1 26.07.2024 було успішно зараховано кошти в сумі 7 000,00 грн.

Згідно листа АТ КБ «Приватбанк» від 14.09.2026 № 20.1.0.0.0/7-260908/70244-БТ встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), на яку 26.07.2024 було успішно зараховано 7 000,00 грн.

Відповідач свої зобов`язання за договором не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість.

Пунктом 4.1. кредитного договору передбачено, що товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди споживача.

20.05.2025 між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 2005-25, Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Слон Кредит», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №1735059 від 26.07.2024 року.

На виконання п. 6 ч.3 ст. 175 ЦПК України зазначаємо, що Відповідачу було направлено Досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості.

Проте відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконує. Внаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 31604,91 грн., яка складається з наступного заборгованість за кредитом у розмірі 6999,97 грн., заборгованість за сумою відсотків у розмірі 21524,94 грн, заборгованість за штрафом 3080,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачем суду не надано. Зокрема, не надано інший розрахунок, який би спростовував нарахування позивача.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Законом України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 № 675-VIII (далі Закону) встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Статтею 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами ст. 11 Закону України ««Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 2 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Встановлені судом фактичні обставини у справі свідчать про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного кредитного договору, який оформлено сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).

Жодних обмежень щодо заміни кредитодавця у зобов`язанні, що випливає з кредитного договору, закон не містить, таких обмежень не встановлено і укладеним між ТОВ «Слон» та відповідачем договором № 1268415 від 27.10.2023.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст.ст. 1077, 1079 цього Кодексу за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор), яким може бути лише банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частина 1 ст. 1078 ЦК України визначає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога) а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Сторони відповідно до ст. 6 ЦК України є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

Оскільки відповідачем не повернуті кредитні кошти, суд приходить до переконання, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість з тіла кредиту у розмірі 6999,97 грн.

Вирішуючи питання про стягнення процентів за кредитним договором суд приходить до наступних висновків.

24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким було внесено зміни до ряду законів, зокрема до Закону України «Про споживче кредитування».

Так, положеннями ч.ч. 4, 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» установлено, що денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою:

ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х 100 %, де

ДПС денна процентна ставка;

ЗВСК загальні витрати за споживчим кредитом;

ЗРК загальний розмір кредиту;

t строк кредитування у днях.

Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів 2,5 %;

протягом наступних 120 днів 1,5 % (п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про споживе кредитування»).

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, оскільки договір про надання споживчого кредиту № 1735059 між сторонами було укладено 26.07.2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», нарахування відсотків, має здійснюватися відповідно до положень статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» з урахуванням пункту 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону.

Таким чином, з урахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування» та строку кредиту, визначеного п. 1.4 Договору, розмір відсоткової ставки мав становити: у період з 26.07.2024 по 20.08.2024 (26 дні) не більше 1,5% на день, у період з 21.08.2024 по 21.07.2025 (335) не більше 1% на день.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 26.07.2024 року № 1735059, розмір заборгованості за нарахованими первісним кредитодавцем процентами складає 21524,94 грн., які позивач просив стягнути з відповідача на його користь.

Однак, судом було проведено розрахунок заборгованості за процентами по договору про надання споживчого кредиту від 26.07.2024 року № 1735059 з урахуванням вищенаведених положень Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з умов строк дії кредитного договору від 26.07.2024 року № 1735059 визначено до 21.07.2025 року. Разом із тим із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося лише до 20.05.2025 року, тобто до дати відступлення права вимоги за кредитним договором.

За таких обставин суд вважає за доцільне визначити розмір заборгованості за процентами за фактичний період їх нарахування, а саме по 20.05.2025 року включно, з урахуванням установлених Законом України «Про споживче кредитування» обмежень щодо розміру процентної ставки.

Таким чином, розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється за такими періодами: з 26.07.2024 року по 20.08.2024 року включно 26 днів за процентною ставкою не більше 1,5 % на день; з 21.08.2024 року по 20.05.2025 року включно 273 дні за процентною ставкою не більше 1 % на день.

Таким чином, з урахуванням установленого судом періоду нарахування процентів, а також обмежень, передбачених Законом України «Про споживче кредитування», розмір заборгованості за процентами за користування кредитом становить 21 840,00 грн.

Відповідач здійснила часткове погашення заборгованості: 30.08.2024 у розмірі 4 095,01 грн, з яких 3 675,00 грн зараховано в рахунок сплати процентів; 30.09.2024 3 255,01 грн, з яких 3 255,00 грн у рахунок сплати процентів; 27.10.2024 2 835,01 грн, з яких 2 835,00 грн у рахунок сплати процентів.

Загальна сума сплачених відповідачем процентів за користування кредитом становить 9 765,00 грн.

Отже, з урахуванням здійсненого судом перерахунку заборгованості за процентами та часткової сплати відповідачем процентів за користування кредитом у загальному розмірі 9 765,00 грн, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за процентами в розмірі 12 075,00 грн (20 265,00 грн 9 765,00 грн = 12 075,00 грн).

Отже, з урахування наведеного вище, суд вважає, що стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором № 1735059 від 26.07.2024 в розмірі 19 074,97 грн., що складається із: суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6999,97 грн. та суми заборгованості за відсотками у розмірі 12 075,00 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 3080,00 грн. суд дійшов наступного висновку.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті).

Виходячи з вищезазначеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 дійшла висновку про те, що домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Статтями 546, 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.4. договору про надання споживчого кредиту від 26.07.2024 року № 1735059 передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити товариству штраф у розмірі 350,00 грн. на 4 день такого невиконання та/або неналежного виконання та у розмірі 70,00 грн. починаючи з 5 дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 3080,00 грн. суперечитиме нормам чинного законодавства, тому у задоволенні позовних вимог у даній частині необхідно відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 грн. (а.с. 5), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1606,76 грн. (60,35 %).

Вирішуючи, питання щодо розподілу витрат на правову допомогу, суд керується положеннями ст. 137 ЦПК України.

До матеріалів справи позивачем долучено договір про надання правової допомоги від 01 липня 2025 року №0107, акт наданих послуг від 07.08.2026, детальний опис наданих послуг до акту №641 за договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року від 07.08.2026, на підставі яких позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Разом з тим, суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення витрат позивача на правову допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог 4 828,00 грн., що становить 60,35 % від 8 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 62, 81, 82, 89, 141, 247, 258, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_5 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4 поверх) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 26.07.2024 року № 1735059 в розмірі 19 074 (дев`ятнадцять тисяч сімдесят чотири) гривні 97 копійок, з яких: 6 999,97 грн. заборгованість за тілом кредиту; 12 075,00 грн. заборгованість за відсотками.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_5 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4 поверх) судові витрати у сумі 6434 (шість тисяч чотириста тридцять чотири) гривні 76 копійок, які складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 1606,76 грн. та витрат на правову допомогу 4 828,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. А. Городівський