Решение № 141010579, 28.10.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/12388/26

Провадження № 2/161/6340/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Присяжнюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу державної влади,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України 4 269,19 грн матеріальної шкоди та 150 000,00 грн моральної шкоди, завданої, за його твердженням, протиправними діями Волинської обласної прокуратури (далі прокуратура), які виявилися у направленні до ІНФОРМАЦІЯ_1 листа від 08.08.2025 № 07-709ВИХ-25 про анулювання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі № 140/10111/25 дії прокуратури щодо надсилання вказаного листа визнано протиправними. Позивач стверджує, що внаслідок цього листа йому було анульовано відстрочку, знято зі спеціального військового обліку та призвано на військову службу під час мобілізації наказом ТЦК від 10.09.2025 № 815, що спричинило втрату можливості виконувати обов`язки прокурора, обов`язки опікуна щодо недієздатного брата, вимушену зміну способу життя, погіршення стану здоров`я та витрати на лікування.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 12.06.2026 у справі було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

22.06.2026 представником Державної казначейської служби України (далі Казначейство) подано відзив на позовну заяву, проти позову заперечила. Обґрунтування відзиву зводиться до того, що спір виник з публічно-правових відносин щодо проходження публічної служби та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому просила закрити провадження за п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Також зазначила, що шкода, завдана прокуратурою як роботодавцем, має відшкодовуватися за ст. 1172 ЦК України. Вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту шляхом вимоги про «безспірне списання коштів Казначейством», а також заперечувала доведеність розміру шкоди та причинного зв`язку.

02 липня 2026 року від представника Волинської обласної прокуратури надійшов відзив, згідно з яким позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні повністю. Обгрунтування зводяться до того, що позивач не довів, у чому полягає заподіяна йому моральна шкода, не надав доказів страждань, причинного зв`язку між діями обласної прокуратури та шкодою, а також не пояснив, з яких міркувань визначив її розмір. Посилання на «постійні хвилювання», «ризики для життя», «ізоляцію від сім`ї, роботи та суспільства» та на хвороби є загальними, не підтвердженими належними й допустимими доказами; медичних документів, які пов`язували б погіршення здоров`я з листом від 08.08.2025, не подано. Те саме стосується 4 269,19 грн вартості ліків.

Також зазначив, що сам по собі висновок адміністративних судів про протиправність надсилання листа не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку. У судових рішеннях у справі № 140/10111/25 не зазначено жодного нормативного акта, який було б порушено листом. Лист було направлено на виконання доручення Генерального прокурора від 24.07.2025 № 07/5-65726ВИХ-25 з урахуванням рішення Міністра оборони України від 17.02.2025 № 220/171/дск (збільшення обсягу бронювання працівників органів прокуратури до 80 %), з метою оптимізації кількості заброньованих працівників. За пунктом 3 Порядку бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76, бронюванню не підлягають особи, які за статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон про мобілізацію) не підлягають призову. З березня 2025 року (після призначення опікуном) позивач належав до такої категорії за п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону; відстрочка від призову підлягає анулюванню в разі зміни військово-облікових ознак (пп. 3 п. 16 Порядку бронювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 № 45). Тому в листі лише викладено відомості про набуття позивачем права на іншу відстрочку.

Крім цього вказав, що рішення про анулювання бронювання та переведення позивача на загальний облік ухвалив ІНФОРМАЦІЯ_2 . Надання відстрочки за п.10 ч.1 ст.23 Закону не належить до повноважень органів прокуратури: вона оформлюється територіальним центром комплектування за особистою заявою військовозобов`язаного з підтвердними документами. Позивач, за твердженням відповідача, таку відстрочку оформив до 04.07.2026.

Також вважає, що захист Вітчизни є конституційним обов`язком громадян (ст. 65 Конституції України), тому сам факт мобілізації не може розглядатися як джерело моральної шкоди.

Щодо доводів про мобінг, вважає їх безпідставними та не підтвердженими, оскільки наявні рішення суду у позовних вимогах про визнання фактів мобінгу йому відмовлено.

У відповіді на відзив від 06 липня 2026 року та додаткових поясненнях позивач позов підтримав, зазначив про триваючий мобінг, психологічний тиск, ігнорування обласною прокуратурою його заяви від 15.06.2026 про відновлення обліку після 04.07.2026, а також про процесуальні зловживання керівника обласної прокуратури Роговенка М.В.

У Доповненні до повідомлення про загрозу незалежності прокурора від 02.08.2026 (адресованому Раді прокурорів України, Вищій раді правосуддя, міжнародним організаціям та посольствам) він стверджує, що ці обставини поглиблюють заподіяну моральну шкоду. Позивач просить постановити окрему ухвалу відповідно до ст. 262 ЦПК України.

Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали, суд зазначає, що згідно зі ст. 262 ЦПК України постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Матеріали справи не містять достатніх даних про зловживання процесуальними правами з боку відповідачів, які перешкоджали б здійсненню правосуддя: сторони реалізовували право на подання процесуальних документів, а позивач мав можливість заперечити доводи відповідачів у своїх заявах по суті. Підстав для постановлення окремої ухвали немає.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач обіймає посаду прокурора Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури.

23.08.2023 позивач отримав відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час від ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) за списком посад наданого ІНФОРМАЦІЯ_4 роботодавцем суб`єктом владних повноважень Волинською обласною прокуратурою, на строк проведення мобілізації, згідно Посвідчення № НОМЕР_1 виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.08.2023.

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 03.06.2024 у справі №158/72/24 ОСОБА_2 - брата ОСОБА_1 , визнано недієздатною особою.

За змістом Рішенням виконавчого комітету Ківерцівської міської ради від 12.08.2024 №181 затверджено висновок органу опіки та піклування міської ради про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 ..

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 14.03.2025 у справі №158/3721/24 ОСОБА_1 призначено опікуном над його недієздатним братом - ОСОБА_2

08.08.2025 керівником Волинської обласної прокуратури ініційовано анулювання бронювання позивача, подавши лист до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив анулювати раніше надану відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , а також знищити повідомлення №ВOH/240/23 від 23.08.2023 про зарахування військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік.

За результатом розгляду вказаного вище листа ОСОБА_1 анульовано надану раніше відстрочку та переведено ОСОБА_1 зі спеціального на загальний військовий облік.

В подальшому, керівник Волинської обласної прокуратури звернувся до позивача із листом від 13.08.2025 №07-724ВИХ-25, в якому повідомив про необхідність до 19 серпня 2025 року надати до відділу кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури посвідчення №ВОН/240/23 від 23.08.2023 про відстрочку від призову на військову службу в період мобілізації та на воєнний час для знищення у встановленому порядку. Оскільки останній належить до категорії осіб, які відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Листом від 18.08.2025 №15165-25 прокурор Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури Сергій Янковський у проханні викладеному у листі від 13.08.2025 №07-724ВИХ-25, відмовив.

Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.09.2025 № 815 позивача призвано на військову службу під час мобілізації. Наказом обласної прокуратури від 11.09.2025 № 1213к позивача звільнено від виконання посадових обов`язків прокурора з 10.09.2025 у зв`язку з призовом.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 140/10111/25 визнано протиправними дії обласної прокуратури щодо надсилання листа від 08.08.2025 № 07-709ВИХ-25. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 рішення залишено без змін у цій частині; у вимозі зобов`язати обласну прокуратуру утриматися від дій щодо анулювання відстрочки відмовлено.

Відповідно до норм ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що лист надіслано передчасно, оскільки станом на 08.08.2025 в позивача не було оформлено іншої відстрочки, хоча він мав право на неї як опікун особи, визнаної судом недієздатною. Ухвалою Верховного Суду від 02.06.2026 у відкритті касаційного провадження за скаргою обласної прокуратури відмовлено.

При цього, з дослідженої постанови суду встановлено, що законність наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.09.2025 № 815 предметом розгляду у справі № 140/10111/25 не була. ТЦК та СП до участі в тій справі не залучався. Матеріали цієї справи не містять доказів звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою про надання відстрочки як опікуну недієздатної особи в період із 08.08.2025 до 10.09.2025, відмови ТЦК та СП в такій відстрочці, а також оскарження позивачем наказу про призов у судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оформив відстрочку на підставі п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону про мобілізацію строком до 04.07.2026.

До позовної заяви та в ході розгляду справи позивач долучив фіскальні чеки на придбання лікарських засобів на суму 4 269,19 грн. Медичних висновків, виписок, рецептів чи експертних висновків, що пов`язували б потребу в лікуванні з листом обласної прокуратури, не надано. Доказів на підтвердження обставин, які, за твердженням позивача, становлять моральну шкоду (характеру та тривалості страждань, їхнього зв`язку з листом від 08.08.2025, розрахунку 150 000 грн), позивач не подав.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 у справі № 140/4179/25 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури про визнання фактами мобінгу та зобов`язання вчинити дії.

Застосовані норми права та мотиви суду.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Щодо юрисдикції суду та доводів Казначейства.

Заперечення Казначейства стосовно необхідності закриття провадження за п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України є безпідставними. Предметом розгляду у цій справі є вимога про відшкодування шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України, завданої діями органу державної влади. Відповідно до ст.21 КАС України адміністративні суди розглядають вимоги про відшкодування шкоди лише в разі їх об`єднання з вимогами про визнання протиправними рішень/дій у єдиному провадженні. Оскільки факт протиправності дій прокуратури вже встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили, самостійний позов про відшкодування шкоди підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Спірні правовідносини підпадають під дію ст. 1173 ЦК України, яка передбачає відшкодування шкоди, завданої органом державної влади при здійсненні владних повноважень. Посилання Казначейства на ст. 1172 ЦК України є помилковим, оскільки лист до ТЦК та СП надсилався керівником прокуратури в рамках реалізації управлінсько-організаційних повноважень у сфері військового обліку та бронювання, що підтверджено висновками адміністративних судів.

Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди державою є Держава Україна, а вказівка позивачем на «списання коштів через Казначейство» стосується порядку виконання рішення, що сам по собі не є самостійною підставою для відмови в позові. Боржником у зобов`язаннях про відшкодування шкоди за рахунок бюджету є саме Держава Україна, як учасник цивільних відносин. Держава бере участь у справі через свої органи (у цій справі ДВС та Казначейство) відповідно до їхньої компетенції. Сформульована позивачем вимога стосується механізму та процесу виконання майбутнього судового рішення. Правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові у справі № 910/23967/16.

Щодо умов деліктної відповідальності за ст. 1173 ЦК України, відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду (постанови від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22), для застосування ст. 1173 ЦК України необхідна сукупність трьох обов`язкових умов:

-неправомірні рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади;

-наявність шкоди (матеріальної або моральної);

-прямий причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і завданою шкодою.

Сама по собі встановлена протиправність дій органу державної влади не тягне за собою автоматичного обов`язку з компенсації шкоди, якщо позивачем не доведено наявності шкоди та прямого причинного зв`язку. Тобто позивач повинен надати суду належні, допустимі та переконливі докази:

- що шкода дійсно існує (зафіксовано її точний розмір, втрату майна, витрати або факт моральних страждань).

- що шкода є прямим наслідком саме цих неправомірних дій органу влади, а не якихось інших сторонніх факторів чи дій самого позивача (постанова ВП ВС від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22). Обов`язок доказування цих обставин покладається на позивача на загальних підставах (ст. 81 ЦПК України).

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 65 Конституції України визначає захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України обов`язком громадян.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків унаслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Стаття 23 ЦК України гарантує право на відшкодування моральної шкоди та визначає, що її розмір залежить від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, істотності вимушених змін у життєвих стосунках та інших обставин, з урахуванням вимог розумності й справедливості. Шкода, завдана незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини посадової чи службової особи (ст. 1173 ЦК України); за шкоду, завдану посадовою або службовою особою такого органу, відповідальність також несе держава (ст. 1174 ЦК України).

Випадки відшкодування моральної шкоди незалежно від вини визначені ч. 2 ст. 1167 та ст. 1176 ЦК України.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 23 Закону про мобілізацію передбачено право на відстрочку від призову для опікунів осіб, визнаних судом недієздатними.

Порядок надання такої відстрочки встановлено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, за яким її оформлює територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за заявою військовозобов`язаного та поданими ним документами. Питання бронювання працівників органів державної влади регулюють Порядки, затверджені постановами Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 № 45 та від 27.01.2023 № 76.

Позивач обґрунтовує заподіяну йому матеріальну та моральну шкоду настанням наслідків у вигляді призову на військову службу під час мобілізації, позбавлення можливості працювати прокурором та доглядати за недієздатним братом.

Проте, як встановлено судом, лист прокуратури від 08.08.2025 № 07-709ВИХ-25 мав характер клопотання/інформування. Остаточне процесуальне рішення про анулювання відстрочки, зняття зі спеціального обліку та безпосередньо призов позивача на військову службу ухвалювалося суб`єктом владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_2 , до виключної компетенції якого за ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» належить перевірка підстав та надання відстрочки.

Адміністративними судами у справі № 140/10111/25 констатовано, що позивач станом на момент направлення листа мав самостійне законне право на відстрочку від призову за п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (як опікун недієздатного брата). З моменту виключення зі спеціального обліку до моменту видачі наказу про призов (10.09.2025) позивач мав можливість реалізувати своє абсолютне право на відстрочку за сімейними обставинами безпосередньо перед ТЦК та СП.

Доказів того, що позивач подавав до ІНФОРМАЦІЯ_5 заяву про надання відстрочки як опікун і йому було відмовлено саме внаслідок листа прокуратури, або доказів оскарження наказу ТЦК та СП про призов, суду не надано. Таким чином, призов позивача на військову службу був наслідком реалізації державних заходів мобілізації рішенням ТЦК та СП, а не прямим юридичним наслідком передчасного листа прокуратури.

Отже, суд приходить до висновку, що протиправність надсилання листа від 08.08.2025 № 07-709ВИХ-25 встановлена рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі № 140/10111/25, встановлено та не потребує доказування, водночас не переоцінюється судом. Преюдиційне значення має лише те, що було встановлено в адміністративній справі, а саме: передчасність листа. Сама по собі встановлена протиправність не веде до автоматичного відшкодування шкоди.

Сам по собі призов на військову службу під час мобілізації, здійснений у передбаченому законом порядку, є виконанням конституційного обов`язку із захисту Вітчизни (ст. 65 Конституції України) і не може автоматично кваліфікуватися як шкода, завдана діями відповідача. Суд при цьому не оцінює законність призову позивача, а лише констатує, що позивач не довів, що саме лист від 08.08.2025 став причиною настання тих наслідків, які він вважає шкодою. Надання оцінки обставині: чи був призов позивача законним за наявності в нього права на відстрочку, виходить за межі цього спору. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, ТЦК та СП відповідачем не є, вимог щодо його наказу позивач не заявляв.

Також суд не вважає рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 у справі № 140/4179/25, яким відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури про визнання фактами мобінгу та зобов`язання вчинити дії, таким, що встановлює преюдиційні обставини для цієї справи, і оцінює доводи про мобінг та завдану шкоду виключно за наявними у справі доказами.

Щодо оцінки доводів щодо дій керівника волинської обласної прокуратури Роговенка М.В. та додаткових документів від 02.08.2026 суд зазначає таке.

Суд приймає до уваги надані позивачем Доповнення до повідомлення про загрозу незалежності прокурора від 02.08.2026, направлені до Ради прокурорів України, Вищої ради правосуддя, посольств та міжнародних організацій щодо дій керівника Волинської обласної прокуратури Роговенка М.В. Водночас суд зазначає, що зазначені документи стосуються обставин та подій липня-серпня 2026 року: процесуальна поведінка відповідача під час розгляду даної справи, подання пояснень через підсистему «Електронний суд», етичні та дисциплінарні аспекти діяльності керівника прокуратури.

Зазначені факти виходять за межі предмета доказування у цій справі (ст. 13, 175 ЦПК України). Спір у справі стосується відшкодування шкоди за конкретний делікт 2025 року (лист від 08.08.2025). Обставини щодо належності процесуальної поведінки відповідача у 2026 році або питання дотримання гарантій незалежності прокурора є предметом оцінки відповідних дисциплінарних комісій (зокрема Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів уповноважена розглядати факти мобінгу через призму порушення прокурорами вимог законодавства та Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів) або окремого судового провадження у разі висунення відповідних нових позовних вимог. Вони не утворюють прямого причинного зв`язку з майновою чи моральною шкодою, заявленою у позові за події 2025 року, та не можуть слугувати підставою для задоволення даного позову.

Оскільки судом встановлена відсутность причинного зв`язку між діями орану прокуратури та наслідками для позивача, вимога про відшкодування моральної шкоди не підтверджена доказами за змістом. Позивач обґрунтував її загальними твердженнями про «постійні хвилювання та тривоги», «ризики для життя», «ізоляцію від сім`ї, роботи та суспільства», не навівши, у чому конкретно виявилися душевні страждання, яка їхня тривалість та інтенсивність, як вони пов`язані з листом, а не з призовом чи іншими обставинами. Не подано жодного розрахунку або пояснення, з яких міркувань позивач визначив розмір відшкодування в 150 000 грн.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, не будь-яка негативна емоція досягає рівня страждання або приниження, що заподіює моральну шкоду; такий рівень має бути підтверджений обставинами справи. Таких доказів позивач не надав. За позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 335/6977/22 протиправність дій органу влади сама по собі не створює презумпції завдання моральної шкоди.

Оскільки судом не встановлено обов`язкового елемента деліктного правопорушення прямого причинно-наслідкового зв`язку між неправомірним листом відповідача та мобілізацією позивача (з якою пов`язуються всі негативні наслідки), вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 150 000 грн задоволенню не підлягають.

Вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 4 269,19 грн (витрати на ліки) також не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Сам по собі факт перебування особи на лікарняному та його оплата за рахунок коштів соціального страхування (що підтверджується статусом «Оплачений» у реєстрі ПФУ) не доводить, що тимчасова втрата працездатності виникла внаслідок протиправного листа обласної прокуратури від 08.08.2025. Позивачем не надано жодного медичного висновку, епікризу чи довідки лікаря, які б встановлювали діагноз та прямо вказували на те, що захворювання є наслідком стресу, хвилювань або незаконних дій відповідача.

Фіскальний чек підтверджує виключно факт сплати коштів за медичну послугу (обстеження). Він не містить інформації про стан здоров`я позивача, направлення лікаря, необхідність проведення саме цього обстеження чи його результати. При цьому чек за оплату послуги МРТ в сумі 3600 грн. датований 20.04.2026, між оскаржуваним листом (08.08.2025) та понесеними витратами минуло понад пів року, протягом яких позивач був мобілізований.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що оскільки листки непрацездатності мають статус «Оплачений», втрачений позивачем дохід за ці періоди було компенсовано державою в межах системи загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, матеріальна шкода в цій частині є відшкодованою, а вимога про її стягнення з відповідача є безпідставною.

Також суд зауважує, що частина листків непрацездатності датується 2026 роком, тоді як позивача було призвано на військову службу у вересні 2025 року. Захворювання в період проходження військової служби можуть бути зумовлені специфікою служби, умовами перебування тощо, і не перебувають у прямому зв`язку з подіями серпня 2025 року.

Відповідно до ст. 76, 81 ЦПК України, суд визнає ці докази неналежними та недостатніми, оскільки вони не встановлюють обставин, які входять до предмета доказування у цій справі (наявність шкоди, її розмір та причинний зв`язок із діями Волинської обласної прокуратури).

З огляду на викладене суд дійшов до висновку, що, незважаючи на встановлену протиправність листа обласної прокуратури від 08.08.2025, позивач не довів сукупності обов`язкових умов відповідальності за ст. 1173 ЦК України, зокрема наявності шкоди, заподіяної саме цим листом, та причинного зв`язку між ним і заявленими наслідками. У зв`язку з наведеним позовні вимоги про відшкодування 4 269,19 грн матеріальної та 150 000 грн моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 12, 13, 7682, 89, 141, 258, 259, 262, 263265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 22, 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу державної влади відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач 1: Волинська обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 02909915, адреса: вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025).

Відповідач 2: Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 37567646, адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601).

Повний текст рішення складено та підписано 28 жовтня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК