Решение № 141009634, 28.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/24081/26

Провадження 2/127/6594/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17.02.2025 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір № 2103563, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 5 000, 00 гривень строком на 350 днів. 19.02.2025 між відповідачем та ТОВ «Селфі Кредит» було укладено додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, якою збільшено суму кредиту на 7 000, 00 гривень. 26.11.2025 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Новий Колектор» було укладено договір факторингу № 261125/1, у відповідності до якого ТОВ «Селфі Кредит» передало (відступило) ТОВ «Новий Колектор» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до відповідача за кредитним договором № 2103563 від 17.02.2025. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань, заборгованість не погасив. Станом на 26.11.2025 заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором становить 42 959, 97 гривень, з яких: 11 999, 97 гривень заборгованість по тілу кредиту; 24 960, 00 гривень заборгованість по відсотках за користування кредитом; 6 000, 00 гривень штраф.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення на його користь з відповідача заборгованості за кредитним договором № 2103563 від 17.02.2025 в розмірі 42 959, 97 гривень. Також позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Ухвалою суду від 13.07.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом; витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» докази по справі.

На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (квитанція № 2144573). (а.с. 6-6зв.)

Судом встановлено, що направлені позивачем вищевказані документи були передані на зберігання із відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання», що підтверджується інформацією з офіційного вебсайту поштової служби «Е-Пост».

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 13.07.2026, направлене неодноразово відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулося до суду із відмітками «за закінченням встановленого терміну зберігання» та«адресат відсутній». (а.с. 45-46, 52-53) Суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 13.07.2026 вважається врученою відповідачу.

У строк, визначений судом ухвалою суду від 13.07.2026, від відповідача відзив на позов не надійшов.

11.08.2026 постановлено ухвалу про застосування до АТ КБ «ПриватБанк» за неповідомлення суду про неможливість подати докази витребувані ухвалою суду від 13.07.2026 і неподання таких доказів без поважних причин заходи процесуального примусу у виді штрафу, а також повторно зобов`язано виконати ухвалу суду від 13.07.2026 до 25.08.2026.

На виконання вимог ухвали суду від 13.07.2026 від АТ КБ «ПриватБанк» 14.08.2026 і 27.08.2026 надійшли витребувані докази.

Ухвалою суду від 20.08.2026 було скасовано ухвалу суду від 11.08.2026.

Будь-які докази по справі чи клопотання, крім поданих позивачем разом із позовною заявою та АТ КБ «ПриватБанк» на виконання судового рішення, від учасників справи на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

17.02.2025 ОСОБА_1 ознайомився із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Селфі Кредит». (а.с. 36-36зв.)

Того ж дня, 17.02.2025, між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 2103563, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» зобов`язалось надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 5 000, 00 гривень строком на 350 днів, а позичальник, в свою чергу, зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним відповідно до умов цього договору. (а.с. 15-18зв.)

У додатку № 1 до вищевказаного договору сторони погодили графік платежів. (а.с. 18)

Підписуючи вищевказаний договір відповідач підтвердив, зокрема, що: перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування; б) вказана в ч. 1, 2, 4, 5 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та розміщена на вебсайті; він ознайомлений з усіма умовами Правил, що розміщені на вебсайті, повністю їх розуміє і приймає (погоджується) з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися; дані, що стосуються його особи (дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, інше), зазначені в преамбулі, та реквізитах сторін цього договору є актуальними, правильними та відповідають дійсності (п. 9.6 договору).

19.02.2025 ОСОБА_1 ознайомився із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Селфі Кредит». (а.с. 35«а»-35«а`зв.)

19.02.2025 між відповідачем та ТОВ «Селфі Кредит» було укладено додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, якою збільшено суму кредиту на 7 000, 00 гривень, у зв`язку із чим погоджено новий графік розрахунків, а також внесено зміни до п. 1.2 та пп. 6.4.1 і пп. 6.4.2 п. 6.4 кредитного договору. (а.с. 19-20)

Позивач вважає, що відповідачем порушено умови договору про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 2103563, укладеного 17.02.2025 між ОСОБА_1 та ТОВ «Селфі Кредит», правонаступником якого, як стверджує позивач, він є на підставі договору факторингу № 261125/1 від 26.11.2025, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

За змістом ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, виходячи з підстав звернення до суду, позивач повинен довести виникнення у нього права вимоги грошової вимоги до відповідача в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

На підтвердження виникнення вищевказаного права, позивачем було надано суду, зокрема копію договору факторингу № 261125/1 від 26.11.2025.

Так, 26.11.2025 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Новий Колектор» було укладено договір факторингу № 261125/1, у відповідності до п. 3.1.3 якого право вимоги переходить до фактора після підписання сторонами цього договору, з моменту підписання сторонами Акту приймання-передавання Реєстру Боржників за формою Додатку № 5 цього договору, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей за кредитними договорами. (а.с. 23-28)

ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Новий Колектор» було підписано відповідний Реєстр боржників в електронному вигляді. (а.с. 29-30зв.)

Так, з вищевказаного Реєстр боржників вбачається передача права вимоги від ТОВ «Селфі Кредит» ТОВ «Новий Колектор» до боржника за кредитним договором № 2103563 від 17.02.2025 ОСОБА_1 .

Водночас, позивачем не надано суду належних доказів підписання сторонами Акту приймання-передавання Реєстру Боржників за формою Додатку № 5 до договору факторингу № 261125/1 від 26.11.2025. Проте саме з моменту підписання цього Акту у встановленій договором формі, а не будь-якого іншого документа, відбувається перехід прав вимоги.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанови Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 дійшов висновку про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Отже, без надання позивачем суду належних доказів підписання сторонами Акту приймання-передавання Реєстру Боржників за формою Додатку № 5 до договору факторингу № 261125/1 від 26.11.2025, тобто на підтвердження набуття позивачем відступленого права грошової вимоги у відповідності до п. 3.1.3 цього договору факторингу, відсутні підстави вважати права фактора (позивача) набутими.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

Зокрема, встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Позивачем не було повідомлено суд про неможливість подання доказів у встановлений законом строк, тобто разом із позовом, у відповідності до ч. 4 ст. 83 і п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

Судом прийнято до уваги, що принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 13.07.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Викладені позивачем обставини у позові не недоведені належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України. Крім того, саме на суд покладено обов`язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Підставою для звернення до суду, з урахуванням положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України, є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) особи, тоді як відсутність обставин на підтвердження наявності порушення такого права, за захистом якого звернувся позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивач не надав належних і достовірних доказів свого правонаступництва як кредитора до боржника за кредитним договором № 2103563 від 17.02.2025, відповідно не довід наявність свого порушеного права, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає необхідності надавати оцінку правовідносинам, що виникли на підставі кредитного договору № 2103563 від 17.02.2025.

Отже суд, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи наведене, прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню.

Суд прийшов до висновку, що в даному випадку, за встановлених судом обставин, відсутні підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 2103563 від 17.02.2025 в сумі 42 959, 97 гривень, оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України, які б були достатніми, в розумінні ст. 80 ЦПК України, для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 662, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 07.07.2026. (а.с. 5)

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на оплату послуг поштового зв`язку в сумі 264, 38 гривень.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судові витрати позивача на відправлення поштової кореспонденції, а саме копії позовної заяви із доданими до неї документами на адресу відповідача, у сумі 264, 38 гривень підтверджуються квитанцією ПС «Е-Пост» від 07.07.2026 та описом вкладення до листа. (а.с. 6-6зв.)

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Таким чином, враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та положення ч. 1 і п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, витрати на сплату судового збору та на відправлення поштової кореспонденції слід залишити за позивачем.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 610, 628, 629, 1046, 1049, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 2103563 від 17.02.2025 в сумі 42 959, 97 гривень відмовити.

Судові витрати залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор»: ЄДРПОУ 43170298; місцезнаходження: м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд. 13, оф. 601.

Рішення суду складено 28.10.2026.

Суддя