Решение № 140997584, 28.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокуСправа № 160/30353/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24.09.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 23.09.2026 року через систему Електронний суд позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №262640009951 від 08.09.2026 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з зарахуванням до страхового стажу спірних періодів, зазначених у цій позовній заяві та підтверджених трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , і призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зменшеним пенсійним віком згідно ст.16 Закону України Про пенсійне забезпечення з дати звернення - з 01.09.2026 року.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем Збройних Сил України та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданим Кадровим центром Збройних Сил України 23.06.2023 року, а також відповідними довідками військових частин про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Позивач зазначає, що відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 з 03.03.2022 року проходить військову службу у Збройних Силах України. На підтвердження участі у бойових діях ним надано, зокрема, довідку військової частини НОМЕР_4 від 20.09.2022 року та довідку військової частини НОМЕР_5 від 07.05.2026 року №887. У зв`язку з досягненням 28.04.2026 року 55-річного віку та наявністю статусу учасника бойових дій позивач вважає, що набув право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за умови наявності необхідного страхового стажу. З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення 01.09.2026 року позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком, яку прийнято та зареєстровано за №13708, що підтверджується відповідною розпискою-повідомленням. Крім того, 16.09.2026 року позивачем додатково подано довідку від 31.08.2026 року. За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 08.09.2026 року №262640009951, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. В оскаржуваному рішенні пенсійним органом визначено, що страховий стаж позивача становить 23 роки 2 місяці 0 днів, тоді як для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку чоловікам, які мають відповідний статус учасника бойових дій, необхідно мати не менше 25 років страхового стажу. При цьому відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 12.03.1989 року по 01.07.1989 року та з 17.02.1999 року по 01.09.1999 року, відображені у трудовій книжці серії НОМЕР_6 , з підстав відсутності належного зазначення підстав звільнення з роботи, що, на думку пенсійного органу, суперечить вимогам пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07.1993 року №58. Крім того, до страхового стажу позивача не зараховано період трудової діяльності з 10.12.2001 року по 28.02.2012 року, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків за відповідний період. Позивач не погоджується із зазначеними висновками відповідача та вважає їх необґрунтованими, оскільки спірні періоди трудової діяльності підтверджуються записами у належним чином оформленій трудовій книжці, яка відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є основним документом, що підтверджує стаж роботи. На переконання позивача, наявність окремих недоліків у заповненні трудової книжки, допущених роботодавцями або відповідальними посадовими особами, не може бути самостійною та достатньою підставою для неврахування фактично відпрацьованих періодів до страхового стажу, оскільки працівник не відповідає за належність ведення кадрової документації підприємства. Також позивач наголошує, що відсутність у системі персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків не свідчить сама по собі про відсутність трудових відносин та не може безумовно позбавляти особу права на врахування відповідних періодів роботи, якщо такі періоди підтверджені належними документами. На обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на положення статей 19, 46 Конституції України, статей 56, 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», статей 24, 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637. Позивач вказує, що у разі виникнення сумнівів щодо достовірності записів у трудовій книжці або наявності страхового стажу пенсійний орган наділений повноваженнями щодо витребування додаткових документів, перевірки відомостей та направлення відповідних запитів до підприємств, установ, організацій і архівних установ. Водночас формальна відмова у зарахуванні спірних періодів роботи без належної перевірки поданих документів, на думку позивача, суперечить принципам законності, обґрунтованості та належного урядування. Отже, позивач вважає, що відповідачем безпідставно не враховано до його страхового стажу періоди трудової діяльності з 12.03.1989 року по 01.07.1989 року, з 17.02.1999 року по 01.09.1999 року та з 10.12.2001 року по 28.02.2012 року, що призвело до неправильного визначення загальної тривалості страхового стажу та прийняття протиправного рішення про відмову у призначенні пенсії. З огляду на викладене позивач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.09.2026 року №262640009951 порушує його право на пенсійне забезпечення, гарантоване статтею 46 Конституції України, у зв`язку з чим просить суд визнати зазначене рішення протиправним та скасувати його, зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням спірних періодів трудової діяльності, підтверджених трудовою книжкою серії НОМЕР_6 , та призначити йому пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з дати звернення - 01.09.2026 року.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 25.09.2026 року передана судді Пруднику С.В.

28.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, військовослужбовцем Збройних Сил України та має статус учасника бойових дій.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Києві.

Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_3 позивач перебуває на військовому обліку та проходить військову службу у Збройних Силах України. Як зазначено у позовній заяві, з 03.03.2022 року позивач проходить військову службу у зв`язку зі здійсненням заходів із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що засвідчується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданим Кадровим центром Збройних Сил України 23.06.2023 року. Зазначене посвідчення є безстроковим та дійсним на всій території України.

Крім того, у матеріалах справи міститься довідка військової частини НОМЕР_4 від 20.09.2022 року, відповідно до якої старший лейтенант ОСОБА_1 20.09.2022 року брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у місті Дружківка Донецької області.

Підставами для видачі зазначеної довідки визначено витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_4 від 13.09.2022 року №226 та від 14.09.2022 року №227, а також витяг із журналу ведення бойових дій НОМЕР_7 батальйону охорони військової частини НОМЕР_4 від 16.09.2022 року.

Також до матеріалів справи долучено довідку військової частини НОМЕР_5 від 07.05.2026 року №887, відповідно до якої старший лейтенант ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у такі періоди: з 03.03.2025 року по 14.07.2025 року, з 01.08.2025 року по 14.10.2025 року, з 01.11.2025 року по 13.12.2025 року та з 10.01.2026 року по 27.04.2026 року.

У зазначеній довідці вказано, що відповідні заходи здійснювалися на території Сумської області, зокрема Сумського району, а підставами для її видачі стали бойові накази командування військової частини НОМЕР_5 та відомості журналів бойових дій.

Таким чином, наявними у справі документами підтверджується наявність у позивача статусу учасника бойових дій, який має правове значення для вирішення питання щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

28.04.2026 року ОСОБА_1 досяг 55-річного віку.

З матеріалів справи вбачається, що 11.05.2026 року позивач звертався до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо пенсійного забезпечення, що підтверджується розпискою-повідомленням, відповідно до якої його заяву було зареєстровано за №883.

Надалі, 01.09.2026 року, позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій.

Зазначену заяву прийнято 01.09.2026 року та зареєстровано за №13708, що підтверджується відповідною розпискою-повідомленням, долученою до матеріалів справи.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 08.09.2026 року №262640009951 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зі змісту зазначеного рішення встановлено, що підставою для відмови у призначенні пенсії визначено відсутність у позивача необхідного страхового стажу.

В оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років.

При цьому за результатами проведеного пенсійним органом розрахунку страховий стаж ОСОБА_1 становить 23 роки 2 місяці 0 днів.

Отже, за висновком відповідача, позивач не має необхідних 25 років страхового стажу для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

Досліджуючи документи, які підтверджують трудову діяльність позивача, суд встановив, що в матеріалах справи міститься копія трудової книжки серії НОМЕР_6 , заповненої 01.08.1988 року на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із записів зазначеної трудової книжки вбачається, що позивач у різні періоди здійснював трудову діяльність на підприємствах, в установах та організаціях, відомості про що внесені до розділу «Відомості про роботу».

Так, відповідно до запису №7 трудової книжки позивача 12.03.1989 року його прийнято на посаду лаборанта на підставі договору №7 ТК-7 від 12.03.1989 року.

Згідно із записом №8 трудової книжки 01.07.1989 року ОСОБА_1 звільнено у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Підставою для внесення запису про звільнення зазначено наказ від 01.07.1989 року №128.

Таким чином, у трудовій книжці позивача містяться відомості про дату прийняття на роботу, займану посаду, дату звільнення, правову підставу припинення трудових відносин, а також реквізити документів, на підставі яких внесено відповідні записи.

Разом із тим, зазначений період трудової діяльності з 12.03.1989 року по 01.07.1989 року відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано.

Крім того, відповідно до запису №28 трудової книжки 17.02.1999 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду менеджера з туризму приватного підприємства «Альтаір» на підставі наказу №3 від 06.02.1999 року.

Згідно із записом №29 трудової книжки 01.09.1999 року позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України.

Підставою для звільнення зазначено наказ від 01.09.1999 року №23.

Отже, записи №28 та №29 трудової книжки містять відомості про найменування роботодавця, посаду позивача, дати початку та припинення трудових відносин, підставу звільнення та реквізити відповідних наказів.

Проте відповідачем період роботи з 17.02.1999 року по 01.09.1999 року також не враховано під час визначення загального страхового стажу позивача.

Щодо періоду роботи з 10.12.2001 року по 28.02.2012 року судом встановлено, що відповідно до запису №35 трудової книжки серії НОМЕР_6 ОСОБА_1 10.12.2001 року прийнято на посаду директора приватного підприємства «ТЛС-Київ» на підставі наказу від 10.12.2001 року №1.

Згідно із записом №36 трудової книжки 11.09.2015 року позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України на підставі наказу від 11.09.2015 року №11.

Таким чином, записи трудової книжки відображають перебування позивача у трудових відносинах із приватним підприємством «ТЛС-Київ» у період з 10.12.2001 року по 11.09.2015 року, частина якого, а саме з 10.12.2001 року по 28.02.2012 року, не зарахована відповідачем до страхового стажу.

В обґрунтування неврахування цього періоду відповідач послався на відсутність у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про сплату страхових внесків.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що позивачем на підтвердження обставин, пов`язаних із діяльністю приватного підприємства «ТЛС-Київ», надано довідку Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 24.03.2004 року №312/24-052.

Зі змісту зазначеної довідки вбачається, що приватне підприємство «ТЛС-Київ» станом на 22.03.2004 року не мало заборгованості зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), контроль за справлянням яких здійснювався відповідним податковим органом.

Також до матеріалів справи долучено довідку Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 31.08.2026 року №16969/АП/26-15-52-03-04 про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до змісту зазначеної довідки приватне підприємство «ТЛС-Київ», код ЄДРПОУ 31778237, станом на 31.08.2026 року не мало податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску та іншої заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

Суд зазначає, що наведені довідки містять відомості про стан розрахунків приватного підприємства «ТЛС-Київ» із бюджетом та відповідними фондами на визначені дати.

Водночас такі довідки не містять помісячних відомостей про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 , розмір нарахованих страхових внесків та їх фактичну сплату за кожний місяць спірного періоду.

Разом із тим, наявність зазначених документів має значення для оцінки доводів позивача щодо здійснення підприємством господарської діяльності та виконання обов`язків зі сплати обов`язкових платежів.

Із наявного в матеріалах справи розрахунку страхового стажу за формою РС-право, сформованого органом Пенсійного фонду України щодо ОСОБА_1 за пенсійною справою №262640009951, вбачається, що пенсійним органом здійснено обчислення страхового стажу позивача на підставі наявних відомостей про періоди його трудової діяльності.

За результатами такого обчислення загальна тривалість страхового стажу, врахована відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення, становила 23 роки 2 місяці 0 днів.

Таким чином, різниця між необхідним для призначення дострокової пенсії страховим стажем тривалістю 25 років та стажем, визначеним відповідачем, становить 1 рік 10 місяців.

При цьому із матеріалів справи встановлено, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача такі періоди трудової діяльності:

з 12.03.1989 року по 01.07.1989 року - робота на посаді лаборанта;

з 17.02.1999 року по 01.09.1999 року - робота на посаді менеджера з туризму приватного підприємства «Альтаір»;

з 10.12.2001 року по 28.02.2012 року - робота на посаді директора приватного підприємства «ТЛС-Київ».

Водночас із матеріалів справи вбачається, що зазначені періоди трудової діяльності відображені у трудовій книжці позивача, яка містить записи про прийняття на роботу та звільнення із зазначенням відповідних дат і реквізитів наказів.

Отже, судом встановлено, що спір між сторонами виник у зв`язку з різним підходом до визначення страхового стажу позивача, зокрема щодо можливості врахування періодів роботи, підтверджених трудовою книжкою, за наявності зауважень пенсійного органу до оформлення окремих записів, а також за відсутності у системі персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків.

Таким чином, підставою для прийняття оскаржуваного рішення стала не відсутність у позивача статусу учасника бойових дій чи недосягнення ним установленого законодавством пенсійного віку, а визначена відповідачем недостатня тривалість страхового стажу.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.09.2026 року №262640009951, вважаючи, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу окремі періоди його трудової діяльності, внаслідок чого порушено право на пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, регулюються Законом України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII), Законом України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), а також іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок підтвердження страхового стажу та призначення пенсій.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, після досягнення чоловіками 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років.

Аналогічні за своїм змістом положення щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, містяться у статті 16 Закону №1788-XII.

Отже, законодавець пов`язує виникнення права на призначення дострокової пенсії за віком із сукупністю юридичних обставин, а саме досягненням особою визначеного законом віку, наявністю відповідного правового статусу та необхідної тривалості страхового стажу.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.04.2026 року досяг 55-річного віку та має статус учасника бойових дій, підтверджений посвідченням серії НОМЕР_2 від 23.06.2023 року.

Відтак у межах спірних правовідносин відсутній спір щодо досягнення позивачем установленого законодавством віку та наявності статусу учасника бойових дій.

Водночас спірним є питання правильності визначення відповідачем загальної тривалості страхового стажу позивача та правомірності неврахування окремих періодів його трудової діяльності.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

За змістом пунктів 1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка. У разі її відсутності, відсутності необхідних записів або наявності неправильних чи неточних записів стаж роботи може підтверджуватися іншими документами, виданими за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, законодавством передбачено можливість підтвердження трудового стажу не лише відомостями персоніфікованого обліку, а й документами, що відображають фактичну трудову діяльність особи.

При цьому суд зазначає, що порядок підтвердження періодів роботи до 01.01.2004 року та після цієї дати має відповідні правові особливості, оскільки з набранням чинності Законом №1058-IV визначальне значення для обчислення страхового стажу набули відомості про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків.

Щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи з 12.03.1989 року по 01.07.1989 року та з 17.02.1999 року по 01.09.1999 року.

Надаючи оцінку правомірності неврахування відповідачем зазначених періодів трудової діяльності, суд виходить із наступного.

Як встановлено судом, відповідно до запису №7 трудової книжки серії НОМЕР_6 ОСОБА_1 12.03.1989 року прийнято на посаду лаборанта на підставі договору №7 ТК-7 від 12.03.1989 року.

Згідно із записом №8 трудової книжки 01.07.1989 року позивача звільнено у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України на підставі наказу від 01.07.1989 року №128.

Крім того, відповідно до запису №28 трудової книжки 17.02.1999 року позивача прийнято на посаду менеджера з туризму приватного підприємства «Альтаір» на підставі наказу від 06.02.1999 року №3.

Згідно із записом №29 трудової книжки 01.09.1999 року позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України на підставі наказу від 01.09.1999 року №23.

Отже, відповідні записи трудової книжки містять відомості про дати прийняття на роботу та звільнення, займані посади, правові підстави припинення трудових відносин, а також реквізити документів, на підставі яких внесено відповідні записи.

При цьому відповідачем не наведено конкретних обставин, які свідчили б про недостовірність зазначених відомостей, а також не надано доказів того, що позивач фактично не здійснював трудової діяльності у відповідні періоди.

Суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок у період трудової діяльності позивача регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, а надалі - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення вносяться власником або уповноваженим ним органом на підставі відповідних наказів та повинні відповідати їх змісту.

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Таким чином, обов`язок щодо належного оформлення трудової книжки, внесення до неї відповідних записів та забезпечення їх достовірності покладається на роботодавця або уповноважених ним посадових осіб, а не на працівника.

Відтак окремі недоліки оформлення записів у трудовій книжці, допущені роботодавцем, не можуть автоматично покладати на працівника негативні наслідки у вигляді неврахування фактично відпрацьованих періодів до страхового стажу.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а, в якій наголошено, що визначальне значення для підтвердження стажу має фактичне виконання особою відповідної роботи, а не виключно формальна правильність оформлення записів у трудовій книжці.

Застосовуючи зазначений правовий висновок до обставин цієї справи, суд враховує, що записи №7, №8, №28 та №29 трудової книжки позивача дозволяють ідентифікувати відповідні періоди трудової діяльності, встановити посади, які обіймав позивач, та визначити підстави виникнення і припинення трудових відносин.

При цьому сама по собі наявність зауважень пенсійного органу щодо оформлення записів про звільнення не спростовує факту трудової діяльності позивача.

Крім того, суд враховує, що спірні періоди роботи мали місце до 01.01.2004 року, а тому питання їх зарахування до страхового стажу підлягає вирішенню з урахуванням законодавства, яке діяло на час здійснення відповідної трудової діяльності.

З огляду на положення статей 56, 62 Закону №1788-XII, статті 24 Закону №1058-IV та Порядку №637, суд доходить висновку, що записи трудової книжки позивача є належними документальними доказами здійснення ним трудової діяльності у відповідні періоди.

Відсутність у матеріалах справи доказів недостовірності цих записів, їх скасування або встановлення факту внесення неправдивих відомостей виключає можливість визнання таких записів неналежними виключно з формальних підстав, наведених відповідачем.

За таких обставин суд вважає необґрунтованими висновки відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 12.03.1989 року по 01.07.1989 року та з 17.02.1999 року по 01.09.1999 року.

Отже, суд доходить висновку про наявність правових підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати зазначені періоди роботи до загального страхового стажу позивача.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 10.12.2001 року по 28.02.2012 року.

Оцінюючи правомірність неврахування відповідачем зазначеного періоду трудової діяльності, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, відповідно до запису №35 трудової книжки серії НОМЕР_6 ОСОБА_1 10.12.2001 року прийнято на посаду директора приватного підприємства «ТЛС-Київ» на підставі наказу від 10.12.2001 року №1.

Згідно із записом №36 трудової книжки 11.09.2015 року позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України на підставі наказу від 11.09.2015 року №11.

Таким чином, трудова книжка містить відомості про перебування позивача у трудових відносинах із приватним підприємством «ТЛС-Київ» у період з 10.12.2001 року по 11.09.2015 року.

Водночас відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача частину зазначеного періоду, а саме з 10.12.2001 року по 28.02.2012 року, з посиланням на відсутність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату страхових внесків.

Суд звертає увагу, що спірний період охоплює як час до набрання чинності Законом №1058-IV, так і час після 01.01.2004 року, що обумовлює необхідність застосування відповідного правового регулювання.

Щодо періоду з 10.12.2001 року по 31.12.2003 року суд зазначає, що відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності.

Основним документом, що підтверджує відповідний стаж, згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII є трудова книжка.

Отже, період роботи позивача з 10.12.2001 року по 31.12.2003 року підлягає зарахуванню до страхового стажу на підставі відповідних записів трудової книжки за правилами законодавства, яке діяло до 01.01.2004 року.

Щодо періоду з 01.01.2004 року по 28.02.2012 року суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники та застраховані особи у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування заробітної плати та інших виплат, на які нараховуються страхові внески.

Обов`язок щодо нарахування та своєчасної сплати страхових внесків за найманих працівників покладається на роботодавця як страхувальника.

При цьому порушення страхувальником установленого законом порядку сплати страхових внесків тягне передбачену законодавством відповідальність саме для страхувальника.

У постанові від 23.03.2020 року у справі №535/1031/16-а Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої неналежне виконання роботодавцем обов`язку зі сплати страхових внесків не повинно призводити до позбавлення працівника права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу, якщо факт роботи та обставини нарахування внесків підтверджені належними доказами.

Аналогічний правовий підхід відображено у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 року у справі №688/947/17 та від 30.09.2019 року у справі №414/736/17.

З аналізу наведених правових висновків убачається, що недоліки виконання страхувальником своїх обов`язків не можуть автоматично позбавляти застраховану особу гарантованого державою права на пенсійне забезпечення.

Водночас суд враховує, що у справі №535/1031/16-а Верховний Суд виходив із установлених судами обставин фактичної роботи особи, подання роботодавцем звітності щодо застрахованої особи та нарахування страхових внесків.

Отже, застосування відповідного правового висновку потребує оцінки доказів, які підтверджують трудову діяльність позивача, характер спірних правовідносин та обставини виконання роботодавцем обов`язків щодо загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

У цій справі судом встановлено, що трудова діяльність ОСОБА_1 на посаді директора приватного підприємства «ТЛС-Київ» підтверджується записами №35 та №36 трудової книжки серії НОМЕР_6 .

Крім того, позивачем надано довідку Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 24.03.2004 року №312/24-052, відповідно до якої приватне підприємство «ТЛС-Київ» станом на 22.03.2004 року не мало заборгованості зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Також матеріали справи містять довідку Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 31.08.2026 року №16969/АП/26-15-52-03-04, згідно з якою приватне підприємство «ТЛС-Київ», код ЄДРПОУ 31778237, станом на 31.08.2026 року не мало податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску та іншої заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

Оцінюючи зазначені документи, суд враховує, що довідки про відсутність заборгованості підприємства не є безпосереднім підтвердженням сплати страхових внесків за кожний місяць спірного періоду.

Разом із тим вони підлягають оцінці в сукупності з трудовою книжкою, відомостями про діяльність підприємства та іншими доказами, що мають значення для встановлення обставин здійснення позивачем трудової діяльності.

При цьому відповідач, посилаючись на відсутність відомостей про сплату страхових внесків, не навів у спірному рішенні результатів перевірки причин відсутності таких відомостей, зокрема щодо можливого неподання роботодавцем звітності, несплати або несвоєчасної сплати внесків, недоліків персоніфікованого обліку чи інших обставин, які могли вплинути на відображення страхового стажу позивача.

Суд наголошує, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду України наділені повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, установ, організацій та окремих осіб, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей.

Зазначені повноваження мають використовуватися з метою повного, всебічного та об`єктивного встановлення обставин, необхідних для вирішення питання про призначення пенсії.

За змістом частини другої статті 2 КАС України адміністративний суд перевіряє, чи прийнято рішення суб`єкта владних повноважень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відтак формальне посилання відповідача на відсутність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату страхових внесків без належної оцінки інших документів, поданих позивачем, не може вважатися достатнім обґрунтуванням відмови у зарахуванні спірного періоду трудової діяльності.

Суд також зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не може обмежитися загальним посиланням на відсутність відомостей у відповідній інформаційній системі, якщо заявником подано документи, які свідчать про здійснення трудової діяльності та потребують належної правової оцінки.

За наведених обставин суд доходить висновку, що відмова відповідача у врахуванні періоду роботи позивача з 10.12.2001 року по 28.02.2012 року виключно з підстав відсутності відомостей про сплату страхових внесків без належного дослідження поданих документів не відповідає критерію обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи встановлені обставини, записи трудової книжки позивача, наявні довідки контролюючих органів, а також правові висновки Верховного Суду щодо неприпустимості покладення на застраховану особу негативних наслідків неналежного виконання роботодавцем обов`язків зі сплати страхових внесків, суд вважає наявними підстави для захисту права позивача шляхом зобов`язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу період його роботи з 10.12.2001 року по 28.02.2012 року.

При цьому такий висновок не звільняє пенсійний орган від обов`язку провести належний розрахунок загальної тривалості страхового стажу, врахувати законодавчі особливості його обчислення та перевірити інші умови, необхідні для призначення пенсії.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком з 01.09.2026 року та належного способу захисту порушеного права.

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права позивача, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист у передбачений законом спосіб.

Згідно з пунктами 2, 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, а також про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Водночас, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові від 08.11.2019 року у справі №227/3208/16-а Верховний Суд зазначив, що повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційними, якщо за встановлених законом обставин існує лише один правомірний варіант рішення. Водночас необхідність перевірки передбачених законом умов може обумовлювати застосування такого способу захисту, як повторний розгляд заяви.

Отже, суд не позбавлений повноважень зобов`язати пенсійний орган призначити пенсію, якщо встановлено виконання всіх визначених законом умов для її призначення.

Проте у випадку, коли належне вирішення питання про призначення пенсії потребує проведення додаткового розрахунку страхового стажу, перевірки відповідних відомостей та оцінки документів, які не отримали належної оцінки пенсійного органу, ефективним способом захисту може бути зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву з урахуванням правової оцінки суду.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 01.09.2026 року звернувся із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку як учасник бойових дій.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.09.2026 року №262640009951 у призначенні пенсії відмовлено з підстав відсутності необхідного страхового стажу, який відповідачем визначено тривалістю 23 роки 2 місяці 0 днів.

Судом встановлено протиправність підстав, з яких відповідач не врахував спірні періоди трудової діяльності позивача, та необхідність їх зарахування до загального страхового стажу.

Водночас остаточний розрахунок страхового стажу позивача з урахуванням усіх періодів його трудової діяльності, перевірки можливого збігу окремих періодів, а також інших обставин, які мають значення для призначення пенсії, пенсійним органом після врахування спірних періодів не здійснювався.

Суд зазначає, що встановлення протиправності відмови у зарахуванні окремих періодів трудової діяльності не є тотожним автоматичному встановленню всіх умов, необхідних для призначення пенсії з конкретної дати.

Крім того, вирішення питання про призначення пенсії потребує визначення остаточної тривалості страхового стажу, перевірки документів пенсійної справи та застосування положень Закону №1058-IV щодо дати, з якої призначається пенсія.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога позивача про безпосереднє зобов`язання відповідача призначити йому пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з 01.09.2026 року є передчасною та задоволенню не підлягає.

Водночас відмова у задоволенні цієї вимоги не свідчить про відсутність у позивача права на відповідну пенсію, а зумовлена необхідністю проведення пенсійним органом належного розрахунку страхового стажу та прийняття рішення за результатами повторного розгляду заяви.

При цьому суд наголошує, що повторний розгляд заяви не може мати формального характеру, а повинен здійснюватися з обов`язковим урахуванням висновків суду щодо неправомірності неврахування спірних періодів трудової діяльності.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.09.2026 року №262640009951, зобов`язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 12.03.1989 року по 01.07.1989 року, з 17.02.1999 року по 01.09.1999 року та з 10.12.2001 року по 28.02.2012 року, а також повторно розглянути його заяву від 01.09.2026 року про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Суд вважає, що зазначений спосіб захисту забезпечує відновлення порушеного права позивача, не підміняючи собою компетентний пенсійний орган у питаннях, які потребують здійснення передбачених законодавством розрахунків та перевірок.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За змістом частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття рішення від 08.09.2026 року №262640009951 про відмову у призначенні пенсії за віком.

З урахуванням установлених обставин справи, наведених положень законодавства та правових висновків Верховного Суду суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом скасування оскаржуваного рішення, зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди роботи до загального страхового стажу та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.

У задоволенні позовних вимог у частині безпосереднього зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з 01.09.2026 року належить відмовити.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.09.2026 року №262640009951 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 12.03.1989 року по 01.07.1989 року, з 17.02.1999 року по 01.09.1999 року та з 10.12.2001 року по 28.02.2012 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_6 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.09.2026 року №13708 про призначення дострокової пенсії за віком з урахуванням зарахованих періодів роботи та правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник