Постановление суда № 140997349, 27.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

27 жовтня 2026 р.Справа №160/34316/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/34316/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа: Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 24 вересня 2026 року номер: 1203183100000466 про відкликання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 24 вересня 2026 року номер: 1201130100022710 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Грузії ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що підстави відкликання дозволу та посвідки, як-то вчинення дій, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, - не відповідають фактичним обставинам життя та дій (діяльності) ОСОБА_2 під час проживання його в України та спростовуються тим, що ОСОБА_2 постійно проживає в Україні на законних підставах починаючи з кінця 1980 років, що підтверджується тим, що у його паспорті Республіки Грузія містяться відмітки про те, що він був зареєстрований у Відділі віз та реєстрації (державна служба, яка в той час займалася обліком та контролем громадян інших держав) у м. Дніпродзержинськ (на теперішній час м. Кам`янське) раніше 04 червня 1999 року (попередня запис не читається), при цьому ця реєстрація постійно продовжувалася до 18 серпня 2004 року, а останній запис від 18 серпня 2004 четвертого року вказує на те, що з цієї дати ОСОБА_2 дозволено постійне проживання в Україні.

26.10.2026 позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд:

- зупинити дію рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 24 вересня 2026 року номер: 1203183100000466 про відкликання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, а також дію рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 24 вересня 2026 року номер: 1201130100022710 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Грузії ОСОБА_1 .

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що відкликання дозволу на імміграцію в Україну та зобов`язання в рішенні про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Грузії ОСОБА_1 - не пізніше 23 жовтня 2026 року залишити територію України, - вимушують позивача звертатися до суду з завою про забезпечення позову, тому як судовий розгляд його позову очевидно не закінчиться до 23 жовтня 2026 року. Може скластися така ситуація, що позов ОСОБА_1 буде задоволений, але на той час він вже буде примусово повернутий до іншої країни, у зв`язку з чим це може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви представника позивача про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.

Розглядаючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17.

У заяві про забезпечення позову заявник просить суд вжити заходи забезпечення адміністративного позову до подання позовної заяви, а саме:

- зупинити дію рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 24 вересня 2026 року номер: 1203183100000466 про відкликання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, а також дію рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 24 вересня 2026 року номер: 1201130100022710 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Грузії ОСОБА_1 .

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України.

Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили.

Отже, у випадку оскарження до суду рішення про скасування дозволу на імміграцію, рішення про примусове повернення особи не виконується до набрання рішенням суду законної сили, що свідчить про відсутність можливості настання для позивача тих негативних наслідків, про які він стверджує у заяві про забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03.02.2022 у справі №280/4557/21.

Також відповідно до п. 10 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 22.01.2018 № 38/77), рішення органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Рішення суду про примусове видворення іноземця може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом. Після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з`ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом. Оскарження рішень про примусове повернення або примусове видворення зупиняє їх дію, якщо іноземець оскаржив це рішення у встановленому законом порядку до суду - у межах строків, визначених частинами другою-четвертою статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), незалежно від того, чи суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупинив дію рішення суб`єкта владних повноважень або його окремих положень, що оскаржуються.

При цьому, суд наголошує, що із заявою про забезпечення позову позивач звернувся під час подання адміністративного позову про визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 24 вересня 2026 року номер: 1203183100000466 про відкликання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 24 вересня 2026 року номер: 1201130100022710 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Грузії ОСОБА_1 .

Таким чином, оскарження вказаних рішень до суду вже свідчить про зупинення їх дії на підставі статті 13 Закону України «Про імміграцію» та п. 10 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, тому відсутні підстави для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень статті 150 КАС України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 5, 8 ст. 154 КАС України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. 150, 151, 154, 156, 243, 248, 256 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/34316/26 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295, 297 КАС України.

Суддя Н.Є. Калугіна