войти
РУС
Єдиний державний реєстр судових рішень ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2026 рокуСправа № 160/23061/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2), в якій позивач просить:
1) визнати протиправними дії з 27.02.2022 року по 26.07.2024 року, включно, Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 у відношенні ОСОБА_1 щодо неналежних:
- розрахунку календарної, пільгової та загальної вислуги років;
- розрахунку невикористаних днів відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки;
- алгоритму розрахунку грошової компенсації за невикористаних основних та додаткових відпусток за 2022-2024 роки;
- індексації грошового забезпечення;
- нарахування та виплати грошового забезпечення;
- речового забезпечення;
- нарахування та виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно;
- нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією за постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 року (з відповідними змінами);
- нарахування та виплати грошової компенсації за 33 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки;
- нарахування та виплати грошової компенсації за 34 невикористаних днів відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки;
- нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до ПКМУ №168 від 28.02.2022 року за період з 27.02.2022 року по 26.07.2027 року, включно;
- нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні;
2) зобов`язати Міністерство оборони України, Військову частину НОМЕР_1 скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №212 від 26.07.2024 року у відношенні ОСОБА_1 в частині щодо неналежних:
- розрахунку календарної, пільгової та загальної вислуги років;
- розрахунку невикористаних днів відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки;
- алгоритму розрахунку грошової компенсації за невикористаних основних та додаткових відпусток за 2022-2024 роки;
- зобов`язавши зазначити у відповідних місцях вказаного наказу, що станом на 26.07.2024 року вислуга років складає: - календарна 04 роки 09 місяців 28 днів; пільгову вислугу років; - загальну вислугу років (з врахуванням оновленої календарної вислуги років та додаванням зазначеної пільгової вислуги років); - 34 невикористаних днів відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки;
3) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення:
- із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022р., на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб;
- з урахуванням індексації грошового забезпечення;
- за період з 27.02.2022 року по 31.12.2022 року включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, починаючи з 27.02.2022 року, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;
4) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення із:
- застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб;
- з урахуванням індексації грошового забезпечення;
- за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, починаючи з 01.01.2023 року, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;
5) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення із:
- застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік станом на 01.01.2024р., на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб;
- з урахуванням індексації грошового забезпечення;
- за період з 01.01.2024 року по 26.07.2024 року включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, починаючи з 01.01.2024 року, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;
6) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення із врахуванням:
- додаткової винагороди відповідно до ПКМУ №168 від 28.02.2022 року за період з 27.02.2022 року по 26.07.2024 року включно у розмірі 100000 гривень 00 копійок, щомісячно;
- індексації грошового забезпечення;
- з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, починаючи з 27.02.2022 року, з врахуванням фактично виплачених сум, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;
7) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 року (з відповідними змінами) належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення(підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення) за кожний повний календарний місяць служби, а саме за 28 (двадцять вісім) повних місяців служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення(підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;
8) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за: - 33 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки; - 34 невикористаних днів відпустки, як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки, з розрахунку грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік станом на 01.01.2024р., на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;
9) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати;
10) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 27.07.2024 року по день набрання рішенням суду законної сили включно, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства;
11) стягнути солідарно з Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50000 (п`ятсот тисяч) гривень 00 копійок.
Крім того у позовній заяві позивач висловив клопотання, яким просив суд зобов`язати Міністерство оборони України та Військову частину НОМЕР_1 подати до суду звіт про повне виконання судового рішення протягом 10 (десяти) денного строку з моменту набрання законної сили рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач з 27.02.2022 року по 26.07.2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та отримував грошове забезпечення, в тому числі за спірний період, розраховане відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30.08.2017 року (далі Постанова №704) в редакції п.6 постанови Кабінету Міністрів України Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб №103 від 21.02.2018 року (далі Постанова №103), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови №704. Проте, з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі, як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Крім цього, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 скасовано пункт 6 Постанови №103. У зв`язку із наведеним з 29.01.2020 року та в подальшому з 01 січня кожного наступного року виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням згідно з попередньою редакцією п.4 Постанови №704, тобто шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Однак, відповідачами у спірний період протиправно не було встановлено посадовий оклад позивача та оклад за спеціальним званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на 1 січня 2023 року та на 1 січня 2024 року, відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт, а також у зв`язку із цим протиправно розраховано грошове забезпечення та здійсненні при звільненні виплати, у зв`язку із чим позивач просить зобов`язати відповідача-2 здійснити відповідний перерахунок та виплату. Також позивачем зазначено, що оскільки нормативно-правового акту щодо того, чи враховувати день звільнення днем служби він не знаходить, то в порядку ч.6 ст.7 КАСУ пропонує звернутись до п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93р. №58, згідно з яким днем звільнення вважається останній день роботи, тобто в даному випадку служби. Тому, календарна вислуга позивача складає 04 роки 09 місяців 28 днів, а не 04 роки 09 місяців 25 днів, як помилково визначено відовідачем-2, тож слід зобов`язати відповідча-2 зазначити як розмір пільгової, так і оновленої загальної вислуги років позивача. Крім того, у витязі з наказу по стройовій частині вказано про зобов`язання виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні відпусток за 2022-2024 роки, при цьому як учаснику бойових дій лише за 28 діб, замість правильних 34 (відповідно до ст.16-2 Закону України «Про відпустки» 14 календарних днів на рік). Крім цього, позивачем зазначено, що відповідачами проігноровано приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168) під час проходження позивачем військової служби та протиправно не нараховано та не виплачено йому у повному обсязі передбачену цією Постановою додаткову винагороду збільшену до 100000 грн. Також відповідно до частини 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, при цьому індексація, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Крім того, позивачеві неправильно нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні як військовослужбовцю, призваному на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією за постановою Кабінету Міністрів України № 460 від 17.09.2014 року, а саме без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється такого одноразова грошова допомога. Також відповідачами неправильно обраховано грошову компенсацію за невикористані дні відпусток, в тому числі без урахування всіх належних складових. Окрім наведеного, у позивача наявне право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, передбачену п.3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (з відповідними змінами), однак, відповідачами це право було порушене. Крім того, відповідачі належним чином не сплачували єдиний внесок, внаслідок чого обмежили право позивача на пенсійне забезпечення, яке підлягає поновленню. Водночас, враховуючи, що повний розрахунок по заробітній платі відповідачами з позивачем при звільненні не проведено, відповідно до приписів ст.ст.116, 117 КЗпП України слід стягнути на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку, оскільки відповідачами не доведено відсутності в цьому їх вини. При цьому відсутність коштів у відповідачів на час звільнення не звільняє їх від відповідальності. Відповідно до викладеного, позивачеві протиправно не було виплачено грошове забезпечення у вказаний період, відтак позивач має право та стягнення такого забезпечення з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», якою передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Окрім того, з вини відповідачів позивачу також завдано значної моральної шкоди, оскільки було порушено право на своєчасний розрахунок при звільненні, передбачене ст. 116 КЗпП України, а також інші права і свободи громадянина, які відповідно до ст.22 Конституції України не є вичерпними, в наслідок чого: 1) через неналежний розрахунок при звільненні, «білий та пухнастий», у розквіті сил та енергії позивач, перетворився на постійно хворобливого, не відчуваючого колишньої постійної бадьорості навіть від мимохідного погляду на особу протилежної статі у 21-ому пальці, генераторі життя, змушеного приймати постійне медикаментозне лікування, потребуюче грошей, часу, надзусиль, що супроводжується суцільним моральним дискомфортом; 2) у зв`язку з неналежним розрахунком при звільненні, позивач змушений був вдаватись до принизливої процедури «виклянчування»; 3) після звільнення, позивач, котрий все своє свідоме життя пропрацював, фактично не маючи ні належної робити, ні коштів для достойного існування, вислуховував обіцянки та прояви байдужості з боку відповідачів; 4) під час оформлення необхідних письмових запитів до керівників відповідачів, позивач відчував шалене моральне потрясіння від того, що прослуживши скільки років цій системі, змушений виклянчувати належні мені кошти зі скинутим капелюхом і протягнутою для подаяння рукою; 5) отримуючи відповіді, при тому далеко не на всі свої запити та питання, позивач змушений шаленіти від малодушності, нахабства й відверто однобічного трактування законодавства, втрачаючи елементарну віру у справедливість; 6) під час оформлення потрібних запитів та документів, пригадувались полеглі товариші, що не завжди давало можливість комфортно та якісно, без спогадів кошмарів війни заснути; 7) будучи морально втомленим, розбитим і понівеченим після тяжких років служби, не маючи можливості відразу адаптуватись до цивільного життя, переживаючи матеріальні, побутові й особисті труднощі, змушений позичати кошти на життя, при цьому знаючи, що відповідачі винні значні суми коштів, які виплачуються відразу і у повному обсязі лише керівному складу, не помічаючи трудяг, в наслідок чого позивач відчував і відчуває себе неповноцінним як особистість. Все вищеперераховане призводило і призводить, в свою чергу, до моральних страждань і потрясінь, що вимагає від додаткових зусиль для організації життя позивача. Завдану таким чином моральну шкоду позивач оцінює в 500000 гривень, з урахуванням приписів ст. 23, ч.2 ст.440-1, ст.1167 ЦК України та ст.ст. 8, 56 Конституції України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/23061/24, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Цією ж ухвалою суду витребувано у Військової частини НОМЕР_1 : письмові пояснення та докази на їх підтвердження відносно того, який саме розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб застосовувався при нарахуванні грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 2022-2024 роки; розрахунок вислуги років ОСОБА_1 , в тому числі, календарної та пільгової вислуги; розрахунок невикористаних днів відпустки, як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки та відповідні докази на підтвердження цього; письмові пояснення відносно того, чи нараховувалась та виплачувалась ОСОБА_1 додаткова винагорода відповідно до Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року за період з 28.02.2022 року по 26.07.2024 року, включно, та чи приймав ОСОБА_1 за вказаний період безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, а також відповідні докази на підтвердження цього, в тому числі відповідні витяги з журналу бойових дій , накази, розпорядження та ін.; письмові пояснення та докази на їх підтвердження відносно того, чи видавалося ОСОБА_1 довідка про вартість речового майна, що належало йому до видачі, і якщо так, то копію такої довідки, якщо ні, то причини її ненадання.
09.09.2024 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
13.09.2024 року до суду надійшов відзив Міністерства оборони України на позовну заяву, в якому відповідач-1 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення цієї частини. З вищезазначеного слідує, що позивач не проходить військову службу в апараті Міністерства оборони України, не був зарахований до списків військовослужбовців апарату Міністерства оборони України, не отримував від останнього грошового забезпечення. Таким чином, відповідач-1 вважає, що позовні вимоги, заявлені до Міністерства оборони України, не підлягають задоволенню, оскільки останнє не здійснювало нарахування та виплату грошового забезпечення позивачеві, отже, не є належним відповідачем за такими позовними вимогами. Також відповідачем-1 зазначено, що Міністерство оборони України не нараховує грошове забезпечення військовослужбовцям, тому відсутні підстави для застосування солідарної відповідальності на стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 року у задоволенні заяви представника позивача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та розгляд справи в режимі відеоконференції у справі №160/23061/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено у повному обсязі.
20.09.2024 року до суду надійшла заява-клопотання №1 представника ОСОБА_1 про приєднання письмових пояснень, в яких позивач просив врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.08.2024 року у справі №420/693/23, відносно того, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та входить до складу грошового забезпечення (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації як за основну, так і за невикористану додаткову відпустки.
03.10.2024 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву, в якому відповідач-2 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що грошове забезпечення позивача за спірний період нараховувалося та виплачувалося згідно з чинним законодавством, а саме: відповідно до п.4 Постанови №704 в редакції п.6 Постанови №103, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови №704. При цьому, з огляду на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, підстав для застосування з 01.01.2018 року до спірних правовідносин, пов`язаних з визначенням грошового забезпечення для перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, норми п. 4 постанови КМУ №704 в попередній редакції, яка діяла до 24.02.2018 року (тобто, до внесення змін, затверджених постановою КМУ №103) немає. Також не можуть застосовуватися для регулювання спірних правовідносин тексти приміток до Додатків 1 та 14 до постанови КМУ №704, оскільки ці примітки не містять норм права. Отже, згідно із постановою КМУ №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року. Стосовно обчислення вислуги років позивача відповідачем-2 зазначено, що ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 саме 28.02.2022 року, при цьому в наказі про зарахування інформація про вислугу років відсутня, разом з цим, згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 «Про оголошення вислуги років військовослужбовцям військової частини» на 01 січня 2024 року ОСОБА_1 оголошена наступна вислуга років: календарна 01 рік 10 місяців 03 дні, пільгова 00 років 00 місяців 00 днів. На момент виключення молодшого сержанта ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби був зроблений перерахунок вислуги років на підставі даних у військовому квитку, а саме: календарна вислуга років 04 роки 09 місяців 25 днів. Пільгова вислуга перерахована відповідно до відомостей довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, та склала 00 років 09 місяців 26 днів. Загальна вислуга років становить 05 років 07 місяців 21 день. Також були внесені зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2022 року №60 про зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 (був доданий абзац про вислугу років на момент зарахування згідно з даними з військового квитка). Також відповідачем-2 зазначалося, що позивач на момент його виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби був учасником бойових дій та має відповідне посвідчення, видане у 2015 році. Враховуючи те, що позивач був призваний на військову службу під час загальної мобілізації 28.02.2022 року і на момент виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби не надав жодної документально підтвердженої інформації стосовно використання додаткової відпустки як учаснику бойових дій в період з 01 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року, нарахування грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік не проводилась. Враховуючи, що п.17 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 років №232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилась в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причин), під час звільнення не видаються, відтак, виплата грошової компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцям, які були призвані по мобілізації, у разі їх звільнення з військової служби не передбачена. Таким чином, відповідач-2 зазначає, що він діяв в межах повноважень та на підставі чинного законодавства, тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Також на виконання вимог ухвали суду від 02.02.2024 року відповідачем-2 подано витребувані судом письмові пояснення та докази, в тому числі картку особового рахунку ОСОБА_1 за 2024 рік, довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України від 20.09.2024 року №3132 щодо молодшого сержанта ОСОБА_1 та пояснювальну записку щодо здійснених нарахувань та виплат позивачеві грошового забезпечення та додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року за період з 28.02.2022 року по 26.07.2024 року, включно.
14.10.2024 року до суду надійшла заява-клопотання №1 представника ОСОБА_1 про приєднання та витребування документів, якою подано для долучення до матеріалів справи копію листа Військової частини № НОМЕР_2 від 12.09.2024 року та конверту, в якому він був направлений позивачеві, а також заявлено клопотання про витребування додаткових доказів.
16.12.2024 року до суду надійшла заява-клопотання №1 представника ОСОБА_1 про приєднання документів на підтвердження розміру завданої моральної шкоди, якою подано для долучення до матеріалів справи копію висновку комплексної психолого-соціальної експертизи №19-10-24 моральної шкоди потерпілого, проведеної з 12.10.2024 року по 19.10.2024 року, відповідно до якого моральна шкода оцінюється в розмірі 35200 грн.
21.01.2025 року до суду надійшла заява-клопотання №1 представника ОСОБА_1 про приєднання документів на підтвердження винагороди згідно з ПКМУ №168 (2022 р.), а саме: довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України від 05.12.2024 року №4346 щодо ОСОБА_1 , а також супровідного листа та конверта, з якими ця довідка надійшла позивачеві.
28.01.2025 року до суду надійшла заява-клопотання №1 представника ОСОБА_1 про приєднання довідок ОК-5, ОК-7 на підтвердження вимог щодо додаткової винагороди згідно з ПКМУ №168 (2022 р.).
04.07.2025 року до суду надійшла заява-клопотання №1 представника ОСОБА_1 про приєднання додаткових пояснень щодо алгоритму розрахунку посадового окладу та окладу за військове звання.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у справі №160/23061/24 відмовлено у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого 15.12.1993 року:
- з 16.12.1993 року по 24.05.1995 року проходив строкову військову службу;
- відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 року №607/2014 «Про часткову мобілізацію» призваний на військову службу до Збройних Сил України 21.08.2014 року та проходив військову службу з 21.08.2014 року по 28.08.2014 року у Військовій частині НОМЕР_4 ; з 28.08.2014 року по 10.08.2015 року у Військовій частині НОМЕР_5 ;
- відповідно до Указу Президента України від 12.06.2015 року №328/2015 «Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 «Про часткову мобілізацію»» звільнений з військової служби 10.08.2015 року;
- відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» призваний на військову службу за мобілізацією в особливий період до Збройних Сил України 27.02.2022 року та проходив військову службу з 28.02.2022 року по 26.07.2024 року у Військовій частині НОМЕР_1 ;
- відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2024 року №79-РС звільнений з військової служби у запас.
Також у військовому квитку серії НОМЕР_3 (п.18) міститься запис про те, що ОСОБА_1 приймав участь в АТО в Східних регіонах України в період з 16.11.2014 року по 04.01.2015 року, з 03.03.2015 року по 13.05.2015 року, з 10.07.2015 року по 09.08.2015 року.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_6 , виданого Головним управлінням Національної гвардії України 20.08.2015 року, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.
Таким чином, вищевказаними записами військового квитка серії НОМЕР_3 підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 28.02.2022 року по 26.07.2024 року.
Так, відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2022 року №60 солдат ОСОБА_1 , призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 , зарахований до списків особового складу частини на всі види забезпечення та з 28 лютого 2022 року призначений командиром міномета мінометного взводу 2 мінометної батареї механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , і вважається таким, що з 28 лютого 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 3080,00 гривень на місяць, шпк «молодший сержант».
При цьому у вищевказаному наказі командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2022 року №60 інформація про вислугу років відсутня.
Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2024 року №212 молодшого сержанта ОСОБА_1 , призваного під час мобілізації, командира міномета 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї механізованого батальйону, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25 липня 2024 року №79-РС у запас відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підпункту «г» (якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану), з 26 липня 2024 року виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Також у наказі командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2024 року №212 зазначено, що вислуга у Збройних Силах України станом на 26.07.2024 року становить: календарна 04 роки 09 місяців 25 днів, пільгова 00 років 09 місяців 26 днів; загальна 05 років 07 місяців 21 день.
Як встановлено судом з відзиву Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву та поданих нею на виконання вимог ухвали суду письмових пояснень, на момент виключення молодшого сержанта ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби був зроблений перерахунок вислуги років позивача на підставі даних у військовому квитку, а саме: календарна вислуга років 04 роки 09 місяців 25 днів; пільгова вислуга перерахована відповідно до відомостей довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, та склала 00 років 09 місяців 26 днів; загальна вислуга років становить 05 років 07 місяців 21 день. Також були внесені зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2022 року №60 про зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 (був доданий абзац про вислугу років на момент зарахування згідно з даними з військового квитка).
Так, відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2024 року №212 внесено зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №60 від 28.02.2022 року та викладено його в оновленій редакції, відповідно до якої вказаний наказ доповнено абзацом: «Вислуга у Збройних Силах станом на 28 лютого 2022 року становить: календарна 02 роки 04 місяці 28 днів, пільгова 00 років 09 місяців 26 днів; загальна 03 роки 02 місяці 24 дні.».
Щодо виплат, проведених ОСОБА_1 при звільненні з військової служби з Військової частини НОМЕР_1 , судом встановлено таке.
У наказі командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №212 від 26.07.2024 року, зокрема, зазначено, що позивачеві при звільненні виплачено:
- щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у повному розмірі, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розміру 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 липня по 26 липня 2024 року;
- додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях та забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дій воєнного стану» та рішення Міністра Оборони України № 248/1217 від 07 березня 2022 року за період з 01 липня по 22 липня 2024 року із розрахунку 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок за повний місяць;
відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошову компенсацію за 18 діб невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік;
відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошову компенсацію за 10 діб невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік;
відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошову компенсацію за 05 діб невикористаної щорічної відпустки за 2024 рік;
відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» грошову компенсацію за 28 діб невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 роки;
- одноразову грошову допомогу по звільненню у запас у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 28 (двадцять вісім) місяців.
Також у цьому наказі вказано, що грошову допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2024 рік позивач отримав, а матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не виплачувалась.
При цьому судом з поданих відповідачем-2 відзиву на позовну заяву та письмових пояснень встановлено, що при звільненні позивача з військової служби нарахування грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік проведено не було, оскільки, як вказує відповідач-2, позивачем на момент виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 не було надано жодної документально підтвердженої інформації стосовно використання додаткової відпустки як учаснику бойових дій в період з 01 січня по 28 лютого 2022 року.
Крім цього, з поданих відповідачем-2 відзиву на позовну заяву та письмових пояснень встановлено, що при звільненні позивача з військової служби йому не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористане речове майно за час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , з посиланням на те, що иплата грошової компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцям, які були призвані по мобілізації, у разі їх звільнення з військової служби не передбачена.
Судом також встановлено та відповідачем-2 визнається у відзиві на позовну заяву та у поданій ним пояснювальній записці, що розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період служби з 28.02.2022 року по 26.07.2024 року у Військовій частині НОМЕР_1 був встановлений з урахуванням вимог Постанови №704 в редакції Постанови №103, відповідно до яких розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величини розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, тобто 1762,00 грн.
Так, з пояснювальної записки, наданої відповідачем-2 на виконання вимог ухвали суду, слідує, що грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачувалось відповідно до відповідно до ПКМУ №704, а саме:
- посадовий оклад з 28.02.2022 року по 26.07.2024 року за 8 тарифним розрядом;
- оклад за військовим званням з 28.02.2022 року по 08.06.2023 року за тарифним коефіцієнтом за військовим (спеціальним) званням 0,3; з 09.06.2023 року по 26.07.2024 року за тарифним коефіцієнтом за військовим (спеціальним) званням 0,38;
- згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 розміри посадових окладів, окладів за військовим званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а саме 1762 грн. Вищевказаний прожитковий мінімум застосовувався при нарахуванні грошового забезпечення ОСОБА_1 у період проходження ним військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 28.02.2022 року по 26.07.2024 року.
Судом також встановлено, що індексація грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 28.02.2022 року по 26.07.2024 року не нараховувалася та не виплачувалася.
Крім цього, судом встановлено, що під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Так, згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 05.12.2024 року №4346, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , командир міномета 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , дійсно в період з 10.03.2022 по 15.05.2022, з 01.07.2022 по 27.07.2022, з 01.08.2022 по 19.11.2022, з 04.12.2022 по 05.02.2023, з 23.03.2023 по 04.09.2023, з 15.09.2023 по 19.10.2023, з 30.10.2023 по 17.03.2024, з 29.04.2024 по 23.07.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи Херсонська область, Бериславський район, Високопільська селищна ТГр, с. Зарічне; Херсонська область, Бериславський район, Високопільська селищна ТГр, с. Мар`їне, Херсонська область, Бериславський район, Кочубеївська селищна ТГр, с. Кочубеївка; АДРЕСА_1 , с. Красна Гора; Донецька область, Бахмутський район, Бахмутська міська ТГр, с. Іванівське; Донецька область, Бахмутський район, Часівоярська міська ТГр, м. Часів Яр; Харківська область, Богодухівський район, Золочівська селищна ТГр, с. Баранівка.
Разом з цим, з поданої Військовою частиною НОМЕР_1 пояснювальної записки судом встановлено, що ОСОБА_1 за час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 було нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у наступних періодах та розмірах:
- у березні 2022 року: за період з 28.02.22р по 28.02.22р в сумі 1071,43 грн (утримано військового збору 16,07 грн, зараховано на картковий 1 055,36 грн);
- у квітні 2022 року: за період з 01.03.22р по 31.03.22p у сумі 30 000,00 грн (утримано військового збору 450.00 грн, зараховано на картковий 29 550,00 грн);
- у травні 2022 року: за період з 01.04.22p по 30.04.22р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у червні 2022 року: за період з 01.05.22р по 31.05.22р у сумі - 63870,97 грн (утримано військового збору 958,06 грн, зараховано на картковий 62 912,91 грн), здійснено доплату за березень 2022 року в сумі 49 677,42 грн (утримано військового збору 745,16 грн, зараховано на картковий 48 932,26 грн);
- у липні 2022 року: за період з 01.06.22p по 30.06.22р у сумі 30 000,00 грн (утримано військового збору 450.00 грн, зараховано на картковий 29 550,00 грн);
- у серпні 2022 року: за період з 01.07.22р по 31.07.22р у сумі 88 709,68 грн (утримано військового збору 1130,65 грн, зараховано на картковий 87 379,03 грн);
- у вересні 2022 року: за період з 01,08.22р по 31,08.22р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у жовтні 2022 року: за період з 01.09.22р по 30.09.22р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн); здійснено доплату за червень 2022 року в сумі 37 333,33 грн (утримано військового збору 560,00 грн, зараховано на картковий 36 773,33 грн);
- у листопаді 2022 року: за період з 01.10.22p по 31.10.22р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у грудні 2022 року: за період з 01.11.22р по 30.11.22р у сумі 30 000,00 грн (утримано військового збору 450.00 грн, зараховано на картковий 29 550,00 грн);
- у січні 2023 року: за період з 01.12.22р по 31.12.22р у сумі 79 677,42 грн (утримано військового збору 1195,16 грн, зараховано на картковий 78 482,26 грн), здійснено доплату за листопад 2022 року в сумі 42 000,00 грн (утримано військового збору 630,00 грн, зараховано на картковий 41 370,00 грн);
- у лютому 2023 року: за період з 01.01.23р по 31.01.23р у сумі 75 161,29 грн (утримано військового збору 1 127,42 грн, зараховано на картковий 74 033,87 грн), здійснено доплату за грудень 2022 року в сумі 13 548,39 грн (утримано військового збору 203,23 грн, зараховано на картковий 13 345,16 грн);
- у березні 2023 року: за період з 01.02.23р по 28.02.23р у сумі 15 357,14 грн (утримано військового збору 230,36 грн, зараховано на картковий 15 126,78 грн); здійснено доплату за січень 2023 року в сумі 24 838,71грн (утримано військового збору 372,58 грн, зараховано на картковий 24 466,13 грн);
- у квітні 2023 року: за період з 01.03.23р по 31.03.23р у сумі 8 709,68 грн (утримано військового збору 130,65 грн, зараховано на картковий 8 579,03 грн), року здійснено доплату за травень 2022 року в сумі 20 322,58 грн (утримано військового збору 304,84 грн, зараховано на картковий 20 017,74 грн);
- у травні 2023 року: за період з 01.04.23р по 30.04.23р у сумі 76 666,67 грн (утримано військового збору 1150,00 грн, зараховано на картковий 75 516,67 грн); здійснено доплату за березень 2023 року в сумі 8 709,67 грн (утримано військового збору 130,65 грн, зараховано на картковий 8 579,03 грн);
- у червні 2023 року: за період з 01.05.23р по 31.05.23р у сумі 54 838,71 грн (утримано військового збору 822,58 грн, зараховано на картковий 54 016,13 грн);
- у липні 2023 року: за період з 01.06.23р по 30.06.23р у сумі 90 666,66 грн (утримано військового збору 1360.00 грн, зараховано на картковий 89 306,66 грн);
- у серпні 2023 року: за період з 01.07.23р по 31.07.23p у сумі 81 935,48 грн (утримано військового збору 1 229,03 грн, зараховано на картковий 80 706,45 грн);
- у вересні 2023 року: за період з 01,08.2023р по 31.08.23р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у жовтні 2023 року: за період з 01.09.2023р по 30.09.23р у сумі 66 666,67 грн (утримано військового збору 1 000,00 грн, зараховано на картковий 65 666,67 грн);
- у листопаді 2023 року: За період з 01.10.2023р по 31.10.23р у сумі 67 741,94 грн (утримано військового збору 1 016,13 грн, зараховано на картковий 66 725,81 грн);
- у грудні 2023 року: за період з 01.1 1.2023р по 30.1 1,23р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у січні 2024 року: за період з 01.01.2024р по 31.01.24р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у лютому 2024 року: за період з 01.01,2024р по 31.01,24р у сумі 100 000.00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у березні 2024 року: за період з 01.02.2024р по 29.02.24р у сумі 100 000,00 грн (зараховано на картковий 100 000,00 грн);
- у квітні 2024 року: за період з 01.03.2024р по 3l.03.24p у сумі 48 387,10 грн (зараховано на картковий 48 387,10 грн);
- у травні 2024 року: за період з 01.04.2024р по 30.04.24р у сумі 2 000,00 грн (утримано військового збору 30,00 грн, зараховано на картковий 1 970,00 грн);
- у червні 2024 року: за період з 01.05.24р по 31.05.24р у сумі 30 000,00 грн (утримано військового збору 450,00 грн, зараховано на картковий 29 550,00 грн);
- у липні 2024 року: за період з 01.06.24р по 30.06.24р у сумі 30 000,00 грн (утримано військового збору 450,00 грн, зараховано на картковий 29 550,00 грн);
- у серпні 2024 року: за період з 01.07.24р по 22.07.24р у сумі 21 290,32 грн (утримано військового збору 319,35 грн, зараховано на картковий 20970,97 грн).
Вважаючи протиправними дії відповідачів, вчинені у період з 27.02.2022 року по 26.07.2024 року, включно, щодо неналежних: розрахунку календарної, пільгової та загальної вислуги років; розрахунку невикористаних днів відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки; алгоритму розрахунку грошової компенсації за невикористаних основних та додаткових відпусток за 2022-2024 роки; індексації грошового забезпечення; нарахування та виплати грошового забезпечення за спірний період; речового забезпечення; нарахування та виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно; нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією за постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 року (з відповідними змінами); нарахування та виплати грошової компенсації за 33 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки; нарахування та виплати грошової компенсації за 34 невикористаних днів відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки; нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до ПКМУ №168 від 28.02.2022 року за період з 27.02.2022 року по 26.07.2027 року, включно, а також нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення за період з 27.02.2022 року по 26.07.2024 року, включно, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2022-2024 роки станом на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року та на 01.01.2024 року, відповідно, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 (далі - Постанова № 704), якою зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 року) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Примітки додатків №№1, 12, 13, 14 до коментованої постанови Уряду України містили положення, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
21.02.2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб №103.
Відповідно до п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 року (яка набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови КМУ №704 викладено у новій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..
Отже, станом на 01.03.2018 року пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії №2017-ІІІ від 05.10.2000 року (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим суд зазначає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Так, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет на 2019 рік № 2629-VIII від 23.11.2018 року було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України Про Державний бюджет на 2020 рік №294-IX від 14.11.2019 року (далі - Закон №294-IX), Закон України Про Державний бюджет на 2021 рік №1082-ІХ від 15.12.2020 року (далі Закону №1082-ІХ), Закон України Про Державний бюджет на 2022 рік №1928-ІХ від 02.12.2021 року (далі Закон №1928-ІХ), Закон України Про Державний бюджет на 2023 рік №2710-ІХ від 03.11.2022 року (далі Закон №2710-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містить.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 року - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 року у справі №913/204/18, від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актами, які мають вищу юридичну силу Законам України Про Державний бюджет на 2020 рік №294-IX, Про Державний бюджет на 2021 рік №1082-ІХ, Про Державний бюджет на 2022 рік №1928-ІХ, Про Державний бюджет на 2023 рік №2710-ІХ, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Таким чином, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно із Законами №294-IX, №1082-IX, №1928-IX та №2710-IX, мало відбутися і підвищення розміру грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022 року).
Так, у постанові від 02.08.2022 року у згаданій справі Верховний Суд на підстав аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:
- з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням..
У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022 року), №500/1813/21 (постанова від 12.09.2022 року) та №500/3840/21 (постанова від 22.09.2022 року).
При вирішенні цього спору суд також враховує такі висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22: Спираючись на цей висновок можна погодитися з судом першої інстанції у тому, що посадовий оклад ОСОБА_1, її оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 30 січня 2020 року (як заявлено у позовній заяві) аж до її звільнення з військової служби у вересні 2021 року (згідно з наказом від 3 вересня 2021 року №291-ОС) мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не на 1 січня 2018 року). З тих самих мотивів обґрунтовані висновки цього суду також і про неправильне нарахування грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні (розмір яких залежав від розміру грошового забезпечення)….
Вказаний правовий висновок Верховного Суду в подальшому застосовано в постанові Верховного Суду від 15.06.2023 року у справі №380/13603/21 в подібних правовідносинах до цієї адміністративної справи.
При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Також суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року у справі №826/6453/18 касаційні скарги Пенсійного фонду України та Кабінету Міністрів України залишені без задоволення, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 без змін.
При цьому, у розумінні приписів ч. 1 ст. 325 КАС України, згідно з якою постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 набрала законної сили 29.01.2020 року.
Отже, враховуючи вищенаведене у сукупності, суд погоджується з доводами позивача відносно того, що зміна (підвищенням) прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на 1 січня 2023 року, відповідно, в порівнянні із таким значенням, встановленого 1 січня 2018 року, є об`єктивною обставиною, що призводять до зміни розміру грошового забезпечення та всіх надбавок та доплат, при визначенні розміру яких враховуються посадовий оклад та оклад за спеціальне звання, а також інших складових грошового забезпечення, які вираховуються із розміру таких окладів.
Втім, означене правове регулювання спірних правовідносин, яке сформоване наведеною судовою практикою Верховного Суд, підлягає застосуванню до 19 травня 2023 року, включно, з огляду на таке.
Так, 12.05.2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 року, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року (далі Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 року.
Пунктом 1 Постанови №481 визначено скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб №103 від 21.02.2018 року.
Також пунктом 2 вказаної Постанови внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30.08.2017 року, виклавши абзац перший в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..
Щодо можливості застосування до спірних правовідносин норм Постанови №481, то суд зазначає таке.
По-перше, як слідує із офіційного веб-порталу Верховної Ради України коментована Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023 року (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/481-2023-%D0%BF).
По-друге, жодним із положень Постанови №481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, зокрема й у період з 29.01.2020 року дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року за №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо), із дати значно пізніше від дати прийняття і набрання чинності, вказівку про що містить такий акт, або із дати, яка в календарному застосуванні передує даті прийняття акту, відомості у зв`язку із чим повинні зазначатися в останньому.
Так, згідно з частиною першою статті 52 Закону України Про Кабінет Міністрів України №794-VІІ від 27.02.2014 року постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
По-третє, Кабінетом Міністрів України в постанові №481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 грн) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, за період з 29.01.2020 року (дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18) до 12.05.2023 року (дня прийняття Постанови №481).
По-четверте, незважаючи на прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №481 Верховний Суд за період по 16.05.2020 року, як і на день вирішення цього спору, не змінив (не відступив) від своїх попередніх висновків щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах за період до дня набрання чинності коментованої постанови Уряду України.
Отже, зважаючи на відсутність в Постанові №481 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, то в суду, станом на час вирішення цього спору, нема підстав для висновку, відмінного від вищевикладеного, згідно усталеної практики Верховного Суду до 19.05.2023 року.
При цьому постановою Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24 касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - ОСОБА_2 , про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови №481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» - відмовлено.
Таким чином, як станом на час виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 є чинним.
Отже, оскільки пунктом 4 Постанови №704 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 із 20.05.2023 року визначена чітка сума, що використовується для розрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка становить 1762 грн і не прив`язана до певного прожиткового мінімуму, підстави для задоволення позовних вимог у частині, що стосується періоду з 20.05.2023 року, відсутні.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення за період з 28.02.2022 року по 19.05.2023 року, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, відповідно, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року.
Відтак, з метою відновлення порушених прав позивача вищевказаними протиправними діями Військової частини НОМЕР_1 , слід зобов`язати останню здійснити відповідний перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 28.02.2022 року по 19.05.2023 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, відповідно, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року, та провести виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Отже, у вказаній частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Водночас, у задоволенні іншої частини позовних вимог, яка стосується проведення перерахунку та виплати позивачеві спірних сум грошового забезпечення за період після 19.05.2023р., тобто за період з 20.05.2023р. по 26.07.2024р., з огляду на вищенаведені висновки щодо застосування Постанови №481, слід відмовити.
Також суд доходить висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 в частині проведення вищевказаного спірного перерахунку його грошового забезпечення, починаючи саме з 27.02.2022 року, оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 саме з 28.02.2026 року, що підтверджується записами його військового квитка серії НОМЕР_3 , а також витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2022 року №60 про зарахування солдата ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 , до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначення його командиром міномета мінометного взводу 2 мінометної батареї механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 саме з 28 лютого 2022 року.
Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити вищевказаний перерахунок грошового забезпечення позивача, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає таке.
Статтню 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зміст цієї норми свідчить, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Статтею 2 Закону №2050-ІІІ установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
- соціальні виплати;
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення);
- сума індексації грошових доходів громадян;
- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову №159 від 21.02.2001 року, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159).
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: - заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відповідно до п.5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу наведених приписів Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 слідує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Також дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, заробітної плати (грошового забезпечення).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Водночас, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Разом з цим, необхідно зазначити, що у практиці суду касаційної інстанції сформувався усталений підхід, за якого однією з умов для порушення особою питання про виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є проведення з нею повного розрахунку (тобто хоча і не своєчасне, але фактичне отримання тих доходів, про компенсацію втрати частини яких просить особа).
До прикладу, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2023 року у справі №380/103/22 зазначено, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Оскільки суб`єкт владних повноважень не здійснив виплату доходу, компенсація втрати частини якого була предметом спору у цій справі, то пред`явлені позовні вимоги є передчасними.
Вказане питання також вирішувалося Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи №280/8933/24, за наслідками розгляду якої ухвалено постанову від 07 травня 2026 року, в якій Велика Палата Верховного Суду виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов:
1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць;
2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;
3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 року у справі №280/8933/24 зазначила, що не виключається пред`явлення в межах одного провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації.
Судом встановлено, що у справі, що розглядається, спірний дохід (грошове забезпечення), за несвоєчасну виплату якого позивач просить стягнути компенсацію втрати частини доходів, відповідачем-2 не був ані нарахований, ані виплачений позивачеві і лише цим рішенням суду Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано здійснити відповідний перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача.
Таким чином, за наведеного правового регулювання, слід дійти висновку, що права позивача щодо виплати компенсації втрати частини доходу (грошового забезпечення), правильність нарахування та виплати якого було предметом спору у цій справі, станом на теперішній час порушені не були, бо відповідачем-2 ще не здійснено нарахування та виплату спірних сум, з виплатою яких у відповідному місяці має відбутися і виплата вищевказаної компенсації, отже, пред`явлені позовні вимоги щодо виплати такої компенсації наразі є передчасними, з огляду на що у їх задоволенні слід відмовити, позаяк відповідно до приписів ст.5 КАС України судовому захисту підлягають саме порушені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду, водночас, задоволення позовних вимог на майбутнє суперечить приписам ст.5 КАС України.
Також передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, є й позовні вимоги ОСОБА_1 в частині щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 27.07.2024 року по день набрання рішенням суду законної сили, включно, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства, оскільки остаточний розрахунок на час вирішення справи не відбувся, а відтак і не настали події, з якими законодавство пов`язує такий вид відповідальності роботодавця (день остаточного розрахунку).
Крім цього, також передчасними є позовні вимог щодо зобов`язання відповідача-2 при здійсненні вищевказаного перерахунку грошового забезпечення позивача доплатити з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, з огляду на таке.
Так, приписами абз.2 ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010р. №2464-VІ передбачено, що платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (тобто роботодавці, в тому числі військові частини, які виплачують грошове забезпечення військовослужбовцям), під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).
Зважаючи на те, що наразі спірні суми грошового забезпечення позивача, які суд цим рішенням зобов`язав перерахувати та виплатити відповідача-2, не є нарахованими та виплаченими, у відповідача-2 в силу приписів абз.2 ч.8 ст.9 Закону №2464-VІ ще не виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску на такий дохід, відтак, права позивача щодо сплати сум єдиного внеску з такого доходу наразі порушені не були і підстави вважати, що вони будуть порушені в подальшому наразі відсутні, при цьому, як вказано вище, судовому захисту підлягає саме порушене право особи, а вирішення позовних вимог на майбутнє не допускається.
Таким чином, у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити через їх передчасність.
Щодо індексації грошового забезпечення позивача у спірний період з 27.02.2022 року по 26.07.2024 року, суд зазначає таке.
Так, статтею 9 Закону України №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За приписами статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 3 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ.
У первинній редакції частина перша статті 4 цього Закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Надалі до цієї норми були внесені зміни Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав законну силу 01 січня 2016 року.
Тож з 01 січня 2016 року за правилами частини першої статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Інші положення статті 4 цього Закону з 2005 року й дотепер залишилися незмінними.
Зокрема, частина друга статті 4 Закону №1282-ХІІ передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону №1282-ХІІ для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №1282-ХІІ підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону №1282-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок №1078).
Згідно з пунктом 1 Порядку №1078 цей акт визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пункт 1-1 Порядку №1078 загалом дублює приписи статей 3, 4 Закону №1282-ХІІ, деталізуючи відповіді на питання про те, коли проводиться індексація.
Так, пунктом 1-1 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
За змістом абзацу 5 пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.
Абзаци 2, 4 пункт 4 Порядку №1078 деталізують межі індексації, які законодавець обумовив в частині шостій статті 2 Закону №1282-ХІІ.
Так, абзац 2 пункту 4 Порядку №1078 визначає, що оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Натомість абзац 4 пункту 4 Порядку №1078 установлює, що частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Питання про те, як саме визначається сума індексації, регулювалося абзацом 6 пункту 4 Порядку №1078, а з 15 березня 2018 року врегульоване абзацом 5 цього ж пункту, норми яких є тотожними і передбачають, що сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пункт 5 Порядку №1078 застосовується з 01 грудня 2015 року у новій редакції на підставі постанови Уряду від 09 грудня 2015 року №1013.
Абзац 1 пункту 5 Порядку №1078 у вказаній редакції передбачав, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Цей же абзац діяв з 15 березня 2018 року до 01 квітня 2021 року у редакції постанови Уряду №141 від 28 лютого 2018 року і встановлював, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Абзац 2 пункту 5 Порядку №1078 застосовується з 01 грудня 2015 року дотепер у редакції постанови Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року і передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Абзац 3 пункту 5 Порядку №1078 застосовувався з 01 грудня 2015 року у редакції постанови Уряду №1013 від 09 грудня 2015 року і передбачав, що сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Цей же абзац з 15 березня 2018 року дотепер діє у редакції постанови Уряду №141 від 28 лютого 2018 року та передбачає, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 застосовується з 01 грудня 2015 року дотепер у редакції постанови Уряду №1013 від 09 грудня 2015 року і встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Абзац 5 пункту 5 Порядку №1078 застосовувався з 01 грудня 2015 року до 01 квітня 2021 року у редакції постанови Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року і передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 діяв з 01 грудня 2015 року у редакції постанови Уряду №1013 від 09 грудня 2015 року і передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Цей же абзац з 15 березня 2018 року до 01 квітня 2021 року діяв у редакції постанови Уряду №141 від 28 лютого 2018 року і передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Пункт 10-2 Порядку №1078 був викладений у новій редакції на підставі постанови Уряду №1013 від 09 грудня 2015 року.
У цій редакції пункт 10-2 Порядку №1078 застосовувався з 01 грудня 2015 року до 01 квітня 2021 року та передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Абзац 1 пункту 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII) передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пункт 2 статті 9 цього Закону встановлює, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзац 2 пункту 3 статті 9 Закону №2011-XII передбачає, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
З аналізу положень Закону №2011-XII та Закону №1282-ХІІ убачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Своєю чергою, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункт 44 постанови Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі №380/1513/20).
Порядок №1078 у редакції, яка застосовувалася до 01 грудня 2015 року, містив поняття «базовий місяць». Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.
09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України видав постанову №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі Постанова №1013).
Цією постановою були внесені зміни до Порядку №1078.
Внаслідок цих змін Порядок №1078 у редакції, що застосовується з 01 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.
Для проведення індексації з 01 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Із системного тлумачення пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка була запроваджена з 01 грудня 2015 року, висновується, що місяць підвищення доходу це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Водночас вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.
Отож, з 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу особи та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку вона займала.
Так, 01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», якою були встановлені підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені додатком №1 до цієї Постанови. Вказана постанова втратила чинність 01 березня 2018 року.
З 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також нові схеми тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів. Згідно з вказаною Постановою відбулося наступне підвищення посадових окладів.
Таким чином, місяцями, за якими здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року, водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
Також суд вважає необхідним зауважити, що питання застосування базового місяця «січень 2016 року» досліджувалося Верховним Судом в постановах від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, від 12.05.2022 у справі №200/7006/21, де сформовано правовий висновок, що відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року до встановлення нових розмірів посадових окладів військовослужбовців в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Враховуючи підвищення постійних складових грошового забезпечення військовослужбовців у березні 2018 року, в тому числі, розміру посадового окладу, місяць березень 2018 року, в якому відбулось вказане підвищення посадового окладу військовослужбовців, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Згідно з інформацією Держстату України, розміщеному на їх офіційному веб сайті, про індекс споживчих цін:
- індекс споживчих цін у березні 2018 склав 101,1;
- індекс споживчих цін у квітні 2018 року склав 100,8;
- індекс споживчих цін у травні 2018 року склав 100,0;
- індекс споживчих цін у червні 2018 року склав 100,0;
- індекс споживчих цін у липні 2018 року склав 99,3;
- індекс споживчих цін у серпні 2018 року склав 100,0;
- індекс споживчих цін у вересні 2018 року склав 101,9.
- індекс споживчих цін у жовтні 2018 року склав 101,7.
Відповідно до положень Порядку №1078 розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.
Оскільки березень 2018 року є базовим місяцем, індекс споживчих цін у листопаді 2018 року склав 103,7 (1,008*1,00*1,00*0,993*1,00*1,019*1,017*100).
Отже, індекс споживчих цін не перевищував 103% до листопада 2018 року.
У листопаді ж 2018 року індекс споживчих цін за вказаний місяць складав 103,7%.
З урахуванням положень Порядку №1078, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року складає 103,7%, то у наступному місяці, тобто грудні 2018 року, і підлягало індексації грошове забезпечення.
Враховуючи, що з квітня 2018 року по жовтень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року складав 103,7, а, отже, індексації грошове забезпечення військовослужбовців підлягає тільки в наступному місяці, тобто у грудні 2018 року і здійснюється до наступного підвищення посадових окладів.
Разом з цим, суд зазначає, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок №1078 такого поняття не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте постановою Уряду №1013 від 09 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 01 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів (підвищення тарифних ставок) військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу військовослужбовців, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі № 320/8554/21, від 11 травня 2023 року у справі № 260/6386/21 із подібними правовідносинами.
У справі, що розглядається, позивач не вказує конкретно якої саме індексації грошового забезпечення поточної чи індексації-різниці, стосуються його позовні вимоги, тож суд вважає за необхідне розглянути наявність у позивача права на обидва вказаних види індексації.
Щодо поточної індексації суд зазначає, що, як вказано вище, військовослужбовці набули право на проведення поточної індексації їх грошового забезпечення з грудня 2018 року, при цьому після набрання чинності з 01.03.2018 року Постановою №704 розміри посадових окладів військовослужбовців нормативно не підвищувалися.
При цьому на підставі системного аналізу наведених положень законодавства слід дійти висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби та/або направлення на нове місце військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які особа має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Також обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Вказані правові висновки також відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в постановах від 05.02.2020 року у справі №825/565/17, від 20.11.2019 року у справі № 620/1892/19, що враховується судом, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
За таких обставин, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її нарахування і виплата є обов`язком відповідача, а не його дискреційним повноваженням. Водночас обсяг цього обов`язку в межах заявленого позивачем періоду з 27.02.2022 по 26.07.2024 не був однаковим, у зв`язку з чим суд розмежовує цей період.
Так, доказів щодо нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2022 року по 26.07.2024 року матеріали справи не містять.
При цьому суд зауважує, що в адміністративному судочинстві обов`язок доказування правомірності своїх дій та рішень покладається саме на відповідача - суб`єкта владних повноважень (постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 520/6006/21, від 21.04.2023 у справі № 809/1879/16, від 29.03.2023 у справі № 620/19132/21).
Таким чином, саме відповідач-2 повинен був довести здійснення ним нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за спірний період, або довести відсутність підстав для цього.
Відповідачем-2 не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах щодо періоду з 28.02.2022 року по 31.12.2022 року, отже, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивачеві протиправно не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 28.02.2022 року по 31.12.2022 року.
При цьому, з урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що нарахування індексації грошового забезпечення позивача щодо спірного періоду з 28.02.2022 року по 31.12.2022 року повинно проводитися із застосуванням базового місяця «березень 2018 року».
Щодо 27.02.2022 року, то суд відмовляє у задоволенні вимог щодо проведення індексації грошового забезпечення в цій частині, позаяк, як вказано вище, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 саме з 28.02.2026 року, що підтверджується записами його військового квитка серії НОМЕР_3 , а також витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2022 року №60, тож за 27.02.2022 року грошове забезпечення відповідачем-2 позивачеві не нараховувалося та не виплачувалося, відтак, і підстави для проведення його індексації відсутні.
За період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року правових підстав для нарахування і виплати індексації не існувало, оскільки пунктом 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Механізм здійснення індексації регулюється Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком №1078, який розроблено Кабінетом Міністрів України на виконання вимог ч.2 ст.6 вказаного Закону. Отже, оскільки дію базового Закону призупинено, норми Порядку №1078, які є підзаконними та похідними від нього, також не підлягали застосуванню протягом 2023 року.
Суд зауважує, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у зазначеній частині є чинними, у встановленому порядку неконституційними не визнавалися, а тому є обов`язковими до виконання.
Таким чином, у 2023 році проведення індексації грошового забезпечення, зокрема і військовослужбовців, не здійснювалося через імперативні приписи Закону України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Зупинення дії закону означає тимчасове припинення його дії, а тому протягом 2023 року відповідач-2 не мав ані правової підстави, ані обов`язку нараховувати позивачеві індексацію грошового забезпечення.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року є безпідставними та задоволенню не підлягають.
За період з 01.01.2024 року по 26.07.2024 року право на індексацію у позивача не виникло, з огляду на таке.
Статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року №3460-IX установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Зазначена норма фактично запровадила механізм «перезапуску» індексації, за якого грудень 2023 року визначено базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін у 2024 році, що нівелює значення попередніх «базових місяців» (зокрема й березня 2018 року). З огляду на це, застосування у 2024 році базового місяця «березень 2018 року» суперечить механізму, запровадженому бюджетом на 2024 рік.
Таким чином, право на індексацію у 2024 році виникає лише тоді, коли інфляція, розрахована з січня 2024 року, перевищить встановлений законом поріг у 103%.
За даними Державної служби статистики України індекси споживчих цін у 2024 році становили: січень - 100,4 відсотка, лютий - 100,3 відсотка, березень - 100,5 відсотка, квітень - 100,2 відсотка, травень - 100,6 відсотка, червень - 102,2 відсотка. Обчислений наростаючим підсумком з січня 2024 року індекс споживчих цін у травні 2024 року становив 102,0 відсотка і порогу індексації не перевищив, а у червні 2024 року становив 104,3 відсотка. Оскільки індекс споживчих цін за червень 2024 року опубліковано у липні 2024 року, підвищення грошового забезпечення у зв`язку з індексацією належало здійснити з 1 серпня 2024 року (стаття 4 Закону № 1282-XII, пункт 1-1 Порядку №1078).
Отже, до серпня 2024 року права на індексацію у військовослужбовців, в тому числі і у позивача, не виникало, відтак, бездіяльності щодо нарахування і виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 26.07.2024 року відповідача-2 також не допустив.
Щодо індексації-різниці.
Як встановлено судом, позивач вступив на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 - 28.02.2022 року. Ані в січні 2018 року, ані в березні 2018 року, коли набрала чинності Постанова №704 і були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, позивач військової служби не проходив і грошового забезпечення від відповідача-2 не одержував. Підвищення грошового доходу позивача у відповідному місяці не відбувалося, а тому сума індексації у розумінні абзаців третього, четвертого і шостого пункту 5 Порядку №1078 для позивача не склалася і скластися не могла.
Для осіб, яких прийнято на роботу (службу) після місяця підвищення, Порядок №1078 містить окреме правило. Пунктом 10-2 цього Порядку (у редакції, чинній станом на 05.08.2022) передбачено, що для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Наведена норма визначає лише початок обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації новоприйнятій особі і не передбачає нарахування такій особі суми індексації, що склалася у місяці підвищення окладів для осіб, які вже перебували на службі.
Отже, підстав для нарахування та виплати індексації-різниці позивачеві відповідно до приписів абзаців 4 - 6 пункту 5 Порядку № 1078 за спірний період у відповідача-2 були відсутні.
Щодо нарахування та виплатити позивачеві додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за період з 27.02.2022 року по 26.07.2024 року, включно, у розмірі 100000 гривень 00 копійок, щомісячно, суд зазначає таке.
Як вказано вище, пунктом 2 Постанова №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року ухвалена постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).
Абзацом 1 пункту 1 Постанови №168 (в редакції постанови КМУ №400 від 01.04.2022р., що застосовується з 24.02.2022р.) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до абз.2 п.1 Постанови №168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з абз.3 п.1 Постанови №168 відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії;
- захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);
- загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану поранень, травм), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).
Постанову №168 (в редакції постанови КМУ №793 від 07.07.2022р., що застосовується з 24.02.2022р.) доповнено пунктом 2-1 такого змісту: 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Абзацом 1 пункту 1 Постанови №168 (в редакції постанови КМУ №43 від 20.01.2023р.) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до абз.5 п.1 Постанови №168 (в редакції постанови КМУ №43 від 20.01.2023р.) відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
- захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);
- загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану поранень, травм), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 року №836 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168» (далі - Постанова №836) доповнено Постанову №168 новим пунктом 1-1, який регулює спірні правовідносини у цій справі (на момент звільнення позивача з військової служби 05.11.2024) та, відповідно до якого на період воєнного стану:
військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань;
військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони;
військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Також Постановою №836 доповнено Постанову №168 пунктом 1-2, відповідно до якого (на момент звільнення позивача з військової служби) виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Відповідно до пункту 17 Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 №248/1217, від 25.03.2022 №248/1298, від 18.04.2022 №248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) телеграмами (діяли до 01.06.2022), а в подальшому - окреме доручення від 23.06.2022 №912/з/29.
В окремому дорученні від 23.06.2022 №912/з/29 Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном "безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів" (далі - бойові дії або заходи), до складу якого, серед іншого, змістовно включено виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями.
Пунктом 3 цього окремого доручення установлено райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Пунктом 4 цього ж окремого доручення установлено керівникам органів військового управління, штабів угруповань військ (сил), штабів тактичних груп, командирам військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цього доручення.
У разі, якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з однієї військової частини, то безпосередня участь у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням в ній терміну безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку №2 до цього доручення.
У підставах про видання таких довідок обов`язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.
Надати право керівникам органів керівникам органів військового управління, штабів угруповань військ (сил), штабів тактичних груп, перелік яких затверджений Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України, включати до таких довідок терміни безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах починаючи з 24.02.2022.
Пунктом 5 установлено виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів:
командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової частини;
керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн за місяць обов`язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 окремого доручення від 23.06.2022 N 912/з/29).
З наведеного слідує, що підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах є довідка керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Наказом передбачений перелік випадків, згідно з яким не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовці, зокрема, які: самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного з залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Зазначене не стосується військовослужбовців, визначених у пунктах 4-8, 10, які протягом поточного місяця загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану в Україні поранень та травм, пов`язаних із захистом Батьківщини) або захоплені в полон, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні або отримали поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язані із захистом Батьківщини.
З урахуванням вищеозначеного рішення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29, в подальшому наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44 затверджено зміни до Порядку №260 та внесено до цього Положення новий розділ XXXIV (Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану).
Згідно з п.9 розділу XXXIV Порядку №260 (в редакції Наказу МОУ від 25.01.2023 №44) накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Пунктом 2 розділу XXXIV Положення №260 передбачено, що у на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:
100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):
під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;
із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;
на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);
з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;
з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;
кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);
у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;
з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
50 000 гривень - тим, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).
Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)) затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;
30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):
у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);
з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;
із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.
Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30 000 гривень.
Пунктом 4 розділу XXXIV Положення №260 встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах, командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців (пунктом 5 розділу XXXIV Положення №260).
В подальшому, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 26.09.2023 року №56 «Про затвердження Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 вересня 2023 року за № 1705/40761, Розділ XXXIV Порядку №260 викладено в новій редакції.
Так, п.2 Порядку №260 (в редакції Наказу МОУ від 26.09.2023 року №56) передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:
100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):
під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);
у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;
із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;
з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;
на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);
з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;
з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);
у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);
з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями;
50 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).
Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)), затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;
30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):
з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;
з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;
з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;
у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;
з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;
у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;
із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;
з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту);
від 15 000 до 30 000 гривень - військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах) (у розрахунку на місяць пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу).
Розмір додаткової винагороди за конкретними категоріями посад керівного та інструкторсько-викладацького складу затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік навчальних військових частин (навчальних центрів, навчальних підрозділів), а також посад керівного та інструкторсько-викладацького складу затверджується Міністром оборони України;
6000 гривень - військовослужбовцям строкової військової служби в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби (пропорційно часу проходження служби);
2350 гривень - курсантам вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, закладів фахової передвищої військової освіти, які перед зарахуванням на навчання не перебували на військовій службі або проходили строкову військову службу (пропорційно часу проходження служби (перебування на навчанні)).
Військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою в повному обсязі. Після перебування в розпорядженні понад два місяці і до дня закінчення перебування в розпорядженні таким військовослужбовцям щомісячно виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20 100 гривень (у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування в розпорядженні).
Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі до складу сільських (селищних), міських, районних та обласних військових адміністрацій, на території (або частині цієї території), здійснення повноважень яких ведуться воєнні (бойові) дії, та виконують бойові (спеціальні) завдання виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 30000 гривень.
Військовослужбовцям Збройних Сил України за періоди виконання бойових (спеціальних) завдань в оперативному підпорядкуванні або у складі органів військового управління (військових частин, підрозділів) розвідувального органу Міністерства оборони України, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, а також інших військових формувань, виплата додаткової винагороди здійснюється в порядку, на умовах та розмірах, передбачених у цьому розділі.
Військовослужбовцям, зазначеним у цьому пункті, які одночасно мають право на отримання додаткової винагороди за різними умовами, ця додаткова винагорода виплачується в більшому розмірі.
Згідно з п.5 Порядку №260 (в редакції Наказу МОУ від 26.09.2023 року №56) одним днем участі у бойових діях або заходах вважається період (з 00 годин до 24 години календарної доби), протягом якого військовослужбовець залучався до участі в бойових діях або заходах, незалежно від кількості та тривалості таких залучень за добу. У разі, коли військовослужбовець залучається до участі в бойових діях або заходах, які розпочато до 24 години однієї доби і закінчено після 00 годин наступної доби, до розрахунку включається зазначений період як два дні участі у бойових діях або заходах.
Отже, військовослужбовці Збройних Сил за час несення ними військової служби отримують як основне грошове забезпечення, передбачене Постановою №704, а також на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), виплачується й додаткова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, яка може становити до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, при цьому підставою для виплати цієї додаткової винагороди за вказаних обставин слугують документи, перелічені в окремому дорученні від 23.06.2022 №912/з/29 Міністр оборони України та у п.4 розділу XXXIV Положення №260, які, в свою чергу, є підставою для включення військовослужбовця до наказів командирів (начальників) про виплату такої додаткової винагороди.
Як встановлено судом, згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 05.12.2024 року №4346, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , командир міномета 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , дійсно в період з 10.03.2022 по 15.05.2022, з 01.07.2022 по 27.07.2022, з 01.08.2022 по 19.11.2022, з 04.12.2022 по 05.02.2023, з 23.03.2023 по 04.09.2023, з 15.09.2023 по 19.10.2023, з 30.10.2023 по 17.03.2024, з 29.04.2024 по 23.07.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи Херсонська область, Бериславський район, Високопільська селищна ТГр, с. Зарічне; Херсонська область, Бериславський район, Високопільська селищна ТГр, с. Мар`їне, Херсонська область, Бериславський район, Кочубеївська селищна ТГр, с. Кочубеївка; АДРЕСА_1 , с. Красна Гора; Донецька область, Бахмутський район, Бахмутська міська ТГр, с. Іванівське; Донецька область, Бахмутський район, Часівоярська міська ТГр, м. Часів Яр; Харківська область, Богодухівський район, Золочівська селищна ТГр, с. Баранівка.
У вказаній довідці зазначено, що її видано на підставі: журналу бойових дій механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 (р.н. №312 від 06.08.2022; №333 від 01.11.2022; №207 від 02.03.2023; №149 від 06.08.2023; №22 від 31.01.2024); наказів (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2022 №71, від 15.05.2022 №137, від 01.07.2022 №186; від 27.07.2022 №213, від 01.08.2022 №222, від 19.11.2022 №346, від 04.12.2022 №363, від 05.02.2023 №36, від 23.03.2023 №88, від 04.09.2023 №253, від 15.09.2023 №264, від 19.10.2023 №298, від 30.10.2023 №309, від 17.03.2024 №77, від 29.04.2024 №122, від 23.07.2024 №209.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 за час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 було нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у наступних періодах та розмірах:
- у березні 2022 року: за період з 28.02.22р по 28.02.22р в сумі 1071,43 грн (утримано військового збору 16,07 грн, зараховано на картковий 1 055,36 грн);
- у квітні 2022 року: за період з 01.03.22р по 31.03.22p у сумі 30 000,00 грн (утримано військового збору 450.00 грн, зараховано на картковий 29 550,00 грн);
- у травні 2022 року: за період з 01.04.22p по 30.04.22р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у червні 2022 року: за період з 01.05.22р по 31.05.22р у сумі - 63870,97 грн (утримано військового збору 958,06 грн, зараховано на картковий 62 912,91 грн), здійснено доплату за березень 2022 року в сумі 49 677,42 грн (утримано військового збору 745,16 грн, зараховано на картковий 48 932,26 грн);
- у липні 2022 року: за період з 01.06.22p по 30.06.22р у сумі 30 000,00 грн (утримано військового збору 450.00 грн, зараховано на картковий 29 550,00 грн);
- у серпні 2022 року: за період з 01.07.22р по 31.07.22р у сумі 88 709,68 грн (утримано військового збору 1130,65 грн, зараховано на картковий 87 379,03 грн);
- у вересні 2022 року: за період з 01.08.22р по 31,08.22р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у жовтні 2022 року: за період з 01.09.22р по 30.09.22р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн); здійснено доплату за червень 2022 року в сумі 37 333,33 грн (утримано військового збору 560,00 грн, зараховано на картковий 36 773,33 грн);
- у листопаді 2022 року: за період з 01.10.22p по 31.10.22р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у грудні 2022 року: за період з 01.11.22р по 30.11.22р у сумі 30 000,00 грн (утримано військового збору 450.00 грн, зараховано на картковий 29 550,00 грн);
- у січні 2023 року: за період з 01.12.22р по 31.12.22р у сумі 79 677,42 грн (утримано військового збору 1195,16 грн, зараховано на картковий 78 482,26 грн), здійснено доплату за листопад 2022 року в сумі 42 000,00 грн (утримано військового збору 630,00 грн, зараховано на картковий 41 370,00 грн);
- у лютому 2023 року: за період з 01.01.23р по 31.01.23р у сумі 75 161,29 грн (утримано військового збору 1 127,42 грн, зараховано на картковий 74 033,87 грн), здійснено доплату за грудень 2022 року в сумі 13 548,39 грн (утримано військового збору 203,23 грн, зараховано на картковий 13 345,16 грн);
- у березні 2023 року: за період з 01.02.23р по 28.02.23р у сумі 15 357,14 грн (утримано військового збору 230,36 грн, зараховано на картковий 15 126,78 грн); здійснено доплату за січень 2023 року в сумі 24 838,71грн (утримано військового збору 372,58 грн, зараховано на картковий 24 466,13 грн);
- у квітні 2023 року: за період з 01.03.23р по 31.03.23р у сумі 8 709,68 грн (утримано військового збору 130,65 грн, зараховано на картковий 8 579,03 грн), року здійснено доплату за травень 2022 року в сумі 20 322,58 грн (утримано військового збору 304,84 грн, зараховано на картковий 20 017,74 грн);
- у травні 2023 року: за період з 01.04.23р по 30.04.23р у сумі 76 666,67 грн (утримано військового збору 1150,00 грн, зараховано на картковий 75 516,67 грн); здійснено доплату за березень 2023 року в сумі 8 709,67 грн (утримано військового збору 130,65 грн, зараховано на картковий 8 579,03 грн);
- у червні 2023 року: за період з 01.05.23р по 31.05.23р у сумі 54 838,71 грн (утримано військового збору 822,58 грн, зараховано на картковий 54 016,13 грн);
- у липні 2023 року: за період з 01.06.23р по 30.06.23р у сумі 90 666,66 грн (утримано військового збору 1360.00 грн, зараховано на картковий 89 306,66 грн);
- у серпні 2023 року: за період з 01.07.23р по 31.07.23p у сумі 81 935,48 грн (утримано військового збору 1 229,03 грн, зараховано на картковий 80 706,45 грн);
- у вересні 2023 року: за період з 01.08.2023р по 31.08.23р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у жовтні 2023 року: за період з 01.09.2023р по 30.09.23р у сумі 66 666,67 грн (утримано військового збору 1 000,00 грн, зараховано на картковий 65 666,67 грн);
- у листопаді 2023 року: За період з 01.10.2023р по 31.10.23р у сумі 67 741,94 грн (утримано військового збору 1 016,13 грн, зараховано на картковий 66 725,81 грн);
- у грудні 2023 року: за період з 01.11.2023р по 30.1 1,23р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у січні 2024 року: за період з 01.01.2024р по 31.01.24р у сумі 100 000,00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у лютому 2024 року: за період з 01.01.2024р по 31.01.24р у сумі 100 000.00 грн (утримано військового збору 1 500,00 грн, зараховано на картковий 98 500,00 грн);
- у березні 2024 року: за період з 01.02.2024р по 29.02.24р у сумі 100 000,00 грн (зараховано на картковий 100 000,00 грн);
- у квітні 2024 року: за період з 01.03.2024р по 3l.03.24p у сумі 48 387,10 грн (зараховано на картковий 48 387,10 грн);
- у травні 2024 року: за період з 01.04.2024р по 30.04.24р у сумі 2 000,00 грн (утримано військового збору 30,00 грн, зараховано на картковий 1 970,00 грн);
- у червні 2024 року: за період з 01.05.24р по 31.05.24р у сумі 30 000,00 грн (утримано військового збору 450,00 грн, зараховано на картковий 29 550,00 грн);
- у липні 2024 року: за період з 01.06.24р по 30.06.24р у сумі 30 000,00 грн (утримано військового збору 450,00 грн, зараховано на картковий 29 550,00 грн);
- у серпні 2024 року: за період з 01.07.24р по 22.07.24р у сумі 21 290,32 грн (утримано військового збору 319,35 грн, зараховано на картковий 20970,97 грн).
Здійснивши співставлення відомостей довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 05.12.2024 року №4346, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , щодо кількості днів участі ОСОБА_1 у вищевказаних заходах, з вищевказаними виплатами, проведеними відповідачем-2 позивачеві на підставі Постанови №168, суд встановив, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць була виплачена ОСОБА_1 пропорційно часу (дням) участі позивача у вищевказаних діях та заходах за період 2022-2023 роки, а також за січень-квітень 2024 року, тож підстав для визнання протиправними дій відповідача-2 з цього приводу в означені періоди немає.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідач-2, не зважаючи на наявність у вищевказаній довідці про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 05.12.2024 року №4346, відомостей про те, що ОСОБА_1 , серед іншого, також брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, і у період: з 01.05.2024 року по 23.07.2024 року, безпідставно не здійснив нарахування та виплату позивачеві за цей період додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу (дням) участі позивача у вищевказаних діях та заходах, чим, припустився протиправної бездіяльності.
Відтак, з метою поновлення порушеного вищевказаними протиправними діями відповідача-2 права позивача на отримання належного грошового забезпечення, слід зобов`язати Військову частиною НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу (дням) участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за період з 01.05.2024 року по 23.07.2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо нарахування і виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно суд зазначає таке.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом № 2011-XII.
За змістом частини другої статті 1-2 Закону № 2011-XII, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно з пунктами 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Отже, із аналізу положень наведених вище нормативних актів слідує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування у пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дає підстави для висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за №768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період.
Пунктом 4 розділу І Інструкції №232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.
Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.
Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період регламентовані розділом V Інструкції №232.
Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції №232 основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.
Відповідно до пункту 8 розділу V Інструкції №232 з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.
Пунктом 28 розділу V Інструкції №232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.
Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.
Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.
Пунктом 30 розділу V Інструкції №232 встановлено, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.
Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.
Військовослужбовці строкової служби, які звільняються в запас або відставку, а також ті, які вибувають у відпустку у зв`язку з хворобою та іншими обставинами, забезпечуються речовим майном згідно з Переліком предметів речового майна, яким забезпечуються військовослужбовці строкової служби під час їх звільнення з військової служби в запас, відставку або відправлення для здачі вступних іспитів у військові навчальні заклади, та видаються атестати на речове майно з відміткою про це у відповідних документах.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 200/1873/19-а зазначив, що чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Отже, військовослужбовці, обтяжені під час проходження військової служби власними витратами на придбання речового майна, мають правомірні очікування на отримання його грошової компенсації.
Так, за приписами пункту 4 розділу ІІІ Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.
В свою чергу пунктом 29 розділу V Інструкції № 232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Аналіз змісту вказаних положень свідчить про те, що норма пункту 29 розділу V Інструкції №232 спрямована саме на збереження в наявності у військової частини предметів речового майна для передачі їх за потреби новопризначеним військовослужбовцям і жодним чином не обмежує право військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке встановлено статтею 9-1 Закону №2011-XII.
До того ж, варто зауважити, що визначення порядку виплати компенсації за неотримане речове майно, яке покладено Законом на Кабінет Міністрів України, ніяким чином не дає право Кабінету Міністрів України обмежувати право військовослужбовця на компенсацію за неотримане речове майно, яке прямо визначено Законом.
З викладеного слідує, що пункт 29 розділу V Інструкції №232 не може бути підставою для відмови у виплаті позивачеві грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
Враховуючи вказане, суд вважає, що позивач звільнений у запас з військової служби, має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки, відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку №178.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.06.2025 року у справі №560/4729/24.
Таким чином, Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 за час проходження військової служби у період з 28.02.2022р. по 26.07.2024р., а також щодо нарахування та виплати позивачеві грошової компенсації за невикористане речове майно за час проходження ним такої військової служби.
Щодо позовних вимог відносно неправильного розрахунку відповідачем-2 вислуги років позивача суд зазначає таке.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого 15.12.1993 року:
- з 16.12.1993 року по 24.05.1995 року проходив строкову військову службу;
- відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 року №607/2014 «Про часткову мобілізацію» призваний на військову службу до Збройних Сил України 21.08.2014 року та проходив військову службу з 21.08.2014 року по 28.08.2014 року у Військовій частині НОМЕР_4 ; з 28.08.2014 року по 10.08.2015 року у Військовій частині НОМЕР_5 ;
- відповідно до Указу Президента України від 12.06.2015 року №328/2015 «Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 «Про часткову мобілізацію»» звільнений з військової служби 10.08.2015 року;
- відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» призваний на військову службу за мобілізацією в особливий період до Збройних Сил України 27.02.2022 року та проходив військову службу з 28.02.2022 року по 26.07.2024 року у Військовій частині НОМЕР_1 .
Таким чином, календарна вислуга років позивача у Збройних Силах до зарахування до списків Військової частини НОМЕР_1 становила 02 роки 04 місяці 28 днів (строкова військова служба з 16.12.1993 року по 24.05.1995 року; військова служба за призовом під час часткової мобілізації з 21.08.2014 року по 28.08.2014 року у Військовій частині НОМЕР_4 та з 28.08.2014 року по 10.08.2015 року у Військовій частині НОМЕР_5 ).
При цьому судом встановлено, що відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2024 року №212 внесено зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №60 від 28.02.2022 року та викладено його в оновленій редакції, відповідно до якої вказаний наказ доповнено абзацом: «Вислуга у Збройних Силах станом на 28 лютого 2022 року становить: календарна 02 роки 04 місяці 28 днів, пільгова 00 років 09 місяців 26 днів; загальна 03 роки 02 місяці 24 дні.».
Також судом встановлено, що у Військовій частині НОМЕР_1 позивач проходив військову службу саме з 28.02.2022 року по 26.07.2024 року, відтак, календарна вислуга років позивача за цей період складає 02 роки 04 місяці 27 днів.
Таким чином, календарна вислуга позивача у Збройних Силах України станом на 26.07.2024 року склала: 04 роки 09 місяців 25 днів, про що безпосередньо вказано у наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2024 року №212.
Посилаючись на помилковість здійсненого відповідачем-2 розрахунку календарної вислуги позивача станом на 26.07.2024 року, позивач у позовній заяві не наводить власного розрахунку, який би спростував здійснений відповідачем-2 та перевірений судом розрахунок календарної вислуги, натомість, помилково вважає, що період проходження ним військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 розпочався з 27.02.2022 року, що спростовано записами в його військовому квитку та відповідним наказом про зарахування до списків особового складу частини.
За наведених обставин, доводи позивача про помилковість розрахунку відповідачем календарної вислуги ОСОБА_1 та, відповідно, у зв`язку із цим і загальної та пільгової вислуги років, свого підтвердження в ході розгляду справи не знайшли, відтак, позовні вимоги в частині щодо скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №212 від 26.07.2024 року у відношенні ОСОБА_1 в частині щодо неналежного розрахунку календарної, пільгової та загальної вислуги років, а також щодо зобов`язання відповідача-2 зазначити у відповідних місцях вказаного наказу, що станом на 26.07.2024 року вислуга років складає: - календарна 04 роки 09 місяців 28 днів; пільгову вислугу років; - загальну вислугу років (з врахуванням оновленої календарної вислуги років та додаванням зазначеної пільгової вислуги років), задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині неналежного розрахунку невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки та нарахування і виплати грошової компенсації за 34 невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки, суд зазначає таке.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ (далі Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом першим цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися частина щорічної основної відпустки, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення. Кожна із зазначених відпусток може бути надана тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Частина щорічної основної відпустки може бути надана один раз протягом календарного року за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Відповідно до п.п.19, 21 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
В подальшому Законами від 29 липня 2022 року №2490-IX (набрав чинності з 17.08.2022р.) та від 01 грудня 2022 року №2822-IX (набрав чинності з 23.12.2022р.) до п.п.17, 18, 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ внесено зміни, згідно з якими ці пункти викладено в наступній редакції:
«п.17. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом першим цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
п.18. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися частина щорічної основної відпустки, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення. Кожна із зазначених відпусток може бути надана тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Частина щорічної основної відпустки може бути надана один раз протягом календарного року за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
п.19. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії».
При цьому абзацом 3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Системний аналіз наведених норм доводить, що відпустка є своєрідним гарантованим державою соціальним захистом військовослужбовців та членів їх сімей. Так, поряд із щорічними відпустками, військовослужбовці мають права на отримання додаткової. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду» під час дії воєнного стану.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно, в редакціях станом на час виникнення спірних правовідносин).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Так, спірні правовідносини щодо стягнення компенсації за невикористані позивачем щорічні додаткові відпустки як учаснику бойових у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Так, відповідно до абзацу 3 частини 14 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд зазначає, що норми Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Суд зауважує, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Як встановлено судом та підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 28.02.2022 року по 26.07.2024 року, при цьому позивач відповідно до посвідчення серії НОМЕР_6 , виданого Головним управлінням Національної гвардії України 20.08.2015 року, має статус учасника бойових дій, а отже, саме з 20.08.2015 року є особою, на яку поширюється дія наведених вище норм чинного законодавства України про відпустки, та, відповідно, мав право на додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки у кількості по 14 календарних днів на кожен рік.
Доводи відповідача-2 про те, що позивач на момент його виключення зі списків особового складу Військової частини у зв`язку зі звільненням не надав жодної документально підтвердженої інформації стосовно використання додаткової відпустки як учаснику бойових дій в період 3 01 січня по 28 лютого 2022 року, нарахування грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік не було проведено, є безпідставними та не спростовують наявність у позивача права на таку відпустку у 2022 році, тим паче, що з військового квитка позивача серії НОМЕР_3 , виданого 15.12.1993 року, встановлено, що у період з 01.01.2022 року по 27.02.2022 року позивач військової служби не проходив.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача-2 щодо неправильного розрахунку кількості невикористаних ОСОБА_1 за час проходження військової служби у період з 28.02.2022р. по 26.07.2024р. днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки, через неврахування невикористаних позивачем днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 календарних днів, з огляду на що слід зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок кількості невикористаних ОСОБА_1 за час проходження військової служби у період з 28.02.2022р. по 26.07.2024р. днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки, із врахуванням невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 календарних днів.
Також встановлені обставини свідчать про протиправність дій відповідача-2 щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік.
З огляду на те, що відповідач-2 не довів правомірність своєї вищевказаної бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022р., то позовні вимоги ОСОБА_1 в частині щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, встановленої учасникам бойових дій Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2022 рік, а також в частині щодо зобов`язання відповідача-2 здійснити нарахування та виплату позивачеві такої грошової компенсації слід задовольнити.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019р. у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19).
Також адміністративна справа, що розглядається, в цій частині відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), а саме: позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; відповідач, суб`єкт владних повноважень у якого позивач перебував на забезпечені; підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України Про відпустки, статті 5, 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, стаття 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, стаття 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію; предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України Про відпустки, Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію; позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За таких обставин, правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі, підлягають застосуванню адміністративним судом за нормами ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, у суду відсутні підстави для незастосування вищенаведеної правової позиції Верховного суду.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача-2 відносно неналежного алгоритму розрахунку грошової компенсації за невикористані дні основних та додаткових відпусток за 2022-2024 роки, а також про зобов`язання відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за: - 33 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки; - 34 невикористаних днів відпустки, як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки, з розрахунку грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік станом на 01.01.2024р., на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суд зазначає таке.
Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2018р. №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Згідно з п.6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Отже, розмір грошової компенсації за всі невикористані календарні дні щорічної та додаткової відпустки повинен бути розрахований від розміру місячного грошового забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою станом на день фактичного звільнення з військової служби.
При цьому судом встановлено, що грошове забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби - 26.07.2024 року, було розраховане виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, встановленого з урахуванням вимог пункту 4 Постанови №704 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, відповідно до яких розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - 1762,00 грн., яка не прив`язана до певного прожиткового мінімуму, і при розгляді цієї справи суд не знайшов порушення чинного законодавства у таких діях відпвідача-2, тож підстави для задоволення позовних вимог у частині, що стосується зобов`язання відповідча-2 при розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2022-2024 роки враховувати грошове забезпечення, розраховане із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік станом на 01.01.2024р., відсутні.
З огляду на вищенаведені висновки щодо застосування Постанови №481, слід відмовити у задоволенні вищевказаної частини позовних вимог.
Щодо посилання позивача у додаткових письмових поясненнях на протиправність дій відповідача відносно неправильного алгоритму розрахунку грошової компенсації за невикористані дні основних та додаткових відпусток за 2022-2024 роки, через неврахування у такому розрахунку у складі грошового забезпечення додаткової грошової допомоги, передбаченої Постановою №168, суд зазначає таке.
Як вказано вище, частиною другою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, ураховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Статтею 9-2 Закону №2011-XII визначено, що на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1, абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки зі збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Пунктом 2 Постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У пункті 3 Постанови №704 зазначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу встановлено здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.
Міністерство оборони України, відповідно до статті 9 Закону №2011-XII, Постанови №704, видало наказ від 07.06.2018 року №260, яким затвердило Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Пунктом 2 розділу І Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до пункту 16 розділу І Порядку №260 виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з пунктом 1 розділу ХХІІІ Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку №260 передбачено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє донині.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №168.
Відповідно до пункту 1 Постанови №168 (у первинній редакції) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Редакція зазначеної Постанови №168 неодноразово змінювалася.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 року №836 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168» (далі - Постанова №836) доповнено Постанову №168 новим пунктом 1-1, який регулює спірні правовідносини у цій справі (на момент звільнення позивача з військової служби 05.11.2024) та, відповідно до якого на період воєнного стану:
військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань;
військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони;
військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Також Постановою №836 доповнено Постанову №168 пунктом 1-2, відповідно до якого (на момент звільнення позивача з військової служби) виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача-2 щодо неврахування додаткової винагороди, запровадженої Постановою №168, до складу його грошового забезпечення (як розрахункової величини), із якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні оплачуваних відпусток.
За позицією позивача додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, адже така винагорода виплачується щомісячно, відтак входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого розраховується грошова компенсація за невикористані дні відпустки.
Отже, у випадку, що розглядається, спірним є питання чи є додаткова винагорода, установлена Постановою №168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, чи така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який носить тимчасовий характер.
Це питання неодноразово досліджувалося Верховним Судом.
Так, Верховним Судом у постанові від 10.06.2026 року у справі №240/33823/23 сформовано висновки щодо врахування додаткової винагороди, передбаченою Постановою №168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір, зокрема грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, у подібних правовідносинах.
Однак, в подальшому Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2026 року у справі №200/766/25 (адміністративне провадження №К/990/45134/25), посилаючись на зміну правового регулювання щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, сформував правову позицію про те, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період, відповідно до Постанови №168.
Вказані висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 20 серпня 2026 року у справі №200/766/25, є релевантними до справи, що розглядається, з огляду на таке.
У частині другій статті 9 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача з військової служби) наведений перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За умовами частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Суд зазначає, що частина четверта статті 9 Закону №2011-ХІІ є бланкетною, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення законодавець, зокрема, делегував Міністру оборони України.
Відповідно такими нормативно-правовими актами є Постанова №704 та Порядок №260.
Пунктом 2 Постанови №704 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Порядок №260 установлює механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктом 16 розділу І Порядку №260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
Статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє по сьогоднішній день.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168.
У подальшому, Законом України від 28.06.2023 №3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» (далі - Закон №3161-IX), Закон №2011-ХІІ було доповнено статтею 9-2 (в редакції Закону №3633-IX від 11.04.2024) такого змісту: «На період дії воєнного стану (особливого періоду): а) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; б) військовослужбовцям виплачується винагорода за знищене (захоплене) озброєння та військову, бойову (спеціальну, спеціалізовану) техніку противника у розмірах від чотирьох до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Крім того, на виконання, зокрема, статті 9-2 Закону №2011-ХІІ, абзаців другого-восьмого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3161-IX, згідно з Постановою №836, змінилося і правове регулювання щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.
Також відповідно до статті 9-2 Закону №2011-ХІІ, абзаців другого-восьмого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3161-IX, Постанови №704, Постанови №168 наказом Міністра оброни України від 26.09.2023 року №566 затверджено зміни до Порядку №260, зокрема, пункт 6 розділу XXXI викладено в такій редакції:
« 6. Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів».
Пунктом 1-1 Постанови №168 (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача з військової служби) установлено, що на період воєнного стану, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно з пунктом 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Суд наголошує, що пункт 1-1 Постанови №168 (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача з військової служби) чітко і однозначно передбачає, що: додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників).
Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.
При цьому суд ураховує, що частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ відносить до складу грошового забезпечення щомісячні додаткові види грошового забезпечення (зокрема винагороди, які мають постійний характер).
Водночас, додаткові щомісячні види грошового забезпечення військовослужбовців є чітко унормованими та передбачені пунктом 2 розділу І Порядку №260, до яких спірна додаткова винагорода, установлена Постановою №168, з огляду на її характер та особливості, не включається.
Зазначене свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, а тому винагорода, передбачена Постановою №168, не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.
Окрім цього, таке тлумачення указаної норми підтверджується й підходом держави до указаної виплати, адже наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 року №44 «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 №177/39233, перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення доповнено додатковою винагородою на період дії воєнного стану.
Водночас суд звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 року у зразковій справі №640/13029/22, у якій Велика Палата Верховного Суду указала, що на військовослужбовців Збройних Сил України, які відряджені до державних органів, установ та організацій, та які безпосередньо там проходять військову службу, не поширюють свою дію положення Постанови №168. Таким військовослужбовцям виплачуються тільки оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення - як для відповідних працівників таких установ, а відтак, відсутні правові підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн як одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки для працівників цієї установи вона не передбачена.
Отже, Велика Палата Верховного Суду висловилася, до якого виду грошового забезпечення військовослужбовців відноситься додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, а саме: до одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 року у справі №580/9551/23, вирішуючи спірне питання, чи є додаткова винагорода, установлена Постановою №168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення чи така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 1 Постанови №168 чітко і однозначно передбачив, що:
додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово «постійний» визначається, зокрема, як: який триває ввесь час, не припиняючись і не перериваючись;
розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
визначається наказами командирів (начальників).
Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.
Відповідно, Верховний Суд у справі №580/9551/23 дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Крім того, указаний правовий висновок був застосований Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 року у справі №420/77/25 при вирішенні питання включення до складу місячного грошового забезпечення позивача як військовослужбовця Держприкордонслужби України додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. За результатами перегляду судових рішень у вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України.
У постанові від 31.01.2025 року у справі №460/2645/24 Верховний Суд указав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.
Верховний Суд, приймаючи постанову від 20 серпня 2026 року у справі №200/766/25, не знайшов підстав для відступу від висновку щодо такого застосування указаної норми права Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, як це передбачено статтями 346, 347 КАС України, а тому, з огляду на наведене, дійшов висновку, що указані підходи щодо правової природи додаткової винагороди, установленої Постановою №168, які містяться у зазначених справах, є застосовними до спірних правовідносин.
Отже, за такого правового урегулювання Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено Постановою №168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу грошового забезпечення, із якого повинна бути обрахована компенсація за невикористані дні відпустки.
Також, з огляду на зміну правового регулювання щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Верховний Суд виснував, що висновки, висловлені у постановах від 23.09.2024 в справі № 240/32125/23, від 07.11.2024 в справі № 240/23909/23, від 21.11.2024 в справі № 240/28165/23, від 06.12.2024 в справі № 240/12225/23, від 19.12.2024 в справі № 580/3483/24, від 14.01.2025 в справі №240/31245/23, від 10.04.2025 в справі № 240/2078/24, від 23.04.2025 в справі № 580/769/23, не є релевантними до спірних правовідносин.
Таким чином, суд не погоджується з позицією позивача у справі, що розглядається, про те, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого розраховується грошова компенсація за невикористані дні відпустки, позаяк до складу грошового забезпечення, із якого нараховується компенсація за невикористані дні відпустки, включаються ті його складові, які мають постійний характер, а додаткова винагорода, передбачена Постановою №168 (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача з військової служби), належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, має тимчасовий (непостійний) характер, бо встановлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану та інших обставин, передбачених Постановою №168, відтак немає правових підстав для включення її до складу грошового забезпечення позивача, із якого повинна бути обрахована виплачена позивачеві компенсація за невикористані дні відпусток, тож у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Щодо позовних вимог відносно нарахування та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 року, в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, в тому числі додаткова винагорода, передбачена Постановою №168) за кожний повний календарний місяць служби, а саме за 28 (двадцять вісім) повних місяців служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення(підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №212 від 26.07.2024 року, позивачеві при звільненні, зокрема, виплачено одноразову грошову допомогу по звільненню у запас у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 28 (двадцять вісім) місяців.
Відповідно до картки особового рахунку працівника ( ОСОБА_1 ) за 2024 рік розмір вихідної допомоги при звільнені (4%) склаів 25980,92грн.
Так, відповідно до абз.24 пп.3 п.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом (одноразова грошова допомога при звільненні), здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014р. №460 затверджено Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі Порядок №460).
При цьому п.1 Порядку №460 передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Згідно з п.3 Порядку №460 розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (ЗП України, 1992 р., № 7, ст. 182).
Як слідує з приписів пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, положеннями цих пунктів визначено алгоритм розрахунку вислуги років.
Відповідно до п.4 Порядку №460 допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Відтак, вимоги позивача про здійснення розрахунку виплаченої йому одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком №460, в розмірі 4% місячного грошового забезпечення, до якого слід включити також одноразові додаткові види грошового забезпечення, в тому числі додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, є безпідставними, позаяк п.4 Порядку №460 прямо передбачено, що розрахунок одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється саме з розрахунку місячного грошового забезпечення і без урахування винагород.
Крім цього, суд повторно зауважує на тому, що, як було зазначено вище, Верховний Суд, приймаючи постанову від 20 серпня 2026 року у справі №200/766/25, наголосив, що пункт 1-1 Постанови №168 (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача з військової служби) чітко і однозначно передбачає, що: додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників). Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється. При цьому частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ відносить до складу грошового забезпечення щомісячні додаткові види грошового забезпечення (зокрема винагороди, які мають постійний характер). Водночас, додаткові щомісячні види грошового забезпечення військовослужбовців є чітко унормованими та передбачені пунктом 2 розділу І Порядку №260, до яких спірна додаткова винагорода, установлена Постановою №168, з огляду на її характер та особливості, не включається. Зазначене свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, а тому винагорода, передбачена Постановою №168, не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.
Таким чином, доводи та вимоги позивача про те, що одноразові додаткові види грошового забезпечення, в тому числі додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, мають бути враховані у складі грошового забезпечення при розрахунку одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком №460, є безпідставними.
Також безпідставними є вимоги позивача відносно врахування при визначенні розміру виплаченої йому при звільненні одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком №460, місячного грошового забезпечення, розрахованого із застосуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до Постанови № 704, оскільки, як вказано вище, п.4 Порядку №460 встановлено, що така допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення, при цьому, враховуючи, що позивач звільнений з військової служби 26.07.2024 року, то на момент звільнення він отримував грошове забезпечення, розраховане із застосуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням вимог пункту 4 Постанови №704 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, відповідно до яких розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - 1762,00 грн., яка не прив`язана до певного прожиткового мінімуму, і при розгляді цієї справи суд не знайшов порушення чинного законодавства у таких діях відпвідача-2, тож підстави для задоволення позовних вимог у частині, що стосується зобов`язання відповідча-2 при розрахунку виплаченої позивачеві при звільненні одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком №460, врахувати грошове забезпечення, обчислене із застосуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до Постанови № 704, відсутні.
Щодо вимог, заявлених до Міністерства оборони України, суд зазначає таке.
Як свідчать матеріали справи, позивач проходив військову службу саме у Військовій частині НОМЕР_1 та виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення саме цієї частини, водночас, позивач не проходив та не проходить військову службу в апараті Міністерства оборони України, не був зарахований до списків військовослужбовців апарату Міністерства оборони України, не отримував від останнього грошового забезпечення та інших виплат. Отже, відповілач-1 не здійснював нарахування та виплату спірних сум грошового забезпечення та інших виплат позивача, а також не здійснював розрахунок його вислуги років та кількості невикористаних днів додаткової відпустки та, відповідно, розміру грошової компенсації за них, отже, Міністерство оборони України не є належним відповідачем щодо заявлених до нього позовних вимог, тому відсутні підстави для задоволення всіх заявлених позовних вимог саме до відповідча-1, в тому числі щодо застосування солідарної відповідальності на стягнення моральної шкоди.
Щодо частини позовних вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди суд зазначає таке.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно із роз`ясненнями у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, неодноразово були сформульовані Верховним Судом, у тому числі у постановах від 10 квітня 2019 року в справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року в справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку про те, що адекватне відшкодування шкоди, в тому числі й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їхню інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження; встановити причинно-наслідковий зв`язок і визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Суд наголошує, що, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
При цьому в силу приписів статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їхньої правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 25 квітня 2019 року в справі №818/1429/17, від 27 червня 2019 року в справі №825/1030/17, від 12 листопада 2019 року в справі №818/1393/17, від 18 листопада 2019 року в справі №820/5044/18, від 28 листопада 2019 року в справі №826/27549/15, від 28 лютого 2020 року в справі №804/2593/17, від 18 червня 2020 року в справі №339/183/16-а, від 02 вересня 2020 року в справі №1340/4056/18, від 24 вересня 2020 року в справі №1.380.2019.001368, від 18 лютого 2021 року в справі №420/7423/19 та від 25 березня 2021 року в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов`язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 78 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 12.11.2019 року у справі №818/1430/17 та від 14.05.2020р. у справі №822/231/16.
Як слідує з позовної заяви, позивач стверджує, що з вини відповідачів позивачеві завдано значної моральної шкоди, оскільки було порушено право на своєчасний розрахунок при звільненні, передбачене ст.116 КЗпП України, а також інші права і свободи громадянина, які відповідно до ст.22 Конституції України не є вичерпними, в наслідок чого: 1) через неналежний розрахунок при звільненні, «білий та пухнастий», у розквіті сил та енергії позивач, перетворився на постійно хворобливого, не відчуваючого колишньої постійної бадьорості навіть від мимохідного погляду на особу протилежної статі у 21-ому пальці, генераторі життя, змушеного приймати постійне медикаментозне лікування, потребуюче грошей, часу, надзусиль, що супроводжується суцільним моральним дискомфортом; 2) у зв`язку з неналежним розрахунком при звільненні, позивач змушений був вдаватись до принизливої процедури «виклянчування»; 3) після звільнення, позивач, котрий все своє свідоме життя пропрацював, фактично не маючи ні належної робити, ні коштів для достойного існування, вислуховував обіцянки та прояви байдужості з боку відповідачів; 4) під час оформлення необхідних письмових запитів до керівників відповідачів, позивач відчував шалене моральне потрясіння від того, що прослуживши скільки років цій системі, змушений виклянчувати належні йому кошти зі скинутим капелюхом і протягнутою для подаяння рукою; 5) отримуючи відповіді, при тому далеко не на всі свої запити та питання, позивач змушений шаленіти від малодушності, нахабства й відверто однобічного трактування законодавства, втрачаючи елементарну віру у справедливість; 6) під час оформлення потрібних запитів та документів, пригадувались полеглі товариші, що не завжди давало можливість комфортно та якісно, без спогадів кошмарів війни заснути; 7) будучи морально втомленим, розбитим і понівеченим після тяжких років служби, не маючи можливості відразу адаптуватись до цивільного життя, переживаючи матеріальні, побутові й особисті труднощі, змушений позичати кошти на життя, при цьому знаючи, що відповідачі винні значні суми коштів, які виплачуються відразу і у повному обсязі лише керівному складу, не помічаючи трудяг, внаслідок чого позивач відчував і відчуває себе неповноцінним як особистість. Все вищеперераховане призводило і призводить, в свою чергу, до моральних страждань і потрясінь, що вимагає додаткових зусиль для організації життя позивача. Завдану таким чином моральну шкоду позивач оцінює в 500000 гривень, з урахуванням приписів ст. 23, ч.2 ст.440-1, ст.1167 ЦК України та ст.ст. 8, 56 Конституції України.
Надаючи оцінку вищенаведеним доводам позивача, суд зазначає, що у розглядуваному випадку позивачем не вказано конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями (бездіяльністю) відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача-2 (протиправність певних дій якого встановлено цим рішенням суду) моральної шкоди.
В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише загальні фрази щодо того, що його моральні страждання - емоції, безпосередньо пов`язані з протиправною поведінкою відповідачів і знаходяться з нею в причинному зв`язку.
Разом з цим, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача-2 у справі, зокрема, доказів погіршення саме через оскаржувані дії відповідача-2 здоров`я позивача (медичних довідок, висновків тощо) або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідача-2, які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.
При цьому слід зазначити, що не всі оскаржувані дії (бездіяльність) відповідача-2 були визнані судом протиправними і у задоволенні частини заявлених позовних вимог відмовлено, а у задоволенні позовних вимог щодо відповідача-1 суд відмовив взагалі.
Також суд зауважує, що позивачем не наведено обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди, заявленої до відшкодування, та не вказано з яких міркувань виходив позивач, визначаючи такий розмір шкоди.
Долучена позивачем до матеріалів справи на підтвердження розміру завданої моральної шкоди копія висновку комплексної психолого-соціальної експертизи №19-10-24 моральної шкоди потерпілого, проведеної з 12.10.2024 року по 19.10.2024 року, відповідно до якого моральна шкода оцінюється в розмірі 35200 грн., не є належним доказом у цій справі та не береться судом до уваги, позаяк з цього висновку експертизи встановлено, що таку експертизу проведено щодо зовсім іншої піддослідної (обстежуваної) особи, а саме: ОСОБА_2 , який є представником позивача у цій справі, водночас, позивача ОСОБА_1 наданий висновок експертизи не стосується взагалі, отже, не містить доказової інформації щодо предмета доказування у цій справі.
Відповідного висновку експерта щодо позивача з цього питання суду не надано.
Відтак, позивачем не доведено у чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода та якими доказами це підтверджується, необґрунтовано жодним чином заявлений до відшкодування розмір моральної шкоди, а також не надано належних доказів своїх страждань та існування причинного зв`язку між такими стражданнями та протиправною бездіяльністю (протиправними діями) відповідача-2, а тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди слід відмовити повністю.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Решта доводів, заперечень та доказів учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
При цьому суд зауважує, що у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року «Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
Разом з тим згідно з пунктом 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справіTorija v. Spain від 09 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення (пункту 41 Висновку №11 (2008)).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у цій справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а також надав оцінку всім доказам, що є належними щодо предмета доказування у цій справі.
Що стосується вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про повне виконання судового рішення протягом 10-денного строку з моменту набрання законної сили рішення суду, суд зазначає таке.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із абзацом 1 частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Абзацом 2 частини першої статті 382 КАС України встановлено, що в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Частиною 5 статті 382 КАС України передбачено, що за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду. Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.6 ст.382 КАС України суд під час ухвалення рішення суду за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, якщо суд допускає його негайне виконання.
Отже, наведеними нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а в справах, визначених в абз.2 ч.1 ст.382 КАС України, такий обов`язок на суб`єкта владних повноважень покладається судом за письмовою заявою заявника.
Визначаючись щодо наявності підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі, суд враховує, що, по-перше, ця справа не відноситься до категорій справ, які перелічені в абз.2 ч.1 ст.382 КАС України, а, по-друге, позивачем не наведено, а судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач-2 не виконає рішення суду або буде ухилятися від його виконання.
Оскільки позивач не навів обґрунтованих доводів та не надав доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність на даний час підстав для встановлення судового контролю у цій справі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1, 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження: просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168), Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.02.2022 року по 19.05.2023 року, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, відповідно, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) перерахунок грошового забезпечення за період з 28.02.2022 року по 19.05.2023 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, відповідно, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року, та провести виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2022 року по 31.12.2022 року.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2022 року по 31.12.2022 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу (дням) участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за період з 01.05.2024 року по 23.07.2024 року.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу (дням) участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за період з 01.05.2024 року по 23.07.2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 за час проходження військової служби у період з 28.02.2022р. по 26.07.2024р., а також щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористане речове майно за час проходження військової служби з 28.02.2022р. по 26.07.2024р.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) видати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) за час проходження військової служби з 28.02.2022р. по 26.07.2024р.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористане речове майно за час проходження військової служби за період з 28.02.2022р. по 26.07.2024р.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного розрахунку кількості невикористаних ОСОБА_1 за час проходження військової служби у період з 28.02.2022р. по 26.07.2024р. днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки, а також щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) здійснити перерахунок кількості невикористаних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) за час проходження військової служби у період з 28.02.2022р. по 26.07.2024р. днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки, із врахуванням невикористаних ним днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 календарних днів.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 26.07.2024 року.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Турова
Судебное решение № 140997189, Дніпропетровський окружний адміністративний суд было принято 23.10.2026. Форма судопроизводства - Административное, форма решения – Решение. На этой странице вы сможете найти ключевые данные об этом судебном решении. Мы обеспечиваем удобный и быстрый доступ к актуальным судебным решениям, чтобы вы могли быть в курсе последних судебных прецедентов. Наша база данных включает полный спектр необходимой информации, позволяя вам быстро находить ключевые данные.
то решение относится к делу № 160/23061/24. Юридические лица, указанные в тексте настоящего судебного документа:
YouScore
API для автоматизації перевірок контрагентів
YC.Market
Пошук клієнтів, партнерів та постачальників
YC World
Пошук, побудова та візуалізація міжнародних звʼязків
YC Academy
Міжнародна спільнота комплаєнс-офіцерів
Консультативний висновок
Письмовий висновок по компанії або ФОП
Розширення
Firefox, Google Chrome
YouScore
API для автоматизації перевірок контрагентів
YC.Market
Пошук клієнтів, партнерів та постачальників
YC World
Пошук, побудова та візуалізація міжнародних звʼязків
YC Academy
Міжнародна спільнота комплаєнс-офіцерів
Консультативний висновок
Письмовий висновок по компанії або ФОП
Розширення
Firefox, Google Chrome