Решение № 140994806, 26.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/23157/26

Провадження № 2/127/6382/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокумісто ВінницяВінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 27346-11/2025 від 12 листопада 2025 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 12 листопада 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 27346-11/2025, за умовами якого відповідачу надано кредитні кошти в розмірі 6 000,00 грн.

Позивач зазначає, що кредитний договір укладено в електронній формі із застосуванням електронного способу підписання, передбаченого умовами договору та законодавством України. За твердженням позивача, під час укладення договору відповідач погодився з його умовами, зокрема щодо суми кредиту, строку користування кредитними коштами, процентної ставки та обов`язку повернути кредит і сплатити проценти у визначені договором строки.

Як убачається зі змісту позовної заяви, кредит було надано строком на 120 днів, кінцевою датою повернення коштів позивач зазначає 11 березня 2026 року. За користування кредитом договором передбачено процентну ставку в розмірі 0,90 відсотка на день.

Позивач посилається на те, що свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів первісний кредитор виконав, однак відповідач належним чином не виконав зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів, унаслідок чого виникла заборгованість.

На підтвердження надання кредитних коштів позивач посилається на документи щодо укладення кредитного договору та відомості про перерахування коштів на платіжну картку відповідача.

Надалі, як зазначає позивач, 28 квітня 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 28042026, на підставі якого до позивача перейшло право грошової вимоги за кредитними договорами, у тому числі за договором № 27346-11/2025, укладеним із відповідачем.

На підтвердження переходу права вимоги позивач посилається на договір факторингу та витяг із реєстру боржників, у якому, за твердженням позивача, містяться відомості щодо відповідача та відповідного кредитного зобов`язання.

За розрахунком позивача, станом на дату визначення заборгованості її загальний розмір становить 18 480,00 грн, з яких 6 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту, 3 240,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитними коштами та 9 240,00 грн заборгованість за штрафом.

Позивач вважає, що відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кошти у визначеному договором порядку не повернув, а тому наявні правові підстави для стягнення утвореної заборгованості на користь нового кредитора.

Посилаючись на викладені обставини та положення цивільного законодавства, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 27346-11/2025 від 12 листопада 2025 року в загальному розмірі 18 480,00 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Під час розгляду справи судом було витребувано від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію щодо належності відповідачу платіжної картки та відомості про рух коштів за відповідним картковим рахунком.

28 серпня 2026 року АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надало суду відповідь, у якій повідомило про належність відповідачу платіжної картки № НОМЕР_1 та зазначило реквізити відповідного рахунку. До відповіді банку додано виписку за період з 12 листопада 2025 року по 17 листопада 2025 року.

З наданої банківської виписки вбачається, що 12 листопада 2025 року о 16 год 55 хв 09 с на картковий рахунок відповідача було зараховано 6 000,00 грн від відправника, зазначеного у виписці як «STARFIN_PAY».

Відповідач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. У поданій заяві відповідач позовні вимоги визнав частково, погодившись із вимогами про стягнення заборгованості за основною сумою кредиту та процентами за користування кредитом, водночас заперечив проти задоволення решти позовних вимог та просив суд відмовити в цій частині позову.

Інших вимог щодо предмета спору відповідачем не заявлено.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку. У матеріалах справи містяться документи, подані позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог.

Враховуючи заяву відповідача про розгляд справи за його відсутності, неявку представника позивача та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних для вирішення спору в межах заявлених вимог, суд вважає можливим розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають значення для вирішення спору, та визначивши правовідносини сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 207, 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610-611, 625, 628, 629, 639, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

За змістом статей 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимість доказів визначається законом, достовірність можливістю встановити дійсні обставини справи, а достатність можливістю на підставі сукупності доказів дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, вирішуючи спір, суд має встановити обставини укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів, зміст і обсяг його грошових зобов`язань, факт та розмір їх невиконання, а також наявність у позивача права вимоги до відповідача за відповідним договором.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів такого захисту є примусове виконання обов`язку в натурі та стягнення заборгованості, якщо наявність відповідного обов`язку й факт його невиконання встановлені судом.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей 205, 207 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій, зокрема електронній, формі, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою електронних чи інших технічних засобів зв`язку у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Правові засади здійснення електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно зі статтею 3 цього Закону електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і оформленою в електронній формі.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та прийняття такої пропозиції іншою стороною. Електронний договір укладається й виконується в порядку, передбаченому ЦК України та іншими актами законодавства.

Статтею 12 зазначеного Закону передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законодавства, зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором у передбачених законом випадках.

Таким чином, укладення кредитного договору в електронній формі саме по собі не позбавляє його юридичної сили та не звільняє позичальника від виконання взятих на себе зобов`язань. Водночас факт укладення такого договору, його зміст, погоджені сторонами умови та належність електронного підписання конкретному позичальнику мають підтверджуватися належними й допустимими доказами.

Як установлено судом із матеріалів справи, позивач пов`язує виникнення спірної заборгованості з кредитним договором № 27346-11/2025 від 12 листопада 2025 року, укладеним між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 .

За твердженням позивача, за умовами цього договору відповідачу надано кредит у розмірі 6 000,00 грн строком на 120 днів зі сплатою процентів за ставкою 0,90 відсотка на день та з кінцевою датою повернення кредиту 11 березня 2026 року.

Досліджуючи питання фактичного надання кредитних коштів, суд ураховує відповідь АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 28 серпня 2026 року та долучену до неї виписку за картковим рахунком відповідача за період з 12 листопада 2025 року по 17 листопада 2025 року.

Зазначені документи підтверджують, що 12 листопада 2025 року на картковий рахунок відповідача було зараховано 6 000,00 грн від відправника «STARFIN_PAY».

Відомості банківської виписки узгоджуються з доводами позивача щодо перерахування відповідачу кредитних коштів у день укладення договору та в сумі, зазначеній у позовній заяві.

За таких обставин суд бере до уваги банківську виписку як доказ, що підтверджує надходження відповідачу грошових коштів у розмірі 6 000,00 грн.

При цьому оцінка правової природи такого переказу здійснюється судом у сукупності з документами щодо укладення кредитного договору та іншими доказами, наданими на підтвердження виникнення спірного зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів визначаються договором.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором чи законом.

Отже, особа, яка отримала кредитні кошти на підставі договору, зобов`язана повернути їх у погоджений строк та виконати інші грошові зобов`язання в обсязі, установленому договором і законом. Водночас стягненню підлягають лише ті платежі, правові підстави, розмір та порядок нарахування яких підтверджені належними доказами.

Вирішуючи питання про наявність у позивача права вимоги до відповідача, суд виходить із такого.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сам по собі факт укладення договору факторингу не є достатнім для висновку про перехід до нового кредитора права вимоги саме до конкретного боржника. Для підтвердження належності позивачу спірної вимоги необхідно встановити зміст договору факторингу, обсяг переданих прав та включення відповідного кредитного зобов`язання до документів, на підставі яких відбулося передання права вимоги.

Як убачається з матеріалів справи, позивач посилається на договір факторингу № 28042026 від 28 квітня 2026 року, укладений між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», а також на витяг із реєстру боржників щодо відповідача.

Оцінюючи зазначені документи, суд має виходити з того, чи дають вони змогу ідентифікувати відповідача, кредитний договір № 27346-11/2025 та обсяг права вимоги, переданого позивачу. За умови підтвердження цих обставин матеріалами справи позивач є належним кредитором у спірному зобов`язанні та вправі вимагати виконання зобов`язання в межах переданого йому права.

При цьому заміна кредитора не змінює змісту зобов`язання боржника та не може створювати для нього обов`язків, які не існували перед первісним кредитором або не передбачені законом.

Вирішуючи питання про розмір заборгованості, суд ураховує поданий позивачем розрахунок, відповідно до якого заборгованість за основною сумою кредиту визначена в сумі 6 000,00 грн, за процентами у сумі 3 240,00 грн, а за штрафом у сумі 9 240,00 грн.

Відповідач у поданій заяві визнав позовні вимоги в частині стягнення основної суми кредиту та процентів, водночас заперечив проти стягнення решти заявленої суми.

Згідно із частиною першою статті 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Разом із тим визнання позову відповідачем не має для суду безумовного характеру та підлягає перевірці на відповідність закону й на предмет відсутності порушення прав, свобод чи інтересів інших осіб. Суд повинен переконатися, що визнана вимога має правову підставу та узгоджується з наявними у справі доказами.

У цій справі визнання відповідачем вимог щодо стягнення основної суми кредиту узгоджується з банківською випискою, яка підтверджує зарахування на його рахунок 6 000,00 грн, та доводами позивача про надання кредиту за договором № 27346-11/2025.

Відповідно, за наявності підтвердження укладення кредитного договору та переходу права вимоги до позивача, а також за відсутності доказів повернення відповідачем основної суми кредиту, вимога про стягнення 6 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованою.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 3 240,00 грн суд зазначає, що право кредитодавця на одержання процентів випливає зі статті 1048 ЦК України та умов укладеного договору, однак їх стягнення можливе лише в межах погоджених сторонами умов і за період, за який такі проценти правомірно нараховані.

Позивач посилається на встановлену договором процентну ставку в розмірі 0,90 відсотка на день. У поданому розрахунку зазначено нарахування процентів у сумі 54,00 грн на день та визначено загальну процентну заборгованість у розмірі 3 240,00 грн.

Суд ураховує, що відповідач визнав вимогу про стягнення процентів у зазначеному розмірі. Разом із тим суд перевіряє її не лише з огляду на позицію відповідача, а й з урахуванням змісту кредитного договору та розрахунку заборгованості.

При цьому визначальне значення мають погоджений сторонами строк кредитування, умови нарахування процентів, період, за який вони нараховані, та відсутність подвійного нарахування або включення до процентної заборгованості платежів іншої правової природи.

За умови підтвердження поданими матеріалами того, що сума 3 240,00 грн нарахована відповідно до погоджених умов договору та за правомірний період користування кредитом, суд доходить висновку про наявність підстав для її стягнення на користь позивача.

Отже, вимоги про стягнення 6 000,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 3 240,00 грн заборгованості за процентами, загалом у розмірі 9 240,00 грн, підлягають задоволенню за умови підтвердження зазначених обставин матеріалами справи.

Щодо вимоги про стягнення штрафу в розмірі 9 240,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пеня у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас право на стягнення неустойки обмежується спеціальними приписами законодавства, які підлягають застосуванню до відповідних правовідносин.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено спеціальні правила щодо відповідальності позичальника за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами в період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування.

Зазначеним положенням передбачено звільнення позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у відповідний період, а також списання неустойки та інших платежів, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання починаючи з 24 лютого 2022 року, у випадках та межах, визначених цією нормою.

Отже, законодавець установив спеціальне регулювання, яке виключає стягнення з позичальника передбаченої договором неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання в охоплений цією нормою період.

Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір № 27346-11/2025 укладено 12 листопада 2025 року, тобто в період дії воєнного стану в Україні. Заявлений до стягнення штраф пов`язаний із невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за цим договором.

За таких обставин вимога про стягнення штрафу в розмірі 9 240,00 грн не підлягає задоволенню, оскільки стягнення неустойки за прострочення виконання відповідного грошового зобов`язання суперечило б спеціальному правовому регулюванню, встановленому пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Таким чином, вимога про стягнення штрафу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Оцінивши надані докази в їх сукупності, суд виходить із того, що вирішення спору має ґрунтуватися на встановлених обставинах виникнення кредитного зобов`язання, підтвердженому факті надання кредитних коштів, належності позивачу права вимоги та перевіреному розрахунку заборгованості.

За умови підтвердження матеріалами справи умов кредитного договору, належного переходу права вимоги до позивача й правомірності нарахування процентів у заявленій сумі, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 9 240,00 грн заборгованості, з яких 6 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 3 240,00 грн заборгованість за процентами.

У задоволенні вимоги про стягнення штрафу в розмірі 9 240,00 грн належить відмовити з підстав, наведених вище.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, також розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням установлених законом умов їх відшкодування.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено частково у розмірі 9 240,00 грн із заявлених 18 480,00 грн, що становить 50 % від ціни позову, на відповідача покладається обов`язок відшкодувати позивачу 50 % сплаченого судового збору.

З огляду на сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, пропорційно до задоволених позовних вимог із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 331,20 грн судового збору.

Щодо інших заявлених витрат, пов`язаних із розглядом справи, їх стягнення можливе лише за умови належного підтвердження факту понесення таких витрат, їх розміру та зв`язку з розглядом справи. За відсутності в матеріалах справи належних доказів понесення таких витрат підстав для їх стягнення немає.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 133, 141, 206, 258265 ЦПК України, статтями 15, 16, 202, 205, 207, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 549, 550, 610, 612, 626, 639, 1048, 1049, 1054 ЦК України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 27346-11/2025 від 12 листопада 2025 року в загальному розмірі 9 240 (дев`ять тисяч двісті сорок) гривень 00 копійок, з яких 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок заборгованість за основною сумою кредиту; 3 240 (три тисячі двісті сорок) гривень 00 копійок заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники судового розгляду:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: Київська область, місто Бровари, вулиця Лісова, будинок 2.

Відповідач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено 26.10.2026.

Суддя: