Решение № 140994766, 28.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/20224/26

Провадження № 2/127/5632/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Сичука М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 27.09.2025-100002048 від 27 вересня 2025 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27 вересня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 27.09.2025-100002048, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у розмірі 5 000 грн строком на 217 днів, з кінцевою датою повернення кредиту 01 травня 2026 року.

Позивач зазначає, що відповідачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та інші передбачені договором платежі, однак належним чином своїх зобов`язань не виконала, унаслідок чого утворилася заборгованість.

За розрахунком позивача станом на 29 травня 2026 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 16 950 грн, з яких: 5 000 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 6 200 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 900 грн заборгованість за комісіями; 4 850 грн нарахування відповідно до статті 625 ЦК України.

Позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у зазначеному розмірі, а також понесені судові витрати, у тому числі судовий збір у сумі 2 662 грн 40 коп. та витрати, пов`язані з направленням кореспонденції.

Позивач просив розглянути справу за його відсутності.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 червня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачка ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження у справі отримала 22 серпня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з її особистим підписом. Відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк відповідачка не подала, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, письмові докази, надані позивачем на підтвердження позовних вимог, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достовірними докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленого значення.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для стягнення заборгованості, суд виходить із такого.

Відповідно до статей 205, 207 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою електронних чи інших технічних засобів зв`язку.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і оформлена в електронній формі.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до законодавства або іншого аналога власноручного підпису за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом установлено, що кредитний договір № 27.09.2025-100002048 датований 27 вересня 2025 року та укладений в електронній формі. Умовами договору передбачено використання BankID Національного банку України для ідентифікації позичальника, а також одноразового SMS-ідентифікатора E182, направленого на номер телефону НОМЕР_1 , як електронного підпису позичальника. Зі сторони кредитодавця договір підписано кваліфікованим електронним підписом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

На підтвердження фактичного надання кредитних коштів позивачем надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 04 червня 2026 року № 1-0406, у якому зазначено, що 27 вересня 2025 року о 18 год 55 хв 59 с успішно здійснено переказ коштів у сумі 5 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_2 . Переказ проведено через iPay.ua, номер транзакції 875888624, із призначенням платежу щодо видачі кредиту за договором № 27.09.2025-100002048.

Зазначений документ у сукупності з умовами кредитного договору підтверджує перерахування позивачем суми кредиту, передбаченої договором.

Відповідачка не надала доказів повернення основної суми кредиту, а також не подала доказів, які б спростовували факт отримання кредитних коштів або свідчили про припинення зобов`язання з їх повернення.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Оскільки доказів повернення відповідачкою основної суми кредиту матеріали справи не містять, суд вважає доведеною вимогу позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 000 грн.

Разом із тим суд не може погодитися з розрахунком інших складових заявленої заборгованості з огляду на таке.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування кредитом суд зазначає, що за змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

З умов кредитного договору вбачається, що сторони погодили процентну ставку в розмірі 1 % на день протягом перших трьох розрахункових періодів та 0,5 % на день у наступних періодах. У графіку платежів передбачено сплату процентів за кожним розрахунковим періодом, а кінцевою датою повернення кредиту визначено 01 травня 2026 року.

Водночас позивач просить стягнути 6 200 грн процентів за користування кредитом, посилаючись на розрахунок заборгованості станом на 29 травня 2026 року.

Оцінюючи цей розрахунок, суд ураховує, що в ньому зазначено нарахування процентів за ставкою 1 % на день до 28 грудня 2025 року та за ставкою 0,5 % на день із 29 грудня 2025 року до 01 травня 2026 року. При цьому вказаний розрахунок не узгоджується з розміром процентів, наведеним у графіку платежів за кредитним договором, та не містить зрозумілого пояснення причин такої розбіжності.

Зокрема, суми процентів, визначені графіком платежів, у сукупності відрізняються від загального розміру процентів, заявленого до стягнення та відображеного в розрахунку заборгованості. Позивач не надав окремого пояснення щодо такого розходження, а надані матеріали не дають змоги однозначно встановити, яким чином визначено остаточну суму процентної заборгованості.

Крім того, у розрахунку заборгованості за 29 жовтня 2025 року відображено суму платежу 2 150 грн, однак залишок основної суми кредиту після цієї дати не змінюється. Розрахунок не містить належного пояснення правової та фактичної природи зазначеного запису, зокрема чи є він фактично здійсненим платежем, нарахуванням або іншим обліковим показником.

За таких обставин наданий розрахунок не дає можливості достовірно перевірити правильність визначення процентної заборгованості та встановити, що саме заявлена до стягнення сума 6 200 грн відповідає погодженим сторонами умовам договору і фактичному стану виконання зобов`язання.

Саме по собі зазначення суми в розрахунку, складеному позивачем, не звільняє його від обов`язку довести її правильність та обґрунтованість належними і допустимими доказами. За відсутності узгодженого розрахунку та пояснення виявлених суперечностей суд не має підстав визнати доведеним розмір процентної заборгованості, заявлений до стягнення.

Щодо вимоги про стягнення комісій у розмірі 900 грн суд зазначає таке.

З умов договору вбачається, що кредитодавцем передбачено комісію за видачу кредиту в розмірі 450 грн, а також комісію за обслуговування кредиту в розмірі 450 грн у кожному з двох наступних розрахункових періодів.

Відповідно до положень Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом охоплюють проценти, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові й супутні послуги кредитодавця, якщо вони передбачені договором та пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Водночас включення до договору умови про сплату комісії саме по собі не є достатнім доказом наявності правових підстав для її стягнення. Кредитодавець має довести, що відповідний платіж передбачений законом і договором, а також що він стосується конкретної послуги, яка надається споживачеві, а не дій, що становлять звичайну діяльність кредитодавця з укладення та виконання кредитного договору.

Матеріали справи не містять належних доказів надання відповідачці окремих послуг, за які передбачено сплату комісії за видачу та обслуговування кредиту, а також доказів змісту, обсягу й фактичного надання таких послуг.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога про стягнення 900 грн комісій не підтверджена належними та достатніми доказами, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення 4 850 грн нарахувань відповідно до статті 625 ЦК України суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами кредитного договору передбачено нарахування процентів річних у розмірі 170 000 % відповідно до статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошових зобов`язань, із визначенням граничного розміру такого нарахування в сумі 75 грн за день та інших обмежень, передбачених договором.

Разом із тим для стягнення нарахувань за статтею 625 ЦК України позивач повинен довести факт прострочення відповідного грошового зобов`язання, період прострочення, суму простроченого боргу, на яку здійснювалося нарахування, та правильність розрахунку з урахуванням погоджених сторонами умов і вимог закону.

Наданий позивачем розрахунок містить нарахування за статтею 625 ЦК України в сумі 4 850 грн, однак не дає можливості належним чином перевірити базу такого нарахування за кожний період прострочення. Зокрема, не наведено достатнього пояснення щодо визначення суми нарахування в окремі дні та причин припинення подальшого нарахування з 01 лютого 2026 року, попри зазначений у договорі кінцевий строк повернення кредиту 01 травня 2026 року.

Саме посилання на договірну умову про розмір нарахувань не підтверджує правильність заявленої до стягнення суми за відсутності належного та перевірюваного розрахунку. Суд не може самостійно визначати невказані позивачем складові розрахунку або припускати обставини, які не підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що вимога про стягнення 4 850 грн нарахувань відповідно до статті 625 ЦК України не доведена належними та достатніми доказами, а тому задоволенню не підлягає.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд бере до уваги, що позивач довів факт укладення кредитного договору та перерахування відповідачці 5 000 грн кредитних коштів, а також відсутність підтвердження повернення основної суми кредиту. Водночас надані матеріали не дають змоги достовірно встановити правильність інших складових заявленої заборгованості.

Неподання відповідачкою відзиву не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, і не є самостійною підставою для стягнення сум, розмір та правомірність яких належними доказами не підтверджено.

За таких обставин суд доходить висновку про часткове задоволення позову ТОВ «Споживчий центр» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 5 000 грн.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено вимоги майнового характеру на загальну суму 16 950 грн. Суд задовольняє позов у частині стягнення 5 000 грн, що становить 29,4985 % від заявленої суми позову. З наданих відомостей убачається, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп. З урахуванням часткового задоволення позову з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 785 грн 37 коп.

Витрати на направлення кореспонденції в заявленому позивачем розмірі 116 грн 58 коп. не підлягають стягненню в повному обсязі, оскільки надана поштова квитанція від 09 червня 2026 року підтверджує оплату поштового відправлення в сумі 42 грн 66 коп., а не заявлену до відшкодування суму.

Належних доказів фактичного понесення решти заявлених витрат матеріали справи не містять. Крім того, надана квитанція сама по собі не підтверджує склад і зміст усіх документів, які направлялися адресату.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 133, 141, 178, 263265, 274279 ЦПК України, статтями 205, 207, 525, 526, 530, 625, 1048, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 27.09.2025-100002048 від 27 вересня 2025 року в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 785 (сімсот вісімдесят п`ять) гривень 37 копійок.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідачка ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 28 жовтня 2026 року.

Суддя: