Решение № 140982836, 19.10.2026, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 753/19361/25

провадження № 2/136/3/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2026 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Шпортун С.В.,

за участі секретаря судового засідання Белінської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - позичальник, відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи підставність позову тим, що 23.10.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №9612938 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 12000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені умовами договору, а позичальник у свою чергу зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, виконати інші зобов`язання в поряду та строки узгоджені в договорі.

Позивач у позові зазначає, що ТОВ «Мілоан» належним чином виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, надавши Позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами Кредитного договору.

20.02.2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали Договір відступлення прав вимоги №47-МЛ, згідно умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до боржників, включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №9612938 від 23.10.2019 року.

У позові позивач вказує, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови взятих на себе зобов`язань за кредитним договором №9612938 від 23.10.2029, внаслідок чого допустила заборгованість, яка а день звернення до суду склала 39 924,8 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 12000 грн.; заборгованість за процентами - 24324,8 грн.; заборгованість за комісією - 1440 грн; заборгованість за штрафом - 2160 грн., які у добровільному порядку не сплачує, а ні первісному а ні новому кредитору, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

16.09.2025 ухвалою Дарницького районного суду м. Києва позовну заяву передано за підсудністю до Вінницького районного суду Вінницької області.

12.12.2025 ухвалою суду Вінницького районного суду Вінницької області матеріали позовної заяви передано за підсудністю на розгляд до Липовецького районного суду Вінницької області.

Ухвалою суду від 08.01.2026 позовну заяву прийнято до провадження Липовецького районного суду Вінницької області, відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та задоволено клопотання позивача про витребування доказів на підтвердження факту перерахування грошових коштів на виконання умов договору.

У визначений судом строк відповідач заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін не надала, також не надала зустрічного позову в межах визначеного судом строку, тому суд здійснює розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У визначений судом строк відповідач через представника подала до суду відзив, відповідно до якого визнала, що дійсно зверталась до первинного кредитора (ТОВ «МІЛОАН») за отриманням кредиту у свій час, однак позовні вимоги визнає частково, мотивуючи тим, що нарахування комісії у розмірі 1 440,00 грн є незаконними, оскільки відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» комісія нараховувалась за послуги, що мали ТОВ «МІЛОАН» надаватися безкоштовно Відповідачу, Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. Сплачені кошти якими була закрита незаконна комісія у розмірі 1 260,00 грн має бути врахована в рахунок оплати інших складових заборгованості (за принципом черговості - в рахунок процентів за кредитом). Окрім цього, позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами за цим договором є незаконними і необґрунтованими, оскільки розмір вимог не відповідає умовам договору, тоді як Відповідач мала отримати 12 000,00 грн на 30 календарних днів (останній день користування коштами - 22.11.2019 року) і за це сплатити 7 200,00 грн процентів. Для продовження терміну користування від Відповідача мала бути здійснена певна послідовність дій у ці 30 календарних днів, а саме - сплачені усі нараховані проценти, а таких оплат до 22.11.2019 року не було, а отже пролонгації не було. Водночас Відповідач сплатила частково заборгованість за кредитним договором, але не в порядку пролонгації терміну користування, а як часткове повернення кредитних коштів - це видно із розрахунку заборгованості (сплачено в загальному 7 955,20 грн у період із 30.11.2019 року по 23.12.2019 року). Отже, Відповідачу мали нарахувати до повернення: 12 000,00 (сума виданих коштів) + 7 200,00 (проценти за весь строк користування) - 7 955,20 грн (фактично сплачені кошти) = 11 244,80 грн (залишок заборгованості, який мав би лишитися). Позивачем же нараховано заборгованість поза межами узгодженого строку кредитування, що є незаконним і необґрунтованим.

Інші заяви по суті учасниками цивільного процесу не подавались.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у заяві, що направив в адресу суду просив про розгляд справи за відсутності представника банку, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив врахувати направлені через систему Електронний суд письмові пояснення, правильну відомість про щоденні нарахування та погашення, а також детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором №9612938 від 23.10.2019 року. Також зазначив, що Позивач вважає аргументи у відзиві на позовну заяву Відповідача безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за невиконане зобов`язання за кредитним договором. Підписавши даний Договір в електронній формі з використанням електронного підпису через одноразовий ідентифікатор ОСОБА_1 підтвердила отримання та був ознайомлена з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, виходячи із обраних умов кредитування. В матеріалах справи наявна довідка про ідентифікацію клієнта, яка підтверджує, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 9612938 від 23.10.2019 р., отримала одноразовий ідентифікатор L25937, вказано номер телефону, на який відправлено ідентифікатор, зазначено усі персональні дані. Відповідачем узгоджено у п.1.4 Договору термін повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту, процентів за користування кредитом до 22.11.2019 року. Відповідно починаючи з 23.11.2019 року, проценти нараховувались відповідно до п.п.1.6., 2.2.3 Договору. Проаналізувавши кредитний договір, свідчить про те, що підписанням кредитного договору Позичальник підтверджує, що він у письмовій формі у повному обсязі отримав від Банку інформацію, визначену Законом України «Про споживче кредитування», яким до договору про споживче кредитування може бути включена умова щодо сплати комісії.

Пунктом 4.1 визначено що у разі прострочення Позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору, Позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п.1.4 цього Договору з урахуванням угод про продовженням строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь Товариства пеню у розмірі 2.00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту одержаного Позичальником за цим Договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом. нарахування пені відбулося 27.12.2019 року, тобто ще до введення воєнного стану в Україні. Отже, твердження щодо Відповідача необґрунтованості підстав нарахування пені/штрафу є помилковими, адже вони урегульовані в п 4.1 договору.

Таким чином нарахована заборгованість за кредитним договром грунтується на нормах діючого законодавства та договору.

Відповідач та її представник, будучи повідомленим у встановленому законом порядку про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився повторно.

Судовий виклик направлений в адресу відповідача повернуто до суду із відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

За змістом Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, ч.2, 4, 6, 7, 8 ст. 128 ЦПК України, у разі якщо судове повідомлення направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною чи встановленою судом інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, і повернуто відділом поштового зв`язку з посиланням на відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, відмовою адресата від одержання, тощо, то вважається що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач та її представник був належним чином повідомленим.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

23.10.2019 ОСОБА_1 виявила намір на укладення кредитного договору, заповнивши на сайті miolan.ua Анкету-заяву на кредит №9612938, відповідно до якої зазначила свої персональні дані, бажаний розмір кредиту, строк кредитування, у ній зафіксовано процес оформлення та розгляду заяви (а.с.31 на звороті).

За наслідками розгляду Анкети-заяви №9612938 від 23.10.2019, Банком було прийнято рішення та погоджено умови кредитування по заяві, узгоджено суму в розмірі 12000 грн., строк 30 днів, комісію за надання - 12% одноразово, ставку процентів 2,00 % за кожен день користування кредитом (а.с.32).

23.10.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №9612938 (а.с.33-37), відповідно до якого сторони дійшли згоди щодо суми кредиту у в розмірі 12000 грн., строку 30 днів з 23.10.2019, термін повернення кредиту 22.11.2019, сукупна вартість кредиту складає 8640.00 грн. в грошовому виразі та 876.00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Сукупна вартість кредиту розрахована виходячи з припущення, що Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі. Комісія за надання кредиту: 1440.00 грн., яка нараховується за ставкою 12.00 відсотків від суми кредиту одноразово; Проценти за користування кредитом: 7200.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього Договору.

Відповідно до п.2.1. кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок платіжної карти зареєстрованої позичальником для цієї мети.

У пункті 2.3 договору визначено можливість пролонгації договору.

Відповідно до п. 2.3.1. договору передбачено, що позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил.

Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені п.2.3. договору та Розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Відповідно до п. 4.1. Договору У разі прострочення Позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору, Позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п.1.4 цього Договору з урахуванням угод про продовженням строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь Товариства пеню у розмірі 2.00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту одержаного Позичальником за цим Договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом.

Відповідно до додатку №1 до Договору сторонами договору узгоджено графік розрахунків, сукупна вартість кредиту 20640,00 грн. (а.с.37).

На підтвердження позовних вимог позивачем надано Правила надання фінансових кредитів ТОВ Міолан (а.с.43-55).

Відповідно до довідки виданої ТОВ «Мілоан» (а.с.38), підтверджено, що позичальник був ідентифікований, акцеп договору підписаний шляхом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора L25937, час відправки 23.10.2019 на номер телефону НОМЕР_1 .

Факт передачі позивачем відповідачеві грошових коштів в сумі 12000,00 грн. обумовлених договором на карту підтверджується Платіжним дорученням від 23.10.2019, призначення кредитні кошти від ТОВ Міолан згідно договору №9612938 від 23.10.2019 (а.с.39).

На виконання вимог ухвали суду АТ Райффайзен Банк було надано Виписку з особового рахунка за Кредитним договором №9612938 від 23.10.2019 (а.с. 86), відповідно до якої підтверджено зарахування грошових коштів у розмірі 12000,00 грн. на рахунки ОСОБА_1 .

Із відомостей наданих позивачем у розрахунках встановлено, що ОСОБА_1 користувалась грошовими коштами та сплатила 7955,00 грн., а саме:

30.11.2019 сплата пені -1920,00 грн.

30.11.2019 сплата процентів по кредиту - 528.00 грн.

30.11.2019 сплата комісії за управління та обслуговування кредиту - 480.00 грн.

11.12.2019 сплата пені - 1920.00 грн.

11.12.2019 сплата комісії за управління та обслуговування кредиту - 840.00 грн.

11.12.2019 сплата процентів по кредиту - 1267,20 грн.

23.12.2019 сплата процентів по кредиту - 1000 грн.

20.02.2023 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» був укладений договір відступлення прав вимоги за № 47-МЛ, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було відступлено право вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором №9612938 від 23.10.2019, про що зазначено у Витягу з реєстру боржників (а.с.65).

На підтвердження обставин щодо набуття права вимоги позивач надав окрім договору та реєстру боржників, Акт приймання-передачі, платіжні доручення.

12.08.2025 за вих. №5596/250 (а.с.68) в адресу ОСОБА_1 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було спрямовано претензію (досудова вимога) про дострокове виконання умов кредитного договору, розмір заборгованості за кредитом становить 39924,8 грн., яка залишена без реагування.

Частиною першою та третьою статті 512 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Встановлені судом обставини та перевірені зібраними у справі доказами підтверджують, що внаслідок укладення Договору про відступлення прав вимоги від 20.02.2023. ТОВ «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 кредитним договором №9612938 від 23.10.2019.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником за вказаним зобов`язанням.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми статті 11 Закону відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Судом встановлено, що 23.10.2019 ОСОБА_1 підписала акцепт на укладення Договору про надання кредиту із ТОВ «Мілоан» електронним підписом одноразовим ідентифікатором з метою засвідчення дій згідно з договором, відтак було дотримано презумпція правомірності договору, отож права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення такого договору, підлягають виконанню.

На спростування вказаних обставин відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, а обставини щодо укладення договору та отримання грошових коштів визначених його умовами підтверджено у заяві по суті відповідачем.

Отож, відповідно до положень ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, а суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно з вимогами ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Приписами абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що нарахування процентів може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зі статті 213 ЦПК України слідує, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі надані сторонами.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, про що визначено в статті 209 ЦПК України.

Зі статті 213 ЦПК України слідує, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі надані сторонами.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Зі змісту позову та розрахунку слідує, що станом на дату подання позову заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 39 924,8 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 12000 грн.; заборгованість за процентами - 24324,8 грн.; заборгованість за комісією - 1440 грн; заборгованість за штрафом - 2160 грн.

Як слідує із умов договору від 23.10.2019 за №9612938 сторони дійшли згоди щодо суми кредиту у в розмірі 12000 грн., строку кредиту 30 днів з 23.10.2019, термін повернення кредиту 22.11.2019, комісії за надання кредиту - 1440,00 грн., яка нараховується за ставкою 12.00 відсотків від суми кредиту одноразово; Проценти за користування кредитом: 7200.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

У пункті 2.3 договору визначено можливість пролонгації договору, однак для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені п.2.3. договору та Розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Проте такі положення договору на переконання суду не наділяють кредитора правом нараховувати відсотки поза чітко визначеного строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 висловила думку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також пеню, застосовувати штрафні санкції, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України.

Згідно п. 20 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року по справі № 5017/1987/2012 зазначено, що така правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Як встановлено судом, за умовами укладеного між сторонами договору, позикодавець мав відповідно до ст. 1048 ЦК України право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, а після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Як було встановлено судом із доказів доданих до справи сторонами, а зокрема відповідачем не вчинялись дії щодо пролонгації договору, що передбачені п.2.3. договору та Розділом 6 Правил, у т.ч. шляхом сплатити комісії за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту, тощо, а позивачем іншого не доведено.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами поза межами строку дії кредитного договору задоволенню не підлягають, тобто після 22.11.2019, у зв`язку із чим суд має здійснити розрахунок самостійно з урахуванням сплачених відповідачем коштів, які були зараховані позикодавцем, а саме 7200,00 грн - 528.00 грн. (30.11.2019 сплата процентів по кредиту) - 1267,20 грн. (11.12.2019 сплата процентів по кредиту) - 1000 грн. (23.12.2019 сплата процентів по кредиту) = 4 404,80 грн., які підлягають до стягнення із відповідача.

Не надано відповідачем доказів повного чи часткового погашення заборгованості за тілом кредиту в сумі 12 000,00 грн., отож вони підлягають до стягнення, як порушення умов взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Вирішуючи питання щодо нарахування комісії суд виходить з наступного.

Згідно із пунктом 4 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Із змісту Договору від 23.10.2019 судом встановлено, що сторонами було узгоджено у п. 1.5.1. Комісія за надання кредиту становить, яка 1440.00 грн. та нараховується за ставкою 12.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Своїм підписом на договорі відповідач підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, комісії та неустойки у разі їх наявності, розуміє та зобов`язується їх виконувати.

З огляду на викладене та у контексті приведених правових норм, до договору про споживче кредитування може бути включена умова щодо сплати комісії, встановлення банком у кредитному договорі комісії не суперечить закону. Умова договору щодо обов`язку сплачувати комісійну винагороду згідно кредитної заборгованості недійсною визнана не була, цей платіж одноразовий.

За таких обставин «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» має право вимагати стягнення заборгованості за кредитним договором, у тому числі щодо комісії за надання кредиту, яка узгоджена сторонами договору із первісним кредитором.

Однак як було встановлено із розрахунку про щоденні нарахування та погашення, розмір комісії 1440,00 грн. було нараховано 23.10.2019, однак відповідачем 30.11.2019 сплачено комісії - 480.00 грн. та 11.12.2019 сплачено - 840.00 грн., тоді як у подальшому кредитодавець продовжив нарахування комісії, що не передбачена умовами договору, відтак суд здійснює перерахунок, а саме 1440,00 грн. - 840,00 грн. - 480,00 грн. = 120,00 грн., які підлягають до стягнення із відповідача.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення заборгованість за штрафом в розмірі 2160 грн. судом встановлено, що нарахування за цим напрямком відбулось з 23.11.2019 по 26.12.2019.

Також судом встановлено, що 30.11.2019 відповідач сплатила пеню в розмірі -1920,00 грн., 11.12.2019 у розмірі - 1920.00 грн. = 3840,00 грн,

Як вбачається з Витягу із Реєстру боржників до договору факторингу №47-МЛ від 20.02.2020, ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло право вимоги за кредитним договором від 23.10.2019 за №9612938 на суму 39 924,8 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 12000 грн.; заборгованість за процентами - 24324,8 грн.; заборгованість за комісією - 1440 грн; заборгованість за штрафом/пеня - 2160 грн.

Отож штраф був нарахований первісним кредитором до 24 лютого 2022 року, коли не застосовувалися законодавчі обмеження щодо нарахування штрафу/пені відповідно п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, тому доводи сторони відповідача у цій частині є неспроможними.

Разом з цим із детального розрахунку (а.с.132) встановлено, що штраф/пеня була нарахована за вказаний вище період на виконання п.4.1. Договору та склала 6000,00 грн., в межах узгодженого у п.4.1. Договору розміру, тоді як відповідач сплатила 3840,00 грн., відтак заборгованість складає 2160 грн., а їх нарахування є правомірним, тому вони підлягають до стягнення.

Таким чином, встановивши факт укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору, а також факт отримання відповідачем коштів за договором кредиту та їх неповернення у відповідності до умов вказаного договору та у строк визначений сторонами, суд вважає наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», як набувача права вимоги до цього боржника на підставі договору відступлення прав вимог №47-МЛ від 02 січня 2020 року, заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12000 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 4 404,80 грн., заборгованість за комісією - 120,00 грн; заборгованість за штрафом/пеня - 2160 грн., що в загальному становить 18 684,80 грн., оскільки усі умови договору узгоджені та мають виконуватись його сторонами в належний спосіб, а доводи сторони відповідача спростовані.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, серед іншого належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічні висновки викладені Об`єднаною палатою Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі N 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі N 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі N 317/1209/19, провадження N 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі N 554/2586/16-ц.).

Судом встановлено, що при пред`явленні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422, 40 грн (а.с.1).

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу позивачем надано до позову Договір про надання правової допомоги від 01.07.2025 за №0107 між АБ «Апологет» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал»; Акт №1539 наданих послуг від 05.08.2025 на суму 8 000 грн.; Детальний опис наданих послуг до Акту від 05.08.2025 за договором про надання правової допомоги №0107 від 01.07.2025.

Відповідач надав заперечення проти визначеного стороною позивача розміру понесених витрат на правову допомогу, та просив про його зменшення, аргументуючи, що такий розмір є завищеним, просив стягнути 2000,00 грн у разі доведення позовних вимог.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 серпня 2019 року в справі № 915/237/18, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, ціну позову, суд приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу з врахуванням складності справи не є розумним та співмірним із ціною позову, виконаними роботами (наданими послугами, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт.

Спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи є невеликим, вже неодноразово була висловлена думка Верховного Суду в аналогічних справах даної категорії справ, тобто фактично сформована судова практика за спорами такої категорії, а тому дана категорія справ не становить надмірної складності, не потребує допомоги помічників, значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто не займає багато часу на виготовлення документів та збору додатків до них.

Отже, визначена адвокатським об`єднанням вартість робіт у розмірі 8000 грн. у співставленні до витраченого часу 6:30 год. є завищеною та підлягає зменшенню до 5 000 грн., які підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог як і розмір судового збору.

Керуючись ст. 525, 526, 530, 1048, 1054 ЦК України, ст. 258, 259, 263-265, 273, 274-279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №9612938 від 23.10.2019 року в загальному розмірі 18 684 (вісімнадцять тисяч шістсот вісімдесят чотири) гривні 80 коп.

У решті позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1114 (одна тисяча сто чотирнадцять) гривень 30 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати на правничу допомогу у розмірі 2 300 (дві тисячі триста) гривень 00 коп.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники цивільного процесу:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, кв. 28 корпус, м. Львів, Львівська обл., ЄДРПОУ - 35234236);

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ).

Суддя С.В. Шпортун