Постановление суда № 140970336, 21.10.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/7295/25

1-кп/357/347/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 8 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024110000000286 від 14.08.2024, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває зазначене кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

ОСОБА_6 затримано 11.02.2025. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.02.2025 щодо нього обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк якого надалі неодноразово продовжувався.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04.09.2026 строк тримання ОСОБА_6 під вартою продовжено до 02.11.2026 включно з визначенням застави в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 грн.

Прокурор Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 подала письмове клопотання від 09.10.2026 про продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою на 60 днів.

Клопотання мотивоване тим, що судовий розгляд не завершено, а ризики, передбачені пп. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані під час обрання та попереднього продовження запобіжного заходу, не зменшилися і продовжують існувати.

Обґрунтовуючи ризик переховування від суду, прокурор послалася на особливу тяжкість інкримінованого злочину та суворість передбаченого законом покарання. Також зазначила, що обвинувачений зареєстрований на тимчасово окупованій території Луганської області, де, за наведеними в клопотанні відомостями, проживає його родина.

Прокурор звернула увагу на характер пред`явленого обвинувачення, пов`язаного з передачею через месенджер Telegram інформації особі, яку сторона обвинувачення вважає представником ФСБ РФ. На переконання прокурора, відповідні контакти можуть бути використані для переховування та уникнення кримінальної відповідальності.

Стосовно ризику незаконного впливу на свідків прокурор зазначила, що їхні показання мають значення для встановлення обставин кримінального провадження, а безпосередній допит судом ще не проведено. Перебуваючи на волі, обвинувачений, на думку прокурора, може впливати на свідків шляхом погроз, підкупу чи вмовляння з метою зміни їхніх показань. Окремо вказала на можливе перебування частини свідків за межами підконтрольної Україні території, що ускладнює забезпечення їхньої участі в судовому розгляді.

Посилаючись також на ч. 6 ст. 176 КПК України, прокурор вважала, що більш м`який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

У судовому засіданні прокурор підтримала клопотання та просила його задовольнити.

Захисник ОСОБА_7 заперечував проти задоволення клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_6 подав письмові заперечення, у яких зазначив, що прокурор не довела актуальності заявлених ризиків та недостатності більш м`яких запобіжних заходів, зокрема застави в меншому розмірі.

Стосовно ризику переховування обвинувачений указав, що його реєстрація та проживання в Луганській області до 2014 року не свідчать про намір ухилятися від суду. Посилання на характер обвинувачення та можливі контакти з представниками іноземної держави вважав припущеннями.

Заперечуючи проти ризику незаконного впливу на свідків, ОСОБА_6 послався на зміст їхніх показань під час досудового розслідування, зокрема щодо використання ним російської мови, прослуховування російської музики та відмови від спільного фотографування. На його думку, такі відомості не мають істотного значення для доведення пред`явленого обвинувачення.

Також зазначив, що перебування окремих свідків за кордоном, обмеження виїзду з України чоловіків його вікової категорії та обов`язки, які виконуватимуться ним у разі внесення застави, обмежуватимуть можливість впливу на цих осіб.

Щодо застави обвинувачений указав, що визначений розмір - 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - є для нього непомірним з огляду на тривале перебування під вартою та його майновий стан. Вважав, що за таких умов можливість звільнення під заставу має формальний характер. Просив зменшити її розмір до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши клопотання прокурора, письмові заперечення обвинуваченого та матеріали, що стосуються вирішення питання про запобіжний захід, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 331 КПК України питання продовження строку тримання під вартою під час судового розгляду вирішується судом за правилами глави 18 цього Кодексу. За результатами розгляду відповідного клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує строк його дії, який не може перевищувати двох місяців.

За змістом ст. 177, 178, 183, 194 КПК України під час вирішення цього питання суд повинен перевірити існування ризиків неналежної процесуальної поведінки, оцінити їх у сукупності з даними про особу обвинуваченого та з`ясувати достатність менш суворих заходів для запобігання встановленим ризикам.

Положення ст. 29 Конституції України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагають, щоб позбавлення свободи ґрунтувалося на законних підставах, було необхідним і пропорційним.

Зі спливом часу тяжкість обвинувачення та суворість можливого покарання самі по собі не можуть виправдовувати подальше тримання під вартою. Суд має перевіряти актуальність ризиків на час кожного нового розгляду, а попередні ухвали не замінюють такої перевірки. Обов`язок обґрунтувати необхідність продовження тримання під вартою покладається на сторону обвинувачення.

ОСОБА_6 перебуває під вартою з 11.02.2025, тобто понад один рік і вісім місяців. Суд ураховує цю тривалість під час оцінки необхідності подальшого обмеження його свободи.

Водночас питання доведеності винуватості, достовірності окремих доказів та остаточної кримінально-правової оцінки інкримінованих дій не є предметом цього розгляду й вирішуватимуться судом за результатами дослідження доказів у встановленому законом порядку.

Щодо ризику переховування від суду

ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Суворість можливого покарання суд оцінює не як самостійну підставу для тримання під вартою, а в сукупності з конкретним змістом обвинувачення та іншими відомостями про особу.

За викладеною в клопотанні версією обвинувачення, 16 та 24 січня 2025 року ОСОБА_6 через месенджер Telegram передавав ОСОБА_8 , якого сторона обвинувачення вважає представником ФСБ РФ, відомості про осіб із числа засуджених, які проходять або мають намір проходити військову службу, а також іншу зазначену в обвинуваченні інформацію.

Не вирішуючи наперед питання доведеності цих обставин, суд ураховує, що заявлений ризик пов`язаний із конкретно описаними контактами з визначеною особою та використанням дистанційних засобів зв`язку. У сукупності із суворістю можливого покарання ці обставини дають підстави враховувати ймовірність використання відповідних контактів для ухилення від суду.

Водночас реєстрація та попереднє проживання обвинуваченого в Луганській області самі по собі не свідчать про намір переховуватися і не є самостійною підставою для такого висновку.

Суд також ураховує, що до затримання обвинувачений був офіційно працевлаштований, має місце проживання в місті Біла Церква, раніше не судимий та має неповнолітнього сина. Ці обставини свідчать про наявність соціальних зв`язків і враховуються на його користь. Однак у сукупності з наведеними вище обставинами вони не дають достатніх підстав визнати ризик переховування усунутим.

Наявні обмеження виїзду з України також не усувають цього ризику повністю, оскільки ухилення від суду може здійснюватися без перетинання державного кордону.

За результатами сукупної оцінки зазначених обставин суд дійшов висновку, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжує існувати.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків

Судовий розгляд кримінального провадження триває, свідки сторони обвинувачення судом безпосередньо не допитані.

Відповідно до ст. 23, 95 КПК України показання, які мають значення для вирішення кримінального провадження, підлягають безпосередньому сприйняттю судом, крім передбачених законом винятків. Тому завершення досудового розслідування саме по собі не виключає можливості незаконного впливу на свідків до їхнього допиту в суді.

Разом із тим сама недопитаність свідків не є достатнім обґрунтуванням ризику. Суд оцінює її у взаємозв`язку з характером відомостей, які вони можуть повідомити, та їхнім стосунком до обвинуваченого.

Із письмових заперечень ОСОБА_6 убачається, що принаймні частина свідків повідомляє відомості про його поведінку та спілкування, тобто йдеться про осіб, які мали можливість особисто спостерігати відповідні обставини. Зміст цих відомостей і їхнє доказове значення є спірними між сторонами та підлягають перевірці під час судового розгляду.

За таких умов суд ураховує можливість позапроцесуального звернення до відповідних осіб із метою зміни змісту майбутніх показань. Відсутність відомостей про вже вчинені спроби впливу враховується судом, однак не виключає оцінки ймовірності такої поведінки в майбутньому.

Доводи обвинуваченого про неістотність окремих показань не можуть бути остаточно вирішені під час розгляду клопотання про запобіжний захід. Суд повинен перевірити їхню належність, достовірність і значення після безпосереднього дослідження доказів.

Перебування окремих свідків за кордоном також не виключає можливості дистанційного спілкування. Водночас саме по собі їхнє місцеперебування не розцінюється судом як обставина, що підвищує ризик впливу.

У сукупності наведені обставини дають суду підстави дійти висновку, що на цьому етапі розгляду ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, зберігається.

Щодо подальшого застосування запобіжного заходу

Суд ураховує тривалість перебування ОСОБА_6 під вартою, відомості про його особу, соціальні зв`язки та наведені стороною захисту заперечення.

Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111 КК України, за наявності ризиків, визначених ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Це положення не звільняє суд від перевірки індивідуальних підстав подальшого позбавлення свободи. У цьому провадженні висновок про необхідність продовження запобіжного заходу ґрунтується на сукупності наведених вище обставин та актуальності встановлених ризиків.

Особисте зобов`язання чи особиста порука не забезпечуватимуть достатнього рівня контролю за виконанням процесуальних обов`язків з урахуванням характеру цих ризиків.

Водночас суд зберігає раніше визначену можливість звільнення обвинуваченого після внесення застави з виконанням установлених процесуальних обов`язків, що забезпечує альтернативу подальшому перебуванню під вартою.

Щодо розміру застави

Ч. 4 ст. 183 КПК України надає суду право не визначати заставу у провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 111 КК України. Проте вона не встановлює безумовного обов`язку виключити можливість її внесення.

Прокурор у письмовому клопотанні просить продовжити строк тримання під вартою та не ставить окремого питання про скасування раніше визначеної альтернативи у виді застави. Суд не вбачає підстав для її виключення.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та встановлених ризиків. Застава повинна достатньою мірою гарантувати виконання покладених обов`язків і не може бути завідомо непомірною.

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, застава визначається в межах від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Отже, раніше визначений ОСОБА_6 розмір застави перебуває в загальних законодавчих межах. Передбачена цією нормою вимога про наявність виключного випадку стосується перевищення верхньої межі зазначеного діапазону. Тому твердження обвинуваченого про необхідність установлення виключного випадку для визначення застави в розмірі 300 прожиткових мінімумів ґрунтується на помилковому тлумаченні закону.

Водночас відповідність законодавчому діапазону сама по собі не визначає співмірності застави конкретній особі.

Суд ураховує доводи обвинуваченого про тривалість перебування під вартою та його майновий стан. Факт невнесення застави також підлягає врахуванню, проте сам по собі не дає можливості однозначно встановити причини її невнесення та визначити інший співмірний розмір.

У письмових запереченнях ОСОБА_6 послався на свій актуальний майновий стан, однак не навів конкретних відомостей про наявні кошти, майно, фінансові зобов`язання та інші обставини, які дозволяли б предметно оцінити його доводи й обґрунтованість зменшення застави саме до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Суд при цьому не виходить із припущення про наявність інших осіб, спроможних внести заставу, та не розглядає можливість її внесення заставодавцем як самостійне обґрунтування визначеної суми.

Оцінивши доводи обвинуваченого разом із характером інкримінованих дій, суворістю можливого покарання та змістом установлених ризиків, суд не знаходить достатніх підстав для зменшення застави до запропонованого мінімального розміру й залишає раніше визначену суму без змін.

Таким чином, клопотання прокурора підлягає задоволенню, а строк тримання ОСОБА_6 під вартою - продовженню на 60 днів зі збереженням застави в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 грн.

Керуючись ст. 176178, 182, 183, 194196, 202, 331, 369372, 376, 392, 395 КПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Відкласти судове засідання у кримінальному провадженні № 42024110000000286 від 14.08.2024 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, на 04 листопада 2026 року о 15 год 00 хв.

Клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку тримання під вартою задовольнити.

Продовжити щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів до 19 грудня 2026 року включно.

Визначити ОСОБА_6 заставу в розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) гривень.

Роз`яснити обвинуваченому та заставодавцю, що застава у визначеному цією ухвалою розмірі може бути внесена в будь-який момент протягом строку дії ухвали на депозитний рахунок:

код отримувача за ЄДРПОУ 26268119;

банк отримувача ДКСУ, м. Київ;

код банку отримувача (МФО) 820172;

рахунок отримувача (IBAN) UA768201720355259001000018661.

Після внесення застави оригінал документа, що підтверджує її внесення, має бути наданий уповноваженій службовій особі Державної установи «Київський слідчий ізолятор».

ОСОБА_6 звільнити з-під варти після внесення застави та перевірки документа, що підтверджує її внесення, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання обвинуваченого під вартою.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку із внесенням застави ОСОБА_6 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

У разі звільнення з-під варти у зв`язку із внесенням застави зобов`язати ОСОБА_6 прибувати до суду за кожним викликом та покласти на нього такі обов`язки:

1. Повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

2. Не відлучатися з м. Біла Церква Київської області без дозволу суду.

3. Здати на зберігання до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (м. Київ, вул. Березняківська, 4-А) свій паспорт (паспорти) громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

4. Носити електронний засіб контролю.

Строк дії обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, визначити з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти у зв`язку із внесенням застави до 19 грудня 2026 року включно.

Застосування електронного засобу контролю забезпечити слідчим, які входять до складу групи слідчих у кримінальному провадженні № 42024110000000286.

Роз`яснити обвинуваченому, що відмова від носіння електронного засобу контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а також намагання вчинити зазначені дії є невиконанням покладених судом обов`язків.

Роз`яснити обвинуваченому та заставодавцю, що в разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки або порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава за рішенням суду звертається в дохід держави. У такому разі суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у виді застави в більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України.

Контроль за виконанням покладених на обвинуваченого обов`язків під час судового провадження здійснює прокурор.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору, направити для виконання начальнику Державної установи «Київський слідчий ізолятор», а в частині застосування електронного засобу контролю слідчим, які входять до складу групи слідчих у цьому кримінальному провадженні.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів із дня її оголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, у той самий строк із моменту вручення йому копії ухвали.

Подання апеляційної скарги не зупиняє виконання ухвали в частині продовження строку тримання під вартою.

Повний текст ухвали оголошено 26 жовтня 2026 року о 09 год 00 хв.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3