Решение № 140966401, 27.10.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/12016/26

2/212/7529/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого - судді Дехти Р.В., за участі секретаря судового засідання Попик С.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг, в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності осіб, які беруть участь у справі та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ДО БАХМУТСЬКОЇ МІСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ БАХМУТСЬКОГО РАЙОНУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ про визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2026 року адвокат Забродній Є.О., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до Покровського районного суду міста Кривого Рогу із позовом до БАХМУТСЬКОЇ МІСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ БАХМУТСЬКОГО РАЙОНУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ про визнання права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.06.1996, зареєстрованого в реєстрі за № 2-2464, набула у приватну власність житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На зворотній стороні свідоцтва про право на спадщину за заповітом міститься реєстраційний напис про здійснення державної реєстрації права власності на вказаний житловий будинок Бахмутським бюро технічної інвентаризації. Згідно реєстраційного напису житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 , про що 14.06.1996 внесено запис за реєстровим номером 53-56-1826.

Відповідно до технічного паспорту житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 має загальну площу 34,90 кв.м., житлову площу 20,90 кв.м. та розташований на земельній ділянці з надвірними будівлями та спорудами, а саме: літня кухня (позначення «Ббб1»), літня кухня (позначення літера «В»), погріб (позначення літера «Д»), вбиральня (позначення літера «Е»), огорожа (позначення «№1-7»), споруда (позначення «№ 8-9»).

З початком військового вторгнення російської федерації на суверенну територію України позивач була змушена переміститися на підконтрольну територію України, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.04.2022 № 1319-7001030530.

Водночас, відомості про право власності позивача на зазначений житловий будинок до Державного реєстру речових прав внесені не були, у зв`язку з чим 17.09.2025 ОСОБА_1 звернулась до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на житловий будинок.

Рішенням державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Львівської області від 22.09.2025 № 80960598 було зупинено розгляд заяви на підставі неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року, а саме: скеровано запит в БТІ.

Рішенням державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Львівської області від 03.11.2025 № 81657735 було відмовлено в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що згідно отриманої відповіді на запит від КП «Бахмутське БТІ» № 959 від 20.10.2025 право власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 05.06.1996 за заявником не зареєстровано.

Система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», запроваджена в Україні з 01 січня 2013 року. До цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, проводилась реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ.

Тобто, право власності на житловий будинок, що належить позивачу, було зареєстроване в БТІ, такі дії відповідали вимогам законодавства України того періоду.

Отже, позивач має право власності на житловий будинок, однак не має змоги належним чином та повноцінно здійснювати свої права як власника через відсутність можливості підтвердити реєстрацію такого права органом БТІ, а тому змушена звертатися до суду.

03 серпня 2026 року судом відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання було призначено на 02 вересня 2025 року, відповідачу направлено копію позову з додатками, роз`яснено порядок та строки подання відзиву та письмових пояснень на позов.

27 жовтня 2026 року судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися. Представником позивача подано заяву про розгляд справи без участі позивача та її представника.

Відповідач про розгляд справи належним чином був неодноразово повідомлений, проте своїм правом на подачу відзиву не скористався, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Представником позивача адвокатом Заброднім Є.О. надіслана до суду нотаріально посвідчена копія свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.06.1996 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-2464.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.06.1996 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-2464, набула у приватну власність житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане державним нотаріусом Першої артемівської державної нотаріальної контори Бова Т.В. після смерті спадкодавця ОСОБА_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане Відділом реєстрації актів цивільного стану м. Артемівська 25.08.1995).

Згідно реєстраційного напису, що міститься на свідоцтві про право на спадщину за заповітом житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 , про що 14.06.1996 внесено запис за реєстровим номером 53-56-1826.

Відповідно до технічного паспорту реєстровий номер 6-1826, складений 21.03.1996 Бюро технічної інвентаризації, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 має загальну площу 34,90 кв.м., житлову площу 20,90 кв.м. та розташований на земельній ділянці з надвірними будівлями та спорудами, а саме: літня кухня (позначення «Ббб1»), літня кухня (позначення літера «В»), погріб (позначення літера «Д»), вбиральня (позначення літера «Е»), огорожа (позначення «№1-7»), споруда (позначення «№ 8-9»).

Відомості про право власності позивача на зазначений житловий будинок до Державного реєстру речових прав внесені не були, у зв`язку з чим 17.09.2025 ОСОБА_1 звернулась до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Заява зареєстрована за номером 68951744.

Рішенням державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Львівської області від 22.09.2025 № 80960598 було зупинено розгляд заяви на підставі неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року, а саме: скеровано запит в БТІ.

Згідно з довідкою від 20.10.2025 № 959, виданою КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «БАХМУТСЬКЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» на запит державного реєстратора, право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 . Право власності набуто ОСОБА_2 на підставі наступних документів:

-свідоцтва про право власності від 18.06.1986 за реєстровим номером 3426 1/2 частина житлового будинку;

-свідоцтва про право на спадщину від 18.06.1986 за реєстровим номером 3427 1/4 частина житлового будинку;

-договору дарування від 10.07.1986 за реєстровим номером 3857 1/4 частина житлового будинку.

Тобто, згідно з довідкою, виданою КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «БАХМУТСЬКЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» житловий будинок зареєстрований за спадкодавцем ОСОБА_2 , після смерті якої позивач успадкувала вказаний житловий будинок та набула на нього право власності.

Так, в свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 05.06.1996, зареєстрованого в реєстрі за № 2-2464, зазначено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_2 є ОСОБА_1 . Спадкове майно складається з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Також в свідоцтві про право на спадщину за заповітом зазначені документи, на підставі яких спадкодавець ОСОБА_3 є власником житлового будинку, який успадкувала позивач. Вказані документи є ідентичними тим документам, що зазначені в довідці від 20.10.2025 № 959, виданій Комунальним підприємством «Бахмутське бюро технічної інвентаризації».

Таким чином, простежується перехід права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від ОСОБА_2 до позивача.

Разом з тим, рішенням державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Львівської області від 03.11.2025 № 81657735 було відмовлено в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що згідно отриманої відповіді на запит від КП «Бахмутське БТІ» № 959 від 20.10.2025 право власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 05.06.1996 за заявником не зареєстровано.

Статтею 41 Конституції України, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, особи вправі набути право власності на підставах, що не заборонені законом. У статті 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 Цивільного кодексу України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснює, що якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про власність» (який був чинним станом на дату набуття позивачем права власності) об`єктами права приватної власності, зокрема є жилі будинки.

Статтею 534 Цивільного кодексу УРСР (в редакції чинній чинним станом на дату набуття позивачем права власності) визначено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно до положень статті 548 Цивільного кодексу УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (стаття 560 Цивільного кодексу УРСР).

Згідно з пунктом 1.4 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 № 56 (далі Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна), які визначали порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно до 09.06.1998 і діяли на момент набуття позивачем права власності на житловий будинок, державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна здійснюють державні підприємства - бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів.

Додатком 1 до Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна є Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб, який включає, зокрема і документи, що посвідчуються згідно з чинним законодавством державними нотаріальними конторами: договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, свідоцтва про право на спадщину.

У пункті 2.2 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна вказано, що реєстрація проводиться в такому порядку: заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію); відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис в реєстрову книгу; на оригіналі правовстановлюючого документу робиться реєстраційних напис (додаток № 5).

Так, позивач набула у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.06.1996, зареєстрованого в реєстрі за № 2-2464.

В свою чергу, на свідоцтві про право на спадщину за заповітом міститься реєстраційний напис, про те, що вказаний в свідоцтві житловий будинок зареєстрований КП «Бахмутське БТІ», про що внесено запис за реєстровим № 53-56-1826 від 14.06.1996.

Таким чином, позивач на законних підставах набула право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та здійснила державну реєстрацію права власності у встановленому законом порядку станом на дату набуття права власності.

Проте, у зв`язку з неотриманням державним реєстратором відомостей з реєстрів, автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року стосовно об`єкта нерухомого майна позивача остання не може здійснити державну реєстрацію права власності.

Згідно ст. 392 ЦК України, позивачі можуть звертатись до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності. Тобто, передумовою для застосування ст.392ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Відповідно до положень п. 37 Постанови Пленуму Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014 року, а також практики Верховного Суду щодо судового захисту права власності від 19.02.2021 року з урахуванням положень ч. 1ст. 15 та ст. 392ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Таким чином, суд підтверджує наявне право власності позивача, набуте раніше на законних підставах, відповідно до ст. 392 ЦК України, оскільки таке рішення суду спрямовано на захист, існуючого, наявного, права, що виникло у позивача з передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

Отже, беручи до уваги всі зібрані і досліджені судом докази у справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 5, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до БАХМУТСЬКОЇ МІСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ БАХМУТСЬКОГО РАЙОНУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ про визнання права власності на нерухоме майно задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який має загальну площу 34,90 кв.м., житлову площу 20,90 кв.м. та розташований на земельній ділянці разом з надвірними будівлями та спорудами, а саме: літня кухня (позначення «Ббб1»), літня кухня (позначення літера «В»), погріб (позначення літера «Д»), вбиральня (позначення літера «Е»), огорожа (позначення «№1-7»), споруда (позначення «№ 8-9»).

Судові витрати по справі залишити за позивачем за її клопотанням.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 27 жовтня 2026 року.

Суддя: Р. В. Дехта